[ПОЕЗІЯ] Емілі С'Ю - СВІТЛО КАОЛІНУ

Блукаєш у лабіринтах своєї псевдосамотності,
волоссям обкутуєш пальці так філігранно, ніжно,
буває, що холодніше у стінах на колір інший,
у звуках, що творять тишу, у всесвіті, що мовчить...
залишиться чорно-біле...у цих кольорах є щось вічне,
підсніжники ранні свідчать, що в лоно ввійшла весна.
Зітри болі-немочі в порох, душу звільни від болю,
наповнюй цей світ собою і крила свої розправ...
Тебе загартовують рани, падіння і самострати? -
По-правді, то цінний скульптор, що виліпив надміцне...
Що ж, танцівнеце блакитна, Архипенко був би радий,
коли б ти піднесла небу невинне своє лице..
Знай, світло твого каоліну проймає тіла, клітини...
Ти жінка, богиня, Фрейя - одна така на землі...
Бог творить собі подібних і має нетлінну втіху,
як серця твого проміння лишає у людях слід...
Виношуй у собі грона любові, любові, любові,
бо світу цього долоні такі ж, мабуть, як людські
там чітко є кілька ліній, приватні твої дороги,
зупинка он там за рогом, а згодом стрімкий політ.
Покинь ці нудні лабіринти, свою одинокість вимкни,
почуй вічну музику щастя, у тобі вона звучить...
і стане тобі тепліше у стінах на колір інший,
у гомоні, і у тиші, у світі, що не мовчить....
C'Ю