Відео

А еще Диана Спенсер и Джон Леннон... Кстати, у Эпштейна бывал и Хокинг...

Да, со времен Шекспира многое изменилось. Их теперь даже хоронят не за оградой.

Жизнь - она многообразна. И многие явления стоит изучать, в том числе и такие предметы нашей социальной жизнедеятельности.

Да оба "хороши", если прислушаться к ведущей, то, оказывается, быть работником секс индустрии приемлемо, непорядочным, оказывается, является насилие над этим существом, а если персонажи в этой садомии участвуют по желанию, то, это допустимо.

Это где ж добро побеждает зло?Вам в сказку.Там где деньги и власть-там нет людей .

Bad boy)

​@@Людмила-м2и8я есть баланс добра и зла. Никто ни с кем не борется.

Вы правы быть работником секс-сферы, во всяком случае не менее, чем сантехником или журналистом. И да, если что-либо между двумя (или больше) взрослыми людьми происходит по взаимному согласию, то это приемлемо, не только секс, но даже если они опускаются до игры в скрабл или домино.

Это очень интересный вопрос и ответ на него зависит от системы ценностей, что важнее комфорт людей или их достижения. Именно комфорт, а не жизнь, ибо никто из строителей пирамид не дожил до нас...

Это действительно проблема. ФРГ перевоспитывали, а ГДР после присоединения - нет. Гагаузы тоже могут стать цивилизованными людьми, если их десоветизировать.

Если не лечить, то неизлечимы. россия их обрабатывает и индокринирует и промывает мозги, я согласен. Проблема в том, что вменяемая часть общества этого не делает. Людей можно (и нужно) менять, хотя это трудно и требует целенаправленного усилия.

Вот это и огорчает... А как хорошо начиналось в конце 80-х...

Дякую!

Спасибо за комментарий. Однако, не согласен с вами, точнее с вами не согласны факты. В 1948 - м Израиль согласился на план раздела, а арабы (палестинцев тогда еще не было) - нет. С той войны Израиль себе ничего не «заграбастал» (если не считать восточного Иерусалима и маленького кусочка Голанских высот). И западный берег (он же Самария и Иудея) и Сектор Газы Израиль себе не присоединил, по вашей формулировке - не заграбастал. Точно так же, как полуостров Синай, который Израиль контролировал, но не считал своей территорией и с удовольствием вернул Египту после Кэмп-Дэвида. А у кого Израиль отнял Западный берег? У Палестины не мог, за ее отсутствием. С 1948 года до 1967 года Западный берег был у Иордании. Так что логично было бы вернуть ей. Но Иордания отказалась от этих территорий и на них была создана Палестинская Автономия, задачей которой было стать государством. Мирным, ответственным, цивилизованным. То ж с Сектором Газы. В 2005 году Израиль полностью ушел из него, передав контроль над ним местным арабам, которые, вместо того, что бы построить себе государственную структуру, завели Хамас и дело даже не в том, что они плохо себя внутри ведут, а в том, что они пытаются лезть во вне. В Израиле даже речи нет о Восточном береге реки Иордан, хотя это часть той Эрец Исраэль, которая описана в Торе как земля, которую Творец обещает евреям. Сейчас этот кусок у Иордании, и никто на него не претендует. Кстати, интересно ли вам было бы узнать кто такие палестинцы, где они живут, когда и как появились? Я с удовольствием расскажу, ибо это очень интересный случай формирования национальности.

Спасибо за подробный ответ. Возможно, у нас с Вами разные источники информации. Я на своей точке зрения не настаиваю, поскольку не являюсь ни историком, ни специалистом по Ближнему Востоку. И всё же, кое что из Вами сказанного весьма удивляет. Как не было Палестины? Подмандатная Палестина существовала с 1922 до 1948 года. Она, конечно, находилась под управлением Великобритании, но она же была! И в 48-м году ООН принимала решение о разделе именно Палестины на две территории: еврейскую и арабскую. Израиль не мог соглашаться или не соглашаться с этим разделом, поскольку его еще не было, решение о разделе принимала ООН. А дальше уже, что называется, понеслась коза по ипподрому. В конфликте с Израилем из арабских стран разве что ленивый не участвовал. Я в подробностях не изучала эти их конфликты, так что ни на чём не настаиваю. Но факт есть факт: если при первоначальном разделе Израиль получил примерно половину Подмандатной Палестины, то сейчас он занимает уже процентов 90 от этой территории. И, кстати, до сих пор, насколько мне известно, Израиль не признаёт независимость Палестины как государства. Так что намерения Израиля в отношении Палестины для меня всё же под большим вопросом, Вы уж простите. О палестинцах я с удовольствием почитаю или послушаю, если Вы решите об этом рассказать. На Ваш канал я теперь подписана. Еще раз спасибо за ответ! 🙂

@@ОльгаИнтойо Хорошо, эта тема у меня не в приоритете, ибо мне более интересна Украина. Но приму к сведению, и когда-нибудь выпущу об этом небольшой обзор. А может быть это будет даже скоро.

Спасибо, надеюсь увидеть Ваш обзор. Удачи Вам! И Украине на всех фронтах тоже. 🙂

Будем продолжать работать над этим.

Хай блогословить вас Бог, Тетяно!

Дякую, що дивитесь

Зробити «кращих людей» неможливо. Принаймні поки що. Але ж можливо робити кращі соціальні об’єднання з цих людей. Наприклад Західна модель з виборами, зміною особистості у владі, розділенням повноважень, гілок влади, незалежними судами, та політичною, громадською конкуренцією, набагато краща модель, ніж інші. Доречі, гарна модель, по троху, якщо не змінює людей, то робить для них кращі соціальні нормі. А саме вони формують поведінку людини. Найбільш яскравий приклад -Північна та Південна Кореї. Де народ, тобто люди, одні і теж самі, і відрізняються тільки моделі суспільства.

Вы меня удивляете. Приходите на украиноцентричный канал и удивляетесь, что тут обо всем говорят с точки зрения Украины. Простите, а вы ожидали аргентинской позиции? Что же касается того, кто прав, кто виноват, то тут не всегда следует ориентироваться на пристрастие, но кто прав, тот прав. Например в войне за фолклендские острова права Британия, а в войне за Арцах прав Азербайджан. Если хотите узнать подробнее - задайте вопрос. Впрочем, вы же отписались, значит вам не интересно. И, да, разумеется, Україна понад усе!

Рекомендую быть осторожнее с терминологией. Слова следует употреблять, только когда точно понимаешь их значение.

Згоден. Саме за такого сусіда у нас не було шансу скористатися перевагами федеративного устрою. І Україна розбудовує єдину політичну націю. У неї немає іншого вибору. Але ж, можливо, що в майбутньому, Україна стане частиною, якогось формату. Федерації, або конфедерації з Польщею, Чехією, Литвою, або з іншими цивілізованими країнами. Звичайно не зараз, нам до того, працювати и працювати… Але ж років через 50-70…

Цілком згоден з вами

Не зовсім. Устрій за часів Гетьманщини, чи тим більше часів Київської Русі(Гардарики) важко назвати унітарним. Звісно це не каже про те що нам потрібно трансформувати устрій в федеративний, я б взагалі не розглядав це питання в розрізі "всю історію була/не була унітарною", це про те що апелляція до історичного устрою не являється аргументом у цьому питанні.

Схоже ви плутаєте український народ, Україну як країну та Україну як державу. Україна була частиною Польсько-Литовської Речі Посполитої, а потім була частиною в складі Австро-Угорської Імперії (за сутністю з протофедеративним устроєм), частиною в російській імперії (яка намагалась бути унітарною, але ж у неї це не склалось). Україна, як держава, зовсім не моноетнічна. І уж ніяк не моноконфесійна. Але ж це нічого нам не каже про формат державного устрою. Франція - унітарна, Бразилія федеративна. І етнічний і релігійний склад тут не головне - про це ми і кажемо.

@@ukrainainprogress згоден з вами, але не з топовим коментатором. мій коммент був про те що не варто апелювати до історії або до одна мова/культура ітд. По перше в Україні дуже багато різних етнічних та інших меншин. По друге, що було те сплило, і треба вивчивши урок йти далі. Тож вибирати унітарний/федеративний чи будь-який інший вибор треба обгрунтовуючи тим що ми реально отримаємо і що втратимо вибравши той чи інший варіант. Наприклад унітарний устрій швидше за все буде до вподоби українцям правих поглядів, а федеративний тим етнічним угорцям або румунам, які воліють бути українцями не забуваючи про своїх предків та походження. Хто ми такі щоб їм відмовляти? Але це просто приклад, тема значно ширше і це швидше формат відео а не коментаря, хоча й не певен що таке відео буде популярним, бо зараз люди не на раціо, а більше на емоціях спровокованих травмою війни. Нажаль. В будь-якому випадку, хоч і не зі всіма думками з відео згоден, але на фоні інших канал виділяється спробою тверезого осмислення. Тож, дякую за думки.

@ytreview4390 В нас різні мови гуцульський діалект далекий від слобожанського, в нас різні віри православ'я, греко-католицизм, іслам у кримських татар, в нас різна культура, адже культура Закарпаття має дуже мало спільного з культурою Донбасу, тож ваш комент мимо.

@@sbv359 Дорогий Ser Bo Згоден, що це цікава тема для обговорювання, більш ширшого, ніж коментар. Якщо замочете поспілкуватись на цю, чи іншу тему - будь ласка, напишіть мені в приватні. Наприклад у фейсбук.

Наприклад щоб мадяри, або багатонаціональний Буджак мали можливості розвивати відтінки власної культури, будучи при цьому громадянами України, та цінуючи її. Не єдиний можливий варіант, але чого його відкидати.

Думаю, вам это пока не грозит

Дякуємо за змістовний коментар

@@ukrainainprogress какое видео,такой и комментарий

Походження, безумовно, має певну роль, але не вирішальну. Це тільки чинник. Але ж національність, ідентичність, безумовно в свідомості а не в крові, лімфі, чи спермі.

Ідентичність це фіксація приналежності до тій чи іншій структури. Вона може бути самофіксація (як людина себе відчуває) або фіксацію ззовні. Але ж це не тільки приналежність до певної групи. Ви належите до еукаріотів, хоча навряд маєте таку ідентичність. Але ж ви праві, різні рівні ідентичності мають різне значення в певних обставинах. Вони динамічно змінюються. І, десь важливіше ваша родинна ідентичність (донька), а в іншому те, що ви саме з Європи. Але ж це різні рівні ВАШОЇ ідентичності. Тільки з певною трансформацією ви зможете ідентифікувати себе як дідуся або афріканця.

Повністю згоден. Ієрархії ідентичності, в сенсі, що є першим, а що другорядним, іманентно нема. Зараз домінує одна, за пів години інша, після того третя і… Але ж по-перше це різні рівні ідентичності, вони формуються різними шляхами і їх треба усвідомлювати. А по-друге їх ієрархія залежить від обставин, вона є, але є динамічною. І яка стає головною, а яка другорядною - і чому, це теж треба усвідомлювати. Так, є різниця між геєм і гомофобом, євреєм та антисемітом, веганом та м’ясоїдом, фанатами Шахтаря і Динамо Київ, але ж в окопі ця різниця сходе на нівець і інша ідентичність стає домінуючою. А якщо обставини зміняться, то може те саме, а може і інше ідентичністі будуть мати значення. Ми не перші і не унікальні, таке багато разів було і багато разів буде. Треба це розуміти і з цим працювати.

Багато в чому згоден, пане Єгор. Але ж загальна ідентичність, на мій погляд, не скасовує локальну. Це різні рівні, про що і розмова. Безумовно можна не мати певного рівня, тобто мати національну ідентичність, не маючи локальної, або (шо буває частіше) мати певну локальну і не мати загальної. Чи були, наприклад, люди, які мали тільки радянську ідентичність, не набувши (або позбавившись) локальної? Так, і їх було багато. Для них що Львів, що Рига, що Москва - це тільки «место жительства». Що до Дніпра, то він не складався, не виникав, а створювався свідомо, майже штучно, як і більшість центрів Східної України. Саме тому він має певні складнощі з набуттям загальної ідентичності. Але ж, зараз він українське місто, не тільки за юридичним статусом, але ж і по суті.

Схоже ви плутаєте авторитаризм та диктатуру. Авторитаризм може бути персоналізський або партійний. Та і диктатура не завжди має єдиного диктатора ( але переважно це так). В сучасній Україні були авторитарна влада, але ж не було диктатури, а ось в історії була. Був Скоропадський, Лідери українського руху першої половини ХХ сторіччя вважали, що саме диктатура є тією формою влади, яка може зробити українську державу. На мій особистий погляд вона не зміцнює державу, і є для неї шкідливою. Це не може бути ліками для суспільства. Зі своїми наслідками. Але ж є ті, хто вважає, що це може врятувати країну, як сильне наркотичне знеболююче вкрай необхідне в певних обставинах і треба не брати до уваги їх шкідливість.

Безумовно Жванецький нічого не значить для світової культури, вже нічого (або майже нічого) не значить для сучасної, але ж він має велике значення саме для позднерадянської і ранньої пострадянскької культури. Він не має відношення ні до російської ні до української культури, а саме до радянської. І для радянської культури він має таке ж велике значення, як, наприклад, Висоцький, його можна віднести до тій категорії, про яку афористично висловився Парфенов: «то, без чего нас невозможно представить, еще труднее - понять» Частиною французької культури є дуже відомий флатулятор, але ж ми не можемо зрозуміти, чому це було таке значне явище. Ось так ми сучасна молодь не розуміє Жванецького. Але ж нам треба визначити, чи треба вшановувати те, що нас певним чином сформувало такими, якими ми є і якими ми себе поважаємо. Саме тому бульвар Жванецького з’явився. Тепер нам треба визначитись, чи ми ще залишаємось тими, хто вважає, що Жванецький є вагомою частиною нашої ідентичності. Яку ми хочемо зберегти. Або хочемо позбавитись? Зовсім скоро на каналі вийде розмова з одеситом, який вважає, що Бабеля треба залишити, а Жванецького позбавитись. І аргументує це несподіваним для мене чином. Так що не перемикайте.

Саме тому ведучій змінив професію не вважаючи, що він з цим рівнем українського може зараз працювати на українському телебаченні. Це є зміни але ж чому ви вважаєте, що китайські прокльони мають силу для європейців? Так, традиційне китайське суспільство не вітало зміни та розвиток, але ж ми навпаки вважаємо, що розвиток та зміни і є життя. Ми хочемо змінювати та змінюватися. Тому ми вважаємо зміни частиною життя. Ми живемо в епоху великих змін. І це є нашим шляхом, створювати те, чого не було і що має бути. А зміни професії, якісь інші втрати - так, це ціна яку ми платимо за існування та розвиток. Інколи це дуже велика ціна, але ж альтернатива розвитку - небуття.

@@ukrainainprogress Дякую за вашу відповідь.

Именно хотим в Европу, как можно дальше от России, Орды и дикости. И языки в Украине не притесняют, особенно европейские. Они просто должны занять свое место. Узбекский, таджикский, русский - все на одном уровне. В Украине есть государственный язык и язык коренного народа Украины - народа кыриымлы. Еще есть языки, которые не имеют государственного статуса нигде. Язык ромов, идиш, урунский, ромейский. Вот для них можно сделать исключения. А остальные могут прекрасно развиваться в своих национальных державах. И между переименованием и сожжением книг есть очень большая разница. Топонимика есть вещь общественная, а книги - частная и индивидуальная (иногда коммерческая). Разумеется, из общественных мест, некоторые книги должны исчезнуть, равно как и из школьной программы. Но если кому-то хочется иметь Булгакова дома - пусть имеет, читает, слушает, любит… Очень показательно, что, говоря о Европе, вы сказали "их правила". Мы же скажем "По нашим правилам", ибо мы идентифицируем себя с Европой. А вот вы, судя по всему, нет. Под Европой можно понимать не географию, а суть - к Европе в широком смысле относятся Австралия, Япония, Израиль, даже Аргентина с Бразилией. А в более узком - европейское сообщество, куда не входят многие очень цивилизованные страны. Так вот. В Европу в широком смысле мы уже входим, а в более узком войдем в ближайшем будущем.

Предков - постышивых / касирров? Забрайте себе свою нечисть