Млин біля Обухова - останній в нашому регіоні

Під час останньої поїздки до Музею Козаччини і Янівської висоти ми звернули свою увагу на водяний млин у Семенівці.
Старшим було цікаво подивитися на сторічний релікт, меншим - місце, де живуть русалки і водяники.
День був дивовижно спекотний. Спав він, спала річка Красна, обійстя біля млина і він сам. Звичайно ж, спала риба і її сестри - русалки.
Що можна сказати про млин, крім типових зойків і закликів?
По-перше, його стан природній, адже млин - дерев’яний, а його вік - більше 100 років.
Принаймні, за словами дослідника Олександра Данілова він згадується в 1900 і 1907 роках.
По-друге, після електрифікації краю він став просто нерентабельним. Зникла потреба у його послугах, а з ними і необхідність доглядати за самим млином.
Все інше зробили час, погода, клімат.
Попри свій жалюгідний стан у водяного млина Семенівки є низка переваг.
1. Він дійсно чи не єдиний автентичний на Київщині.
2. Млин справжній, це не скансен.
3. Місце, де він розташований, приємне і атмосферне.
Що, кому і як робити?
Ми не знаємо чи має він охоронний статус і кому належить, адже візуально знаходиться на території садиби.
Відтак, важко зрозуміти, хто, як, на яких умовах і головне - для чого міг би відновити млин.
Давайте відверто.
Його власникам це може бути дорого і нецікаво. Державі теж. Активісти не потягнуть. Приватний інвестор сильно ризикує, адже інвестицій треба багато, а концепція млина як туристичної атракції дуже туманна.
Втім, попри ці песимістичні спостереження хочеться вірити у те, що останній водяний млин Київщини все ще має шанс.