Доброго дня. Все, що Ви говорите неоднозначно і дуже індивідуально. Коли я протягом останніх 5 років (живемо разом 23 роки, двоє дорослих дітей) включалася в процес (як Ви кажете), щоб спасти сім'ю, і це під час того як тебе два рази зрадили, коли ти просиш не вживати алкоголь, хоча не алкоголік (але почав втіхаря і це було помітно, але я інколи мовчала), почав залазити в борги і не чує (можна так сказати боїться), що потрібно щось міняти. Були у психолога декілька разів і потім сказав, що сам розбереться, а я ж його не заставлю. Не б'є фізично, але крапля за краплею відчуваєш, що тебе вбивають духовно, на емоційному рівні, коли ти говориш людині про те як почуваєшся, що він так робить, а тебе не чують, а ще й звинувачують у багатьох речах (у багатьох випадках), маніпулює, що накладе на себе руки, що тоді? спасати далі, забивши на себе? не любить? Я вважаю, що там, де двоє, це гра не в одні ворота, а праця двох, навіть якщо один б'ється. Тріщина виникла ще до війни і продовжується збільшуватися далі після. І от якраз вона відкриває остаточно очі, що немає що спасати, бо вже просто стало байдуже. Навіть тоді, коли дала зрозуміти йому, що роз'їхавшись, я стала дихати вільніше, почуваюся спокійно і тобі стали говорити, що люблять, дякують і просять вибачення (не за конкретні дії, а просто), то вже не сприймаєш цього, не відчуваєш, що говорять щиро і від душі, а так аби не пішла остаточно, то війна просто ставить крапку на всьому, для того щоб жити і рухатися далі, а не мучити когось і себе саму. Що скажете? Далі так жити як є чи змінити все? Я знаю, Ви скажете, що це лише моє рішення, моя відповідальність за своє життя, але хотілося б дійсно почути пораду фахівця. Дякую
У мене така сама ситуація, таке відчуття ніби ви про мене написали.Теж пішла окремо жити,так, мені стало краще,а от він не може заспокоїтись.Весь час намагається мені все назло зробити. Як би залишилась з ним то ніколи б не побачила його справжнє нутро😢.
Дякую, дуже мудрі поради. Ми з чоловіком вже рік як розійшлися, спочатку ми спілкувалися, бачилилися, але з кожним місяцем все рідше, дійсно, відстань дуже віддаляє. Через 8 місяців роздільного життя ми взагалі перестали спілкуватися та бачитися. Вже відновлення шлюбу не можливе.
Все у кожного індивідуально,особисто...я за 37р.шлюбу(як можна назвати)прийшла до висновку,що на 70 -80 відс.залежить від чоловіка в сім'і...Бо жінка,яка одружується хоче в основн.одного:ласки,підтримки зі стор.чоловіка (моральн.,фінансовоі..),допомоги по домаш.справам,кохання в ліжку,щирості і бути чесним у стосунках...Це ж відноситься і до жінки...А в житті стикаєшся із мамин.синком,якого мати не може відпустити від юбки,хоч йому вже за 60 р.,нарцисом,який не цінить,не вдячний за домаш.роботу,а сам не приймає участі( бо то не його справа)...і так інш.А діти (сини)ростуть,бачать таке відношення і в них формується до матері теж зневага,руйнується матер.авторитет в сім'і...Бо батько вдома,не п'є,з чужими жінками не шастає,гроші дітям дає,але по5-6год.проводить біля комп'ютера,телевіз.,дується,як призовеш до совісті,порядку,попросиш допомоги....От такі справи...У жінки від такого життя одні хвороби:фізич.,розлади настрою,поведінки аж до депресивн.станів...А мріяла про красиву,дружну сім'ю...!!!
Співчуваю тоді навчіться любити себе і знайдіть хобі яке вам буде допомагати відчути себе щасливою або потрібною наприклад допомога безпритульним тваринам ..для мене це хобі дуже виводить з дипресії я відчуваю себе потрібною і отримую задоволення і душевну рівновагу
Проблема, що тато може спілкуватися з дитиною тільки з дозволу матері. Тому, запам'ятайте, чоловіки, боріться за місце проживання з дитиною. В Україні не працює рівність батьківства.
Є жінка. Живе за рахунок чоловіка. Не працює. Війна. У чоловіка є кум, який служить в ЗСУ. Однго разу за 3 роки кум попросив допомоги (в борг, але звісно чоловік просто допоможе куму, який нас всіх захищає, бо держава платить копійки, а у кума сім'я діти ітп). І от дружина, коли взнала про це, зненавиділа чоловіка за це. З обгрунтуванням що як так допомагати куму, коли у жінці нема своєї машини... а те що кум на війні то він сам винен, міг би відмазатись. Чи можна тут ставити питання як з'їхатись назад? :))) Чи доречніше задатись питанням як так вийшло одружитись на такій жінці... і що з чоловіком було не так... Або коли жінка каже чоловіку - ану давай мені гроші на розваги, щоб я собі поїхала з дому і не бачила твоє лице... (замість лице інше слово)....
Цікавий психолог. Все у нього чоловіки винні. Б'є, зраджує, принижує. А що якщо це робить жінка? Чи всі чоловіки у всьому винні? Що якщо жінка десь, ніколи не ви ставало контактності, підтримки? І таких відносин я бачу досить багато...
Не завжди відстань вбиває сім'ю. Мій дідо будучи одруженим і маючи двох маленьких дітей був вивезений до Сибіру(1946р).відбув у таборах 9 років.Повернувся,народилася третя дочка і прожив з моєю бабцею ще багато років. Знаю ще багато таких історій.
Доброго дня. Все, що Ви говорите неоднозначно і дуже індивідуально. Коли я протягом останніх 5 років (живемо разом 23 роки, двоє дорослих дітей) включалася в процес (як Ви кажете), щоб спасти сім'ю, і це під час того як тебе два рази зрадили, коли ти просиш не вживати алкоголь, хоча не алкоголік (але почав втіхаря і це було помітно, але я інколи мовчала), почав залазити в борги і не чує (можна так сказати боїться), що потрібно щось міняти. Були у психолога декілька разів і потім сказав, що сам розбереться, а я ж його не заставлю. Не б'є фізично, але крапля за краплею відчуваєш, що тебе вбивають духовно, на емоційному рівні, коли ти говориш людині про те як почуваєшся, що він так робить, а тебе не чують, а ще й звинувачують у багатьох речах (у багатьох випадках), маніпулює, що накладе на себе руки, що тоді? спасати далі, забивши на себе? не любить? Я вважаю, що там, де двоє, це гра не в одні ворота, а праця двох, навіть якщо один б'ється. Тріщина виникла ще до війни і продовжується збільшуватися далі після. І от якраз вона відкриває остаточно очі, що немає що спасати, бо вже просто стало байдуже. Навіть тоді, коли дала зрозуміти йому, що роз'їхавшись, я стала дихати вільніше, почуваюся спокійно і тобі стали говорити, що люблять, дякують і просять вибачення (не за конкретні дії, а просто), то вже не сприймаєш цього, не відчуваєш, що говорять щиро і від душі, а так аби не пішла остаточно, то війна просто ставить крапку на всьому, для того щоб жити і рухатися далі, а не мучити когось і себе саму. Що скажете? Далі так жити як є чи змінити все? Я знаю, Ви скажете, що це лише моє рішення, моя відповідальність за своє життя, але хотілося б дійсно почути пораду фахівця. Дякую
У мене така сама ситуація, таке відчуття ніби ви про мене написали.Теж пішла окремо жити,так, мені стало краще,а от він не може заспокоїтись.Весь час намагається мені все назло зробити. Як би залишилась з ним то ніколи б не побачила його справжнє нутро😢.
Дякую Дмитро за ваші поради
Дякую, дуже мудрі поради. Ми з чоловіком вже рік як розійшлися, спочатку ми спілкувалися, бачилилися, але з кожним місяцем все рідше, дійсно, відстань дуже віддаляє. Через 8 місяців роздільного життя ми взагалі перестали спілкуватися та бачитися. Вже відновлення шлюбу не можливе.
Прикро це чути
Все у кожного індивідуально,особисто...я за 37р.шлюбу(як можна назвати)прийшла до висновку,що на 70 -80 відс.залежить від чоловіка в сім'і...Бо жінка,яка одружується хоче в основн.одного:ласки,підтримки зі стор.чоловіка (моральн.,фінансовоі..),допомоги по домаш.справам,кохання в ліжку,щирості і бути чесним у стосунках...Це ж відноситься і до жінки...А в житті стикаєшся із мамин.синком,якого мати не може відпустити від юбки,хоч йому вже за 60 р.,нарцисом,який не цінить,не вдячний за домаш.роботу,а сам не приймає участі( бо то не його справа)...і так інш.А діти (сини)ростуть,бачать таке відношення і в них формується до матері теж зневага,руйнується матер.авторитет в сім'і...Бо батько вдома,не п'є,з чужими жінками не шастає,гроші дітям дає,але по5-6год.проводить біля комп'ютера,телевіз.,дується,як призовеш до совісті,порядку,попросиш допомоги....От такі справи...У жінки від такого життя одні хвороби:фізич.,розлади настрою,поведінки аж до депресивн.станів...А мріяла про красиву,дружну сім'ю...!!!
Співчуваю тоді навчіться любити себе і знайдіть хобі яке вам буде допомагати відчути себе щасливою або потрібною наприклад допомога безпритульним тваринам ..для мене це хобі дуже виводить з дипресії я відчуваю себе потрібною і отримую задоволення і душевну рівновагу
Проблема, що тато може спілкуватися з дитиною тільки з дозволу матері. Тому, запам'ятайте, чоловіки, боріться за місце проживання з дитиною. В Україні не працює рівність батьківства.
у нас нажаль невеликий % дітей виховуються батьком
Є жінка. Живе за рахунок чоловіка. Не працює. Війна. У чоловіка є кум, який служить в ЗСУ. Однго разу за 3 роки кум попросив допомоги (в борг, але звісно чоловік просто допоможе куму, який нас всіх захищає, бо держава платить копійки, а у кума сім'я діти ітп). І от дружина, коли взнала про це, зненавиділа чоловіка за це. З обгрунтуванням що як так допомагати куму, коли у жінці нема своєї машини... а те що кум на війні то він сам винен, міг би відмазатись. Чи можна тут ставити питання як з'їхатись назад? :))) Чи доречніше задатись питанням як так вийшло одружитись на такій жінці... і що з чоловіком було не так...
Або коли жінка каже чоловіку - ану давай мені гроші на розваги, щоб я собі поїхала з дому і не бачила твоє лице... (замість лице інше слово)....
Забути як страшний сон
Дякую нічого нового я не почув крім того що знав
Цікавий психолог. Все у нього чоловіки винні. Б'є, зраджує, принижує. А що якщо це робить жінка? Чи всі чоловіки у всьому винні? Що якщо жінка десь, ніколи не ви ставало контактності, підтримки? І таких відносин я бачу досить багато...
Не завжди відстань вбиває сім'ю.
Мій дідо будучи одруженим і маючи двох маленьких дітей був вивезений до Сибіру(1946р).відбув у таборах 9 років.Повернувся,народилася третя дочка і прожив з моєю бабцею ще багато років.
Знаю ще багато таких історій.