ДИТИНСТВО МІЛЕНІАЛІВ. Вовчиці читають "Хто ти такий?" Артема Чеха / Книжковий клуб
Вставка
- Опубліковано 25 тра 2024
- Емма Антонюк та Яна Брензей розбирають роман Артема Чеха "Хто ти такий?" і згадують своє дитинство у 90х. То хто ми такі - покоління міленіалів в Україні?
Наступної зустрічі читаємо:
"Бріджертони. Герцог і я" Джулії Куїнн
Електронна книга у застосунку Librarius:
librarius.pro/book/bridzherto...
***
Підтримайте нас лайком, коментарем та тут:
mono bit.ly/3HNxEn9 (5375 4115 0604 6296)
buymeacoffee: www.buymeacoffee.com/palaye/m...
patreon / palaye
PayPal palaye2111@gmail.com
Емма Антонюк- / emmocean
Яна Брензей- / yanabrenzey
TikTok / nam_palae
З питань реклами: / sorochechkin
Живу в Австрії вже багато років, востаннє була в Україні в лютому 2022. І дуже хотіла купити українськи книжки, тому що десь глибоко в собі відчувала, що хочу перейти на українську. Пішла до свого улюбленого книжного в Дніпрі ( Скорпіон) і там мені порадили декілька книжок. Всі купила, однією з них була «хто ти такий». На українську перейшла тільки в році 2023, але книжку ще не прочитала. Дуже зараз зраділа /здивувалася коли побачила це відео))
Дуже цікаве обговорення, книжку ще не читала, але було приємно послухати
Найстрашніше це те, що після прочитання я піймала себе на думці що зараз моя дитина в 2024 році майже не бачить мене, бо в Литві є тільки я і вона. І ще багато, дуже багато роботи і вивчення мови і на дитину фізично не вистачає сил і часу. Лише в неділю ми з нею проводимо весь день разом щоб хоч якось компенсувати відсутність часу. Я навіть не помітила як стала схожа на свою маму, яка головним бачила житло, їжу і хоч якийсь одяг...
Чудове обговорення, я народилась в кінці дев’яностих, але оскільки маю старшого брата та батьків, які народились в 60-х дуже розумію усі ці речі пов’язані з турботою у вигляді «ти поїла?», сервізів, вічних чехословацьких фурнітур, килимів на стінах та шпротів на новий рік. Це при тому, що я із забезпеченої сімʼї. Відгукнулось Янина рефлексія стосовно міста де народилась. Південь України, це пам’ятники російським діячам та засновникам, ленін, російська література та совок в головах людей. Як добре, що це змінюється і дуже сподіваюсь, що покоління, яке зараз ще навчаються в школі, вже більше усвідомлює українську ідентичність. Дякую за ці думки!
я 99го року, але не з Києва, а з Франківська, тому у нас напевно прогрес доходив трішки пізніше, бо багато цього всього я можу пригадати. Як їжі не було, як при свічках сиділи за неоплату електрики, як батьки бозна чим займалися і як я був кинутий напризволяще. І найбільше відгукнулось прямісінькр в серце - неймовірна нетерплячка стати пошвидше дорослим, але не для того аби бухати-тусуватись-кохатись, а щоб втекти галопом з цього пекла. Виріс, на щастя в більшості втік з того середовища, розгрібаю лопатою наслідки дитинства! Такі розбори книг дуже допомагають дізнаватись що таке існує і що я не самотній в такому досвіді (бо чомусь люди навкруги все одно рюмсали яке дитинство чудове як явище, дивні якісь), бо сам сприймаю лише аудіоформат книг, а новинки не завжди в ньому є. Дякую, пані, за таке, дуже ціную!
я теж з Франківська, але старша, з 87 року. Так от, 1999, а особливо 2000 ні в яке порівняння не йде з 90-ми. Так, описане вами збігається з 90-ми, але все ж було набагато гірше.
@@arinav7591 цікаво. Якщо згадати, то імовірно в середньому було ураще, то певно то просто моя сім'я була в поганій ситуації. Я пригадую суп з впійманого в дворику голуба і помідорки з відходів з ринку, на вигляд свіжі, але від яких стругаєш ще день потому через передоз пестицидів 🥹
Мої сини росли в 90-х... Читала книгу і одночасно бачила той час їхніми очима. Згадалось і своє-робота, робота, робота... І між нею мої 14-річні діти, відсутність часу сходити в школу, просто спокійно поговорити з ними, нікуди не поспішаючи... Зараз все далеко позаду, закінчилось добре і була б повна гармонія, якби не ця проклята війна, яка поглинула її. Автору респект.
При переїзді зі Львова в маленьку квартиру в Києві я вирішила не везти свої книжки. Віддала в Сенсотеку . Найбільше пані бібліотекарка зраділа саме Чеху "Хто ти такий". І я розумію, чому. Дивовижно, як можна так гарно і легко писати про такі негарні і тяжкі часи. Із задоволенням ще раз прожила цей твір через рефлексію вовчиць. До речі, фільм офігєний. Світлий і щемкий. І дуже вдалі заміни для візуального мистецтва зі збереженням оригінальної атмосфери книги. Хто ще не дивився, то це маст. І скоро навіть на Нетфліксі буде
Еммо, ця умовна градація книжок за полицями щодо «Бріджертонів» - це теж снобізм. Це так зверхньо-поблажливо звучить. Нащо це? Наприклад в моїй домашній бібліотеці є і про музику, і поезія, і вища математика, і любовні романи є, і всі вони в мене не стоять на вищій чи нижчій «поличці». Мені здається, книга на наступний клуб якраз приведе до клубу ще більше вовчиць. І це прекрасно.
Згодна, цей поділ знов про елітарну та масову культуру. У мене теж так, бібліотека невелика, всі книги рівноцінно улюблені.
МОЇ ШАНОВНІ "МАЛЕНЬКІ БАБЦІ"😂Я поважаю ВАС!!!
Але, ні коли ні чув від ВАС про (СЛАВА ІСУ!!!), про Карлоса Кастанеду, Ріхарда Баха, Теуна Мареза, так на сам перед, про ГРИГОРИЯ САВВОВИЧА СКОВОРОДУ😂
Я народилася в 99-му році. Вийшло якось, що в тому році була народжуваність менша ніж в попередніх і наступних років. Це було помітно в школі, і в універі. В дитинстві я завжди була молодшою в своєму оточенні на рік, або більше. Я себе порівнювала з цим оточенням (діти маминих подруг, двоюрідні брати, сестри) і постійно тягнулася до них: вони вже пішли в школу - і я хочу; хтось вже пішов у середню школу - вау, як це круто, теж хочу і т.д. З одного боку це допомагало на якихось етапах, бо якщо до мене люди з цим справлялися і проходили через це, то і я зможу (як із ЗНО, наприклад). Але також було відчуття ніби я постійно відстаю. Коли я тільки здобуваю якийсь досвід і обговорюю це - для них це вже спогади і вони живуть вже іншим. З віком, звісно ця різниця все більше розчиняється, але в дитинстві, ця різниця важить. Думаю, це лише одна з причин, але для мене і моїх знайомих (тих самих які народилися в 97 і 98) актуально те, що зараз ми йдемо трохи повільніше ніж, наприклад, описувала Емма, коли сказала що працювала вже в 15. Я досі відчуваю себе незрілою і досі знаходжуся лише в пошуках чим я хочу займатися. Це, ніби, нормально. Наприклад для розвинених Європейських країн - це абсолютна норма до 30 тіки шукати свою справу. Я ніби проходжу цей самий шлях, що мої однолітки в Європі, але я відчуваю величезний тиск, що я запізнююсь. Що мої пошуки займають забагато часу. Ніби наді мною постійний годинник якоїсь умовної 'дорослості'. Бо я не відчуваю все ще себе 'дорослою'. Я, ніби, все ще вчусь, тільки встаю на ноги. Допомагає підтримка від батьків, але пліч опліч йде відчуття провини, що я все ще від них залежу, бо потребую їх допомоги. Бо така була сім'я. Було краще, ніж 90-ті які описувала Емма і Яна. Була близькість і почуття любові від батьків, але вони тоді самі було поколінням які самостійно вчилися те відчувати і давати. Тому я виросла не неполюбленою, але недолюбленою. І також з відчуттям відповідальністі за емоційний стан своїх батьків, бо так воно було, коли здорове спілкування на 50%, а інше - непередбачуваність їх реакцій і емоцій.
Також я порівнюю себе з міленіалами, бо вони ті хто вже на ринку праці, куди я і моє покоління тіки зайшло/заходить і я відчуваю себе некомпетентною, наприклад, порівняно з Еммою, коли вона почала працювати з 15 і в моєму віці вже мала багаторічний досвід роботи, коли я не можу цього сказати про саму себе. Я погано розумію як працює ринок творчих професій (моя спеціальність), як розвивати творчість, щоб вона приносила прибуток (у моїх батьків інші професії, де є стабільне працевлаштування). Загалом маю враження що я погано розумію життя.
Я не знаю чи є це зрізом мого покоління, чи це просто мій індивідуальний досвід. Але дякую, що тут можна про це написати і поділитися.
Книгу поки що не читала, але слухаючи випуск, не відпускало відчуття дежавю з безлічі розмов із друзями, в яких чула про схожі ситуації з дитинства, власного, або сусідів чи знайомих.
Трохи моторошне враження що кожний окремий двір із 90х - це наче клонований простір з типовим набором архетипів, ситуацій, доль.
Дуже відгукується висновок про те, що все це звісно з нами було, нікуди не подінешся, але треба цю травму робити своєю силою, а не продовжувати це коло страждань.
Бо відчувати біль в цих обставинах - це нормально, а от страждати від нього, і будувати навколо нього все своє життя - це вже наш свідомий вибір.
Дякую за таку тонку рефлексію. Провела час з вами з великим задоволенням!!!!
поки тільки 10 хвилин подивилася,але я б не сказала, що це тільки про дев'яності.Я дитина 2002 року і поки це все дуже про мене.Особливо з тим піаніно і музичною школою.Дуже довгий час я була ображена на батьків,тому що вони боже це чортове піаніно і бальні танці,як я їх ненавиділа,всією душею.Коли я випросила маму дати мене на малювання,то в одне місце мене не взяли,бо там брали тих,що вже шось вміє,в іншому місці на перше заняття треба було купити ОЛІВЦІ різної твердості.Просто набір олівців.Мама сказала,що то просто замануха,шоб потім шкода було кинути,бо вже на олівці потратилась...Зрештою ми їхати ледве не за місто в якусь непонятну школу де перші заняття ми просто малювали якісь закарлючки,то після другого чи третього я просто сказала,шо не хочу туди більше...А про плавання вона сказала,шо мені того не треба,бо плечі стануть широкі.Тут тільки про маму,але насправді вона робила хоч щось.Татові було важливо,щоб я ходила на то піаніно,все решта його не цікавило абсолютно.Коли я нарешті з того вирвалася,то було трагедією.До того ж ще й маму в тому винив...
Піаніно.. Моя мама чесно казала, як вона в дитинстві вона хотіла грати, а в мене є можливість.. І як же я не хочу займатися? Врешті мені дозволили через 3 роки покинути заняття.. Діти не повинні втілювати мрії батьків
@@ritagulaya те саме, до того ж що в тата, що в мами. Я тільки через 5 років з того вирвалася і навіть незважаючи на реакцію тата це все одно було одне з найкращих рішень в моєму житті.
Неймовірний розбір! Сльози навертаються, коли вас слухаю і про все це вчергове це думаю. Дякую❤
Дякую за класний розбір))) ви неймовірні дівчата, надихаєте і спонукаєте читати гарні книжки❤❤❤
Як завжди ваш книжковий клуб можна переглядати і переглядати😊 А ще задумалася на трохи про своє дитинство у кінці 90 і зрозуміла, що не дивлячись на багаж, який мені треба тягнути до психолога, у мене все ж було щасливе дитинство, сповнене турботи, уваги і любові (що на нестачу грошей чи обмеженість у їжі я навіть не звертала уваги). Але проблема з самоідентифікацією, вираженням емоцій і ким я хочу бути коли "виросту" - то в списку питань, що ще й досі вирішуються😁
Коли батькам реально на тебе пофіг, було є і буде, то трохи тригерить, коли люди жаліються, що їх водили на гуртки і не цікавились "хто ти є", бо це дуже відрізняється від того, коли не пам'ятають, що ти взагалі є, а коли це виявляють, то в очах питаня "нашо ти?" і "краще б тебе не було". Завжди заздрила тим дітям, яких водили на гуртки, для мене це немислима розкіш батьківської уваги. Я на всі гуртки записувалась сама (безкоштовні), сама прала, підшивала собі костюми. На моїх виступах була "мама" один раз за 10 років школи.
Мною теж не займались але я не додумалась сама кудись записуватись і просто байдикувала після школи. Ніхто ніколи не питав навіть про уроки, то я їх не робила. І тепер я думаю що мені не допомагали, але й не заважали. Не заважати теж дуже важливо. То я в цілому задоволена дитинством. Можна було просто в телеку всякі науково-пізнавальні передачі безкінечно дивитися 🤗
@@Viktoriia-fb2yk ну, якщо не заважали це добре, а коли в тебе батьки ще й пияки, а вдома нема, що їсти, і завжди повно "гостей", то важко сказати, що не заважали. Сама собі дивуюсь, що при цьому і вчилась добре (хоч ніхто не просив), і на гуртки ходила. Та на жаль цього мало у порівнянні з іншими дітьми, у яких були зовсім інші умови, і їм не довелось стати дорослими у дитячому віці. В них інші можливості й досі, інша психіка і свідомість. Покоління моїх батьків найбільш кончене з усіх, бо ми і в жахливих умовах не стали такими як вони, в жодному сенсі.
@@arinav7591 Ви в першому коментарі про алкоголізм не писали, тому я і не подумала про це. Алкоголізм це хвороба, тут справа не поколіннях. Алкоголіки є у всіх поколіннях. Дивно, що Ви взагалі ходили до школи. Бо мій брат вдочерив дівчинку з родини алкоголіків. То її на цепу держали, а один раз в річці хотіли втопити. Я вже не кажу, що в них води щоб помитись не було і годувала її сусідка, поки не вилучили соцслужби.
@@Viktoriia-fb2yk у всіх різні умови. Просто в 90-х алколізм був дуже поширеним явищем, тому й герої книги не якесь виключення з правил, а середньостатистична родина з 90-х. Та це не єдиний гріх цього покоління, а скоріше тотальний егоїзм, байдужість, безвідповідальність і нелюбов до здавалося б найрідніших людей - своїх дітей (або спотворена її форма). Алкоголізм - не просто хвороба, це хвороба, яку обирають.
@@arinav7591 алкоголізм був дуже поширеним у совку. Починаючи після Другої Світової в совку всі пиячили. Це найперша причина розпаду сімей. Люди не мали грошей щоб розрахуватись за послуги, тому абсолютно все робилось за могорич. Це ще одна причина чому чоловіки в совку жили набагато меньше за жінок, а також мед. працівники багато спивались бо був доступ до дефіцитного медичного спирту.
Не читала ще твір, але слухати вас було неймовірно цікаво та пізнавально🫶
Мені потрібно було почути цей останній блок, дуже вчасно і підтримуюче, дякую
окрема подяка що завершили такий ефір на таких позитивних емоціях♥ протягом останніх місяців дуже багато рефлексую на теми підняті в книзі і позитив у кінці це те чого просить душа після цього всього♥
Дуже цінний випуск - нам ще стільки треба відрефлексувати про наші 90-ті. Сеанс групового самоаналізу.
Дякую!
Дякую за ваш чудовий книжковий клуб! Читаю з вами вже не першу книгу ❤❤❤
А я у ті часи дуже хотіла в художню школу, в музичну школу... але мене нікуди не віддали, бо на це не було грошей, були більш живі проблеми. Врешті я сиділа вдома і читала, нажаль, радяньську бібліотеку бабусі, бо навіть телевізора у нас не було, а коли з'явився, то забороняли дивитись.
Юхху, Бріджертони🎉
Щиро не розумію фукающих людей.. Люблю літературу саме за різномаїття досвідів, що можу "прожити" читаючи
почала читати сьогодні, і як на мене там теж вистачає моментів на "зачепитись") тому так, приєднуюсь до вашої думки❤
я в шоці від книжки на наступний місяць)))
Дякую за це обговорення. Книжку ще не читала, але тепер планую.
Народилась 96. Слухаючи це відео прийшло ще глибше розуміння мого везіння. В мене були і гуртки, і шоколадка тільки на свята, донашування одягу теж було. Але в мене були і є мої круті та люблячі батьки. На фортепіано відали, бо мама хотіла колись займатись ним, але не було грошей, також віддали в один рік з ним на танці. Це булаозавелике для мене навантаження, тож сказали обирати і я сама(!) думала, що хочу і обрала фортепіано. В муз.школі мені попались чудові викладачі які відкрили для мене світ музики який я сильно полюбила. Та й взагалі з дорослими, за деяким виключенням, мені щастило. Мені не щастило з однолітками, особливо в школі. Пам'ятаю як плакала перед мамою і питала: "За шо вони так? Що я не так зробила?" Останній рік в школі взагалі був жахіттям. В мене є 2 людини які як можуть, бо самі зростали без особливого тепла, люблять мене і підтримують. Вони не ідеальні, але це не відміняє їхньої щирості.
Бріджертони. Не повірите, тільки в суботу купила книжку. Неочікувано вийшло.
Щодо "низької" літератури і любовних романів вцілому, то зараз це не одножанрова література низької якості (зокрема текст) як було раніше (умовні 90-ті і 2000 і нефритові жезли). Вони еволюціонували з однієї теми "секс/кохання" до "я і моє тіло, прийняття себе та свого права на щастя + секс ("Обери мене" Кейт Стейман-Лондон)", або "чи потрібен взагалі шлюб, до чого тут кохання, з іншою людиною в наше життя приходить і новий світ ("Проєкт "Розі" Ґрем Сімсіон)".
А взагалі просто спробуйте прочитати безкоштовний уривок "Герцог і я" - пролог і побачите як вам зайде чи ні. Бо мені сподобалось і спонукало купити книжку.
Дякую за чудову клубну зустріч 💛💙
Не читала, але було цікаво почути розбір цього твору.
Ми, міленіали - покоління клієнтів психотерапевтів. Покоління з корінням, яке не знали. Покоління без дому, що шукає дім та створює його. Покоління, яке обирає робити минуле опорою, а не прокляттям. Дякую за етер!
Як це зробити? Як обрати минуле опорою?...
Дуже класний ефір, який вийшов терапевтичним. Хоч я і народилася у 2003, але всі ті травми й досі відчуваю на собі. Зростання в нелюбові найбільше, здається, впливає на твоє життя в теперішньому й майбутньому
Тепер Емма у мене в лівому вусі, а Яна - у правому)
Частина про годину заняття на піаніно 💔
Які ж ми всі схожі)
Велика нелюбов - дуже влучно. Серце боліло за цю нещасну дитину.
Вау. Чудове відео. Я народилася в 2003, не знаю цього контексту, але багато чого мені відкрилося.
Ми незахищені діти, які стали незахищеними дорослими
Боже, дівчата, що ж ви так рвете мою душу 🤦♀️ коли я думаю що більшої радості за музику нема, і мрію щоб люди вміли від того кайфувати
А тут така колективна ненавість до чорного піаніно 🙀
От я якраз років з 5 мріяла грати на фортепіано, але це було дорого... Навчилася грати на гітарі, але все ще мрію про фортепіано
А я на баяні хотіла і мене не віддали, то досі з мами кепкую🤣
Цікаво було послухати ваше обговорення. Не читала книгу і не дивилась фільм поки що. Сподіваюсь, буде нагода і я це виправлю 😊
Дуже дякую за клуб! Оцінка Фелікса, мені дуже помічна, бо я його так не оцінив.
Книга на наступний етер дійсно несподівана. Але я бачила серіал. І мені таааак палало на тему роль жінки у суспільстві. Тому прям очікую емоційні гойдалки під час обговорення
Як тільки сказали, що книга буде від Віват і несподіваною, одразу подумала про Бріджертонів)))
Аааа, якщо гроші на обід у школі не кишенькові тоді в мене кишенькових грошей ніколи не було.
Ого. Я теж, коли дивилась фільм, не дуже розуміла, де відбуваються події.
Ще з мого глибокого дитинства, моя прабабуся навчила мене, що я українець. Тому в мене ніколи не було проблем з питанням хто я.
Щодо Лібраріуса. Теж охоче користуюся цим додатком. Вчора завершив чудову книгу "Шлях Ріки". Авторка Шеллі Рід. Гадаю, ця книга пасуватиме до прочитання у вашому клубі.
Сподіваюся пан Артем Чех все ж написав не автобіографію, а роман з елементами власного досвіду, бо про який стан нелюбові можна казати маючи за дружину Ірину Цілик? Як людина яка мала ненайкраще в світі дитинство (м'яко кажучи) вважаю, що не варто аж так на цьому циклитися, а ьим більше гнобити себе, якщо "добираєш" дитинсива або підлітковості в дорослому віці. Пані Яна влучно сказала про глобус і фото, додам - хто такий дорослий, це людина, яка припинила рости по вертикалі, й почала рости по горизонталі. 🎉
Хочу, щоб це відео подивився Артем Чех 👀
Окреме спасибі за лафхак як пропрацювати самоіронію😁
Мені зараз 42 і я досі люблю одяг неонових кольорів, бо в мене його не було в дитинстві в 90х, а був у "багатих", у кого батьки торгували на базарі, наприклад
Лайк та коментар на підтримку каналу ❤
Артем Чех офігенський
Так шкода що не встигла на ефір😢 я прям 90х не пам'ятаю бо народилася 96го, але контекст дуже мені близький. Ми ніколи не ходили в кафе чи в кіно, не пам'ятаю чи колись гуляли з обома батьками. Музична школа як каторга, захотіла туди я сама але батьки не дали кинути. Занадто багато людей в одній квартирі, постійні сварки.
Цю книгу розтягувала тиждень а між тим якраз прочитала дві частини "Бріджертонів" 😅(хоч мені не дуже сподобалась особливо перша частина) на наступний клуб вже готова😂
Згодна з Еммою що нормально читати різні книги, бо деколи хочеш подумати про щось серйозне, а деколи дати мозку перепочити😊
Багато із сказаного відгукнулося. Образ мами-коняки, яка гарує, щоб виростити дітей, стоїть перед очима протягом всього обговорення🙁
А розмови про відверте, про «хто ти є?», слова любові, якісно проведений час разом, були чимось дуже дивним. «Телячі ніжності». Отак це називалось. Тому й не дивно, чому ставлення до цього було, як до чогось зайвого, смішного.
Щодо гуртків. Їх в моєму житті не було, бо дитинство в селі це переважно повна відсутність гуртків. Бо іх просто нема кому вести.
Книгу обовязково буду читати.
Спойлери на заваді не стануть👌🏻❤️🔥
Подивилася фільм, книгу не читала. Враження змішані, я ніби весь час чекала кульмінації, якогось більшої розрядки внутрішніх конфліктів через зовнішні дії. Найяскравішою була сцена коли Фелікс стає на захист Тимофія, але й вона не дає полегшення, як раз через те що розумієш що це не трансформація героя, а його звичний шлях. Вся ця велика нелюбов, погоджуюся, призводить до зневіри. У випадку Тимофія - у пошуках та у доєднанні до чогось більшого - армії, що дає змогу реалізувати і ціль, і цінності, мати структуру як опору, і деяким чином - зв'язок із Феліксом. Але це все ще шлях до змін, чи я не зчитала іншого у фільмі.
Дуже цікава розмова, дякую за 3Д картинку, яка виникає після ваших обговорень, додаються важливі пазли 💛
Я в щоці від вибору книги 😅 але цікаво спробувати, я з вами! 🤭
Якраз в 11 перший поцілунок був))
Класік
Отрокі во вселенной. 🎉
Гроші були на якісь свята від родичів, на постійні основі кишенькових не було. Перші гроші це стипендія і заробіток влітку після першого курсу. І з цих грошей я частину відкладала на депозит, бо для мене це було ознакою хоч часткової фінансової незалежності.
Моя однокласниця в 13 років вже жила вдома з мамою і своїм бойфрендом. Пам'ятаю, це в школі обговорювали всі вчителі і обурювались батьки, щоб це не стало поганим прикладом для інших дітей.
Бріджертонів читати не буду (починала, не пішло), але послухаю з задоволенням. Серіал викликав багато суперечливих думок, третій сезон дивитися не змогла, здається страшенно пласким і не бачу ніякого розвитку. Але цікаво почути ваші враження))
На огодошенні наступної книжки люди кажуть фу бе, але я переконана, що наступний етер книжкового клубу буде мати більше переглядів і цілком імовірно залучить до клубу нових людей, пруф мі вронг😂
Артем Чех дуже потужний письменник з притензією на "високу полицю". "Хто ти такий?" можливо й не найкращий твір письменника, але точно найбільш живий.
Цікаво почути розбір Аркану Вовків - Павла Деревʼянко)
Сам текст цієї книги мені про тотальну не любов. А під час ефіру прокрутила в голові всі причини наслідків своєї поведінки зараз. І роками працюєш над викоріненням оцього "виховання в умовах 90-х", а воно виходить що ще працювати і працювати.
Мої ВЕЛИКОШАНОВІ "МОЛОДИ БАБЦІ"😂
Чому ВИ ні коли ні 5:26 говорете про Ріхарда Баха, Карлоса Кастанеда,Теуна Мареза ? Нашею МОВОЮ?
Хочу доповнити коментар: я щиро дивувалася як можна соромитися купувати книгу. Так-от ,496 сторінок Бріджертонів з легкістю поглинулись за 2 вечори, єдине,що можу сказати - це було прекрасно 😅
Тю, а я вже подумала про Сару Маас, шкода((
Фентезі на книжковому клубі було б теж класно)
Я не до кінця зрозуміла, як так вийшло, що Ліда - це мати Льоши. Там же був уривок про дачу, де було вказано, що її подарували батьки Льоши, які Фелікса не любили, а тут виявляється, що Фелікс з Льошиною мамою якраз і мутить. І тоді Ольга ще незрозумілішою стає, тобто вона жила в квартирі з свекрухою, поки її чоловік десь про**бувався і це все терпіла.
Чесно кажучи,я не знаю як можна соромитися купувати книги,хто що хоче - то читає)на колір і смак товариш не всяк)
Якось ніби Емма помолодшала на цьому відео 😅
Без мейку. Дуже свіжо виглядає
І зачіска оця мені найбільше подобається
Adolescent це мабуть слово яке Яна намагалася пригадати
Мені було страшно жити в 90-их і 2000 -их. Міліція, місцеві "пацани", наркомани, вчителі які тільки принижували учнів, сусіди, які тільки і шукали причину насварити чужу дитину за поведінку-це був жах
То ви ще за совка не жили..... 2000-ні взагалі дуже лайтверсія
Еммо, зробіть щось з мікрофоном, будь ласка 😭😭
о, дійсно, рушники і постіль в якийсь момент виявилося, що можна купувати... діти 90-х )))
А от м'яса по-французьки не треба деконструйовувати))
Дуже цікаве обговорення, але звук( Чути Ему одним вухом, а Яну іншим - це просто триндець.
Adolescent?
Pre-teens
Звук! В одному вусі одна в іншому друга
Яна не шарить про гуртки. Я от все дитинство просила щоб мене відвели в художню школу, мене так і не відвели. Тепер я малюю якесь гівно бо в мене немає нормальної освіти у цій царині, але все одно малюю.
Освіту можна отримувати все життя. Я дорослою постійно на якісь гуртки ходила, курси, і щей другий універ захотілось бо в першому тільки 5 років провчилась....😂
Та шо там з вашой кішкою?!😁🤭
Одна говорить в одне вухо інша в інше 🥴
Саме так в навушниках
Бріджертони?????????
Чому ні?