РАХІВНИЦЯ (частина 1 продовження у відповідях) Ось закінчилось зібрання у брата в оселі, Змовкли, стихли братські речі та пісні веселі. Змовкли речі, пісні стихли, скінчились вітання, Тільки й чути "з Богом", "з миром", а то й "до свідання". Ті готуються піти навістити брата, Що не був у зібранні, щоб причину знати. Ті готуються піти до сестри в лікарню, Скоротити вільний час, щоб не пропав марно. Молодіж дійшла до згоди піти до стареньких, Поділити з ними радість, втішити гарненько. Бо стареньких до зібрання ноги вже не носять, Тож вони щиро-сердечно всіх до себе просять. Де-котрі під час служіння ще не наспівались, То присіли ще на лаві та й за пісні взялись. Там два брати молодих, щоб не мати шкоди Взяли в руки Боже Слово, та й доходять згоди. Бо й таке повинно бути, щоб мудрі відкрились, Щоб від них святої правди і інші навчились. Одним словом, хто як вірить, той так і сягає, Один тліє та чадить, а інший палає. Бо були ще і такі - хоч їх не багато, Як скінчилося зібрання, то мерщій до хати. До своєї, звісно, хати, не до сестри, брата, Щоб себе лише глядіти та себе кохати. Щоби вчасно попоїсти та тілом спочити, Щоб ніде свого "Адама" не перетрудити. Як згадаю ті часи, аж соромно стане, Бо і я колись належав до числа останніх. Бо і я колись спішив з зібрання додому, Та з де-якого часу я втямив по-другому. По-другому зрозумів, як Христу служити, Щоб не лише задля себе, а й для Нього жити. Не себе лише глядіти, не себе кохати, А старатись, щоб призріти на сестру чи брата. На старого, чи хворого, на бідну вдовицю, Хто за правду Євангельську сидить у темниці. Не себе лише глядіти чи свої грядки. Та стривайте, розкажу все вам по-порядку. Розкажу вам, мої любі, про мою пригоду, Як привів мене Господь, мов на чисту воду. Як приставив Він мене на пряму дорогу, Щоб і я дізнавсь нездатний райського порогу. Щоб ввійшов і я до Царства із Його народом, Щоб там вічно панував... Та ось про пригоду. Спішу якось з зібрання до своєї хати, Та й думаю: буду вдома я відпочивати, Бо я вчора пізно ліг та рано схопився, То вже певно в зібранні добре потрудився.
(частина 2) У хору добре співав, голосив промову, Це ж то тільки вранці так, а навечір знову. Знову треба в зібрання навечір спішити, То ж не можна, щоб за день та й не відпочити. Хіба ж можна так надмірно у тілі трудитись, Чого доброго, так можна й здоров'я лишитись. Буду я ще десь ходити чи хворих шукати, Чи стареньких по домівках співом звеселяти. Нехай вдома не сидять та й не виглядають, Щоб до них лиш хтось прийшов, нехай не чекають. Той, хто хоче в зібранні свій дух підкріпити, Той не буде в день воскресний в домівках сидіти. Або взяти хоч вдовиць, бач, як позвикали, Щоб хати їм підправляли та грядки копали. А якщо вже і не може котра що зробити, То є люди, що шукають, щоб десь заробити. Він тобі не те, що грядку - гори переверне, Якщо добре заплатити, а не за даремно. Бо за дарма хто тобі захоче робити, Тепер настав такий вік, щоб за все платити. Так іду і розсуждаю з зібрання додому, Та ось скоро вже діставсь я свойого двору. Як прийшов же я додому, до теплої хати, Та й готуюся до того, щоб відпочивати. Сів та добре пообідав, випив чаю кружку, Та й приліг я на диван, на м'яку подушку. На безсоння, друзі, я зроду не жалівся, Отож, зразу у сон я пірнув, погрузився. Отут вже і почалася головна пригода, Що в мені перевернула всю плотську природу. Сниться, ніби я сиджу у своїй хатині, Та читаю Слово Боже, пам'ятаю нині. Євангеліє від Матвія, святе благовістя, Де Матвій нам сповіщає хорошії вісті. Пам'ятаю голову, навіть, двадцять п'яту, З тридцять першого вірша я почав читати. Прочитав я та й сягаю Христову науку. Раптом чую, хтось у двері легенько постукав. Легесенько, та так легко, що важко й почути, Та й думаю я собі: "Хто ж це може бути?" Бо до мене в хату рідко хто заходить, Бо не дуже я любив дружбу з ким заводить. Ще, як хтось із молодих, то хоч роздягнеться, Зніме в сінях черевики, зайде та всміхнеться. Та не дивиться, де б того, щоб скоріше сісти, А спитає щось з порогу чи розкаже вісті. Розпитає чи розкаже там біля порогу, Та й іде собі швиденько знову у дорогу.
(частина 3) А як вже хтось із старих, то прямо в чоботях, Стільки клопоту завдасть та стільки роботи. Та раніш, ніж щось спитає чи розкаже вісті, То він швидко розглядає, де лягти чи сісти. А як в крісло він сідає, то хіба ж легенько? Або ж в ліжку спочиває, то хіба ж тихенько? Все щось крутиться та стогне, аж риплять пружини. Ось цього то вже не терпить ні я, ні дружина. Чи ж то чули ці старі, що таке "культура"? Чи то знають, що то значить "сервант", "гарнітури"? Чи ж відають вони скільки що коштує? Їх нічо, бач, не тривожить, ніщо не хвилює. Тож тоді, як я почув той стукіт до хати, То не дуже поспішав двері відчиняти. Думаю, постукає, в сінях почекає, Та й подумає, що вдома нікого немає. Та й піде собі небого, звідки заявився. Так рішив я, та і знову до Слова схилився. Та й читаю собі далі про Господнє диво, Коли чую, знову стука хтось наполягливо. Відложив я Слово Боже та йду відчинити: "То заходьте вже, будь ласка!" - почав я просити. Тільки но відкрив я двері, що ведуть до хати, То не знав я, що робити та і що казати. Пройняло мене, мов током, вуста заніміли, До землі, мов до смоли, ноги прикіпіли. Ні рукою, ні ногою, не ворухну й пальцем. Так стою і весь тремтю, мов у лихоманці. Як угледів я отого, хто зайшов до хати, Мої любі брати й сестри, то годі й казати. Весь сіяє, мерегтить, гарний, білолиций, За плечима два крила, в руках - рахівниця. Як ввійшов він до оселі, чемно привітався: "Мир твоїй домівці!- каже,- Що, не сподівався?" Як почув я ці слова, то прийшов до тями, Аж тоді заворушив руками й ногами. Та не знаю, що робити та з чого почати, Та прошу світлого гостя до столу сідати. Та й думаю, пригощу я тим, що найсмачніше, А віддам йому все те, що є найцінніше. Але він попереджає, що цього не треба, "Я не від землі,- мовляє,- Я посланець неба. Це ти можеш всім зробити, тим, що ходять в тілі, Я ж прийшов до тебе нині по другому ділі. Я ходжу по всіх оселях, де є діти Боже, Та збираю їх діла праведні й хороші. Відкидаю їх число на цій рахівниці, Та й відношу їх на небо в кожного скарбницю. А як скінчиш шлях земний, перед Богом станеш, Аж тоді в свою скарбницю на небі заглянеш. Якщо вона буде повна добрими ділами, Жити будеш ти на небі тоді вічно з нами. А якщо твоя скарбничка знайдеться пустою, Підеш жити в ті місця, що покриті тьмою." Як сказав він ці слова, та й бере в правицю, Та й кладе переді мною оцю рахівницю. "Тепер,- каже,- пригадай всі діла добротні, Що зробив ти за свій вік на землі скорботній. Пригадай, та говори за кожнеє діло, А я буду відкидати кісточку наліво." Та й почав я, мої любі, думати й гадати, Як мені тепер до купи усе позбирати. Перебрав я у пам'яті усе до дрібниці, Щоб хоч трохи щось покласти до своєї скарбниці. Довго думав, пригадував за кожную днину, Щоб знайти доброго діла хоч би на зернину. Перекидав все життя, мов сіна копицю, Та нічого не змінилось на тій рахівниці. Не подвинулась наліво кісточка єдина, Ой, які ж я пережив важкії години. Ой, не можна пригадати пекельнії муки. Раптом чую, хтось на плечі поклав мені руки. "Постривай, не муч себе,- каже Ангел Божий,- Може я тобі у цьому дещо допоможу. Може легше тобі буде щось добре згадати, Якщо знову Слово Боже почнеш ти читати. Від Матвія відкривай, святе благовістя, Двадцять п'яту голову. Почни з того місця, Де пишеться, що прийде Божий Син у славі, Та поставить Він овець по сторону праву. Та скаже їм: "Йдіть, пануйте у Царстві Небеснім, Жийте вічно, спочивайте в покоях чудесних. Бо коли Я був між вами на землі скорботній, Ви кормили Мене хлібом, як Я був голодний. Та води мені давали, коли хотів пити, До господи закликали, як не мав де жити.Свою одіж віддавали, як не мав що вдіти, Як був хворий, приходили, мов до неньки діти. Як сидів Я у темниці, й тоді не цурались, У нужді моїй та горі помогти старались. Ось тепер давай почнемо з першої умови: Накормити голодного чи ти був готовий?
(частина 4) Чи траплялося хоч раз тобі їсти дати Сиротині, убогому, чи сестрі, чи брату?" "Так, пригадую, колись було таке діло, Коли перша ще любов у серці горіла. Якось був у зібранні брат з чужого краю. Як скінчилося зібрання, я його питаю: "Чи не підеш, любий брате, до моєї хати? Бо бажаю я ще дещо в тебе запитати. Розпитати, розказати, хлібом накормити, Та й і знову у дорогу з миром відпустити." Погодився він на те, подякував щиро, Підкріпився, відпочив, та й пішов із миром. "Це,- говорить Ангел Божий,- є добреє діло." Та й відкинув в рахівниці кісточку наліво. "Тепер далі, чи спішив ти брата приютити, Як скитався він чужинцем та не мав де жити? Чи запрошуєш до себе ти свою общину, Щоб проводить зібрання у своїй хатині?" "Так, колись бував між нами один сиротина, Я хотів його прийняти, та проти дружина. "Нехай,- каже,- ті приймають, де дітей багато. Вони звикли вже до того, щоб клопоти мати. А ми звикли жити тихо та спокійно спати, То вже третій нам у хаті буде заважати." Та й не став я перечити, на тому й спинився, Тепер бачу, що даремно з нею погодився. Як би був, її не слухав, на своє поставив, Ще б одну на рахівниці кісточку добавив. А відносно зібрання, теж винна дружина, Бо на це у мене з нею думка не єдина. Я не проти, щоб в хатині зібрання робити, Та боюся, щоб дружину цим не розгнівити. Бо як тільки я почну про це їй казати, То вона, як розгнівиться, як почне кричати: "Хіба тільки в нас одних своя власна хата? А в Трохима, а в Кирила, а в Івана, Гната?! Чи давно ми закінчили білити, красити? Тепер хочеш в хату знову людей напустити?! Щоб поли нам згарцювали, стіни витирали, Щоб ми знову цього літа спокою не мали?! Чи забув ти, як ми меблі тяжко здобували? Чи забув, як за коврами у чергах стояли? Тепер хочеш всю красу мені змарнувати? І не думай, не пущу нікого до хати!" Як піде мораль читати, то годі й спинити, Вже не знаю, що мені бідному робити." "А хіба твоя дружина ще Слова не знає, Що вона таке говорить та так поступає? Бо Святеє Слово зводить жінку до покори. Якщо ж вона не покірна, то собі на горе. Дуже шкода,- каже Ангол,- бо такії вчинки Не приводять до заслуги ні тебе, ні жінку. Тепер,- каже, читай далі у Божому Слові Які ще Господь поставив до людей умови: Як нищий був - зодягли, хворий - навістили? У темниці як бував - прийти поспішили? Чи зробив ти що доброго тим, що були в горі, Чи в темниці, чи нагому, чи тому, хто хворий?" "Так, згадав, я пам'ятаю одну таку справу: Захворів був один брат на тяжку хворобу. Як почув я про те горе, рішив посітити, Та не зміг свого бажання так скоро здійснити. То робота, то турбота, то інші причини, Бо хватає тих забот для кожної днини. Та й подумав я собі, що для цього діла Саме краще підійде наступна неділя. Та своє добре бажання не зміг я здійснити, Бо той хворий брат зволів в середу почити. Ой, як тепер я жалкую про таку нагоду, Ой, як гірко осуждаю плотськую природу. Як би був тоді відклав невідкладні справи, Ще б одну на рахівниці кісточку добавив. "Хай тепер тебе осудить твоя власна совість, Хай від тебе не відходить Господняя повість. Щоб віднині ти спішив на добрії вчинки, Не лінуйся сам на те, та навчай і жінку. Як Господь ще подарить вам земного віку, Йому в серці ви складіть подяку велику. Бо то Він вам посилає добрую нагоду, Щоби ви собі придбали духовну природу. А на цьому - прощавай, бо я поспішаю, З Богом, з миром залишайся, а я відлітаю. Віднесу твоє це діло у твою скарбницю." Та й бере у праву руку свою рахівницю. Дивлюсь я: на рахівниці кісточка єдина, Стоїть же вона ліворуч, мов та сиротина. Ой, як страшно мені стало Господнього суду, Не інакше, як ліворуч я стояти буду. Не інакше, як почую той вирок правдивий: "Відійдіть від Мене геть в огонь невгасимий! Бо коли Я був між вами на землі скорботній, Ви не дали Мені хліба, як Я був голодний.
(частина 5) Та водою не поїли, коли хотів пити, І коли Я був нагий, не хотіли вдіти. Як скитався Я чужинцем, то не приютили, Як був хворий чи в темниці, прийти не спішили." Як наповнив мене жах за майбутню кризу, То вхопився я руками за Ангельську ризу. "Постривай, не відлітай, - я його благаю, Може іще якеєсь діло зараз я згадаю. Чи не можна ще додать до того рахунку Оці радісні прояви Господніх дарунків? Бо від Імені Його я видіння бачу, Та буває, іншу мову часом я тлумачу. Дуже довго на молитві мовами молюся, А колись пророкував Іменем Ісуса." "Що ж, говорить Ангел Божий,- це добра об'ява, Але це дари Господні, не твоя проява. Це Господь все посилає для свого народу, Щоб з сердець їх скорінить гріховну природу. Щоб натомість поселить почуття Христові, Що вплітаються в вінець святої любові. До Коринтян прочитай - мій совіт останній - Тринадцяту голову, другеє послання. А на цьому, прощавай!" Та й пішов із хати. І не смів я ні про що його вже прохати. І на цьому, друзі, я від сну пробудився, Та й хоч було вже пізненько, із ліжка схопився. Зодягнувся, помолився та й вибіг із хати, Та й бігцем чимдуж скоріше до сусіда-брата. Та й розказую йому про свою пригоду, Та й питаю, чи не чув, між Божим народом Може хто в нужді живе, чи може хто хворий, Сиротина чи вдовиця, то я піду скоро! Буду їм допомагати, не буду цуратись, Та ніякої роботи не буду боятись. Ні здоров'я, ні грошей я не пошкодую, Все, що дав мені Господь, я Йому дарую. Хай заходять тепер гості до моєї хати, Чи старі, чи молоді, я радий прийняти. Нехай тепер в моїм домі зібрання проходять, Чи в неділю, чи в будень - це мені не шкодить. Нехай в серці виростають почуття Христові, що вплітаються в вінець святої любові. Хай наповниться скарбниця добрими ділами, Щоб я в Царстві панував разом з Ангелами. І на цьому, брати й сестри, я і вам бажаю: Нехай славиться Господь від краю до краю!
"Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!" Якова 2:14-17
Будь ласка, цього вірша дайте слова , це урок нашого часу життя як діти Божі повині жити свято. Амінь
уже є
Родина дорога ! Може ви би послужили у нас в зібранні цим віршом????!
Дякую.
Хороші слова хай буде. Богу слава і браток розумний
Пам'ятаю автора цього вірша - дуже талановита і скромна людина була.
😍🔥♥️🙌🏻
Слава Богу!!!
Вельми своєчасний вірш. Це читають мої фейсбучні друзі.
РАХІВНИЦЯ (частина 1 продовження у відповідях)
Ось закінчилось зібрання у брата в оселі,
Змовкли, стихли братські речі та пісні веселі.
Змовкли речі, пісні стихли, скінчились вітання,
Тільки й чути "з Богом", "з миром", а то й "до свідання".
Ті готуються піти навістити брата, Що не був у зібранні, щоб причину знати.
Ті готуються піти до сестри в лікарню,
Скоротити вільний час, щоб не пропав марно.
Молодіж дійшла до згоди піти до стареньких,
Поділити з ними радість, втішити гарненько.
Бо стареньких до зібрання ноги вже не носять,
Тож вони щиро-сердечно всіх до себе просять.
Де-котрі під час служіння ще не наспівались,
То присіли ще на лаві та й за пісні взялись.
Там два брати молодих, щоб не мати шкоди
Взяли в руки Боже Слово, та й доходять згоди.
Бо й таке повинно бути, щоб мудрі відкрились,
Щоб від них святої правди і інші навчились.
Одним словом, хто як вірить, той так і сягає,
Один тліє та чадить, а інший палає.
Бо були ще і такі - хоч їх не багато,
Як скінчилося зібрання, то мерщій до хати.
До своєї, звісно, хати, не до сестри, брата,
Щоб себе лише глядіти та себе кохати.
Щоби вчасно попоїсти та тілом спочити,
Щоб ніде свого "Адама" не перетрудити.
Як згадаю ті часи, аж соромно стане,
Бо і я колись належав до числа останніх.
Бо і я колись спішив з зібрання додому,
Та з де-якого часу я втямив по-другому.
По-другому зрозумів, як Христу служити,
Щоб не лише задля себе, а й для Нього жити.
Не себе лише глядіти, не себе кохати,
А старатись, щоб призріти на сестру чи брата.
На старого, чи хворого, на бідну вдовицю,
Хто за правду Євангельську сидить у темниці.
Не себе лише глядіти чи свої грядки.
Та стривайте, розкажу все вам по-порядку.
Розкажу вам, мої любі, про мою пригоду,
Як привів мене Господь, мов на чисту воду.
Як приставив Він мене на пряму дорогу,
Щоб і я дізнавсь нездатний райського порогу.
Щоб ввійшов і я до Царства із Його народом,
Щоб там вічно панував... Та ось про пригоду.
Спішу якось з зібрання до своєї хати,
Та й думаю: буду вдома я відпочивати,
Бо я вчора пізно ліг та рано схопився,
То вже певно в зібранні добре потрудився.
(частина 2)
У хору добре співав, голосив промову,
Це ж то тільки вранці так, а навечір знову.
Знову треба в зібрання навечір спішити,
То ж не можна, щоб за день та й не відпочити.
Хіба ж можна так надмірно у тілі трудитись,
Чого доброго, так можна й здоров'я лишитись.
Буду я ще десь ходити чи хворих шукати,
Чи стареньких по домівках співом звеселяти.
Нехай вдома не сидять та й не виглядають,
Щоб до них лиш хтось прийшов, нехай не чекають.
Той, хто хоче в зібранні свій дух підкріпити,
Той не буде в день воскресний в домівках сидіти.
Або взяти хоч вдовиць, бач, як позвикали,
Щоб хати їм підправляли та грядки копали.
А якщо вже і не може котра що зробити,
То є люди, що шукають, щоб десь заробити.
Він тобі не те, що грядку - гори переверне,
Якщо добре заплатити, а не за даремно.
Бо за дарма хто тобі захоче робити,
Тепер настав такий вік, щоб за все платити.
Так іду і розсуждаю з зібрання додому,
Та ось скоро вже діставсь я свойого двору.
Як прийшов же я додому, до теплої хати,
Та й готуюся до того, щоб відпочивати.
Сів та добре пообідав, випив чаю кружку,
Та й приліг я на диван, на м'яку подушку.
На безсоння, друзі, я зроду не жалівся,
Отож, зразу у сон я пірнув, погрузився.
Отут вже і почалася головна пригода,
Що в мені перевернула всю плотську природу.
Сниться, ніби я сиджу у своїй хатині,
Та читаю Слово Боже, пам'ятаю нині.
Євангеліє від Матвія, святе благовістя,
Де Матвій нам сповіщає хорошії вісті.
Пам'ятаю голову, навіть, двадцять п'яту,
З тридцять першого вірша я почав читати.
Прочитав я та й сягаю Христову науку.
Раптом чую, хтось у двері легенько постукав.
Легесенько, та так легко, що важко й почути,
Та й думаю я собі: "Хто ж це може бути?"
Бо до мене в хату рідко хто заходить,
Бо не дуже я любив дружбу з ким заводить.
Ще, як хтось із молодих, то хоч роздягнеться,
Зніме в сінях черевики, зайде та всміхнеться.
Та не дивиться, де б того, щоб скоріше сісти,
А спитає щось з порогу чи розкаже вісті.
Розпитає чи розкаже там біля порогу,
Та й іде собі швиденько знову у дорогу.
(частина 3)
А як вже хтось із старих, то прямо в чоботях,
Стільки клопоту завдасть та стільки роботи.
Та раніш, ніж щось спитає чи розкаже вісті,
То він швидко розглядає, де лягти чи сісти.
А як в крісло він сідає, то хіба ж легенько?
Або ж в ліжку спочиває, то хіба ж тихенько?
Все щось крутиться та стогне, аж риплять пружини.
Ось цього то вже не терпить ні я, ні дружина.
Чи ж то чули ці старі, що таке "культура"?
Чи то знають, що то значить "сервант", "гарнітури"?
Чи ж відають вони скільки що коштує?
Їх нічо, бач, не тривожить, ніщо не хвилює.
Тож тоді, як я почув той стукіт до хати,
То не дуже поспішав двері відчиняти.
Думаю, постукає, в сінях почекає, Та й подумає, що вдома нікого немає.
Та й піде собі небого, звідки заявився.
Так рішив я, та і знову до Слова схилився.
Та й читаю собі далі про Господнє диво,
Коли чую, знову стука хтось наполягливо.
Відложив я Слово Боже та йду відчинити:
"То заходьте вже, будь ласка!" - почав я просити.
Тільки но відкрив я двері, що ведуть до хати,
То не знав я, що робити та і що казати.
Пройняло мене, мов током, вуста заніміли,
До землі, мов до смоли, ноги прикіпіли.
Ні рукою, ні ногою, не ворухну й пальцем.
Так стою і весь тремтю, мов у лихоманці.
Як угледів я отого, хто зайшов до хати,
Мої любі брати й сестри, то годі й казати.
Весь сіяє, мерегтить, гарний, білолиций,
За плечима два крила, в руках - рахівниця.
Як ввійшов він до оселі, чемно привітався:
"Мир твоїй домівці!- каже,- Що, не сподівався?"
Як почув я ці слова, то прийшов до тями,
Аж тоді заворушив руками й ногами.
Та не знаю, що робити та з чого почати,
Та прошу світлого гостя до столу сідати.
Та й думаю, пригощу я тим, що найсмачніше,
А віддам йому все те, що є найцінніше.
Але він попереджає, що цього не треба,
"Я не від землі,- мовляє,- Я посланець неба.
Це ти можеш всім зробити, тим, що ходять в тілі,
Я ж прийшов до тебе нині по другому ділі.
Я ходжу по всіх оселях, де є діти Боже,
Та збираю їх діла праведні й хороші.
Відкидаю їх число на цій рахівниці,
Та й відношу їх на небо в кожного скарбницю.
А як скінчиш шлях земний, перед Богом станеш,
Аж тоді в свою скарбницю на небі заглянеш.
Якщо вона буде повна добрими ділами,
Жити будеш ти на небі тоді вічно з нами.
А якщо твоя скарбничка знайдеться пустою,
Підеш жити в ті місця, що покриті тьмою."
Як сказав він ці слова, та й бере в правицю,
Та й кладе переді мною оцю рахівницю.
"Тепер,- каже,- пригадай всі діла добротні,
Що зробив ти за свій вік на землі скорботній.
Пригадай, та говори за кожнеє діло,
А я буду відкидати кісточку наліво."
Та й почав я, мої любі, думати й гадати,
Як мені тепер до купи усе позбирати.
Перебрав я у пам'яті усе до дрібниці,
Щоб хоч трохи щось покласти до своєї скарбниці.
Довго думав, пригадував за кожную днину,
Щоб знайти доброго діла хоч би на зернину.
Перекидав все життя, мов сіна копицю,
Та нічого не змінилось на тій рахівниці.
Не подвинулась наліво кісточка єдина,
Ой, які ж я пережив важкії години.
Ой, не можна пригадати пекельнії муки.
Раптом чую, хтось на плечі поклав мені руки.
"Постривай, не муч себе,- каже Ангел Божий,-
Може я тобі у цьому дещо допоможу.
Може легше тобі буде щось добре згадати,
Якщо знову Слово Боже почнеш ти читати.
Від Матвія відкривай, святе благовістя,
Двадцять п'яту голову. Почни з того місця,
Де пишеться, що прийде Божий Син у славі,
Та поставить Він овець по сторону праву.
Та скаже їм: "Йдіть, пануйте у Царстві Небеснім,
Жийте вічно, спочивайте в покоях чудесних.
Бо коли Я був між вами на землі скорботній,
Ви кормили Мене хлібом, як Я був голодний.
Та води мені давали, коли хотів пити,
До господи закликали, як не мав де жити.Свою одіж віддавали, як не мав що вдіти, Як був хворий, приходили, мов до неньки діти.
Як сидів Я у темниці, й тоді не цурались,
У нужді моїй та горі помогти старались.
Ось тепер давай почнемо з першої умови:
Накормити голодного чи ти був готовий?
(частина 4)
Чи траплялося хоч раз тобі їсти дати
Сиротині, убогому, чи сестрі, чи брату?"
"Так, пригадую, колись було таке діло,
Коли перша ще любов у серці горіла.
Якось був у зібранні брат з чужого краю.
Як скінчилося зібрання, я його питаю:
"Чи не підеш, любий брате, до моєї хати?
Бо бажаю я ще дещо в тебе запитати.
Розпитати, розказати, хлібом накормити,
Та й і знову у дорогу з миром відпустити."
Погодився він на те, подякував щиро,
Підкріпився, відпочив, та й пішов із миром.
"Це,- говорить Ангел Божий,- є добреє діло."
Та й відкинув в рахівниці кісточку наліво.
"Тепер далі, чи спішив ти брата приютити,
Як скитався він чужинцем та не мав де жити?
Чи запрошуєш до себе ти свою общину,
Щоб проводить зібрання у своїй хатині?"
"Так, колись бував між нами один сиротина,
Я хотів його прийняти, та проти дружина.
"Нехай,- каже,- ті приймають, де дітей багато.
Вони звикли вже до того, щоб клопоти мати.
А ми звикли жити тихо та спокійно спати,
То вже третій нам у хаті буде заважати."
Та й не став я перечити, на тому й спинився,
Тепер бачу, що даремно з нею погодився.
Як би був, її не слухав, на своє поставив,
Ще б одну на рахівниці кісточку добавив.
А відносно зібрання, теж винна дружина,
Бо на це у мене з нею думка не єдина.
Я не проти, щоб в хатині зібрання робити,
Та боюся, щоб дружину цим не розгнівити.
Бо як тільки я почну про це їй казати,
То вона, як розгнівиться, як почне кричати:
"Хіба тільки в нас одних своя власна хата?
А в Трохима, а в Кирила, а в Івана, Гната?!
Чи давно ми закінчили білити, красити?
Тепер хочеш в хату знову людей напустити?!
Щоб поли нам згарцювали, стіни витирали,
Щоб ми знову цього літа спокою не мали?!
Чи забув ти, як ми меблі тяжко здобували?
Чи забув, як за коврами у чергах стояли?
Тепер хочеш всю красу мені змарнувати?
І не думай, не пущу нікого до хати!"
Як піде мораль читати, то годі й спинити,
Вже не знаю, що мені бідному робити."
"А хіба твоя дружина ще Слова не знає,
Що вона таке говорить та так поступає?
Бо Святеє Слово зводить жінку до покори.
Якщо ж вона не покірна, то собі на горе.
Дуже шкода,- каже Ангол,- бо такії вчинки
Не приводять до заслуги ні тебе, ні жінку.
Тепер,- каже, читай далі у Божому Слові
Які ще Господь поставив до людей умови:
Як нищий був - зодягли, хворий - навістили?
У темниці як бував - прийти поспішили?
Чи зробив ти що доброго тим, що були в горі,
Чи в темниці, чи нагому, чи тому, хто хворий?"
"Так, згадав, я пам'ятаю одну таку справу:
Захворів був один брат на тяжку хворобу.
Як почув я про те горе, рішив посітити,
Та не зміг свого бажання так скоро здійснити.
То робота, то турбота, то інші причини,
Бо хватає тих забот для кожної днини.
Та й подумав я собі, що для цього діла
Саме краще підійде наступна неділя.
Та своє добре бажання не зміг я здійснити,
Бо той хворий брат зволів в середу почити.
Ой, як тепер я жалкую про таку нагоду,
Ой, як гірко осуждаю плотськую природу.
Як би був тоді відклав невідкладні справи,
Ще б одну на рахівниці кісточку добавив.
"Хай тепер тебе осудить твоя власна совість,
Хай від тебе не відходить Господняя повість.
Щоб віднині ти спішив на добрії вчинки,
Не лінуйся сам на те, та навчай і жінку.
Як Господь ще подарить вам земного віку,
Йому в серці ви складіть подяку велику.
Бо то Він вам посилає добрую нагоду,
Щоби ви собі придбали духовну природу.
А на цьому - прощавай, бо я поспішаю,
З Богом, з миром залишайся, а я відлітаю.
Віднесу твоє це діло у твою скарбницю."
Та й бере у праву руку свою рахівницю.
Дивлюсь я: на рахівниці кісточка єдина,
Стоїть же вона ліворуч, мов та сиротина.
Ой, як страшно мені стало Господнього суду,
Не інакше, як ліворуч я стояти буду.
Не інакше, як почую той вирок правдивий:
"Відійдіть від Мене геть в огонь невгасимий!
Бо коли Я був між вами на землі скорботній,
Ви не дали Мені хліба, як Я був голодний.
(частина 5)
Та водою не поїли, коли хотів пити,
І коли Я був нагий, не хотіли вдіти.
Як скитався Я чужинцем, то не приютили,
Як був хворий чи в темниці, прийти не спішили."
Як наповнив мене жах за майбутню кризу,
То вхопився я руками за Ангельську ризу.
"Постривай, не відлітай, - я його благаю,
Може іще якеєсь діло зараз я згадаю.
Чи не можна ще додать до того рахунку
Оці радісні прояви Господніх дарунків?
Бо від Імені Його я видіння бачу,
Та буває, іншу мову часом я тлумачу.
Дуже довго на молитві мовами молюся,
А колись пророкував Іменем Ісуса."
"Що ж, говорить Ангел Божий,- це добра об'ява,
Але це дари Господні, не твоя проява.
Це Господь все посилає для свого народу,
Щоб з сердець їх скорінить гріховну природу.
Щоб натомість поселить почуття Христові,
Що вплітаються в вінець святої любові.
До Коринтян прочитай - мій совіт останній -
Тринадцяту голову, другеє послання.
А на цьому, прощавай!" Та й пішов із хати.
І не смів я ні про що його вже прохати.
І на цьому, друзі, я від сну пробудився,
Та й хоч було вже пізненько, із ліжка схопився.
Зодягнувся, помолився та й вибіг із хати,
Та й бігцем чимдуж скоріше до сусіда-брата.
Та й розказую йому про свою пригоду,
Та й питаю, чи не чув, між Божим народом
Може хто в нужді живе, чи може хто хворий,
Сиротина чи вдовиця, то я піду скоро!
Буду їм допомагати, не буду цуратись,
Та ніякої роботи не буду боятись.
Ні здоров'я, ні грошей я не пошкодую,
Все, що дав мені Господь, я Йому дарую.
Хай заходять тепер гості до моєї хати,
Чи старі, чи молоді, я радий прийняти.
Нехай тепер в моїм домі зібрання проходять,
Чи в неділю, чи в будень - це мені не шкодить.
Нехай в серці виростають почуття Христові, що вплітаються в вінець святої любові.
Хай наповниться скарбниця добрими ділами,
Щоб я в Царстві панував разом з Ангелами.
І на цьому, брати й сестри, я і вам бажаю:
Нехай славиться Господь від краю до краю!
Ого
Можна слова?
Хороший вірш, якщо можете, напишіть слова. Дякую
уже є
08:00 то ми спасаємося ділами? Це явне відхилення від Слова.
"Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?
Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!"
Якова 2:14-17
Ни а дкла наши з чим ми прийдемо до Бога яки снопи принесемо якщо не буде дил
Можна слова
уже є
Можна слова?
уже є