Проживши день так хочеться сказати.../ Карабан Лілія

...
Проживши день, так хочеться сказати...
Я дякую за те, що я живу.
За те, що маю де сьогодні спати,
За ласку й за любов твою.
Я дякую за тихі дні і ночі,
Я дякую за мирну неба синь.
Я дякую за те, що маю очі
Щоб споглядать в бескрайню височінь.
Я дякую, що я не просинаюсь
Від взриву бомби й вибитого скла...
За те, що я спокійно засинаю,
Хоч в Україні вже давно війна...
Не для усіх сьогодні тихі ночі,
В когось, ні крихти хліба на столі.
Для когось смерть вже дивиться у очі,
Ну а когось...забрала вже собі...
Там буря, там пожар, ще десь цунамі
І різні катаклізми по землі...
А хтось цієї ночі втратив маму,
Чи ще когось із близької рідні...
А я...Господь...так соромно зізнатись...
Коли коліна у тиші схилю
Буває, що не маю що сказати,
І лиш прошу, прошу, прошу...
Все необхідне для життя я маю,
Я маю друзів, маю і сім'ю,
Під небом мирним в теплі домі засинаю,
Зі мною поруч ті, кого люблю...
І так... тоді... коли лягаю спати,
Тішиться серце і душа моя.
Тобі ''Спасибі!'' , хочеться сказати,
Що наді мною є Твоя рука...