привіт! це відео може дуже тригернути, тому дивіться з розумом. хочу наголосити, що все, що я кажу - все моє власне сприйняття і я маю великі проблеми!! Тому все це НЕ подається під соусом «це окей і так має бути» НІ! це сприйняття хворої людини, яка все життя бореться за те, аби нарешті почати сприймати АДЕКВАТНО своє тіло і досі не знайшла відповіді на питання як це зробити. також хочу сказати, що зробила це відео, аби кожна і кожен знав, що він з такою проблемою у цьому світі не один і не всі історії закінчуються райдужним «але це все в минулому». є такі й ті історії, що у мене. і я досі в цьому потязі з лайном
Моє улюблене в усьому цьому це страх пійти до спеціаліста. Хочу щоб допомогли, хочу щоб стало краще психологічно, але при цьому в голові страх набрати вагу, а якщо почнуть допомогати- вагу ти точно набереш. І все, замкнуте коло😂
В 2021 році (В 12 років) після коронавірусу я набрала трохи вагу та у мене з'явилися лишки та живіт, всі мої близькі мені про це нагадували, а подруга яка мене тоді кинула почала взагалі казати мені що мене навіть в стриптиз не візьмуть, бо я товста. Все погіршувало те що я на пару кг важила більше ніж моя мама (ріст у нас майже однаковий). Мені було тоді дуже сумно, та було дуже лінь худати, бо я дуже любила їсти, це мені реально приносило багато щастя. Зараз мені вже 15 і я 152 см та 58 кг, моя вага майже не змінюється з того часу, але зовні моє тіло пухленька так ще й груди ростуть, це робить мене ще товстішою☠️ Висновок: його немає, нічого не змінюється, бо мені лінь худати та доводиться трохи страждати, але зате я хоча б їм те що мені подобається)
Я як власниця зі стажом рхп можу сказати, щоб позбутися його просто подивіться на людей які не хворіють рхп, як вони себе поводять і про що думають. Я просто намагалася поводити себе так само як вони і це реально допомагає. Головне не тригирувати себе всілякими відео та «совєтамі для похудєнія»
десь до 6-7 років мене всі називали «дуже худою» і питали у батьків, чи вони мене взагалі годують, (годували мене завжди нормально), а потім я поступово почала набирати вагу і в очах оточуючих стала «пишкою». дуже багато людей акцентували на цьому увагу, у тому числі однолітки, (якийсь час вони мене булили, але потім переключились на інших дівчат з такою ж «проблемою»😢). в якийсь момент, років у 12 я скинула вагу, (ніколи не сиділа ні на яких дієтах, не обмежувала себе у харчуванні, скоріше, я просто виросла), і знову стала для всіх «дуже худою», але тепер для мене це вже було компліментарно, а не образливо… потім я ніби прийшла «в норму» і наразі взагалі не хвилююсь, як виглядаю в очах інших людей, бо сама собі подобаюсь. моя вага +- 70 кг при зрості 165 і я гадаю, що люди навколо завжди знайдуть причину тебе засуджувати: треба просто на них забити, а не множити свої комплекси, бо вам і лише вам з ними жити
Ненавиджу суспільство за те, що воно робить з жінками ( що гарні, молоді, здорові дівчата себе мучають заради примарних вбитих тупих фантазій інших хворих людей.
Доречі, в мене проблема протилежна. Я завжди була худою і мені всі казали такі фрази як " анорексічка" "Біжи поїж" "плоска як доска" "Тебе що, не годують?" або бувало чула фрази (не по відношенню конкретно до мене) від інших хлопців по типу "я що пес, що можу одними кістками насититись" можливо це і був рофл, але така фраза для мене була образлива, бо я до цього ще чула, що хлопці люблять більше дівчат "з формами". Типу оцінюють просто як шматок мяса. А зараз я соромлюсь своє худе тіло і намагаюсь вдягатись в такий одяг, який буде його більше приховувати. Хоча насправді мені не здається воно таким жахливим і взагалі мені б було все одно, але доводиться його ховати, тому що мене вже дістало чути образливі коментарі від якихось рандомів на вулиці
Мені 17, з дитинства я була пухкенькою, на цьому наголошувало багато людей і я не любила себе, не сприймала. Довгий час у нас не було дзеркала у підлогу і мені було байдуже, але в 12 я розуміла, що є зайва вага, не найкращий одяг і все хана, мене плавить. Я не робила особливого чогось, просто мріяла стати худою, так були спроби дієт, зменшення солодкого, спорт? це допомогло не сильно. Згодом трохи витягнулася і стала худішою, але мені мало. Я не любила тіло і весь вигляд, про це не знав ніхто. Але я завжди дивилася на інших і приміряла : "вона худа - клас, а в неї теж зайва вага" це є і досі, я постійно звертаю на це увагу. Зараз мені трохи краще при 162 см важу приблизно 60, не ганяюся за вагою, калоріями, хоча таке було, намагаюся розуміти та сприймати себе, але це важко. Я хочу схуднути, бо відчуваю зайве і важкість, щось робити. Певно я завжди буди заздрити струнким дівчатам. Я поважаю кожне тіло і вибір людини, якщо це звісно не шкодить, але особисто я то трохи інше. Пам'ятайте, кожен, хто читає це, ти неймовірно прекрасна/прекрасний, неважливо, яка вага, головне відчуття, любіть себе та поважайте інший❤❤❤
Дуже дякую що ділишся власним досвідом! Мені 29 років і рхп зі мною вже більше 15 років. Я маю вищу медичну освіту, РОКИ психотерапії і стаціонарного лікування, мені підтримують всі мої знайомі і родичі, а також в мене були тривалі ремісії Але ця хуйня не проходить і не пройде ніколи) найтриваліше рекавері в мене було 5 років, я набрала ~20кг і вирішила позбутись їх правильно: зал, танці, обмеження джанкфуду. Так тривало рік, а зараз я знов в цій кабалі) Залітай в наше українське рхп комʼюніті, ми підтримуємо одна одну і намагаємось вийти в рекавері (хтось не намагається, але токсиків там нема)
Я поборола рхп, яке почалось тоді, коли я почала худнути не маючи зайвої ваги. Я важила 56 зі зростом 163. Я хотіла важити менше 50. У мене вийшло. Проте коли я досягла мети, у мене почалось компульсивне переїдання і я відкотилась до 58. І це компульсивне переїдання тривало більше року. Мені допомогло працевлаштування. Я кинула академію на 5 курсі (бо сидіння вдома під час карантину мене заводило в депресняк) і влаштувалась на роботу. Потихеньку і дуже плавно я починала харчуватись інтуїтивно. Все ще зі зривами, і з об'їданнями до нудоти, особливо вечорами чи у вихідні, коли сильно нічим себе не відволікала. Проте за два роки стабільної роботи воно пройшло само. Звісно допомогли блогери, які відкрили трохи очі і допомогли мені розізлитись на своє несприйняття себе, і на канони краси яким я хотіла слідувати. Також мені допоміг фемінізм. Зараз я відмахалась від своєї ваги, і мій організм віднайшов комфортну вагу 53-55 кг. Хоча звісно бувають відкатні думки "ой, я захворіла і мене кладуть в лікарню з пневмонією, через температуру 39 і відсутність апетиту я зможу трохи схуднути". Але ці думки швидко пролітають, і не впливають на мою харчову поведінку. Я вважаю це нот бед. І я рада що зараз мені НОРМАЛЬНО в своєму тілі
це дуже цінно, що ви поділились своїм досвідом, хоч не усіма деталями, але все одно дуже інтимною темою, яка болить; і мені шкода, що вам важко з цього вийти я мала період загострення рхп, і в той самий час ще й завдавала собі фізичної шкоди (вага була найбільшою за весь час), і єдине, що мені допомогло - це розуміння того, шо я задовбалась, але не хочу нити та жалітись усім про те, як мені погано, а що я справді готова та щиро хочу зупинитись знущатись над собою спочатку я пообіцяла більше ніколи не завдавати собі прямого фізичного болю, і, о Божечки, притримуюсь цього вже декілька років, і лише з часом я усвідомила краще, що й диким харчуванням не хочу себе мучити, що я не заслуговую на таке ставлення до себе, постійні дієти, стрес, нереальні уявлення про те, яким може бути моє тіло; усвідомила, що прийшов час від'їбатись від себе. натурально від'їбатись, і перестати контролювати те, як я харчуюсь, перестати жити у цьому колі пекла: обмеження - зриви - обмеження - зриви я не полюбила себе моментально, але я дозволила собі просто спокійно харчуватись так, як мені хочеться, довіритись тілу, не обмежувати себе, і, о, вау, я не набрала, а просто почала комфортно для себе харчуватись та постійно перебувати у діапазоні зручної для себе ваги вже декілька років я досі працюю над тим, щоб позбутись шкідливих звичок, які тягнуться із періоду рхп (наприклад доїдати всю тарілку навіть коли сита, або чим довше не їсти, бо ти кайфуєш від голоду романтизуючи це, а, навпаки, їсти вчасно), але я тепер нормально живу, бо знову можу відчувати кайф від їжі, не боючись набрати
Я пам'ятаю у 14 років моя мати мені сказала, шо в мене дупа розміром з гарбуз, більше ніж в неї. І я перестала їсти. Коли я почала непритомніти та почалася неконтрольована діарея, я зрозуміла шо так швидше помру аніж схудну і почала просто виснажувати себе спортом. Тоді при рості 165 я мала 49 кг в мені це здавалось капець як багато. Зараз мені 33, вага 65. Дивлюся на старі фото і бачу скелет. Я перестала слухали " добрих" родичів та подружок, коли вони мені дають поради, з віком навчилась слухати свої потреби але всеодно оточення іноді каже- о а ти набрала ваги після вагітності. Нахєр то кажуть? Щоб шо? Це повинно мене змотивувати, може думають шо я сліпа? Anyway завжди посилаю у дупу таких.
Власник рхп з дитинства, і от я 1.60 з чимось, важу критично мало, 41, МЕНЕ ВІТЕР ЗДУВАЄ Раніше я обожнював спорт, але зараз це дуже важко, руки слабшають. От що скажу, в дитинстві мене не годували як треба, і не слідкували як я самостійно харчуюсь(точніше не роблю цього), і тепер маючи ще й депресію, на моє харчування нарешті звернули увагу, самостійно слідкувати - це звучить нереально складно. Яка б мотивація одужати не була - поки навколи люди яким чхати, нічого здійсниться, тому як каже Козіліна, "коли ви у здорових стосунках - ви обов'язково поправитесь", змістіть свій фокус уваги на це (ні, не на "пошук", і так, я розумію що тоді з'являються думки шо треба ще більше схуднути для краси, АЛЕ потрібно думати про що ти думаєш 🤡)
У мене почалися проблеми з РХП в 21 рік. Я навчалася в університеті жила в гуртожитку не мала друзів і була одна. І пам'ятаю як знайшла на той момент групу типічна анорексічка з тими жахливими дієтами.. І я попалася на них, я їла, але зразу бігла в туалет і два пальці у рота.. І за місяць я схудла на 15 кг. І така дієта трималася до 2-х місяців поки вночі я не відчула шлунком свій хребет, та не відчула смак металу в роті. Я тоді дуже сильно злякалася і почала себе відпаювати різними кашами. Ал все одно боялася набрати лишню вагу, періодично коли поїла, бігала до туалету та блювала... І відпустило мене тільки в 26 років, коли я почала більш менш правильно харчуватися та займатися хоча б мінімальним фізичним рухом. Зараз мені 29 та я прийняла себе та своє тіло (або ж майже прийняла) але зараз я розумію що я повина просто тримати себее в тонусі, їсти збалансовано, та робити те що робить мене щасливою. По своєму досвіду можу сказати одне. Любіть себе, ви у себе є! І тільки до себе ви повинні прислухатися, та в користь свого здоров'я!
Не маю РХП, але я дуже негативно відношусь до пропаганди худоби. Бо в 2020 році на фоні стресу та проблем зі здоров'ям я дуже схудла, не знаю на скільки, бо тоді не мала вагів, але люди, що не бачили мене два-три місяці при зустрічі одразу це помічали(мій зріст - 160 см, вага до була десь 50 кг). З тих пір тема схуднення асоціюється у мене саме з цим періодом, а він повторюсь був дуже важким. Такий собі імунітет, але обійшовся він мені дорого.
Я теж маю рхп, заїдаю стрес часто. З початком війни набрала 15 кг. Але з часом я просто від'їбалась від себе. Напевне тому,що ми живемо в війні, часто не спимо, лякаємось вибухів, можемо померти в будь який момент.... і я тепер займаюсь спортом для того щоб не боліла спина і щоб бути здоровою, а не того що я ненавиджу своє тіло. Хоч і досі буває після спорту нагороджую себе чимось смачненьким 🤦🏼♀️ я довго думала про те в якому тілі я тепер живу, але я змирилась з тим що я більше не хs, я тепер плотна М , і я від цього не стаю потворною. Тобто не лише S-ки красиві. Є багато жінок більших дуже гарних. Я не намагаюсь влізти в штани які носила в школі. Я мабуть до цього так ставлюся через те ,що я 3 рази в житті була супер худою, і всі 3 рази через захворювання підшлункової. І це страшно. Коли тобі кажуть :" вау,яка ти худа " , а ти тиждень капалась в лікарні і тебе морили гододом, а потім ти мінімум 3 місяці їсиш просто прісне і не смачне, і маєш мільйон заборон, то ці слова не звучать як комплімент. Люди часто можуть сказати херню . Мені одного разу ,дізнавшись що я вагіна, скалали :" блін, зря худала " 🤦🏼♀️ . Хоч я ща вагітність набрала 12 кг ,я швидко їх скинула, непомітно для себе,бо був стрес, і повилазили знов мої болячки. Під час війни я набрала 15, і в мене немає мінімум 3 кг дитини в животі ,3 л вод, плаценти і тд. А все це мій жирок. Цього літа буду носити будь який одяг, і не втягуватиму живіт навіть, мені всеодно зо про мене можуть сказати якісь лєві люди. Чи я не маю права носити шорти ,якщо в мене целлюліт? Ні! Мені допомагає себе почувати гарною мій чоловік, який мене любить і хоче мене завжди. Я хочу просто жити, просто бути здоровою. Іноді хочу лінуватись і нічого не робити. Іноді хочу зробити все і одразу. Іноді забуваю поїсти. Іноді жеру все шо бачу ,і ненавиджу себе потім за це. Я хороша людина, я більше хочу знати , вміти і навчатись новому, аніж постійно себе колупати за зовнішність. Хочу бути прикладом для доньки, адекватним, і стабільним прикладом.
Мені 17 , рхп в мене ще з 13 років І ЦЕ КАПЕЦЬ. Я робила дуже багато дурниць і я жалію про це все , але вже нічого не зміниш. Головне , що я нарешті зрозуміла , що потрібно всеж полюбити і приймати себе , інакше нічого ніколи не зміниться . Зараз стараюся працювати над цим , помаленьку рухаюся і справді бачу зміни в відношенні до себе і також ззовні.
Божее, яка ж жиза. Я теж дуже маленька (150 см) і теж пережила в підлітковому віці жостку поплаву, через яку ледь не скотилась в рхп і дуже життєво, шо коли мені казали "ти нормальна" - я сприймала це як образу, натурально в моїй голові це звучало, як шось типу: "фуу, ну таке, канєшно, але я не хочу тебе образити, тому скажу, шо ти типу норм" Короче, плавити мене почало якраз десь, фактично, з початку підліткового віку, бо переживала сильні стреси + несприйняття свого тіла, невпевненість, ну і решту весь стандартний підлітковий набір, який в тандемі з сильним стресом перевторюється просто в якусь жахливу бомбу самознищення. Ну, хвала богам, якось більшу частину підліткового віку я все одно ловила зацикленість на чомусь іншому, тому як такої якось дуже серйозної історії прямо нема, але якийсь рік (коли мені було 15? 16-17, чесно, вже й не згадаю) я теж така почала прямо: так, все, я прям худну, прям беру і займаюсь тим! І теж рахувала калорії, постійно урізала їх і ще намагалась якимось спортом займатись хоч інколи. І то при тому, шо я, до речі, насправді ніколи і не була повною чи не мала там зайвої ваги (ну, от стала трошки така типу пухкенька-м'якенька, коли був пубертат і тіло росло). Ну, коротше, в мене, на щастя все обійшлося якось ще доволі непогано (на фоні інших таких історій). Ну, дійшло до того, шо місяців на 8 чи скільки у мене пропали місячні (воно й не дивно, бо якийсь час я просто звикла харчуватися на 700-900 ккал в день 🙂) і почались деякі проблеми з травленням, скажімо так, на щастя, не серйозні. І я просто задумалась, шо це все якась фігня і мені тре якось шукати з того всього вихід. Я була якийсь момент натурально в відчаї (наскільки пам'ятаю - я просто привчила себе ПОСТІЙНО рахувати калорії, тобто я вставала зранку - пила чай з чимось - вносила в калькулятор калорій, потім, якшо мала обід - мусила одразу знайти всі продукти, які з'їла, у програмі і внести грамовку у табличку, це була така сильна обсесія, шо я не могла зупинитися і це дуже сильно давило на мозок і саме це мене найбільше хвилювало і бісило щ того всього). + час від часу все одно на мене нападав дикий голод і я натурально нажералася, як востаннє і потім йшла робити самі знаєте шо. Так я прийшла майже до відчаю і почала в якийсь момент просто хаотично і нервово шукати шось на ютубі по темі рхп в саме того, як собі з тим допомогти. Дивилась різні відео, шось пробувала з того всього застосовувати на собі і потихенько якось вчитися від*обуватися від самої себе. 🙂 На щастя, якось все ж таки у мене вийшло - я закінчила вишкрябуватись з цього десь приблизно вкінці 2020го і поки все у мене якось нормально, хвала богам, єдине що - інколи якийсь тріггер щолкає в голові і оця рандомна ідея: "а може то почати слідкувати за своїм харчуванням, харчуватися зДоРоВіШе?" знову виринає, але я затикаю її поки успішно. Єдине, що страшно - що якийсь потужний стрес зможе знову змусити мене рілепснутись. Отаке от. Дякую за відвертість! І бажаю якомога швидше побороти це лайно!
Сподіваюсь ті хто знають, що щось може тригернути, читати не будуть). Не впевнена, щодо наявності в мене рхп. Я нічого не робила щоб худнути, окрім пари спроб дієт, одна з яких була гречнева. І по факту три дні я нічого не їла. Мені стало погано і я вирішила, що мені це не треба. Але думки це не зупинило. Мені років з 10 мама казала, що я товста. Що кину гімнастику і ще більше стану, що я в 15 важу більше ніж вона коли була вагітною мною. Я дуже сперечалась з нею. Ненавиділа себе, але відстоювала. З оточуючих мені ніхто нічого не казав, навпаки, що я і так нормальна і худа. Коли я пішла в залу і важила 53 кг. Я сказала мамі " я важу 53 кг, а подруга 52, хоча я виглядаю більш худою( в неї великі груди, тому на цьому фоні), чому так." "Ну ні вона худіше ніж ти". Постійні подібні фрази. Від близьких. Зараз я набрала ще більше за кордоном, з'явилось багато стрій(?), мені кажуть, що вага нормальна, але знов ж таки... Сперечатися я устала. І чи то в неї щось оновилось але видала фразу " ну це ж не робить тебе гірше" і мене тригернуло. Стільки років це чути, щоб зараз вона перевзулась. Вау. А ну і сприйняття себе наче на кг 10 більше( можу зрозуміти знов ж таки через те що набрала більше). Не знаю як любити себе. Не знаю чи колись навчусь. Не знаю чи є діагноз, навряд. Але ненавидіти себе більше 10р теж не є адекватним))
У мене, здається є РХП... Мій зріст 153 см 😊, наразі вага 55 кг 😢... Але завдяки пілатесу в об'ємах менша ніж без нього пр тій же вазі. Найменша вага була десь 37/38/39 від стресу, я не могла їсти і дуже багато ганяла на ровері + ходила багато. Але навіть мені не сподобалося так виглядати... Найбільше я собі подобалася при вазі 41 кг, я дуже чітко притримувалася деяких правил, не заїдала стрес, займалася стрейч статикою кожного дня по 50 хв і робила антицелюлітний масаж на живіт та ноги. Але... От зараз думаю, яка ж я була класна, та тоді я мало до істерик не доходила через 1 набраний кг😮, жах якийсь...😱 Зараз я набагато спокійніша😊, думаю як поправити своє харчування і трохи більше займатися пілатесом хоч 30 хв на день( пілатесом дійсно треба займатися кожного дня, така його особливість) і кардіо додати трошки. Але все це мені важливо зробити задля здоров'я, здоров'я свого мозку, є така надпотреба. І ще, струнке тіло це нормально, нажаль, зайвий жир, буквально краде здоров'я мозку😢, мозок починає страждати від дифіциту кисню та поживних речовин, через те, що оргагізм будує додаткову мережу судин для підтримки жиру, тож таке.. Але видно почати варто зі сну, бо отак майже кожного дня 😅 Можу порекомендувати класного автора, лікаря Джастіна Бібера, Майлі Сайрус і тд. Деніел Амен - психіатр, дослідник мозку, новатор у сфері психіатрії, він дуже добрий, не категоричний та співчутливий. Я зараз вивчаю 2 його роботи і це вау, друзі ❤ Завжди коли роблю те що каже Доктор Амен, мені стає легше 😊
Привіт! Мені 40 і в мене РХП. Я відчуваю дисонанс між собою всередині (я в душІ лірична худенька підлітка) та зовні (а зовні я товста бичка з низьким голосом). Відчуття, наче мене помістили не в те тіло, змінюється провиною за те, що таке тіло я сама собі зробила ("нажерла"). Що я можу зі свого боку порадити? Насамперед прийняти РХП як частину себе. Як колір очей, які можна приховати, а не змінити. І не відчувати сорому за нездорові стосунки з їжею і тілом. Бо в нашому житті й так дофіга того, за що нам соромно.
Дякую за відео! Дуже цікаво дізнаватися досвід інших, і розуміти, що у багатьох однакові думки, і як мені нагадав себе момент, де Ви розповідали про бажання почути, що ти не "нормальна", а саме "худа" чи "плоска". Мене теж в дитинстві називали пухленькою, і ще з років 11 відчайдушно намагалась схуднути. Іноді вдало, але потім я знову набирала вагу. І так до 18 років, я то худла, то набирала, то було замкнуте коло. Поки не зустріла свого хлопця 2 роки назад, який так часто робив компліменти моїй зовнішності, що я в якісь момент повірила, що я не страшний монстер. Набрала вагу, а зараз люблю, що в мене є форми, що є груди, дупа, а коли дивлюсь на старі фото, де я важила максимально мало, то відчуття, що то не я, що те тіло змучене голодом - не гарне. І я знайшла інші ідеали, не тих худих до кісток дівчаток, а тих, хто більше схожий на мене. І тепер я навпаки боюсь сильно худати! Бо розумію, що я виглядаю так, як треба, і навіть гармонійно.
у дитинстві та на початку статевого дозрівання я була трохи пухненькою, як мені здавалося. насправді ж я була нормальною, але майже всі мої однокласниці були дуже худі, тому на їх фоні я відчувала себе більшою. у поєднанні з коментарями від родичів про те, що я "пишечка" та відсутністю компліментів щодо зовнішності, це розвинуло в мені рхп. мені не ставили діагноз, але опис збігається з тим, про що розповідала Козіліна у відео. з віком я почала худнути. особливо це стало помітно після карантину у 2020, коли влітку багато моїх знайомих на це вказало. мені було приємно, хоча фраза "ти схудла" мала нейтральне забарвлення. я не мала сили волі скидати вагу, але постійно на неї скаржилася. схуднення відбулося, тому що, по-перше, "витягнулася", по-друге, під час карантину я почала їсти 2 рази на день і це увійшло у звичку. також я несвідомо почала ділити їжу на "хорошу" і "погану". коли я їла "хорошу" їжу і голодала по 12 годин, я себе хвалила і відчувала, що ось прям на очах худну. через це все у мене почали розвиватися проблеми з жовчним міхуром. як мені пояснила лікарка, без їжі жовч не виділяється, тому вона застоюється і починаються проблеми. зараз мені 18, і за останній рік я ненавмисно схудла ще більше. тепер важу 50 кг при зрості 167. раніше я думала, що коли я досягну цієї цифри, мені почне подобатися моє тіло. але цього не відбулося. тож головна мораль цієї історії: лікуйте голову і їжте 3+ разів на день
мій розпал рхп почався у 15 років.вже у 16 я за не повних 4 місяці схудла на 20 кг і чула одні компліменти.пройшла і ано🌷рексію і булі🌷мію,таблетки та рвоту.тоді якось ще могла ходити в топах(але ноги завжди закривала тк найбільший комплекс)розуміла що схудла але всеодно бачила себе страшною та не сприймала тіло.і зараз мені 19 і я продовжую варитись в цьому пеклі)))насправді ця фігня дуже впливає на моє життя.спілкування з людьми/вихід на роботу/комфортний одяг влітку/гарні фото в повний зріст/прийом їжі без провини та ненависті/купання на пляжі.. обожнювала купатись:(нажаль позитивної розповіді що "я змогла"не буде.в здорових стосунках мене обожнюють та роблять компліменти,але я продовжую ненавидіти своє тіло а як набрала вагу то стало важко дивитись в дзеркала без сліз та підбирати одяг.бажаю кожній(та навіть кожному)впоратись із цим лайном!в кожного із нас своя історія і ми маємо продовжувати боротьбу із цим для нашого щасливого життя❤!!!
Дякую, що поділилися такою особливою частиною свого життя❤ Це дуже сильно, Ви молодець! Бажаю Вам терпіння і витривалості, знайдеться спосіб отримати той самий дзен в голові з приводу ваги😊 Я не мала таких заморочок, бо часто чула, що занадто худа і буду бридка, як подорослішаю. Ну, ці люди помилилися😂 Тепер чую, що занадто худа, але мені пофіг😅 Був час, коли набирала 10 кг на солодощах, потім скидала досить сильно, бо майже не їла нічого (привіт, гуртожиток!); було, що не мала за що купити їжу; було, що не їла, бо мала тяжку депресію; було, що не їла нормально через завантаженість на роботі і втому. Зараз мені легко за 30, а я починаю відчувати проблеми зі шлунком. Мушу їсти часто, хоча інколи не відчуваю голоду. Мені комфортно в своєму тілі і поняття не маю, яка в мене вага, орієнтуюсь по одягу😅 Але знаю, що не хотіла б знову бути в тому стані, коли виглядала як мумія, це справді було жахливо😮
Трохи пацанської мудрості вам в стрічку: перш за все контроль ваги це не про красу, а про здоров'я. Всі ці дистрофії і ожиріння-медичні терміни. Займайтеся вагою так само як іншими аспектами здоров'я-ходіть до лікарів. По друге, якщо хтось вважає що до психотерапевта йому зараз не треба, то може це і так зараз, але ми старіємо, нас паяє сильніше з віком і воно накопичується, а звичка нічого з цим не робити лишається. Бережіть себе.
Колись в дитинстві я була повненькою, але чомусь всі тоді мені говорили, що я худа і це так заклалось в моїй голові, що тепер коли я виросла і реально схудла майже до свого ідеалу то почалось щось дуже дивне.... Я боюсь поправитись, а ще більше боюсь того, що мене хтось побачить в не ідеальній для мене формі. Десь рік тому в мене почалось РХП. Я дуже боялась з'їсти зайву крихту, але при цьму постійно переїдала. Особливо важко було зимою, бо літом ще можна десь довго гуляти або похарчуватись більш корисною їжею. Мені дуже не подобалось своє тіло, прям дуже... Тому були ще й дні коли я просто не їла нічого, лише воду пила і то дуже боялась поправтись через це. Після голодань я відчувала себе якоюсь богинею, я бачила ідеальне для мене тіло, але... Після голодань їсти хотілось ще більше і потім знову переїдання, знову ненависть до себе. Якось я відкрила для себе різні тренування для схуднення ютубі і хоча спорт мені дається дуже важко, але я себе просто навантажувала цим, було дуже важко, але я продовжувала це і в думках просто обзивала себе жирною коровою, нікому не потрібною і тд... І хоч насправді ніхто мене за вагу не чмирив у мене досі РХП, в кімнаті є ваги, але я їх боюсь. Ніхто не знає скільки я по-справжньому важу. РХП нав'язала я сама, в мене в голові просто постійно "худнути" , "худнути" і якщо хоч трошки я побачу на собі лишній сантиметр...то починаю голодати, хоч розумію, що неправильно роблю, але всеодно роблю
Дуже, дуже шкода, що тобі довелося з цим зустрітися. Я сподіваюся, у кожної з нас настане той період в житті, коли ми навчимося ставитися до себе ніжно, бережно, навчимося підтримувати себе, хвалити і поливати турботою, як рослинку, а не знущатися ❤️ За 8 років боротьби з РХП я зрозуміла, що деякі речі не минають так просто. Деякі звички залишаються, деякі тригери завжди працюватимуть. Особливо, коли взагалі немає сил це все стягувати, анорексія знову вилазить назовні і псує життя. Це правда. Але ми усі ростемо, змінюємо цінності та пріоритети. Зараз у мене в пріоритеті бути сильною, енергійною та здоровою. Їжа - мій помічник та партнер, який допомагає мені мати хороший прес, багато працювати, гладити котів, бігати та встигати все на світі. Це роки дорогущої терапії, антидепресантів та сліз і багато роботи ще попереду. Але це правда, що можна жити щасливо навіть з жирними ляшками, бо життя дууууууууууже різноманітне. Бажаю всім успіхів в цій боротьбі. Ви зможете бути щасливими 💪
Максимально впізнаю себе…. Від історії дитинства до стану зараз. Єдине, що я ніколи не голодувала. В мене якось навпаки працювало «от сьогодні поїм все що хочу, а завтра перейду на здорове харчування» тільки от «сьогодні» завжди працювало, а «завтра» дуже рідко. Ще бувало таке, що я худла, он буквально місяць тому, а потім якесь свято, там торт (який я навіть не люблю), і все по колу, бо торт я не люблю, а от солодке дуже, при тому, що мені після нього фізично стає фігово, + висипає обличчя 🥲
До речі про ацетон. Раніше дійсно вважалося, що при цьому треба дієти. Зараз я просто даю дітям льодяники та морозиво коли хворіють. Якщо в організм надходить достатня кількість калорій, ацетону не буде. Дуже шкода, але дієти, рис, водичка і були причиною того, що дітки так довго цим страждали.
Ліночка, мені так прикро, що ти шариш за це лайно(( я пережила схожий досвід і навіть переказувати не хочу наскільки це жахливо.. зараз я поступово забуваю про свої схожі «вавки» в голові: я не думаю перед сном що я їла за день, не пам’ятаю коли востаннє ставала на ваги й таке інше проте рхпшні думки, все ж таки, іноді зʼявляються і як тільки я підкоряюся ним (наприклад: «не їстиму нічого до кінця дня, бо багато зʼїла на обід) то розумію, що цей розлад нікуди не дівся ненавиджу ці тупорилі б'юті стандарти, які придумало єбланське, таке ж тупориле суспільство і завдяки яким, я з 11 років, через свою наївность в цьому тупорилому лайні я харчуюсь нормально вже декілька місяців, а місячні так і не думають зʼявлятися, що дуже мене лякає, адже в мене їх не було починаючи з червня минулого року.. дуже боюсь розповісти мамі, боюсь що не зрозуміє, а ще більше боюсь що розчарується в мені, мені страшно, адже я не відчуваю себе повністю здоровою без наявності менструації також відчуваю, що мозок почав повільніше працювати, погіршилась памʼять, зір, волосся випадає мов навіжене, іноді думаю, що скоро буду лисою, без рофлу, добре хоч з нігтями все ок, але із зубами також проблеми велетенські були нікому не побажала б пережити цей досвід похудань і ненависті до себе та свого тіла, мовчу вже про плачевні наслідки найдурніше те, що я так і не полюбила себе на всі 100%, скинувши вагу проблеми з самосприйняттям нікуди не ділись, зараз я працюю над цим і з кожним днем стаю все кращою версією себе і прокачую любов до себе, свого тіла й ближніх можу порадити людям зі схожими проблемами забити величезний хер і жити максимально в кайф щасливе життя , це єдине що допомагає коли рхпшна думка проймайнула в твоїй голові, можеш уявити, що це говорить якась придуркувата касірша на базарі, а не твоя голова, так буде легше послати ті думки нахуй і не зважати на них козіліночка, я безмежно люблю тебе і твої канали!! дякую тобі, що ти є, бажаю тобі лише щастя й сильного пресильного кохання 💞
В мене булімія з 13 років, зараз мені 22 і вона досі є, пік був в 17-18 років коли це супроводжувало кожний прийом їжі, ну і в той момент я впринципі перестала їсти через біль. Тому прекрасно розумію, пройшла це пекло, але досі не вилізла, бажаю всім позбутися від цього жаху❤😢
Я зараз у Фінляндії і дуже гарно тут з РХП виходжу за рахунок тутешніх розмірів. Тому що М тут - це дійсно середній. Зі своїми 64 кг при 162 см росту я купую S, а один светрик навіть із дитячого відділу маю. Цікаво, чи можна провести дослідження для України, які розміри тіла у нас дійсно відповідали б такій системі розмірів?
Вибачте, якщо це вас засмутить, але вашим глядачкам які мають/матимуть дітей важливо донести, що ацетон не є проблемою ЖКТ. Це проблема нестачі вуглеводів. Тобто лікувати дієтою не можна! Потрібно навпаки дати їжу багату на глюкозу (швидким способом є кола як не дивно або сам розчин глюкози), вуглеводи, тобто втамувати голод і поповнити енергію. Дуже часто цю проблему трактують інакше і лікують не тим. Обіймаю всіх дітей морених дієтам ще й через це😢
@@cozycozy1 ні в якому разі, не хотіла образити вас чи маму, тим паче, що не її провина і навіть не зовсім лікарів. Тоді доступу до інформації толком не було ні в кого. Коментар був вже теперішніх мам, бо досі багато проблем які тягнуться десятиліттями((
Люди,якщо я все життя їла всю нормальну їжу(фрукти,крупи і типу щось таке),а зараз мене просто воротить від нормальної їжі і якщо вона потрапить мені у рота то я просто це виплюну у перші 2 секунди навіть не розпробувавши тому що вся нормальна їжа почала для мене здаватися мега,мега,мега не смачноюЦе рхп чи я просто куку?
Ролик высокого качества, наверное много времени и сил ушло на него, а просмотров мало, жаль, если еще ютуб рекомендации не подхватят, останется использовать платные штуки из разряда ютифай
привіт! це відео може дуже тригернути, тому дивіться з розумом. хочу наголосити, що все, що я кажу - все моє власне сприйняття і я маю великі проблеми!! Тому все це НЕ подається під соусом «це окей і так має бути» НІ! це сприйняття хворої людини, яка все життя бореться за те, аби нарешті почати сприймати АДЕКВАТНО своє тіло і досі не знайшла відповіді на питання як це зробити. також хочу сказати, що зробила це відео, аби кожна і кожен знав, що він з такою проблемою у цьому світі не один і не всі історії закінчуються райдужним «але це все в минулому». є такі й ті історії, що у мене. і я досі в цьому потязі з лайном
Моє улюблене в усьому цьому це страх пійти до спеціаліста. Хочу щоб допомогли, хочу щоб стало краще психологічно, але при цьому в голові страх набрати вагу, а якщо почнуть допомогати- вагу ти точно набереш. І все, замкнуте коло😂
В 2021 році (В 12 років) після коронавірусу я набрала трохи вагу та у мене з'явилися лишки та живіт, всі мої близькі мені про це нагадували, а подруга яка мене тоді кинула почала взагалі казати мені що мене навіть в стриптиз не візьмуть, бо я товста. Все погіршувало те що я на пару кг важила більше ніж моя мама (ріст у нас майже однаковий). Мені було тоді дуже сумно, та було дуже лінь худати, бо я дуже любила їсти, це мені реально приносило багато щастя. Зараз мені вже 15 і я 152 см та 58 кг, моя вага майже не змінюється з того часу, але зовні моє тіло пухленька так ще й груди ростуть, це робить мене ще товстішою☠️
Висновок: його немає, нічого не змінюється, бо мені лінь худати та доводиться трохи страждати, але зате я хоча б їм те що мені подобається)
Я як власниця зі стажом рхп можу сказати, щоб позбутися його просто подивіться на людей які не хворіють рхп, як вони себе поводять і про що думають. Я просто намагалася поводити себе так само як вони і це реально допомагає. Головне не тригирувати себе всілякими відео та «совєтамі для похудєнія»
ТААК! Я робила рівно те саме. Хоч від рхп не позбулась, але вже не ловлю таку сильну паніку від ваги чи вигляду
десь до 6-7 років мене всі називали «дуже худою» і питали у батьків, чи вони мене взагалі годують, (годували мене завжди нормально), а потім я поступово почала набирати вагу і в очах оточуючих стала «пишкою». дуже багато людей акцентували на цьому увагу, у тому числі однолітки, (якийсь час вони мене булили, але потім переключились на інших дівчат з такою ж «проблемою»😢). в якийсь момент, років у 12 я скинула вагу, (ніколи не сиділа ні на яких дієтах, не обмежувала себе у харчуванні, скоріше, я просто виросла), і знову стала для всіх «дуже худою», але тепер для мене це вже було компліментарно, а не образливо… потім я ніби прийшла «в норму» і наразі взагалі не хвилююсь, як виглядаю в очах інших людей, бо сама собі подобаюсь.
моя вага +- 70 кг при зрості 165 і я гадаю, що люди навколо завжди знайдуть причину тебе засуджувати: треба просто на них забити, а не множити свої комплекси, бо вам і лише вам з ними жити
Ненавиджу суспільство за те, що воно робить з жінками ( що гарні, молоді, здорові дівчата себе мучають заради примарних вбитих тупих фантазій інших хворих людей.
Доречі, в мене проблема протилежна. Я завжди була худою і мені всі казали такі фрази як " анорексічка" "Біжи поїж" "плоска як доска" "Тебе що, не годують?" або бувало чула фрази (не по відношенню конкретно до мене) від інших хлопців по типу "я що пес, що можу одними кістками насититись" можливо це і був рофл, але така фраза для мене була образлива, бо я до цього ще чула, що хлопці люблять більше дівчат "з формами". Типу оцінюють просто як шматок мяса. А зараз я соромлюсь своє худе тіло і намагаюсь вдягатись в такий одяг, який буде його більше приховувати. Хоча насправді мені не здається воно таким жахливим і взагалі мені б було все одно, але доводиться його ховати, тому що мене вже дістало чути образливі коментарі від якихось рандомів на вулиці
Мені 17, з дитинства я була пухкенькою, на цьому наголошувало багато людей і я не любила себе, не сприймала. Довгий час у нас не було дзеркала у підлогу і мені було байдуже, але в 12 я розуміла, що є зайва вага, не найкращий одяг і все хана, мене плавить. Я не робила особливого чогось, просто мріяла стати худою, так були спроби дієт, зменшення солодкого, спорт? це допомогло не сильно. Згодом трохи витягнулася і стала худішою, але мені мало. Я не любила тіло і весь вигляд, про це не знав ніхто. Але я завжди дивилася на інших і приміряла : "вона худа - клас, а в неї теж зайва вага" це є і досі, я постійно звертаю на це увагу.
Зараз мені трохи краще при 162 см важу приблизно 60, не ганяюся за вагою, калоріями, хоча таке було, намагаюся розуміти та сприймати себе, але це важко. Я хочу схуднути, бо відчуваю зайве і важкість, щось робити. Певно я завжди буди заздрити струнким дівчатам. Я поважаю кожне тіло і вибір людини, якщо це звісно не шкодить, але особисто я то трохи інше.
Пам'ятайте, кожен, хто читає це, ти неймовірно прекрасна/прекрасний, неважливо, яка вага, головне відчуття, любіть себе та поважайте інший❤❤❤
Дуже дякую що ділишся власним досвідом!
Мені 29 років і рхп зі мною вже більше 15 років. Я маю вищу медичну освіту, РОКИ психотерапії і стаціонарного лікування, мені підтримують всі мої знайомі і родичі, а також в мене були тривалі ремісії
Але ця хуйня не проходить і не пройде ніколи) найтриваліше рекавері в мене було 5 років, я набрала ~20кг і вирішила позбутись їх правильно: зал, танці, обмеження джанкфуду. Так тривало рік, а зараз я знов в цій кабалі)
Залітай в наше українське рхп комʼюніті, ми підтримуємо одна одну і намагаємось вийти в рекавері (хтось не намагається, але токсиків там нема)
Я поборола рхп, яке почалось тоді, коли я почала худнути не маючи зайвої ваги. Я важила 56 зі зростом 163. Я хотіла важити менше 50. У мене вийшло. Проте коли я досягла мети, у мене почалось компульсивне переїдання і я відкотилась до 58. І це компульсивне переїдання тривало більше року. Мені допомогло працевлаштування. Я кинула академію на 5 курсі (бо сидіння вдома під час карантину мене заводило в депресняк) і влаштувалась на роботу. Потихеньку і дуже плавно я починала харчуватись інтуїтивно. Все ще зі зривами, і з об'їданнями до нудоти, особливо вечорами чи у вихідні, коли сильно нічим себе не відволікала. Проте за два роки стабільної роботи воно пройшло само. Звісно допомогли блогери, які відкрили трохи очі і допомогли мені розізлитись на своє несприйняття себе, і на канони краси яким я хотіла слідувати. Також мені допоміг фемінізм. Зараз я відмахалась від своєї ваги, і мій організм віднайшов комфортну вагу 53-55 кг. Хоча звісно бувають відкатні думки "ой, я захворіла і мене кладуть в лікарню з пневмонією, через температуру 39 і відсутність апетиту я зможу трохи схуднути". Але ці думки швидко пролітають, і не впливають на мою харчову поведінку. Я вважаю це нот бед. І я рада що зараз мені НОРМАЛЬНО в своєму тілі
це дуже цінно, що ви поділились своїм досвідом, хоч не усіма деталями, але все одно дуже інтимною темою, яка болить; і мені шкода, що вам важко з цього вийти
я мала період загострення рхп, і в той самий час ще й завдавала собі фізичної шкоди (вага була найбільшою за весь час), і єдине, що мені допомогло - це розуміння того, шо я задовбалась, але не хочу нити та жалітись усім про те, як мені погано, а що я справді готова та щиро хочу зупинитись знущатись над собою
спочатку я пообіцяла більше ніколи не завдавати собі прямого фізичного болю, і, о Божечки, притримуюсь цього вже декілька років, і лише з часом я усвідомила краще, що й диким харчуванням не хочу себе мучити, що я не заслуговую на таке ставлення до себе, постійні дієти, стрес, нереальні уявлення про те, яким може бути моє тіло; усвідомила, що прийшов час від'їбатись від себе.
натурально від'їбатись, і перестати контролювати те, як я харчуюсь, перестати жити у цьому колі пекла: обмеження - зриви - обмеження - зриви
я не полюбила себе моментально, але я дозволила собі просто спокійно харчуватись так, як мені хочеться, довіритись тілу, не обмежувати себе, і, о, вау, я не набрала, а просто почала комфортно для себе харчуватись та постійно перебувати у діапазоні зручної для себе ваги
вже декілька років я досі працюю над тим, щоб позбутись шкідливих звичок, які тягнуться із періоду рхп (наприклад доїдати всю тарілку навіть коли сита, або чим довше не їсти, бо ти кайфуєш від голоду романтизуючи це, а, навпаки, їсти вчасно), але я тепер нормально живу, бо знову можу відчувати кайф від їжі, не боючись набрати
Люди добрі, їжте тоді, коли відчуваєте голод. Сніданок, обід і вечеря - це класно 🤧❤️🩹
проблема у тому що коли ти так худниш, у дуже багатьох випадках, перестаєш розуміти коли голодна
ПРОСТО ВІЗЬМИ І ПОЇЖ
ну що тут такого складного? 😂
Нарешті хтось нормально про це розповів❤ Спасибі Вам за правду, натхнення й сил для боротьби
Я пам'ятаю у 14 років моя мати мені сказала, шо в мене дупа розміром з гарбуз, більше ніж в неї. І я перестала їсти. Коли я почала непритомніти та почалася неконтрольована діарея, я зрозуміла шо так швидше помру аніж схудну і почала просто виснажувати себе спортом. Тоді при рості 165 я мала 49 кг в мені це здавалось капець як багато. Зараз мені 33, вага 65. Дивлюся на старі фото і бачу скелет. Я перестала слухали " добрих" родичів та подружок, коли вони мені дають поради, з віком навчилась слухати свої потреби але всеодно оточення іноді каже- о а ти набрала ваги після вагітності. Нахєр то кажуть? Щоб шо? Це повинно мене змотивувати, може думають шо я сліпа? Anyway завжди посилаю у дупу таких.
В нас не одна і та ж мама? Мені також 33 і маю 169 зріст і 62 важу. Вона мене завжди чмирила за вагу.
Мені 16, і ця "поплава" в моїй голові нормально так тисне, та я не знаю що з цим зробити
ділитись із близькими, не соромитись просити про допомогу, або соромитись і просити про допомогу
Власник рхп з дитинства, і от я 1.60 з чимось, важу критично мало, 41, МЕНЕ ВІТЕР ЗДУВАЄ
Раніше я обожнював спорт, але зараз це дуже важко, руки слабшають.
От що скажу, в дитинстві мене не годували як треба, і не слідкували як я самостійно харчуюсь(точніше не роблю цього), і тепер маючи ще й депресію, на моє харчування нарешті звернули увагу, самостійно слідкувати - це звучить нереально складно.
Яка б мотивація одужати не була - поки навколи люди яким чхати, нічого здійсниться, тому як каже Козіліна, "коли ви у здорових стосунках - ви обов'язково поправитесь", змістіть свій фокус уваги на це
(ні, не на "пошук", і так, я розумію що тоді з'являються думки шо треба ще більше схуднути для краси, АЛЕ потрібно думати про що ти думаєш 🤡)
У мене почалися проблеми з РХП в 21 рік. Я навчалася в університеті жила в гуртожитку не мала друзів і була одна. І пам'ятаю як знайшла на той момент групу типічна анорексічка з тими жахливими дієтами.. І я попалася на них, я їла, але зразу бігла в туалет і два пальці у рота.. І за місяць я схудла на 15 кг. І така дієта трималася до 2-х місяців поки вночі я не відчула шлунком свій хребет, та не відчула смак металу в роті. Я тоді дуже сильно злякалася і почала себе відпаювати різними кашами. Ал все одно боялася набрати лишню вагу, періодично коли поїла, бігала до туалету та блювала... І відпустило мене тільки в 26 років, коли я почала більш менш правильно харчуватися та займатися хоча б мінімальним фізичним рухом. Зараз мені 29 та я прийняла себе та своє тіло (або ж майже прийняла) але зараз я розумію що я повина просто тримати себее в тонусі, їсти збалансовано, та робити те що робить мене щасливою. По своєму досвіду можу сказати одне. Любіть себе, ви у себе є! І тільки до себе ви повинні прислухатися, та в користь свого здоров'я!
Не маю РХП, але я дуже негативно відношусь до пропаганди худоби. Бо в 2020 році на фоні стресу та проблем зі здоров'ям я дуже схудла, не знаю на скільки, бо тоді не мала вагів, але люди, що не бачили мене два-три місяці при зустрічі одразу це помічали(мій зріст - 160 см, вага до була десь 50 кг). З тих пір тема схуднення асоціюється у мене саме з цим періодом, а він повторюсь був дуже важким. Такий собі імунітет, але обійшовся він мені дорого.
Я теж маю рхп, заїдаю стрес часто. З початком війни набрала 15 кг. Але з часом я просто від'їбалась від себе. Напевне тому,що ми живемо в війні, часто не спимо, лякаємось вибухів, можемо померти в будь який момент.... і я тепер займаюсь спортом для того щоб не боліла спина і щоб бути здоровою, а не того що я ненавиджу своє тіло. Хоч і досі буває після спорту нагороджую себе чимось смачненьким 🤦🏼♀️ я довго думала про те в якому тілі я тепер живу, але я змирилась з тим що я більше не хs, я тепер плотна М , і я від цього не стаю потворною. Тобто не лише S-ки красиві. Є багато жінок більших дуже гарних. Я не намагаюсь влізти в штани які носила в школі. Я мабуть до цього так ставлюся через те ,що я 3 рази в житті була супер худою, і всі 3 рази через захворювання підшлункової. І це страшно. Коли тобі кажуть :" вау,яка ти худа " , а ти тиждень капалась в лікарні і тебе морили гододом, а потім ти мінімум 3 місяці їсиш просто прісне і не смачне, і маєш мільйон заборон, то ці слова не звучать як комплімент. Люди часто можуть сказати херню . Мені одного разу ,дізнавшись що я вагіна, скалали :" блін, зря худала " 🤦🏼♀️ . Хоч я ща вагітність набрала 12 кг ,я швидко їх скинула, непомітно для себе,бо був стрес, і повилазили знов мої болячки. Під час війни я набрала 15, і в мене немає мінімум 3 кг дитини в животі ,3 л вод, плаценти і тд. А все це мій жирок.
Цього літа буду носити будь який одяг, і не втягуватиму живіт навіть, мені всеодно зо про мене можуть сказати якісь лєві люди. Чи я не маю права носити шорти ,якщо в мене целлюліт? Ні!
Мені допомагає себе почувати гарною мій чоловік, який мене любить і хоче мене завжди.
Я хочу просто жити, просто бути здоровою. Іноді хочу лінуватись і нічого не робити. Іноді хочу зробити все і одразу. Іноді забуваю поїсти. Іноді жеру все шо бачу ,і ненавиджу себе потім за це. Я хороша людина, я більше хочу знати , вміти і навчатись новому, аніж постійно себе колупати за зовнішність. Хочу бути прикладом для доньки, адекватним, і стабільним прикладом.
А за місячні розумію. Я себе дуже трешово почуваю в овуляцію і під час місячних. Це просто треш....😢😢
Мені 17 , рхп в мене ще з 13 років І ЦЕ КАПЕЦЬ. Я робила дуже багато дурниць і я жалію про це все , але вже нічого не зміниш. Головне , що я нарешті зрозуміла , що потрібно всеж полюбити і приймати себе , інакше нічого ніколи не зміниться . Зараз стараюся працювати над цим , помаленьку рухаюся і справді бачу зміни в відношенні до себе і також ззовні.
Божее, яка ж жиза. Я теж дуже маленька (150 см) і теж пережила в підлітковому віці жостку поплаву, через яку ледь не скотилась в рхп і дуже життєво, шо коли мені казали "ти нормальна" - я сприймала це як образу, натурально в моїй голові це звучало, як шось типу: "фуу, ну таке, канєшно, але я не хочу тебе образити, тому скажу, шо ти типу норм"
Короче, плавити мене почало якраз десь, фактично, з початку підліткового віку, бо переживала сильні стреси + несприйняття свого тіла, невпевненість, ну і решту весь стандартний підлітковий набір, який в тандемі з сильним стресом перевторюється просто в якусь жахливу бомбу самознищення.
Ну, хвала богам, якось більшу частину підліткового віку я все одно ловила зацикленість на чомусь іншому, тому як такої якось дуже серйозної історії прямо нема, але якийсь рік (коли мені було 15? 16-17, чесно, вже й не згадаю) я теж така почала прямо: так, все, я прям худну, прям беру і займаюсь тим! І теж рахувала калорії, постійно урізала їх і ще намагалась якимось спортом займатись хоч інколи.
І то при тому, шо я, до речі, насправді ніколи і не була повною чи не мала там зайвої ваги (ну, от стала трошки така типу пухкенька-м'якенька, коли був пубертат і тіло росло).
Ну, коротше, в мене, на щастя все обійшлося якось ще доволі непогано (на фоні інших таких історій).
Ну, дійшло до того, шо місяців на 8 чи скільки у мене пропали місячні (воно й не дивно, бо якийсь час я просто звикла харчуватися на 700-900 ккал в день 🙂) і почались деякі проблеми з травленням, скажімо так, на щастя, не серйозні. І я просто задумалась, шо це все якась фігня і мені тре якось шукати з того всього вихід. Я була якийсь момент натурально в відчаї (наскільки пам'ятаю - я просто привчила себе ПОСТІЙНО рахувати калорії, тобто я вставала зранку - пила чай з чимось - вносила в калькулятор калорій, потім, якшо мала обід - мусила одразу знайти всі продукти, які з'їла, у програмі і внести грамовку у табличку, це була така сильна обсесія, шо я не могла зупинитися і це дуже сильно давило на мозок і саме це мене найбільше хвилювало і бісило щ того всього).
+ час від часу все одно на мене нападав дикий голод і я натурально нажералася, як востаннє і потім йшла робити самі знаєте шо.
Так я прийшла майже до відчаю і почала в якийсь момент просто хаотично і нервово шукати шось на ютубі по темі рхп в саме того, як собі з тим допомогти. Дивилась різні відео, шось пробувала з того всього застосовувати на собі і потихенько якось вчитися від*обуватися від самої себе. 🙂
На щастя, якось все ж таки у мене вийшло - я закінчила вишкрябуватись з цього десь приблизно вкінці 2020го і поки все у мене якось нормально, хвала богам, єдине що - інколи якийсь тріггер щолкає в голові і оця рандомна ідея: "а може то почати слідкувати за своїм харчуванням, харчуватися зДоРоВіШе?" знову виринає, але я затикаю її поки успішно. Єдине, що страшно - що якийсь потужний стрес зможе знову змусити мене рілепснутись.
Отаке от.
Дякую за відвертість! І бажаю якомога швидше побороти це лайно!
Ооо, класно, а я думаю чому я поправилась, а то стосунки класеі😂😊❤
коментар в підтримку вам,дякую за вашу щирість та історію!
Сподіваюсь ті хто знають, що щось може тригернути, читати не будуть).
Не впевнена, щодо наявності в мене рхп. Я нічого не робила щоб худнути, окрім пари спроб дієт, одна з яких була гречнева. І по факту три дні я нічого не їла. Мені стало погано і я вирішила, що мені це не треба. Але думки це не зупинило. Мені років з 10 мама казала, що я товста. Що кину гімнастику і ще більше стану, що я в 15 важу більше ніж вона коли була вагітною мною. Я дуже сперечалась з нею. Ненавиділа себе, але відстоювала. З оточуючих мені ніхто нічого не казав, навпаки, що я і так нормальна і худа. Коли я пішла в залу і важила 53 кг. Я сказала мамі " я важу 53 кг, а подруга 52, хоча я виглядаю більш худою( в неї великі груди, тому на цьому фоні), чому так." "Ну ні вона худіше ніж ти". Постійні подібні фрази. Від близьких. Зараз я набрала ще більше за кордоном, з'явилось багато стрій(?), мені кажуть, що вага нормальна, але знов ж таки... Сперечатися я устала. І чи то в неї щось оновилось але видала фразу " ну це ж не робить тебе гірше" і мене тригернуло. Стільки років це чути, щоб зараз вона перевзулась. Вау. А ну і сприйняття себе наче на кг 10 більше( можу зрозуміти знов ж таки через те що набрала більше). Не знаю як любити себе. Не знаю чи колись навчусь. Не знаю чи є діагноз, навряд. Але ненавидіти себе більше 10р теж не є адекватним))
У мене, здається є РХП...
Мій зріст 153 см 😊, наразі вага 55 кг 😢... Але завдяки пілатесу в об'ємах менша ніж без нього пр тій же вазі.
Найменша вага була десь 37/38/39 від стресу, я не могла їсти і дуже багато ганяла на ровері + ходила багато. Але навіть мені не сподобалося так виглядати...
Найбільше я собі подобалася при вазі 41 кг, я дуже чітко притримувалася деяких правил, не заїдала стрес, займалася стрейч статикою кожного дня по 50 хв і робила антицелюлітний масаж на живіт та ноги. Але... От зараз думаю, яка ж я була класна, та тоді я мало до істерик не доходила через 1 набраний кг😮, жах якийсь...😱
Зараз я набагато спокійніша😊, думаю як поправити своє харчування і трохи більше займатися пілатесом хоч 30 хв на день( пілатесом дійсно треба займатися кожного дня, така його особливість) і кардіо додати трошки. Але все це мені важливо зробити задля здоров'я, здоров'я свого мозку, є така надпотреба.
І ще, струнке тіло це нормально, нажаль, зайвий жир, буквально краде здоров'я мозку😢, мозок починає страждати від дифіциту кисню та поживних речовин, через те, що оргагізм будує додаткову мережу судин для підтримки жиру, тож таке..
Але видно почати варто зі сну, бо отак майже кожного дня 😅
Можу порекомендувати класного автора, лікаря Джастіна Бібера, Майлі Сайрус і тд. Деніел Амен - психіатр, дослідник мозку, новатор у сфері психіатрії, він дуже добрий, не категоричний та співчутливий. Я зараз вивчаю 2 його роботи і це вау, друзі ❤
Завжди коли роблю те що каже Доктор Амен, мені стає легше 😊
Дякую за відео
За те що в здорових стосунках ти завжди поправляєшся - це, бляха, правда 😂
Привіт! Мені 40 і в мене РХП. Я відчуваю дисонанс між собою всередині (я в душІ лірична худенька підлітка) та зовні (а зовні я товста бичка з низьким голосом). Відчуття, наче мене помістили не в те тіло, змінюється провиною за те, що таке тіло я сама собі зробила ("нажерла").
Що я можу зі свого боку порадити? Насамперед прийняти РХП як частину себе. Як колір очей, які можна приховати, а не змінити. І не відчувати сорому за нездорові стосунки з їжею і тілом. Бо в нашому житті й так дофіга того, за що нам соромно.
Дякую за відео! Дуже цікаво дізнаватися досвід інших, і розуміти, що у багатьох однакові думки, і як мені нагадав себе момент, де Ви розповідали про бажання почути, що ти не "нормальна", а саме "худа" чи "плоска".
Мене теж в дитинстві називали пухленькою, і ще з років 11 відчайдушно намагалась схуднути. Іноді вдало, але потім я знову набирала вагу. І так до 18 років, я то худла, то набирала, то було замкнуте коло. Поки не зустріла свого хлопця 2 роки назад, який так часто робив компліменти моїй зовнішності, що я в якісь момент повірила, що я не страшний монстер. Набрала вагу, а зараз люблю, що в мене є форми, що є груди, дупа, а коли дивлюсь на старі фото, де я важила максимально мало, то відчуття, що то не я, що те тіло змучене голодом - не гарне. І я знайшла інші ідеали, не тих худих до кісток дівчаток, а тих, хто більше схожий на мене. І тепер я навпаки боюсь сильно худати! Бо розумію, що я виглядаю так, як треба, і навіть гармонійно.
у дитинстві та на початку статевого дозрівання я була трохи пухненькою, як мені здавалося. насправді ж я була нормальною, але майже всі мої однокласниці були дуже худі, тому на їх фоні я відчувала себе більшою. у поєднанні з коментарями від родичів про те, що я "пишечка" та відсутністю компліментів щодо зовнішності, це розвинуло в мені рхп. мені не ставили діагноз, але опис збігається з тим, про що розповідала Козіліна у відео.
з віком я почала худнути. особливо це стало помітно після карантину у 2020, коли влітку багато моїх знайомих на це вказало. мені було приємно, хоча фраза "ти схудла" мала нейтральне забарвлення. я не мала сили волі скидати вагу, але постійно на неї скаржилася. схуднення відбулося, тому що, по-перше, "витягнулася", по-друге, під час карантину я почала їсти 2 рази на день і це увійшло у звичку. також я несвідомо почала ділити їжу на "хорошу" і "погану". коли я їла "хорошу" їжу і голодала по 12 годин, я себе хвалила і відчувала, що ось прям на очах худну. через це все у мене почали розвиватися проблеми з жовчним міхуром. як мені пояснила лікарка, без їжі жовч не виділяється, тому вона застоюється і починаються проблеми.
зараз мені 18, і за останній рік я ненавмисно схудла ще більше. тепер важу 50 кг при зрості 167. раніше я думала, що коли я досягну цієї цифри, мені почне подобатися моє тіло. але цього не відбулося.
тож головна мораль цієї історії: лікуйте голову і їжте 3+ разів на день
мій розпал рхп почався у 15 років.вже у 16 я за не повних 4 місяці схудла на 20 кг і чула одні компліменти.пройшла і ано🌷рексію і булі🌷мію,таблетки та рвоту.тоді якось ще могла ходити в топах(але ноги завжди закривала тк найбільший комплекс)розуміла що схудла але всеодно бачила себе страшною та не сприймала тіло.і зараз мені 19 і я продовжую варитись в цьому пеклі)))насправді ця фігня дуже впливає на моє життя.спілкування з людьми/вихід на роботу/комфортний одяг влітку/гарні фото в повний зріст/прийом їжі без провини та ненависті/купання на пляжі..
обожнювала купатись:(нажаль позитивної розповіді що "я змогла"не буде.в здорових стосунках мене обожнюють та роблять компліменти,але я продовжую ненавидіти своє тіло а як набрала вагу то стало важко дивитись в дзеркала без сліз та підбирати одяг.бажаю кожній(та навіть кожному)впоратись із цим лайном!в кожного із нас своя історія і ми маємо продовжувати боротьбу із цим для нашого щасливого життя❤!!!
Дякую, що поділилися такою особливою частиною свого життя❤ Це дуже сильно, Ви молодець! Бажаю Вам терпіння і витривалості, знайдеться спосіб отримати той самий дзен в голові з приводу ваги😊
Я не мала таких заморочок, бо часто чула, що занадто худа і буду бридка, як подорослішаю. Ну, ці люди помилилися😂 Тепер чую, що занадто худа, але мені пофіг😅 Був час, коли набирала 10 кг на солодощах, потім скидала досить сильно, бо майже не їла нічого (привіт, гуртожиток!); було, що не мала за що купити їжу; було, що не їла, бо мала тяжку депресію; було, що не їла нормально через завантаженість на роботі і втому. Зараз мені легко за 30, а я починаю відчувати проблеми зі шлунком. Мушу їсти часто, хоча інколи не відчуваю голоду. Мені комфортно в своєму тілі і поняття не маю, яка в мене вага, орієнтуюсь по одягу😅 Але знаю, що не хотіла б знову бути в тому стані, коли виглядала як мумія, це справді було жахливо😮
Трохи пацанської мудрості вам в стрічку: перш за все контроль ваги це не про красу, а про здоров'я. Всі ці дистрофії і ожиріння-медичні терміни. Займайтеся вагою так само як іншими аспектами здоров'я-ходіть до лікарів. По друге, якщо хтось вважає що до психотерапевта йому зараз не треба, то може це і так зараз, але ми старіємо, нас паяє сильніше з віком і воно накопичується, а звичка нічого з цим не робити лишається. Бережіть себе.
Ніби в відео описали все моє життя. Дякую за це відео
Колись в дитинстві я була повненькою, але чомусь всі тоді мені говорили, що я худа і це так заклалось в моїй голові, що тепер коли я виросла і реально схудла майже до свого ідеалу то почалось щось дуже дивне.... Я боюсь поправитись, а ще більше боюсь того, що мене хтось побачить в не ідеальній для мене формі. Десь рік тому в мене почалось РХП. Я дуже боялась з'їсти зайву крихту, але при цьму постійно переїдала. Особливо важко було зимою, бо літом ще можна десь довго гуляти або похарчуватись більш корисною їжею. Мені дуже не подобалось своє тіло, прям дуже... Тому були ще й дні коли я просто не їла нічого, лише воду пила і то дуже боялась поправтись через це. Після голодань я відчувала себе якоюсь богинею, я бачила ідеальне для мене тіло, але... Після голодань їсти хотілось ще більше і потім знову переїдання, знову ненависть до себе. Якось я відкрила для себе різні тренування для схуднення ютубі і хоча спорт мені дається дуже важко, але я себе просто навантажувала цим, було дуже важко, але я продовжувала це і в думках просто обзивала себе жирною коровою, нікому не потрібною і тд... І хоч насправді ніхто мене за вагу не чмирив у мене досі РХП, в кімнаті є ваги, але я їх боюсь. Ніхто не знає скільки я по-справжньому важу. РХП нав'язала я сама, в мене в голові просто постійно "худнути" , "худнути" і якщо хоч трошки я побачу на собі лишній сантиметр...то починаю голодати, хоч розумію, що неправильно роблю, але всеодно роблю
Дуже, дуже шкода, що тобі довелося з цим зустрітися. Я сподіваюся, у кожної з нас настане той період в житті, коли ми навчимося ставитися до себе ніжно, бережно, навчимося підтримувати себе, хвалити і поливати турботою, як рослинку, а не знущатися ❤️
За 8 років боротьби з РХП я зрозуміла, що деякі речі не минають так просто. Деякі звички залишаються, деякі тригери завжди працюватимуть. Особливо, коли взагалі немає сил це все стягувати, анорексія знову вилазить назовні і псує життя. Це правда. Але ми усі ростемо, змінюємо цінності та пріоритети. Зараз у мене в пріоритеті бути сильною, енергійною та здоровою. Їжа - мій помічник та партнер, який допомагає мені мати хороший прес, багато працювати, гладити котів, бігати та встигати все на світі. Це роки дорогущої терапії, антидепресантів та сліз і багато роботи ще попереду. Але це правда, що можна жити щасливо навіть з жирними ляшками, бо життя дууууууууууже різноманітне. Бажаю всім успіхів в цій боротьбі. Ви зможете бути щасливими 💪
Дякую за відео😊😊😊
Максимально впізнаю себе…. Від історії дитинства до стану зараз. Єдине, що я ніколи не голодувала. В мене якось навпаки працювало «от сьогодні поїм все що хочу, а завтра перейду на здорове харчування» тільки от «сьогодні» завжди працювало, а «завтра» дуже рідко. Ще бувало таке, що я худла, он буквально місяць тому, а потім якесь свято, там торт (який я навіть не люблю), і все по колу, бо торт я не люблю, а от солодке дуже, при тому, що мені після нього фізично стає фігово, + висипає обличчя 🥲
До речі про ацетон. Раніше дійсно вважалося, що при цьому треба дієти. Зараз я просто даю дітям льодяники та морозиво коли хворіють. Якщо в організм надходить достатня кількість калорій, ацетону не буде. Дуже шкода, але дієти, рис, водичка і були причиною того, що дітки так довго цим страждали.
Доречі є класна пісня і кліп на цю тему Nessa barrett - dying on the inside
Ліночка, мені так прикро, що ти шариш за це лайно(( я пережила схожий досвід і навіть переказувати не хочу наскільки це жахливо.. зараз я поступово забуваю про свої схожі «вавки» в голові: я не думаю перед сном що я їла за день, не пам’ятаю коли востаннє ставала на ваги й таке інше
проте рхпшні думки, все ж таки, іноді зʼявляються і як тільки я підкоряюся ним (наприклад: «не їстиму нічого до кінця дня, бо багато зʼїла на обід) то розумію, що цей розлад нікуди не дівся
ненавиджу ці тупорилі б'юті стандарти, які придумало єбланське, таке ж тупориле суспільство і завдяки яким, я з 11 років, через свою наївность в цьому тупорилому лайні
я харчуюсь нормально вже декілька місяців, а місячні так і не думають зʼявлятися, що дуже мене лякає, адже в мене їх не було починаючи з червня минулого року.. дуже боюсь розповісти мамі, боюсь що не зрозуміє, а ще більше боюсь що розчарується в мені, мені страшно, адже я не відчуваю себе повністю здоровою без наявності менструації
також відчуваю, що мозок почав повільніше працювати, погіршилась памʼять, зір, волосся випадає мов навіжене, іноді думаю, що скоро буду лисою, без рофлу, добре хоч з нігтями все ок, але із зубами також проблеми велетенські були
нікому не побажала б пережити цей досвід похудань і ненависті до себе та свого тіла, мовчу вже про плачевні наслідки
найдурніше те, що я так і не полюбила себе на всі 100%, скинувши вагу проблеми з самосприйняттям нікуди не ділись, зараз я працюю над цим і з кожним днем стаю все кращою версією себе і прокачую любов до себе, свого тіла й ближніх
можу порадити людям зі схожими проблемами забити величезний хер і жити максимально в кайф щасливе життя , це єдине що допомагає
коли рхпшна думка проймайнула в твоїй голові, можеш уявити, що це говорить якась придуркувата касірша на базарі, а не твоя голова, так буде легше послати ті думки нахуй і не зважати на них
козіліночка, я безмежно люблю тебе і твої канали!! дякую тобі, що ти є, бажаю тобі лише щастя й сильного пресильного кохання 💞
В мене булімія з 13 років, зараз мені 22 і вона досі є, пік був в 17-18 років коли це супроводжувало кожний прийом їжі, ну і в той момент я впринципі перестала їсти через біль. Тому прекрасно розумію, пройшла це пекло, але досі не вилізла, бажаю всім позбутися від цього жаху❤😢
01:55 тим павуком був Альберт Айнштайн
ооо, у мене перед місячними таке саме
В мене проблема - компульсивне переїдання🥲 Їжа закриває мої глибокі потреби, тому поки не розберусь з собою, їм все підряд
Взагаліто в Україні є ліки від сдв і нарколепсії, а також, як і будь який психостимулятор, пригнічують апетит
@@liiisi6873 в мене проблема, що я можу їсти, коли не хочу
Я була підлітком після 5 классу дуже поправилась, і мене батько називав тумбою...і зараз розумію через що у мене розвинулись ці комплекси
коментар не по темі, але волосся зараз виглядає супер - каре дуже личить!!!!
Я зараз у Фінляндії і дуже гарно тут з РХП виходжу за рахунок тутешніх розмірів. Тому що М тут - це дійсно середній. Зі своїми 64 кг при 162 см росту я купую S, а один светрик навіть із дитячого відділу маю. Цікаво, чи можна провести дослідження для України, які розміри тіла у нас дійсно відповідали б такій системі розмірів?
Уявіть собі, яка глива була у голові у дівчат, які дорослішали у 90х і нульових. Зараз хоча б мода на об'ємні форми,
Це напевно оточення (як знайома вашої мами), яке зростало у 90 і долучили вас до цієї "гливи", юо самі її мали
ДЕ КАМІН?!?!?!
Це ніяк не комплімент, але ти весь час досить гарно виглядала. Ти просто маєш(чи мала) комплекси стосовно цього
0:45
Під час перегляду відео зрозуміла, що у підлітковому віці теж "не хотіла бути нормальною, а хотіла бути худою" 🥲
Вибачте, якщо це вас засмутить, але вашим глядачкам які мають/матимуть дітей важливо донести, що ацетон не є проблемою ЖКТ. Це проблема нестачі вуглеводів. Тобто лікувати дієтою не можна! Потрібно навпаки дати їжу багату на глюкозу (швидким способом є кола як не дивно або сам розчин глюкози), вуглеводи, тобто втамувати голод і поповнити енергію. Дуже часто цю проблему трактують інакше і лікують не тим. Обіймаю всіх дітей морених дієтам ще й через це😢
Ну, моя мама лікувала так, як радили лікарі. Прикро, що раніше було багато не те щоб компетентних лікарів :(
@@cozycozy1 ні в якому разі, не хотіла образити вас чи маму, тим паче, що не її провина і навіть не зовсім лікарів. Тоді доступу до інформації толком не було ні в кого. Коментар був вже теперішніх мам, бо досі багато проблем які тягнуться десятиліттями((
Мене лякає, що зараз кожна 3 дівчина на ютубі знімає відео про свою історію рхп. Це прям страшно, що ця хвороба така розповсюджена
Найголовніше, що дівчата почали про це говорити 🫶🏻
Люди,якщо я все життя їла всю нормальну їжу(фрукти,крупи і типу щось таке),а зараз мене просто воротить від нормальної їжі і якщо вона потрапить мені у рота то я просто це виплюну у перші 2 секунди навіть не розпробувавши тому що вся нормальна їжа почала для мене здаватися мега,мега,мега не смачноюЦе рхп чи я просто куку?
Можливо ви перехворіли, у мене таке було після корони. Зверніться до спеціаліста
Ролик высокого качества, наверное много времени и сил ушло на него, а просмотров мало, жаль, если еще ютуб рекомендации не подхватят, останется использовать платные штуки из разряда ютифай
яка ти булочка? ти справжній смажений пиріжок з горохом