БАРОКО НЕ РОКОКО, ВАСИЛЬКІВ НЕ ОБУХІВ

Закінчуючи "васильківський цикл" (васильківська майоліка, княжий дитинець, синагога "Бейкер") зауважу, що ми були ще на єврейському кладовищі середини 20 століття. Але, оскільки воно перенесене, сказати мені нічого.
Останнє в циклі оповідання про собор Антонія і Феодосія.
Важко сказати, як він умудрився зберегтися за радянського часу.
Про це і не лише нам розповіла Liudmyla Shkulkova (див. відео).
Єдине, що дозволю собі нагадати, так це трагікомічну історію-поневіряння нашого обухівського земляка під час будівництва цього храму у 18 ст. (surl.li/jzjzf).
.
.. 1757 році до Василькова прибув іконописець Григорій Сердюк, родом з Обухова. Мав золотити іконостас у церкві, котру будував Ковнір.
Обидва, і старий архітектор, і молодий іконописець прибули з Києво-Печерської лаври. Різниця полягала лише у тому, що наш земеля Сердюк з 1754 (7 років поспіль) мав вчитися у ній іконопису у ієромонаха Алімпія. Це значить, шо роботи у васильківській церкві йому довірили приблизно на "екваторі" його навчання.
Шо ж у цій історії цікавого, спитаєте Ви?
Нічого особливого, крім того, що одного разу Сердюк позичив 50 рубликів, форменно нажерся і кров'ю з пальця (!) підписався під роботою як "Яків Маслов".
Можливо тому сучасники пам'ятають прізвище іконописця Бібікова з-під Козельця, а не Сердюка з Обухова. Бо, попри спільну для обох роботу у васильківській церкві, до першого чорти (в суч. наркології "бєлочка") приходили лише у фразі з "Отче наш" ("... визволи від лукавого").
Алко-звитяга ж нашого земляка задокументована у Києво-Печерській лаврі (ф. 128, вотч. оп. 1, спр. 2154, с. 12).
***
більше - / mchaikovskiy

[@user-wd5lr7ko4v]

Розкішна архітектура і дуже занедбаний. І досі наледить московській церкві?