Діана Парипа. Християнський вірш-історія "Ангели"("Бог має план")- за історією Людмили Шторк
Вставка
- Опубліковано 22 вер 2024
- #віршіукраїнською #християнськівірші #християнська_поезія #єхб #вірш #вірші #поезія #поезіяукраїнською #єхб #історія
1. АНГЕЛИ
(за історією Людмили Шторк)
Із кухні чулись пахощі звабли́ві,
Ці аромати вабили Павла.
Картопля з куркою в його дружини
Завжди вдавалась ніжна і смачна.
Дружина Віра - всім талановита,
Вже тридцять років - лікар-педіатр.
Лікує із теплом й любов'ю діток,
Сумлінно дбає про свої́х пташат.
Чекаючи вечерю, читав книгу:
Ще небагато було до кінця.
Й почув раптово звернення дружини:
"А ти не міг би винести сміття?"
Зітхнувши, привідкрив до кухні двері,
А потім поцікавився: "Хіба
Не можна віднести́ після вечері?"
Але дружина враз відповіла́:
"Після вечері, знаю, не захочеш.
До завтра ж залишки закиснуть всі..."
"Гаразд, іду", - підвівся неохоче,
Забрав сміття й попрямував у двір.
Павла родина за́вжди відзначала
Всі дні народження, усі свята́.
Сьогодні ж свято святкувати мала
Регіна, їхня дорога дочка.
Чотири роки то́му сталось горе:
Регіночка у вічність відійшла.
Безмежний біль і сум сім'ю наповнив:
Хвороба. Рак. Така ще молода!
Його єдина донечка померла,
І біль від втрати досі ще не вщух.
Не було болю більшого, напевно,
Душа страждала від нестерпних мук.
Сьогодні і Павло, й його дружина
Узяли на роботі вихідні.
Поїхали до неї на могилу,
Поклали квіти донечці своїй.
А потім повернулися додому,
Пішла дружина накривати стіл.
І день тягнувся неймовірно довго,
У роздумах важких томився він.
А зараз вулицею йшов повільно,
Сміття до смітника ніс і зітхав:
"Ні, я не вірю, Господи, не вірю!
Чому її у мене Ти забрав?"
Згадалась раптом християнська пісня,
Якої він не чув уже давно:
"В проблемах, в горі й перешкодах різних
Ти пам'ятай: усім керує Бог!"
"О Боже, якщо це було́ від Тебе,
Що можу я зробити? Покажи!
Як мені бути? Жити ж якось треба?
Ніхто не допоможе, тільки Ти!"
Безлюдний двір. Лиш листям грає вітер.
Ось опустив Павло в смітник пакет.
Хотів іти назад, але помітив
Хлопчину біля баків в той момент.
Хлопчина щось сховав в свою́ сорочку
Й заквапився щодуху у під'їзд.
Павлу не раз він потрапляв на очі:
Білявий, гарний, невисокий зріст...
Але останнім часом щось не бачив
Його Павло між інших дітлахів.
І хоч не був знайомий з ним, одначе
Чомусь за ним піти він захотів.
Та хлопчик не на жарт перелякався:
"Не треба, дядечку, не злодій я!
То не мені, для мами я старався,
Воно стояло біля смітника..."
"Не бійся, хлопче, - ніжно заспокоїв
Голодного, брудного хлопчака. -
Що трапилось, дитино, із тобою?
Можливо, допомо́жу чимось я?"
Тепло відчувши, щире й променисте,
Відкрив сорочку й показав свій скарб:
То пляшка молока. Напевно, кисле,
Та він і тому був безмежно рад.
"А мама де?- спитав Павло хлопчину.
"Мабуть, що випиває", - думав він, -
Якщо дитя в бруднющій сорочині
По смітниках тиняється вночі".
"Вона хворіє...", - хлопчик тихо мовив.
У чоловіка голос затремтів:
"Можливо, відведеш мене додому?
Я б так тобі допомогти хотів!
У мене донечка також хворіла...
Сьогодні - день народження її..."
"А зараз де вона?" - спитав хлопчина. -
"Вона померла. З Богом, ввишині".
"Моя матуся часто так говорить,
Що прийде час - й вона тако́ж помре,
А я піду в притулок, і додому
Тоді вернусь, як виросту уже..."
Відкривши двері світлої квартири,
Всере́дину з малим зайшов Павло.
Раніше тут, напевно, добре жили,
А зараз меблів майже не було́.
В кімнаті, у кутку, лежала жінка,
Знесилена, ще досить молода.
Дивитися на неї було гірко:
Страшенно виснажена і бліда.
"Синочку, хто це? - запитала строго, -
Просила, з незнайомими людьми
Не розмовляти!" Хлопець тихо мовив:
"Це наш сусід. Хотів допомогти".
"Я, звісно, вдячна, але не потрібно..." -
В очах застигли тіні пустоти.
"Та ні, - сказав Павло, - вам необхідно
Негайно, зараз у лікарню йти!"
Промовила крізь сльози жінка з болем:
"Туди мене вже не прийме́ ніхто.
Та й Данік мій завжди́ лише зі мною,
Не маю, з ким зали́шити його".
"О, ви за нього навіть не хвилюйтесь,
До себе хлопця вашого візьму́."
"Що, справді? Дивно так мені це чути!
Я буду перед вами у боргу́!"
Павло дав жінці номер телефону,
А після того викликав швидку.
Свою́ нову́ знайому заспоко́їв,
Оглянув все. На кухню зазирнув.
Але були́ порожні там полиці,
Продукти закінчи́лися давно.
"Та звідки взяти гроші, щоб купити? -
Дивилась жінка з сумом у вікно. -
Мені поставили діагноз пізно.
У мене онко. Виходу нема.
Грошей немає, щоб купити з'їсти,
Усе, що можна було, продала́.
Сама все лікувалась, працювала,
Щоб захистити сина від стихій.
Лише б квартиру нашу не забрали,
Бо з чим зали́шиться синочок мій?"
"А батько в сина є? " - "Нема, загинув...
Аварія. Далекобійник був.
Так мало часу ми були щасливі... -
Пустила жінка зранену сльозу. -
Ми виросли в дитячому будинку,
Трудились, заробляли з повних сил.
Так мало, справді, бу́ло відпочинку,
Зате житло придбати ми змогли.
Але не встигли навіть в нім пожити,
І скоро Данік лишиться один.
О, скільки сліз мої́́х було пролито!
І скільки провела́ без сну годин!"
2. Приїхала швидка. Та не хотіли
Забрати хвору у стаціонар.
"Не соромно?" - Павло промовив сміло
Й хвилин за кілька їх переконав.
Забрали жінку. Вийшов із задуми
Павло й до Даніка сказав: "Ходи.
В лікарні твою маму нагодують,
До мене ж в гості нині підеш ти".
Прийшли додому. Здивувалась Віра,
Побачивши на кухні хлопчака.
"Привіт!" - з теплом душі його зустріла, -
Тебе не раз вже зустрічала я".
Тут втрутився Павло у їх розмову:
"Хворіє мама в Даніка тепер.
Її відправили в лікарню щойно,
Провідати її ми завтра йдем".
"То Данік з нами заночує, певно?" -
"Так, з нами, бо зали́шився він сам!" -
"Гаразд, помити руки - й до вечері,
Давно вже їжу зготувала нам".
А за столом малий вечеряв смачно,
Картоплю й м'ясо проковтнув умить.
Павло спостерігав за ним й побачив,
Сказав до Віри: "Ще йому досип".
"Не можна більше, бо буде́ погано, -
Сказала Віра. - Дай йому кефір".
Для хлопця вона строгою здавалась,
Та, звісно, скаржитися не хотів.
Після вечері відвели у ванну,
А потім вклали в ліжко, й він заснув.
Павло і Віра довго розмовляли
Про те, що нині чоловік почув.
"Якщо у хлопчика немає рідних,
Ми мусимо подбати про дитя," -
Сказала Віра. "Радий, що ти згідна!" -
Тепло зігріло душу у Павла.
А вранці Віра вихідний знов взяла,
Відчула себе так, немов колись.
Для Даніка сніданок зготувала,
Й опісля у лікарню подали́сь.
Знайшовши маму Даніка, Світлану,
Про себе Віра розповіла все:
Про горе, що вони з Павлом зазнали,
Про те, що Бог дорогою веде.
А потім Віра із палати вийшла,
Щоб Данік з мамою поговорив.
"Синочку, з-поміж невідкладних рішень
Одне є, треба, щоби ти рішив!
Скажи, мій любий, чи не бу́деш проти,
Якщо в сусідів будеш жити ти?
Мені здається, вони дуже добрі,
Та й в сиротинець вже не треба йти!
"Звичайно, я не проти, люба мамо,
Із задоволенням до них піду́!
Павло Григорович - то просто ангел,
Я полюбив його за доброту!"
"А Віра Яківна яка для тебе?" -
Недовго думав й відповів малий:
"Скажу тобі я, мамо, по секрету:
Вона теж ангел, але трохи злий.."
"Чому? Скажи, будь ласка, своїй мамі,
Нічого ти від мене не скривай!
Вона тебе, можливо, ображала?
Лиш не мовчи, прошу́, розповідай"
"Та ні, мені лиш м'яса дала мало,
Сказала, що болітиме живіт,
І я потраплю та́кож у лікарню..."
І для Світлани враз всміхнувся світ.
"Я думаю, вона - чудова жінка,
Лише б вони пого́дились на це,
Щоб ти жив з ними, доки повноліття
До тебе, любий синку, не прийде".
А Віра вела з лікарем розмову
І зрозуміла: час пішов на дні.
Світлана більше не буде́ здорова:
Четверта стадія... Як жаль її!
Інтоксикацію у неї зня́ли,
Їй трохи легше стало, як було́.
Просили, щоб додому вже забрали,
Бо більш допомогти не міг ніхто.
Закінчивсь день. І знову настав ранок.
В лікарню Віра і Павло прийшли.
Забрали, як домовились, Світлану,
До себе її, хвору, привезли́.
Подумали: простіше доглядати
Світлану в домі їхньому буде́.
Тож зранку син постійно бачив матір,
Вели розмови щирі про усе.
А по обіді Віра приходила,
Світлану забезпечувала всім.
За кілька ж днів господарів квартири
Зібрала хвора і сказала їм:
Щиро дякую.
Нема за що)
дуже гарно
Дуже дякую!❤️
Слава нашому Богу! Дуже гарно❤ Хай Господь благословить Вас, Діана!
Щиро дякую! Слава Господу!
І Вас нехай Бог благословить, хай дарує натхнення писати вірші, вони у Вас прекрасні!❤️
Браво! Я розчулилась! Як гарно! Діанко ти молодчинка❤
Дякую, Мар'янко, за теплі слова і постійну підтримку ❤️🌹 Це для мене дуже важливо ♥️
Дякувати богові за гарний вірш і виконання!
Слава Господу! Щиро дякую! Нехай Бог Вас благословить!🙏♥️
Дуже гарні вірші, а слова можна, дякую щиро
Щиро дякую! На жаль, в описі під відео слова не помістяться, бо вірш дуже великий. Хіба напишіть мені свою електронну пошту. Або номер у Телеграмі, якщо маєте
Щиро дякую, дуже щемлива історія , вірш хай Господь благословить Вас
Дуже дякую за теплий відгук!❤️ І Вас нехай Бог благословить!
Супер!
Щиро дякую!
3. "Я щиро вдячна вам за допомогу,
Ви й синові, й мені допомогли.
Але помру я, знаю, дуже скоро...
Чи мого сина взяти ви б змогли?
"Ми були б раді, - тихо відповіли, -
Нас так гнітить вечірня тишина.
Квартира наша просто спорожніла,
Коли померла дорога дочка... "
"Для того, щоби стало це можливо,
Я можу написати заповіт.
Лиш можу вам довірити дитину,
Найближчі стали ви на цілий світ".
"Бог - свідок, ми буде́мо дуже раді". -
"Напевно, Бог до мене вас послав". -
"Звичайно, Бог! Не можна сумніватись, -
Сказав Павло. - У Нього був Свій план".
Павло згадав, як Бог йому промовив,
Запевнив, що усім керує Він.
Господь казав: "Завжди́ буду з тобою,
Я поруч, ти вже більше не один!"
Світлана його слухала уважно:
"З людьми так просто розмовляє Бог?" -
"Звичайно! Він є поруч, Він покаже
Вам шлях і проведе у дні тривог.
Він змінює характер, Він готує
До вічності, де бу́демо з Ним ми.
Бо смерть - це перехід від шторму й бурі,
Це лиш поріг, що треба всім пройти.
Задумавшись, промовила Світлана:
"Хотіла б вірити в усе це я... " -
"Нічого зараз вам не заважає,
Покличте щиро Господа Ім'я!
З Ісусом вам потрібно примиритись,
Звеличити Ім'я Його святе.
Дотримує Свої́ Бог обітни́ці,
Лише моліться й вірте, Він спасе!"
Це був насправді вечір неповторний,
І зорі усміхалися кругом.
Зігріта Господа теплом й любов'ю,
Світлана примирилася з Христом.
А завтра вирішили всі питання,
Нотаріус до них в сім'ю прийшов.
Світлана заявила, що бажає,
Аби сусіди Віра із Павлом
Оформили над сином опікунство.
Тепер їй не страшним було ніщо!
У ніг свого Спасителя Ісуса
Знайшла Світлана прощення й тепло.
Вона вже знала: все в руках надійних
Всесильного, могутнього Христа,
Тому душа її була́ спокійна:
Про сироту подбає ця сім'я.
Два тижні хвора прожила. Так мало!
А потім тихо й мирно відійшла.
Сім'я Павла насправді рідна стала
Для хлопчика на все його життя.
І Данік виріс добрим і дбайливим,
У вихованні правильнім зростав.
В сім'ї читали Біблію, молились,
А Бог їх спонукав до добрих справ.
Бог має план. Буває, ми не бачим,
Коли гнітить тягар переживань,
Коли ми проти бурі йдем неначе,
Стомившись від життєвих бід й страждань.
У Нього під контролем все від віку,
Через тернисте поле нас веде.
Його любов і милість превелика
Для нас дорожчим є понад усе.
Хай серце дякує Йому з любов'ю,
Хай в небо ллються щирі молитви́
За те, що нас омив Своєю кров'ю,
За те, що стали ми Його дітьми́.
За те, що Він у труднощах й проблемах
Свою́ всесильну руку подає.
За те, що Його милість нескінченна,
За те, що з нами за́вжди поруч є.
26.04. -03.05.2021р.
Можна слова цього чудового вірша.
Я з радістю би Вам його відправила, але найкраще було би, якби ви скинули мені електронну пошту. Вірш дуже великий, і його треба ділити на кілька частин, щоб у коментарях скинути. То дуже незручно, і можна заплутатись.
Сьогодні цілий день слухаю ваші вірші Божих благословіть вам.
@@Матвій-и7ч Від щирого серця дякую!🥰 І Вас нехай Бог благословляє та оберігає🙏
Можете будь ласка скинути текст вірша,мені відео приходить
@@Матвій-и7ч Якщо Вам підходить поділений частинами, то завтра на роботі постараюсь скинути, бо вдома зараз я не маю ноутбука.
Можна назву книги
Діана Парипа. "Вітрами часу"
@@diana_parypa_poems6:08