Мій тато - науковець. Його часто кличуть телеканали на інтерв'ю. Одного разу його покликати взяти участь у обговоренні на тему " як знайти свою другу половинку?". На що мій тато з матом заявив, що по-перше, це якась фігня, а не наука і його не потрібно було турбувати для цього,, а по-друге, кожна людина народжується повноцінною і цілою та не потребує якихось додаткових частин. З цими словами він кинув трубку. Тоді я стала поважати свого батька ще більше)
@@АндрійБай-т3я Ні, хотіли запитати не як він зустрів її матір, а як він зустрів стереотипне уявлення про партнера жіночої статі, тобто, скоріш за все, дуже й дуже сексистське уявлення.
Не по темі, але сьогодні плачу від того, що наші військові зайшли в Херсон. Дякую Богу і Людям, які допомагають і роблять все можливе, щоб вигнати цю нечисть з нашої святої землі 💙💛 Слава Україні ☮️ Слава ЗСУ, ТЕРобороні, Пожежникам, Лікарям, ДСНС, полеглим воїнам і всім українцям і українкам за нашу спільну перемогу🥳🥳🥳🥳🥳ми вистоїмо до кінця🙏
І я плачу від щастя!) Я -харків'янка, ніколи не була в Херсоні, але це наша земля, наша частка і я дуже рада, що люди на херсонщині нарешті зможуть дихати вільно!
коли я виходила заміж (11 років тому), я була квіточкою, виплеканою художніми книжками минулих століть. я не знала понять "аб'юз", "шлюбний контракт", "газлайтинг", "знецінення", "завчена безпорадність", "емоційне обслуговування", "пасивна аресія". про "другу зміну", авжеж, не чула. у мене була чітка установка, що я маю народити і бути берегинею. я регочу в очі тим, хто каже, що феміністки - це самотні мужененависниці, обкладені котами. ніт, ніщо не робить феміністкою краще, ніж шлюб у 23 і декрет у 24.
Співчуваю. А в мене все навпаки, я,правда вийшла заміж в 26, і саме тоді відчула себе по справжньому квіточкою, яку доглядають. А до заміжжя стільки розчарування було від чоловіків, що навіть згадувати неприємно.
в тебе хоч діти є, а то феміністки сплять з ким попало, але стараються не залетіти, а після 35-40 років готові няньчити дитину, але уже не можуть завагітніти
Вийшла заміж "по зальоту", прожили 1.5 роки і я прийняла рішення, що краще розвестись. За пів року зустріла свого по духу мужчину, вже 9й рік разом, 5 з яких у шлюбі. Досі хвилю себе, що прийняла тоді таке рішення, дала шанс собі на щасливу долю( незалежно від того зустріла би другого чоловіка, чи ні, просто звільнила себе від страждань) а також дитині дала шанс вирости психічно не травмованою неблагополучним шлюбом батьків. І висновок, що навіть "по зльоту " в наш час є вибір, є опція не виходити заміж
Вийти заміж по зальоту... а якби ти по п'яні від волоцюги залетіла, теж заміж би вийшла?)) Цікаво які психологічні травми зазнає дитина коли дізнається що з'явилась на світ завдяки нещасному випадку і її ніхто не хотів, а живою залишили бо вибору не було...
Слухаю ефір, і згадала одну ситуацію, яка просто "шедевр" щодо родичів і "треба вийти заміж". Якась дальня родичка, яку я бачила раз на декілька років, при черговій зустрічі (мені було вже за двадцять років) питає "ну що, заміж вийшла? Або хоч нареченого маєш?" Кажу, ні не маю, не вийшла. А вона мені й говорить, "я ось тебе зараз познайомлю з чоловіковим племінником, він неодружений, а йому вже також пора. Щоправда, він випити любить, але то ти потім поправиш". Я тікала, далі чим бачила. А зараз згадала цю історію, і думаю, це ж який світогляд був у людини, що знаючи, що той хлопець алкаш, все одно пропонувати звести, бо як же ж це так, за двадцять (22 чи 23 тоді було) і неодружена. Ганьба. Краще вже з алкашом мучитися, але бути одруженою. Жах.
А оце "потім підправиш" це взагалі ні в які ворота... Якщо навіть батькам не вдалося поправити, то що вже й жінка зможе. Краще одразу знайти людину, яку не треба потім підправляти
@@marysid228 так в тому й самий жах. Не те погано, що намагаються "допомогти" вийти заміж, а те, що сам факт заміжжя цінується вище, аніж щастя в шлюбі.
крінж! у мене був схожий. якось мою старшу сестру знайомили з кавалером, мене взяли за компанію. в результаті сестра в прольоті, бо обрали мене. він був вдвічі старший за мене, товстий і негарний. мене нудило від нього. а мама і її подруга (його мамця) почали ламати мене іти з ним на побачення. моєї згоди ніхто не потребував. я відчула себе скотиною, призначеною на парування з обраним хазяями самцем. розрулив все брат, який сказав, що добряче поб'є горе-кавалера, якщо вони будуть мене діставати.
Коли тені було десь 21-22 роки, одна родичка сказала: Ти чому не виходиш заміж, ти ганьбиш цим усю нашу родину. У нас у роду усі заміжні. У мене не пройшла образа навіть після її сметі.
Привіт зі зворотньої сторони - щасливо одружена 7-й рік із третім чоловіком. Реакція нових людей на факт кількох шлюбів: «От молодець! Ох як вміє!» або «Ну ти і й*бнута!» Жодних рефлексій з приводу того, що можна закохатись, пожити, піти різними шляхами, розлюбити, розійтись цивілізовано і будувати нові стосунки. І це не досягнення, і не провал, а життя❤
у мене на роботі була жінка яка була 5 разів заміжня і вона була дуже балакуча, і всі, незважаючи на те яка це добра і розумна жінка, казали що чоловіки її кинули через її балакучість і сміхувались з неї через це; завжди було шкода її, адже мені як і їм невідомо яке життя було в неї з ними.
Тому, що для більшості людей щасливий шлюб це міцний шлюб, прожити разом дружньо до старості, виростити дітей, дочекатися внуків. Смішно читати, що всі ці ваші попередні шлюби були щасливими, якщо так, то чого розбіглися? Закоханість пройшла, а любов так і не прийшла...
Нагадало, як моя знайома говорила про однокласницю свого чоловіка, що вона "бл*дь". На моє питання чому вона так її називає, та відповіла: "ну а що, як вона до 30 років вже тричі заміжньою була! То як її назвати?" 🤦♀️🤷♀️
@@KaterynaGerasymchuk мабудь вам важко уявити, що можна бути щасливою у шлюбі, а потім розійтися. та нє... треба йб*ти одне одному мізки до кінця, коли стосунки і почуття вичерпали себе (замість того, щоб зрозуміти і осмислити це вдвох і далі піти порознь) - оце по вашому щасливий шлюб! ахахаххха.
Дівчата, а можна ще одну тему підняти? Коли мій чоловік став працювати програмістом, я покинула роботу. Дитині було 4 роки, моя робота приносила копійки порівняно з зп чоловіка, і ми вирішили, що це обгрунтоване рішеня. З тих пір пройшло вже 5 років. Я займаюся хатніми справами і мені це подобається, мені подобається тримати в чистоті квартиру, готувати смачні вечері, проводити час вдома (хоч зараз модно кпзати, що жінка не повинна готувати та прибирати - мені це справді подобається!). За цей час я займаюся англійскою, здала на права... Але. Коли я йшла з роботи - ми з мамою страшенно посварилися, тому що "сучасна жінка повинна прагнути незалежності та кар'єри!". І тепер кожного разу, коли я зустрічаю когось із старих знайомих, з ким не спілкувалася давно і мене питають "як справи?", я чую співчутливе "ну ти ж мати, в тебе дитина, але пізніше вернешся на роботу!" І мене це бісить. Я зрозуміла, що жінки повинні просто вічність вести ці бої за своє право самим обирати свої життеві сценарії. Спочатку феминістки билися за право працювати на рівні з чоловіками, а зараз треба окремо отстоювати своє право "не працювати, не гнатися за кар'єрними досягненями, якщо мені це не цікаво". Я - людина з вищою освітою, 10 років була інженером-електриком, написала та видала два фентезі-романи, але я ж не працюю прямо зараз, тому змушена відчувати себе тупою, тому що маятник змінив напрямок і тепер "домогосподарками можуть бути лише тупі блондинки, в яких немає мізків на кар'єру". Я просто обираю такий вид діяльності, який мені комфортний, моя сім'я не проти, так чому на мене дивляться зверху? Зробить тему про кар'єру, будь ласка. І про те, що не мати кар'єрних успіхів, а бути просто домогосподаркою - теж нормально, якщо це доставляє задоволення.
Сайонара, сестро. П'ятий рік як покинула кар'єру адвоката, живемо в селі, тримаю господарство і абсолютно щаслива. Коханий чоловік теж. Головне, щоб було добре мені і моїй родині. І перемоги.
Живу в Німеччині, і тут вже є цілий клас, що називається «жінка програміста». Ви дуже слушно написали, що пішли з роботи, тому що, порівняно з чоловіком, зарплата - копійки. Так в багатьох сім’ях програмістів. Жінки перевчаються на qa, або покидають роботу, бо сенсу немає. Це теж окреме питання, тому що цінність роботи не завжди вимірюється зарплатнею. Але ви підняли дуже цікаву тему.
Для мене фемінізм це не «жінка мусить прагнути до реалізацї в кар‘єрі», а про «жінка має вибір бути тим, ким їй комфортно». Та й взагалі, кожна людина, чи чоловік, чи жінка має право бути тим ким хоче і займатись тим, чим хоче.
Вийшла заміж у 22 роки під страшенним тиском суспільства та родичів (який почався ще коли мені було 15 років). Ну "бо ж пора, старою дівкою будеш". Ще тоді я під шкірою відчувала, що не хочу. Але не мала сміливості опиратися. Мова про розлучення пішла вже через тиждень після весілля... Але потім були ще довгі 4 роки моральних страждань, щоденних сварок, бійок і т.д. Я стала виглядати, як бита долею змучена жінка. А кодлишній чоловік - як холерик у квадраті. Словом, ніхто з нас двох не був щасливий, окрім родичів, які зайобували питаннями "коли діти?.діточки вам все виправлять! народіть дітей, і не буде у вас часу на драми". Але вони геть не розуміли, що це не драми, а реальні страждання двох молодих людей, які категорично не були готові до шлюбу. Зрештою, ми таки наважилися сказати родичам, що баста, ми розлучаємось. Вже через місяць після розлучення мої родичі почали знову зайобувати "знайди собі когось, шо ж ти сама будеш?!". Довелось зібрати всю сміливість у кулак та пояснити їм, що поради, як я маю жити своє ОСОБИСТЕ життя вже недоречні, бо я один раз піддалсь, і нічого доброго це не принесло. Родичі не припиняли тиснути. Зрештою на певний час довелося перервати з ними спілкування, непіднята протягом двох тижнів слухавка вгамувала їх. Далі 3 роки я була наодинці без стосунків. І чорт забирай - прекрасно себе почувала! Я відчула себе вільною і щасливою! А ще згодом зустріла людину близьку духом, зараз вже 2 роки в стосунках. І теж почуваюсь щасливою! Бо вже готова до стосунків - ото і весь рецепт. А якби не була готовою хоч до старості - то теж норм. Я дозволила собі жити СВОЇМ життям, а не чиїмись очікуваннями, дозволила собі НЕ відчувати сорому за те, що не вписуюсь у чийсь стандарт ідеалу. І це спрацювало. Бажаю усім людям бути у синхроні із собою і якомога раніше виплекати оцю сміливість протистояти оточенню. Тоді все буде зашибісь) Еммо, Яно, дякую вам за якісний український контент та підбір тем, ви ТОП! :)
Ахах, про треніки маю власний досвід: запросила на вечерю бойфренда, цілий день готувала і прибирала до його візиту і наприкінці привела себе до ладу і одягла нові треніки ( на той час я думала, що виглядає симпатично, підкреслює форми, але з іншого боку по-домашньому і наче я не дуже старалася 🤣). Так ось, коли він приїхав, він ні разу не похвалив вечерю або затишок у домі або ще щось, а лише зауважив що в трениках я виглядаю так собі і чому він взагалі має мене хотіти коли я так вдягнена. На моє питання: а нічого що я у себе вдома він нормально не відповів, але було так би мовити неприємно. Але, нещодавно сталася аналогічна ситуація з іншим чоловіком і він щиро здивувався, що я заради його візиту одягла такі сексі штанці, словом йому дуже сподобалося👌 , тож дівчата, не в трениках проблема, а в тому, що хтось натуральний мудак, а хтось ні. Всім бажаю мати у своєму житті правильних людей 😉🤗
От власне, для закоханого чоловіка жінка і в треніках красуня) Була в мене кумедна історія колись. Був сильний дощ, а треба було на городі вирвати і принести мамі кабачків. Я була в гумовцях і в татовій старій куртці, ще й накинула на голову якусь хустку. Як я злякалася, коли побачила, що молодий і симпатичний хлопець перевіряв покази лічильників, а ще й він мене побачив, я аж захотіла заховатися)) А він сам допоміг мені ті кабачки донести ще і багато компліментів наробив. Потім він не раз казав моїм батькам які в них гарні дочки)) Гарна людина бачить хороше у всьому
хах, цiлком може бути, що вiн сусiдцi й колезi так само треники вихваляє. Одним чоловiкам хочеться щоб стильно одягнена й мейк, iншi кажуть якщо мiж ногами нема члену то дiвчина вже красуня😆Хтось бачить свiт фiлософськи, хтось емоцiйно, хтось вiзуально, хтось взагалi лише логiчно, люди такими народжуються. Мудаком бути не можна. Але судити людину за смаки в одязi то зашквар. Особисто я, коли дiвчина одягнена як бомжиха зразу кажу, типу вибач ти супер, але здається мiж нами нема iскри, давай лишимось друзями 😁
@@archie2.8 спортивні штанці - це для вас одягнена як бомжиха? а як по-вашому має бути одягнена дівчина у себе вдома? вечірня сукня в блискітках і розріз до дупи?
@@AlikaLi357 хто бля одягає треніки на побачення? Існує з десяток видів красивого одягу для дому. Є сукні, зручніші за піжаму, якщо так припекло шось зручне одягнути.
Мене настільки запугали темами шлюбу та тим, що я не повноцінна людина, якщо у мене не буде чоловіка поруч, що мені стало страшно дорослішати. Ваш канал - це ковток свіжого повітря. Я змогла обдумати у себе в голові деякі моменти життя, більше стала про себе піклуватись завдяки вашим відео. Дякую за вашу роботу!
Зайшла в коментарі заради такого коментаря! Мені теж трохи страшно дорослішати, бо що, якщо в мене не буде чоловіка (або дружини) і дітей. Я боюся, як суспільство буде на це реагувати. В моєму житті є багато неймовірно успішних і класних жінок, в яких немає чоловіка і їх поважають за їхні професійні якості, вони надихають. Проте мені реально страшно від суспільного осуду, бо мене з самого початку підліткового віку питають, чи є в мене хлопець, і коли вони чують, що ні, і я поки нікого не шукаю, то вони або жаліють, або щиро дивуються. А оскільки мої смаки ще й доволі неординарні та мені мало хто може підійти в якості партнера чи партнерки, я ще більше маю шансів залишитися "старою дівою". Господи, в якому тупому і страшному суспільстві ми живемо!
Думаю, щоб визначитися, треба для початку задати собі питання: що я матиму в шлюбі з того, що не зможу мати без нього і наскільки мені цього хочеться? Але щоб відповіді були конкретними, а не абстрактними, і розмитими.
В мене чудовий 12річний син, я успішна в роботі , маю житло в Празі в мене реально ВСЕ ДОБРЕ. І навіть коли я приїжджаю в Україну до мами на непоганому авто...люди знають,що всього досягла сама,але всерівно кожна тітка, бабця... мені говорить,щиро з любов'ю, "ну бажаю тобі таки також бути ще і щасливою"🤪🤪🤪 І вони щиро не вірять, що я вже давно щаслива і в мене все ок
Чим більше я чую таких історій, тим більше вірю, що ці люди просто заздрять🤣 І намагаються своїм шлюбом, укладеним в одну секунду, знецінити роки вашої роботи
Дякую, дівчата! Озвучили всі мої думки за 15 років в стосунках, з яких 13 - у шлюбі. Як би не було важко незаміжнім українкам, але українське суспільство вже на багато вихованіше і толерантніше до цього питання. Не в останню чергу завдяки самим дівчатам. Я, будучи кавказькою дівчинкою, росла з наративом, що все моє "щасливе" майбутнє пов'язане із заміжжям, купою дітей і прислуговуванням. Я з таким розкладом не погоджувалася, брикалася, хотіла навчатися і будувати кар'єру. Бідна моя матінка так переживала, що ніхто мене таку зарозумілу заміж не захоче брати)))) Хоча сама була дуже нещасна у шлюбі. Але життя склалося так, що я знайшла свою половинку і, о боги(!), не своєї національності, не за вибором батьків. І я щаслива в цих стосунках, бо це був мій вибір, моя відповідальність.
Мені здається усвідомлення, що ви один одного обираєте щодня набагато цінніше і романтичніше, ніж обіцянка 20тирічної давности, яка зобов'язує тебе залишатися поруч, тому що правила
У нас недавно вчителька мови майже урок розповідала що "люди бувають красиві лише 3 рази в житті: коли народжуються, коли одружуються і коли помирають(що?). Коли людина народжується і помирає ми не бачимо, але ми бачимо коли вона одружується саме тому, ми все життя йдемо до шлюбу а потім все життя заради нього живемо(wtf?)" І плюсом до того говорила однокласнику типу "от не соромно тобі що Настя вчиться краще за тебе? Вона дівчинка і краще вчиться за тебе - хлопця. Чоловіки за природою кращі, розумніші. От чому чоловіки правили і мають правити світом? Бо вони кращі! Ти за неї кращий і гірше вчишся! От не соромно тобі?". Ми в 9 класі, дякую тепер я повністю ненавиджу ту вчительку
Бліаааааааааааа!!!! Волаю! Зразу чомусь на думку спадають актриси, у яких офігенно виглядати на подіях це частина роботи, може навіть краще виглядати ніж на власному весіллі і явно більше одного разу. Ну там точно життя не склалося у них )))
Цю вчительку треба звільнити. Вона не має права працювати за фахом із такими думками, бо фактично здійснює зраду України і злочин, трясця, проти людства!
Дякую за випуск! Стосовно шлюбу - для мене найдивнішим було те, що це питання задавали мені з 20 років. Ти ще взагалі не визначився що тобі в цьому житті робити, а до тебе приходять з розмовами про шлюб. І найбільш завжди дивувала фраза "Всіх хороших розберуть". Ніби мужик - це ковбаса, яка не може обрати хто її купує.
Бачте, в чім біда, пані Яно: у нас чоловіки завше були такою ковбасою. Просто доки ще трималися нормальні матріархальні традиції, то це було проблемою винятково юнаків, котрих ставили перед фактом: ось тобі гарна й роботяща дівчина, а як вона тобі не смакує, то йди під три чорти, ми тобі хату спалимо. Натомість у XVII сторіччі, коли до України приповзла ціла купа царських чиновників зі своїми дикими звичаями, то все доволі різко перекинулося на жіночу проблему. Звісно, загнати українок до підпілля так само, як своїх самиць, кацапи не могли, зате закони нам таки попсували. Тож три сторіччя підряд українки жили майже як меблі й часто не мали прав, якщо не були ні з ким одружені. Те, що у країні, де постійно точаться якісь війни і яку роздирають на шмаття сусіди, жінка не може мати власного господарства, якщо вона принаймні не вдова, - це просто нонсенс, бо вона його й так мати не може, й инак. І що з цим робити? А з чоловіків тим часом намагалися зварити інертну квашу, щоб усе було як у них у Заліссі, де б'є - отже, кохає, а за царя-батюшку треба головою накласти й не думати про своє до нього ставлення. Що й казати, частково їм це вдалося. Он покоління за сорок як поводиться? На двох воїнів або працівників є принаймні одна скотиняка, котра махнула до Карпат і жирувала там на всьому чужому, молячись, щоб чуваки з тероборони не відшукали. А вони ж уже, трясця, мали чималий шанс повернутися до адекватного мислення! Та й жінки цього віку теж дивно поводяться. Я зараз працюю у вроцлавській школі з українськими дітьми й уже надивилася... Більшість їхніх матерів, звісно, молодчинки, проте бувають і шалені чи просто на голову хворі. Є одна без чоловіка, котра свого сина змушує навчатися замість хоч инколи просто порозмовляти з ним. А син тим часом не тямить, нащо йому здалося життя. Якщо так триватиме, то виросте з нього чергова ковбаса, котрій казатимуть, що треба робити, а чого не варто, проте розуміти вона цього не могтиме. Є смиканий чувак, котрий усіх дістає - ще одна потенційна лікарська (чи радше сиров'ялена в його випадкові). А є хлопчик, котрий має шалену емоційну нестабільність. Знаєте, чому? Бо мати його любить, зате батько намагається "виховати чоловіка". Гадаю, Ви вже здогадалися, якими саме методами. З нього що виросте? Чоловіки теж часто бувають цілком нещасливі. Тож коли така-от уже доросла сарделька зустрічає дівчину, котра їй подобається, то гадає, що це ось ВОНО. І що? Правильно! Й починає вважати, що це нова матір або, скажімо, нова іграшка! Все, коло замкнулося й обернулося. На світ з'явилася нова потенційна ковбаса - ще маленька, котра росте, чуючи постійні сварки, докори і вважаючи, що це природня поведінка представників ідеальної сім'ї... Ой, аж самій моторошно стало. Ба більше, я Вам навіть можу такий приклад навести зі власного досвіду: мої батьки саме такі...:(((((
щиро дякую за відео, бо тема справді болюча! знаєте, зараз мені 20 і все життя, здавалося б, попереду, якби я не жила в селі... тоді одразу те що ти навчаєшся в університеті, сумлінно вкладаєшся у власний розвиток і т.д.-нікого не гребе, бо ти або "майбутня невістка", яка нічого не тямить в тому, чого не можна зварити в баняку, або чиясь жінка, де всі досягнення виключно ЧОЛОВІКОВІ, а ти або погана, або забагато хочеш або щось там собі видумуєш. і пофіг що в тебе підвищена стипендія, ти хочеш реалізуватися у свому напрямку і можливо отримати ступінь PhD 🤷 ба навіть, окрім звичайного штампику, ти мусиш йти до церкви шлюб брати, бо інакше ніц не рахується і хто взагалі таке видів: в гріху жити!!! а якщо в церкві розписуватися ти вже й згодилася -священник обов'язково оголосить це всьому селу і щей запитає чи ніхто не проти, бо їм, певно видніше 🤦 що воно страшенно нервує я і повторюватись не буду, скажу більше: цей всеважливіший шлюб мені особисто нічого не дає, окрім психологічних травм і ненависті до самого тільки слова; і навіть якщо я колись захочу вкласти його з партнером, про це знатимуть одиниці, бо я волію бути людиною, яка в житті щось має, аніж приставочкою до слова "чоловік"
Успіхів вам у житті, вірю що ви досягнете всього, чого бажаєте 💚 а поки що сил і терпіння) я вважаю що в житті головне то розвиток а не шлюб і треба слухати себе, а не що там інші хочуть. Ніхто крім тебе не буде жити твоє життя.
У мене після запитання "коли заміж" від знайомих моїх батьків, завжди відповідь-ніколи. Якщо з першого разу не дійшло і починають питати, а чому і як, я ставлю зустрічне питання:"а що хорошого у шлюбі"? Після 2-3 контраргументів, від мене відстають, ставлячи на мені "хрест"😅 Але краще бути "прибацаною" в очах суспільства, чим нещастною в шлюбі.
в одному із стендапів Насті Зухвалою є чудовий жарт "часто одружені люди - найгірша реклама шлюбу"🤣 ( не примешую при цьому класні і важливі сторони шлюбу)) але ну ця фраза, це така правда)))
Дякую долі за те, що знайшла ваш канал. Мені лише 25 і я мала такий комплекс неповноцінності і досі ще трохи його маю. Що я так само заставляла свого хлопця одружитися бо вже більшість однокласниць і одногрупників одружені а я ні. Бабця моя постійно питає чи нічого не каже мій хлопець за весілля. Подруги торочили що ми вже 5 років зустрічаємося а весілля ніяк не зіграємо. І що взагалі я нічого не досягла. Я зараз в цьому переломному моменті думаю про те що я нормальна і не треба ставити одруження як найбільше досягнення в житті. Втекла від гінеколога, яка декілька років розповідала мені що від кожної хвороби лікує вагітность. Цистит, молочниця, ерозія, кіста? Тобі просто треба завагітніти і все мине🤦🤦🤦😂😂дякую вам дівчатам, що лікуєте нашу свідомість
Ти в себе найбільша цінність. Спитай себе сама,чого ти хочеш. Всі інші йдуть лісом, бо тільки свої бажання ти будеш виконувати. Навчити когось жити - улюблене заняття невдах, які позирають на твоє життя. Не звертай уваги
Ого. Такий класний коментар!!! Виглядає, як «куплений»🤣 Мене дуже тішить, що випуски так допомагають. І Ви цим ділитесь. Я просто дивлюсь, типу, «ну тааак». Але я в 20-25: Подібні канали дуже б допомагали не так сильно відчувати цю «меншовартість», що ти ще не маєш 2-3 дитини і чоловіка.
Ви не уявляєте, наскільки я вам вдячна за цей етер! У мене ще є ця вавка в голові, що якщо мені не роблять пропозицію, то я не маю цінності і взагалі це означає, що мене не люблять. Особливо відчуваю це після зустрічей з родичами чи зі знайомими, яким вже зробили пропозицію або які вже одружені. І це попсувало стосунки з моїм хлопцем, на жаль. Я настільки надавала ваги пропозиції, що проґавила те, що взагалі не готова поки ні до шлюбу, ні до дітей) І ваш етер багато чого для мене підтвердив)
А найдивніше те, що коли ви все ж виріши "узаконити" свої стосунки, все рівно будуть фрази типу: "ну нарешті, нащо оце було тягнути", або "значить він тебе не поважає, якщо стільки часу змушував чекати" і т. д. А по факту особисто в моєму житті нічого не змінилося після державної реєстрації шлюбу, НІЧОГО! Тільки тепер, якщо борщ готує мій чоловік то я чую фразу:" Ну як же так, це ж твій обов'язок турбуватися про чоловіка?!..." - СЕРЙОЗНО, чому? він же варить на багато смачніший борщ))))
у мене так само , мій хлопець старший від мене на 10 років. і моя бабуся: ну а що це він тобі не пропонує нічого ? скільки ви так будете жити ? а може від когось кращого чекає ? і це вона каже мені в той момент , коли мій хлопець відкладає свої справи і іде зі мною на видалення зуба, коли якась халепа, то я біжу до нього. це ч не до того , що він тільки допомагає. ми чудово проводимо час разом , їздимо 3 відпустки, любимо разом їсти, дивитися фільми ....
Обіцянка 'вічно любити одне одного' не звучить абсурдно й нереалістично, якщо мати на увазі не почуття, а ставлення. Якщо над власними почуттями ми не маємо повної влади, то ставлення до партнера, наші дії щодо нього - це завжди наш вибір. В такому сенсі ця обіцянка дуже важлива, і хотілось би, щоби її давали усвідомлено й відповідально. Ще один момент з розмови співпав з моїми власними спостереженнями - те, що почуття в шлюбі/стосунках розвиваються хвилеподібно, з припливами й відпливами, коли дуже теплі й ніжні періоди змінюються періодами відчуженості - і спочатку можна злякатися, що 'невже це все?', але ні. Головне, щоб не зникала повага і хороше ставлення. Адже почуття підживлюють дії і навпаки.
@@vigu8333 не виключають а замiняють. Але ви можете вiрити у все що завгодно. Он дiвчина/жiнка зверху вiрить в хвилеподiбнi стосунки 🤣 Реальнiсть занадто жорстока, особливо для жiнок, яким промивають мозок всими цими коханнями тому не можна нiкого засуджувати за багату фантазiю й iгнорування того природного факту що будь-яке кохання або згасне або неминуче переросте в глобус суто родиннодружнiх почуттiв з натягнутого на нього совою "справжньої любовi".
@@archie2.8 а тут така фішка: чи не може кохання бути посилене повагою і хорошим ставленням. мої батьки унікальний випадок раз і на все життя. для цього їм знадобилось: - навчитись постійно бачити одне в одному тільки хороше - поважати одне одного - як не дивно але ідеалізувати один одного - і довіряти повністю, наче то дійсно вони одна людина, а не дві різні і для цього треба було багато часу, спільної роботи над собою, періоду сварок і сорому через них. вони були кращими друзями коли одружились (заміжжя у них сталось по досить дурній причині - гадалка нагадала, до цього вони навіть не жили разом, просто зустрічались) загалом їх приклад для мене це не приклад всеоб'ємного кохання, а приклад як будувати стосунки. і чесно, і зараз двадцять років згодом драйв для них норм річ. як і спільна праця, взаєморозуміння, повага і так далі.
@@hegeliana "наче то дійсно вони одна людина, а не дві різні" - iндивiдуальнiсть та особистий простiр куди цiннiшi речi, нiж будь-якi стосунки на свiтi. "драйв для них норм річ" - як казав одни тракторист, "триста третя грядка, пальот нормальний" 🤣 Кохання це бiологiчна рiч, воно живе недовго, так закладено ГЕНЕТИЧНО природою для розмноження. Довгий шлюб це по сутi дружба, хто б яку фантазiю там не вигадував.
Я - та людина, що ніколи не сварилася з власним чоловіком. 14 років разом, з них 11 у шлюбі. Звісно, ми інколи сперечаємося, але не переходячи на крик і продовжуючи називати одне одного "котиками". Можливо, ми статистична похибка, але ми існуємо)
На мою думку, тиск близьких та знайомих стосовно шлюбу деколи абсолютно позбавляє бажання коли-небуть одружитися, що ніби не залишає місця для вияву своєї власної волі. До кожної сили виникає інша сила, яка буде протидіяти першій. Тому в мене деколи виникає таке питання: "не бажання чогось - це дійсно моя позиція, чи лише опір системі?" У вас дуже крутий канал 🖤🖤🖤
Моя мама прожила все життя (і зараз живе) з аб'юзером і алкоголіком. Був час, коли я благала її розлучитися і втікати до бабусі. Вона так і не зробила цього. Усвідомлення того, що ми (маю на увазі маму, себе і сестру) маємо за чоловіка і батька страшного тирана, який поламав наші життя гнітить мене досі.
"сакральність шлюбу не є більшою за сакральність твого щастя" - дякую за цю фразу! Коли я пішла від чоловіка 2 роки тому, і казала своїй матері: ти розумієш, що я НЕ щаслива, вона мені відповідала, що щастя - переоцінена і недоступна штука :-D
Дівчата, дякую за підняту тему. На жаль, нав'язування заміжжя/одруження в нашому суспільстві травмувало не одну людину (і відчуттям меншовартості, і одруженням через тиск, і терпінням жахіть лиш би рахувалось що ти в парі)
Дуже класна теза про те, що розлучення - це кнопка, на яку можна натиснути, але це не обов'язково. Ми з чоловіком якось навіть обговорювали гіпотетичне розлучення, що б ми робили зі спільним майном чи дитиною. Ми наразі нічого такого не плануємо, але вважаю, що це дуже важливо у парі могти такі речі проговорити, тим самим так би мовити легалізувати таку опцію. Дай боже ніколи до цього не прийти і жити собі в щасливому шлюбі далі, але маючи уже усвідомлення, що розлучення колись може статись, думаю це може запобігти різного роду психологічним травмам з обох сторін.
Я розумію що в житті може бути що завгодно,але я вдячна богу що маю поруч людину яка поважає та любить мене і це взаємно. Майже спочатку подружжя я попросила не морочити нікому голову , якщо він закохається в когось іншого,так мені це буде важко пережити, але це краще ніж мучити всіх навколо. В шлюбі 25 років,пишу і самій не віриться 🤗. Шлюб це вклад у щасливе життя обох взаємно і коли з'являються діти то і в них також,не окремо. Після того як з'являються діти треба жити не заради дітей,а в цілому, бо сім'я це коли разом, щастя повинно бути у кожного.
Одного дня я зрозуміла, що більше не обираю цього чоловіка. Хоча разом вже 8 років, багато всього пережили, було кохання та і людина адекватна - чого рипатися? А воно муляє...за 8 років я змінилася, він змінився, а стосунки - ні. Я впала у своїх роздумах до крайностей - до розмови про розставання. І це помилка, бо я вирішила за обох, що так буде комфортніше. Але партнер вразив своїм терпінням: він розмовляв та намагався зрозуміти: що сталося, що не влаштовує, коли почала це відчувати, як це змінити... а потім ще й трапилася війна, поки він був за кордоном, а я в окупації. Знайшов шляхи, вивіз у безпеку, почав проявляти інші якості, які за ці 8 років в нього з'явилися, а я навіть не помітила. Ми дійсно почали знайомство із новими людьми, якими стали, откровенно про секс, про те, що дратує і не вистачає у стосунках...це дійсно непроста робота - творити стосунки, але ми працюємо над ними разом і я знову обираю його кожного дня. І тепер знаю, на що треба звертати увагу його і свою, аби ще через 8 років не побачити поруч незнайому людину. Дякую за таку цікаву бесіду: в нас дійсно багато інформації - як вляпатися у шлюб, але мало інфи - шо потім із цим робити.
Іноді мені здається, що тема заміжжя - це якась травма. Коли я ще навчалася в школі, то я могла на пальцях порахувати друзів з повних сімей. Всі так топлять про важливість заміжжя, але я не бачу реально прикладу, що всі заміжні. Може вони просто хочуть так покращити ситуацію із заміжжям. Наприклад, тітка моя гейтить свою дочку, що та не в стосунках навіть. Але в тітки така історія з чоловіками, що мені дивно, що вона за чоловіків))) Мабуть, тут "працює" : ну, мені не пощастило, але то мені, а ти шукай, доня, мужа, бо всім щастить"
Відповідь Емми до бабусі про розлучення і нове весілля це топ. Я свекрусі на її питання "коли за хлопчиком (чи другою дитиною)?" відповідала "ви ще молоді, можете і без посрєдніків справитись"
Я просто зараз від вас чую свої ті ж самі слова про те, що не людей не цікавить, як я, як моє здоров‘я, чи щаслива я, чи подобається мені щось, ніт, їх цікавить, чи заміжня я. Так, це ж найвище досягнення жінки, мать його! Діти, сім’я, твій день - 8 березня, вистачить з тебе! Як мене це курвить, просто капець) і всі біди коли затикають дітьми - «бо треба було в роддом сходити», ви там **анулись, чи що? А потім, коли люди порозбрідались по купках-закутках, починається справжня історія - як ото тяжко в шлюбі, які проблеми, як сваряться-миряться-чубляться (в сенсі після масових сімейних посиділок), і тоді в мене виникає питання - а якої холєри ви тоді в мене це запитуєте, якщо самі ж в тому шлюбі не дуже то й щасливі? Логічно, бл**ь👍😅
Щодо того, нащо зберігати шлюб і як. Зіштовхнулася з іншим трендом: коли всі говорять, що сім'я твоя "не правильна", що "заради дітей вам треба розлучитися", що для себе "треба завести коханця/коханку, чи друга/подругу". Тому таки багато чого змінилося! Не змінилося лишень одне: невігласи знаходять легкий і однозначно правильний спосіб лагодити чиєсь життя!
Я вважаю що шкода дизель шоу недооцінена, як і іншого гумористичного контенту. На своєму виступі Антон Тимошенко розказав що ходить до психоаналітика, тим самим показав мені що це нормально, зробив цей досвід буденним. А от мій тато дивиться дизель шоу і вважає відтак що тещу треба ненавидіти, а на вихідний всі від нього мають відстати і не заважати дивитись телевізор, бо це образ який дуже часто транслюється дизель шоу, уральськими пельменями і кварталом. Вони дають пересічному глядачеві певні установки, яким має бути світ, особливо тим хто не мислить критично. Не хочете зробити випуск про гумористичні шоу?
Ми з чоловіком разом зі школи, вже 16 років. Коли почали жити разом, обговорили питання шлюбу, вирішили, що поки нам це не потрібно, але ж всіх дуже цікавило ну коли вже весілля? на 6 рік спільного життя я завагітніла і ми офіційно зареєстрували шлюб, і що сказали люди!? Правильно! Вийшла заміж по зальоту🤣
Мені 17, моїм двоюроднім брату і сестрі 16 і 14,а бабусині родичі вже кажуть коли вже правнуки у бабусі будуть, і на нас дивляться, тож розумію і співчуваю
Мені 19, я дівчина і слава Богу моя бабуся почала мені виносити мізки тільки зараз (і то по трошечки😅). Дуже співчуваю всім тим, хто попав під прес стереотипів, до речі, вони є у всіх старших людей, не тільки з України (за кордоном бабусі і дідусі теж вкидають за відсутність партнера (і хлопцям теж)).
Ось вам історія людей, які "ніколи не сварилися". Коли ми з моїм майбутнім чоловіком прожили разом вже десь 2 роки, він весь час розповідав знайомим, що ми ніколи не сварилися. Мене це дуже дивувало, бо було багато ситуацій, коли ми кричали один на одного, псували один одному настрій, доходило до сліз і вибачень. В моєму розумінні це і є сварка, але виявилося, що через колишні стосунки мій чоловік вважав, що сварка - це коли люди б'ють посуд, телефони, ноутбуки, кричать один на одного матом і т.д. Трохи завищені були до мене очікування, коротше кажучи 😄
Дякую за цю важливу тему! Насправді це великий привілей, що зараз ми маємо можливість цього вибору. Так, свобода - це, найчастіше нелегко, але життя згідно з чужими планами і уявленнями - це шлях в нікуди
Мені теж казали треба бути слабшою і що я так ніколи не вийду заміж. Ну, блін. Одночасно бути начальником, займатись стрільбою, ходити в гори і корчити з себе слабеньку дівчинку, камон! А потім я зустріла свого чоловіка, який урвав мою маму на її стандартному (не) жарті "будь дівчинкию, уступи йому, треба з усім погоджуватись, а то заміж не візьме" сказавши, що він саме таку, як я шукав все життя. І тоді я зрозуміла остаточно, що це моя людина. І було весілля таке, як хотіла саме я, і з моїми планами рахуються, і виховання доньки в нас 50% на 50% (а іноді мені здається, що він вкладається більше, бо дитина тата любить більше і воліє на ньому висіти весь час). І мої кар'єрні амбіції він підтримує і не лякається, що я шось там занадто. А я добре пам'ятаю як з 20 років мені весь час в мозок вдобвблювали, що треба стати простішою, бо здобутки - то таке, треба заміж і дітей. Але ж реально складно в нашому суспільстві знайти чоловіка не з совковими думками і моделями, а з нормальним цінністним складом. І це проблема нашого суспільства, де і досі виховують за принципом хлопчик завжди правий і сам по собі скарб, а дівчинка що б не зробила - все трохи недотягує і старатись треба краще, терпіти довше, жіночність в собі виховувати, ще там щось...
А для мене це пропозиція: "тебе треба з кимось познайомити"...,або нещодавно одна жінка, побачивши мене в гостях у моєї мами,сказала їй,що в неї є син,то нас треба познайомити...🤷🤦♀️Відчуваю себе лотом на аукціоні 😭😭😭
О, ця тема - це щось. Є такі випадки, коли людям просто добре разом. Ми з чоловіком вже майже 13 років разом, і через дистанційну роботу останні три роки разом майже завжди. Але одружилися на дев’ятому році, коли вже жили разом, все було спільне. І одружилися через шалений тиск батьків з обох сторін. Мені втлумачували, що він мене покине😂, що це неправильно, що так люди не живуть. Чомусь після одруження усі почали рахувати наші відносини з тієї дати, просто викидаючи з життя ці прекрасних 9 років. Найсмішніше, що були спроби змусити на весіллі робити усі ті дурощі у вигляді «розплетена коса» , «знімання фати та вдягання хустки». Це просто смішно. Після весілля для нас взагалі нічого не змінилося. Є такий класний французький фільм «просто разом» з Одрі Тоту. Просто буває так, що людям кайфово спільно бути, жити, і тд.
отой чоловік, що боявся сваритися - то я і моя історія) Дякувати розумінню та методичній терпеливості мого чоловіка, за три роки це поступово сходить нанівець) сваритися - нормально, абсолютно необхідно, а іноді навіть корисно і весело
Десять років після закінчення школи. Восьмий рік іде війна, сім місяців з часу повномасштабного вторгнення. На вулиці рідного міста зустрічаю колишнього директора своєї школи. Пройти повз не вдається, бо за роки навчання я трохи йому намуляла очі (була страшенною активісткою🙃). І от яка розмова вийшла: - Ну добрий день. Як ти? Чоловік є? - Є, - кажу. - П'ять років у шлюбі. - Хм... А діти? Діти є? - Нема. - А чого ж так? Стільки часу! Я досі шкодую, що не відповіла йому все, що тоді подумала. Його не цікавила моя освіта, кар'єра (хоча в школі я декілька разів чула, що такі "премудрі" заміж не виходять). Його не цікавило, як я пережила перші місяці війни. І, навіть питаючи про сім'ю, він не уточнив, хто мій обранець, де він, чим займається, чи все у нас гаразд. Не розумію, як так. Чому?..
Так його самого виховали, то й він так своїх учнів і колишніх учнів виховує. Не дивуйтеся. Майже все наше старше покоління більш-менш таке. Від мене он хотіли внуків і водночас не пускали на вечірки у двадцять п'ять років. Зараз не хочуть ані від мене, ані від невістки. Щоправда, її власна мати дістає, тому спілкуються вони часто-густо доволі різко й голосно...=((( Тож не зважайте. Просто людям такий світогляд формували, що самі вони - ніщо крім користи для суспільства.
Я був в шлюбі 13 років з них 3 останніх роки намагався цей шлюб втримати ,але неможливо втримати те ,що вже віджило.Ми розійшлися тихо ,по шлюбі в нас є дитина якій ми завжди намагаємося розповісти, коли вона питає ,що розірвання шлюбу ніяк не перешкоджає нам залишатися друзями . Розірвання було важке емоційно але так буває,краще чесно прожити життя навіть окремо ,ніж лецемірно показувати те чого вже не існує
Я у тому самому шлюбі, в якому ми не сваримося вже третій рік. Ми можемо якось ображатися, говорити, вибачатися. Але щоб якісь сварки чи підвищений тон - ніколи. І постійно говоримо і знаємо один одного повністю, цінуємо і оберігаємо. Ми існуємо, повірте 😌
Ми з чоловіком не носимо наші обручки. Ну якось склалося, що я не люблю каблучки, чоловік по роботі знімає,потім забуває вдягати. Для нас немає в цих предметах нічого сакрального. Ну лежать десь там у шафі й ок. Але чомусь усім, ну геть усім довкола є діло до того, ну чому ж ми не носимо,яке маємо право, який сенс у цьому приховано. І коментують від ідіотизму типу "це ж типу ви вільні, так не можна" до повного трешака "значить ви не вмрете в один день". Раніше я пояснювала, а зараз зразу різко кажу, що це наше діло і тему закрито. Чого ж люди навіть шматку металу надають більше значення,аніж почуттям!? Коли ж це зміниться ...
Думала чи писати свою історію, бо важко писати про те, що болить. Мені 32 і я "розгрібаю" зараз те, що мама не розлучалась із татом,бо що люди скажуть, без чоловіка в господарці важко, а як це ти тата не будеш мати ...і подібні виправдання. Як результат-у мене проблеми зі сном, бо вночі "чекала"п'яного тата і Думала чи треба кудись втікати, чи заспокоювати, чи маму захищати. Я хворіла часто колись,бо поки були концерти вдома і на вулиці треба було перечекати. Та й все що відбулося в дитинстві, а часто ноги усіх психологічних та емоційних проблем тчгнуться саме звідти, аукаються мені в дорослому віці і не дають вдихнути і просто жити собі в насолоду. Тому, коли я зараз чую що щось робиться заради дитини-то це ,навпаки, їй на шкоду! Гірше бути точно може бути, а от на кращому ви навіть шансів не даєте тільки через свої страхи, звичкуі виправдання! Життя одне і все що треба-це прожити його щасливо! Якщо це не так-то однозначно треба його міняти!
Дякую, що наважились поділитися. В мене схожа історія. Так, доводиться розгрібати всі травми зараз, особливо коли рік як розписана з чоловіком, а травми вилазять. Мені 27. І я дякую собі, що є усвідомлення «зцілення себе», інакше буде аналогія батьків на підсвідомому, а я цього понад усе не хочу! Хай щастить🙏
@@НаталіяКлим-х6б хочеться Вас віртуально обійняти! Ми сильні. Ми це пережили і не зломалися. Тепер у нас є урок, такий досвід, Ми зробили висновки...далі-тільки хороше життя, бо треш Ми уже пережили❤️
Я вийшла заміж через тиск родичів. Не просто тиск. Мій батько прийшов до нас в гості і буквально почав розмовляти з моїм хлопцем і давити на нього, ледь не погрожувати, що ми маємо одружитись. Мені на той момент був 21 рік. Мені страшно, неймовірно пощастило! Тому що я досі зі своїм чоловіком і все дуже добре, але я повністю усвідомлюю, що це буквально щаслива випадковість і могло бути все дуже сумно. А мій батько на той момент бачив хлопця вперше в житті і не знав, хто він, що він і взагалі. Але одружитись прям вже було треба.
Бо твій батько він не хотів щоб його доцю просто "пойоб*вали"".....а треба брати відповідальність, брати за жінку, а не використовувати просто членом......не хочу образити, але в більшості випадків так воно і є.
Пригадую був в мене залицяльник, який мені заявив "Ну ти маєш розуміти, тобі вже 25, ти вже старша, треба думати вже про весілля, поки ще не пізно!" Це ніби був такий вагомий аргумент, щоб я відповіла негайно на його залицяння. Я повідомила йому, що в мене проблем нема і я не поспішаю туди, в цей чудовий заміж. Більше я з ним не спілкувалася.
Я зі своїм партнером 11 років разом. При цьому ми неодружені (ахах, хотіла в цьому місці додати "досі"🤣). Родичі вже просто забила на нас))) Але так, ми пережили період, коли нас усі питали, чи скоро одружимося, коли дітей, мамине "я хочу онуків" і таке інше. Причому, я не згадаю, щоби хтось із цих людей питав, чи ми щасливі. Зараз задумалася про це - дякую вам за це, дівчата! Є люди в моєму житті, які мене питали, чи я з ним щаслива. І це саме ті люди, які не питали про шлюб і дітей. Бо вони розуміють, що це особиста справа кожного. Вони насправді цікавилися нами, а не нашій відповідності шаблонам. А ми щасливі! Нам норм не у шлюбі, у нас немає в ньому потреби на даний момент. А, іще: останнім часом ми часто сваримося, бо ми відкрили в цьому свою свободу, ми пізнаємо один одного. І я пишаюся нами, бо ми реально вчимося сваритися, і досягаємо в цьому неабияких успіхів)
Неймовірний ефір, дякую, дівчата! Підняли тему про демонізацію у нашому суспільстві шлюбного контракту, чого я завжди не розуміла. Будь ласка, якщо це буде можливо, зробіть ефір про заповіти, бо в нас це теж якась тема табуйована, зате потім починається срач. Це неоднозначна і дуже слизька тема, все може змінюватися протягом життя, але я вважаю, що це нормально, заздалегідь в цьому розібратися.
Дуже радий, що подивився цей випуск! Щиро дякую! Вже 7 років в шлюбі, до деяких тем і висновків, що ви обговорювали, дійшов сам, а на деякі просто очі відкрили! Дякую!
Дякувати Всесвіту, що батьки мене виховували в атмосфері, коли вийти заміж і народити дитину це не єдина і найбільша моя цінність для цього життя й суспільства. Питання на такі теми я радше отримувала від більш далеких родичів чи колег по роботі
Дівчата, дякую за україномовний контент. Єдине, коли я читала назву - Уся правда про шлюб, то уявляла підхід до стосунків у шлюбі з двох сторін, тобто не лише наголос на тому, що я маю опцію при бажанні розлучитися, коли щось не ок, але і як я можу повпливати на покращення стосунків, наприклад, що крім опції піти у мене ще є опція і зберегти, як мінімум спробувати. У тій самій ситуації, що Яна озвучувала - коли сварок більше, ніж мирного часу. Наприклад, поговорити, піти до психолога разом чи окремо, спробувати тимчасову сепарацію тощо. Ви звісно до розлучень не закликаєте, але прослухавши випуск, я після конфлікту з чоловіком швидше подумаю про те, як піти, а не зберегти, а це на мою думку, не дуже ок. Звісно тут не про аб'юз, як фізичний, так і моральний, не про інші критичні речі, не про те, що треба щось зберігати будь-якою ціною, заради дітей, родичів, майна тощо. Я більше про те, що не дуже почула про іншу сторону медалі, коли все погано. Щодо всієї іншої інформації - дякую(heart)
Ну, тут і так все зрозуміло. Намагатися зберегти шлюб можливо тільки якщо обоє готові докладати зусиль. А якщо чоловік не бачить проблем (що частіше ніж у жінок буває) і навіть чути нічого не хоче, не те що старатися для шлюбу, то зберігати й нічого. Та і коли люди розходяться, це часом краще усіх психологів б'є по макітрі і змушує задуматися над своєю поведінкою і щось почати змінювати. Залишатися у поганих стосунках - це дозволяти такі стосунки і кращими від цього вони не ставатимуть. Якщо є взаємні любов і бажання бути разом, то люди зійдуться. Частіше жінки вдаються до розлучення коли інші методи вже себе вичерпали
Кінолог - це той, хто займається собаками, Культурист - своїм тілом, А економка - це була така посада в багатих будинках або в певних установах, монастирях, людина, яка відповідає за витрати.
Я чула, що аб'юзивні стосунки починаються як ідеальні: він принц, який все для тебе робить і безмежно кохає. Згодом, він поступово починає погано до тебе ставитися, але ти не звертаєш уваги, думаючи, що це дрібниці. А потім ти не розумієш як потрапила у це пекло, і тобі ніхто не вірить, бо він же свята людина, він не міг такого зробити.
У мене було саме так, я сама вірила, що він принц, а потім потихеньку, помаленьку принц почав робити речі,на які я не підписувалася,і на 26 році подружнього життя я пішлі від нього. Всі, навіть мої батьки, не могли повірити. Осуджували мене дуже. Живу сама. Чесно, інколи скучаю за принцом, але це тільки інколи…
Дуже дякую за відео Протягом перегляду згадала, як колись ще в шкільні роки до нас приїзджала якась пані-мотивашка. Я з декількома дівчатами лишилась в класі, а всі інші пішли те слухати. Прийшли до нас, переказали яка вона "крута", що в неї ледь не три дитини на няньках від різних чоловіків, що вона казала, що треба реалізувати себе, АЛЕ жіноче щастя неможливе без другої половинки. Я з дівчатами які лишилися ще довго з цього сміялися, бо наша директорка просувала її як супержінку, а по факту вона нічого не досягла і просуває своє нічого чужим дітям.
У мене дружні кола діляться на людей, що швиденько вискочили і вже розлучилися, і тих, хто взагалі ніколи не виходив і не планує. Я от зрозуміла, що я щасливіше одна, бо я одна ціла, а не половинка 😆
Декілька років тому назад в мене була зустріч випускників університету (10 років). Так от, я помітила, що хлопці у дівчат переважно питали про сімейний стан та дітей. Жодного питання про роботу, хоча серед дівчат було декілька з цікавими кар'єрами. Але і дівчата одна одній переважно ставили питання про сім'ю та дітей. Нажаль, бачу що цей стереотип дуже глибоко засів у нашому суспільстві. І стосовно шлюбу. Вже 13 років разом зі своїм партнером (12 живимо разом) і не плануємо весілля, бо воно не входить в перелік наших цінностей. Родичі і друзі нарешті задовбались питати "коли весілля?":) І так у нас бувають конфлікти, але ми шукаємо компроміси, які б влаштовували обох.
Стосовно різних періодів стосунків, дуже вдало сказано. Насправді з власного досвіду можу сказати, що зустріла цю просту але важливу думку лише раз (окрім цього відео). З психологічною точки зору це реально відбувається як цикл, сибіоз-сепарація-індивідуалізація- криза-симбіоз (точних термінів не пам'ятаю) І це ніби не звучить в просторі, а стосунки весь час повинні бути статично божественні, хоча коли дійсно розумієш що етапи це просто нормальний розвиток стосунків, то набагато легше їх сприймати і не думати щоразу, що "він/вона вже мене не кохає"
Підтримую!👍 Ніякої вічної любові не існує і не варто на це сподіватися. Кохання ,як і самі стосунки, еволюціонує, розвивається, змінюється, перетворюється і буває, що просто зникає. І дійсно, цілісність особистостей в парі сприяє гармонійному розвитку стосунків.
Кохання і добрий трах то все до шлюбу, і нічого спільного зі шлюбом це, на жаль не має.......всі налюбилися вже до шлюбу, а далі йде розрахунок......у всіх порно було до шлюбу......образно кажучи. Це просто дно. Не так я собі уявляв це все.....який я наївний....краще б пив курив і блядував, ніж бути незайманим в 30, імпотентом. То ще так таким треба родитись щоб так лоханутись.(
Я в дитинстві дуже хотіла щоб батьки розлучилися, але про це ніколи не йшлося навіть. Просто дві чужі людини, які не сприймають одне одного, не чують, я вже мовчу про романтичні відносини, якийсь гарний приклад стосунків, спільне проведення часу і т.д... Думаю, для дітей не настільки травматичними є розлучення батьків ніж життя в нещасливій сім'ї...Це дуже сумно.
Дівчата, дуже потрібна ваша розмова на тему фінансової незалежності жінок. Чому це добре для самої жінки. Бо з тих 70% жінок, які вважають, що основне - це сімейне щастя і навіть це важливіше за здоров'я, більшість після заміжжя кидають роботу, довго "сидять в декреті" і "мені подобається готувати", і до чого це може призвести, видно по коментарях і до цього відео.
Якщо не пройдете повз цей коментар, то зробіть ще, будь ласка, випуск з рекомендаціями чи дискусією про те, як саме справлятися зі стереотипами. Адже одне діло чути і говорити про них, а зовсім інше переналаштуватися на новий лад, коли все життя виростав на усіх цих стереотипах. Тим паче, що усі ми з ними так чи інакше зустрічаємося сам на сам, а часом навіть самі ж граємо їм на руку. Чи не могли б ви більш детально розкрити цю тему?
Ооо, так цінно, що ви розповсюджуєте думку про нормальність і потрібність шлюбних контрактів. Бо життя довге, люди міняються, можливо навіть ви самі, а як не згодиться, то будете над ним сміятись на двадцяту річницю 😀
Дякую за прекрасний ефір! Тема звісно болюча для багатьох людей. Мене теж не оминуло. Розлучилася з чоловіком - абьюз, змінила місце роботи. І от з колегою по роботі почали говорити про особисте. І коли я йому сказала, що розлучилася, то він почав мене жаліти і казати, що не переживай, покинув, то знайдеш собі кращого. А коли я сказала, що я вирішила піти сама, то в нього був шок, а потім через кілька днів мені було сказано, що може ти повернешся до чоловіка, ну пробачиш його, а то що ж жінка без чоловіка пропадає. І тут в мене відпала щелепа, при тому, що причину він знав. По-перше, чому в суспільстві досі є думка, що покинув сім'ю, то нічо страшного, а коли жінка пішла, то це як вона могла, вона мала триматись за нього до останнього, незважаючи ні на що. Крім того, я зараз почуваюсь в 100 разів краще, ніж за 5 років сімейного життя, в мене нові знайомста, робота, навчаюсь, намагаюсь розвиватися і поки що не хочу стосунків. І це все фігня, бо жінка без чоловіка пропадає.
А може ти подобаєшся колезі і він пропозицією про "а може повернешься до нього.", хотів дізнатись чи є сенс переживати у випадку якщо йому вдасться з тобою закрутити. а "жінка без чоловіка пропадає", лол, це ж теж про дізнатись чи готова ти до нових відносин і комплімент-натяк
Але трахатися то тре з кимось ....в мене на работі один досвідчений женатик каже якщо в жінки довго немає чоловіка чи він за кордоном.....то у неї вибачте "пиз*а чешеться", що жінка хоче члена....я, незайманий в 30, так послухав, послухав.....і думаю....невже все так зіпсовано.......що ви про його слова думаєте....це справді так?
Класне відео) Хотілося б лише додати, шлюб і взагалі стосунки - не рятунок від проблем та негараздів На жаль, іноді бачу, коли люди буквально сприймають стосунки як якийсь райський період життя в майбутньому, коли всі особисті проблеми зникнуть, або принаймні не так болітимуть і це певно одна з найжорстокіших ілюзій, котрі можуть бути про стосунки
Я багато передивилась західних кіно/тв-продуктів і звідти я для себе зрозуміла багато чого стосовно стосунків, розлучень і іншого. Тому мене нудить від дизель шоу зі страшною силою)) але для великої кількості наших співгромадян і співгромадянок ці речі ще невідомі і неприйнятні. Дякую за випуск!
Мене ще бісить, що навіть якщо почнеш казати: "Та ні, не вийшла, займаюсь улюбленною справою, подорожую, але поки не знайшла потрібну людину", на тебе будуть дивитися з таким жалем! Типу, звісно-звісно, в тебе все добре, не переживай, ще когось зайдеш. І відповісти нічого, бо буде виглядати, ніби я виправдовуюсь.
Розлучення - це дужє важкі процес. В нашої ментальності не має культури розлучення по-людські . Розлучатися це не автоматично бути ворогами . Дужє важлива тема. Дякую!
У нас взагалі немає у більшості прагнення слідкувати за своїм здоров'ям, поки щось не почне відпадати)) (це до того, що жінки прагнуть до сімейного щастя більше, ніж бути здоровими). Я навіть по собі можу сказати: щось заболіло, я не іду до лікаря, перша думка: та, саме пройде. Потім коли не проходить, то треба піти в аптеку і щось купити. І тільки якщо і це не допомогло, то уже задуматись про те, щоб піти до лікаря. При цьому, свого кота ми носимо з чоловіком до лікаря кожного разу, коли він чхнув чи здався нам в'ялим.
Дякую! Дуже цікавий ефір. І деякі стереотипи вже в тобі працюють на автоматі, хоч і розумієш, що це стереотип, дякую що нагадали. Ще дуже важливо, і це я почула колись в стрімі психолога - коли ти вирішив розлучитися, ти не маєш пояснювати знайомим "чому" (хоча начебто зовні дійсно все було ок) і не маєш почувати вину через це пояснення: а як це пояснити, начебто нічого не предвіщало розлучення. Це твоя справа і ти не маєш пояснювати та роз'яснювати своє рішення іншим, які до цієї справи не мають відношення.
Дякую вам за ваші відео 💚 ну у мене той випадок, коли ми з партнером не сваримся. Але! ми познайомилися в інеті і перші 3 роки не бачилися взагалі, але спілкувалися як друзі про все на світі, а тому добре один одного знаємо. Потім пару років було так що ми частково жили разом і от тоді буда одна прямо сварка. Але і то тому що спілкування в інеті то одне а от відчуття емоцій один одного в реалі то трохи інше... Ми тоді розібрали цю ситуацію, обговорили і домовились про основне правило яким досі користуємося. Коли у нас палає і прямо хочеться накричати на іншого - хтось іде з кімнати. Ми розходимося, заспокоюємся, думаємо. Потім знову зустрічаємося в кімнаті, обіймаємося і мовчимо, а потім обговорюємо шо сталося, кому що було неприємно, у кого які тригери запрацювали. Ми обидва побиті життям, у нас обох кончені батьки і ми обидва не спілкуємося з батьками, я довше, ми обидва надзвичайно тривожні тільки у кожного своє, у обох депресія і не тільки і поки ми не маємо грошей на психотерапію. Але розуміємо що в якісь моменти наші біди з головою можуть зіграти проти нас, проти партнера, що ми хоч багато в чому схожі, але і ці схожості різні і відношення різне. Але ми обрали один одного і вирішили разом жити це життя. І вже повних 5 років живем разом без сварок. Максимум буває щось на грані сварки, але тоді працює те правило, а тому до сварок як таких ніколи не доходить. Можемо сперечатися об'єктивно, можемо сперечатися на емоціях але без звинувачень і криків. Але так ми обидва не любимо сварки. Для обох це щось неприємне з дитинства. І отак от живемо, до речі досі не у законному шлюбі і не збираємося. Всі знайомі постійно жаліються, кажуть оті тупі фразочки, жаліють і тупо ніяк розуміти не хочуть що той шлюб то не обов'язково, часто за дітей питають... Це бісить кожен раз, але вже звикли. Плюс ми депресивно сидимо вдома і не часто ходимо кудись, а тому можна пережити той весь натиск)
Дуже дякую, Емма та Яна, за розкриття цієї теми. Мені свого часу дуже не вистачало таких обговорень в реальному житті. Під час розлучення я теж стикалася із стереотипами і це тільки ускладнювало без того важку ситуацію. Щиро дякую за вашу працю ❤
Взагалі круто!)) Повністю згодна! Крутий контент, хочеться щоб ми жили краще, усвідомлюючи реальність. Треба бути правдивим з собою і оточувати себе такими ж людьми. Будьмо щирими й щасливими!)
Найбільше мене дратують пари, які перебуваючи в токсичних стосунках, переконують мене, що за стосунки потрібно боротися-ху*боротися, терпіти, сваритися це нормально (це ті випадки, коли обладають один одного *уями та іншим матом). І основний аргумент - за те ми разом. Як романтично 🤢
От шо значить не до кінця перевірити інформацію. Я прожив в Данії вже 6 років і ситуація тут протилежна. Так, така традиція прив’язування існує, але більше, як привід для молодих людей набухатись і потягнути прікол. Ніякого шейму за не одруження тут немає. В данській мові є прикольне слово kæreste (кєасте), що означає друг або подруга. І от в статусі «кєасте» люди тут живуть все життя і нічо, норм. Я сам купив машину раз в мужичка 60 років, який розказав, шо нарешті він і його подруга вирішили жити разом, і дві машини їм не треба. Але він вжив саме слово подруга, а не дружина чи кохана. Також тут набуває популярності нова двіжуха. Люди одружується, але мають окремі квартири і бюджети. Типу не напрягати побутом одне одного. Тому шановні дівчата, перевіряйте інфу, бо ж люди вам вірять
Я би сказала, що «ідеальні» (насправді, просто хороші) стосунки, це 70% старання і 30% везіння. Везіння саме у тому що життя не підкинуло вам ще те випробування яке ваші стосунки не витримають
Цікава тема. Тут, знаєте, така є тонка штука... Перед усім, має бути відвертість, перед самим собою, насамперед. Перед партнером. Якщо воно вже не їде, не треба пхати. Будьте гідними та завжди лишайте між собою емоційний "НЗ" на останню толіку поваги, навіть коли вже абсолютно все.
Залежить як не їде - сварки, відсутність сексу чи сімейне насилля. Не буває все ідеально ні в яких стосунках - ні з дітьми, ні з батьками, ні з друзями, ні з партнерами. Навіть з тваринами 😅 Якщо стосунки не токсичні, то є сенс їх виправляти. Бо якщо завжди викидати все, що не їде, то є великий шанс в підсумку їхати сраков по рапатій дошці. Самотність - не крута штука, навіть для інтровертів. П.С. Я, скоріш за все, прикопалась до ваших слів і, можливо, перебільшила на рахунок самотності, просто хотілось зауважити, що не все, що "не їде" - безнадійно поламане.
Коли мені людина, яка досить в успішних стосунках нав'язує сім'ю, кажучи, що це - найголовніше, це мене просто дивує. А хто сказав, що в мене будуть успішні стосунки?
Зустрічаються якось кінологиня, культурист і економка... - цілком реальна ситуація в держустановах відколи влада вирішила ігнорувати конкурси прикрившись ковідним фіговим листочком
Дякую за випуск! Для мене ця тема ніколи не була болючою, бо я вийшла заміж досить рано (і майже не встигла отримувати питань, коли заміж), і наш шлюб виявився досить успішним, як зовнішньо, так і по суті. Але вважаю цю тему важливою, і дивитись було цікаво. Але є невеличке зауваження. Я теж цікавилась темою шлюбного контракту, і мала таку д позицію, як і Емма. І виявилось, що якщо ви два голі босі студенти, то укладати шлюбний договір немає жодного сенсу. Бо в Україні він може регулювати тільки майнові питання (стосовно дошлюбного майна). І все. До того ж за нашим законодавством шлюбний контракт досить легко оскаржити в суді. Нажаль такий контракт, як, наприклад, в Сполучених Штатах, де прописано все і на всі випадки життя, у нас неможливий.
Коли будуть питати коли заміж я відправлятиму їм цей етер 🤣 і хоч мені вже зробили пропозицію і готуємся до весілля я нікому це не говорю в мережі, бо не хочу грати по правилам суспільства і приймати вітання - нарешті 🥳 моє життя і вийду заміж нікому не скажу нехай бісяться , що я незаміжня 🤣🤣🤣
"Якщо не вмієш собі їсти звврити - хто ж тебе заміж візьме?" "А хто має чоловіку шкарпетки зашити - ну не він же ж сам!" - мудрість моєї мами (яку чоловік таки кинув). "Обличчя дружини - то поверхня кухонної плити, а чоловіка - то капот машини" - з "мудрості" мого колишнього (слава Богу) свекра.
Дякую за відео. Розлучилась й три сина залишається жити з їх батьком. А я одружуюсь з шлюбним контрактом на іншому континенті. Вибір - завжди складний але розуміння, що він - є, дуже важливе.
В мене була подружка, яка про свій колишній шлюб розповідала, що вони з ексчоловіком у шлюбі ніколи не сварились, просто одного дня вона зрозуміла, що більше не хоче жити з своїм чоловіком, зібрала речі і поїхала.Спільній донці було на той час 19 років. Жили вони довго....
Мій тато - науковець. Його часто кличуть телеканали на інтерв'ю. Одного разу його покликати взяти участь у обговоренні на тему " як знайти свою другу половинку?". На що мій тато з матом заявив, що по-перше, це якась фігня, а не наука і його не потрібно було турбувати для цього,, а по-друге, кожна людина народжується повноцінною і цілою та не потребує якихось додаткових частин. З цими словами він кинув трубку. Тоді я стала поважати свого батька ще більше)
Гарно сказано. Одразу стало цікаво, яка у Вашого батька наукова спеціальність?
@@sergiiguliienko8058 імунолог
@@alexa_donska тоді його треба було питати як знайти свій тимус в житті, втопленому в жирових тканинах.
тоді цікаво,як він зустірв вашу мати.Хай би розповів власний досвід-адже саме це хотіли його спитати.
@@АндрійБай-т3я Ні, хотіли запитати не як він зустрів її матір, а як він зустрів стереотипне уявлення про партнера жіночої статі, тобто, скоріш за все, дуже й дуже сексистське уявлення.
Не по темі, але сьогодні плачу від того, що наші військові зайшли в Херсон. Дякую Богу і Людям, які допомагають і роблять все можливе, щоб вигнати цю нечисть з нашої святої землі 💙💛 Слава Україні ☮️ Слава ЗСУ, ТЕРобороні, Пожежникам, Лікарям, ДСНС, полеглим воїнам і всім українцям і українкам за нашу спільну перемогу🥳🥳🥳🥳🥳ми вистоїмо до кінця🙏
Плачемо від щастя разом з вами🥲
Плачу разом з вами! 🙏💙💛 Вітання з Снігурівщини 🤗❤️
Слава ЗСУ!!! Ми переможемо!
І я плачу від щастя!) Я -харків'янка, ніколи не була в Херсоні, але це наша земля, наша частка і я дуже рада, що люди на херсонщині нарешті зможуть дихати вільно!
І всім полеглим за нашу свободу!
коли я виходила заміж (11 років тому), я була квіточкою, виплеканою художніми книжками минулих століть. я не знала понять "аб'юз", "шлюбний контракт", "газлайтинг", "знецінення", "завчена безпорадність", "емоційне обслуговування", "пасивна аресія". про "другу зміну", авжеж, не чула. у мене була чітка установка, що я маю народити і бути берегинею. я регочу в очі тим, хто каже, що феміністки - це самотні мужененависниці, обкладені котами. ніт, ніщо не робить феміністкою краще, ніж шлюб у 23 і декрет у 24.
Це точно! У мене все так само було
Співчуваю. А в мене все навпаки, я,правда вийшла заміж в 26, і саме тоді відчула себе по справжньому квіточкою, яку доглядають. А до заміжжя стільки розчарування було від чоловіків, що навіть згадувати неприємно.
в тебе хоч діти є, а то феміністки сплять з ким попало, але стараються не залетіти, а після 35-40 років готові няньчити дитину, але уже не можуть завагітніти
@@withoutwords8136 боже, яке кончене...
@@mynenorm ти?
Вийшла заміж "по зальоту", прожили 1.5 роки і я прийняла рішення, що краще розвестись. За пів року зустріла свого по духу мужчину, вже 9й рік разом, 5 з яких у шлюбі. Досі хвилю себе, що прийняла тоді таке рішення, дала шанс собі на щасливу долю( незалежно від того зустріла би другого чоловіка, чи ні, просто звільнила себе від страждань) а також дитині дала шанс вирости психічно не травмованою неблагополучним шлюбом батьків.
І висновок, що навіть "по зльоту " в наш час є вибір, є опція не виходити заміж
Дуже круто, що Ви поділилися. Вірю, що такі коментарі творять зміни в головах.
Дякую,що поділилися.
шо ума невистачіло презервативом користуватися
@@valnev6160 гандон найшовся😂
Вийти заміж по зальоту... а якби ти по п'яні від волоцюги залетіла, теж заміж би вийшла?))
Цікаво які психологічні травми зазнає дитина коли дізнається що з'явилась на світ завдяки нещасному випадку і її ніхто не хотів, а живою залишили бо вибору не було...
В шоці від продуктивності. Я не встигаю дивитися))
Так-так, теж подумала😅
Підтримую. Дівчата 🔥🔥🔥
Слухаю ефір, і згадала одну ситуацію, яка просто "шедевр" щодо родичів і "треба вийти заміж". Якась дальня родичка, яку я бачила раз на декілька років, при черговій зустрічі (мені було вже за двадцять років) питає "ну що, заміж вийшла? Або хоч нареченого маєш?" Кажу, ні не маю, не вийшла. А вона мені й говорить, "я ось тебе зараз познайомлю з чоловіковим племінником, він неодружений, а йому вже також пора. Щоправда, він випити любить, але то ти потім поправиш".
Я тікала, далі чим бачила.
А зараз згадала цю історію, і думаю, це ж який світогляд був у людини, що знаючи, що той хлопець алкаш, все одно пропонувати звести, бо як же ж це так, за двадцять (22 чи 23 тоді було) і неодружена. Ганьба. Краще вже з алкашом мучитися, але бути одруженою.
Жах.
А оце "потім підправиш" це взагалі ні в які ворота... Якщо навіть батькам не вдалося поправити, то що вже й жінка зможе. Краще одразу знайти людину, яку не треба потім підправляти
@@marysid228 так в тому й самий жах. Не те погано, що намагаються "допомогти" вийти заміж, а те, що сам факт заміжжя цінується вище, аніж щастя в шлюбі.
Жах
крінж! у мене був схожий. якось мою старшу сестру знайомили з кавалером, мене взяли за компанію. в результаті сестра в прольоті, бо обрали мене. він був вдвічі старший за мене, товстий і негарний. мене нудило від нього. а мама і її подруга (його мамця) почали ламати мене іти з ним на побачення. моєї згоди ніхто не потребував. я відчула себе скотиною, призначеною на парування з обраним хазяями самцем. розрулив все брат, який сказав, що добряче поб'є горе-кавалера, якщо вони будуть мене діставати.
Коли тені було десь 21-22 роки, одна родичка сказала:
Ти чому не виходиш заміж, ти ганьбиш цим усю нашу родину. У нас у роду усі заміжні.
У мене не пройшла образа навіть після її сметі.
Привіт зі зворотньої сторони - щасливо одружена 7-й рік із третім чоловіком. Реакція нових людей на факт кількох шлюбів: «От молодець! Ох як вміє!» або «Ну ти і й*бнута!» Жодних рефлексій з приводу того, що можна закохатись, пожити, піти різними шляхами, розлюбити, розійтись цивілізовано і будувати нові стосунки. І це не досягнення, і не провал, а життя❤
у мене на роботі була жінка яка була 5 разів заміжня і вона була дуже балакуча, і всі, незважаючи на те яка це добра і розумна жінка, казали що чоловіки її кинули через її балакучість і сміхувались з неї через це; завжди було шкода її, адже мені як і їм невідомо яке життя було в неї з ними.
Тому, що для більшості людей щасливий шлюб це міцний шлюб, прожити разом дружньо до старості, виростити дітей, дочекатися внуків. Смішно читати, що всі ці ваші попередні шлюби були щасливими, якщо так, то чого розбіглися? Закоханість пройшла, а любов так і не прийшла...
Нагадало, як моя знайома говорила про однокласницю свого чоловіка, що вона "бл*дь". На моє питання чому вона так її називає, та відповіла: "ну а що, як вона до 30 років вже тричі заміжньою була! То як її назвати?" 🤦♀️🤷♀️
@@KaterynaGerasymchuk мабудь вам важко уявити, що можна бути щасливою у шлюбі, а потім розійтися. та нє... треба йб*ти одне одному мізки до кінця, коли стосунки і почуття вичерпали себе (замість того, щоб зрозуміти і осмислити це вдвох і далі піти порознь) - оце по вашому щасливий шлюб! ахахаххха.
Дівчата, а можна ще одну тему підняти?
Коли мій чоловік став працювати програмістом, я покинула роботу. Дитині було 4 роки, моя робота приносила копійки порівняно з зп чоловіка, і ми вирішили, що це обгрунтоване рішеня. З тих пір пройшло вже 5 років. Я займаюся хатніми справами і мені це подобається, мені подобається тримати в чистоті квартиру, готувати смачні вечері, проводити час вдома (хоч зараз модно кпзати, що жінка не повинна готувати та прибирати - мені це справді подобається!). За цей час я займаюся англійскою, здала на права... Але. Коли я йшла з роботи - ми з мамою страшенно посварилися, тому що "сучасна жінка повинна прагнути незалежності та кар'єри!". І тепер кожного разу, коли я зустрічаю когось із старих знайомих, з ким не спілкувалася давно і мене питають "як справи?", я чую співчутливе "ну ти ж мати, в тебе дитина, але пізніше вернешся на роботу!"
І мене це бісить. Я зрозуміла, що жінки повинні просто вічність вести ці бої за своє право самим обирати свої життеві сценарії. Спочатку феминістки билися за право працювати на рівні з чоловіками, а зараз треба окремо отстоювати своє право "не працювати, не гнатися за кар'єрними досягненями, якщо мені це не цікаво". Я - людина з вищою освітою, 10 років була інженером-електриком, написала та видала два фентезі-романи, але я ж не працюю прямо зараз, тому змушена відчувати себе тупою, тому що маятник змінив напрямок і тепер "домогосподарками можуть бути лише тупі блондинки, в яких немає мізків на кар'єру". Я просто обираю такий вид діяльності, який мені комфортний, моя сім'я не проти, так чому на мене дивляться зверху?
Зробить тему про кар'єру, будь ласка. І про те, що не мати кар'єрних успіхів, а бути просто домогосподаркою - теж нормально, якщо це доставляє задоволення.
Сайонара, сестро. П'ятий рік як покинула кар'єру адвоката, живемо в селі, тримаю господарство і абсолютно щаслива. Коханий чоловік теж. Головне, щоб було добре мені і моїй родині. І перемоги.
Живу в Німеччині, і тут вже є цілий клас, що називається «жінка програміста». Ви дуже слушно написали, що пішли з роботи, тому що, порівняно з чоловіком, зарплата - копійки. Так в багатьох сім’ях програмістів. Жінки перевчаються на qa, або покидають роботу, бо сенсу немає. Це теж окреме питання, тому що цінність роботи не завжди вимірюється зарплатнею. Але ви підняли дуже цікаву тему.
Для мене фемінізм це не «жінка мусить прагнути до реалізацї в кар‘єрі», а про «жінка має вибір бути тим, ким їй комфортно».
Та й взагалі, кожна людина, чи чоловік, чи жінка має право бути тим ким хоче і займатись тим, чим хоче.
Пiдтримую
Підтримую!
Було б добре, щоб цю розмову послухали родичі дівчат. Найголовніша задача людини - бути щасливою. Дякую за тему.
І родичам хлопців теж. Там теж такі не нормальності!
@@evdokiiareshetnik4868 Так, погоджуюсь.
а потім нормальнм хлопцям липнуть ці развідьонки з прицепами, які розбили сім'ю
Це гедонізм, прямий шлях до виродження суспільства
Вийшла заміж у 22 роки під страшенним тиском суспільства та родичів (який почався ще коли мені було 15 років). Ну "бо ж пора, старою дівкою будеш". Ще тоді я під шкірою відчувала, що не хочу. Але не мала сміливості опиратися. Мова про розлучення пішла вже через тиждень після весілля... Але потім були ще довгі 4 роки моральних страждань, щоденних сварок, бійок і т.д. Я стала виглядати, як бита долею змучена жінка. А кодлишній чоловік - як холерик у квадраті.
Словом, ніхто з нас двох не був щасливий, окрім родичів, які зайобували питаннями "коли діти?.діточки вам все виправлять! народіть дітей, і не буде у вас часу на драми". Але вони геть не розуміли, що це не драми, а реальні страждання двох молодих людей, які категорично не були готові до шлюбу. Зрештою, ми таки наважилися сказати родичам, що баста, ми розлучаємось.
Вже через місяць після розлучення мої родичі почали знову зайобувати "знайди собі когось, шо ж ти сама будеш?!". Довелось зібрати всю сміливість у кулак та пояснити їм, що поради, як я маю жити своє ОСОБИСТЕ життя вже недоречні, бо я один раз піддалсь, і нічого доброго це не принесло. Родичі не припиняли тиснути. Зрештою на певний час довелося перервати з ними спілкування, непіднята протягом двох тижнів слухавка вгамувала їх.
Далі 3 роки я була наодинці без стосунків. І чорт забирай - прекрасно себе почувала! Я відчула себе вільною і щасливою! А ще згодом зустріла людину близьку духом, зараз вже 2 роки в стосунках. І теж почуваюсь щасливою! Бо вже готова до стосунків - ото і весь рецепт. А якби не була готовою хоч до старості - то теж норм.
Я дозволила собі жити СВОЇМ життям, а не чиїмись очікуваннями, дозволила собі НЕ відчувати сорому за те, що не вписуюсь у чийсь стандарт ідеалу. І це спрацювало.
Бажаю усім людям бути у синхроні із собою і якомога раніше виплекати оцю сміливість протистояти оточенню. Тоді все буде зашибісь)
Еммо, Яно, дякую вам за якісний український контент та підбір тем, ви ТОП! :)
Ахах, про треніки маю власний досвід: запросила на вечерю бойфренда, цілий день готувала і прибирала до його візиту і наприкінці привела себе до ладу і одягла нові треніки ( на той час я думала, що виглядає симпатично, підкреслює форми, але з іншого боку по-домашньому і наче я не дуже старалася 🤣). Так ось, коли він приїхав, він ні разу не похвалив вечерю або затишок у домі або ще щось, а лише зауважив що в трениках я виглядаю так собі і чому він взагалі має мене хотіти коли я так вдягнена. На моє питання: а нічого що я у себе вдома він нормально не відповів, але було так би мовити неприємно. Але, нещодавно сталася аналогічна ситуація з іншим чоловіком і він щиро здивувався, що я заради його візиту одягла такі сексі штанці, словом йому дуже сподобалося👌 , тож дівчата, не в трениках проблема, а в тому, що хтось натуральний мудак, а хтось ні. Всім бажаю мати у своєму житті правильних людей 😉🤗
От власне, для закоханого чоловіка жінка і в треніках красуня) Була в мене кумедна історія колись. Був сильний дощ, а треба було на городі вирвати і принести мамі кабачків. Я була в гумовцях і в татовій старій куртці, ще й накинула на голову якусь хустку. Як я злякалася, коли побачила, що молодий і симпатичний хлопець перевіряв покази лічильників, а ще й він мене побачив, я аж захотіла заховатися)) А він сам допоміг мені ті кабачки донести ще і багато компліментів наробив. Потім він не раз казав моїм батькам які в них гарні дочки)) Гарна людина бачить хороше у всьому
хах, цiлком може бути, що вiн сусiдцi й колезi так само треники вихваляє. Одним чоловiкам хочеться щоб стильно одягнена й мейк, iншi кажуть якщо мiж ногами нема члену то дiвчина вже красуня😆Хтось бачить свiт фiлософськи, хтось емоцiйно, хтось вiзуально, хтось взагалi лише логiчно, люди такими народжуються.
Мудаком бути не можна. Але судити людину за смаки в одязi то зашквар. Особисто я, коли дiвчина одягнена як бомжиха зразу кажу, типу вибач ти супер, але здається мiж нами нема iскри, давай лишимось друзями 😁
@@archie2.8 спортивні штанці - це для вас одягнена як бомжиха? а як по-вашому має бути одягнена дівчина у себе вдома? вечірня сукня в блискітках і розріз до дупи?
@@AlikaLi357 хто бля одягає треніки на побачення? Існує з десяток видів красивого одягу для дому. Є сукні, зручніші за піжаму, якщо так припекло шось зручне одягнути.
@@archie2.8 я вам співчуваю
Мене настільки запугали темами шлюбу та тим, що я не повноцінна людина, якщо у мене не буде чоловіка поруч, що мені стало страшно дорослішати. Ваш канал - це ковток свіжого повітря. Я змогла обдумати у себе в голові деякі моменти життя, більше стала про себе піклуватись завдяки вашим відео. Дякую за вашу роботу!
Вас ще багато відкриттів чекає у цьому житті! Най все буде добре 💙💛
в майбутньому ми повторимо долю американців, які за життя мають тисячі сексуальних партнерів, але доживають і помирають самотніми
Зайшла в коментарі заради такого коментаря! Мені теж трохи страшно дорослішати, бо що, якщо в мене не буде чоловіка (або дружини) і дітей. Я боюся, як суспільство буде на це реагувати. В моєму житті є багато неймовірно успішних і класних жінок, в яких немає чоловіка і їх поважають за їхні професійні якості, вони надихають. Проте мені реально страшно від суспільного осуду, бо мене з самого початку підліткового віку питають, чи є в мене хлопець, і коли вони чують, що ні, і я поки нікого не шукаю, то вони або жаліють, або щиро дивуються. А оскільки мої смаки ще й доволі неординарні та мені мало хто може підійти в якості партнера чи партнерки, я ще більше маю шансів залишитися "старою дівою". Господи, в якому тупому і страшному суспільстві ми живемо!
@@alexa_donska Відчуваю❤️🩹
Думаю, щоб визначитися, треба для початку задати собі питання: що я матиму в шлюбі з того, що не зможу мати без нього і наскільки мені цього хочеться? Але щоб відповіді були конкретними, а не абстрактними, і розмитими.
В мене чудовий 12річний син, я успішна в роботі , маю житло в Празі в мене реально ВСЕ ДОБРЕ. І навіть коли я приїжджаю в Україну до мами на непоганому авто...люди знають,що всього досягла сама,але всерівно кожна тітка, бабця... мені говорить,щиро з любов'ю, "ну бажаю тобі таки також бути ще і щасливою"🤪🤪🤪 І вони щиро не вірять, що я вже давно щаслива і в мене все ок
Чим більше я чую таких історій, тим більше вірю, що ці люди просто заздрять🤣 І намагаються своїм шлюбом, укладеним в одну секунду, знецінити роки вашої роботи
Вас трахає чех?🤔🙄😅
Дякую, дівчата! Озвучили всі мої думки за 15 років в стосунках, з яких 13 - у шлюбі. Як би не було важко незаміжнім українкам, але українське суспільство вже на багато вихованіше і толерантніше до цього питання. Не в останню чергу завдяки самим дівчатам. Я, будучи кавказькою дівчинкою, росла з наративом, що все моє "щасливе" майбутнє пов'язане із заміжжям, купою дітей і прислуговуванням. Я з таким розкладом не погоджувалася, брикалася, хотіла навчатися і будувати кар'єру. Бідна моя матінка так переживала, що ніхто мене таку зарозумілу заміж не захоче брати)))) Хоча сама була дуже нещасна у шлюбі.
Але життя склалося так, що я знайшла свою половинку і, о боги(!), не своєї національності, не за вибором батьків. І я щаслива в цих стосунках, бо це був мій вибір, моя відповідальність.
Мені здається усвідомлення, що ви один одного обираєте щодня набагато цінніше і романтичніше, ніж обіцянка 20тирічної давности, яка зобов'язує тебе залишатися поруч, тому що правила
100%
У нас недавно вчителька мови майже урок розповідала що "люди бувають красиві лише 3 рази в житті: коли народжуються, коли одружуються і коли помирають(що?). Коли людина народжується і помирає ми не бачимо, але ми бачимо коли вона одружується саме тому, ми все життя йдемо до шлюбу а потім все життя заради нього живемо(wtf?)" І плюсом до того говорила однокласнику типу "от не соромно тобі що Настя вчиться краще за тебе? Вона дівчинка і краще вчиться за тебе - хлопця. Чоловіки за природою кращі, розумніші. От чому чоловіки правили і мають правити світом? Бо вони кращі! Ти за неї кращий і гірше вчишся! От не соромно тобі?". Ми в 9 класі, дякую тепер я повністю ненавиджу ту вчительку
Вона справжня сексисистка!
Розпові вчительке, що вона дурепа
Бліаааааааааааа!!!! Волаю! Зразу чомусь на думку спадають актриси, у яких офігенно виглядати на подіях це частина роботи, може навіть краще виглядати ніж на власному весіллі і явно більше одного разу. Ну там точно життя не склалося у них )))
Цю вчительку треба звільнити. Вона не має права працювати за фахом із такими думками, бо фактично здійснює зраду України і злочин, трясця, проти людства!
Сккааааа
Дякую за випуск! Стосовно шлюбу - для мене найдивнішим було те, що це питання задавали мені з 20 років. Ти ще взагалі не визначився що тобі в цьому житті робити, а до тебе приходять з розмовами про шлюб. І найбільш завжди дивувала фраза "Всіх хороших розберуть". Ніби мужик - це ковбаса, яка не може обрати хто її купує.
Бачте, в чім біда, пані Яно: у нас чоловіки завше були такою ковбасою. Просто доки ще трималися нормальні матріархальні традиції, то це було проблемою винятково юнаків, котрих ставили перед фактом: ось тобі гарна й роботяща дівчина, а як вона тобі не смакує, то йди під три чорти, ми тобі хату спалимо. Натомість у XVII сторіччі, коли до України приповзла ціла купа царських чиновників зі своїми дикими звичаями, то все доволі різко перекинулося на жіночу проблему. Звісно, загнати українок до підпілля так само, як своїх самиць, кацапи не могли, зате закони нам таки попсували. Тож три сторіччя підряд українки жили майже як меблі й часто не мали прав, якщо не були ні з ким одружені. Те, що у країні, де постійно точаться якісь війни і яку роздирають на шмаття сусіди, жінка не може мати власного господарства, якщо вона принаймні не вдова, - це просто нонсенс, бо вона його й так мати не може, й инак. І що з цим робити? А з чоловіків тим часом намагалися зварити інертну квашу, щоб усе було як у них у Заліссі, де б'є - отже, кохає, а за царя-батюшку треба головою накласти й не думати про своє до нього ставлення. Що й казати, частково їм це вдалося. Он покоління за сорок як поводиться? На двох воїнів або працівників є принаймні одна скотиняка, котра махнула до Карпат і жирувала там на всьому чужому, молячись, щоб чуваки з тероборони не відшукали. А вони ж уже, трясця, мали чималий шанс повернутися до адекватного мислення! Та й жінки цього віку теж дивно поводяться. Я зараз працюю у вроцлавській школі з українськими дітьми й уже надивилася... Більшість їхніх матерів, звісно, молодчинки, проте бувають і шалені чи просто на голову хворі. Є одна без чоловіка, котра свого сина змушує навчатися замість хоч инколи просто порозмовляти з ним. А син тим часом не тямить, нащо йому здалося життя. Якщо так триватиме, то виросте з нього чергова ковбаса, котрій казатимуть, що треба робити, а чого не варто, проте розуміти вона цього не могтиме. Є смиканий чувак, котрий усіх дістає - ще одна потенційна лікарська (чи радше сиров'ялена в його випадкові). А є хлопчик, котрий має шалену емоційну нестабільність. Знаєте, чому? Бо мати його любить, зате батько намагається "виховати чоловіка". Гадаю, Ви вже здогадалися, якими саме методами. З нього що виросте? Чоловіки теж часто бувають цілком нещасливі. Тож коли така-от уже доросла сарделька зустрічає дівчину, котра їй подобається, то гадає, що це ось ВОНО. І що? Правильно! Й починає вважати, що це нова матір або, скажімо, нова іграшка! Все, коло замкнулося й обернулося. На світ з'явилася нова потенційна ковбаса - ще маленька, котра росте, чуючи постійні сварки, докори і вважаючи, що це природня поведінка представників ідеальної сім'ї... Ой, аж самій моторошно стало. Ба більше, я Вам навіть можу такий приклад навести зі власного досвіду: мої батьки саме такі...:(((((
Я настільки була стривожена в 20 одуженням, що як чула що хтось жениться, то у мене починались сльози і істерика. Бо все життя мріяла про заміж
щиро дякую за відео, бо тема справді болюча!
знаєте, зараз мені 20 і все життя, здавалося б, попереду, якби я не жила в селі... тоді одразу те що ти навчаєшся в університеті, сумлінно вкладаєшся у власний розвиток і т.д.-нікого не гребе, бо ти або "майбутня невістка", яка нічого не тямить в тому, чого не можна зварити в баняку, або чиясь жінка, де всі досягнення виключно ЧОЛОВІКОВІ, а ти або погана, або забагато хочеш або щось там собі видумуєш. і пофіг що в тебе підвищена стипендія, ти хочеш реалізуватися у свому напрямку і можливо отримати ступінь PhD 🤷
ба навіть, окрім звичайного штампику, ти мусиш йти до церкви шлюб брати, бо інакше ніц не рахується і хто взагалі таке видів: в гріху жити!!! а якщо в церкві розписуватися ти вже й згодилася -священник обов'язково оголосить це всьому селу і щей запитає чи ніхто не проти, бо їм, певно видніше 🤦
що воно страшенно нервує я і повторюватись не буду, скажу більше: цей всеважливіший шлюб мені особисто нічого не дає, окрім психологічних травм і ненависті до самого тільки слова; і навіть якщо я колись захочу вкласти його з партнером, про це знатимуть одиниці, бо я волію бути людиною, яка в житті щось має, аніж приставочкою до слова "чоловік"
Тікай від таких людей)
@@janeogv952 якраз працюю на це, а Емма і Яна дуже допомагають в цій фрустрації 😇
Успіхів вам у житті, вірю що ви досягнете всього, чого бажаєте 💚 а поки що сил і терпіння) я вважаю що в житті головне то розвиток а не шлюб і треба слухати себе, а не що там інші хочуть. Ніхто крім тебе не буде жити твоє життя.
У мене після запитання "коли заміж" від знайомих моїх батьків, завжди відповідь-ніколи. Якщо з першого разу не дійшло і починають питати, а чому і як, я ставлю зустрічне питання:"а що хорошого у шлюбі"? Після 2-3 контраргументів, від мене відстають, ставлячи на мені "хрест"😅 Але краще бути "прибацаною" в очах суспільства, чим нещастною в шлюбі.
@@Ganna-Mel Чому відрозу «нещасною», в щлюбі шасливими люди також бувають.
в одному із стендапів Насті Зухвалою є чудовий жарт "часто одружені люди - найгірша реклама шлюбу"🤣 ( не примешую при цьому класні і важливі сторони шлюбу)) але ну ця фраза, це така правда)))
Дівчата нереально продуктивні 🥰 Просто гіперреспект вам!
Дякую долі за те, що знайшла ваш канал. Мені лише 25 і я мала такий комплекс неповноцінності і досі ще трохи його маю. Що я так само заставляла свого хлопця одружитися бо вже більшість однокласниць і одногрупників одружені а я ні. Бабця моя постійно питає чи нічого не каже мій хлопець за весілля. Подруги торочили що ми вже 5 років зустрічаємося а весілля ніяк не зіграємо. І що взагалі я нічого не досягла. Я зараз в цьому переломному моменті думаю про те що я нормальна і не треба ставити одруження як найбільше досягнення в житті. Втекла від гінеколога, яка декілька років розповідала мені що від кожної хвороби лікує вагітность. Цистит, молочниця, ерозія, кіста? Тобі просто треба завагітніти і все мине🤦🤦🤦😂😂дякую вам дівчатам, що лікуєте нашу свідомість
Пора змінювати гінеколога)
@@janeogv952 я написала що втекла😅
Ти в себе найбільша цінність. Спитай себе сама,чого ти хочеш. Всі інші йдуть лісом, бо тільки свої бажання ти будеш виконувати. Навчити когось жити - улюблене заняття невдах, які позирають на твоє життя. Не звертай уваги
@@VitaVia15 🥲 дякую ❤️ так приємно отримувати підтримку, це так важливо і так допомагає. Я розумію що йду правильним шляхом 👍
Ого. Такий класний коментар!!! Виглядає, як «куплений»🤣
Мене дуже тішить, що випуски так допомагають. І Ви цим ділитесь. Я просто дивлюсь, типу, «ну тааак». Але я в 20-25: Подібні канали дуже б допомагали не так сильно відчувати цю «меншовартість», що ти ще не маєш 2-3 дитини і чоловіка.
Ви не уявляєте, наскільки я вам вдячна за цей етер!
У мене ще є ця вавка в голові, що якщо мені не роблять пропозицію, то я не маю цінності і взагалі це означає, що мене не люблять. Особливо відчуваю це після зустрічей з родичами чи зі знайомими, яким вже зробили пропозицію або які вже одружені. І це попсувало стосунки з моїм хлопцем, на жаль. Я настільки надавала ваги пропозиції, що проґавила те, що взагалі не готова поки ні до шлюбу, ні до дітей)
І ваш етер багато чого для мене підтвердив)
А найдивніше те, що коли ви все ж виріши "узаконити" свої стосунки, все рівно будуть фрази типу: "ну нарешті, нащо оце було тягнути", або "значить він тебе не поважає, якщо стільки часу змушував чекати" і т. д. А по факту особисто в моєму житті нічого не змінилося після державної реєстрації шлюбу, НІЧОГО! Тільки тепер, якщо борщ готує мій чоловік то я чую фразу:" Ну як же так, це ж твій обов'язок турбуватися про чоловіка?!..." - СЕРЙОЗНО, чому? він же варить на багато смачніший борщ))))
у мене так само , мій хлопець старший від мене на 10 років. і моя бабуся: ну а що це він тобі не пропонує нічого ? скільки ви так будете жити ? а може від когось кращого чекає ? і це вона каже мені в той момент , коли мій хлопець відкладає свої справи і іде зі мною на видалення зуба, коли якась халепа, то я біжу до нього. це ч не до того , що він тільки допомагає. ми чудово проводимо час разом , їздимо 3 відпустки, любимо разом їсти, дивитися фільми ....
Обіцянка 'вічно любити одне одного' не звучить абсурдно й нереалістично, якщо мати на увазі не почуття, а ставлення. Якщо над власними почуттями ми не маємо повної влади, то ставлення до партнера, наші дії щодо нього - це завжди наш вибір. В такому сенсі ця обіцянка дуже важлива, і хотілось би, щоби її давали усвідомлено й відповідально.
Ще один момент з розмови співпав з моїми власними спостереженнями - те, що почуття в шлюбі/стосунках розвиваються хвилеподібно, з припливами й відпливами, коли дуже теплі й ніжні періоди змінюються періодами відчуженості - і спочатку можна злякатися, що 'невже це все?', але ні. Головне, щоб не зникала повага і хороше ставлення. Адже почуття підживлюють дії і навпаки.
повага i хороше ставлення замiсть кохання й драйву, звучить так сумно що повiситися хочеться
@@archie2.8 залежить, що для вас драйв. Повага і ставлення не виключають кохання, але в кожного своє поняття кохання
@@vigu8333 не виключають а замiняють. Але ви можете вiрити у все що завгодно. Он дiвчина/жiнка зверху вiрить в хвилеподiбнi стосунки 🤣 Реальнiсть занадто жорстока, особливо для жiнок, яким промивають мозок всими цими коханнями тому не можна нiкого засуджувати за багату фантазiю й iгнорування того природного факту що будь-яке кохання або згасне або неминуче переросте в глобус суто родиннодружнiх почуттiв з натягнутого на нього совою "справжньої любовi".
@@archie2.8 а тут така фішка: чи не може кохання бути посилене повагою і хорошим ставленням. мої батьки унікальний випадок раз і на все життя. для цього їм знадобилось: - навчитись постійно бачити одне в одному тільки хороше
- поважати одне одного
- як не дивно але ідеалізувати один одного
- і довіряти повністю, наче то дійсно вони одна людина, а не дві різні
і для цього треба було багато часу, спільної роботи над собою, періоду сварок і сорому через них. вони були кращими друзями коли одружились (заміжжя у них сталось по досить дурній причині - гадалка нагадала, до цього вони навіть не жили разом, просто зустрічались) загалом їх приклад для мене це не приклад всеоб'ємного кохання, а приклад як будувати стосунки. і чесно, і зараз двадцять років згодом драйв для них норм річ. як і спільна праця, взаєморозуміння, повага і так далі.
@@hegeliana "наче то дійсно вони одна людина, а не дві різні" - iндивiдуальнiсть та особистий простiр куди цiннiшi речi, нiж будь-якi стосунки на свiтi.
"драйв для них норм річ" - як казав одни тракторист, "триста третя грядка, пальот нормальний" 🤣 Кохання це бiологiчна рiч, воно живе недовго, так закладено ГЕНЕТИЧНО природою для розмноження. Довгий шлюб це по сутi дружба, хто б яку фантазiю там не вигадував.
Я - та людина, що ніколи не сварилася з власним чоловіком. 14 років разом, з них 11 у шлюбі. Звісно, ми інколи сперечаємося, але не переходячи на крик і продовжуючи називати одне одного "котиками". Можливо, ми статистична похибка, але ми існуємо)
Мої батьки так жили. 50 років.
Похибка, але ви круті. 🎉
А ви щаслива? Не тільки в шлюбі, а загалом
Це, мабуть, від характерів дуже залежить в тому числі. Не знецінюю ваше щастя, але є люди, які в принципі мають вперту, гарячу вдачу 😅
Ви не одні такі
На мою думку, тиск близьких та знайомих стосовно шлюбу деколи абсолютно позбавляє бажання коли-небуть одружитися, що ніби не залишає місця для вияву своєї власної волі. До кожної сили виникає інша сила, яка буде протидіяти першій. Тому в мене деколи виникає таке питання: "не бажання чогось - це дійсно моя позиція, чи лише опір системі?"
У вас дуже крутий канал 🖤🖤🖤
Моя мама прожила все життя (і зараз живе) з аб'юзером і алкоголіком. Був час, коли я благала її розлучитися і втікати до бабусі. Вона так і не зробила цього. Усвідомлення того, що ми (маю на увазі маму, себе і сестру) маємо за чоловіка і батька страшного тирана, який поламав наші життя гнітить мене досі.
Мама ваша проср..а своє життя - грубо, але саме так це називається. Не повторюйте її помилок.
"сакральність шлюбу не є більшою за сакральність твого щастя" - дякую за цю фразу! Коли я пішла від чоловіка 2 роки тому, і казала своїй матері: ти розумієш, що я НЕ щаслива, вона мені відповідала, що щастя - переоцінена і недоступна штука :-D
Дівчата, дякую за підняту тему. На жаль, нав'язування заміжжя/одруження в нашому суспільстві травмувало не одну людину (і відчуттям меншовартості, і одруженням через тиск, і терпінням жахіть лиш би рахувалось що ти в парі)
Дуже класна теза про те, що розлучення - це кнопка, на яку можна натиснути, але це не обов'язково. Ми з чоловіком якось навіть обговорювали гіпотетичне розлучення, що б ми робили зі спільним майном чи дитиною. Ми наразі нічого такого не плануємо, але вважаю, що це дуже важливо у парі могти такі речі проговорити, тим самим так би мовити легалізувати таку опцію. Дай боже ніколи до цього не прийти і жити собі в щасливому шлюбі далі, але маючи уже усвідомлення, що розлучення колись може статись, думаю це може запобігти різного роду психологічним травмам з обох сторін.
Я розумію що в житті може бути що завгодно,але я вдячна богу що маю поруч людину яка поважає та любить мене і це взаємно. Майже спочатку подружжя я попросила не морочити нікому голову , якщо він закохається в когось іншого,так мені це буде важко пережити, але це краще ніж мучити всіх навколо. В шлюбі 25 років,пишу і самій не віриться 🤗. Шлюб це вклад у щасливе життя обох взаємно і коли з'являються діти то і в них також,не окремо. Після того як з'являються діти треба жити не заради дітей,а в цілому, бо сім'я це коли разом, щастя повинно бути у кожного.
Одного дня я зрозуміла, що більше не обираю цього чоловіка. Хоча разом вже 8 років, багато всього пережили, було кохання та і людина адекватна - чого рипатися? А воно муляє...за 8 років я змінилася, він змінився, а стосунки - ні.
Я впала у своїх роздумах до крайностей - до розмови про розставання. І це помилка, бо я вирішила за обох, що так буде комфортніше.
Але партнер вразив своїм терпінням: він розмовляв та намагався зрозуміти: що сталося, що не влаштовує, коли почала це відчувати, як це змінити... а потім ще й трапилася війна, поки він був за кордоном, а я в окупації. Знайшов шляхи, вивіз у безпеку, почав проявляти інші якості, які за ці 8 років в нього з'явилися, а я навіть не помітила. Ми дійсно почали знайомство із новими людьми, якими стали, откровенно про секс, про те, що дратує і не вистачає у стосунках...це дійсно непроста робота - творити стосунки, але ми працюємо над ними разом і я знову обираю його кожного дня. І тепер знаю, на що треба звертати увагу його і свою, аби ще через 8 років не побачити поруч незнайому людину.
Дякую за таку цікаву бесіду: в нас дійсно багато інформації - як вляпатися у шлюб, але мало інфи - шо потім із цим робити.
Ого, це дуже крута історія, дякую
Секс гріх
Вітання з Тернополя. Дуже люблю вас слухати, ви неймовірні. Слава українському ютубу.
Іноді мені здається, що тема заміжжя - це якась травма. Коли я ще навчалася в школі, то я могла на пальцях порахувати друзів з повних сімей. Всі так топлять про важливість заміжжя, але я не бачу реально прикладу, що всі заміжні. Може вони просто хочуть так покращити ситуацію із заміжжям.
Наприклад, тітка моя гейтить свою дочку, що та не в стосунках навіть. Але в тітки така історія з чоловіками, що мені дивно, що вона за чоловіків))) Мабуть, тут "працює" : ну, мені не пощастило, але то мені, а ти шукай, доня, мужа, бо всім щастить"
Відповідь Емми до бабусі про розлучення і нове весілля це топ. Я свекрусі на її питання "коли за хлопчиком (чи другою дитиною)?" відповідала "ви ще молоді, можете і без посрєдніків справитись"
Я просто зараз від вас чую свої ті ж самі слова про те, що не людей не цікавить, як я, як моє здоров‘я, чи щаслива я, чи подобається мені щось, ніт, їх цікавить, чи заміжня я. Так, це ж найвище досягнення жінки, мать його! Діти, сім’я, твій день - 8 березня, вистачить з тебе! Як мене це курвить, просто капець) і всі біди коли затикають дітьми - «бо треба було в роддом сходити», ви там **анулись, чи що? А потім, коли люди порозбрідались по купках-закутках, починається справжня історія - як ото тяжко в шлюбі, які проблеми, як сваряться-миряться-чубляться (в сенсі після масових сімейних посиділок), і тоді в мене виникає питання - а якої холєри ви тоді в мене це запитуєте, якщо самі ж в тому шлюбі не дуже то й щасливі? Логічно, бл**ь👍😅
Щодо того, нащо зберігати шлюб і як. Зіштовхнулася з іншим трендом: коли всі говорять, що сім'я твоя "не правильна", що "заради дітей вам треба розлучитися", що для себе "треба завести коханця/коханку, чи друга/подругу". Тому таки багато чого змінилося! Не змінилося лишень одне: невігласи знаходять легкий і однозначно правильний спосіб лагодити чиєсь життя!
Я вважаю що шкода дизель шоу недооцінена, як і іншого гумористичного контенту. На своєму виступі Антон Тимошенко розказав що ходить до психоаналітика, тим самим показав мені що це нормально, зробив цей досвід буденним. А от мій тато дивиться дизель шоу і вважає відтак що тещу треба ненавидіти, а на вихідний всі від нього мають відстати і не заважати дивитись телевізор, бо це образ який дуже часто транслюється дизель шоу, уральськими пельменями і кварталом. Вони дають пересічному глядачеві певні установки, яким має бути світ, особливо тим хто не мислить критично. Не хочете зробити випуск про гумористичні шоу?
+++
Ми з чоловіком разом зі школи, вже 16 років. Коли почали жити разом, обговорили питання шлюбу, вирішили, що поки нам це не потрібно, але ж всіх дуже цікавило ну коли вже весілля? на 6 рік спільного життя я завагітніла і ми офіційно зареєстрували шлюб, і що сказали люди!? Правильно! Вийшла заміж по зальоту🤣
А людям і не вгодиш. Одружилися б раніше, то чули б "нашо так рано, ше б по зальоту то ясно, а так то нашо"))
Мене бісить, навіть насторожує те, що мене Зараз питають: "чи є вже женихи","коли вже свадьба". Адже мені зараз 14, а почали питати у 12.
Співчуваю 🥲
Мені 17, моїм двоюроднім брату і сестрі 16 і 14,а бабусині родичі вже кажуть коли вже правнуки у бабусі будуть, і на нас дивляться, тож розумію і співчуваю
Мені 19, я дівчина і слава Богу моя бабуся почала мені виносити мізки тільки зараз (і то по трошечки😅). Дуже співчуваю всім тим, хто попав під прес стереотипів, до речі, вони є у всіх старших людей, не тільки з України (за кордоном бабусі і дідусі теж вкидають за відсутність партнера (і хлопцям теж)).
Коли мені було 20, бабця сказала, що "перебирати вже пізно, бери шо є"🥲
П.С.: Добре, що не взяла
Яка жесть🤦 Це ненормально
Ось вам історія людей, які "ніколи не сварилися".
Коли ми з моїм майбутнім чоловіком прожили разом вже десь 2 роки, він весь час розповідав знайомим, що ми ніколи не сварилися. Мене це дуже дивувало, бо було багато ситуацій, коли ми кричали один на одного, псували один одному настрій, доходило до сліз і вибачень. В моєму розумінні це і є сварка, але виявилося, що через колишні стосунки мій чоловік вважав, що сварка - це коли люди б'ють посуд, телефони, ноутбуки, кричать один на одного матом і т.д.
Трохи завищені були до мене очікування, коротше кажучи 😄
Томущо він бидлан
Дякую за цю важливу тему! Насправді це великий привілей, що зараз ми маємо можливість цього вибору. Так, свобода - це, найчастіше нелегко, але життя згідно з чужими планами і уявленнями - це шлях в нікуди
Мені теж казали треба бути слабшою і що я так ніколи не вийду заміж. Ну, блін.
Одночасно бути начальником, займатись стрільбою, ходити в гори і корчити з себе слабеньку дівчинку, камон!
А потім я зустріла свого чоловіка, який урвав мою маму на її стандартному (не) жарті "будь дівчинкию, уступи йому, треба з усім погоджуватись, а то заміж не візьме" сказавши, що він саме таку, як я шукав все життя.
І тоді я зрозуміла остаточно, що це моя людина.
І було весілля таке, як хотіла саме я, і з моїми планами рахуються, і виховання доньки в нас 50% на 50% (а іноді мені здається, що він вкладається більше, бо дитина тата любить більше і воліє на ньому висіти весь час). І мої кар'єрні амбіції він підтримує і не лякається, що я шось там занадто. А я добре пам'ятаю як з 20 років мені весь час в мозок вдобвблювали, що треба стати простішою, бо здобутки - то таке, треба заміж і дітей.
Але ж реально складно в нашому суспільстві знайти чоловіка не з совковими думками і моделями, а з нормальним цінністним складом.
І це проблема нашого суспільства, де і досі виховують за принципом хлопчик завжди правий і сам по собі скарб, а дівчинка що б не зробила - все трохи недотягує і старатись треба краще, терпіти довше, жіночність в собі виховувати, ще там щось...
фраза "ну нічого скоро вийдеш (заміж)" звучить як якась погроза
А для мене це пропозиція: "тебе треба з кимось познайомити"...,або нещодавно одна жінка, побачивши мене в гостях у моєї мами,сказала їй,що в неї є син,то нас треба познайомити...🤷🤦♀️Відчуваю себе лотом на аукціоні 😭😭😭
А для мене це звучати як якесь обнадіяння, підбадьорення третьої людини в "плачевній" ситуації твого нікчемного незаміжнього життя ( з її точки зору)
Звичайно погроза....тебе ж заміжню будуть трахати регулярно.....наказувати🙄, так, це погроза🤔
О, ця тема - це щось. Є такі випадки, коли людям просто добре разом. Ми з чоловіком вже майже 13 років разом, і через дистанційну роботу останні три роки разом майже завжди. Але одружилися на дев’ятому році, коли вже жили разом, все було спільне. І одружилися через шалений тиск батьків з обох сторін. Мені втлумачували, що він мене покине😂, що це неправильно, що так люди не живуть. Чомусь після одруження усі почали рахувати наші відносини з тієї дати, просто викидаючи з життя ці прекрасних 9 років. Найсмішніше, що були спроби змусити на весіллі робити усі ті дурощі у вигляді «розплетена коса» , «знімання фати та вдягання хустки». Це просто смішно. Після весілля для нас взагалі нічого не змінилося. Є такий класний французький фільм «просто разом» з Одрі Тоту. Просто буває так, що людям кайфово спільно бути, жити, і тд.
Ви мене вибачте, то смішно......до чого там фата.....та показуха якщо за 9 років ви потіли вже не раз......🙄.....навіщо той театр......смішно....
отой чоловік, що боявся сваритися - то я і моя історія) Дякувати розумінню та методичній терпеливості мого чоловіка, за три роки це поступово сходить нанівець)
сваритися - нормально, абсолютно необхідно, а іноді навіть корисно і весело
Десять років після закінчення школи. Восьмий рік іде війна, сім місяців з часу повномасштабного вторгнення. На вулиці рідного міста зустрічаю колишнього директора своєї школи. Пройти повз не вдається, бо за роки навчання я трохи йому намуляла очі (була страшенною активісткою🙃). І от яка розмова вийшла:
- Ну добрий день. Як ти? Чоловік є?
- Є, - кажу. - П'ять років у шлюбі.
- Хм... А діти? Діти є?
- Нема.
- А чого ж так? Стільки часу!
Я досі шкодую, що не відповіла йому все, що тоді подумала. Його не цікавила моя освіта, кар'єра (хоча в школі я декілька разів чула, що такі "премудрі" заміж не виходять). Його не цікавило, як я пережила перші місяці війни. І, навіть питаючи про сім'ю, він не уточнив, хто мій обранець, де він, чим займається, чи все у нас гаразд.
Не розумію, як так. Чому?..
Так його самого виховали, то й він так своїх учнів і колишніх учнів виховує. Не дивуйтеся. Майже все наше старше покоління більш-менш таке. Від мене он хотіли внуків і водночас не пускали на вечірки у двадцять п'ять років. Зараз не хочуть ані від мене, ані від невістки. Щоправда, її власна мати дістає, тому спілкуються вони часто-густо доволі різко й голосно...=((( Тож не зважайте. Просто людям такий світогляд формували, що самі вони - ніщо крім користи для суспільства.
Я був в шлюбі 13 років з них 3 останніх роки намагався цей шлюб втримати ,але неможливо втримати те ,що вже віджило.Ми розійшлися тихо ,по шлюбі в нас є дитина якій ми завжди намагаємося розповісти, коли вона питає ,що розірвання шлюбу ніяк не перешкоджає нам залишатися друзями . Розірвання було важке емоційно але так буває,краще чесно прожити життя навіть окремо ,ніж лецемірно показувати те чого вже не існує
Як то так, так трахалися любилися.....і розійтися.....
Я у тому самому шлюбі, в якому ми не сваримося вже третій рік. Ми можемо якось ображатися, говорити, вибачатися. Але щоб якісь сварки чи підвищений тон - ніколи. І постійно говоримо і знаємо один одного повністю, цінуємо і оберігаємо. Ми існуємо, повірте 😌
Ми з чоловіком не носимо наші обручки. Ну якось склалося, що я не люблю каблучки, чоловік по роботі знімає,потім забуває вдягати. Для нас немає в цих предметах нічого сакрального. Ну лежать десь там у шафі й ок. Але чомусь усім, ну геть усім довкола є діло до того, ну чому ж ми не носимо,яке маємо право, який сенс у цьому приховано. І коментують від ідіотизму типу "це ж типу ви вільні, так не можна" до повного трешака "значить ви не вмрете в один день". Раніше я пояснювала, а зараз зразу різко кажу, що це наше діло і тему закрито. Чого ж люди навіть шматку металу надають більше значення,аніж почуттям!? Коли ж це зміниться ...
Схожа ситуація. Ми з чоловіком іноді їх вдягаємо. Постійно носити каблучку - це для мене дуже дивно.
До чого ті сакральності якщо всі наїбалися вже до шлюбу
Думала чи писати свою історію, бо важко писати про те, що болить. Мені 32 і я "розгрібаю" зараз те, що мама не розлучалась із татом,бо що люди скажуть, без чоловіка в господарці важко, а як це ти тата не будеш мати ...і подібні виправдання. Як результат-у мене проблеми зі сном, бо вночі "чекала"п'яного тата і Думала чи треба кудись втікати, чи заспокоювати, чи маму захищати. Я хворіла часто колись,бо поки були концерти вдома і на вулиці треба було перечекати. Та й все що відбулося в дитинстві, а часто ноги усіх психологічних та емоційних проблем тчгнуться саме звідти, аукаються мені в дорослому віці і не дають вдихнути і просто жити собі в насолоду. Тому, коли я зараз чую що щось робиться заради дитини-то це ,навпаки, їй на шкоду! Гірше бути точно може бути, а от на кращому ви навіть шансів не даєте тільки через свої страхи, звичкуі виправдання! Життя одне і все що треба-це прожити його щасливо! Якщо це не так-то однозначно треба його міняти!
Дякую, що наважились поділитися. В мене схожа історія. Так, доводиться розгрібати всі травми зараз, особливо коли рік як розписана з чоловіком, а травми вилазять. Мені 27. І я дякую собі, що є усвідомлення «зцілення себе», інакше буде аналогія батьків на підсвідомому, а я цього понад усе не хочу!
Хай щастить🙏
@@НаталіяКлим-х6б хочеться Вас віртуально обійняти! Ми сильні. Ми це пережили і не зломалися. Тепер у нас є урок, такий досвід, Ми зробили висновки...далі-тільки хороше життя, бо треш Ми уже пережили❤️
@@ІринаМельничук-ъ8т 💗🤗
Я вийшла заміж через тиск родичів. Не просто тиск. Мій батько прийшов до нас в гості і буквально почав розмовляти з моїм хлопцем і давити на нього, ледь не погрожувати, що ми маємо одружитись. Мені на той момент був 21 рік. Мені страшно, неймовірно пощастило! Тому що я досі зі своїм чоловіком і все дуже добре, але я повністю усвідомлюю, що це буквально щаслива випадковість і могло бути все дуже сумно. А мій батько на той момент бачив хлопця вперше в житті і не знав, хто він, що він і взагалі. Але одружитись прям вже було треба.
Бо твій батько він не хотів щоб його доцю просто "пойоб*вали"".....а треба брати відповідальність, брати за жінку, а не використовувати просто членом......не хочу образити, але в більшості випадків так воно і є.
Пригадую був в мене залицяльник, який мені заявив "Ну ти маєш розуміти, тобі вже 25, ти вже старша, треба думати вже про весілля, поки ще не пізно!" Це ніби був такий вагомий аргумент, щоб я відповіла негайно на його залицяння. Я повідомила йому, що в мене проблем нема і я не поспішаю туди, в цей чудовий заміж. Більше я з ним не спілкувалася.
"якщо хочеш жити в мирі - підготуйся до війни" - про шлюбний договір
Я зі своїм партнером 11 років разом. При цьому ми неодружені (ахах, хотіла в цьому місці додати "досі"🤣). Родичі вже просто забила на нас))) Але так, ми пережили період, коли нас усі питали, чи скоро одружимося, коли дітей, мамине "я хочу онуків" і таке інше. Причому, я не згадаю, щоби хтось із цих людей питав, чи ми щасливі. Зараз задумалася про це - дякую вам за це, дівчата! Є люди в моєму житті, які мене питали, чи я з ним щаслива. І це саме ті люди, які не питали про шлюб і дітей. Бо вони розуміють, що це особиста справа кожного. Вони насправді цікавилися нами, а не нашій відповідності шаблонам. А ми щасливі! Нам норм не у шлюбі, у нас немає в ньому потреби на даний момент. А, іще: останнім часом ми часто сваримося, бо ми відкрили в цьому свою свободу, ми пізнаємо один одного. І я пишаюся нами, бо ми реально вчимося сваритися, і досягаємо в цьому неабияких успіхів)
Неймовірний ефір, дякую, дівчата! Підняли тему про демонізацію у нашому суспільстві шлюбного контракту, чого я завжди не розуміла. Будь ласка, якщо це буде можливо, зробіть ефір про заповіти, бо в нас це теж якась тема табуйована, зате потім починається срач. Це неоднозначна і дуже слизька тема, все може змінюватися протягом життя, але я вважаю, що це нормально, заздалегідь в цьому розібратися.
Дуже радий, що подивився цей випуск! Щиро дякую! Вже 7 років в шлюбі, до деяких тем і висновків, що ви обговорювали, дійшов сам, а на деякі просто очі відкрили! Дякую!
Дякувати Всесвіту, що батьки мене виховували в атмосфері, коли вийти заміж і народити дитину це не єдина і найбільша моя цінність для цього життя й суспільства. Питання на такі теми я радше отримувала від більш далеких родичів чи колег по роботі
Дівчата, дякую за україномовний контент. Єдине, коли я читала назву - Уся правда про шлюб, то уявляла підхід до стосунків у шлюбі з двох сторін, тобто не лише наголос на тому, що я маю опцію при бажанні розлучитися, коли щось не ок, але і як я можу повпливати на покращення стосунків, наприклад, що крім опції піти у мене ще є опція і зберегти, як мінімум спробувати. У тій самій ситуації, що Яна озвучувала - коли сварок більше, ніж мирного часу. Наприклад, поговорити, піти до психолога разом чи окремо, спробувати тимчасову сепарацію тощо. Ви звісно до розлучень не закликаєте, але прослухавши випуск, я після конфлікту з чоловіком швидше подумаю про те, як піти, а не зберегти, а це на мою думку, не дуже ок. Звісно тут не про аб'юз, як фізичний, так і моральний, не про інші критичні речі, не про те, що треба щось зберігати будь-якою ціною, заради дітей, родичів, майна тощо. Я більше про те, що не дуже почула про іншу сторону медалі, коли все погано.
Щодо всієї іншої інформації - дякую(heart)
Ну, тут і так все зрозуміло. Намагатися зберегти шлюб можливо тільки якщо обоє готові докладати зусиль. А якщо чоловік не бачить проблем (що частіше ніж у жінок буває) і навіть чути нічого не хоче, не те що старатися для шлюбу, то зберігати й нічого. Та і коли люди розходяться, це часом краще усіх психологів б'є по макітрі і змушує задуматися над своєю поведінкою і щось почати змінювати. Залишатися у поганих стосунках - це дозволяти такі стосунки і кращими від цього вони не ставатимуть. Якщо є взаємні любов і бажання бути разом, то люди зійдуться. Частіше жінки вдаються до розлучення коли інші методи вже себе вичерпали
Кінолог - це той, хто займається собаками,
Культурист - своїм тілом,
А економка - це була така посада в багатих будинках або в певних установах, монастирях, людина, яка відповідає за витрати.
Сімейне щастя - це дійсно велике і цінне досягнення, бо найти собі нормального чоловіка складніше, ніж хорошу роботу)
котракт на мільйони укласти легше, ніж мати тривале щасливе подружнє партнерство))
Аналогічно і з жінками,бо кожна перша якась токсична.
@@sysrq9pgup Якщо прямо "кожна жінка" токсична, то проблема не в жінках, а в вас
Я чула, що аб'юзивні стосунки починаються як ідеальні: він принц, який все для тебе робить і безмежно кохає. Згодом, він поступово починає погано до тебе ставитися, але ти не звертаєш уваги, думаючи, що це дрібниці. А потім ти не розумієш як потрапила у це пекло, і тобі ніхто не вірить, бо він же свята людина, він не міг такого зробити.
У мене було саме так, я сама вірила, що він принц, а потім потихеньку, помаленьку принц почав робити речі,на які я не підписувалася,і на 26 році подружнього життя я пішлі від нього. Всі, навіть мої батьки, не могли повірити. Осуджували мене дуже. Живу сама. Чесно, інколи скучаю за принцом, але це тільки інколи…
Дуже дякую за відео
Протягом перегляду згадала, як колись ще в шкільні роки до нас приїзджала якась пані-мотивашка. Я з декількома дівчатами лишилась в класі, а всі інші пішли те слухати. Прийшли до нас, переказали яка вона "крута", що в неї ледь не три дитини на няньках від різних чоловіків, що вона казала, що треба реалізувати себе, АЛЕ жіноче щастя неможливе без другої половинки. Я з дівчатами які лишилися ще довго з цього сміялися, бо наша директорка просувала її як супержінку, а по факту вона нічого не досягла і просуває своє нічого чужим дітям.
У мене дружні кола діляться на людей, що швиденько вискочили і вже розлучилися, і тих, хто взагалі ніколи не виходив і не планує. Я от зрозуміла, що я щасливіше одна, бо я одна ціла, а не половинка 😆
Декілька років тому назад в мене була зустріч випускників університету (10 років). Так от, я помітила, що хлопці у дівчат переважно питали про сімейний стан та дітей. Жодного питання про роботу, хоча серед дівчат було декілька з цікавими кар'єрами. Але і дівчата одна одній переважно ставили питання про сім'ю та дітей. Нажаль, бачу що цей стереотип дуже глибоко засів у нашому суспільстві.
І стосовно шлюбу. Вже 13 років разом зі своїм партнером (12 живимо разом) і не плануємо весілля, бо воно не входить в перелік наших цінностей. Родичі і друзі нарешті задовбались питати "коли весілля?":) І так у нас бувають конфлікти, але ми шукаємо компроміси, які б влаштовували обох.
Стосовно різних періодів стосунків, дуже вдало сказано. Насправді з власного досвіду можу сказати, що зустріла цю просту але важливу думку лише раз (окрім цього відео). З психологічною точки зору це реально відбувається як цикл, сибіоз-сепарація-індивідуалізація- криза-симбіоз (точних термінів не пам'ятаю)
І це ніби не звучить в просторі, а стосунки весь час повинні бути статично божественні, хоча коли дійсно розумієш що етапи це просто нормальний розвиток стосунків, то набагато легше їх сприймати і не думати щоразу, що "він/вона вже мене не кохає"
Підтримую!👍 Ніякої вічної любові не існує і не варто на це сподіватися. Кохання ,як і самі стосунки, еволюціонує, розвивається, змінюється, перетворюється і буває, що просто зникає. І дійсно, цілісність особистостей в парі сприяє гармонійному розвитку стосунків.
Кохання і добрий трах то все до шлюбу, і нічого спільного зі шлюбом це, на жаль не має.......всі налюбилися вже до шлюбу, а далі йде розрахунок......у всіх порно було до шлюбу......образно кажучи. Це просто дно. Не так я собі уявляв це все.....який я наївний....краще б пив курив і блядував, ніж бути незайманим в 30, імпотентом. То ще так таким треба родитись щоб так лоханутись.(
Я в дитинстві дуже хотіла щоб батьки розлучилися, але про це ніколи не йшлося навіть. Просто дві чужі людини, які не сприймають одне одного, не чують, я вже мовчу про романтичні відносини, якийсь гарний приклад стосунків, спільне проведення часу і т.д... Думаю, для дітей не настільки травматичними є розлучення батьків ніж життя в нещасливій сім'ї...Це дуже сумно.
Дівчата, дуже потрібна ваша розмова на тему фінансової незалежності жінок. Чому це добре для самої жінки. Бо з тих 70% жінок, які вважають, що основне - це сімейне щастя і навіть це важливіше за здоров'я, більшість після заміжжя кидають роботу, довго "сидять в декреті" і "мені подобається готувати", і до чого це може призвести, видно по коментарях і до цього відео.
Якщо не пройдете повз цей коментар, то зробіть ще, будь ласка, випуск з рекомендаціями чи дискусією про те, як саме справлятися зі стереотипами.
Адже одне діло чути і говорити про них, а зовсім інше переналаштуватися на новий лад, коли все життя виростав на усіх цих стереотипах. Тим паче, що усі ми з ними так чи інакше зустрічаємося сам на сам, а часом навіть самі ж граємо їм на руку. Чи не могли б ви більш детально розкрити цю тему?
Ооо, так цінно, що ви розповсюджуєте думку про нормальність і потрібність шлюбних контрактів. Бо життя довге, люди міняються, можливо навіть ви самі, а як не згодиться, то будете над ним сміятись на двадцяту річницю 😀
Та, ну, щр там та 20 річниця, час минає так швидко На 50 можна буде і посміятися з контракту і то не факт.
А чому сміятися з контракту? І що там смішного?🤭
У цьому контракті не тільки про розлучення, а й про спільне життя, можна прописати хто буде мити посуд навіть) так що згодиться)
Дякую за прекрасний ефір! Тема звісно болюча для багатьох людей. Мене теж не оминуло. Розлучилася з чоловіком - абьюз, змінила місце роботи. І от з колегою по роботі почали говорити про особисте. І коли я йому сказала, що розлучилася, то він почав мене жаліти і казати, що не переживай, покинув, то знайдеш собі кращого. А коли я сказала, що я вирішила піти сама, то в нього був шок, а потім через кілька днів мені було сказано, що може ти повернешся до чоловіка, ну пробачиш його, а то що ж жінка без чоловіка пропадає. І тут в мене відпала щелепа, при тому, що причину він знав.
По-перше, чому в суспільстві досі є думка, що покинув сім'ю, то нічо страшного, а коли жінка пішла, то це як вона могла, вона мала триматись за нього до останнього, незважаючи ні на що.
Крім того, я зараз почуваюсь в 100 разів краще, ніж за 5 років сімейного життя, в мене нові знайомста, робота, навчаюсь, намагаюсь розвиватися і поки що не хочу стосунків. І це все фігня, бо жінка без чоловіка пропадає.
А може ти подобаєшся колезі і він пропозицією про "а може повернешься до нього.", хотів дізнатись чи є сенс переживати у випадку якщо йому вдасться з тобою закрутити. а "жінка без чоловіка пропадає", лол, це ж теж про дізнатись чи готова ти до нових відносин і комплімент-натяк
Я б його назвала спєрмобак
Але трахатися то тре з кимось ....в мене на работі один досвідчений женатик каже якщо в жінки довго немає чоловіка чи він за кордоном.....то у неї вибачте "пиз*а чешеться", що жінка хоче члена....я, незайманий в 30, так послухав, послухав.....і думаю....невже все так зіпсовано.......що ви про його слова думаєте....це справді так?
Класне відео)
Хотілося б лише додати, шлюб і взагалі стосунки - не рятунок від проблем та негараздів
На жаль, іноді бачу, коли люди буквально сприймають стосунки як якийсь райський період життя в майбутньому, коли всі особисті проблеми зникнуть, або принаймні не так болітимуть і це певно одна з найжорстокіших ілюзій, котрі можуть бути про стосунки
Там просто трахаються, і це манить, а бути самому ніхто не хоче.....то є страшно
У Палає проговоруються теми про які тільки думаєш або не звертав уваги. Цікаво, корисно.
Я багато передивилась західних кіно/тв-продуктів і звідти я для себе зрозуміла багато чого стосовно стосунків, розлучень і іншого. Тому мене нудить від дизель шоу зі страшною силою)) але для великої кількості наших співгромадян і співгромадянок ці речі ще невідомі і неприйнятні. Дякую за випуск!
А я дивлюсь порно і для мене все давно ясно🙄
Мене ще бісить, що навіть якщо почнеш казати: "Та ні, не вийшла, займаюсь улюбленною справою, подорожую, але поки не знайшла потрібну людину", на тебе будуть дивитися з таким жалем! Типу, звісно-звісно, в тебе все добре, не переживай, ще когось зайдеш. І відповісти нічого, бо буде виглядати, ніби я виправдовуюсь.
Розлучення - це дужє важкі процес. В нашої ментальності не має культури розлучення по-людські . Розлучатися це не автоматично бути ворогами . Дужє важлива тема. Дякую!
Чудово що ви надаєте таку корисну інформацію. Нажаль досить складно знайти схожі погляди, і однодумців серед нашого патріархального суспільства.
Важлива і складна тема.
Думка яку я винесла з сьогоднішнього обговорення: «щодня ти обираєш людину, як вона оберає тебе»
Дякую
У нас взагалі немає у більшості прагнення слідкувати за своїм здоров'ям, поки щось не почне відпадати)) (це до того, що жінки прагнуть до сімейного щастя більше, ніж бути здоровими). Я навіть по собі можу сказати: щось заболіло, я не іду до лікаря, перша думка: та, саме пройде. Потім коли не проходить, то треба піти в аптеку і щось купити. І тільки якщо і це не допомогло, то уже задуматись про те, щоб піти до лікаря. При цьому, свого кота ми носимо з чоловіком до лікаря кожного разу, коли він чхнув чи здався нам в'ялим.
Дякую! Дуже цікавий ефір. І деякі стереотипи вже в тобі працюють на автоматі, хоч і розумієш, що це стереотип, дякую що нагадали. Ще дуже важливо, і це я почула колись в стрімі психолога - коли ти вирішив розлучитися, ти не маєш пояснювати знайомим "чому" (хоча начебто зовні дійсно все було ок) і не маєш почувати вину через це пояснення: а як це пояснити, начебто нічого не предвіщало розлучення. Це твоя справа і ти не маєш пояснювати та роз'яснювати своє рішення іншим, які до цієї справи не мають відношення.
Дякую вам за ваші відео 💚 ну у мене той випадок, коли ми з партнером не сваримся. Але! ми познайомилися в інеті і перші 3 роки не бачилися взагалі, але спілкувалися як друзі про все на світі, а тому добре один одного знаємо. Потім пару років було так що ми частково жили разом і от тоді буда одна прямо сварка. Але і то тому що спілкування в інеті то одне а от відчуття емоцій один одного в реалі то трохи інше... Ми тоді розібрали цю ситуацію, обговорили і домовились про основне правило яким досі користуємося. Коли у нас палає і прямо хочеться накричати на іншого - хтось іде з кімнати. Ми розходимося, заспокоюємся, думаємо. Потім знову зустрічаємося в кімнаті, обіймаємося і мовчимо, а потім обговорюємо шо сталося, кому що було неприємно, у кого які тригери запрацювали. Ми обидва побиті життям, у нас обох кончені батьки і ми обидва не спілкуємося з батьками, я довше, ми обидва надзвичайно тривожні тільки у кожного своє, у обох депресія і не тільки і поки ми не маємо грошей на психотерапію. Але розуміємо що в якісь моменти наші біди з головою можуть зіграти проти нас, проти партнера, що ми хоч багато в чому схожі, але і ці схожості різні і відношення різне. Але ми обрали один одного і вирішили разом жити це життя. І вже повних 5 років живем разом без сварок. Максимум буває щось на грані сварки, але тоді працює те правило, а тому до сварок як таких ніколи не доходить. Можемо сперечатися об'єктивно, можемо сперечатися на емоціях але без звинувачень і криків. Але так ми обидва не любимо сварки. Для обох це щось неприємне з дитинства. І отак от живемо, до речі досі не у законному шлюбі і не збираємося. Всі знайомі постійно жаліються, кажуть оті тупі фразочки, жаліють і тупо ніяк розуміти не хочуть що той шлюб то не обов'язково, часто за дітей питають... Це бісить кожен раз, але вже звикли. Плюс ми депресивно сидимо вдома і не часто ходимо кудись, а тому можна пережити той весь натиск)
Ви такі молодці! Дякую ,спробую ваш метод.
Дуже дякую, Емма та Яна, за розкриття цієї теми. Мені свого часу дуже не вистачало таких обговорень в реальному житті. Під час розлучення я теж стикалася із стереотипами і це тільки ускладнювало без того важку ситуацію. Щиро дякую за вашу працю ❤
Взагалі круто!)) Повністю згодна! Крутий контент, хочеться щоб ми жили краще, усвідомлюючи реальність. Треба бути правдивим з собою і оточувати себе такими ж людьми. Будьмо щирими й щасливими!)
Найбільше мене дратують пари, які перебуваючи в токсичних стосунках, переконують мене, що за стосунки потрібно боротися-ху*боротися, терпіти, сваритися це нормально (це ті випадки, коли обладають один одного *уями та іншим матом). І основний аргумент - за те ми разом. Як романтично 🤢
От шо значить не до кінця перевірити інформацію. Я прожив в Данії вже 6 років і ситуація тут протилежна. Так, така традиція прив’язування існує, але більше, як привід для молодих людей набухатись і потягнути прікол. Ніякого шейму за не одруження тут немає. В данській мові є прикольне слово kæreste (кєасте), що означає друг або подруга. І от в статусі «кєасте» люди тут живуть все життя і нічо, норм. Я сам купив машину раз в мужичка 60 років, який розказав, шо нарешті він і його подруга вирішили жити разом, і дві машини їм не треба. Але він вжив саме слово подруга, а не дружина чи кохана. Також тут набуває популярності нова двіжуха. Люди одружується, але мають окремі квартири і бюджети. Типу не напрягати побутом одне одного. Тому шановні дівчата, перевіряйте інфу, бо ж люди вам вірять
Я би сказала, що «ідеальні» (насправді, просто хороші) стосунки, це 70% старання і 30% везіння. Везіння саме у тому що життя не підкинуло вам ще те випробування яке ваші стосунки не витримають
Цікава тема. Тут, знаєте, така є тонка штука... Перед усім, має бути відвертість, перед самим собою, насамперед. Перед партнером. Якщо воно вже не їде, не треба пхати. Будьте гідними та завжди лишайте між собою емоційний "НЗ" на останню толіку поваги, навіть коли вже абсолютно все.
Залежить як не їде - сварки, відсутність сексу чи сімейне насилля. Не буває все ідеально ні в яких стосунках - ні з дітьми, ні з батьками, ні з друзями, ні з партнерами. Навіть з тваринами 😅 Якщо стосунки не токсичні, то є сенс їх виправляти. Бо якщо завжди викидати все, що не їде, то є великий шанс в підсумку їхати сраков по рапатій дошці.
Самотність - не крута штука, навіть для інтровертів.
П.С. Я, скоріш за все, прикопалась до ваших слів і, можливо, перебільшила на рахунок самотності, просто хотілось зауважити, що не все, що "не їде" - безнадійно поламане.
"не їде" і "вже не їде" - та сама тонка риса, коли щось ремонтувати вже немає ні сили ні сенсу, і даром гаяти час. Я про це.
І знову, як сеанс терапії. Сподіваюсь більше людей зрозуміють, що найважливіше - обирати бути щасливою.
Дуже важлива тема,зі всім згодна.Обожнюю бути на самоті,тому що стільки всього можна читати,дивитися та робити... Люди різні, для мене шлюб -не моє...
А я в 30 незайманий....мені здається лізти в ті порочні дебрі.....трахатись.......то не є добре.....пізнаєш ту спокусу і станеш залежним....
Книга "Несподівана радість самотності" просто топ! Мені дуже сподобалась, рекомендую. Дякую за підняту тему)
Коли мені людина, яка досить в успішних стосунках нав'язує сім'ю, кажучи, що це - найголовніше, це мене просто дивує. А хто сказав, що в мене будуть успішні стосунки?
Дякую за знахідку - канал Культурно🔥. Стільки крутих каналів, що все не встигаю дивитися 😊
Зустрічаються якось кінологиня, культурист і економка... - цілком реальна ситуація в держустановах відколи влада вирішила ігнорувати конкурси прикрившись ковідним фіговим листочком
Дякую за випуск! Для мене ця тема ніколи не була болючою, бо я вийшла заміж досить рано (і майже не встигла отримувати питань, коли заміж), і наш шлюб виявився досить успішним, як зовнішньо, так і по суті. Але вважаю цю тему важливою, і дивитись було цікаво.
Але є невеличке зауваження. Я теж цікавилась темою шлюбного контракту, і мала таку д позицію, як і Емма. І виявилось, що якщо ви два голі босі студенти, то укладати шлюбний договір немає жодного сенсу. Бо в Україні він може регулювати тільки майнові питання (стосовно дошлюбного майна). І все. До того ж за нашим законодавством шлюбний контракт досить легко оскаржити в суді.
Нажаль такий контракт, як, наприклад, в Сполучених Штатах, де прописано все і на всі випадки життя, у нас неможливий.
13:30
Яна: "розповідає свою точку зору"
Емма: яка цікава книжка 😍
Коли будуть питати коли заміж я відправлятиму їм цей етер 🤣 і хоч мені вже зробили пропозицію і готуємся до весілля я нікому це не говорю в мережі, бо не хочу грати по правилам суспільства і приймати вітання - нарешті 🥳 моє життя і вийду заміж нікому не скажу нехай бісяться , що я незаміжня 🤣🤣🤣
ооооо, такі самі думки!) хехе)
"Якщо не вмієш собі їсти звврити - хто ж тебе заміж візьме?" "А хто має чоловіку шкарпетки зашити - ну не він же ж сам!" - мудрість моєї мами (яку чоловік таки кинув).
"Обличчя дружини - то поверхня кухонної плити, а чоловіка - то капот машини" - з "мудрості" мого колишнього (слава Богу) свекра.
Мені жаль, що такі мами/суспільство існують
і я рада що ви це зрозуміли, щастя вам)
Дякую за відео. Розлучилась й три сина залишається жити з їх батьком. А я одружуюсь з шлюбним контрактом на іншому континенті. Вибір - завжди складний але розуміння, що він - є, дуже важливе.
Емма дуже гарно вдягнена. Люблю коричневий колір )
В мене була подружка, яка про свій колишній шлюб розповідала, що вони з ексчоловіком у шлюбі ніколи не сварились, просто одного дня вона зрозуміла, що більше не хоче жити з своїм чоловіком, зібрала речі і поїхала.Спільній донці було на той час 19 років. Жили вони довго....