Вижив? Доб’є синдром вцілілого: до чого призводить, як проявляється та що з ним робити
Вставка
- Опубліковано 30 тра 2024
- 💰 Допомагай каналу розвиватися 👉 / umgolovi
💰 Ставай спонсором каналу 👉 / @u_moii_holovi
💰 Пригостити нас кавою bmc.link/UMOIIHOLOVI
💰 Наша monoБанка 💳 send.monobank.ua/jar/ZNnVvj1be
Говоримо про розповсюджене у реаліях війни явище - синдром вцілілого. Це коли людина чомусь відчуває провину за те, що хтось загинув, а вона - ні. Поговоримо про причини виникнення, хто в зоні особливого ризику, як можна зрозуміти, що людина страждає саме на цей синдром. Й головне - як допомогти такій людині.
ПІДТРИМАТИ ЗБІР НА БУС ДЛЯ БРИГАДИ АНДРІЯ ГІЗ 67 ОМБР
🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/3AeqhQcbwA
00:00 Початок
01:20 Пережити втрату: що таке синдром вцілілого та як він працює?
05:28 Синдром провини у цивільних: від чого можуть страждати люди, які виїхали від війни за кордон?
06:22 Агресія та втрата цікавості до життя: які симптоми синдрому вцілілого?
10:27 Як позбутися синдрому вцілілого? Історія військового, який пережив втрату командира.
12:52 «Я боягуз»: чому виникає синдром вцілілого, якщо всі інші вижили?
15:15 «А якщо б це сталося з моєю дитиною або зі мною?» Як ми адаптуємося до війни?
18:13 Зона ризику: хто більш схильний до переживання синдрому вцілілого?
20:57 Масштабувати діяльність: як подолати синдром вцілілого? Практичні поради.
23:48 Я поруч: як підтримати людину, яка переживає синдром вцілілого?
Андрій Козінчук - відомий в Україні військовий психолог. Має багаторічну практику, працював із військовими в зоні АТО. Спеціалізується на проблемах, пов'язаних з впливом війскових дій на психічний стан людини.
Ну а якщо ви хочете підтримати наш збір, то ось посилання.
ПІДТРИМАТИ ЗБІР НА БУС ДЛЯ БРИГАДИ АНДРІЯ ГІЗ 67 ОМБР
🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/3AeqhQcbwA
В мене був синдром провини на початку війни. Важкий. Вік і здоров'я... На фронт не можу. Це не реально для мене. А я ридала що не можу. Злилася на роботі, що там хлопці гинуть, а я тут хер..й займаюся! Про Харків дуже боляче було... Доречі я дівчинка 57 років... Бажаю всім ментального здоров'я!❤ Дякую, Андрію, за тему❤ До речі, справилася з цим за допомогою Андрія. Він казав, що кожен на своєму місті робить щось для перемоги. Донатила, збирали потрібне для фронту, зрозуміла що я тут потрібна, на своєму місці. Дякую ❤️
Дівчинка Вашого віку насправді може багато чого робити не на "0" )) плетіння сіток, кікімор, плетіння шкарпеток, піддупників, шиття всякого різного, насправді в тилу теж багато роботи )) Сил Вам та натхнення знайти себе ))
@@user-pd4mi4qz3iДякую. Так і зробила.
У нас на цій війні у кожного своя роль. Ми говорили про це ще на початку у випуску про ролі. Якщо кожного дня живите , сплачуєте податки, донатите , просто залишаєтесь українцем , то ви вже допомагаєте
Цікаво: те ж відчуття і той же вік!
@@user-mi2oj7zr9i дівчата, я трохи молодша, однак, цифра тільки в паспорті, головніше, що в душі )) можна бути стариганом в 20 і молодиком в 70 🤗
Я щиро вірю, що ми побачимо ще труп нашого ворога, пропливаючого рікою 😉
Моя мама в Німеччині казала: "Та як я можу ходити тут по магазинах до Нового року скуповуватись в той час, коли в Україні люди під обстрілами і без світла сидять?! Краще повернусь і буду далі вареники на фронт ліпити"
Цей синдром може бути тільки у людини в якої є совість. Серед українців таких більшість. Сподіваюсь після війни у владу підуть саме люди з совістю та справжні патріоти. Скорішої Перемоги! 🇺🇦
згідна з Вами! А щодо низької самооцінки про яку каже автор - не погоджуюсь. Чи висока самооцінка чи то ж здорова дає дозвіл на відсутність цих почуттів? Здебільшого це про совість, емпатію та співчуття.
Продовжую дивитися ваші відео та шукати в них себе. Війна не тільки знищує фізично, а й морально. З 2014 маю постійне відчуття, що живу в борг, бо за моє життя хтось заплатив своїм, а я ніколи не зможу розрахуватись. З 2022 все тільки загострилось. І щоб не робила, якби не допомагала - це все мізерне, цього весь час замало.
Подивлюсь ваше відео ще раз, бо треба якось триматись всупереч всьому.
Дякую за вашу роботу💙💛
Я живу з цим синдромом.Чоловік на фронті.На нулі.Я не бачу сенсу в житті ніякого.Ходжу на роботу,готую,прибираю,бігаю щоранку і занурююсь в холодну руку.Я наче робот.Таке собі життя.Але ж просто лягти і вмерти це злочин.Я не бачу сенсу в житті без нього.А він навіть неможе приїхати у відпустку,а я не можу приїхати до нього.Двоє дітей,двоє собак,роботи по вуха.А для чого?
Бо не можна вмерти,треба жити доки не пиийде кінець.Я лікар.Думаю,що мобілізуюсь.Бо як так не все спробувати у житті.Є війна,а я її і не бачила.Побачу і тоді можна вмирати.От така у мене хвороба.Дякую,Андрій!Дякую за Вашу працю!
Мій чоловік помер, а потім я завела собаку, щоб відволікти дитину від смерті тата. Трохи допомогло. Вже три роки минуло.
У мене аналогічна ситуація. Тож ви не одна
2 дітей чи не причина жити? Маленькі люди вас потребують.
Дуже дякую за розмову, за розраду, за віру. Дякую.
Синдром вцілілого накрив мене із відкриттям Бучі 😢😢😢
В голові крутилося лише одне: люди, що загинули там, врятували сотні тисяч нас, і яке право ми маємо на життя після такої трагедії, і що не змогли їх врятувати, і вони там як в пастці згинули. Це було найважчим відчуттям за все моє життя((
Андрію, дяка вам за такі слушні поради і розʼяснення 🙏🙏
Синдром вижившего може бути і в мирному житті коли ти на порожньому місці потрапив у ситуацію смерті - вижив. І далі не розуміешь чому с тобой таке сталося і чому ти всеж таки вижив. Насправді ти не відчуваеш навіть радості від того що ти вижив і довги роки домовляешься з собою. Це мій особистий досвід. Дякую за важливу і цікаву тему. Мало хто говорить про синдром вижившего, а це дуже важливо.
Я не думаю, що в мене такий синдром - але сум через те, що я не можу активно на фронті "працювати на перемогу" (вік на жаль вже не той...) є і в мене. Хоча... Є в мене така "теорія" - поділюся нею, може, комусь допоможе: Я вважаю, що у світі існують такі великі терези, на одній шальці яких збираються всі злі вчинки людства, а на другій - всі добрі. І мені здається, що ми всі живемо ще лише тому, бо добрі вчинки переважають злі. Отже: якщо я зроблю хоч якийсь - найменший - добрий вчинок, такий, на який я на даний момент в даних обставинах здатна, то це вже додається до загального балансу і переваги добра над злом, а значить - до нашої перемоги. Я думаю, що якщо дивитися на наше життя з такої точки зору, то тоді воно ніколи не буде здаватися даремним.
Пане Андрію, я живу в Іспанії 21 рік, а відчуття інколи вини мене поглинає так, що не чую нікого тут... Спасають друзі які на фронті, і мені стає соромно перед ними.
Дякую вам щиро, бережіть себе будьласочка 💙💛
Відчувала усі ці 2 роки цей синдром, але усвідомила цю ДЕконструктивність і взяла себе у руки. Зараз наводжу порядок і в голові, і у житті.
ДЯКУЮ ВАМ 💙💛 ДЯКУЮ ЗСУ. ПЕРЕМОГИ і МИРУ УКРАЇНИ 🇺🇦🕊️
В мене зараз така проблема. Є бойовий досвід, є навички, але проходжу службу не в бойовій частині. За це я розриваю себе кожного дня.
Дякую, що піднімаєте цю тему ❤ на зупинці транспорту якось бачила, як молодий чоловік із дружиною почав агресивно себе вести, чіплявся до якогось мужика, жінка відійшла в сторону, бо мабуть це було не вперше. Бабуські на зупинці його намагались заспокоювати, але він їх не чув. Потім підійшов такий собі дідок і заптує в нього: ти де воював? а мій син там-то.. і він його відволік! Розговорив, звів агресію на нівець
Дай Боже нашим військовим здоров'я ментального,фізичного.
Дякую Вам, воюю з цим триклятим синдромом усю війну😭♥️
Подолати цей синдром допомагають донати та різне волонтерство.
Дякую вам за підтримку. Та за те що з нами та піклуєтесь про своє ментальне здоровʼя
Кожен ефір - безцінний. Дякую сердечно, Андрію і ко ❤
Дяка, що дивитесь та піклуєтесь про себе
Живу за кордоном багато-багато років(переїхав задовго до війни і навіть до пандемії, асимілювався)
Але з початком війни постійно відчуваю провину що кинув рідну країну, що шикую коли мої рідні та друзі живуть у воюючій країні.
Відчуваю провину, шо навколо вибухи, страждання, втрати, а я радію сонечку, співу пташок і між обстрілами міста мені кайфово живеться, але друзі живуть поряд в жаху, постійний тривозі і моє нормальне життя треба ховати від інших.
Дякую за ваша працю, нехай Бог береже усіх наших військових, людей в окупації та полоні, одужання всім жертвами руss, агресії
А коли військова посада тилова, і людина без бойового досвіду виконує інші службові обов'язки, при цьому відчуваючи якусь провину або "неповноцінність", бо не побував на нулі і "не нюхав пороху", - чи вважається це синдромом вижившого?
Андрію, дякую за цей змістовний та багатошаровий ефір. Дуже важливо вміти зрозуміти поведінку іншої людини та прийняти право на проживання нею болю.
Дуже дякую за відео! У мене синдром вцілілого з 2014 року. Я закрилася від людей, довго не хотіла змінювати життя на краще. Тільки після повномасштабного вторгнення і евакуації за кордон я стала потроху боротися із цим синдромом. Це дуже страшна штука, якщо людина живе ізольовано, і немає тих, хто міг би зрозуміти і підтримати
Купа вподобайок! Велика повага.
Судова реформа. Люстрація. Смерть ворогам.
В мене.. відчуваю відповідальність за те на що не маю впливу на ситуацію яка туди загнала. До усвідомлення було геть хижо, тікала в роботу по 12-14 год на добу. Коли усвідомила і почала пропрацьовувати, стало трохи легше бо не провалююсь в яму провини і не рятуюсь трудоголізмом. Мій рецепт.. багато дрібних справ. Вигуляти собаку, приготувати їду, помити вікна, помалювати з дитиною (помалювати взагалі гарно допомогає). Заповнити цю пустку маленькими дрібними кроками, і з часом стає легше. Та без усвідомлення важко.
Мені, цивільному, дуже допомогає - допомога волонтерам
Даруйте, спочатку не зовсім по темі. Хочу зауважити щодо терміну, який Ви використовуєте: "мілка моторика", українською - "ДРІБНА моторика". А тепер, по темі: дуже добре, що Ви пояснюєте на конкретних прикладах. Так значно зрозуміліше. ДЯКУЮ!!!
З собою важко домовлятися. Дякую, Андрію, що піднімаєте важливі та актуальні питання.
Дякую, що намагаєтесь домовлятися) ❤
Цей синдром нав'язуює нам навіть президент нашої країни. Бо ми або " біженці" або " громадяни". Зашибісь. Четко.
Дякую Вам, Андрію та Вашій команді!!! Іноді буває морально досить тяжко ..... але ми невпинно робимо крок за кроком, крок за кроком, крок за кроком ТІЛЬКИ ВПЕРЕД!!!
поміж нас скажу - мій чоловік все частіше почав чути фразу: "... як сказав великий Козінчук, маємо робити так-то і так-то!!! ..." ДЯКУЮ!!!
Так у нас десь був випуск про кумирів. Не претендую на великого)
Дяка, що піклуєтесь про себе
@@U_MOII_HOLOVI пізно, Андрію, пізно! 😝😝😝......звісно я жартую!!! Обіймаю!!!
Дякую за вашу роботу і цю тему. Вже другий рік за кордоном, відчуваю дику провину, сама собі огидна, але обставини такі, що поки що повернутись не можу, бо є член родини, з яким повинна бути за кордоном. Симптоми ви дуже схожі описали...відчуваю себе вигорівшою з середини
Андрію, дякую за цей дуже корисний випуск!
Ваші відео дуже корисні, всі, які я бачила, позитивно вплинули на мене й допомогли, дякую вам за вашу важливу роботу!
21:07 "як подалати синдром вцілілого? Через діяльність. Спочатку мілку діяльність..."
Зрозумів йду з'їм мілку, мені психолог прописав)
У меня синдром выжившего.
Я с семьёй выехала из своего родного Северодонецка и до сегоднешнего дня не могу найти место где мне будет хорошо.Я как то стала доходить сама, что проблема в моей голове и все стадии описаные вами прошла.Помогло вязание носков для ЗСУ ,хорошо убирает тривожные состояния.Но не покидает тривога за будущее..Спасибо за вашу работу ,Андрей!!!
Вчить державну мову.Мова вбивць причина трагедії.
Дуже дякую, Андрію, за таку важливу тему і за детальні приклади.
Вподобайка на підтримку каналу і дяка за таку важливу тему
Так,нарешті я знайшла Вас.Ви чітко описали саме мій стан.
Дякую, пане Андрію. Дуже актуальна проблема. Треба говорити і любити.
Дякую, що турбуєтеся про наше ментальне здоров'я
Дякую. Дуже цікаво Вас слухати. Ніколи не знаєш, де знадобляться Ваші поради ❤
Це так актуально зараз, дякую!
Дякую! Дуже корисний випуск 🫶
Це трохи про мене! Я і не думала, що це сіндром!
Дякуємо
Правильно, клас, молодець...
Обов'язково лайкнули❤
Нема синдрому вижившого, а відчуття непотрібності. Дівчинка 48 років без військової спеціальності. Роблю, що можу. Але донатами, здаванням крові чи шкарпетками ми не переможем. Цього замало.
Які красиві жовто-сині книжечки на столі☺️
дякую Вам
Дякую. 🖤
Який ви молодець, дякую за гарні відео та ще з таким почуттям гумору.
У мене було почуття провини дуже сильне перші півроку повномасштабки, бо виїхала за кордон.
Вже практично попустило, іноді ще є відчуття вини, якщо дозволяю собі або дітям якісь приємності. Але не завжди, або не сильно))
АЛЕ мене бісять чоловіки ухилянти, яких тут все більше. І пробачати їм їх втечу мені якось не хочеться. Було б цікаво почути вашу думку з приводу ухилянтів. Дякую❤ ❤❤
Нещодавно був хлопець на консультації, він з 14 року на фронті, прийшов у відпустку, і в цей час загинули 2 його друга, його дуже накрило...
Це зараз дуже важка тема. Та на жаль, актуальна. Та дякую що допомагаєте нашим хлопцям.
Наперед дякую за відео
Пане Андрію, дякую вам за вашу працю. Я так розумію, можна також віднести до синдрому вцілілого ті випадки, коли цивільні чоловіки картають себе за те, що вони цивільні, а хтось інший там, на передовій?
Андрію, дякую Вам за вашу роботу!
Відразу лайк ❤
Дякую)
Треба розприділити тягар на всіх.Бо результат буде нуль.Наприклад ,нам всім зрозуміло що добровольців замучують в той час коли тил деградує без діла.Просто треба мінятись місцями.
Дякую. Ви класний, дуже живий та природний. Викликаєте довіру. (бо психологи часто заморожені і задротні).
Та ні, зазвичай ми не такі))) іноді професійна етика багато чого не дозволяє))))
Дуже дякую❤❤❤
Та які рецепти! Рецепт один - психотерапія. Мені тільки це допомогло.
Все про мене
Я маю право на життя бо я не робила шкоди країні,але виправляти помилки потрібно тим хто їх зробив,а не так як зараз " битий небитого везе.".
Красатун. Стрижка дуже личить❤
Треба мінятися місцями з військовими!
Живу за кордоном 6 років, після повномасштабного вторгнення мене поламало, синдром вцілілого буквально інвалідизував моє життя. Окрім максимально поганого психічного стану маю ще психогенну афонію, виразку шлунку (через стрес). Фахівців з психогенної афонії які б могли мені дорогти немає, виразка не лікується бо не можу виключити фактор стресу. Коло замкнулось...
Чекайе на випуск з відеовідповідями на питтяння👌
, вельми вдячний!)
+
Назва канєшно .. мотивує подивитись)
Ловлю себе не синдромі вцілілово щодо людей у окупації, особливо дітей. Як мені, дорослій, потім дивитися цим дітям в очі і що казати на питання: тётя, а почему ты не помогла когда я плакал ночью? когда меня били и насиловали? когда меня засыпало в подвале и я звал на помощь? где ты была?
Якщо вони це питають російською,то вині всі ми бо вони змосковщені.А це могло бути інакше.
Чи є відео синдром оставшегося?
це як завжди , щось неймовірне !
Не можу говорити за всіх Але мені здається у багатьох українців,які за кордоном -нічого не мучає.Живуть собі та і радіють життю
Не можу говорити за всіх, але я українка і я закордоном. І мене досі мучає той синдром, але вже рідше. Я просто оформила підписку на донати у Притули і це мій вклад і голос за Україну. 💙💛
І я радію життю, із вдячністю ЗСУ❤
Як це працює? Включила ваше відео, готую їсти... і тут переривається на рекламу якогось російського лайна. Поки вимила руки довелось послухати противну пісеньку "пра любовь"(
Я особисто беру приклад з Кирилла Тимошенко, Арестовича, Подоляка і Кошового - успішні люди, кожен ефективний на своєму місці і жодних комплексів!!!
Це злодії.
@@user-vl9eu8di2h які вони злодії? Це все або чиновники , або друзі президента. Хіба на когось з них є справа і вирок суду? Ум честь і совість нації , а головне під час війни у них все добре 🤡
Спасибі вам за вашу важливу роботу !