Мені, як чернівчанину, дуже цікаво послухати людей із Донецька. Дякую, що вибудовуєте місточки між сходом та заходом. В мене є запит на таку комунікацію. Посусідству живе сім'я із окупованого Северодонецьку. Гарні, світлі люди. Але признаюсь, що спочатку ставились до них з пересторогою. Зараз товаришуємо підтримуємо один одного.
У вас є невірні установи, кліше чи як не знаю його назвати) ви ділите Україну на схід і захід! Цим ви підтримуєте пропагандистки наративи! Без образ, просто подумайте про це! В мене он сусід проросійський, і він все життя в Київі живе!
@@anastasiyakylehina698 Зверніть увагу, що я написав не "Західна Україна", а захід України. Тобто я вважаю, що Україна у нас одна єдина, але вона має географічні напрямки схід, захід, північ, південь. Не вкладаю в поняття "місточок між..." щось негатине. Моя мама була лікарем в лікарні для тяжко хворих похилих людей. У неї лежала бабуся, один син якої жив на сході України, а інший в росії. До 2014р. ці два сини регулярно приїздили провідати стареньку маму. Жодних перешкод цьому не було, вони кілька днів перебували в Чернівцях та вільно спілкувались(рос.м.) з усіма людьми навколо. Але після 2014р. моя мама струдом дозвонилась до одного з братів, щоб вони приїхали, провідали стареньку та докупили ліки. На що мама почула, що у нас тут бендерівці і вони бояться приїжджати. Жоден аргумент, що у нас нічого не змінилось і то все пропаганда не переконали їх. Натомість у нас виникла відчуття що на сході України люди ненавидять все українське. Подивіться хоча б відео, де в Харькові звали росію. Признаюсь, мені було лячно їхати з Чернівців до Харькова в 2016р. у відрядження. А моя мама, під впливом пропаганди, почала панікувати, що місцеві румуни, почнуть кликати Румунію для обєднання Буковини. Звичайно всі ми в якійсь мірі піддались пропаганді, але тому я і написав, що "мені важливі такі діалоги", щоб спробувати змінити своє світосприйняття. "Вилікувати" себе від пропаганди. Підтримую такі діалоги та такі канали, які обєднують, згуртовують та мотивують українців. А ждуни є і в Чернівцях, але вони в суттєвій меньшості.
Так Олексій Ковжун народився та родом з Києва, це вже не захід, а північ України. Мене завжди дратувало, що люди забувають про інші частини нашої країни: цент, південь, північ. П.С. Сєвєродонецьк, то це взагалі моє рідне місто де я народився.
@@anastasiyakylehina698 Зверніть увагу, що я написав не "Західна Україна", а захід України. Тобто я вважаю, що Україна у нас одна єдина, але вона має географічні напрямки схід, захід, північ, південь. Не вкладаю в поняття "місточок між..." щось негатине. Моя мама була лікарем в лікарні для тяжко хворих похилих людей. У неї лежала бабуся, один син якої жив на сході України, а інший в росії. До 2014р. ці два сини регулярно приїздили провідати стареньку маму. Жодних перешкод цьому не було, вони кілька днів перебували в Чернівцях та вільно спілкувались(рос.м.) з усіма людьми навколо. Але після 2014р. моя мама струдом дозвонилась до одного з братів, щоб вони приїхали, провідали стареньку та докупили ліки. На що мама почула, що у нас тут бендерівці і вони бояться приїжджати. Жоден аргумент, що у нас нічого не змінилось і то все пропаганда не переконали їх. Натомість у нас виникло хибне відчуття що на сході України люди ненавидять все українське. Подивіться хоча б відео, де в Харькові звали росію. Признаюсь, мені було лячно їхати з Чернівців до Харькова в 2016р. у відрядження. А моя мама, під впливом пропаганди, почала панікувати, що місцеві румуни, почнуть кликати Румунію для обєднання Буковини. Звичайно всі ми в якійсь мірі піддались пропаганді, але тому я і написав, що "мені важливі такі діалоги", щоб спробувати змінити своє світосприйняття. "Вилікувати" себе від пропаганди/кліше. Підтримую такі діалоги та такі канали, які обєднують, згуртовують та мотивують українців. А ждуни є і в Чернівцях, але вони в суттєвій меньшості.
Сподобалсь розмова, неагресивна, тепла, розумна, без зверхнього відношення один до одного і до глядачів, таке відчуття, що я сижу разом з Вами і я в розмові, дякую, що Ви нас поважаєте.
Боже той момент коли ти чуєш назву Мушкетовське кладовище; а це ж те саме де похован мій дід, бабуся та батько 🥹Іграшкова фабрика випускала і мʼякі іграшки, мій тато встиг на її закриття і взяв мені мою улюблену іграшку- чорного цуцика із пластиковим носиком ❤ дякую з цю бесіду з моїм земляком, завжди так тепло від цих розмов 🤍 останній раз була в Донецьку в 2011, в моїй памʼяті він назавжди буде містом мільйону троянд, втомлених очей шахтарів (з темною каємочкою, наче підводка у жінок) і людей до нестями закоханих в своє місто. Нас всіх розкидало світом, ми втратили «батьківську хату», тепер воно все в нашій памʼяті і серці 😢
Не розумію як за пару років пропоганда зробила з донецького регіону ,регіон який ненавидів Україну і привів ,,руский мір,, в країну,а тепер вони стириють цей регіон з лиця землі
@@rusyaboth7313 Туди поназвозили безліч рускАВА п"яного бидлячого сміття з дикої расєє.Вони завжди вважали себе вищими і ненавиділи Україну.Такі ж тепер по різних Німеччинах гадять і чекають "рускАВА мірУ" з танками.
Мені здається, що зерна пропаганди впали на підготовлений ґрунт - важку працю шахтарів, безліч нещасних випадків на шахтах, дуже погану екологію, волу, повітря, ну, і близькість Росії із її фільмами, де показують прекрасну Росію. Ну, і наші безсовістні політики, які роками кричали Донбас годує всю Україну! Коли я була у мами, то її телевізор приймав тільки два канали, і обидва російський, і вже через два тижні я сама починала сумніватися, а чи не громадянська війна у нас. А їм це говорили роками.
До сліз! Реально заплакала, прчитавши ваш пост. Живу на заході з 1982 року. Останній раз була в Донецьку в 2010 році на ювілеї у мами. Попасти туди в 2021 році, щоб її поховати не вдалося, як це жахливо не звучить. Не вірю дурним відмазкам: " самі позвали путіна", вигідним декотрим нашим продажним політикам, а тим більше російській пропаганді, бо знаю, як воно було насправді. Особливих ілюзій що до подальшої долі окупованого міста не маю, але сподіваюсь обняти брата і відвідати могилу мами.❤💙💛
Що до несмачної їжи в росії згодна на тисячу відсотків. В чотирнадцятому році моя мати прийняла рішення тікати з Донецька до росії. І ось живя там для нас з братом найбільшим святом було коли мама верталась з Донецька і привозила живчик та щось від Рошен. Я в свої 6 ледь не вмирала від радості. Коли ми у 18 повернулись в Україну, то мій мозок взагалі був шокован. Такого різновиду справді смачной їжі як у Маріуполі, я тоді ще ніде не бачила. Навіть звичайнісінький хліб з Сільпо, там він завжди був теплий і м'який. Про сало взагалі можна і не казати, бо порівняти українське сало з москальським. Це все одно що порівняти сало зі шматком гуми. Тож українська їжа це не поганий спосіб лагідной українізації, на мені принаймні спрацювало
@@manaevalarisa6038 Я думаю, що в тому випадку русизм був не зайвий 🤣 Колись була у родичів в рф і вирішили ми вареників з картоплею поїсти, звичайно до них треба цибульки на салі посмажити, дістає моя сестра з морозилки шматок сала завтовшки десь 8-10мм, я довго реготала з того сала, ото кажу спортивні свині на рф 😂😂😂😂 А ще як дід був живий, то найкращим гостинцем з України були цукерки Рошен ))
Коли ми після 14 року їздили до батьків в Крим, я майже не плакала кожного разу, бо все завезене з росіі несмачне. Кисломолочка, сири, ковбаса, цукерки - неможливо їсти. А коли я спитала про в магазині про безлактозну продукцію, на мене дивилися шаленими очима, не розуміючи взагалі, а у нас в Києві на той час вже був повний асортимент всієї молочки без лактози.
Я дуже розумію вашу бабусю - я теж вивезла маму з-під бомбардувань до Польщі і більше року слухала як тут все не так, і не те, і як їй тут погано (хоча всі оточуючі ставилися до неї супер-позитивно, вона жила в розкішних умовах і в плані побуту нарікати не було на що), не тому, що вона з тих люлей, які люблять на все скаржитися, зовсім ні, бо "не вдома". Зараз повернулась в Україну, щодня ходить за питною водою (бо ми з Миколаєва), час від часу слишно прильоти, але супер-щаслива, по телефону чутно, що настрій пречудовий :) :) бо в себе вдома. Такі наші батьки, бабусі - не треба їм "бєрєг турєцкій" ... ну і я це починаю розуміти
Вперше потрапила на ваш канал. Дякую, що піднімаєте такі складні, але дуже потрібні теми. Так, складні часи. І важко всім. Наші люди непрості (як і ми, власне). Ми з чоловіком маємо свій досвід. Ми 40 років живемо закордоном. Спочатку жили в Литві, а останні 12 років живемо в Нідерландах. Родичі, майже всі, на сході України. Частково в окупованих районах, частково на лінії зіткнення, при самісінькому фронті. Бог не обійшов своєю «ласкою», маємо ще й тих, хто в ерефії. Коротше, повний спектр емоцій. Не буду писати про нюанси спілкування з «за порєбріком», про тих, хто кожен день під обстрілами теж вже сказано немало. Не повірите як складно спілкуватися з тими, кого ми вивезли вже під обстрілами сюди, «в Європу»… одна родина в Литві, в нашій квартирі, ще декілька в Нідерландах. Всі облаштовані. І що? - Ми винні, бо в нас все добре, а їм тепер і мову вчити треба і призвичаюватися, і роботу шукати… як наче ми цей шлях не проходили трохи раніше без будь-якої підтримки. Іноді ти повний порозуміння і співчуття, а іноді… терпець уривається. Та й вік вже просить уваги до себе. Важко. Особливо, коли згадую як наді мною кепкували всі сусіди та й родичі за мою українську, за мої «дивні погляди» на стосунки в їхньому оточенні виключно через «могорич»( хабар), на їхнє небажання робити все по закону і по совісті ( до лікаря за чергою, техогляд машини «по повній програмі» іт.п.) не розуміли чому мої діти ходять в недільну школу вчити українську і багато ще чого. Життя все розставляє «по поличкам». За все треба платити. Незалежність, а я би краще перейшла на більш правдивий термін, - за ВОЛЮ завжди висока ціна. Єднаймося! Щоб цього разу розрубати кайдани. Слава Українському Війську! Кожному воїну! Памʼятаймо пророчі слова Гоголя вустами Тараса Бульби: «я тебе породив, я тебе і ….» памʼятаймо, що Феофан Прокопович був українцем. І багато хто ще. Ми доклалися до їхнього «вєлічія». Тому так важко його тепер бороти. Це головний іспит для всієї нашої нації. Але ж : «борімося й поборемо»! Все що я можу у своєму віці: Щире слово до наших людей, посильні регулярні донати, щира щоденна молитва.
Слухала б і слухала цього Костянтина, хоч і не знаю, хто він. Видно, що людини є що сказати, при чому дуже багато ось такого локального про Донбас, про тамтешні місцеві звичаї, включно з життям під окупацією. Це важливі речі, особливо про налагодження зв'язків з ними, пошук діалогу
Оце крута бабуся! Що доводить що вік нічого не визначає. Люди ділять на дві категорії - ті котрі хочуть пізнавати світ і тупі яких задовільне все як є.
Подібна історія з бабусею, яка живе по сусідству. Дочка спробувала забрати її в Іспанію, але бабуся воліла повернутись до України(Чернівці). Тому що вигляд з вікна, тому що рідненькі сусіди, тому що песики, тому що в Іспанії вона чужа і самотня, тому що дома все навколо рідненьке, українське... Звичайно ми не під окупацією, але ця історія про "вигляд з вікна". Релокація це велика проблема, особливо для стареньких людей. Дякую за гарні та світлі історії.
Слухайте, «біженці» з Черновців. А бабусю можна зрозуміти, бо корені тримають в рідній землі. Вони вириваються з кров‘ю. Біженці з Донеччини і Луганщини живуть з живцем вирваними коренями вже 10 років.
@@dracomalfoy547 *...Чернівців * Не знаю до кого ви звертаєтесь. Особисто я в Чернівцях. Люди, які бігли від обстрілів, від окупації, від безвиході, від безробіття, від безнадії... - живуть на чужині. Це жахливо. Бажаю найшвидшої перемоги ЗСУ, щоб кожен зміг повернутись в рідні краї і щоб ми могли спокійно їздити один до одного в гості.
То залежить від зарактеру людей. Я народжкна у львові і змалку негавиділа совок. Тому в 95 му поізала з одною торбиною в німеччину. Та краіна зразу стала моєю. Культура порядок чесність і безпека. Того і зараз у вас нема. Я маю далі квартиру у львові яка пуста стоіть Але в мюнхені купила за 15 років сама ще три квартири а моі 4 дітей всі закінчили універстюитат в мюнхені. Ще стоіть під львовом 48 років незакінчений будинок але він нікому не потрібний. Я всюди вдома бо ще в слвку всила 5 мов і мені всюди добре. А в украіні я лише в театр леся курбаса біжу. Бо там професіоналізм і мудрість. Все решта мене тут цікавить. Могла б повернутись у львів бо вже на пенсіі але ж немає медицини. Аптеки поодають фальшиві ліки. Я як медик в тому розбираюсь і мені шкода украінців бо не мають порівняння
@@roxana1328 Дякую за вашу історію. Мої спостереження такі: Нажаль вплив росії, внутрішні чвари, політичні кризи не дають нам пройти ті етапи розвитку держави, як в інших країнах, які тратили свої ресурси на економіку, розвиток, медицину... В 90-х криза після розпаду союзу. Комуняки гризли нас із середини. Російська церква нагнітала неприязнь до всього українського. Чвари між політиками. Російські політ технології, які привели до влади януковича. Розвал армії... Політичні кризи... Ми, українці, тратили свої сили на ці всі речі, а росія підливала масло у вогонь... Натомість європейські країни боролись з корупцією, покращували контроль за медициною, стимулювали бізнес, створювали інфраструктуру... Хочемо як у вас, прагнемо як у вас, але є дві дороги: або бути поневоленими, або знищити агресивного сусіда... допоможіть нам. Дякую.
Отримав максимальне завдоволення від подкасту. Інтелектуально, інтелігентно, приємно. Як донеччанин скажу, що саме так в деталях все і було. Дякую за вашу роботу!
Щодо "незаселених територій" донеччини: не забувайте за репресії/голодомор/виселення корінного населення зі сходу України протягом останніх століть. Все там було заселено. Але штучно імперія змінювала етнічний склад. Що і сьогодні активно робить на окупованих землях .
100% Я теж весь час думаю, як можуть бути українцями люди, яких навезли після Голодомору і пізніше.....Так само як зараз в Маріуполі з'явились 'страітелі с сєм'ямі"......окупантська методика, а потім ще й будуть волати про референдум.....Незважаючи на це, наші землі не винуваті,що їх заселили, чемодан-вокзал як то кажуть!
Колега розповіла, як її родичів в 2014 з Криму відправили десь далеко, бо у сім'ї був військовий і мабуть, боялися залишати в Криму, бо хто зрадив раз, зрадить ще.
@@ОленкаКремпа Просто, коли "завозять" українців з інших частин України. Мої батьки наприклад. Дядько мого батька та ще купа знайомих. Тут питання не про етнос, а про зросійщеність + відірваність від рідного краю.
Звичайний голодомор, як і в інших регіонах України, масштаби, можливо, різні, але факти смертей від голоду, репресії нікуди не діти. Я зі сходу, до речі, і моє рідне місто окуповане зараз. Так от, мій прадід від репресій і розкуркулювання тікав на шахту, діти і жінка його пухли з голоду, а в його рідного брата від голоду вмерло 2є малих дітей. Це від бабусі моєї інформація, з першоджерела. Нікому нічого доводити не збираюсь, а мені особисто ще з дитинства пояснили як кацапи та комуняки розправлялись з місцевим населенням. Джерел інформації про ті часи достатньо, було б бажання знати правду, а не тільки пам'ятати і повторювати совєцькі лозунги та наративи www.radiosvoboda.org/a/holodomor-genocyd-marochko-donbass/30287314.html
Нічого дивного, в мене родичі в Скадовську, літні люди, їх дочка та син інвалід. Вони взяли російські паспорти, бо вижити без них не можливо. Але звісно вони всі чекають Україну. Вони просто не можуть і не хочуть виїжджати.
А у мене мама з Донбасу. Пам'ятаю щорічні поїздки до тітки і дідуся з бабусею, запах териконів. Там в маленькому посілковому магазині постійно продавали сир і ковбасу, що було дефіцитом у моєму рідному райцентрі в Сумській області.
Неймовірна подяка Ншим Героям!! Слава ЗСУ І СЛАВА УКРАЇНІ!! Ви найкращі!! Всіх повернем і все буде Україна аж до Краснодару!! А так і буде!! Побачите!!✌✌✌🇺🇦🇺🇦🇺🇦👍🏽👍🏽👍🏽👏👏👏♥️♥️♥️!!
Дякую вам за це відео. Воно таке тепло та за душу бере. Я сама з Донецька, багато чого не застала бо тоді було ще геть дитиною, тож дізнатися про події 14 року було не те що цікаво. Це необхідність . Під час прослуховування виникало дивне почуття чогось дуже знайомого, я то і діло впізнала своїх родичів і трохи навіть себе саму
Чудова розмова, дуже вірна інтонація і щира. Часто думаю про людей які опинились зараз в окупації, думаю що дуже не вистачає зараз уваги до цього питання з боку суспільства
Перший мітинг був 4.03 біля храму, другий наступного дня на площі. Люди в агресивному стані думали, що на мітингу приєзжиє с западной Украины. Дякую гостю, з приводу Zello дуже влучно підмітили. Там зачасту були або росіянці, або ідейні конспірологи, які розповідали про «завтра штурм - все на ОГА», або поїзд дружби виїхав на Донецьк. При цьому ніхто зі спец служб не реагував взагалі на це. Найбільший канал в них був «Народное ополчение». Розмова про кладовище, це прям про нагадало мою бабусю, це прям якийсь культ кладовища на Донбасі. Точно підмічено про приналежність людей до заводів, саме тому всі чекали реакції від Ріната
Ооох💔❤️ Величезне вам дамбасівське ДЯКУЮ за цей проєкт! Його не вистачало самі знаєте скільки років)) Неймовірно приємно чути людей, які теж гуляли по Артема і знають справжній смак Лучіано, а не теоретиків з патетичними єбалами, які 10 років працюють незрозуміло на кого і нащо. Лайк підписка😊🤍
Ну Лучіано після 2014 фабрику відкрили в Ірпені, в мене в Києві біля дому їх магазин вже років 5, адреса Деміївська-13, якість саме та, яка була колись. Був у Донецьку останній раз в 2020, там теж тоді продавався Лучіано, але не ризикнув купувати.
мені 20, я виїхала минулого року зі своїми тваринками у європу. як же я сумую по виду з вікна. :( на донеччині особливі заходи сонця, таких більше ніде нема. подружка з маріуполя погоджується. сумую нашому небу неймовірно…😭
Класні обидва. З Костею і Олексієм познайомилась у 2014 в Маріуполі. Для мене 20-річної вони були ковток такого свіжого повітря для тоді ще дуже сірого і не прикольного Маріуполя.
Офігіть, яка корисна розмова. Дякую! Тільки замало переглядів і це дуже шкода. Ми, зі свого боку, нічого не чули з телевізора, а блогерів "на всю країну" ще не було. І ми повірили в те, що наш український Донбас з'їхав з глузду. В Одесу приїздили різні люди. Більшість не розмовляла українською, у них не було проукраїнства, але було бажання вижити.
Завжди цікаві такі розмови. Дякую. Не зі всім погоджуюсь, але залишу свої думки при собі. Дуже все в гарному світлі, що не завжди відповідає дійсності.
Коли я була студенткою юридичного і навчалась у Миколаєві, це були наші перші в житті вибори і наші викладачі нам розповідали як це важливо, піти проголосувати, і навіть якщо не знаєш за кого, то просто використати свій бюлетень. Але дуже вчасно приїжджає Янукович у Миколаїв, і нас всіх женуть на нього дивитись і вітати)) як зручно склалось))) і звісно що ми побачили здоровезного дядька з широкою посмішкою, який щасливо і привітно тисне всім руки... то пішли і проголосували за нього, бо інших кандидатів ми не бачили, а ось цей ось склав позитивне враження)) ось такі справи)) Після навчання я повернулась у Луганськ, і у 2014-му коли організували референдуми, о 10-й ранку мені дзвонить моя мама і щасливо каже: не ходи! я вже проголосувала і за себе і за тебе... Я тоді не знала що моя мама голосувала за відокремлення... А що в моєї мами раптом проросійська позиція я вже дізналась коли вмовляла її виїжджати з нами. Ось такі сумні факти життя...
Дякую. Рада була познайомитись з Костянтином в Чикаго, шкода - мало поспілкувались. Я мало бувала на Донбасі, але уявляю, як непросто було тримати проукраїнську позицію там в 2014, а зараз, коли підросло покоління, яке не пам‘ятає України - і поготів. Такі розмови важливі, бо кожна наша людина - дорога перлина в намисті. І важливо розгледіти своїх навіть там, де десять років працює російська пропаганда. Дякую, що робите українця на окупованій території більш зрозумілим, більш осяжним і персоніфікованим, людяним.
дякую вам за те, що говорите про території, окуповані ще з 2014. 🙏🏼 так багато людей є, які кажуть мені чи моїм друзям якусь фігню, агресують і принижують нас, не знаючи взагалі про те, що таке окупація.
Вельми вдячний за працю над відео! Завдяки Вам час біжить, не повзе. І будьні проходять цікавіше. Сподіваюсь що мій коментар допоможе підняти відео в рекомендації, і його зможуть побачити більше людей. Щиро тішить що є такий якісний вміст!
Дуже дякую за цей проєкт, виникає багато думок, важких, але які треба прожити. Хочу попросити у авторів каналу та слухачів поради книг/журналістських проєктів про українську політику 90-х та 00-х. Дякую
Неймовірно попадає в моє життя,історія з окупованим містом і тим чому люди не виїжджають,багато пояснює мені самому,іноді про мене і те що відчуваю в зв'язку з тим,що мені таки довелось покинути свій дім і все що було дорогим колись
В 2007 році на виступі Бум-бокса в Донецьку було стільки людей, що ніякі Звєрі навіть поруч не стояли. Вітання з Донеччини 💙 💛 Дякую за працю Вам 💙 💛
Була ще у Зубровці на Бумбоксі)
а Океан Ельзи приїджав декілька разів на рік, і завжди був аншлаг)
Забужко в 2012, люди стояли в залі бо місць не було
В Ліверпулі? Я там був, їм тоді ще ананас подарували під завершення концерту
Мені, як чернівчанину, дуже цікаво послухати людей із Донецька. Дякую, що вибудовуєте місточки між сходом та заходом.
В мене є запит на таку комунікацію.
Посусідству живе сім'я із окупованого Северодонецьку. Гарні, світлі люди. Але признаюсь, що спочатку ставились до них з пересторогою. Зараз товаришуємо підтримуємо один одного.
"Не вір москалеві,як псові!"--галицьке прислів"я.
У вас є невірні установи, кліше чи як не знаю його назвати) ви ділите Україну на схід і захід! Цим ви підтримуєте пропагандистки наративи! Без образ, просто подумайте про це! В мене он сусід проросійський, і він все життя в Київі живе!
@@anastasiyakylehina698 Зверніть увагу, що я написав не "Західна Україна", а захід України. Тобто я вважаю, що Україна у нас одна єдина, але вона має географічні напрямки схід, захід, північ, південь. Не вкладаю в поняття "місточок між..." щось негатине.
Моя мама була лікарем в лікарні для тяжко хворих похилих людей. У неї лежала бабуся, один син якої жив на сході України, а інший в росії. До 2014р. ці два сини регулярно приїздили провідати стареньку маму. Жодних перешкод цьому не було, вони кілька днів перебували в Чернівцях та вільно спілкувались(рос.м.) з усіма людьми навколо. Але після 2014р. моя мама струдом дозвонилась до одного з братів, щоб вони приїхали, провідали стареньку та докупили ліки. На що мама почула, що у нас тут бендерівці і вони бояться приїжджати. Жоден аргумент, що у нас нічого не змінилось і то все пропаганда не переконали їх.
Натомість у нас виникла відчуття що на сході України люди ненавидять все українське. Подивіться хоча б відео, де в Харькові звали росію.
Признаюсь, мені було лячно їхати з Чернівців до Харькова в 2016р. у відрядження.
А моя мама, під впливом пропаганди, почала панікувати, що місцеві румуни, почнуть кликати Румунію для обєднання Буковини.
Звичайно всі ми в якійсь мірі піддались пропаганді, але тому я і написав, що "мені важливі такі діалоги", щоб спробувати змінити своє світосприйняття. "Вилікувати" себе від пропаганди. Підтримую такі діалоги та такі канали, які обєднують, згуртовують та мотивують українців.
А ждуни є і в Чернівцях, але вони в суттєвій меньшості.
Так Олексій Ковжун народився та родом з Києва, це вже не захід, а північ України. Мене завжди дратувало, що люди забувають про інші частини нашої країни: цент, південь, північ.
П.С. Сєвєродонецьк, то це взагалі моє рідне місто де я народився.
@@anastasiyakylehina698 Зверніть увагу, що я написав не "Західна Україна", а захід України. Тобто я вважаю, що Україна у нас одна єдина, але вона має географічні напрямки схід, захід, північ, південь. Не вкладаю в поняття "місточок між..." щось негатине.
Моя мама була лікарем в лікарні для тяжко хворих похилих людей. У неї лежала бабуся, один син якої жив на сході України, а інший в росії. До 2014р. ці два сини регулярно приїздили провідати стареньку маму. Жодних перешкод цьому не було, вони кілька днів перебували в Чернівцях та вільно спілкувались(рос.м.) з усіма людьми навколо. Але після 2014р. моя мама струдом дозвонилась до одного з братів, щоб вони приїхали, провідали стареньку та докупили ліки. На що мама почула, що у нас тут бендерівці і вони бояться приїжджати. Жоден аргумент, що у нас нічого не змінилось і то все пропаганда не переконали їх.
Натомість у нас виникло хибне відчуття що на сході України люди ненавидять все українське. Подивіться хоча б відео, де в Харькові звали росію.
Признаюсь, мені було лячно їхати з Чернівців до Харькова в 2016р. у відрядження.
А моя мама, під впливом пропаганди, почала панікувати, що місцеві румуни, почнуть кликати Румунію для обєднання Буковини.
Звичайно всі ми в якійсь мірі піддались пропаганді, але тому я і написав, що "мені важливі такі діалоги", щоб спробувати змінити своє світосприйняття. "Вилікувати" себе від пропаганди/кліше. Підтримую такі діалоги та такі канали, які обєднують, згуртовують та мотивують українців.
А ждуни є і в Чернівцях, але вони в суттєвій меньшості.
Сподобалсь розмова, неагресивна, тепла, розумна, без зверхнього відношення один до одного і до глядачів, таке відчуття, що я сижу разом з Вами і я в розмові, дякую, що Ви нас поважаєте.
Слова гостя про Донецьк, прямо в серденько, моє місто поросло чагарниками крізь будинки, це правда.
Боже той момент коли ти чуєш назву Мушкетовське кладовище; а це ж те саме де похован мій дід, бабуся та батько 🥹Іграшкова фабрика випускала і мʼякі іграшки, мій тато встиг на її закриття і взяв мені мою улюблену іграшку- чорного цуцика із пластиковим носиком ❤
дякую з цю бесіду з моїм земляком, завжди так тепло від цих розмов 🤍 останній раз була в Донецьку в 2011, в моїй памʼяті він назавжди буде містом мільйону троянд, втомлених очей шахтарів (з темною каємочкою, наче підводка у жінок) і людей до нестями закоханих в своє місто. Нас всіх розкидало світом, ми втратили «батьківську хату», тепер воно все в нашій памʼяті і серці 😢
Не розумію як за пару років пропоганда зробила з донецького регіону ,регіон який ненавидів Україну і привів ,,руский мір,, в країну,а тепер вони стириють цей регіон з лиця землі
@@rusyaboth7313 Туди поназвозили безліч рускАВА п"яного бидлячого сміття з дикої расєє.Вони завжди вважали себе вищими і ненавиділи Україну.Такі ж тепер по різних Німеччинах гадять і чекають "рускАВА мірУ" з танками.
Мені здається, що зерна пропаганди впали на підготовлений ґрунт - важку працю шахтарів, безліч нещасних випадків на шахтах, дуже погану екологію, волу, повітря, ну, і близькість Росії із її фільмами, де показують прекрасну Росію. Ну, і наші безсовістні політики, які роками кричали Донбас годує всю Україну! Коли я була у мами, то її телевізор приймав тільки два канали, і обидва російський, і вже через два тижні я сама починала сумніватися, а чи не громадянська війна у нас. А їм це говорили роками.
До сліз! Реально заплакала, прчитавши ваш пост. Живу на заході з 1982 року. Останній раз була в Донецьку в 2010 році на ювілеї у мами. Попасти туди в 2021 році, щоб її поховати не вдалося, як це жахливо не звучить.
Не вірю дурним відмазкам: " самі позвали путіна", вигідним декотрим нашим продажним політикам, а тим більше російській пропаганді, бо знаю, як воно було насправді.
Особливих ілюзій що до подальшої долі окупованого міста не маю, але сподіваюсь обняти брата і відвідати могилу мами.❤💙💛
@@qal16.vik17.як мені за вас боляче, не мати змоги провести рідну людину в останній шлях 😢 обіймаю 🤍
І згодна з вами, як і з гостем інтервʼю
Що до несмачної їжи в росії згодна на тисячу відсотків. В чотирнадцятому році моя мати прийняла рішення тікати з Донецька до росії. І ось живя там для нас з братом найбільшим святом було коли мама верталась з Донецька і привозила живчик та щось від Рошен. Я в свої 6 ледь не вмирала від радості. Коли ми у 18 повернулись в Україну, то мій мозок взагалі був шокован. Такого різновиду справді смачной їжі як у Маріуполі, я тоді ще ніде не бачила. Навіть звичайнісінький хліб з Сільпо, там він завжди був теплий і м'який. Про сало взагалі можна і не казати, бо порівняти українське сало з москальським. Це все одно що порівняти сало зі шматком гуми. Тож українська їжа це не поганий спосіб лагідной українізації, на мені принаймні спрацювало
Вибачте❤ - "з шматком гуми"
@@manaevalarisa6038 Ой, дякую що вказали на це, я зараз виправлю
@@manaevalarisa6038 Я думаю, що в тому випадку русизм був не зайвий 🤣
Колись була у родичів в рф і вирішили ми вареників з картоплею поїсти, звичайно до них треба цибульки на салі посмажити, дістає моя сестра з морозилки шматок сала завтовшки десь 8-10мм, я довго реготала з того сала, ото кажу спортивні свині на рф 😂😂😂😂
А ще як дід був живий, то найкращим гостинцем з України були цукерки Рошен ))
Коли ми після 14 року їздили до батьків в Крим, я майже не плакала кожного разу, бо все завезене з росіі несмачне. Кисломолочка, сири, ковбаса, цукерки - неможливо їсти. А коли я спитала про в магазині про безлактозну продукцію, на мене дивилися шаленими очима, не розуміючи взагалі, а у нас в Києві на той час вже був повний асортимент всієї молочки без лактози.
Якась така спокійна і душевна розмова. Стільки всього піднімає в середині. Дякую
Я дуже розумію вашу бабусю - я теж вивезла маму з-під бомбардувань до Польщі і більше року слухала як тут все не так, і не те, і як їй тут погано (хоча всі оточуючі ставилися до неї супер-позитивно, вона жила в розкішних умовах і в плані побуту нарікати не було на що), не тому, що вона з тих люлей, які люблять на все скаржитися, зовсім ні, бо "не вдома". Зараз повернулась в Україну, щодня ходить за питною водою (бо ми з Миколаєва), час від часу слишно прильоти, але супер-щаслива, по телефону чутно, що настрій пречудовий :) :) бо в себе вдома. Такі наші батьки, бабусі - не треба їм "бєрєг турєцкій" ... ну і я це починаю розуміти
Як приємно слухати культурних і доброзичливих людей! Ви прям повертаєте надію, що не весь світ з'їхав з глузду. Дякую! 💙 💛
Вперше потрапила на ваш канал. Дякую, що піднімаєте такі складні, але дуже потрібні теми. Так, складні часи. І важко всім. Наші люди непрості (як і ми, власне). Ми з чоловіком маємо свій досвід. Ми 40 років живемо закордоном. Спочатку жили в Литві, а останні 12 років живемо в Нідерландах. Родичі, майже всі, на сході України. Частково в окупованих районах, частково на лінії зіткнення, при самісінькому фронті. Бог не обійшов своєю «ласкою», маємо ще й тих, хто в ерефії. Коротше, повний спектр емоцій. Не буду писати про нюанси спілкування з «за порєбріком», про тих, хто кожен день під обстрілами теж вже сказано немало. Не повірите як складно спілкуватися з тими, кого ми вивезли вже під обстрілами сюди, «в Європу»… одна родина в Литві, в нашій квартирі, ще декілька в Нідерландах. Всі облаштовані. І що? - Ми винні, бо в нас все добре, а їм тепер і мову вчити треба і призвичаюватися, і роботу шукати… як наче ми цей шлях не проходили трохи раніше без будь-якої підтримки. Іноді ти повний порозуміння і співчуття, а іноді… терпець уривається. Та й вік вже просить уваги до себе. Важко. Особливо, коли згадую як наді мною кепкували всі сусіди та й родичі за мою українську, за мої «дивні погляди» на стосунки в їхньому оточенні виключно через «могорич»( хабар), на їхнє небажання робити все по закону і по совісті ( до лікаря за чергою, техогляд машини «по повній програмі» іт.п.) не розуміли чому мої діти ходять в недільну школу вчити українську і багато ще чого. Життя все розставляє «по поличкам». За все треба платити. Незалежність, а я би краще перейшла на більш правдивий термін, - за ВОЛЮ завжди висока ціна. Єднаймося! Щоб цього разу розрубати кайдани. Слава Українському Війську! Кожному воїну! Памʼятаймо пророчі слова Гоголя вустами Тараса Бульби: «я тебе породив, я тебе і ….» памʼятаймо, що Феофан Прокопович був українцем. І багато хто ще. Ми доклалися до їхнього «вєлічія». Тому так важко його тепер бороти. Це головний іспит для всієї нашої нації. Але ж : «борімося й поборемо»! Все що я можу у своєму віці: Щире слово до наших людей, посильні регулярні донати, щира щоденна молитва.
Слухала б і слухала цього Костянтина, хоч і не знаю, хто він. Видно, що людини є що сказати, при чому дуже багато ось такого локального про Донбас, про тамтешні місцеві звичаї, включно з життям під окупацією. Це важливі речі, особливо про налагодження зв'язків з ними, пошук діалогу
Щира подяка за таку душевну та цікаву бесіду.Все буде Україна!
Багато смішних і милих історій про бабцю , бабусі лайк😊
Оце крута бабуся! Що доводить що вік нічого не визначає. Люди ділять на дві категорії - ті котрі хочуть пізнавати світ і тупі яких задовільне все як є.
Передача сподобалася, є над чим задуматися, щось почув нове, дякую за таку приємну та душевну розповідь та приємно проведений час.
Подібна історія з бабусею, яка живе по сусідству.
Дочка спробувала забрати її в Іспанію, але бабуся воліла повернутись до України(Чернівці). Тому що вигляд з вікна, тому що рідненькі сусіди, тому що песики, тому що в Іспанії вона чужа і самотня, тому що дома все навколо рідненьке, українське...
Звичайно ми не під окупацією, але ця історія про "вигляд з вікна".
Релокація це велика проблема, особливо для стареньких людей.
Дякую за гарні та світлі історії.
Слухайте, «біженці» з Черновців. А бабусю можна зрозуміти, бо корені тримають в рідній землі. Вони вириваються з кров‘ю. Біженці з Донеччини і Луганщини живуть з живцем вирваними коренями вже 10 років.
@@dracomalfoy547
*...Чернівців *
Не знаю до кого ви звертаєтесь. Особисто я в Чернівцях.
Люди, які бігли від обстрілів, від окупації, від безвиході, від безробіття, від безнадії... - живуть на чужині. Це жахливо. Бажаю найшвидшої перемоги ЗСУ, щоб кожен зміг повернутись в рідні краї і щоб ми могли спокійно їздити один до одного в гості.
@@dracomalfoy547 нажаль зачищають мої коментарі.
Наші вам співчуття.
То залежить від зарактеру людей. Я народжкна у львові і змалку негавиділа совок. Тому в 95 му поізала з одною торбиною в німеччину. Та краіна зразу стала моєю. Культура порядок чесність і безпека. Того і зараз у вас нема. Я маю далі квартиру у львові яка пуста стоіть Але в мюнхені купила за 15 років сама ще три квартири а моі 4 дітей всі закінчили універстюитат в мюнхені. Ще стоіть під львовом 48 років незакінчений будинок але він нікому не потрібний. Я всюди вдома бо ще в слвку всила 5 мов і мені всюди добре. А в украіні я лише в театр леся курбаса біжу. Бо там професіоналізм і мудрість. Все решта мене тут цікавить. Могла б повернутись у львів бо вже на пенсіі але ж немає медицини. Аптеки поодають фальшиві ліки. Я як медик в тому розбираюсь і мені шкода украінців бо не мають порівняння
@@roxana1328 Дякую за вашу історію.
Мої спостереження такі:
Нажаль вплив росії, внутрішні чвари, політичні кризи не дають нам пройти ті етапи розвитку держави, як в інших країнах, які тратили свої ресурси на економіку, розвиток, медицину...
В 90-х криза після розпаду союзу. Комуняки гризли нас із середини. Російська церква нагнітала неприязнь до всього українського. Чвари між політиками. Російські політ технології, які привели до влади януковича. Розвал армії... Політичні кризи... Ми, українці, тратили свої сили на ці всі речі, а росія підливала масло у вогонь...
Натомість європейські країни боролись з корупцією, покращували контроль за медициною, стимулювали бізнес, створювали інфраструктуру...
Хочемо як у вас, прагнемо як у вас, але є дві дороги: або бути поневоленими, або знищити агресивного сусіда... допоможіть нам. Дякую.
Неймовірна лампова, тепла і щемлива розмова. Дякую вам за неї. Як же хочеться додому, в Донецьк
Я теж із Донецька. У 2014 році у мене не було фейсбуку, але жити там було тоді дуже страшно. Продовжуйте ваші цікаві інтерв'ю!
Отримав максимальне завдоволення від подкасту. Інтелектуально, інтелігентно, приємно. Як донеччанин скажу, що саме так в деталях все і було. Дякую за вашу роботу!
Щодо "незаселених територій" донеччини: не забувайте за репресії/голодомор/виселення корінного населення зі сходу України протягом останніх століть. Все там було заселено. Але штучно імперія змінювала етнічний склад. Що і сьогодні активно робить на окупованих землях .
100% Я теж весь час думаю, як можуть бути українцями люди, яких навезли після Голодомору і пізніше.....Так само як зараз в Маріуполі з'явились 'страітелі с сєм'ямі"......окупантська методика, а потім ще й будуть волати про референдум.....Незважаючи на це, наші землі не винуваті,що їх заселили, чемодан-вокзал як то кажуть!
Колега розповіла, як її родичів в 2014 з Криму відправили десь далеко, бо у сім'ї був військовий і мабуть, боялися залишати в Криму, бо хто зрадив раз, зрадить ще.
@@ОленкаКремпа Просто, коли "завозять" українців з інших частин України. Мої батьки наприклад. Дядько мого батька та ще купа знайомих. Тут питання не про етнос, а про зросійщеність + відірваність від рідного краю.
@@evgenialukienko4538Брехня.
Звичайний голодомор, як і в інших регіонах України, масштаби, можливо, різні, але факти смертей від голоду, репресії нікуди не діти. Я зі сходу, до речі, і моє рідне місто окуповане зараз. Так от, мій прадід від репресій і розкуркулювання тікав на шахту, діти і жінка його пухли з голоду, а в його рідного брата від голоду вмерло 2є малих дітей. Це від бабусі моєї інформація, з першоджерела. Нікому нічого доводити не збираюсь, а мені особисто ще з дитинства пояснили як кацапи та комуняки розправлялись з місцевим населенням. Джерел інформації про ті часи достатньо, було б бажання знати правду, а не тільки пам'ятати і повторювати совєцькі лозунги та наративи www.radiosvoboda.org/a/holodomor-genocyd-marochko-donbass/30287314.html
Хлопці, яка чудова розмова!
А розповідь про бабусю гостя - це пісня❤.
Велика подяка команді за вашу працю. Я вінничанка, але мені було страшно цікаво слухати про людей, які стали заручниками.
Нічого дивного, в мене родичі в Скадовську, літні люди, їх дочка та син інвалід. Вони взяли російські паспорти, бо вижити без них не можливо. Але звісно вони всі чекають Україну.
Вони просто не можуть і не хочуть виїжджати.
А у мене мама з Донбасу. Пам'ятаю щорічні поїздки до тітки і дідуся з бабусею, запах териконів. Там в маленькому посілковому магазині постійно продавали сир і ковбасу, що було дефіцитом у моєму рідному райцентрі в Сумській області.
Неймовірна подяка Ншим Героям!! Слава ЗСУ І СЛАВА УКРАЇНІ!! Ви найкращі!! Всіх повернем і все буде Україна аж до Краснодару!! А так і буде!! Побачите!!✌✌✌🇺🇦🇺🇦🇺🇦👍🏽👍🏽👍🏽👏👏👏♥️♥️♥️!!
Дякую вам за це відео. Воно таке тепло та за душу бере. Я сама з Донецька, багато чого не застала бо тоді було ще геть дитиною, тож дізнатися про події 14 року було не те що цікаво. Це необхідність . Під час прослуховування виникало дивне почуття чогось дуже знайомого, я то і діло впізнала своїх родичів і трохи навіть себе саму
Чудова розмова, дуже вірна інтонація і щира. Часто думаю про людей які опинились зараз в окупації, думаю що дуже не вистачає зараз уваги до цього питання з боку суспільства
Перший мітинг був 4.03 біля храму, другий наступного дня на площі. Люди в агресивному стані думали, що на мітингу приєзжиє с западной Украины.
Дякую гостю, з приводу Zello дуже влучно підмітили. Там зачасту були або росіянці, або ідейні конспірологи, які розповідали про «завтра штурм - все на ОГА», або поїзд дружби виїхав на Донецьк. При цьому ніхто зі спец служб не реагував взагалі на це. Найбільший канал в них був «Народное ополчение».
Розмова про кладовище, це прям про нагадало мою бабусю, це прям якийсь культ кладовища на Донбасі.
Точно підмічено про приналежність людей до заводів, саме тому всі чекали реакції від Ріната
Ооох💔❤️ Величезне вам дамбасівське ДЯКУЮ за цей проєкт! Його не вистачало самі знаєте скільки років))
Неймовірно приємно чути людей, які теж гуляли по Артема і знають справжній смак Лучіано, а не теоретиків з патетичними єбалами, які 10 років працюють незрозуміло на кого і нащо.
Лайк підписка😊🤍
Моя мама любила торти від Лучіано. У нас в Сєвєродонецьку на Центральному рику продавалися.
Ну Лучіано після 2014 фабрику відкрили в Ірпені, в мене в Києві біля дому їх магазин вже років 5, адреса Деміївська-13, якість саме та, яка була колись. Був у Донецьку останній раз в 2020, там теж тоді продавався Лучіано, але не ризикнув купувати.
Класний гість, чудове інтерв'ю! Дяка❤
Дякую, дуже чутлива і тонка тема, чудовий співрозмовник!
Спасибі хлопці за розмову 🇺🇦
мені 20, я виїхала минулого року зі своїми тваринками у європу.
як же я сумую по виду з вікна. :(
на донеччині особливі заходи сонця, таких більше ніде нема. подружка з маріуполя погоджується. сумую нашому небу неймовірно…😭
Дуже дякую вам за вашу працю
Люблю ваші випуски! Дуже поважаю, респект за таких співрозмовників 🙌
Класні обидва. З Костею і Олексієм познайомилась у 2014 в Маріуполі. Для мене 20-річної вони були ковток такого свіжого повітря для тоді ще дуже сірого і не прикольного Маріуполя.
Історія про бабусю та кладовище- це прямо моя бабуся, через це вона також ніколи не поїде з окупації , чекає коли лівий берег Херсонщини буде вдома
Коментар на підтримку каналу!
Слава Україні та ЗСУ!
Слава нації та смерть ворогам
Вподобайка на підтримку каналу, дякую хлопці за цікаву розмову 👍
Тепла бесіда, дякую. Хай квітне український ютуб🌺
Змістовна розмова! Дякую
Дякую за розмову. Цей екскурс в минуле, яке ми пережили.
Дякую за гостя! 💛
Офігіть, яка корисна розмова. Дякую!
Тільки замало переглядів і це дуже шкода.
Ми, зі свого боку, нічого не чули з телевізора, а блогерів "на всю країну" ще не було. І ми повірили в те, що наш український Донбас з'їхав з глузду. В Одесу приїздили різні люди. Більшість не розмовляла українською, у них не було проукраїнства, але було бажання вижити.
На жаль, навіть не цікавились. Не ви особисто, а більшість українців. Просто повірили брехні((
@@dracomalfoy547 так, хоч наша сім'я і не була байдужою, але чомусь соромно. Дуже соромно за нас усіх ((
@@Kateryna4.5.0 Дякую за небайдужість ❣️
Я б ще слухала, така цікава розмова. Відправила мамі❤
Дяку за цікавий подкаст із цікавив співбесідником
Завжди цікаві такі розмови. Дякую. Не зі всім погоджуюсь, але залишу свої думки при собі. Дуже все в гарному світлі, що не завжди відповідає дійсності.
Українська чеснота - рятувати людей!!!🇺🇦
Дякуюза відео. Нагадали, що події на Донбасі це не про геополітику, а про людей, їх долі, сподівання, майбутнє.
Дуже корисні випуски у вас, кожен дивлюсь ( не слухаю, а саме дивлюсь), бо якісно, бо правдиво!
Дякую
Яка гарна розмова!!!ХлопцI ви Супер!!!!Вдячна за цю розмову!!!Бальзам для душI!!!
Коли я була студенткою юридичного і навчалась у Миколаєві, це були наші перші в житті вибори і наші викладачі нам розповідали як це важливо, піти проголосувати, і навіть якщо не знаєш за кого, то просто використати свій бюлетень.
Але дуже вчасно приїжджає Янукович у Миколаїв, і нас всіх женуть на нього дивитись і вітати)) як зручно склалось))) і звісно що ми побачили здоровезного дядька з широкою посмішкою, який щасливо і привітно тисне всім руки... то пішли і проголосували за нього, бо інших кандидатів ми не бачили, а ось цей ось склав позитивне враження)) ось такі справи))
Після навчання я повернулась у Луганськ, і у 2014-му коли організували референдуми, о 10-й ранку мені дзвонить моя мама і щасливо каже: не ходи! я вже проголосувала і за себе і за тебе... Я тоді не знала що моя мама голосувала за відокремлення... А що в моєї мами раптом проросійська позиція я вже дізналась коли вмовляла її виїжджати з нами. Ось такі сумні факти життя...
Дякую. Рада була познайомитись з Костянтином в Чикаго, шкода - мало поспілкувались. Я мало бувала на Донбасі, але уявляю, як непросто було тримати проукраїнську позицію там в 2014, а зараз, коли підросло покоління, яке не пам‘ятає України - і поготів. Такі розмови важливі, бо кожна наша людина - дорога перлина в намисті. І важливо розгледіти своїх навіть там, де десять років працює російська пропаганда. Дякую, що робите українця на окупованій території більш зрозумілим, більш осяжним і персоніфікованим, людяним.
Який чудовий дядько. Дуже приємно було слухать.
Дочекався, дякую)))
Класний, ностальгійний і дуже цікавий етер. Багато стереотипів руйнує. Знімає приступи радикалізму.
Ніфіга собі швидкість випуску нових випусків!
Дякую за тверезий погляд на важливі теми, та цікавих гостей.
Чому старі люди повертаються туди де страшно - цікаво. Дякую за українську мову.
Дякую за цікаве відео та вашу роботу ❤
Дякую за вашу роботу
Доброго дня. Дякую за етер, панове.
Щиро дякую,з мене вподобайка і комент.
Дякую,за гостя!
Щиро дякую за цю розмову! Пишу комент для того, щоб підтримати цей канал. Дякую Вам!
Дякую. Підтримую вас.
Як завжди цікаво і змістовно. Дякую.
Натхнення Вам і Янголів Охоронців.
Дуже цікава бесіда. 👍
Дякую ,дуже цікаві ,теплі історіі! 🌺🍀🌸
Яка важлива розмова
Це добре, що ви говорите про людей, які залишилися на окупованих територіях. Бо держава ігнорує наше існування.
Ця розмова більш вдала, ніж з Казанським. Дякую, за єкскурс і дискурс навколо Донеччини 💔
дякую вам за те, що говорите про території, окуповані ще з 2014. 🙏🏼 так багато людей є, які кажуть мені чи моїм друзям якусь фігню, агресують і принижують нас, не знаючи взагалі про те, що таке окупація.
Дякую за відео і за цю розмову!❤
Чудовий випуск! Глибока розмова на вкрай важливу тему. Щире спасибі!
Дякую, це дуже цікава розмова.
Дякую за розмову, так знайомо і відверто❤
Цікавий спогад про Світана❤
Дуже важливий випуск. Мені є чому повчитися у цього чоловіка ❤
Вельми вдячний за працю над відео! Завдяки Вам час біжить, не повзе. І будьні проходять цікавіше. Сподіваюсь що мій коментар допоможе підняти відео в рекомендації, і його зможуть побачити більше людей. Щиро тішить що є такий якісний вміст!
Пекуча схожість з моїми спогадами!
Дуже дякую за цей проєкт, виникає багато думок, важких, але які треба прожити. Хочу попросити у авторів каналу та слухачів поради книг/журналістських проєктів про українську політику 90-х та 00-х. Дякую
Це - наша відповідальність, бо це наші люди!
Слава Нації!🇺🇦
Дякую за розмову ❤❤❤❤
❤❤❤
Класна рубрика
Заслухалась! Яка тиха і розумна розмова!
Дякую!
І мої батьки в Донецьку, відмовляються виїжджати. Багато в цьому інтерв'ю відгукнулося. Дякую
Насолоджуються любим рускємь мірамь.
@@ArtemiusOstrogsky Так нічого і не зрозумів? Люди теж мають коріння, як рослини. "Його не видно, а воно є"(С)
Дякую за інтервʼю . Україна понад усе . Схід та Захід разом назавжди
Як так сталося що я вас так довго дивився без підписки??
Виправив. Дякую)
Хлопчики, які ви класні! Привіт з проспекту Гурова.
Чудове відео) дякую за новий формат він нереально крутий) продовжуйте)
👍👍👍
❤️🇺🇦❤️
пам'ятаю бабуся якось дивилась на телеку російські канали (саме росіянські) в 2016. Цікаво як
Дякую за відео! дуже приємна розмова, тепла і правдива. Теж інколи сумую за своїм видом на вікном :)
Неймовірно попадає в моє життя,історія з окупованим містом і тим чому люди не виїжджають,багато пояснює мені самому,іноді про мене і те що відчуваю в зв'язку з тим,що мені таки довелось покинути свій дім і все що було дорогим колись
Прислухайтися до двох сторін - дуже точно!
ЩИРА подяка за вашу працю.
Дякую за цікавого гостя.
Дякую, дуже сподобалась розмова. Якось щиро, тепло, "па дамашнему" як би сказала класик)