Живий голос Василя Стуса. "Вчися чекати, друже..." (кінець 60-х рр.)
Вставка
- Опубліковано 1 вер 2015
- Вчися чекати, друже,
вчися чекати.
Ластівки на електричних дротах,
почорнілі од сині неба,
ще наслухають стумні струми землі.
Ще підсліпі вікна
за тисячі проминулих літ
не витворили своєї духовності.
Ще потерпає вівериця
битий горіх
брати з твоєї руки.
Ще людська душа
дрижить, як море,
в незручній западині екзистенції.
Зарання, друже,
власним віддатись пристрастям.
Тільки так:
вияви - самовтрати.
Кам'яній. Кам'яній. Кам'яній.
Тільки твердь - символ самозбереження.
Березень 1969
Цей запис наприкінці 1960-х здійснив близький приятель Василя Стуса Леонід Селезненко, а перезаписи зберігалися в Івана Калиниченка, Леоніди Світличної та Броніслава Омецинського. Оригінали запису представники КГБ вилучили у Л.Селезенка під час обшуку 1972 р. й не повернули. Реставрацію голосу Василя Стуса на благодійних засадах здійснила СП «Комора».
З альбому "Живий голос Василя Стуса" (2004)
Здається, чекати ми навчилися. "Не витворили своєї духовності". Все ще чогось чекаємо...
Скільки болю,суму-жаль,що ці вірші не приймає сучасніть
Мені, майже, 16 років. Я обожнюю Стуса, обожнюю будь-яке мистецьке дійство. Особливо театр. Для мене це частинка душі, мій односельчанин - актор театру імені Івана Франка, у місті Києві. Тому, театр для мене рідний! Мистецтво - частинка душі, життя. Сама планую на театрального актора
Смута i несамовита туга, коли чую украiнську мову. Вiршi, пiснi. Слава Богу, що розумiю. I так боляче, що Донбасс, де жив i працював Василь Стус, зрадив свою Батькiвщину. I розмовляють там нi украiнською, нi росiйською - процвiтають суржик та жаргон. Боже, бережи Украiну!
Люмпени і варвари завжди виграють. Так і Римська імперія занепала.
Не гребіть всіх під одну гребінку. Погано ви знаєте справжній Донбас. Василь Стус, до речі, теж на Донеччині виріс, але від українського не відрікся. Прослухайте роман Сосюри "Третя рота", ви дуже багато нового для себе відкриєте про Донбас. Мама моя родом із села Землянки, Макіївка. То там всі україномовні, і школа була українська. Слов'янськ, Святогірськ, Желізна, Фенольна, Лиман , Бахмут, Дружківка, все корінне населення цих населених пунктів і їх нащадки розмовляли українською мовою. Інша справа, що корінне населення Донбасу було знищено голодомором та сталінськими репресіями, а територію заселено всяким мотлохом із Рашкі. Хоча дуже багато народу самі тікали на Донбас з усіх куточків України, щоб спастись від голодної смерті , яку несла колективізація в українських селах. Легко звинувачувати, коли ви самі там не були. А Донбас здали не прості люди, а в першу чергу влада, як і Крим. І люди не знали, що їм робити, коли в їхніх містах з'явились невідомі особи в балаклавах і почали городити блок пости. А поруч за 30 метрів стояли гаїшники в кущах і стригли бабло, за те що хтось не так проїхав те кільце! Де терористи на їх очах встановлювали бетонні плити і наставляли мішки з піском. І лізли перевіряти наші паспорта. А СБУ тамтешнє поруч ходило, і міліція. І ніхто не втручався. Лише один засіб був не покоритися , це покинути все і виїхать. Так так, перші переміщені особи з Донбасу виїхали не з-за воєнних подій, а з ідейних міркувань, покинули все майно, нерухомість, втратили роботу, перекреслили кар'єру, і переїхали в інші регіони, щоб почати будувати життя з нуля. Так було і з моєю сім'єю. Слава богу, що ми виїхали, всі три покоління. І не смійте звинувачувати, не вам судити. Слава Україні і її найкращим синам! Вічна пам'ять і пошана Василю Семеновичу Стусу.
Світла пам'ять.
Тільки твердь - символ самозбереження!