Моя мама була в окупації під час війни у Вінниці і вона розказувала, що коли німці наступали а наші відступали то всі люди сиділи в погрібах при свічках.До мами в погріб ще побрибігали сусіди в яких ге було погребів, не було чим дихати, моя старша сестра якій на той час було 6 місяців постійно блювала. Коли через декілька днів стихло і люди повиходили на вулицю то побачили багато наших солдатів вбитих.Ми живемо по вул. Гонти так що наші відступали по нашій вулиці в сторону хутора Шевченко.Теж саме було коли вже наші наступали.Знов сиділи в погрібах.А на протязі окупації було тихо.Один німець кожний день проходив біля нашої хати і давав моїй сестричці цукерки і казав бом бом.
@@Museum_of_Vinnytsia колись в одній з міських газет прочитав статтю, як в одному з сіл, літню жінку, від голодної зими врятував вазон. Рослина красувалася у вікні її хата, німецький офіцер, якому вона приглянулась, послав до бабусі свого солдата...Довелось квітку віддати. Пройшло декілька годин, приїхав мотоциклом німець і привіз мішок борошна.
Спасибі за лекцію. Наше село Олександрівка знаходиться на дорозі Вінниця - Липовець. Покійна мама казала що в селі були німці , але боів тут не було. По дорозі вели колони арештованих євреів. Де які односельчани замали золото від обречених. Коли був малий, то бачив на дорозі снаряди і багнети. Гралися і кидали камінням по цим снарялам. Страшно згадати. З наступающим 2024 роком!
Прослухав із великим інтересом. Дякую за нові знання. Особливо хочу подякувати за фотоматеріали, яких раніше ніколи не бачив.
Моя мама була в окупації під час війни у Вінниці і вона розказувала, що коли німці наступали а наші відступали то всі люди сиділи в погрібах при свічках.До мами в погріб ще побрибігали сусіди в яких ге було погребів, не було чим дихати, моя старша сестра якій на той час було 6 місяців постійно блювала. Коли через декілька днів стихло і люди повиходили на вулицю то побачили багато наших солдатів вбитих.Ми живемо по вул. Гонти так що наші відступали по нашій вулиці в сторону хутора Шевченко.Теж саме було коли вже наші наступали.Знов сиділи в погрібах.А на протязі окупації було тихо.Один німець кожний день проходив біля нашої хати і давав моїй сестричці цукерки і казав бом бом.
Дякуємо за розповідь!
@@Museum_of_Vinnytsia колись в одній з міських газет прочитав статтю, як в одному з сіл, літню жінку, від голодної зими врятував вазон. Рослина красувалася у вікні її хата, німецький офіцер, якому вона приглянулась, послав до бабусі свого солдата...Довелось квітку віддати. Пройшло декілька годин, приїхав мотоциклом німець і привіз мішок борошна.
Bonbon
Спасибі за лекцію. Наше село Олександрівка знаходиться на дорозі Вінниця - Липовець. Покійна мама казала що в селі були німці , але боів тут не було. По дорозі вели колони арештованих євреів. Де які односельчани замали золото від обречених. Коли був малий, то бачив на дорозі снаряди і багнети. Гралися і кидали камінням по цим снарялам. Страшно згадати. З наступающим 2024 роком!
Дякуємо за спогади!
Моя Родина Винница.😢
Добавте схеми плани і буде зрозуміліше.
Трохи вже запізно)
Ланового приємно слухати. Надіюсь, що Ви будете.
Стали курить отучивать стармейкер Сергей тот
Меня соседи идокументы талончики ку-ку кключи вечная лени атовца каменхау