Чи у дитинстві ми були щасливі? Не звикла я вдаватися в олжу. Такі дитячі спомини щемливі… Були щасливі - саме так скажу. Тепер вночі частенько вже не спиться - Минулого гортаю сторінки. А, в споминах присутня залізниця Та рідної «кукушечки» гудки. Депо вагонне все в кипінні саду. Там штаб наш був дитячих «збройних сил». І на гудки ті озивались радо І наші, і пташині голоси. По рейкам йшли - тримали рівновагу. Марширували з лівої ноги. І «ордени» вручали за відвагу. Коли з картону, а бува й з фольги. Нас з того виробництва не гонили. Все літо ми там грались залюбки. Щодня дивились, як вагони мили Автоматичні, здвоєні щітки. І ми купались в райдужних тих бризках. І був до нас прихильним білий світ. Дитинство наше… так здається близько… Роки туди замурували вхід… Лиш спомини живуть і сняться лиця Тих, з ким стрічати бігли поїзди, Усіх, з ким поєднала залізниця. Закарбувались в серці їх сліди. Прийшли уже й онуки нам на зміну. І сприйняття у них своє, «круте». Міняється суспільство докорінно. Та місце не бува пустим святе. Тут, де перон - цей старт сталевих колій І давності над ним безсилий строк - Батьківські душі в світлім ореолі Летять сюди, лиш загудить гудок. Хай же гудить ГУДОК над рідним краєм, Над Гайвороном, сповненим краси. І залізниця долі хай єднає Під спів птахів й дитячі голоси. Марина Джус *** На пероні мене поцьомаєш І напутні скажеш слова. Я поїду сьогодні до «Сьомого», Там є далі село Лугова. Краще влітку тут, ніж на морі нам - В лісі табір дитячий був. Взимку тішились профілакторієм, Що мав назву «Південний Буг». Не здивуюсь маршруту звичному, Де за лісом, дійсно - луги. Ось вклонюсь мосту залізничному, Що єднає два береги. Пасажири тут не марудяться - Задивляються у вікно. Краєвиди до самої Рудниці. Їх частенько знімають в кіно. Наче фарбою гарно олійною Намальований цей пейзаж. Ой, дорога вузькоколійная, Чималенький у тебе стаж! Скільки доль поєднала ти! Та, й розлук наслухала плач… Нам, як душу б тебе берегти… Занедбали ми все… Пробач… Як було тут колись та й гамірно, Бо тобою робочий люд Добирався на працю в Гайворон Влітку й взимку. З усіх усюд. Курсували вантажні потяги, Везли щебінь, зерно, графіт. І не рік, і не два, а протягом, Майже сотні невтомних літ. А в базарні дні - не протовпишся. І який лиш не везли крам! Залізнице, за тебе літописи, Дійсно, треба писати нам. Бо, як ока свого зіницею, Як святинею, на віки Дорожити нам залізницею Заповіли наші батьки. Не усе виміряється гривнями. Залізниця - наш оберіг… Хай вагонами цими дивними Наші діти вертають з доріг, Що завели колись край світу їх, Де вдавало, ситніші хліби. І на рідних землях святих Стане менше сліз та журби. І, заклично гудок гудітиме, Викликаючи світлий щем. Залізничного міста діти ми. То ж красу його збережем… На пероні мене поцьомаєш І напутні скажеш слова. Я поїду сьогодні до «Сьомого», Там є далі село Лугова. Марина Джус *** Знов мене пам’ять дитинства стежинкою До залізниці веде… Чорні черешні: солодкі й з гірчинкою. Щедрий садок ВЧД. Яблуні, груші - аж гілля вгиналося Від соковитих плодів. Бігли до саду, лишень прокидалися. Вранці гудок нас будив. Буде повік моя пам’ять прикута До наймиліших дрібниць… Пахне мені креозотом, мазутом. Це - атрибут залізниць. Чую гудок. І я знову розчулена І почуттів - цілий шквал… Ось я до рук твоїх, батько, притулена… В’ївся в долоні метал. Ні, не вважаю ті руки брудними я - Б’ю перед ними чолом… Як же сумую, сумую за ними я І за батьківським теплом… Жаль, що гудки із роками вже стишились, Сохне, старіє садок… Захистимо хоча б те, що залишилось! Дітям потрібен гудок. Хоч вони рідко чому вже дивуються - В кожному часі - своє. Та у них в пам’яті теж закарбується, Що залізниця в нас - є! Не віртуальні знайомства влаштовує - Долі єднає вона. То ж бережімо її, відбудовуєм, Щоб на віки і міцна. Марина Джус *** Ось паровоз буркоче, Ніби дідусь: чих-пих. Сяють дитячі очі, Радісний чути сміх. Десь там є космодроми, Старти до інших планет. Ми ж у рідному домі Маєм такий раритет. Тут зібралось народу! Очі у всіх блищать. Всі ми з дитинства родом, Кожному є що згадать. Збуджені всі, гомінливі… Вже причепили вагон. Пара клубочеться сива, Ніби в тумані перон. І загудів паровозик. Довгий - відправки сигнал… Скільки він доль по дорозі Міцно, навік поєднав! Всі ми в житті - пасажири. Потяг єдиний - Земля… Щастя всім, радості, миру. Хай нас любов окриля.
Марина Джус *** Злетів гудок в небесну вись… Зворушливі ці звуки. Лунали часто тут колись «Кукушок» перегуки. Як «паровоз вперед летів», Батьки були ще юні. Зазнали лиха у житті. Спинились не в комуні. На залізниці батько й дід Та у боях смертельних. Вже стільки випало їм бід У тих роках пекельних. Важким був хлібчика шматок, Гірка життєва проза. Та, все життя гудів гудок Їм цього паровоза. Вони не скаржилися, ні, А жили, як годиться. І відстояли у борні Свій край та залізницю. І підіймали із руїн. На «ти» були з металом… Вже стільки втрат! Вже стільки змін. Давно батьків не стало… У дійсність я від тих думок Вертаюся поволі… Гудить гудок. Гуди, гудок! Єднай роки і долі. Прийми, як щире каяття, Що ми були зухвалі. Єднай минуле й майбуття - Гуди, гудочок, й далі. Марина Джус
Крута ідея втілена в життя, така практика ефективно сприяє закріпленню знань, тож я щасливий за наших юних залізничників, бажаю щоб з них дійсно виросли хороші та розумні працівники!
На вузькоколійці вперше, раніше лише за часів СРСР возили діти проходили практику на поїзді далекого сполучення провідниками, але вже давно цього не робили
@@paravoznik_oleg ось, що студенти провідниками їздили, то знаю, а ось діти... у них же по КЗПП та охороні праці не більше 6 годин за зміну робочий день був
Пощастило дітям, таку цікаву практику для них організували.
На Львівській Дитячій все теж саме) Кажу працювавший і Машиністом і Стрілочником Старшого поста)
Чи у дитинстві ми були щасливі?
Не звикла я вдаватися в олжу.
Такі дитячі спомини щемливі…
Були щасливі - саме так скажу.
Тепер вночі частенько вже не спиться -
Минулого гортаю сторінки.
А, в споминах присутня залізниця
Та рідної «кукушечки» гудки.
Депо вагонне все в кипінні саду.
Там штаб наш був дитячих «збройних сил».
І на гудки ті озивались радо
І наші, і пташині голоси.
По рейкам йшли - тримали рівновагу.
Марширували з лівої ноги.
І «ордени» вручали за відвагу.
Коли з картону, а бува й з фольги.
Нас з того виробництва не гонили.
Все літо ми там грались залюбки.
Щодня дивились, як вагони мили
Автоматичні, здвоєні щітки.
І ми купались в райдужних тих бризках.
І був до нас прихильним білий світ.
Дитинство наше… так здається близько…
Роки туди замурували вхід…
Лиш спомини живуть і сняться лиця
Тих, з ким стрічати бігли поїзди,
Усіх, з ким поєднала залізниця.
Закарбувались в серці їх сліди.
Прийшли уже й онуки нам на зміну.
І сприйняття у них своє, «круте».
Міняється суспільство докорінно.
Та місце не бува пустим святе.
Тут, де перон - цей старт сталевих колій
І давності над ним безсилий строк -
Батьківські душі в світлім ореолі
Летять сюди, лиш загудить гудок.
Хай же гудить ГУДОК над рідним краєм,
Над Гайвороном, сповненим краси.
І залізниця долі хай єднає
Під спів птахів й дитячі голоси.
Марина Джус
***
На пероні мене поцьомаєш
І напутні скажеш слова.
Я поїду сьогодні до «Сьомого»,
Там є далі село Лугова.
Краще влітку тут, ніж на морі нам -
В лісі табір дитячий був.
Взимку тішились профілакторієм,
Що мав назву «Південний Буг».
Не здивуюсь маршруту звичному,
Де за лісом, дійсно - луги.
Ось вклонюсь мосту залізничному,
Що єднає два береги.
Пасажири тут не марудяться -
Задивляються у вікно.
Краєвиди до самої Рудниці.
Їх частенько знімають в кіно.
Наче фарбою гарно олійною
Намальований цей пейзаж.
Ой, дорога вузькоколійная,
Чималенький у тебе стаж!
Скільки доль поєднала ти!
Та, й розлук наслухала плач…
Нам, як душу б тебе берегти…
Занедбали ми все… Пробач…
Як було тут колись та й гамірно,
Бо тобою робочий люд
Добирався на працю в Гайворон
Влітку й взимку. З усіх усюд.
Курсували вантажні потяги,
Везли щебінь, зерно, графіт.
І не рік, і не два, а протягом,
Майже сотні невтомних літ.
А в базарні дні - не протовпишся.
І який лиш не везли крам!
Залізнице, за тебе літописи,
Дійсно, треба писати нам.
Бо, як ока свого зіницею,
Як святинею, на віки
Дорожити нам залізницею
Заповіли наші батьки.
Не усе виміряється гривнями.
Залізниця - наш оберіг…
Хай вагонами цими дивними
Наші діти вертають з доріг,
Що завели колись край світу їх,
Де вдавало, ситніші хліби.
І на рідних землях святих
Стане менше сліз та журби.
І, заклично гудок гудітиме,
Викликаючи світлий щем.
Залізничного міста діти ми.
То ж красу його збережем…
На пероні мене поцьомаєш
І напутні скажеш слова.
Я поїду сьогодні до «Сьомого»,
Там є далі село Лугова.
Марина Джус
***
Знов мене пам’ять дитинства стежинкою
До залізниці веде…
Чорні черешні: солодкі й з гірчинкою.
Щедрий садок ВЧД.
Яблуні, груші - аж гілля вгиналося
Від соковитих плодів.
Бігли до саду, лишень прокидалися.
Вранці гудок нас будив.
Буде повік моя пам’ять прикута
До наймиліших дрібниць…
Пахне мені креозотом, мазутом.
Це - атрибут залізниць.
Чую гудок. І я знову розчулена
І почуттів - цілий шквал…
Ось я до рук твоїх, батько, притулена…
В’ївся в долоні метал.
Ні, не вважаю ті руки брудними я -
Б’ю перед ними чолом…
Як же сумую, сумую за ними я
І за батьківським теплом…
Жаль, що гудки із роками вже стишились,
Сохне, старіє садок…
Захистимо хоча б те, що залишилось!
Дітям потрібен гудок.
Хоч вони рідко чому вже дивуються -
В кожному часі - своє.
Та у них в пам’яті теж закарбується,
Що залізниця в нас - є!
Не віртуальні знайомства влаштовує -
Долі єднає вона.
То ж бережімо її, відбудовуєм,
Щоб на віки і міцна.
Марина Джус
***
Ось паровоз буркоче,
Ніби дідусь: чих-пих.
Сяють дитячі очі,
Радісний чути сміх.
Десь там є космодроми,
Старти до інших планет.
Ми ж у рідному домі
Маєм такий раритет.
Тут зібралось народу!
Очі у всіх блищать.
Всі ми з дитинства родом,
Кожному є що згадать.
Збуджені всі, гомінливі…
Вже причепили вагон.
Пара клубочеться сива,
Ніби в тумані перон.
І загудів паровозик.
Довгий - відправки сигнал…
Скільки він доль по дорозі
Міцно, навік поєднав!
Всі ми в житті - пасажири.
Потяг єдиний - Земля…
Щастя всім, радості, миру.
Хай нас любов окриля.
Марина Джус
***
Злетів гудок в небесну вись…
Зворушливі ці звуки.
Лунали часто тут колись
«Кукушок» перегуки.
Як «паровоз вперед летів»,
Батьки були ще юні.
Зазнали лиха у житті.
Спинились не в комуні.
На залізниці батько й дід
Та у боях смертельних.
Вже стільки випало їм бід
У тих роках пекельних.
Важким був хлібчика шматок,
Гірка життєва проза.
Та, все життя гудів гудок
Їм цього паровоза.
Вони не скаржилися, ні,
А жили, як годиться.
І відстояли у борні
Свій край та залізницю.
І підіймали із руїн.
На «ти» були з металом…
Вже стільки втрат! Вже стільки змін.
Давно батьків не стало…
У дійсність я від тих думок
Вертаюся поволі…
Гудить гудок. Гуди, гудок!
Єднай роки і долі.
Прийми, як щире каяття,
Що ми були зухвалі.
Єднай минуле й майбуття -
Гуди, гудочок, й далі.
Марина Джус
Гарний матеріал!
Колись в дитинстві,Я дуже хотів бути машиністом локомотиву. Але зараз працюю водієм вантажівки в міжнародних напрямках ... 👍👍👍
Цікаво. Подяка і вподобайка! Чекаю на подальші розповіді!
Чудово, що діти відчувають свою потрібність та увагу до них з боку УЗ！Це дуже сильно потрібно в наш час！Олег, дякую за відео！
коли з малечку у цій темі, то з цієї дитини виросте вдвічи кращий спеціаліст! це дуже круто
Крута ідея втілена в життя, така практика ефективно сприяє закріпленню знань, тож я щасливий за наших юних залізничників, бажаю щоб з них дійсно виросли хороші та розумні працівники!
Суперово!
Мені дуже сподобалося!!!!!
Спасибо за новое видео, Олег!
Просто супер
Неймовірне відео, по більше випускайте такі відео з учнями КДЗ.
Олежик ,дякую за сюжет )))
А яка ситуація наразі з Антонівською вузькоколійкою? Назавжди втратили? 😮😢
У паровоза - будка.
А про уголь парень прав: молодые проводники на широкой колее обычно под впечатлением от работы с углём
Првіт з Київської ДЗ 5 зміни!
Київська дитяча залізниця працює цьогоріч?
працює
До побачення! Хороший канал был....
Он и сейчас не плохой
Хах і Дмитро Сухов засвітився))
Цікаво!
Було в Донецьку таке саме тільки станцій більше. Дітлахи раділи. Поки орки все не забрали.
Шкода шо в Луцьку дитячу залізницю закрили , дуже шкода
А раніше таку практику застосовували, чи це вперше?
На вузькоколійці вперше, раніше лише за часів СРСР возили діти проходили практику на поїзді далекого сполучення провідниками, але вже давно цього не робили
@@paravoznik_oleg ось, що студенти провідниками їздили, то знаю, а ось діти... у них же по КЗПП та охороні праці не більше 6 годин за зміну робочий день був
Насичена практика скільки місць відвідали.
Чомусь усі в погонах........це не мілітарі
Це не зовсім так. Військова логістика базується на залізниці.