Садок куркульський. Совок довбаний №51
Вставка
- Опубліковано 24 лис 2023
- Садки, дерева і парки - як частина української ідентичності. Як зберігали дерева і чому мусили їх рубати, як доглядали старі садки і садили нові. Улюблені груші наших бабусь і щепи прадідів. Як комуніст Сухомлинський виховував в дітей любов до природи? Як йому вдавалось це поєднувати з вирубаними садками через податок?
Наталка Зубар і Оксана Яцюк розмовляють про українські дерева у совецькій окупації.
Випуски на цю тему "Дівчинка у свитці:символ і жива людина": • Дівчинка у свитці: сим...
Подобається Совок? Як ви можете нам допомогти?
Стати патроном. Наш Патреон тут / sovokseries
Інформаційний центр "Майдан Моніторинг"
Підтримати наші проєкти maidan.org.ua/supportmmic/
Мій дідусь був агрономом, бабуся викладала хімію, біологію і ботаніку в сільській школі і вони знали толк в садівництві. Коли народилися їх троє дівчаток, було посаджено три сливи, коли народився мій двоюрідний брат, йому дідусь посадив грушу, а мені прекрасний сніжний кальвін. На обійсті росли знакові дерева, був здоровенний осокор, який я вже застала у вигляді здоровецької колоди у дворі на ній вечорами збиралась сім'я і співала на все село. До сих пір росте дуб і велика липа, е столітня антонівка, ренет, денешта і малинівка. Коли рубали дерева при совєтах, дід не дав рубати ні одного дерева. Ще на обійсті було три горіха штук п'ять вишень, дуже багато смородини і агрусу. Мені стількиж років як і Оксані, я маю власну яблуню і не можу їсти яблука із супермаркету, вони мені навіть яблуками не пахнуть. Обійстя побудували мої прадідусь і прабабуся десь в 1910-1913 році тоді і почали висаджувати сад, дідусь з бабусею продовжили, життя не спиняється, і навіть ця клята війна не зможе здолати людей у яких є своя яблуня і груша. Дякую вам, дівчата, розбудили найкращі спогади дитинства, родову пам'ять💙💛
Дякую за ваші спогади, перерахували сорти яблук просто як з нашого саду - ренет, денешта, антонівка, кальвін. "навіть ця клята війна не зможе здолати людей у яких є своя яблуня і груша" - це ви дуже написали, я ще подумала, що речі можуть вкрасти, плоди можуть вкрасти, а дерево - не вкрадеш, воно буде з тобою, поки живе.
Ну а сад Діда Петра проіснував десь з 1958 до 2018. Міські ці малі ділянки невічні... нажаль.
Малим мене з Запоріжжя відправляли на літо в село до тітки Марії. Я там швидко переходив на українську мову. Чомусь запам'яталось як сидів на вишні, їв вишні і помітив несподівано що думаю українською. :)
Вишнева українізації? В мене колись була така теорія, що коли люди прислухаються до цієї землі, то почують, що вона розмовляє українською мовою...
@@ukrainianreport Так, рідна земля ніби промовляє до людей. Я це називав пробудженням генетичної пам'яті. Лівий берег на південь від Києва місцями нагадує місцевість біля Глибокого. Ставки, гаї, трави де не розорано. Мені тут близько від дому ровером проїхатись. Якось влітку заїхав під Гнідин, зупинився і дивлюсь на це все з місця зрушити не можу. Як кажуть з відкритим ротом. :) Щось з підсвідомості спливає, говорить зі мною. Не мовою слів, а якось образно, чуттєво, на рівні підсвідомості. Після того почав казати -Мої предки тут жили коли ще Кийова не було! :) Дякую дуже за ваші передачі. Навіваєте приємні спогади :)
Дякую, що дивитесь. Цінно спілкуватись з людьми, з якими маєм спільні цінності. Колись я прочитала вірш Павличка, "на цій землі ми жили споконвік, лише обличчя змінювали трохи", і десь так я і відчуває.
Знову роблю уточнення, бо я сказала, що різнокольорові дерева були в саду, я мала на увазі, що вони щеплені були оригінально, на антонівці якісь ще червоні яблука і воно було так - половина яблуні червона, половина - жовта чи біла.
О, то так в мого прадіда було. 🤔
я читала в одній книжці, здається Нодара Думбадзе, грузинський письменник часів срср, що в його діда була черешня, на якій щепили чотири сорти черешень, від ранніх до найпізніших. А дерево було одне, і мати чотири сорти на одному дереві було вигідно, економія місця в садибі.
Хочеться згадати також про липу. У мене прадід, як і його дід були пасічниками, а пасіка ще й сьогодні живе її доглядає двоюрідний брат мого батька. Мед з цієї пасіки був і є у хлопців на фронті. Так от, мої діди садили липи для бджіл. Ми збирали також цвіт для чаю. А як вони пахнуть, це ж насолодна насолода.
у нас теж була пасіка і росли липи на подвір'ї. я з дитинства знала про рослини-медоноси, тато слідкував за цим, і якщо гречку сіяли в колгоспі недалеко, то було дуже добре. Весь час тато переймався, щоб бджоли мали взяток.
До вашого відео не уявляла, яка багато спогадів і цілих історій в мене пов'язано з деревами й садами. Про сільські спогади не напишу, бо то буде ціла збірка оповідань про все, що ви згадали)) Тож, напишу про місто. Я 25 років живу в спальному районі Києва, де можна було б впасти в депресію серед нудних совкових кварталів, якби не дерева. У нас вузька коротка вулиця, але, вздовж неї 4 ряди каштанів (по обидва боки тротуари обсажені з 2-х сторін) В дворах- купа абрикос, шовковиць, аличі, вишень, горіхів. Біля найближчого бювету- цілий сад лип. Біля лікарні- гайок акацій. Вид з одного балкону- на тополі навколо шкільного стадіону, з іншого- на клени, які восени такі красиві і яскраві, що подруга з роботи попросила фото собі на заставку на робочий комп- для релаксу)) Це я до того, що й в місті люди обсаджують деревами скрізь, де можна, бо вони головна радість і окраса цих житлових масивів. Я вже мовчу про бузок, черемху, шипшину і т.п. Якось гуляли з чоловіком в лісі неподалік і натрапили на карликову вишню (в нас в лісі трапляються яблуні, шовковиці і т.п, саджанці яких, мабуть садили там, бо біля будинків вже не було місця) Він таке перший раз бачив. Кажу ''Куштуй, це дуже смачно'' Коли мені було років 2 дід десь взяв саджанець для мене, бо це було деревце, яке в метр висотою вже плодоносило і дитина зможе рвати ті екзотичні північні вишеньки. Таки не обійшлося без спогаду з сільського дитинства)) Дерева для українців, і для мене особисто, то невичерпна тема і любов.
Дякую за ваші спогади, дерева і сади - це український ресурс, духовний в першу чергу, хоч і пафосно звучить. Я раніше не розуміла, як це гарно і як важливо, коли є дерева у нудних совкових кварталах. Читала вас і ніби гуляла сама каштановими алеями і в лісі вишеньку знайшла.
У вас груші а у нас сливи. Саджали дерева і на кладовищі. Я маленькою ходила з бабусею на кладовище і там по деревам впізнавала могили рідних чи знайомих бабусі. Їсти плоди з тих дерев було суворо заборонено.
о, я теж знаю цей звичай, що не можна їсти плоди на цвинтарі. І суниці, наприклад, якщо виросло на могилі.
Мій Дід і сливи різні саджав,дуже смачні і тоді незвичні. Не надовго вони його пережили...
57:30 традицію садити сади мають не тільки європейські культури. Наприклад, перси мали розвинену культуру садівництва. Навіть західноєвропейська назва Раю - paradise/paradiso були через латину та давньогрецьку запозичені від персів-зороастрійців ('пейрідайза' - сад навколо храму).
Враховуючи, наскільки в українців величезний культурний спадок Сходу (*), не буде необережністю припустити, що культура садівництва могла прийти до нас від них - більш-менш прямо або за посередництвом, наприклад, кавказців.
Дякую, в мене аж мозок заворушився. Я намагаюсь зараз уявити, як до нас культура садів від персів приходить... Це ви заглибились у справжню давнину. Але цікаво, варто поміркувати, як це могло відбуватись на практиці. Хтось з персів осів після походів і заклав сад? Може у вас є уявлення/гіпотеза, як це було?
Ну Едемський сад він напевно ж не в Європі був, навіть ніхто і не претендує.