Дякую за чудову дискусію! Прочитала цю книгу ще до війни і думала, що багато чого змогла осмислити, але ваші рефлексії і думки щодо книги відкрили мені очі на багато речей. Завдяки Вам в мене є чудовий стимул і поштовх читати книги більш вдумливо і осмислено, можливо навіть і занотовуючи певні думки, що з'являються коли читаєш. Спасибі, що надихаєте і подаєте чудовий приклад для мене і всіх інших людей!
Окрім захопливого сюжету, «Кімната» має тонкий опис головних пасток материнства. Перша думка, до якої підводить Емма Доног‘ю - дитина будь-які обставини свого дитинства сприймає як нормальні. За замовчуванням. І це водночас добре і небезпечно, оскільки малюк певний час повністю залежить від дорослих, що його оточують. І слава Богу, якщо ці дорослі адекватні і створюють сприятливе середовище для розвитку, але ж це далеко не завжди так… Друга пастка - беззахисність матері перед критикою оточуючих. Це дуже болісний досвід, коли ти стараєшся з усіх своїх сил ростити дитину в атмосфері любові, берегти її здоров‘я і розвивати інтелект - і тут тебе засуджують. «А ви не думали віддати Джека до прийомної сім‘ї, щоб він не страждав у полоні разом з Вами?» Після цих слів телеведучої Ма робить спробу самогубства, ніби від жаху тої думки, що все зробила не так, була егоїсткою, і це так нестерпно. Наступний висновок - дитина тобі не належить (навіть якщо сама думає, що це так). Є цілий світ навколо, є інші люди, які будуть на неї впливати, інші рідні. І що робити мамі з ревнощами? Що робити з досвідом, який дитина отримує без тебе? (Як-от перша мандрівка до моря чи укус бджоли) Стосунки з дитиною - це суцільні зміни, і треба бути до цього готовими. Нема часу на милування «який гарний в мене хлопчик», бо наступної миті - це вже трошки інша людина. Для мене також було особливим задоволенням сприймати «Кімнату» як альтернативну кінцівку «Колекціонера» Джона Фаулза. Хай мене пробачать, мабуть задум був зовсім не такий, але на цю думку мене наштовхнув вік героїнь в обох книгах і обставини викрадення (в обох випадках жертву заманили травмованою собакою). «Колекціонер» закінчився так безпросвітно, що дуже хочеться думати, що в цієї історії міг би бути інший фінал.
Хочу тепер прочитати "Кімнату"!!!! Обожнюю спогади цієї дівчини в "Колекціонері" про мистецтво, кохання, щасливе життя, але така жахлива книжка, сам сюжет, ситуація, фінал, мерзенний клерк, читала і ненавиділа його.... тепер цікаво!! спасибі!!!
Дякую за ваш клуб! Я хоч і з запізненням, але прочитала цю книжку, бо хотіла долучитись до обговорення! Історія із журналісткою тригернула і мене. Почула вашу думку. Як на мене, ця журналістка стала уособленням суспільства, яке шукає провину не стільки у злочинці, як у жертві. Вона не розібралась у ситуації, намагається знайти чим вколоти жертву, змушує Ма засумніватись у собі. Ми ж часто із цим стикаємось у житті. Після прочитаного у мене склалось враження, що ця журналістка і є цим суспільством, з яким, на жаль, і досі доводиться стикатись жертвам насильства
Боже, який кайф. Сиджу в окупації, слухаю ваші смачні коменти і майже відчуваю запах того книжкового паперу. Все життя спілкувався російською (середовище змушувало), зараз переходжу на солов'їну у всіх сферах (у житті і роботі), і цей перехід - найприємніша адаптація, яку мені довелося проходити. Дивився фільм з Брі Ларсон, дуже сподобався, тепер хочу прочитати книжку. Але то вже після деокупації, бо дуже люблю паперові книжки, наразі неможливо замовити.
То ми так ніколи і не дізнаємось звідки на білорусь готувався напад...😅доведеться дивитись вашу наступну "читанку". Дуже сподобалось ваше обговорення. Я навіть не усвідомила що зі сценою з журналісткою щось не так. Я з самого початку не знала чи виберуться вони обох з кімнати, тому першу половину книги прочитала за один вечір. Не могла заснути не дізнавшись. А взагалі ця книга викликала величезну кількість емоцій і роздумів. Особливо як молода мама яка виховує маленьку дитину. Дуже дякую за таку рекомендацію і за той контент, що ви створюєте❤️❤️❤️
Дякую, дівчата! Хоч я не читала цю книгу, бо тема мені не близька (в сенсі не цікавить), ви надзвичайно цікаво її розбирали і мені сподобались ваші роздуми стосовно даної теми! Ще раз - дякую!
Дякую, дівчата! Було дуже цікаво послухати критику епізоду з інтерв'ю, бо, особисто в мене цей епізод викликав дискомфорт лише через певне напруження (тріґґерні запитання, адресовані жертві насилля, різка (справедлива) реакція Ма). А виявляється, в епізоді ще й є набагато більша хиба, яку ви висвітлили, як журналістки.
А я думаю що за біда, слухаю ваш випуск, а воно не моє, я тільки через 10 хв зрозумів що треба навести фокус про що йде мова. Виявилося я маю треба почитати книгу, тільки після слухати цей випуск
Єммо, Яно, дякую за те що ви робите. Познайомилась з вами десь тиждень тому, і здається подивилася вже всі відео з канала. Ви - богині! ❤️ Пишу вперше, бо читала Мизері в підлітковому віці. Забувала дихати, придавлювала книжку чимось важким коли не читала, відносила до подружки і думала не дочитувати але поверталася. Та ще була читанкова пригода!) Після цього жахи я не читаю, але Кінга обожнюю.
Не встигла на прямий ефір, але із задоволенням переслухала пізніше. Я сприйняла забуття Ма як те, що вона впадала в наркотичний сон або ломку. Зубний біль же роками притлумлювала знеболювальними ліками. Там напевно вже була залежність, а коли закінчувались ліки міг такий стан бути
Дівчата, дякую вам дуже. Обожнюю. Слідкую за кожним новим випуском на цьому каналі і відчуваю огромезну гордість за те, що в нас є такі круті, професійні журналістки. Завдяки вам дізналась про цю книгу і прочитала її на одному подиху, лише один раз перервавшись - десь на середині закортілося дізнатись, чи це реальна історія, і понеслось... Вікіпедія, список всіх подібних злочинів, волосся дибки. Історія викладена непогано. На відміну від багатьох коментаторів/ок тут, мене не смутило ні на мить викладення подій від лиця 5-річного хлопчика, типу що не схоже на дитину. Давайте будемо чесні, ми ж насправді не знаємо, що там ті малі собі думають у головах :)) - сприймати це з долею гумору! І все ж таки по дуже багатьох моментах у тексті ми розуміємо, що то ще дісно мала людинка, і хоч якісь думки і проскакують не доречні до віку, в більшості думок та реакцій ми бачимо абсолютно очевидно 5-річну дитину. Плюс, давайте не забувати, що діти які ростуть у, скажімо, "неправильному", не гармонійному, викривленому навколишньому середовищі дорослішають значно раніше. І Ма, навіть не говорячи йому правду довгий час про його життя і життя за межами кімнати, як ми можемо бачити, десь навмисно а десь ні (більше все ж не навмисно) теж змушує Джека дорослішати більше ніж йому треба за віком - сюди можна віднести як безкінечні історії і книги, не всі доречні для дитини його віку, так і дні, коли вона "відключається", так і те, що Джек змушений слухати що Старий Нік робить з мамою ледь не кожної ночі. Це все в тому числі допомагає Ма так порівняно швидко донести до Джека реальну картинку та домовитись з ним (до речі, оце дійсно не дуже правдоподібний момент на мою думку, і те.. вагаюсь). Також я хочу звернути увагу на той факт, що Ма неможливо сприймати як дорослу, розсудливу жінку. Вона знаходилась у повній ізоляції з 19 років. Я впевнена, що якщо б її похитили у значно старшому віці, вона приймала би зовсім інші рішення - віддала б дитину на усиновлення, не посилала би Джека "рятувати" її (і не тому що Старий Нік спокійно міг би поховати його на задньому дворі заживо - з книги ми розуміємо, що Ма досить добре взнала свого викрадача, що він, більше того, хоч вона і каже "не мав серця", та все ж відчував і до неї, і до свого сина якусь свою збочену любов, і вона була впевнена, що вона знає як на нього вплинути) - тому що просто могло статися ЩО ЗАВГОДНО! Це був страшенно небезпечний план, який як ми бачили і так пішов шкереберть, хвала "малюкові ісусу" що Джеку пощастило. Те, що Ма пішла на втілення цього дикого плану, так сильно любячи свого сина, також наводить на думку, що, можливо, вона починала вбачати небезпеку у собі більшу, ніж ту, яка могла статися з Джеком під час втечі. Хоча з іншого боку, авторка дає нам пояснення (до речі також обґрунтоване, хоча не всі коментатор(к)и його зрозуміли) - якщо Старий Нік банкротує, в нього конфіскують все і ніхто ніколи не дізнається, що на конфіскованій території в звуконепроникному сараї помирають з голоду два тіла. Джекова прив'язаність до маминого зуба - дуже символічна. Це її частинка, як він самий. Це те, що робило їй нестерпний біль і страждання - як він коли народжувався. Як його мертва сестра. Як Старий Нік. Це те єдине від неї, що він може взяти з собою в свою хоробру втечу, щоб відчувати її поряд. Це те, що допомагає поліції зрозуміти, що тут щось дуже не так, бо перелякана дитина не може зв'язати двох слів, не може вказати звідки вона, всі слова які мама вклала кудись поділись - але не її зуб, якого достатньо просто показати і сказати - "це - мамин". Пізніше - це єдине, що може дати йому комфорт його старої кімнати, за якою він так сумує. І він нарешті проковтує його, коли він вже не потрібний йому, бо Ма поряд, а кімната вже не така важлива. Можна ще довго розкладати багато моментів, довго аналізувати.. гарна книга. Отримала задоволення. Ще раз дякую!
Мій особистий тригер у цій книжці: момент коли Ма говорить, що відчувала себе захищеною у кімнаті. Для мене це про вторинну вигоду жертви, вона завжди є. Це мене шокує і лякає, але, в той самий час, усім "жертвам" необхідно це усвідомити, аби не залишатись у стосунках із "монстром".
Дуже шкодую що пропустила прямий етер, умисне шукала цю книгу аби приєднатися до вашого клубу, сподіваюсь на наступний раз буду вже не в записі дивитись)
На ефір не встигла, але переглядати ваш аналіз в записі було не менш цікаво) Про алюзії на Христа і Алісу в Країні Див - просто шок 🔥 Дуже круте спостереження. Якщо з вірою в Бога і "воскресінням" після втечі ще все було зрозуміло, то Аліса для мене загубилась поміж інших книг, і це я простежити не змогла. Окрім тих моментів, які ви обговорили, мене особисто дуже вразило те, що Ма думала, ніби Джек "вдруге зійшов на Землю" і був продовженням першої дитини, тому вона жодного разу не стригла йому волосся. А ще знаковим стало те, що це Джек весь час хотів повернутись до Кімнати, але в кінці, коли Ма запропонувала закритись там, щоб малий знову "відчув" Кімнату, саме Джек і відмовився. У цьому моменті, мабуть, і зображено всі внутрішні зміни малого за дні, проведені в Зовні. Епізод з журналісткою - просто розрив серця. Вона стала для мене уособленням цілого соціуму, якому ніколи не вдасться осягнути масштаби внутрішньої трагедії жінки. Журналістка могла стати своєрідним "містком" між жінкою і суспільством, а натомість своїм осудом просто розбила жінку на друзки 💔
Я думаю, що вона могла банально боятись за життя дитини і не мала жодної довіри до Ніка. Вона не могла бути впевненою, що він не вб'є його. Ще маю припущення щодо порятунку - вагітність сама по собі є складним емоційним періодом. Можливо вона вже була на межі, але саме ця дитина дала їй новий сенс і натхнення боротися далі.
Вчора дочитала книжку. Перші 30 сторінок примушувала себе читати, подальші 70 сторінок теж не були простими, але потім сюжет схопив мене за барки і не відпускав до самого кінця. Непростий досвід, спектр емоцій від емпатії до огиди. Складна і неприємна книга, яка викликає переважно негативні емоції, але не шкодую витраченого на книгу часу.
"Кімнату" не читала, але з превеликим задоволенням послухала ефір. "За лаштунками імперії" бачила в книгарні "Є", думала чи не купити. Тепер не думатиму ;)
Я випадково натрапила на цей випуск, читати книгу точно не зможу, в мене у самої клаустрофобія, а книги, де я насильство, взагалі не можу читати, потім дуже важко від них відходжу. Ця книга ж на реальній історії, правильно? Але ця книга дала мені привід для роздумів через обставини викрадення. Просто я дуже переживаю за безпритульних собак та і за всіх собак в цілому, домагаю притулкам, маю свою собаку, не можу пройти повз голодну собаку. І мені аж моторошно від того, що можливі ось такі ситуації навіть у книжках, і що треба бути обережною завжди…
Теж дивилася цей фільм. Дуже довго потім обдумувала. Жахлива історія, шокуюча. Книжку, нажаль, не читала. Не впевнена що зараз зможу її осилити психологічно.
Колись давно дивилась фільм про дівчину, яку викрали ще в дитинстві і маніяк протримав її в підвалі майже до дорослого віку. Назва якось перекликається зі стокгольмським синдоромом, але пам'ятаю ще це не подобалось дівчині на чиїй історії фільм був заснований. Бо не дивлячись на вимушене покірливе життя з цим монстром (включно з секс обслуговуванням), з його імітацією піклування, його зверненням по типу "моя принцесса", - вона зажди хотіла втекти і завжди усвідомлювала гнилість цієї людини. Сцена її втечі - досі в мене перед очима, хоча минуло років з 10. У випадку з Кімнатою, хотілось би вірити що жінка завжди хотіла на свободу, бо це як фізіологічна потреба нашого виду, що не можна якось зімітувати чи замінити. Але ж тут випадок ну дуже гіперболізований. А скільки людей самі заключають себе в щось подібне до Кімнати - огидну роботу, нещасливий шлюб і т.д. І тут соціум сам собі перечить - у випадку зі шлюбом - "терпи, бо шо люди скажуть". А у випадку з викраданням - "нє, ну ти шо ніяк не могла втекти?" Ми упираємось в ситуацію, коли не можна сказати "що ти ниєш, у інших ще гірше". Бо тут повний п****ць, дно. І чомусь починаємо думати "от я б по перше в такій ситуації б не опинилась, а по друге, ну полюбому якось би боролась" Тому вважаю, навіть якщо ма вбачала в дитині своє спасіння - це не еґоїзм, а як раз той стрижень волі який вона змогла вберегти навіть в таких умовах. І це врятувало її та дитину Трошки дотично до теми - я досі не знаю як ставитись до "Красуні та чудовиська". Хоч зараз дорослою я і бачу там ознаки "стокгольму", але в дитинстві це був мій улюблений мульт Диснею. І в мене все закипає бажанням оскаржувати, пояснювати і виправдовувати. А це хіба не ознаки травмування цією історією? Вагаюсь
Кілька днів тому прочитала. В пам'яті без проблем знайшла паралель із росіянським вилупком на прізвище Мохов, який три роки утримував у підвалі двох дівчат-підлітків, гвалтував, і одна від нього народила тричі за період ув'язнення. Але самий фейерверк в інтерв'ю, яке в Мохова брала Собчак. Я не знаю, як зараз живуть ті дівчата і яку ретравматизацію пережили, коли побачили рило Мохова знову, але це ж росія, там це норма. У книзі сильно зачепив момент із спробою самогубства Ма, і я розумію її почуття. В неї було зламане все її звичне життя, вона заледве вибралася з ув'язнення, і от ситі нормальні люди питають, типу, а чому ти не зробила те і те? В принципі, нічого нового в цьому нема, бо завжди легше коментувати ситуацію, в якій не задіяний безпосередньо. Тому часто свідки ситуації насилля не можуть зрозуміти "чому вона не пішла"
соррі, але у нього немає О-К синдрому, ми його діагноз знаємо (він чує його від лікаря). окрім того, що книга взагалі крута, мені дуже сподобалось те, що наш світ показаний очима джека багато дійсно алогічного і дивного. напр, шаблон про те, що якщо у джека довге волосся і йому подобається рожевий рюкзак, значить він дівчинка.
Після прочитання книги а це (+-8годин) хожу з хворою головою. Мені дуже заважав цей недокінця дитячий переказ історії, не могла за цього повністю співчувати цій родині. Із-за моментів з зацикленістю героїв на цьому вскармлюванні, гнилому зубі, подробиці вмісту туалету, на цих моментах думаєш що можливо це дійсно хвора головою дитина саме через такого батька. Двояке відчуття хоча історія жахлива звісно, але ці описи в переказі дитини, ну навіщо? Також не могла змиритися з тим що Ма зупинила свої намагання по втечі, типу авторка пояснила чому, але мені всеодно цього недостатньо. Частина про намір самогубства - просто винесла мій мозок- типу все ок тепер,що з тобою жіночка?таке відчуття що вона себе більш комфортно відчувала в кімнаті, де вона вже змирилася зі своїм життям, і чи потрібна була саме їй ця свобода, чи це для дитини? Ще не зрозуміла моменту коли вона каже сину що ось у старого Ніка борги і він не дозволить їх нікому побачити, коли дім заберуть- і що він зробить вб'є їх? Адже він міг не послухати її і почати закопувати Джека поряд з першою дитиною в саду, чому б ні? А так Джека б закопали живцем- тоді чому поганий план дочекатися його повного банкрутства ( мене бомбить від легковажності Ма). Книжка цікава - але залишається всеодно скорботне відчуття, бо наврядчи є шанс цим двом людям докінця стати психічноздоровими, навіть після прощання з кімнатою.
Книгу не читала, хоча зацікавилася і запланувала. Мені цей сюжет нагадав дуже кошмарну історію про двох дівчат, яких у підвалі роками утримував гидотний дядько (в росії) . Одна з них у цій крихітній кімнаті народила кількох дітей. Нещодавно його випустили з в'язниці, і ця справа дуже нашуміла. І там теж багато нерозуміння становища жертв і симпатія(!) до гвалтівника. Раша-така раша.
Теж згадала цю історію. Про неї зняли художній фільм і випуск програми канєвскего. Тільки там мама того урода все знала і їй було ок. А окрім того вони їх експлуатували як бесплатних швачок. І ці "люди" пришли нас "рятувати"🤬🤬🤬
@@kanapka_z_kotem Ні, про швачок-то інша історія, де дівчат було більше, і їм на лобі робили татуювання "раб". Їх утримували в підвалі під гаражем і змушували шити. Це було десь на межі 20/21 століть. А про двох дівчат в домі, яких весь час гвалтував цей ублюдок, - новіша історія. Мене потрясли і злякали обидві. В другій ще й ставлення суспільства дивує, м'яко кажучи.
@@kanapka_z_kotem Так, плутаєте. Записку Катя (одна з жертв) сховала у зачісці і підкинула хорошійлюдині, коли "господар" її "вигулював" у гості, повіривши в її цілковиту покірність. І це спрацювало. А швачки справді писали на резинках трусів "Порятуйте" і клали записки в кишені пошитих ними халатів, але їм не допомогло. Ті, хто дожив, були врятовані після того, як" улюблена дружина" дивом потрапила в міліцію і вимагала порятунку, а їй ще й не вірили. Жахливо і те, й інше.
Я можу помилятися, але здається, що там кімната була 11 метрів, а не 3 на 3. Бо інакше як можна було помістити ліжко, "кухню", смітницю, холодильник, туалет, ванну, шафу тощо?
Дякую дівчата, книгу не читала, але все одно цікаво вас слухати
Є фільм «кімната» 2015 року. Чудова екранізація
Фільм Кімната дивилась раза 4 точно, треба ще й книжку почитати.
Зацікавили цією книгою, планую прочитати, дякую!
Дякую за чудову дискусію! Прочитала цю книгу ще до війни і думала, що багато чого змогла осмислити, але ваші рефлексії і думки щодо книги відкрили мені очі на багато речей. Завдяки Вам в мене є чудовий стимул і поштовх читати книги більш вдумливо і осмислено, можливо навіть і занотовуючи певні думки, що з'являються коли читаєш. Спасибі, що надихаєте і подаєте чудовий приклад для мене і всіх інших людей!
Книжковий клуб це круто. Чекаю на новий випуск. Дякую, мені будо цікаво)
Дякую за випуск. Книжку не читала, але з цікавістю послухала.
Дякую, було дуже цікаво. Тепер хочу прочитати книгу
Ця книжка є в нашій бібліотеці на вул. Освіти, 14а, м. Київ. Якщо ще хтось хоче прочитати - звертайтеся.
Було надзвичайно цікаво слухати ваші обговорення. Дякую за відео
Дякую за гарну компанію і до наступної зустрічі!
Окрім захопливого сюжету, «Кімната» має тонкий опис головних пасток материнства. Перша думка, до якої підводить Емма Доног‘ю - дитина будь-які обставини свого дитинства сприймає як нормальні. За замовчуванням. І це водночас добре і небезпечно, оскільки малюк певний час повністю залежить від дорослих, що його оточують. І слава Богу, якщо ці дорослі адекватні і створюють сприятливе середовище для розвитку, але ж це далеко не завжди так…
Друга пастка - беззахисність матері перед критикою оточуючих. Це дуже болісний досвід, коли ти стараєшся з усіх своїх сил ростити дитину в атмосфері любові, берегти її здоров‘я і розвивати інтелект - і тут тебе засуджують. «А ви не думали віддати Джека до прийомної сім‘ї, щоб він не страждав у полоні разом з Вами?» Після цих слів телеведучої Ма робить спробу самогубства, ніби від жаху тої думки, що все зробила не так, була егоїсткою, і це так нестерпно.
Наступний висновок - дитина тобі не належить (навіть якщо сама думає, що це так). Є цілий світ навколо, є інші люди, які будуть на неї впливати, інші рідні. І що робити мамі з ревнощами? Що робити з досвідом, який дитина отримує без тебе? (Як-от перша мандрівка до моря чи укус бджоли) Стосунки з дитиною - це суцільні зміни, і треба бути до цього готовими. Нема часу на милування «який гарний в мене хлопчик», бо наступної миті - це вже трошки інша людина.
Для мене також було особливим задоволенням сприймати «Кімнату» як альтернативну кінцівку «Колекціонера» Джона Фаулза. Хай мене пробачать, мабуть задум був зовсім не такий, але на цю думку мене наштовхнув вік героїнь в обох книгах і обставини викрадення (в обох випадках жертву заманили травмованою собакою). «Колекціонер» закінчився так безпросвітно, що дуже хочеться думати, що в цієї історії міг би бути інший фінал.
Хочу тепер прочитати "Кімнату"!!!!
Обожнюю спогади цієї дівчини в "Колекціонері" про мистецтво, кохання, щасливе життя, але така жахлива книжка, сам сюжет, ситуація, фінал, мерзенний клерк, читала і ненавиділа його....
тепер цікаво!! спасибі!!!
Дякую, було дуже цікаво і година пролетіла непомітно
Дякую за випуск !
Дякую за ваш клуб! Я хоч і з запізненням, але прочитала цю книжку, бо хотіла долучитись до обговорення!
Історія із журналісткою тригернула і мене. Почула вашу думку. Як на мене, ця журналістка стала уособленням суспільства, яке шукає провину не стільки у злочинці, як у жертві. Вона не розібралась у ситуації, намагається знайти чим вколоти жертву, змушує Ма засумніватись у собі.
Ми ж часто із цим стикаємось у житті. Після прочитаного у мене склалось враження, що ця журналістка і є цим суспільством, з яким, на жаль, і досі доводиться стикатись жертвам насильства
Дякую , дуже цікава відсилання до Аліси у країні чудес.
Боже, який кайф. Сиджу в окупації, слухаю ваші смачні коменти і майже відчуваю запах того книжкового паперу. Все життя спілкувався російською (середовище змушувало), зараз переходжу на солов'їну у всіх сферах (у житті і роботі), і цей перехід - найприємніша адаптація, яку мені довелося проходити. Дивився фільм з Брі Ларсон, дуже сподобався, тепер хочу прочитати книжку. Але то вже після деокупації, бо дуже люблю паперові книжки, наразі неможливо замовити.
То ми так ніколи і не дізнаємось звідки на білорусь готувався напад...😅доведеться дивитись вашу наступну "читанку". Дуже сподобалось ваше обговорення. Я навіть не усвідомила що зі сценою з журналісткою щось не так. Я з самого початку не знала чи виберуться вони обох з кімнати, тому першу половину книги прочитала за один вечір. Не могла заснути не дізнавшись. А взагалі ця книга викликала величезну кількість емоцій і роздумів. Особливо як молода мама яка виховує маленьку дитину. Дуже дякую за таку рекомендацію і за той контент, що ви створюєте❤️❤️❤️
Тайка дуже гарненька 🤍
Був радий знову подивитися обговорення літератури.До речі,класний собака був в кадрі)
Дякую, дівчата! Хоч я не читала цю книгу, бо тема мені не близька (в сенсі не цікавить), ви надзвичайно цікаво її розбирали і мені сподобались ваші роздуми стосовно даної теми! Ще раз - дякую!
Дуже важко було читати, таке відчуття наче прочитаєш ще сторінку і опинишся також закритою в тій кімнаті!!!
Дякую, дівчата! Було дуже цікаво послухати критику епізоду з інтерв'ю, бо, особисто в мене цей епізод викликав дискомфорт лише через певне напруження (тріґґерні запитання, адресовані жертві насилля, різка (справедлива) реакція Ма). А виявляється, в епізоді ще й є набагато більша хиба, яку ви висвітлили, як журналістки.
А я думаю що за біда, слухаю ваш випуск, а воно не моє, я тільки через 10 хв зрозумів що треба навести фокус про що йде мова. Виявилося я маю треба почитати книгу, тільки після слухати цей випуск
Єммо, Яно, дякую за те що ви робите. Познайомилась з вами десь тиждень тому, і здається подивилася вже всі відео з канала. Ви - богині! ❤️
Пишу вперше, бо читала Мизері в підлітковому віці. Забувала дихати, придавлювала книжку чимось важким коли не читала, відносила до подружки і думала не дочитувати але поверталася. Та ще була читанкова пригода!) Після цього жахи я не читаю, але Кінга обожнюю.
Дівчата, ви чудові! Дякую за випуск. Пробачте, що згадала про фільм під відео популяризації читання.
Не встигла на прямий ефір, але із задоволенням переслухала пізніше. Я сприйняла забуття Ма як те, що вона впадала в наркотичний сон або ломку. Зубний біль же роками притлумлювала знеболювальними ліками. Там напевно вже була залежність, а коли закінчувались ліки міг такий стан бути
Дуже цікаво слухати ваші рефлексії по книгам! Трохи нахабно просити про випуски звичайно, але дуже цікаво було б послухити про ваші улюблені книги
Дівчата, дякую вам дуже. Обожнюю. Слідкую за кожним новим випуском на цьому каналі і відчуваю огромезну гордість за те, що в нас є такі круті, професійні журналістки.
Завдяки вам дізналась про цю книгу і прочитала її на одному подиху, лише один раз перервавшись - десь на середині закортілося дізнатись, чи це реальна історія, і понеслось... Вікіпедія, список всіх подібних злочинів, волосся дибки.
Історія викладена непогано. На відміну від багатьох коментаторів/ок тут, мене не смутило ні на мить викладення подій від лиця 5-річного хлопчика, типу що не схоже на дитину. Давайте будемо чесні, ми ж насправді не знаємо, що там ті малі собі думають у головах :)) - сприймати це з долею гумору! І все ж таки по дуже багатьох моментах у тексті ми розуміємо, що то ще дісно мала людинка, і хоч якісь думки і проскакують не доречні до віку, в більшості думок та реакцій ми бачимо абсолютно очевидно 5-річну дитину. Плюс, давайте не забувати, що діти які ростуть у, скажімо, "неправильному", не гармонійному, викривленому навколишньому середовищі дорослішають значно раніше.
І Ма, навіть не говорячи йому правду довгий час про його життя і життя за межами кімнати, як ми можемо бачити, десь навмисно а десь ні (більше все ж не навмисно) теж змушує Джека дорослішати більше ніж йому треба за віком - сюди можна віднести як безкінечні історії і книги, не всі доречні для дитини його віку, так і дні, коли вона "відключається", так і те, що Джек змушений слухати що Старий Нік робить з мамою ледь не кожної ночі. Це все в тому числі допомагає Ма так порівняно швидко донести до Джека реальну картинку та домовитись з ним (до речі, оце дійсно не дуже правдоподібний момент на мою думку, і те.. вагаюсь).
Також я хочу звернути увагу на той факт, що Ма неможливо сприймати як дорослу, розсудливу жінку. Вона знаходилась у повній ізоляції з 19 років. Я впевнена, що якщо б її похитили у значно старшому віці, вона приймала би зовсім інші рішення - віддала б дитину на усиновлення, не посилала би Джека "рятувати" її (і не тому що Старий Нік спокійно міг би поховати його на задньому дворі заживо - з книги ми розуміємо, що Ма досить добре взнала свого викрадача, що він, більше того, хоч вона і каже "не мав серця", та все ж відчував і до неї, і до свого сина якусь свою збочену любов, і вона була впевнена, що вона знає як на нього вплинути) - тому що просто могло статися ЩО ЗАВГОДНО! Це був страшенно небезпечний план, який як ми бачили і так пішов шкереберть, хвала "малюкові ісусу" що Джеку пощастило.
Те, що Ма пішла на втілення цього дикого плану, так сильно любячи свого сина, також наводить на думку, що, можливо, вона починала вбачати небезпеку у собі більшу, ніж ту, яка могла статися з Джеком під час втечі. Хоча з іншого боку, авторка дає нам пояснення (до речі також обґрунтоване, хоча не всі коментатор(к)и його зрозуміли) - якщо Старий Нік банкротує, в нього конфіскують все і ніхто ніколи не дізнається, що на конфіскованій території в звуконепроникному сараї помирають з голоду два тіла.
Джекова прив'язаність до маминого зуба - дуже символічна. Це її частинка, як він самий. Це те, що робило їй нестерпний біль і страждання - як він коли народжувався. Як його мертва сестра. Як Старий Нік. Це те єдине від неї, що він може взяти з собою в свою хоробру втечу, щоб відчувати її поряд. Це те, що допомагає поліції зрозуміти, що тут щось дуже не так, бо перелякана дитина не може зв'язати двох слів, не може вказати звідки вона, всі слова які мама вклала кудись поділись - але не її зуб, якого достатньо просто показати і сказати - "це - мамин". Пізніше - це єдине, що може дати йому комфорт його старої кімнати, за якою він так сумує. І він нарешті проковтує його, коли він вже не потрібний йому, бо Ма поряд, а кімната вже не така важлива.
Можна ще довго розкладати багато моментів, довго аналізувати.. гарна книга. Отримала задоволення. Ще раз дякую!
Дякую, дівчата! За ваші круті випуски❤️❤️
Мій особистий тригер у цій книжці: момент коли Ма говорить, що відчувала себе захищеною у кімнаті. Для мене це про вторинну вигоду жертви, вона завжди є. Це мене шокує і лякає, але, в той самий час, усім "жертвам" необхідно це усвідомити, аби не залишатись у стосунках із "монстром".
Я чудово розумію це відчуття обмеженого простору, про яке говорить Яна. Мені теж було від цього не комфортно, коли я читала. Яна, Ви не одна😆
Дівчата, дякую вам за роздуми! Дуже хотілося б, щоб ви почитати щось і з нашої літератури, наприклад "Сад гетсиманський"
Не читала цю книгу, але перегляд кіноклубу не відбив бажання прочитати її. Цікава дискусія ❣️
Дуже шкодую що пропустила прямий етер, умисне шукала цю книгу аби приєднатися до вашого клубу, сподіваюсь на наступний раз буду вже не в записі дивитись)
На ефір не встигла, але переглядати ваш аналіз в записі було не менш цікаво)
Про алюзії на Христа і Алісу в Країні Див - просто шок 🔥 Дуже круте спостереження. Якщо з вірою в Бога і "воскресінням" після втечі ще все було зрозуміло, то Аліса для мене загубилась поміж інших книг, і це я простежити не змогла.
Окрім тих моментів, які ви обговорили, мене особисто дуже вразило те, що Ма думала, ніби Джек "вдруге зійшов на Землю" і був продовженням першої дитини, тому вона жодного разу не стригла йому волосся.
А ще знаковим стало те, що це Джек весь час хотів повернутись до Кімнати, але в кінці, коли Ма запропонувала закритись там, щоб малий знову "відчув" Кімнату, саме Джек і відмовився. У цьому моменті, мабуть, і зображено всі внутрішні зміни малого за дні, проведені в Зовні.
Епізод з журналісткою - просто розрив серця. Вона стала для мене уособленням цілого соціуму, якому ніколи не вдасться осягнути масштаби внутрішньої трагедії жінки.
Журналістка могла стати своєрідним "містком" між жінкою і суспільством, а натомість своїм осудом просто розбила жінку на друзки 💔
👏👏👏
Я думаю, що вона могла банально боятись за життя дитини і не мала жодної довіри до Ніка. Вона не могла бути впевненою, що він не вб'є його.
Ще маю припущення щодо порятунку - вагітність сама по собі є складним емоційним періодом. Можливо вона вже була на межі, але саме ця дитина дала їй новий сенс і натхнення боротися далі.
Вчора дочитала книжку. Перші 30 сторінок примушувала себе читати, подальші 70 сторінок теж не були простими, але потім сюжет схопив мене за барки і не відпускав до самого кінця. Непростий досвід, спектр емоцій від емпатії до огиди. Складна і неприємна книга, яка викликає переважно негативні емоції, але не шкодую витраченого на книгу часу.
"Кімнату" не читала, але з превеликим задоволенням послухала ефір. "За лаштунками імперії" бачила в книгарні "Є", думала чи не купити. Тепер не думатиму ;)
Я випадково натрапила на цей випуск, читати книгу точно не зможу, в мене у самої клаустрофобія, а книги, де я насильство, взагалі не можу читати, потім дуже важко від них відходжу. Ця книга ж на реальній історії, правильно? Але ця книга дала мені привід для роздумів через обставини викрадення. Просто я дуже переживаю за безпритульних собак та і за всіх собак в цілому, домагаю притулкам, маю свою собаку, не можу пройти повз голодну собаку. І мені аж моторошно від того, що можливі ось такі ситуації навіть у книжках, і що треба бути обережною завжди…
Є фільм "Кімната" 2015 року (здається сама Доноґ'ю є сценаристкою). Роками згадую, обдумую, але не наважуюсь передивитись.
Теж дивилася цей фільм. Дуже довго потім обдумувала. Жахлива історія, шокуюча. Книжку, нажаль, не читала. Не впевнена що зараз зможу її осилити психологічно.
Колись давно дивилась фільм про дівчину, яку викрали ще в дитинстві і маніяк протримав її в підвалі майже до дорослого віку. Назва якось перекликається зі стокгольмським синдоромом, але пам'ятаю ще це не подобалось дівчині на чиїй історії фільм був заснований. Бо не дивлячись на вимушене покірливе життя з цим монстром (включно з секс обслуговуванням), з його імітацією піклування, його зверненням по типу "моя принцесса", - вона зажди хотіла втекти і завжди усвідомлювала гнилість цієї людини.
Сцена її втечі - досі в мене перед очима, хоча минуло років з 10.
У випадку з Кімнатою, хотілось би вірити що жінка завжди хотіла на свободу, бо це як фізіологічна потреба нашого виду, що не можна якось зімітувати чи замінити. Але ж тут випадок ну дуже гіперболізований. А скільки людей самі заключають себе в щось подібне до Кімнати - огидну роботу, нещасливий шлюб і т.д.
І тут соціум сам собі перечить - у випадку зі шлюбом - "терпи, бо шо люди скажуть". А у випадку з викраданням - "нє, ну ти шо ніяк не могла втекти?" Ми упираємось в ситуацію, коли не можна сказати "що ти ниєш, у інших ще гірше". Бо тут повний п****ць, дно. І чомусь починаємо думати "от я б по перше в такій ситуації б не опинилась, а по друге, ну полюбому якось би боролась"
Тому вважаю, навіть якщо ма вбачала в дитині своє спасіння - це не еґоїзм, а як раз той стрижень волі який вона змогла вберегти навіть в таких умовах. І це врятувало її та дитину
Трошки дотично до теми - я досі не знаю як ставитись до "Красуні та чудовиська". Хоч зараз дорослою я і бачу там ознаки "стокгольму", але в дитинстві це був мій улюблений мульт Диснею. І в мене все закипає бажанням оскаржувати, пояснювати і виправдовувати. А це хіба не ознаки травмування цією історією? Вагаюсь
Дивилася екранізацію … дуже потужно і страшно
Кілька днів тому прочитала. В пам'яті без проблем знайшла паралель із росіянським вилупком на прізвище Мохов, який три роки утримував у підвалі двох дівчат-підлітків, гвалтував, і одна від нього народила тричі за період ув'язнення. Але самий фейерверк в інтерв'ю, яке в Мохова брала Собчак. Я не знаю, як зараз живуть ті дівчата і яку ретравматизацію пережили, коли побачили рило Мохова знову, але це ж росія, там це норма.
У книзі сильно зачепив момент із спробою самогубства Ма, і я розумію її почуття. В неї було зламане все її звичне життя, вона заледве вибралася з ув'язнення, і от ситі нормальні люди питають, типу, а чому ти не зробила те і те? В принципі, нічого нового в цьому нема, бо завжди легше коментувати ситуацію, в якій не задіяний безпосередньо. Тому часто свідки ситуації насилля не можуть зрозуміти "чому вона не пішла"
Більше б книг українською мовою!
соррі, але у нього немає О-К синдрому, ми його діагноз знаємо (він чує його від лікаря). окрім того, що книга взагалі крута, мені дуже сподобалось те, що наш світ показаний очима джека багато дійсно алогічного і дивного. напр, шаблон про те, що якщо у джека довге волосся і йому подобається рожевий рюкзак, значить він дівчинка.
Почала читати, але не полишало відчуття неприродності, чомусь не повірилося. Покинула
Тайці треба своя подушечка ☹️
Після прочитання книги а це (+-8годин) хожу з хворою головою. Мені дуже заважав цей недокінця дитячий переказ історії, не могла за цього повністю співчувати цій родині. Із-за моментів з зацикленістю героїв на цьому вскармлюванні, гнилому зубі, подробиці вмісту туалету, на цих моментах думаєш що можливо це дійсно хвора головою дитина саме через такого батька. Двояке відчуття хоча історія жахлива звісно, але ці описи в переказі дитини, ну навіщо? Також не могла змиритися з тим що Ма зупинила свої намагання по втечі, типу авторка пояснила чому, але мені всеодно цього недостатньо. Частина про намір самогубства - просто винесла мій мозок- типу все ок тепер,що з тобою жіночка?таке відчуття що вона себе більш комфортно відчувала в кімнаті, де вона вже змирилася зі своїм життям, і чи потрібна була саме їй ця свобода, чи це для дитини? Ще не зрозуміла моменту коли вона каже сину що ось у старого Ніка борги і він не дозволить їх нікому побачити, коли дім заберуть- і що він зробить вб'є їх? Адже він міг не послухати її і почати закопувати Джека поряд з першою дитиною в саду, чому б ні? А так Джека б закопали живцем- тоді чому поганий план дочекатися його повного банкрутства ( мене бомбить від легковажності Ма).
Книжка цікава - але залишається всеодно скорботне відчуття, бо наврядчи є шанс цим двом людям докінця стати психічноздоровими, навіть після прощання з кімнатою.
Книгу не читала, хоча зацікавилася і запланувала. Мені цей сюжет нагадав дуже кошмарну історію про двох дівчат, яких у підвалі роками утримував гидотний дядько (в росії) . Одна з них у цій крихітній кімнаті народила кількох дітей. Нещодавно його випустили з в'язниці, і ця справа дуже нашуміла. І там теж багато нерозуміння становища жертв і симпатія(!) до гвалтівника. Раша-така раша.
Теж згадала цю історію. Про неї зняли художній фільм і випуск програми канєвскего. Тільки там мама того урода все знала і їй було ок. А окрім того вони їх експлуатували як бесплатних швачок. І ці "люди" пришли нас "рятувати"🤬🤬🤬
@@kanapka_z_kotem Ні, про швачок-то інша історія, де дівчат було більше, і їм на лобі робили татуювання "раб". Їх утримували в підвалі під гаражем і змушували шити. Це було десь на межі 20/21 століть. А про двох дівчат в домі, яких весь час гвалтував цей ублюдок, - новіша історія. Мене потрясли і злякали обидві. В другій ще й ставлення суспільства дивує, м'яко кажучи.
@@ОЛесяКиянка але тих двох теж змушували до шиття, вони навіть записки ховали в кишенях тих халатів. Чи я щось плутаю?
@@kanapka_z_kotem Так, плутаєте. Записку Катя (одна з жертв) сховала у зачісці і підкинула хорошійлюдині, коли "господар" її "вигулював" у гості, повіривши в її цілковиту покірність. І це спрацювало. А швачки справді писали на резинках трусів "Порятуйте" і клали записки в кишені пошитих ними халатів, але їм не допомогло. Ті, хто дожив, були врятовані після того, як" улюблена дружина" дивом потрапила в міліцію і вимагала порятунку, а їй ще й не вірили. Жахливо і те, й інше.
Я можу помилятися, але здається, що там кімната була 11 метрів, а не 3 на 3. Бо інакше як можна було помістити ліжко, "кухню", смітницю, холодильник, туалет, ванну, шафу тощо?
Площа кімнати 3 на 3 = 9 кв.м
а де кіт?
На місці) під час ефіру спав у шафі😉