ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ геноциду • Як подолати ТРАВМУ, яка передається крізь покоління?
Вставка
- Опубліковано 13 тра 2024
- Як Голодомор вплинув на наше з вами повсякденне життя, на наше сприйняття себе та оточуючих? Який механізм передачі травми через покоління і чи можна з нею впоратись зараз? Відповіді у цьому відео, яке приурочено до 90-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Місця у відео:
Національний музей Голодомору-геноциду м. Київ вул. Лаврська 3
Виставка “Голодомор очима українських художників” Одеський художній музей @OnfamOdUa вул. Софіївська 5А
Найгірший ресторан у світі “Непораховані” - uncounted.ual.ua
Худі, в якому я на відео - / naiznankuu
Матеріали, використані для створення відео:
Книги:
“Теорія сімейних систем” Мюррей Боуен
“Людяність у нелюдяний час” Володимир Тиліщак та Вікторія Яременко
“По той бік себе” Ірина Рева
“Проблема екзистенційного вибору під час Голодомору-геноциду”
“Червоний голод. Війна Сталіна проти України” Енн Епплбом
Статті:
articles.latimes.com/2005/apr/...
www.nta.ua/psyhologichni-trav...
history.org.ua/liberua/978-966...
ewjus.com/index.php/ewjus/art...
Поширюйте це різними мовами(28): holodomormuseum.org.ua/wp-con...
Фільми:
“Хто Ми?”
“Живі”
“Ціна правди”
“Голод до правди”
“Голод 33”
“Українська ніч 33-го”
всі їх можна знайти у відкритому доступі на Ютуб, окрім
фільму “Гіркі жнива” та серіалу “І будуть люди”
Якщо ви хочете допомогти розвитку каналу - буду дуже вдячна:)
монобанка: send.monobank.ua/jar/2jfea7VqB3
або приват: 5168755424208417
чи PayPal: dinaveselkova@gmail.com
А ще можна стати спонсором каналу та отримати бонуси - / @dina.veselkova
ЩО ДЕ КОЛИ:
00:00 ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?
00:50 ЯК ПЕРЕДАЄТЬСЯ ТРАВМА?
06:06 ЯК ГОЛОЛОМОР ВПЛИВАЄ НА НАШЕ ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
06:26 СТАВЛЕННЯ ДО ЇЖІ
09:36 СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ
11:52 СТАВЛЕННЯ ДО ДІЯЛЬНОСТІ
13:35 СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ
15:10 СТАВЛЕННЯ ДО САМОПРОЯВУ ТА ГРОШЕЙ
16:48 СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАДИ
17:33 ІДЕНТИФІКАЦІЯ З АГРЕСОРОМ
19:03 СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНСТВА
20:15 ЯК НАМ ПОДОЛАТИ ТРАВМУ?
20:54 ВІДВІДУЄМО МУЗЕЙ
23:14 ІНТЕГРУВАННЯ В КОЛЕКТИВНУ ПАМ‘ЯТЬ
24:53 ВИЗНАННЯ ГЕНОЦИДУ
25:23 ПОКАРАННЯ ВИННИХ
26:01 ВШАНУВАННЯ ПАМ‘ЯТІ ЖЕРТВ
26:24 ДЛЯ ЧОГО ВИВЧАТИ СВОЮ СІМЕЙНУ ІСТОРІЮ?
27:52 РЕСУРСИ ТА СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ
29:46 ОСНОВНИЙ МЕТОД ЗЦІЛЕННЯ
31:27 ПОДОРОЖ З ОДЕСИ ДО КИЄВА
Як зі мною зв'язатися:
Інстаграм - / dina.veselkova
Співпраця - dinaveselkova@gmail.com
Тік-ток - www.tiktok.com/@dina.veselkova
Твіттер - як ви вже здогадались, теж - dinaveselkova
#трансгенераційнатравма #голодомор #установки
Перше покоління переживає травму і бореться за виживання.
Друге покоління освоює життя в нових умовах і справляється з наслідками.
Третє має сили шукати и дивитися в правду, називати речі своїми іменами.
Четверте покоління асимілює досвід.
Дякую Діна за роботу! ❤
Саме час говорити, згадувати, опрацьовувати.
Аню, як влучно, дякую за доповнення ♥️
перепощу в фб з Вашим коментарем, для заохочення перегляду).
І я запощу у фб з цим коментарем. Дякую за чудову роботу!
20:13
🤮🤮🤮🤮🤮🤮🤮@@dina.veselkova фееричное оправдание обжорства, и фашизма в у-не!!!!!!!!
Моя люба бабуся 1929 року народження, вона в мене молодець, жива-здорова. Проте життя у неї видолося відповідне минулому століттю. Під час голодомору її ледь не з'їли, мама ховла її у підвалі, аби не забрали, а одного разу таки вкрали, ледь відбила. Потім війна, окупація, ледь не вивезли до Німеччини разом з сестрою. Важкі повоєнні роки, злидні, навчання. Важке життя, проте і діти і онуки, велика родина. А от на схилі років знов війна. Проте вона молодчина, каже, я дочекалася що сконав перший гітлер, дочекаюсь поки сконає і другий! Ось така моя бабуня.
Здоров'я їй та сил🙏
@@smartkids450 дякую!!!
@@varvaramorhulova370 і після перемоги жити довго -довго в умі і здоров'ї.
Здоровʼя Вашій бабуні та мирного неба. Вона у Вас молодчинка.
Моя родина теж пережила Голодомор. Дідусю було 12 років в 1932-1933 роках. Часом казав бабуні ( своїй дружині), що такого голоду вона не пережила, як він. А мою психіку беріг. Пройшов концтабір в Німеччині і вижив. Приниження владою.
Світла памʼять …
Бабуля - вогонь🔥
Шкода що в неї така важка доля 😢, але надихає що вона змогла вижити.
Bardzo dziękuję i pozdrawiam. Wojna odkryła we mnie pokoleniową traumę głodu 32-33. Miałam kilka lat, jak dziadek wspomniał mi o tym czasie. Teraz kiedy zło wojny przyszło na ukraińską ziemię- która była domem mojej rodziny- wspomnienia wróciły. i emocje, jakbym sama to piekło przeszla. Już rozumiem wszystkie zachowania mojego dziadka i przekazane mi poszanowanie chleba. Teraz wiem, skąd we mnie ten dar, że potrafię przygotować prawdziwą ucztę dosłownie z niczego i wszystko wykorzystać. Zero resztek. Jeszcze raz dziękuję i pozdrawiam z Polski. Chwała Ukrainie
Дякую за це свідчення. Отже, травма Голодомору передається по крові.
Dzięki pani za te historię rodzinne. To pamięć o tych, kogo już nie ma z nami w tym świecie 😢
Dziękuje bardzo. Jastem z Ukrainy i moja babcia mała głod w Ukrainie w 1932-1933, kędy ona mała 5-6 lat.
Uczu się jązyka polskiego 1 rok, w razie czego przepraszam za bląd
@@user-nx4wr3ce8c полякам імпонує коли вчать їхню мову, і вони з радістю більшість допомагає із вивченням.
Героям Слава 🇺🇦🤝🇵🇱
Дякую, Діна, за актуальний контент. Згадую, як плакала бабуся, коли я запитала, навіщо сухарі на горищі? В радянські часи переповідали жахливі історії пошепки, адже домінувала емоція страху. Коли я переглянула фільм "Ціна правди" всі пазли склалися. Зараз розумію, якщо вижили наші предки, то ми теж виживемо, вистоїмо і обов'язково переможемо московитів! Слава Україні!!!!
Величезне дякую. Тема дуже важлива!!!! Мене зараз моя старша донька вчить все проговорювати та спілкуватися. Що бабуся мало балакала, що батьки не спілкувалися з нами. Жили великою родиною, але кожен сам по собі. Всі травмовані цим клятим радянським союзом. Але дуже тішуся з того, що все!!!! Більше цього не буде, зараз дуже багато свідомої молоді, яка відкриває очі всім, яка цікавиться історією та захищає і любить свою країну!!! Я пишаюся тим, що я українка! Слава Україні!!!
Героям Слава!!
Голодомор взагалі добрий урок і показник для українців. Що буває, коли українці залишаються без потрібного нагляду? Вони завжди створюють самогеноцид. В 17 віці українці вперше отримали якусь самостійність і створили жахливу Руїну, населення зменшилося більше ніж вдвічи. В 1930-х, коли УРСР теж мала достатньо самостійності, українці створили голодомор.Теперішні незалежні часи у всіх на очах. Українці розікрали економіку і перетворили Україну в саму бідну країну Європи, а населення зменшили вдвічи.
Які цілі ставили українські керманичи, створюючи голодомор? Щоб зірвати індустріалізацію, яка вимагала робочих рук? Щоб послабити і обезлюдити республіку перед агресією Заходу? На допитах арештовані керманичі-голодоморники вказували і інші причини.
А я багато дуже чула про голодомор страшний. Розповідали батьки, мама 1925 року, батько 1921 року. І в школі вчителька молодших класів Мартинюк Ніна Йосипівна розповідала, що помирала маса сільських людей від голоду і їх прямо як штабелями укладали і вивозили на цвинтар. І це був початок 60х років, і вона не боялась це розповідати! Я знаю дуже багато історій про голодомор. А ще скажу, багато пристосуванців було і серед українців
@@user-rp3jq7gp1g бот, дирявий перекладач, змінюй
Так, це правда
Дякую , дуже важлива тема .Дідусь помер в 1984 році , бабуся в 1999 , вони були сільські вчителі , тому і вижили , там якийсь пайок видавався , дід був вчителем хімії і біології і він добився садити картоплю при школі , типу для дослідів і школярі їли в школі раз на день під час голоду і тому вижили , це я в дитинстві підслухала , а взагалі мовчали про все
Дуже цікава історія, як українці рятували та допомагали один одному, Музей Голодомору збирає інформацію про це
Перепрошую. А з якої області ваші рідні?
На початку війни дивилась на Ютубі таке собі сімейне інтерв'ю сестри мого дідуся. Вони самі з Луганщини, в період голодомору точно не пам'ятаю на Луганщині вони жили, чи на Київщині... Так от цій бабусі тоді було 5 років і після школи вони з старшими сестрами йшли в поле та ловили ховрахів, потім мати їх готувала.
До сліз пробрало
Я украинка из Эстонии, все понимаю, но писать по-украински не умею. Мои родители пережили в Черниговской области голодомор 32-33 и 47 года. Им было по 3 года. Больше рассказывала бабушка. Рассказы страшные. Бабушка и ее дети, моя мама и дядя, выжили, потому что у нее было приданое- 10 царских золотых червонцев, за один в Торгсине давали мешок муки. Бабушкин папа был труженик и умница, всем дочерям дал такое приданое. Выращивал арбузы и дыни на продажу, было большое хозяйство, все забрали, а деньги спрятал.У меня самой страсть делать запасы еды, готовить и всех кормить. Спасибо!
Рома Ратушний писав, що більшість людей не відстрілює, звідки у їх голові ті чи інші думки... саме з колективною травмою від Голодомору пов'язую "сакраментальну" фразу _"мову на хліб не намажеш."_ (читай "ти, зі своєю мовою, голодний будеш сидіти," "довидєлуєшся з мовою - у тебе в Україні(!) відберуть хліб") Це туди ж:
"- Мова не нагодує…" Так каже ведуча Наталія Мосейчук.
Так, мова й справді не нагодує. Як не нагодують вас і багато інших речей…
Любов до України не нагодує. Щастя в родині не нагодує. Здоров’я рідних не нагодує. Усмішка дитини не нагодує. Мирне небо не нагодує. Повага близких не нагодує. Відчуття власної гідності не нагодує…
Мова не нагодує!
Невже всі життєві цінності в нас зводяться до єдиної - напхати тельбуха?"
(Вікторія Солодухіна)
Пишуть у соц-мережах, коли наші біженці приїздять у Німеччину, Нідерланди вони у першу чергу ідуть на курси вчити мову. Говорила з дівчиною, яка виїжджала у Німеччину у перший місяць повномасштабного вторгнення, каже, було де жити, і безкоштовне харчування у волонтерському центрі, *але* вона з нормальним знанням англійської(!) не могла знайти там роботу, бо не володіє німецькою. Тобто, у країнах, в які приїздять українці працює правило *_"будеш знати мову - зможеш знайти роботу - будеш мати хліб."_* А в Україні... хто за українську дуже топить - той "нацист." На каналі Бігус згадували, що фашистська Німеччина влаштовувала виставки "голодних листів" і "хліба" з полови і піблікувала статті про Голодомор, *але,* лише в рамках "антирадянської пропаганди," тому союз усі розповіді про Голодомор одразу назвав "фашистською пропагандою."
Дякую за це невелике ессе. Дуже сильно написано!
Моя бабуся не згадувала про ті роки, але коли пізніше вже в 70-х не було можливості купити зерна для курей, але купували хліб по 16 коп. квадратний і кормили ним курей, коли, у Львові на вулиці лежав шматочок хліба, то мене вчили, що потрібно десь покласти вбік для пташок, щоб хтось не наступив. Я теж вчу своїх дітей шанувати хліб. Психологічно ні в Освенцім ні в подібні місця пам'яті та музеї ходити не можу. Це коли ти розумієш біль іншої людини, і не можеш розридатися, лише сльози тихо котяться,по щоках і ти не хочеш, щоб хтось зауважив. Від однієї жіночки медика, яка повернулась з полону, теж почула фразу, що зараз не час плакати, пізніше відплачено і відсумуємо за ближніми. Подібне чула в дитинстві. Ми тому і сильні, і милосердні, бо немає часу ридати, від болю є час плакати від щастя, оцінення, кожного шматочка їжі і води, тепла, світла, ушанування тих які спочилих в Бозі, щоб ти міг молитись і пам'ятати.
В селе где живёт моя бабушка смогли выжить с помощью пасеки, по крайней мере так говорили мне, она была среди леса и никто кроме местных не мог о ней знать. Самая четкая черта которую мне передали и которая есть у всей семьи по маминой линии это "никому и ничего никогда нельзя говорить", причем у бабушки это очень ярко выражено, она даже боится в доме сказать что то хорошее громко, на улице же и вовсе все темы о планах на жизни - табу. Когда я поступила в укнивер бабушка начала поучать "никому там не говори сколько у вас денег, никого не зови в гости, в университет ничего дорогого не надевай и не бери" будто мы мафия, а не средний класс. Теперь я провела связь, скорее всего наши предки должны были адски скрывать то, откуда у них еда.
Моя бабуся приблизно 25 року народження (точніше не знала, бо документи зробла тільки після війни, а сільські церковні метрики зникли разом із селом), в 32 році майже не вмерла від голоду. Померл усі її брати і сестри, їх не ховали, вивозили за село, бо сил копти могили не було у людей. Бабуся залишилася зі своєю матір'ю в холодній пустій хаті, поки батько їздив у місто (йому дали пропуск, бо він залшився єдиний живий коваль, а у більшовиків коні були в місті не підковані), там за роботу він отримав трохи їжі. На подорож і роботу він витратив майже тиждень, коли повернувся побачив, що його жінка вмерла, а його донька, моя бабуся повзає по ній і намагаєтся розбудити і просить їжу, як виявилося так продовжувалося вже кілька днів. Жінку довелося відвести за місто, забрати доньку та вмовити більшовиків пустити їх у місто, щоб підковувати їх коней. Так мої предки і вижили.
До речі бабуся розказувала, що до Голодомору ніколи не чула російської мови, бо всі на хуторі розмовляли україньско, а як прийшли зарганотряди, які здержували селян від переміщення до інших сел і міст, тоді вона і почула російську. Моя бабауся з неіснуючого вже хутора Маначіновка Кремінського району Луганської області до кінця життя говорила українською, робила під ліжком запаси круп та хліба. Не дозволяла крихти зі стола викидати, збирала у кульочок і виносила пташкам.
Що до мене, я також не можу викидувати їжу, постійно економлю, до недавнього часу намагалася не висловлюватися і тримати свою думку при собі. Я завжди вважала це наслідками страждань багатьох поколінь своєї родини.
Про голодомор в моїй сім'ї не говорили. Але я дуже помічаю, що не люблю викидати їжу, особливо хліб. І якщо хтось говорить, що хліб не смачний, завжди кажу, що голодні б з тобою не погодились. Ось не знаю звідки в мене. Так, я з доволі бідної сім'ї. І в 90-х було важко, але все таки голодною я не була. Вочевидь це дійсно передається
жыццёва, я чула што ў нашай краіне таксама быў Галадамор, але ў шмат меншых памерах.
Це доволі крилаті фрази ці шкільного навчання часів СРСР та і більш пізніх часів.
Для мене викинути їжу це як моральне катування😅
Це радянське минуле, нас у школі так привчали.
@@maramacka співчуваю вам!
Дякую за важливу тему. Я з західної України і нас голодомор не зачепив, але обидві родини моїх батьків зазнавали репресій і були вивезені до Сибіру. Переживши Другу Світову війну в Україні були вивезені опісля. Я ще й досі не можу згадувати про все це без сліз. Як і в більшості українських родин ми нічого не обговорювали. Лише за незалежної України почали говорити про такі речі, їздили і шукали родичів і згадки про ті часи.
Мені було дуже корисно почути про чужий схожий психологічний досвід. Величезний відбиток ці події залишили на нас. Особисто я проходила психотерапію і все ж лишилося багато страхів і тригерів. Я з ними продовжую працювати самостійно, але, особливо в цей час, багато що пропускаю.
Немає виправдання совєтській владі за ті злочини, що вона вчинила і їх нащадкам за те, що вони чинять зараз!
Дякую, вам Діна. Моя бабуся під час Голодомору мешкала в Києві, а її мати, моя прабабуся, з молодшими дітьми в Трипіллі під Києвом. Вони всі вижили, бо старші вже працювали в місті та могли допомагати. Але я пам‘ятаю, як вперше в дитинстві почула від своєї бабусі про голод. Про те, як вона йшла провідати своїх з Києва у село, а по дорозі на Київ сиділи, лежали помираючі люди, що хотіли дістатися міста, в надії здобути якусь їжу. Просто лежали мертві, хто не дійшов. Розповідала, як вже по темряві боялась, бо у неї проходив шлях повз хату, де казали, що хазяїн людожер, а той стояв біля хвіртки і бабуся ( яка ще була підлітком, хоча вже працювала в няньках) не знала як їй пройти, щоб дістатись до своїх. Як не можна було запалювати лампу в хаті, бо могли набігти голодні сусіди, а тих нещасних гостинців ледь вистачало на свою сім‘ю. Це жахливо. Людей перетворювали, навіть не на тварин, а на антилюдей. І так, як і більшість,бабуся до смерті збирала недоїдки хліба в пакети. У неї завжди були ці пакети зі старими сухарями.
😥
Дякую. Неначе з Вашою бабунею пройшла... І відчула і біль, і жах, і розпач...
Ота фраза, бо могли набігти голодні сусіди, для мене страшний тригер. Не відпускає. Який страшний біль, знати що інші помирають і не мати змоги спасти, бо нема чого дати своїм...
Дуже дякую за відео. Воно таке довгоочікуване. В прямому і переносному сенсі. Голодомор, його геноцидний характер, замовчували понад півстоліття. Лише в останні десятиліття з'явились дослідження на цю тему, стали відкриватись архіви та з'являтись свідчення. Але лише буквально в останні кілька років стало з'являтись усвідомлення масштабів і глибини катастрофи. Катастрофи, яка викривила наш розвиток. Росіяни досі пишаються ХХ століттям як піком своєї імперії, але цю "велич" вони будували на кістках наших предків. В українців вкрали ХХ століття. Це величезна незагоєна травма над якою треба працювати. Тому що це важливо, щоб повернутись до повноцінного розвитку, а найголовніше, щоб подолати страх і комплекси, які так "дбайливо" прищеплювали, нам, росіяни. Це треба для минулих, теперішніх і майбутніх поколінь. Ще раз дякую за ваш внесок!
Пане Володимир, хочу подякувати вам за допомогу у підготовці до відео, завдяки вам прочитала багато цінного матеріалу♥️
@@dina.veselkova дякую! Було дуже приємно допомогти вам в роботі. Буду радий допомогти ще в підготовці відео на історичні теми.
Браво просто👏 глибоко, змістовно👏👏
Дякую.
В моїй сім'ї дуже мало говорили про Голодомор, але коли бачу щось про нього - майже одразу плачу, дійсно відчуття, що це травма, яка передалася... Одночасно вдячність предкам за таку стійкість, якось допомагає триматись.
у мене те саме ще й про другу світову. здається у 2012 році у Вінниці була проїздом на 9 травня, там на площі була театральна постановка - десь 20 молодих хлопців одягнені у совітську військову форму нібито відправляються на фронт під прощаніє славянкі. у мене сталася істерика хвилин на 40. взагалі ніколи не вважала дєнь пабєди святом, тільки плакала весь час.
Я теж постійно плачу, коли бачу щось таке. Особливо про дітей. Це був мій найбільший страх. Що місто візьмуть в облогу і ми будемо дивитись, як наші діти вмирають з голоду... Навіть зараз коли це пишу, мене накриває...
Лікуйся. Це не є здорова реакція організму.
@@oneshotonehit6731 це можуть бути затиснені емоції бабці або прабабці, і смуток, який тривав і поставав кожне 9 травня. Пережила щось подібне з родової пам'яті, ще за часів Богдана Хмельницького. Мене зцілило усвідомлення і прощення, і це було на молитві.
Історія роду поцікавитися і подати на службу за померлих.
@@Pomarancheva співчуваю. Дуже допомагає молитва і запрошення Ісуса Христа в цю травму, в це місце болю і страху. Він Господь цілитель. Вірте і буде вам дано.
Моя бабуся ( та мама) взагалі з Молдавії, але дуже близько, 300 км від Одеси. В нас дуже велика родина, в моєму дитинстві на свята могли забратися по 30-40 людей. І завжди коли ми прибирали, звичайно залишалося багато їжі, я завжди з‘їдала якісь смачні канапки ща залишились або салат з общої миски, якого не торкались, а бабуся завжди доїдала те що саме інші родичі залишали в тарілках. Для мене в дитинстві то було дуже гидко, я приношу тарілку і там якісь залишки різних страв, і вона то не викидає а ухиляє голову і прям забрасує до рота. Вона часто розповідала про голодомор, але тільки з віком я почала розуміти що це взагалі означає і які травми бабуся має після трагедії. Коли я вже була трохи старша і не могла щось доїсти, коли бабуся була у нас чи я у неї, я все одно доїдала бо мені було боляе навіть думати що вона відчує якщо я не доїм. В мене досі в голові проблеми коли залишається їжа, недавно довелось викинути пів холодильника бо все спортилось через ці вимикання світла, я просто плакала і думала, а що якщо це повториться, а я могла раніше подумати та винести цю їжу на балкон. Раніше були у дворі (я живу в місті) собаки, яким я виносила все залишки, але їх по ходу потравили і теперь нема куда діти навіть кістки та все таке інше.
А те що ми й досі відчуваємо наслідки це звичайно так. В Польщі наприклад я не помітила такої фіксаціі на їжі, працювала офіціанткою у грузинів і вони на свята теж накривали великі столи, ця їжа завжди викидалась, мені було від цього боляче. а в країнах західної Європи там взагалі люди не можуть зрозуміти про що йдеться і чому ми говоримо про щось що там було колись тим паче якщо воно таке трагічне. «живи сьогодняшнім днем» - кажуть. вже дожились сьогодняшнім днем, а якщо б пам‘ятали та не закривали очі, може б на нас й не напали знову…
Для мене було шоком як я працювала в готелі в Німеччині і вони викидали дуже багато їжі. І для них це була норма...
Теж не можу викидати їжу , і завжди все доїдаю .
@@user-db5qy3yo6e в них це ціла проблема. Тоннами викидають їжу на смітники.. допоки ООН заявляло, що кожна третя дитяча смерть від недоїдання. Ось в такому світі ми живемо🤷♀️
@@oksanakotan2900 недавно переехала в Польшу. У меня шок, сколько здесь крыс. Вот они и расплодились, потому что много еды выкидывают.
Тримайтеся. Все є так як має бути. І в цьому є Господь, який тримає руку над цим: не путін, не Зеленський. А лише Бог і по молитві припиняє страждання. Війна страшно, ще й тому що усі ці травми піднімаються, але не знаємо, від якої небезпеки нас визволив Господь. Тож шукаймо Його обличчя і Він визволить нас.
Дякую ! Потрібно більше відео про комплекс меншовартості в українців. Нехай всі відчувають гордість за свою країну ❤
100%!!!
Менше нагадуйте про цей вигаданий сруссами комплекс! Я - українка і в мене нема комплексу. В дитинстві жила на півдні поруч з кацапами, над якими всі сміялася. Такими ледачими, незугарними і підлими вони були. Та ще й п'яними. Те ж мені "вища раса" з мокшів, ерзя, мордви, чухні тощо. Та ще й "язиком" матюкливим замість мови.
Та скоро нас усіх переріжуть, гордитимуться лиш ті, хто вчасно виніс звідси ноги 😔
@@user-kb6kt5qx5h то хай хоч вони передадуть цю інформацію й в подальшому стріляють на звук "ми же братья"
В нас от якраз йде розподіл на тих хто носить низьку собівартість та ті хто ціни не зложить та йдуть по головах … за рахунок дуже нераціонального розподілу між людьми благ в країні у більшості дуже негативне ставлення до достатку як такого …
Крім звичної свічечки на підвіконні, у мене ще є свій, особистий, ритуал в день вшанування жертв Голодомору. Він полягає в тому, що саме в той день я вішаю годівничку з зерном для птахів. Не знаю навіщо і звідки цей поклик, але так підказує моє серце. Таким чином, я можу хоча б когось врятувати від голодної смерті...
Дякую вам за це відео.
Мене завжди обурювало, що люди зі сходу, чиї рідні, по суті, постраждали від Голодоморів найбільше, відмовлялися його визнавати, в той час, як на заході я скільки себе пам'ятаю, ми ставили свічку пам'яті в листопаді, хоча бабуся розказувала, що навіть у післявоєнний голод в нашій місцевості можна було знайти щось поїсти. Дякую, що нарешті дали відповідь на те, що мені не давало спокою постійно ❤️
Рада, що ви змогли знайти відповіді♥️
У вимерлі українські села завозили росіян і білорусів, тому не дивуйтесь, це можуть бути їх нащадки. Найбільше від голодомора постраждала, доречі, Донеччина.
Говорю про це у відео, і ні, нажаль не тільки вони заперечують Голодомор
@@user-gv3cu4jy3j та Слобожанщина
@@user-gv3cu4jy3jможливо, вас це здивує, але в Білорусі також був Голодомор.
Вся моя родина постраждала від голоду, що татова на Дніпропетровщині, що мамина на Полтавщині. Мій дід не міг спокійно спати, якщо на горищі не було мішка з борошно та бутля олії, а ще ж звісно сухарі. А для мене вигляд розсипаного по землі зерна - надзвичайно болюча картина, наче то мене там розкидали і топчуть... Дякую за відео🫶
Як я Вас розумію! В мене теж підствідоме ставлення до зерна понадчутливе. Я з Донеччини і коли чую, що окупанти вивозять українське зерно, то відчуття, наче небо на мене падає, наче це "кінець всьому"...
Дякую, що Ви створили свій канал і підняли таку болючу тему. В моїй сім'ї і в мене спостерігаються усі перелічені Вами симптоми. Ніколи не задумувалася, що це наслідки голодомору. Моя бабуся пережила усі три голодовки (так вона їх називала). Мама пережила голод 47 року. Колись мама сказала фразу, що найстрашніша смерть - це від голоду.
Я довго не могла зрозуміти, як люди могли бути настільки жорстокими, забирати останнє, прирікати на смерть. А в цьому році, побачивши дії російських нелюдів, згадала про тих, хто чинив голодомор. Такі ж нелюди із такої ж держави.
Дякую вам, Діно, за це відео, бо воно безцінне. Я теж якось зловила себе на думці, що в мене є дивні звички чи відчуття, пов'язані із їжею. Я завжди все доїдаю, навіть коли несила вже їсти, завжди дуже тривожуся, коли треба щось викинути з їжі або коли воно зіпсувалося. Хоча деякі звички, як-от створення запасів чи завжди велика необхідність щось садити чи консервувати - в мене вже відсутні в той час, як у моєї мами вони ще живуть і квітнуть. Я розплакалась. коли побачила музей. Ваше відео наштовхнуло мене дізнатися більше про голод і його наслідки у моїй сім'ї. Про голод у нас не згадували, я про нього дізналась у школі. Вже тоді мама розповіла мені про розкуркулення і те, як саджали картопляні лушпайки в землю, бо нічого іншого не було. Хочеться, щоб ваше відео подивилось якомога більше людей. Тепер можна краще зрозуміти, чому у разі небезпеки з прилавків змітають всі продукти, речі побуту і необхідні засоби для виживання, такі як свічки і сірники. Що вже казати про туалетний папір, якого ніколи не було в совєтах (мені здається, це теж окрема травма для людей, які там жили - відсутність елементарних засобів гігієни у найкращій країні в світі). Ненавиджу совєти, не можу зрозуміти тих, хто за цим сумує і стогне.
У моїй сім'ї говорити про Голодомор було не прийнято, але якось поміж іншим я дізналась про те, що прабабця його пережила. Вижила, але далі все життя у домі в різних місцях ховала шматки хліба. Про всяк випадок. Це тривало понад 60 років. ЇЇ донька, моя бабуся, ніколи не викидала їжу та мала звичку доїдати за іншими членами родини, аби тільки їжа не опинилась у смітнику. Моторошно від усіх почутих про цю трагедію історій. Проте, як слушно зазначила Діна у відео, ми - живі, а значить наші предки справились та передали нам ресурс виживання у надскладних обставинах.
Дякую за цікаве та таке важливе відео. ❤
Так. Я в тяжелых жизненных обстоятельствах тоже вспоминаю своих сильных предков, благодаря которым я живу на свете.
Неймовірний Музей Голодомору є у Меджибожі, у замку "Білий Лебідь". Там копії наказів про Чорні дошки, копії справ про розстріли людей, між початком справи та вироком - три дні. Виходила у сльозах кожного разу. Не можна мовчати, не можна забути, не можна пробачити. Ніколи.
Дякую, записала собі список місць, які хочу відвідати
Ми з групою були там на екскурсії, всі пішли ,а я не змогла туди зайти , тепер розумію чому , мої дідусь і бабуся розказували про голод неохоче , але іноді діда ,,проривало'' і він плакав , 1912 року народження. Мій тато 1931 року народження казав ,що вперше в своєму житті їв досита як служив в армії . Мамині батьки і двоє братиків близнюків померли.
@@user-tm5my9qn7o 😭
На жаль в замку був, але в музей саме тоді не було як потрапити, але то відносно близько, тож обов'язково відвідаю
Голодомор взагалі добрий урок і показник для українців. Що буває, коли українці залишаються без потрібного нагляду? Вони завжди створюють самогеноцид. В 17 віці українці вперше отримали якусь самостійність і створили жахливу Руїну. В 1930-х, коли УРСР теж мала достатньо самостійності, українці створили голодомор.Теперішні незалежні часи у всіх на очах. Українці розікрали економіку і перетворили Україну в саму бідну країну Європи, а населення зменшили вдвічи.
Які цілі ставили українські керманичи, створюючи голодомор? Щоб зірвати індустріалізацію, яка вимагала робочих рук? Щоб послабити і обезлюдити республіку перед агресією Заходу? На допитах арештовані керманичі-голодоморники вказували і інші причини.
З дитинства пам'ятаю, що ніколи не міг щиро вшановувати пам'ять загиблих від голодомору, бо підсвідомо завжди було відчуття: "вони ніколи не пробачать мені, що мені є що їсти". Це ще накладалось на історію давніх народів, типу Єгипта, де правителів ховали разом із всім необхідним, включаючи зброю, тварин, рабів, і навіть членів родини. Тому й досі є відчуття, що ті, хто помер від голоду, тепер у вічному голодоморі - бо нічого не могли взяти з собою, окрім того жахливого досвіду. Це відчуття було зі мною завжди, але повноцінно усвідомив я його тільки зараз - можливо, навіть, завдяки цьому вашому відео. І не впевнений, що коли-небудь його повністю позбудусь. А може й не треба. А роzія, цей рак людства, за всі свої злочини має зникнути.
Нагодуй голодного.
Зараз.
Моя бабуся так робила. В неї дітки померли в Голодомор 33, вона все життя годувала всіх дітей на вулиці.
@@AR-gp3og, за пораду дяк, але, на жаль, це ніяк не пов'язано. Якщо у тебе в дитинстві не було велосипеда, ти можеш заробити все бабло світу і придбати всі велосипеди, самокати і автомобілі, що взагалі існують - все одно в тебе в дитинстві не було велосипеда. Так само, якщо у людей за три покоління до тебе (можливо, навіть твоїх прямих предків) не було чого їсти - ти можеш особисто нагодувати всіх голодаючих, включаючи дітей Африки, але у людей три покоління назад все одно не було що їсти, і ти це знаєш. Від травмованого сумління так просто не відкупишся.
Жодних питань до вашої бабусі - впевнений, що вона діяла цілком щиро - те покоління інакше не вміло. Але чи вирішило це проблему? Ні, це все одно залишилось з нею на все життя. Чи означає це, що не треба годувати голодних? В жодному разі - треба робити те, що відчуваєш потрібним. Але це ніяк не пов'язано з тим внутрішнім жахом, який стоїть за 30-ми роками. Це вже не виправити, треба вчитись з цим жити.
Ви спробуйте. Гадаю там травма глибше. Та з чогось можна почати. Є зараз різні психотерапевтичні практики. Можливо Вам допомогли б розстановки? Але допомогти комусь і тим самим "сплатити борг"- українська давня традиція. Сниться мертвий і просить їсти - даєш людям його віку і статі, якщо нема таких людей чи нема змоги дати , дається кому можна.
@@AR-gp3og, у мене немає "боргу" - я нічого не вдіяв тим людям і нічим перед ними не завинив, просто - так сталось. Історія - невмолима стерво, що було - то було, не відміниш. Тільки от - не треба нічого відміняти, треба чесно дивитись цьому у вічі. Це важко, але тільки так станеш собою.
@@nikitanovikoff2266 це ж Ваші відчуття? З ними можна або жити, або спробувати змінити...
Неймовірно вдячний долі, що маю змогу досі спілкуватися зі своєю бабусею, котра пережила голодомор. Їй було 5 років, але вона запам'ятала як допомагала матері тим, що отримавши буханець хліба, ховалася з паляницею між парканів на вулиці, поки прабабця ставала у чергу другий раз. І трупи померлих на вулиці теж запам'ятала.
Її харчові звички (доїдати все, не викидати навіть крихот з хліба, мати запас продуктів) я зрозумів та усвідомив лише в доволі дорослому віці (вже після 20). Пам'ятаю як мене накрило те гнітюче відчуття усвідомлення, що людина навіть через 70 років після подій несе на собі невилікувану душевну травму. Усвідомлення глибини пиZдецю який пережила твоя рідна людина, це зовсім не те, що подивитися документальний фільм зі старими чорно-білими кадрами.
Саме тому я розумію (але не виправдовую) як зараз молодь в рф легко піддається зомбуванню розповідями про вигадану українцями казку голодомору. Сьогоднішні стандарти життя не дозволяють пересічній молодій людині уявили як то взагалі таке можливо, а родичів що пережили це там нема.
Тому їм легше повірити у російську пропаганду, ніж численним свідченням вцілілих.
Росіяни легко ведуться тому що сучасна молодь РФ Москва та Питер живе там де його взагалі не було. Постраждала Україна, Казахстан та Поволжье РФ
@@shana_Tongue_Drum2022 А скільки людей померло в Поволжі?
@@alexgun2855 доволі багато. Називають цифри від 500 тис до 5 млн осіб. Точно не скажу, тому що вибачте мені це якось не цікаво, плюс про Голодомор в Україні хоч якось почали говорити хоча б при Ющенко і у нас ця тема обговорюється, в раші вона повністю табу. Але там теж чекісти вирішували за допомогою голоду проблему з національним супротивом народів.
Моя бабуся 1930го року. Звісно, перший Голод вона не пам‘ятала, але 46-47 роки пам‘ятала дуже добре. Їхньому селу пощастило, що воно далеко від всього знаходилось і в деяких хатах не забрали корів. І завдяки корові і вижили. Розказувала як корінці із землі колупатися доводилось, щоб потім щось приготувати. Розказувала про те, що талія була в неї як моя шия завтовшки. І розказувала як в 47му корова занедужала і всі плакали, бо надії на виживання не залишилось. Потім тато працював у колгоспі і там давали баланду і шматочки хліба розміром як сірникова коробка і він приносив своїм дітям той хлібчик… Це здавалось найсмачнішим, що є на світі…
В мене зараз теж дивні відносини з їжею , але добре, що я це розумію і ситуація контрольована. А от в перші місяці війни я їла фактично все підряд через закладений в мені страх, що їжі може не стати. Із навіть коли трохи зголоднію, то починаю відчувати тривогу. Працюю над цим.
А Музей Голодомору - місце яке мусить відвідати кожен українець (і не тільки,але то вже інша історія). Коли я відкрила Книгу пам‘яті, там було багато наших родичів які загинули… а в них могли бути діти, вони могли жити, але росіяни їх вбили.
Ніколи не прощу і не забуду
Як приємно чути україномовного психолога! Актуальна інформація рідною мовою. 🙏👍
Хватит расшатывать общество
Я дивилась ваше відео у абсолютно спокійному стані, проте, коли ви сказали, що побоялись виставляти фото ваших запасів, бо їх можуть забрати, я розплакалась, бо уявила, як мої запаси забирають, я просто була в шоці з того, як сильно і несподівано я почала плакати. А мій прадідусь і прабабуся переживали Голодомор, в нашій родині це дуже позначилось. Я завжди плачу, коли чую про жертв Голодомору і не можу себе контролювати. Пам'ятаю я ще була маленька, а прадідуся була деменція і він нас вже не впізнавав часом, і коли ми підходили до холодильника, то він підбігав і плакав і казав, а хто ти така, а чого забираєш їжу, і міг навіть по руках вдарити, так нервував. Мені дуже боляче і я це ніяк не можу пережити, хоч і пропрацьовувала це з психотерапевткою. У мене в родині мама так як і я реагує, теж плаче і не може зупинитись, бабуся інакше, її радянський союз трохи переламав, інколи вона каже, що тоді було жити краще....в неї якось живуть дві думки: вона знає, що тоді відбувалось з українцями, і як навіть її родина страждала, але при цьому вона каже, що тоді було краще, було стабільно....
Дякую вам за вашу розповідь. Таке відчуття наче з сестрою поговорила… страшно це, дуже страшно, що людям взагалі таке прийшлось пережити. І дуже страшно від того, що ці люди- наші рідні😭
@@oksanakotan2900 дякую вам. Цього не можливо ні забути, ні замовчувати. Будемо говорити про Голодомор і про наслідки для всіх нас. 💛💙
Співчуваю. Дуже розумію. Тут є ще духовна складова. Померлі потребують молитви. Мій тато після сповіді і молитви за померлих перестав говорити і так пам'ятати минуле. Не кожен священник зрозуміє, а тим паче в yпц MП. Ісус прийшов спасти і зцілити. І вас Запрошую до запрошення Бога в ці емоції і спогади, у родинну пам'ять. В ту трагедію. Ви як дочка вашого роду маєте це право отримати зцілення для себе і для них життя вічне з Богом. Я є живе свідоцтво того, як Бог зцілив у мені спогади про війну ще за часів Богдана Хмельницького - страх втрати чоловіка і сина на війні.
Пробачити катів і грабіжників, це не те саме, що забути, а означає визнати безсилля і дозволити Богові покарати - віддати суд справедливому Богові.
І як не прикро це говорити - покаятися за страх, недовіру до Бога і Його любов, і попросити про зцілення тих міжпоколінневих ран.
Спитати Бога як можна допомогти рідним. Ісус усе зробив, але зараз є нагода стати Його руками і ви можете зробити щось добре для свого роду.
Ми не збавимося від ворога, доки не визнаємо свою ідентичність, не станемо в правді перед злочином, який був зроблений, і не перестанемо виправдовувати катів. Виходить усі ті пам'ятники були для застрашення українців. Як же ж важко даються ці зміни і якою ціною дається наше усвідомлення. Не дивно, що пyтiн так панікує - втрата влади над нацією. Ми як досвідчені потрохи скидали ярмо, доки росло нове покоління. Ми діємо з досвіду поколінь.
Я народилася на Львівщині, звідки родом був мій дід з материнської лінії, він рано помер. Бабуся була росіянкою. Коли ми в школі говорили про Голодомор, я питала про це у бабусі, вона розповідала, що так, був голод через неурожай. Я тоді думала, що ця тема дуже перебільшена, можливо в якихось областях дійсно був дуже сильний неврожай... інших причин я не розуміла. Але з самого дитинства я дуже трепетно відносилася до їжі, в мене дуже сильно працювала ідея (і досі працює), що "хліб святий". Мене цьому ніхто з рідних не вчив, хіба у школі "...не кидай хліба - він святий, не кидай слів на вітер..."... Для мене завжди дикістю була ідея, що хліб або інші продукти (особливо хліб) можна викидати (необхідно було насушити сухариків, або віддати пташкам, або собаці, або свині, і т.п.). Я не могла дивитися, як хтось лишає недоїджену їжу на тарілці, наприклад, у кафе. Я, яка б не була сита, завжди все доїдаю... Родичі досі сміються і підколюють мене за це, ніби-то я "жадна до їжі" (цитата). Соромно, але несу з роботи залишки їжі з різних бенкетів, якщо всі відмовляються брати, аби не викидали ту їжу... В дорослому віці став виникати ірраціональний страх лишитися без їжі. Я думала, що причиною були "голодні студенські роки", коли їли Мівіну і все підряд... Але причина видавалася якоюсь глибшою, якийсь такий ірраціональний страх, який пояснити неможливо. Завжди у мене мають бути запаси їжі довгого зберігання, інакше мені дуже тривожно. Також у мене завжди мають бути запаси мила, прального порошку і засобів гігієни. Ці запаси ніколи не закінчуються, завжди поповнюються. Хоча, здавалося б, магазин поруч, в будь який момент можна купити чи замовити через інтернет... Ось є такий страх - що нічого не буде, ось тільки те, що я запасла - залишиться. Зараз зловила себе на тому, що багато купую одягу, хоча майже не виходжу з дому і маю досить якісного одягу на всі випадки життя. Тобто я намагюсь постійно "поповнювати запаси" усього, ніби боюсь, що завтра цього всього не буде... І дивно мені це все. Бо по суті виховувалася я на Львівщині, де голоду не було, і родичі мої з російським корінням (саме росіяни, не етнічні українці)... Батько і його родичі родом з Запоріжжя, але я про них нічого зовсім не знаю. Перепрошую за довгий текст)
Не перепрошуйте, можливо комусь якраз ваш текст і корисно буде прочитати. Думаю, що розгадка може бути у вивченні сімейної історії по батьковій лінії
Я теж забираю їжу з бенкетів. Потім, наприклад, м'ясну нарізку можна кинути в морозилку і при нагоді запекти з картоплею. Тортіки теж чудово для заморозки. Не люблю коли їжа викидається. Мій хлопець замість квітів купляв мені щось смачненьке.
Моя бабуся пережила голодомор. В мене таке саме з запасами всього. А коли чогось неможливо дістати всередині паніка і істерика.
Дуже цікава історія, дійсно щось таке є.
Справді, покопайтесь в батьківській гілці! Запоріжжя також страждальний регіон.
Хоча знаєте, і західнякам довелось багато чого пережити під польским гнітом. І бажання мати щось своє, що забезпечить твоє існування, цілком може бути виправданим.
А як етнічні росіяни потрапили до Львівщини? Думаю там теж цікава історія)
Дякую! Дуже цікава аргументована програма. Дуже ерудована ведуча . З повагою ставиться до слухачів.Я рада за нашу молодь. Це вже не радянська зомбована молодь. Заради цього стоїло жити і працювати 40 років вчителем! Респект !!!
Дякую за фаховий розбір причинно-наслідкових зв'язків. Досліджую тему голодоморів давно. В Музеї голодомору була ще у липні 2020. Ваші пояснення багато на що для мене пролили світло, зокрема на комплекс меншовартості селянина, поведінки та реакції щодо їжі, відстороненість від українськості жителями тієї частини України, що до 1939 року була під владою срср. Рекомендуватиму до перегляду та обговорення в школах, бібліотеках, музеях та серед широкого загалу.
Ви просто детально описали поведінку, висловлювання моїх батьків, дідусів, бабусь про їжу, гроші. Все один в один. Я дорослий чоловік, але коли бачу кадри або чую спогади про голодомор я неможу стримати сліз і є відчуття ненависті до всього росіянського. Я часто допомагав бабусі пекти пероги або сушити груші в печі і вона майже завжди біля печі згадувала про дитинство, відсутність їжі.
І розповідала як вони запікали в дечці тонко нарізані буряки і що вони були дуже смачні. Зрозуміло що при відсутності їжі буряк це спасіння.
І говорила до своєї мами(прабабусі) :
- "Коли в нас буде що їсти ми можемо і надалі запікатицих буряків бо вони смачні і їх можна робити частіше". 😭😭😭
💔❣🕯❤🔥❤🔥❤🔥
Так, я пам'ятаю,коли ми були маленькі і грали з татом надворі ,він часто говорив яку траву можна їсти, а з якої його старші сестри варили суп після війни.Мій тато 1938 року. Дякую за це відео, все дійсно так. Це настільки боляче, що не хочеться в це вірити,але дійсно це був геноцид нашого народу і вы добре розкрили цю тему.Пишу і плачу...
@@user-kq7tu7qy1sкраинцы помнят про тот страшный голод, созданный искусственно. И они не хотят повторения того же. И они знают, кто его создал, кто приходил в дома и отбирал у людей зерно. В России тоже был голод, и его помнят немногие, и немногие хотят и дальше вспоминать, потому что это идет вразрез идеологии «счастливой коммунистической империи», которую там пытаются навязать и возродить. Поэтому россиян часто бесит, что украинцы говорят о голодоморе. И тот голодомор реально был геноцидом украинского народа. Во все времена многие народы нашей планеты умирали от голода. Причинами голода были неурожайные, засушливые года. Но , то, что происходило в 30-х годах прошлого века, это запугивание несогласных с режимом людей, и убийство тех, кто не подкорился. Украинцы не хотели и не хотят быть частью этой империи, где человек не имеет никакой ценности. Для нас любая жизнь ценна. У нас и у россиян разные взгляды на жизнь, разные человеческие ценности. Мы всегда будем помнить всех, кого убила коричневая чума и которых она убивает сегодня. И будем бороться, чтобы наши дети никогда не знали этого
@@user-kq7tu7qy1s Голод был на все землях, где в промышленных масштабах выращивали хлеб. " Голодающее Поволжье" это же не просто так возникло. А откуда территориально ваша русская бабушка, просто интересно.
@@katerynakuzmenko409 … але тільки українцям було заборонено виїжджати із сіл, перетинати кордон до Білорусі чи Росії і так далі
Безмежно вдячна за цей випуск🙏 Він прямо терапевтичний. І в багатьох речах впізнала себе, наприклад, у стосунках з грошима.
Мій прапрадід був розкуркулений, а нещодавно моя бабуся розповіла, якою радістю для неї були кілька скибочок хліба, які заробила її мама в повоєнні роки, і що в родини не було можливості усім дітям придбати взуття, тому в школу ходили по черзі. А інша бабуся, розповіла, що її маму від голоду врятувала зведена сестра (після першої світової війни багато дітей залишилось сиротами, і батьки моєї прабабусі взяли кількох дітей на виховання. Ця прийомна донька згодом знайшла роботу в Києві, і коли розпочався голодомор, змогла забрати мою прабабусю до себе. На жаль їхня мама та брат із дружиною залишились в селі і померли від голоду.) З дитинства закарбувалося, що потрібно доїдати все, що в тарілці, не можна викидати їжу, а ще фраза: "гірко заробив, зате - солодко з'їв", що багатство зазвичай нечесним шляхом заробляється, і т.п. На жаль, такі негативні установки дуже заважають вибудувати здорові стосунки в різних сферах життя.
Будь ласка,більше таких праць,досліджень!Я побачила поведінку моєї бабусі та свою власну у ваших розповідях.
Чудове відео. Проплакалася. Винесла дуже цінну думку про те, що русифікація - це також один із наслідків Голодомору. Це було важливо усвідомити.
Діно! Той факт, що Ваше відео про зв'язок Голодомору з психоемоційним станом сучасних українців є чи не єдине на UA-cam, є ознакою того, наскільки неопрацьованим є цей страшний досвід. А отже, наскільки потрібний та зцілюючий! Ну і взагалі, те, що ви аналізуєте реальність з різних сторін - дуже продуктивно. І так, я, як і Ви дивлюсь Холостяка, і люблю розмірковувати над цим контентом, і так, я, як і ви, відчуваю необхідність говорити про Голодомор, і так, я хочу український контент про наші проблеми, про нашу реальність в усій її складності. Супер
Дякую, Ірино! Переживала про цю солянку моїх інтересів, але бачу, що і аудиторія у мене не проста та многогранна:)
@@dina.veselkova так а шо: і СТБ шні шоу подивитись, і поетів Розстріляного відродження почитати, і під Калуш погоцати
Ми ж українці: тут у нас Трипілля, а тут Сердючка, ). Думаю, що всі ми проживаємо життя в повсякденності, яка формується історією і культурою( в усіх проявах). І цей "комплект" феноменів має приголомшливу строкатість, головне, щоб на розбудову сильної вільної України.
Все ціло підтримую.
watch Ragulivna, she made many videos on this topic. Chitanka Zhovty knyaz i tomy podibne
Ви знаєте, я рік тому, як раз на початку повномасштабного вторгнення, потрапила на одну статтю-дослідження про голодомор, автор якої історик. Вона не оперує лексикою психолога, але саме з ТЗ історії розповідає про те, чому в Україні популярні доноси, культ їжі -все те, про що розповідає Діна. Як саме голодомор вплинув на те, що ми маємо те, що маємо. Психологія в нас не так ще популярна серед народу, проте є також історичні обгрунтування. Мали б бажання
Саме страшне, це те, що все замовчувалось і багато людей нашого покоління не розуміло і багато і досі не розуміє глибину трагедій, які пережили наші предки.
Дякую вам за відео!
З такою молоддю ,як ви Діно, Україна має чудове майбутнє ! Я в захваті від сучасної молоді .
Яке щастя, що є такі психологи. Дуже корисно
Яке вчасне відео. Я саме усвідомила себе на цьому. Все життя я уникала як могла теми голодомору, бо не могла повірити в його реальність, в те, що держава може так вчинити з людьми, що хтось здатен на такі знущання над цілою нацією. А якщо і є один такий псих у владі, то хіба ж його не зупинять? Цього року я змусила себе дуже багато прочитати і дізнатися. Зокрема, через шматки історії сім'ї які вдалося дізнатися виявляється, в нас від голоду померло дуже багато з усіх сторін.
Мій дідусь застав голод 40х не дуже свідомо, але його старший брат добре це пам'ятає. В 30х в їх батька померли всі брати і сестри, крім одного (їх було 9). Для дідуся найкраще запевнення, що ми добре живемо: ми їмо м'ясо тричі на день, значить буде здоров'я, значить є гроші, значить є де його приготувати. В бабусі батько був сирота, але я ніколи не думала чому. Потім співставила, що скоріш за все його батьки померли від голоду, бо саме десь на початку 30х. Моя прабабуся мені теж розповідала як вони важко це переживали, але я ніколи не співставляла це з реальністю, з історією, а багато чого і не знала.
А ось буквально вчора задалася питанням: чого я боюся більше за все. В з жахом усвідомила, що голоду. І не так його самого, як його звіриної натури, марення їжею, втрата глузду. При чому я сама ніколи не потребувала їжі. Але частквого на цьому грунті рхп і нервове завдання нестачі шрошей. Я не розуміла звідки це і що робити. Цього року я, здається, травмувалася додатково. Стала консервувати сама і розуміти свою бабусю з її фіксацією на їжі
Дякую, відео дуже допомогло!
Мені дуже цінно, що відео змогло вам допомогти ♥️
Я плачу від ваших слів
@@yanarosa8124 що найбільше зачепило?
От чому важливо знати своє минуле, тому що, як то кажуть, що без минулого немає майбутнього. Саме так і є, бо без минулого, немає розуміння хто ми є, а якщо немає розуміння хто ми, тоді немає внутрішньої опори, а якщо немає внутрішньої опори- тоді легко людиною маніпулювати та насаджувати наративи. Надіюся, що не заплутала).
@@svitlanak975 абсолютно згодна. Мене виховували зовсім інакше і, щоб отримати національну свідомість і політичну позицію довелося дорослішати і робити це прям навмисне
Ніколи не розуміла, чому люди не можуть викинути їжу. Тепер все ясно. Моя родина не пережила Голодомор, бо я з Закарпаття
моя родина також не пережила, але бабця завжди говорила, щоб хліб не переводити
Дуже дякую, Вам Діно! Я довго "билася" на психотерапії над одним моїм сильним страхом мати багато грошей. Ваше відео, як опосередкована відповідь на моє питання "чому і звідки цей страх". Знаю, що сім'ю моєї бабусі розкуркулиели. Не знаю дрібниць, оскільки вже нікого немає вживих, немає в кого спитати. Залишилися лише відчуття, тривоги і страхи... Дуже потрібний і помісний матеріал. Дякую 🙏 продовжуйте, будь ласка ❤️
Ще змалечку дуже багато говорили з батьками та у школі про Голодомор.. завжди дивилися фільми, запалювали свічки,готували різні матеріали у школі для виступу, хоча наші краї це не зачепило,ми в західній частині України..але дійсно вже змалечку вшановували пам'ять, за що я дуже дякую всім, на кому тримались ці процеси..
Мої дід з бабусею в хмельницькій області, не так і далеко. Але розкулкулили теж. А прабабуся осліпла, бо в голод вичиняла шкіри ( тваринні для одягу) якоюсь хімією, до неї все село ходило. Так вона всю сім'ю вберегла...
Оххх.. неймовірний випуск! До цього мені суб'єктивно здавалося, що, принаймні, у межах України, Голодомор давно вже загальновизнаний і, принаймні, українці, обізнані про це і усвідомлюють,яке тоді відбулося національне горе. З відео тепер розумію, що нам ще багато над чим треба попрацювати. Багато що проговорити. Прожити, проплакати. Але, цей рік уже був особливим. 26 листопада 2022 дійсно стало дзвіночком, що національна свідомість потроху повертається, а разом із нею і потреба говорити і пам'ятати про найболючіші сторінки нашої історії... Дякую Вам за неймовірно якісний контент, і дуже, неописувано цінний! І окрема дяка за практичні поради, коли рана відкрилася, вже варто нарешті почати лікувати її, а не заліковувати
Рада, що Ви наважилися на створення власного контенту в травні♥️
Є враження, наче я дивлюся Вас уже роки 😅
Дякую, Діано♥️
Болюча тема, штучно замовчувана радянською владою
Дякую Діно,за проговорення такої важливої теми. Покажу своїй мамі Ваш випуск,бо вона також заперечує геноцид( в ті роки) і що,день голодомору це вигадана дурня,бо у них такого не було,про це ніхто не говорив і в їх часи все було добре. А тепер всі, про це говорять, ні з того,ні з чого! А коли хочу її переконати,вона психує і ми сваримось! Я народилася вже в Незалежній Україні і в нас у школі вчителька укр.мови та літератури, завжди розповідала,про голодомор і кожен рік приносила статті та розповіді з газет,розповідала історії,які просто до сліз пробирало, потім у старших класах приносила проектор і показувала нам старі кадри та уривки відео (чорно-білі). Читали "Марія" Улас Самчук. Я завжди вшановую пам'ять жертв голодомору і завжди сльози на очах.
Досі не поговорили з мамою? У мене така сама ситуація... Але більше ні у кого спитати, бабусі 33 року народження вже немає з мого дитинства, вона голод післявоєнний застала на Слобожанщині, а мама її не питала якось. Хто зна де ту правду шукати тепер...
@@user-xy2pg9qj5k в архівах можете пошукати. Якщо знаєте імена та місце проживання своїх родичів. Я цього року багато чого знайшла про моїх репресованих предків
@@user-xy2pg9qj5kкапець… а хіба так буває??? Як це так, що хтось не вірить?? В мена слів… моя бабуся 29 року народження.. і я б в обличчя плюнула, якби хтось мені сказав, що цієї трагедії не було😡
Можливо хай мати ще коментарі теж почитає. Тут люди особистими історями діляться.
@@monsterkids3719 а ще краще з живими поспілкуватись. Подивитись в ці очі..
Моя бабуся 1930 року народження (на жаль, померла влітку 2021). Вона не памятала Гододомор 1932-1933 років, зате дуже добре розповіла мені про Голод 1946-1947 років. Мої спостереження: бабця ніколи не лягала спати, поки щось не поїсть; завжди запасалася їжею, особливо, тривалого зберігання (наприклад, в трилітрові склянки закатували рис, або гречку), худощавість - ознака хвороби тощо. Після смерті бабуся мама знайшла три трилітрові склянки з крупою, датованою 2008 роком. До речі, 1938 року мого прадіда репресували. Але його донька, моя бабуся, не звинувачувала режим...
Якщо чесно, в мене багато думок, але писати їх важко.
Якщо цікаво - ось маленький сюжет про те, як я намагалася знайти сліди свого репресованого прадіда ua-cam.com/video/g-MQ1lNAVKE/v-deo.html
Молодець, Ольго! Хороший ролик. Вразив тим, з якого нікчемного приводу був заарештований дід і брехливість радянської влади на запроси.
Дивлюсь це відео і чомусь починаю плакати, хоча я взагалі дуже рідко плачу(
Тільки на екрані з'явився музей голодомору, зразу потекли сльози. В нашій сім'ї мене берегли від лихого, та всеж деякі історії я чула. Жах яких повторюється, нас знову хочуть знищить
Мій дідусь помер 13 березня 2022 року, а народився в листопаді 1922, записаний січнем 23 року. Йому було 99 років. Пережив голодомори 33, 37, 46-47 років.
Ми хотіли запросити обласне телебачення на сторіччя дідуся, але він не дожив. В свої 94 він ще читав газети. Маленькою я завжди просила розказати про війну. Чула багато історій про дитинство дідуся, і як його мама ховала жменю пшона на пічці, де сиділи семеро дітей, як один з двох "комуністів" засунув руку, щоб забрати, а дідусь його вкусив, за це він хотів його кинути об землю, а другий заступився. Дідусь не їв кабакову кашу ніколи і не любив пиріжки з ними, коли я спитала чому, і він сказав коли був голод, то очі були жовті, бо крім кабаків нічого не було їсти. В 46му після повернення з німецького табору поїхав працювати на завод у Київ. Денна пайка була 200 грам горохового хліба. Хліб був гливкий, жінка яка його нарізала робочим, кожного разу мочила ножа у воді, бо інакше сире тісто неможливо було різати. Коли він ніс свій кусок, один літній чоловік попросив в нього хліба, бо багато днів не їв, і дідусь йому віддав, а коли повертався, то побачив, що ця людина померла бо для нього було вже дуже важко перетравити хліб. Ці історії я ніколи не забуду. Як не забуду й те що відбувається зараз.
З дитинства пам'ятаю фрази: "худий, як з Бухенвальду" або накидається на їжу, як "голодающе Половжьє". В моїй родині (Львівська область) від голодомору постраждалих не було, наскільки знаємо з розповідей бабусів та дідусів. Проте, бабуся, коли мені було 11-12 р., одного разу приготувала "підливу" з лободи і розповіла, що колись так люди харчувалися. Лише самі розповіді залишили по собі сильні враження
Доречі так, цікаво, що приводили у приказках якийсь інший голод, не наш
Так, нещодавно прямо відкрила для себе, що Поволжя - це ж росія. Тобто навіть у приказках ми говоримо про інші території
@@dina.veselkova потому что у хохлов небыло никакого голодомора. Тупые вруны.
@@user-bs5fx7tf1h ахахаха, сколько ещё чу́дных открытий тебя ждёт... Охренеть то, что в цивилизованной России дети знают с рождения, на дикой окраине до хохлов доходит только под сраку лет. Теперь вообще нет вопросов никаких. Вы реально тупые вырожденцы
@@user-mn7kg9xc3r ватку підвезли. Найкраще вміння - кидатися лайном. Не обляпайтесь
Диночка, огромная огромная благодарность за этот ролик. Это настолько актуально, что аж дух захватывает. Есть в этой теме незримая, но вполне ощущаемая связь с вторжением орков. Трансгенерационная травма и "отождествление с агрессором" это действительно источник сегодняшней трагедии нас, украинцев. "Комплекс неполноценности" нации и "инфантильное доверие к старшему брату-агрессору!!!" были роковой ловушкой для беспечных украинцев... Мы прекрасно были осведомлены об античеловеческой и кровавой подноготной природы фсбэшного соседа, но продолжали делать вид, что все хорошо. А убийца- маньяк, живущий по соседству ждал своего часа... Нам всем сейчас не лишне отдуплиться и выкинуть из себя "куски совка", которые передали нам наши травмированные родители. Дина, ваш ролик уникален, вы сделали потрясающую работу, низкий поклон за профессионализм и духовный посыл. Думаю, не стоит бросать эту тему, "пробуждайте" людей от спячки, вы это делаете гениально!!!!
Спасибі, дуже важливий відгук.
московитська ваша теж спадок Голодомору, маю надію ви це усвідомлюєте. Бо оце ваше ми - московитською, для мене страшний тригер, це неначе ми_же_братья.
Раніше я зневажливо відносилась до попередніх поколінь. Запитувала себе "чому вони це допустили, чому не протидіяли, чому вони такі покірні". Але зараз я розумію, що це було звинувачення жертв, що їх зламали, та при всьому цьому саме вони добились незалежності України. Я це все розумію і мені страшно, як із гідних людей можуть зробити покірних рабів. І що ми всі травмовані. Що ми не завжди можемо відрефлексувати, але наслідки геноцидів є і для нас, нащадків.
як же це все жахливо( скільки випробовувань і страждань випало і досі випадає на долю українців. Дякую за випуск! Дійсно важливо пам"ятати про всі злочини проти нашого народу, і говорити про них
Бо деякі погодились , без війни 100років тому...і в 2019 погодились на мир з тим самим ворогом.
Більш схоже на генетичний скліроз.
@@ua5913ну як без війни!! Почитайте про більшовицько-українську війну 1917-1921 рр. По факту Україна була в окупації. Одразу після стрімкого захоплення УНР, рашиська гнидота полізла на Польшу і отримала по писку. А далі «виховні Голодомори» проти партизанщини…
Зараз у 2022 ми розуміємо на що могли б розраховувати українці у разі програшу, і, не дай Боже, партизанщини..
@@oksanakotan2900 Та ні, 2й раз не проканає, ванєчкі це також м'ясо, треба буде жер би рацєян.
Ми повинні гидувати тими росіянцями з мордви.
Є писемні згадки самих московитів, що 1830р приїзжаючи на землі Волині місцеве населення робило вид, що не розуміє мови їх, співали жартівливих пісень і не хотіли спілкування.
Тож були причини, ще тоді. А Шевченко чому вчив?
Цей народ гнилий і брехливий, мы мусимо у пам'ять тих знущань з наших пра бабусь і дідів, з сучасних знущань над населенням, за полеглих воїнів....робити все, щоб вони заплатили, щоб через 5 років не було риторики, то Путін поганий, а народ не весь гнилий...
Дітям треба передавати історію, бо ми забували і натикалися на тіж граблі...якщо забудемо ми і наші діти, через 80-100 років буде повторення, бо раз ми недолугі зробити висновки, то нас треба вчить.
Викидати їжу в світі, в якому досі є люди, які голодують, а для виробництва харчів нищать природні ресурси і мільярди тварин, просто аморально. Це нормальне відповідальне ставлення до споживання. Бери скільки необхідно. А щодо наслідків, то уникнення бачила на власні очі. Моя бабуся 27 року, розказувала, як мама її продала єдину кофту за шматок хліба. Але на слова голодомор вона реагувала агресивно, то все вигадали
Як приємно, що у нас така розумна молодь. Дякую вам за роботу
Дуже дякую. Мені 54 роки. Слухаю і знайомлюсь із собою. Розумію чи ті, чи інші свої вчинки, думки, відчуття.....
Бабуся розповідала, що її тато і дід пам'ятали про голод 22-23 років, тому зрозуміли, до чого йде з отими колгоспами.
Так що вони викопали кілька сховків коло лісу, там поховали продукти. Сім'я вижила, ніхто не помер. Прабабуся (бабусина мама) щоправда ще носила гарний одяг міняти на хліб. Коли сховані харчі почали закінчуватися. Бабця казала, що її дід (тато прабабусі) був дуже багатим і дав доньці гарний спадок. Бабуся часто згадувала дуже гарне намисто, яке її мама віднесла обміняти на хліб. Описувала його мені, але я розумію, що вже не дізнаюся, як воно виглядало насправді...
А другу бабусю її мама віддала в дитбудинок. Бо там дітей годували. Є причини думати, що прабабся не пережила голод. А чоловіка її, бабусиного батька - вбили, бо він не хотів віддати коня до колгоспу (це Запоріжжя, прадід був реально козацького роду). Тай так...
Ох, які сімейні історії 💔
Дуже цікава історія, передайте цю інформацію до Музею Голодомору
А нам все розказували, що українці, старці, бідні, нічого не мали за душею, а де ж би мали, коли совіти за сто років все видерли. Намисто гарне, певне гарне, як так запам'яталося...
До 33 всі фото з дівчатами в гарних намистах (окрім Півдня, там був перший голод в 22-24), а вже після 33 намиста і дукачі зникли...
@@AR-gp3og Так, під час голоду обмінювали хто що міг. Виносилося з домів усе срібло, вишивки, гарні хустки і прикраси. І ще було за щастя, якщо була можливість вийти з села і було, що обміняти...
У прабабусі померла донечка від голоду, до цього розкулачили та вбили чоловіка😢
Слухаючи це відео, я не можу перестати плакати, холодний мороз по шкірі пробиває моє тіло.
Моя прабабуся, розповідала мені про Голодомор, коли мені було 10 років ,і перелічені установки і фрази, я часто помічала у своїй сім'ї.
Ще сама часто могла переїдати або не їсти зовсім нічого, мала не здорове ставлення до їжі .
Я в психотерапії уже рік але й не підозрювала ніколи, наскільки Голодомор вплинув і на моє життя .
Бо кожна ваша фраза потрапляє глибоко всередину .....
Обіймаю вас ♥️
неймовірно боляче слухати, я з Харкова. є родичка, що померла від Голодомору. моя родина пересічна, але від однієї думки, що в моєї країни, міста, родини, така важка історія стає гірше
Моя бабуся була 1923 року народження.Жили у донецькій області.Їй під час голодомору було 9-10 рочків.Вона розповідала мені як ходила багато кілометрів пішки через кілька сіл ,до своєї тітки,в надії на те що її там нагодують.Та у тітки були свої діти.Вона розповідала як одного разу прийшла до тітки,а та як раз годувала кашкою дитину .Дитині було роки 2 і вона казала матері,,А Сюсі ложку?,,.Мою бабусю звали Шура.Та тітка не дала й ложки каші Сюсі,тому що можливо та каша була остання.От така сумна історія.А моя прабабуся під час голодомору щось весь час ходила міняти як тоді казали .А ще вірили борщ чи то суп з лободи ,я навіть не знаю як це назвати.Моя бабуся ніколи не викидала ні крихти хліба.А ще вона варила нам ,,затірку,, на молоці.Це дуже болюча тема для мене,голодомор вплинув на мою сім'ю,це передался через покоління.
Ви говорите неймовірно важливі речі. Просто мега необхідні для нас усіх і для кожного окремо.
Дякую, вам за те, що говорите про це!!! В моїй сім’ї все так, як ви розповіли! Завжди бачила, який жах в бабці викликає тема: «чому так багато померло твоіх близьких в один рік?», вона розповідала про Голодомор, але дуже дивно… Також правда про відношення до їжі, годувала усіх до відвалу. Жах звісно, і на жаль нічого не змінилось☹️
Діно, я теж фахова психологиня, досить суттєво старша за Вас. Я з захватом переглянула Ваше відео і довідалася для себе багато корисного про психологічні наслідки голодомору. Дякую! І окремо дякую за свідому громадянську позицію. Щиро бажаю успіхів.
Саме печальне в цьому для мене - нікого з бабусь, дідусів немає живих!( Нещодавно я питала у батьків, чи розповідали їм шось. Але й вони нічого не пам’ятають. Отже, і спитати ні в кого(((
Це дійсно сумно:( Але якщо дуже хочется дослідити сімейну історію: є оцифровані архіви
@@dina.veselkova як ïх знайти, цi архiви? Будьласка! 🙏
За союзу боялись казати дітям(а то раптом ляпнуть в школі чи де)донесуть, вивезуть в сибіри гулаги.
@@user-lo1ux6ci6o а нам все розказували батьки за союзу, і навіть вчителька в молодших класах. Може внас була окрема республіка? Київська обл., Богуславський район.
До мене тільки дійшло, чому я почуваюся так неспокійно, коли поруч немає чогось "про запас". Що з їжі, що з засобів гігієни і тд... І чому родичі так намагалися забезпечити продовольством, і по кілька разів перепитували, чи все є. Офігіти
Дуже класний випуск! Тому від мене це однозначно вподобайка!
P.S. Видно як вам важко про це говорити. Я думаю, що українці які пропускають через себе історію України та історії своїх предків не можуть про це говорити без емоцій та навіть без сліз.
Дякую вам за відео! В сім'ї дідуся і бабусі від голодомору ніхто не помер. Коли в ті часи зарізали свиню для всієї родини (а сім'ї тоді були великі), то прийшли представники влади забирати цю свиню. Моя прабабуся поховала під полу куртки сало та почала голосно кричати, що забирають їжу, бігала та голосила по вулицю. Це сало в неї не забрали, так вдалось щось залишити та вижити. Моя мати завжди робить консервацію влітку, я вже роблю меньше, просто більше заморожую в морозильній камері. Мати завжди попереджає, що не варто обговорювати по телефону якісь важливі речі, бо можуть почути чужі люди, намагається уникати осуду з боку рідних та оточуючих. Також мати та мій чоловік, в його родині все їдять з хлібом.
Дякую тобі за твої відео 💚 я несу на собі багато цих травм... Навіть коли треба викинути зіпсуту їжу - для мене це просто паніка кожен раз. Я їм дуже швидко, в мене є точно якесь рхп, я заїдаю стрес, на свята не зупиняюся, як би не старався, я боявся викидати Хліб а зараз намагаюся не доводити до плісняви і роблю сухарі.... Але шансів розпитати в свої батьків не маю, вони сектанти і при цьому люблять совок, ненавидять мене і те що я пішов з секти, ми не спілкуємося вже 5 років. Я пам'ятаю лише зацикленість бабусі на хлібі і щоб я все доїдав, більше запам'ятав розповідей прабабусі. Я в неї жив всього тиждень, в глибокому дитинстві. Але от вона не боялася казати про голодомори і війни, бо вона то все пережила.... Пам'ятаю її розповіді про те як виживали, як варили суп з лебеди, як їли всякі корінці і мишей, як в сусідньому селі дві сім'ї вижили завдяки тому, що в лісі був таємний погріб, де вони сховали і зарізали свиню і потім годувалися цим, максимально економлячи... А потім ще війна почалась, де совєти гребли тупо всіх, в селі лишилось три каліки алкаша і всі діти які потім народжувалися були в основному від них, бо інші чоловіки не вернулися... Це не ті розповіді які слід розказувати дитині ~ 5 років... Але завдяки ним я знаю хоч щось.. Та я не пам'ятаю навіть імені прабабусі, я не знаю дівочого прізвища бабусі, а лише два її чоловіків (вона багато чоловіків змінила).. А батьки наче дуже теж поплавлені на темі їжі, щоб все доїдати, навіть кашу яка вже тхне, бо люди в голод не перебирали їжею... Але взагалі ігнорували цю тему... Бабуся і прабабуся померли давно... Я пам'ятаю до речі що у прабабусі була типова українська хата мазанка, з глиняною підлогою, піччю, дерев'яний і глиняний посуд, фото на біленій стіні, багато її вишивок і тканих виробів... Я б так хотів знову доторкнутися до таких речей... Але мені тепер лише в музеї... І коли буде можливість то дуже хотів би відвідати різні музеї... Ну а інші моя бабуся і дідусь (батьки матері) взагалі були алкашами з самого дитинства моєї матері... Теж рано вмерли і їм банально було плювати на минуле, все пропивали... Та й таке...
Дякую за цю Вашу розповідь. Дякую за свідчення. Отже, в 5 років можна дітям таке розказувати і не боятися, що не зрозуміють чи це їх травмує.
Коментар на підтримку виробництва українського контенту. Все буде Україна!
💙💛🙏
Дякую, відгукується ваше відео.
Поки дивилась - підіймалися почуття занепокоєння, жалості, а потім ненависті і бажання помсти.
Перечитала всі коментарі…
І мама і бабця розповідали про голод не раз, але у мене тоді в голові не вклалась послідовність і сюжет, самі уривки.
Бабця розповідала про свою маленьку сестричку Сєрафіму, яка померла від голоду, їй було 3 чи 5 років. Бабі було тоді 17 років і вона працювала в якихось казармах і там могла шось поїсти. А сестричка приходила до неї і просила: Марієчка, да-а-ай мені лушпаєчку від картоплі…
Я тоді відчувала себе тою Сєрафімою..
Пам’ятаю , як моя мама готувала в дитинстві затірку - так вона мені дуже подобалась (я народжена 1970), і я просила готувати мені, щоб поласувати.
А мамина сестра в селі готувала своїм курочкам їжу з картопельних лушпайок, так мені цей запах завжди був такий смачний…
Я давно помітила, що починаю нервувати, коли в холодильнику закінчуються продукти і починаю хотіти їсти від нервів. Слава Богу, чоловік стежить за цим )) І дякую чоловіку.
Я багато працювала з цим, сильних емоцій вже нема. Але з’явилось бажання відвідати музей Голодомору.
Раніш від такої ідеї було тільки роздратування.
Я сама тілесний терапевт і багато працюю із почуттями, травмами. Не можна мовчати, треба слухати себе, своє тіло, свою душу. Особливо зараз.
Винні повинні бути покарані. Всі ті мільйони загублених душ чекають на справедливість. Настав час підняти ті рахунки.
Слава Україні. Слава ЗСУ 🇺🇦❤️
плачу.
Винні мають бути покарані.
@@AR-gp3og Так і буде. Знаю це. Справжня мужність відновить світ ❤️
Обіймаю
@@NataKalcheva Навзаєм!
Мені бабуся в дитинстві розповідала, що в неї були молодші братики - близнята, але їх відвезли до Ізюму. І я ніяк не могла зрозуміти, як можна було відвезти дітей 😢 а це була єдина можливість вигодувати хоть когось із родини.
Все дитинство вивчаючи історію України та читаючи твори українських авторів плакала. Дуже тяжко переживала тоді історію про Голодомор і не тільки. В сім’ї від бабусі було багато розповідей, як вона дуже маленька бігала по полю шукала і збирала колоски ховаючись від російських військових, що стерегли поле.
Моя мама 28-го р.н., пережила війну і окупацію. Але з найбільшим жахом згадувала голод 33-го та 46-го. Тато чудом вижив, троє сестер померли, а їх мама втратила розум.
Доброго вечора, слава Україні 💙💛
Щиро вдячна за тему Голодомору, Діно!
Історія моєї родини така.
Моїй бабусі було 3 роки у 1932 році, вона добре запам'ятала цей період і неодноразово розповідала мені, а я завжди з цікавістю слухала.
Отож бабусина сім'я проживала у селі на Дніпропетровщині, Криничанський район. На той момент у родині було 5 дітей, з них одне немовля, мати й батько. Бабуся казала, що її родина вважалася середняками, мала господарство, 2 корови і поле, вирощували для себе. Прабабуся була вправною швачкою, а прадідусь майстрував дітям взуття власноруч і знався на травах. Коли корови, поле, навіть реманент😡 (аби не було чим землю обробляти!!!) і нажитки у родини забрали, батьки вирішили їхати до міста Кам'янське, щоб обміняти взуття, одяг, а також прабабусині прикраси на хліб, борошно, будь-яку їжу. Тільки так і вижили. Всі вижили!🙏
А допоки немовляті давали смоктати гичку (перетерті в кашку трави), загорнуту у полотняний мішечок😫
Бабуся розповідала, що її старшій дородній сестрі одна з вкрай виснажених селянок обіцяла дати цукерочку, аби дівчина підійшла ближче. На щастя, саме тоді сусідка проходила повз і врятувала дитину, відвівши додому. В тій місцевості траплялися випадки канібалізму😢💔
Я вдячна бабусі, що розповідала мені про голод, так вона його називала.
Я вважаю викидати їжу неприйнятним і досі, якщо є залишки, кладу у холодильник, щоб з'їсти пізніше. Й іноді єдиний антистрес - це улюблений з дитинства сільський хліб "цеглинка" (тепер його замінює житній хлібець) і смалець чи качиний жир. Коли я гостювала в селі у бабусиної сестри, вона пригощала мене хлібом зі смальцем чи салом, ввечері перед сном. Це був мій найулюбленіший смаколик. Направду, травма, пов'язана з Голодомором, не оминула й мене.
Коли ж я гостювала у бабусі, вона "відгодовувала" мене, завжди давала на сніданок скибку батона з маслом. Якщо ж я відмовлялася їсти (бо вже була сита), бабуся дуже нервувала.
До речі, цікаво й те, що бабусину родину у селі називали "греки" також, бо пращури їхні греками були. Мені аж теплом війнуло, коли Діна згадала про своїх пращурів греків. Відразу в пам'яті спливає, як бабуся посміхалася, згадуючи добрі часи, коли всі були разом, єдині, веселі, співочі і ситі🥹❤️
Іншу мою бабусю дратувало, якщо страву з'їли за 1 раз і нічого не залишилося. І вважалося, що хто доїдає страву, той і всю силу собі забирає. Ми думали, що це жадібність, а це психологічні наслідки пережитого Голодомору. Однак вона нічого нікому ніколи не розповідала. Вона народилася 1935 року, за документами. Але я впевнена, що бабуся старша. Багато інших фактів на це вказує.
Дуже багато плутанини з усіма документами моїх бабусь і дідуся. Деякі з них й самі визнавали, що дати хибні. Совіти намагалися буквально стерти українців з архівів, ніби їх там і не було.
ДЗУСЬКИ!
МИ БУЛИ, Є І ЗАВЖДИ ЖИТИМЕМО!
🇺🇦
Діно, дякую! Подивилася сама і думаю тепер з усією родиною подивитися. Шикарна праця! А, дійсно, викидаючи зіпсований хліб таке десь на фоні виникає почуття провини. Як воно все глибоко
Плакала, але додивилась, дякую за вашу працю ❤
Обіймаю вас♥️
Дякую за таку велику роботу. Мені теж захотілося виговоритися
І на заході України по ІІ світовій людей розкуркулювали.... Теж була спроба штучного голодомору, на велике щастя пробою й закінчилося.
Але мою всю родину по маминій лінії вивезли, як найбагатших куркулів до карагнади, дехто з них повернувся у 70-80роки. Мою прабабусю її чоловіка та 12 річну бабусю не вивезли, бо прабабуся була лежачою важкохворою. Як тільки бабі виповниться 14 українські партизани змусять її носити листівки з одного села до іншого через ЛІС... Її сусідки заговорили з москалями, прийшли забрали їх пізно ввечері і з найбільшою жорстокістю вбили, на ранок їх знайшли порізаних і заколотих на островки... Приходили і по бабусю, бо хтось бачив, але баба ні з ким не говорила, були свідки, що вона не виходила в той день з дому... А москалі спеціально будуть чіпати дівчаток, спеціально...Ті роки баба буде згадувати, як щось страшне престрашне. Вийде швидко заміж, чоловіка вб'ють у колгоспі за зерно. Залишиться сама з двома дітьми. Народиться ще потім моя мама - байструк, так називали дітей, що не мають тата...баба буде працювати в колгоспі на колінах із цукровим діабетом, по розказав випивала за один раз до півтора літра води, але тих копійок їм не вистачатиме, гонитими горівку продаватими...
Жаль в очах моєї мами, як постійної жертви цілого світу, я зрозуміла не так і давно. Тепер розумію, тепер розумію її поведінку, її ціну кожній речі, їді, коли в дитинстві я мала цілувати хліб, який у мене впав, я розумію її. Її, яка росла в бідності без тата. Без тата вона повторити мені незліченну кількість раз в житті, мабуть, це її найбільший жаль, мабуть тато для неї означало, спаситель омріяний, при якому вона відчувала б безпеку, впевненість... Так, напевне мала дитина відчувала страх, безнадійність і безпорадність. І щоб, якось собі порадити була впевнена, якби у мене був тато...
По татовій лінії вивозили людей, як остарбайтерів до Німеччини і до інших країн. А татова родина, не вся, але його діди і бабці з його малими батьками були переселенцями із Польщі.
Бідний мій народе😭😭😭😭 це навіть читати боляче, як же це боляче й страшно було проживати🙏🏻
@@oksanakotan2900 Якось я читала релігійну книжку в якій був розділ: "Допоможіть іншим себе любити". Ішлося про самодогляд. На моє переконання, зберегти свою доброту, себе, гідність і мораль, а навіть просто прожити - це теж допомогти іншим себе любити. Чи була б я закохана так сильно в Україну, якби у неї була б інша історія...? А я горджусь, що я українка, я горджуся своєю історією, я горджуся своєю бабусею... Вона не втратила сенсу життя...За що я їй вдячна. Вони боролися, вони мої бабусі і дудісі, за життя, за своє місце під сонцем на цій землі, а я маю змогу молитися на гробі, якому стоїть хрест, померли в ім'я Ісуса Христа, в ім'я Бога! Маю змогу йти з чистим серцем на святвечір до своїх рідних.
Її сусідки заговорили з москалями, прийшли забрали їх пізно ввечері і з найбільшою жорстокістю вбили, на ранок їх знайшли порізаних і заколотих на островки... --- так діяли яструбки - перевдягнені в українських партизанів -московити. А дівчинка була - живцем, в надії, що інші партизани захочуть вийти на зв'язок.
Діна, Ваші відео безцінні! Я дуже рада такому якісному українському і україномовному контенту!
Такий досвід є у більшості українців, але, на жаль, ви праві, про це мовчать. А звичка робити запаси майже на рівні інстинкту. Ми сильні! Слава Україні!
Мої з Херсонщини замовчували голод 45-46, дідусь навіть нічого не казав про 33 рік. Але я чула в дитинстві такі фрази як «доїдай», «не можна залишати борщ, їси м’ясо, ми не їли таке після війни». Бабуся і досі робить багато закаток. А борщ ми їли десь до 2000-х з хлібом з маслом. Але про голод говорили тільки у рамка голоду в Поволжє, але ніколи про наш голод 😢 ну і бабуся завжди переживала через те, що я занадто худа і хотіла постійно мене нагодувати
Я живу на заході,тож мої предки не зазнали голодомору. Але завжди дуже болісно сприймала цю інформацію,наче сама це пережила, завжди мороз по шкірі ... Мої бабусі ніколи не викидали їжу, бо гріх. хліб в нас це святе - навіть коли хліб падав,бабуся його струшувала і їла.. завжди робилися запаси, консервації...
Але завжди дуже болісно сприймала цю інформацію,наче сама це пережила, завжди мороз по шкірі... ------ А Ви впевнені, що не від дитини, яку прийняли в родину? Західна Україна брала в родину багатьох дітей, і багато лишалися жити в родині. А маленькій дитині могли і не сказати, що не рідна...
Клас, це дуже цікаво і корисно. Багато почула переконань, які прийшли від батьків, які чую в своїй голові - не висовуйся, успіх/гроші це небезепечно, нікому не розказуй про хороше, бажання накопичення щоб відчувати безпеку.
Але ніколи не подумала б, що ці переконання то наслідки голодомору
Ви робите дуже корисний контент, продовжуйте!
Дуже правильне та потрібне відео. В багатьох моментах це історія моєї родини. Моя бабця говорила точно так само.
Хочу вірити, що вже молоде покоління зможе впоратися з цими проблемами. І саме важливо подолати комплекс меншовартості та толеруванні ворога.
Дуже вразили статистичні дані - то для мене доволі неочевидні наслідки травмування Голодомором
Дякую, за ваш такий ґрунтовний підхід до цієї теми(та і взагалі будь-якої)😌
Дякую, Діно. Нарешті зрозуміла чому мені так важко перейти на українську. Це жахливо, я ніколи не могла зрозуміти глибину моєї травми. Родина моєї мами з під Києва, дід працював у місті тому вони вижили, але бабуся так і не змогла все розповісти, боялась, навіть у вільній Україні.
Ой мої родичі і зараз бояться озвучувати чи спорити про політику владу, бояться сексот і в 70 років.
Діна, ти зробила неймовірну роботу! Таке змістовне відео, так все по поличках розкладено.
І боже мій, я майже всюди впізнала себе. Бабуся була підлітком у голодомор, все що я знала - "нам пощастило, ми виїхали в сусіднє місто" і тільки зараз я дізналася від мами, що насправді не так вже і "пощастило" і досталося семʼї бабусі дуже сильно.
Ну і всі наслідки ми зібрали -- і поведінка з їжею, і довіра, і прославляння совєтського союзу. Але перший крок зроблено -- усвідомити, що проблема є. Я раніше жартувала, що мені "жадібність" від бабусі дісталася, а тепер я розумію чому, і розумію, що це не жарти.
Шкода, що її з нами вже давно немає і я не можу з нею про це поговорити. Але з іншого боку добре, що вона не побачила, як війна знов прийшла в наш дім.
Дуже вдячна вам за це відео. Моя родина пройшла через голод і я насправді відчуваю на собі і відловлюю наслідки цієї травми. І давно шукаю можливості пропрацювати її. Дякую
Дякую, надзвичайно цікаве і печальне водночас відео, так боляче усвідомлювати, що травми проходять крізь роки і покоління, і все це через інших людей
Теж помічаю за собою всі ці звички і дбайливе ставлення до їжі, хоч моя родина і з Закарпаття
Помітив дуже цікаву річ. Коли на початку березня довелося темчасово переїхати до родинного замку у селі, добре що поруч, 30 кілометрів від порогу квартири). Так от, там по цигарки сходити, займає хвилин 40 часу, і це в кращому випадку. А нещодавно раптом зрозумів, що йдучи у магазин, ще жодного разу не замкнув хату на ключ, а літом так взагалі, навіть дверей не зачиняв ніколи, штани з грошима натягнув, та пішов. Що у хату хтось залізе, чи щось там вкраде, таке навіть на думку ніколи не спадало, як щось дуже малоймовірне. А у місті чомусь все навпаки, 2 хвилини до ларька, але швидше штани забудеш ніж ключі або телефон. Додам, що коли перший раз окрім відчинених дверей, забув ще й телефона взяти, оце й було справжнє щастя.... Майже нірвана.
Дякую! 6:00 - ще до кінця не дослухав, але думається, що ота орда орків це такі подібно поламані люди, які тепер усе, що з ними було, заперечують - і вірять совіцькій пропаганді! Видатний режисер Алєксєй Ґєрман-старший про це говорив прямо - "Ми зґвалтована країна, ми прийняли все, що з нами зробили". І вони нас додатково ненавидять за те, що ми не хочемо прийняти. Хоча всі ці потакання імперії та імперців з мого досвіду впираються в ніякові посмішки і не менш ніякове мовчання, коли заходить про якісь проблемні моменти. Тому Алєґ Табаков десь до певної міри був правий, коли казав, що "украінци какієта убоґіє", просто це правильне спостереження щодо тих самих укрАінцеф, які шукали ласки в Москві і тому були готові ніяково посміхатися - і саме це дійсно убого, сперечатися складно...
В тому сенсі проговорення травми направду робить вільними і розкутими, а не убоґім козачком на побігеньках у тих, хто зробив це з тобою і твоїми предками.
Дякую 💙💛Радію від кількості українського контент 💙💙💙💙
Діна - Ви чудова. Ваша робота неймовірна! Величезна подяка за професійний і дуже цікавий матеріал. Щодо відео: Мені знадобилося декілька спроб, бокал вина і носові хустинки щоб до кінця додивитися. Мабуть - це задача всього життя: перепрацювати, осмислити ці сімейні травми. Моя бабуся говорила багато про голодомор, тоді помер її маленький 2-річний братик. Розказувала як листя із берези їли. Мені в дитинстві то дуже чудно і навіть соромно було таке слухати. Я думала, що бабуся із розуму вижила. Студенткою історичного факультету слухала лекції про голодомор. То було жахіття! Не могла довго від них уговтатися. Очевидці які розказували про дитячий канібалізм визивали в першу чергу відразу. Навіть від самої себе. Бо в кінці лекції звучало: Може і ми зараз нащадки тих канібалів. Може. На сьогоднішній день мене то мало хвилює. Зато вижили. Знаємо історію і в яку сторону ставити кулемет. Я перепрацьовую свою травму із кожним донатом на ЗСУ. Слава Україні!
Діно, ви розумничка! І свій ютуб канал відкрили, і вдало зайняли малоосвоєний сегммент - сціальну психологію. З божою поиіччю і багатьом глядачам допоможете.
Я з дитинства пам'ятаю (середина 90-х), що по селах, принаймні на заході, все ж зачиняли двері використовуючи віничок =) Чи довіра повернулась, чи у нас голодомор був не такий сильний.
Мій покійний дід з Київщини, то він постійно сперечавсь з бабусею, що голодомору не було. Хвалив совєти, був щирим комуністом з промитими мізками. При цьому, варто було йому випити чарку - починав ледь не плакати про те, що совєцька влада забрала в нього, першокласника, батька - на війну - і не повернула... І згадував, як колоски на полі збирав. І дружив все життя з реальним бандерівцем. Тобто, в нього було добряче розщеплення свідомості, тому й тихцем пиячив((
І навіть зараз, я бачу по своїх молодих двоюрідних братах-сестрах, як вони під час якої паніки (ковід і т.п.) скуповують продукти. Сестра каже, "купила мішок борошна. А я ж навіть не печу ніколи! Але хай буде".
Мої родичі важко працюють і не цінують своєї праці, і здоров'я. Деяким знадобилось років 40, щоб нарешті припинити себе вбивати роботою.
А на мені ця біда відобразилась специфічно: я не можу пройти повз голодну тварину. Мені майже фізично боляче, я мушу всіх наздогнати й нагодувати) Але це взагалі не проблема, порівняно з іншими...
Навіть там, де був Голодомор до кінця 80 широко по селах використовували віник, як замок, а моя бабуся по татові, певне і довше. Особисто зустрічала віник, як замок після 2000 року.
Надзвичайно вдячна за відео. Історію Голодомору важливо висвітлювати. І не дише з історичної точки зору, а ще і з професійної психологічної.
І звичайно окрема вдячність за україномовний контент. (Ще й в інсті піддивилась, що ви з Одеси. Хоча можу помилятись). Для мене, як українки з Одеси, завжди безцінно бачити україномовних українців професіоналів.
Дякую, Діно, за такий грамотний, професійний контент! Розумію, скільки часу й ресурсу займає підготовка одного випуску (порівняно з отими "блогерами", які розповідають, як провели свій день чи що їм наснилося тощо). Дуже хочеться. щоб Ваш канал швидше просунувся на ютюбі!
КУРКУЛЬ, куркуля, м. (укр.) (нов.). Крестьянин-кулак на Украине.
@@politicalridicule кулак, це те, що в дулю завертається👌
Для мене це завжди було загадкою, чому нащадки людей які пережили голодомор часто краще ставляться і оправдують своїх катів ніж нащадки тих хто лише чув про цей злочин. Моя прабабуся пережила голодомор , а її син ( мій дід) був членом партії, вірив в комунізм і завжди говорив що ніякого голоду не було, це родина моєї мами вони жили на Київщині. Сама я виросла на Львівщині, звідси родина мого батька, я з дитинства знала і про голодомор і про інші злочини совка. Дякую Вам за відео!
Цікаво, а як же він пояснював (ну хоча б самому собі) ті обставини, які пережила його власна матір? Я то розумію першопричини і зомбування того ми й досі бачимо в сусідній країні. Але одне діло, коли це сусідня держава і ти сумніваєшся. Але ж друге діло, коли матір з дитинства тобі розказує, що довелось пережити…🤔
@@oksanakotan2900 я не знаю чи розповідала вона йому про голодомор, люди дуже боялися всіх і всього, а ще він алкоголіком був
@@oksanakotan2900 люди були такі залякані, що боялись про це говорити.
@@user-dl8wo6oo4l можливо. Я не подумала, що можливий такий варіант, при якому він навіть не знав трагедії своєї матері…
@@oksanakotan2900 але пив. Травма вилилася в алкоголізм...
Дякую що піднімаєте таку складну тему ❤️
Прадід був розкоркулений та засланий в Сибір 😔
Дуже вчасно, актуально, правдиво та професійно.
Ми всі на правильному шляху подолання цієї проблеми, і з кожним днем ми стаємо ще сильнішими!!!