Ось яке оповідання в нас вийшло (11:00): Я сиджу у своїй майстерні, звичний запах масла і металу наповнює повітря. Ще один день, коли замовлення йдуть не через мою майстерність, а через старі зв’язки з міським головою. Замислюватися про це завжди було незручно, але я швидко відганяв ці думки. До дверей стукає молодий хлопець. Я впізнаю його - це Артем, що відкрив невелику майстерню в кінці вулиці. "Впустиш поговорити?" - питає він, і в його голосі немає ані поваги, ані ворожості. Артем сідає навпроти, тримаючи в руках якусь схему. Його рухи чіткі, він одразу переходить до справи. "Слухай, Олексію, давай чесно. Ти отримуєш замовлення не тому, що кращий за мене, а тому, що в тебе зв’язки. Але я знаю, що ти вмієш робити якісно. Інакше місто давно б від тебе відвернулося. У мене є те, чого не вистачає тобі, - нові технології, ідеї. А в тебе є ім'я і клієнти. Пропоную партнерство". Я дивлюся на нього й мовчу. Його слова влучають у ціль. Я знаю, що правий. Але в голові крутиться: "Чи не обдурить? Чи не зруйнує це все, що я побудував, хай навіть не зовсім чесно?" "Навіщо тобі це?" - питаю. "Бо я не хочу чекати десять років, поки люди зрозуміють, що я краще. А ти, здається, вже сам розумієш, що зв’язки не вічні", - відповідає він. Його погляд пронизливий, чесний. І я, несподівано для себе, відчуваю не образу, а гордість за те, що можу бути частиною чогось нового. "Добре. Але це буде важко. Я маю вимоги: моя майстерня залишається на моє ім'я, і я хочу бачити, як твої ідеї працюють, перш ніж вкладати свої ресурси", - кажу я. Артем киває: "Угода". Перший спільний проект стартував наступного дня. Ми доповнили один одного: я привів клієнтів, а він додав інновації, які здивували навіть мене. Люди стали приходити не через знайомства, а через якість. Наприкінці дня я дивлюся, як Артем працює над наступним кресленням. "Якщо так піде далі, зв’язки більше не знадобляться", - кажу я, відчуваючи, що вперше за багато років працюю чесно. Він усміхається: "Це і є ідея". І в той момент я відчуваю: може, ще не пізно змінитися.
Ось яке оповідання в нас вийшло (11:00):
Я сиджу у своїй майстерні, звичний запах масла і металу наповнює повітря. Ще один день, коли замовлення йдуть не через мою майстерність, а через старі зв’язки з міським головою. Замислюватися про це завжди було незручно, але я швидко відганяв ці думки.
До дверей стукає молодий хлопець. Я впізнаю його - це Артем, що відкрив невелику майстерню в кінці вулиці. "Впустиш поговорити?" - питає він, і в його голосі немає ані поваги, ані ворожості.
Артем сідає навпроти, тримаючи в руках якусь схему. Його рухи чіткі, він одразу переходить до справи. "Слухай, Олексію, давай чесно. Ти отримуєш замовлення не тому, що кращий за мене, а тому, що в тебе зв’язки. Але я знаю, що ти вмієш робити якісно. Інакше місто давно б від тебе відвернулося. У мене є те, чого не вистачає тобі, - нові технології, ідеї. А в тебе є ім'я і клієнти. Пропоную партнерство".
Я дивлюся на нього й мовчу. Його слова влучають у ціль. Я знаю, що правий. Але в голові крутиться: "Чи не обдурить? Чи не зруйнує це все, що я побудував, хай навіть не зовсім чесно?"
"Навіщо тобі це?" - питаю.
"Бо я не хочу чекати десять років, поки люди зрозуміють, що я краще. А ти, здається, вже сам розумієш, що зв’язки не вічні", - відповідає він.
Його погляд пронизливий, чесний. І я, несподівано для себе, відчуваю не образу, а гордість за те, що можу бути частиною чогось нового.
"Добре. Але це буде важко. Я маю вимоги: моя майстерня залишається на моє ім'я, і я хочу бачити, як твої ідеї працюють, перш ніж вкладати свої ресурси", - кажу я. Артем киває: "Угода".
Перший спільний проект стартував наступного дня. Ми доповнили один одного: я привів клієнтів, а він додав інновації, які здивували навіть мене. Люди стали приходити не через знайомства, а через якість.
Наприкінці дня я дивлюся, як Артем працює над наступним кресленням. "Якщо так піде далі, зв’язки більше не знадобляться", - кажу я, відчуваючи, що вперше за багато років працюю чесно. Він усміхається: "Це і є ідея".
І в той момент я відчуваю: може, ще не пізно змінитися.