Я з Нікополя. Моя мамулічка - дитина війни. Каховське водосховище постало на її очах. До нього мешканці Нікополя перепливали на човні Дніпро, бо там були плавні і там паслися їхні корови. І казали мені, що в Дніпрі мало не руками можна було ловити коропа чи сома. Я бачила лише Каховське водосховище, я любила наш пляж. За Совєтів до нас приїздили з Мурманська на відпочинок, бо у нас був фактично курорт і абрикоси падали до ніг з дерев, це був "вишнево-абрикосовий рай" (звісно, совєцькій "рай"). Я працювала колись у нашому Краєзнавчому музеї, де була експозиція, присвячена козацтву і Великому Лугу, але це було дуже бідно все. Зараз в Нікополі пекло, більше місяця немає води в оселях, і вода на пляжі міліє і міліє...
А я з Марганцю і мені теж бабуся розповідала, що до побудови водосховища, вони плавали на острови пасти корів. Там була система малих річок, на човнах вони плавали на базар до Нікополя. Так і риби було багато. І до них приїжджали москвичі на відпочинок. Мені наче і шкода що водосховища більше немає, бо ми на ньому виросли, але це вже було болото, вода брудна, воно цвіло, останнім часом я в ньому і не купалась. Нікополь, Марганець і навколишні села постійно під обстрілами, а тепер ще й без води.
Співпереживаємо з вами ❤🩹 Дуже шкода, що ми через штучну бідність за роки незалежності, штучне протиставлення регіонів за союзу не знаємо своєї України.
Дякую. З Вашими відео я надолужую пропущене. В школі Поему про море я зовсім не сприйняла, ні як твір, ні як свідчення епохи. Тоді це було щось недолуге, пафосно-невиносиме. І це сприйняття перенеслося і на постать автора - Довженка. Всі казали, що він геній. А моє дитяче сприйняття бунтовало проти. Тож і потім, в дорослому житті, Довженко лишився для мене кимось далеким, минувшим і зовсім нецікавим.
Дивна він людина. Я десь читала, що він був за знесення Михайлівського собору в Києві. Можливо брешуть люди, але таке собі рішення... Та й дружину другу собі вибрав... Шось у нього все якось не по людськи. Добре, що хоч десь він зміг хоч якийсь клаптичок свого таланту докласти і ми його змогли запам'ятати, або ж наша історія його навпаки запам'ятала, бо нам "дали" його запам'ятати комуністи через те, що він багацько попрацював на них. Але це його вибір - не тікати з України, а залишитись з нею до кінця, навіть в її ненайкращі часи. Хоча все ж таки він оминув десь поза Україною і початок 20хх здається, і голодомор, і у війну його кудись відправляли. Цікаво буде почитати щоденник, але чи всю правду він там писав, а чи мав власну корректуру. 🤷
Даремно не закликаєте подивитися "Поему про море" та ін. Може саме зараз потрібно подивитися, щоб скласти своє бачення творчості митця. А то складається враження, що нас знову закликають бачити одне та забути про інше. Можливо Довженку можно бути вдячними за той його щоденник, що він писав, хай які б там фільми він не знімав. Він жив в тяжкі часи і робив те що міг і як міг, і міг мати різні погляди, міг помилятися або мріяти про краще. Які можуть бути претензії до когось. Треба аналізувати, робити висновки з помилок, об'єднувати наші зусилля та будувати нову, різноманітну та успішну країну.
Днями оголосили,що будуть відновлювати греблю Каховськоі ГЕС Як вам? Екологи в один голос кричать,що цього робити не треба. Може з‘являться інші думки.
На могилі Івана Сірка Славетний український полководець і політичний діяч Іван Дмитрович Сірко все життя провів у походах, боронячи рідну землю від турків, татар і ляхів. Він брав участь у 55 битвах і лише одну з них програв... Помер 1680 року і був похований в с. Капулівка поблизу колишньої Чортомлицької Січі, де його 15 разів обирали кошовим отаманом Низового війська Запорозького. Наприкінці 1960-х років виникла загроза зруйнування могили водами Каховського водосховища, і прах Івана Сірка було поспішно і без належного вшанування перезахоронено в курган доби бронзи по дорозі з Капулівки на Нікополь. Під час перезахоронення череп було вилучено з поховання і передано для антропологічного вивчення в майстерню М. М. Герасимова, а на його місце, щоб уникнути непорозумінь з присутнім при цьому місцевим населенням, в домовину крадькома підкладено інший, як подейкують - турецький. Все спочило. Тільки глину Риють роторні химери. І тече через долину Чортомлик попід кар'єри. У долині за туманом Коні хрумають травою. Як вам спиться, отамане, Із чужою головою? Чи своя була погана, Що позичили в сусіда? Горе, горе, отамане, Але правди діти ніде - В запорозькім вольнім краї Отака вам нині дяка: Хто такий Сірко? - питаю. Як то хто? Сірко - собака. Отака вам, отамане, Від гнилих онуків шана. Щастя ваше, бусурмани, Що Сірко уже не встане, Не зведеться з булавою На коні своїм буланім, Бо з чужою головою У чужому спить кургані! Та не всі ще, слава богу, Люди совість розгубили. Не стежину, а дорогу Протоптали до могили. ... А найбільше я радію, - На душі уроче свято, - Як від загсу у неділю Під'їжджають молодята. Покладуть до ніг вам квіти, Ще й поклоняться серцями. Отамане, будуть діти, - Не помремо й ми із вами. Не даремно кров лилася І на бій ви йшли невпинно, Коли з попелу звелася Мати наша - Україна. Не даремно на сторожі Біля правди ми недремно. Сяй і слався, Запорожжя, Ти було нам - не даремно! (с) Борис Мозолевський
Якби він зн,в лише "Землю" й написав лише "Зачаровану Десну", то залишився б у мистецтві як геній. Але він купив життя,відрізаючи шматки таланту на догоду владі. І важко його засуджувати, знаючи біографії сучасників.
Так, важко засуджувати. Але Довженко - це якраз добрий приклад того, що підпорядковане не може говорити. Не вдасться створити шедеври, коли ти невільник. Нас про це Леся Українка в "Оргії" попередила. Але Довженко мав ілюзію, що можна служити і високому мистецтву, музі, і "великому" Сталіну. І як митець опустився після шедевру до низькопробних агіток. До речі, "Зачаровану Десну" в контексті прози нашої ХХ століття першорядною аж так не вважаю. Є багато вартісніших творів.
Так само і Тичина після "Сонячних кларнетів " поступово деградував до поетичних агіток. Рильський мусив написати "Пісню про Сталіна" , але він рятувався перекладами , які не тільки зберегли його талант, а навіть розвмнули і вдосконалили.
Розриваюся між тим, що відкривається спадщина, і тим, що люди ,які там живуть, звикли до постійної присутності води... водночас розумію, що мають бути альтернативні рішення з водопостачання Запоріжжя, Херсонщини, Криму. та чи думають про це можновладці? Здається, вони націлені на відновлення відновлення водосховища. .. дебіли, пробачте...
Дякую за вашу роботу 💙💛
Дякую за цікаву лекцію.
Дякую за дуже цікаву тему і Ваші роздуми над цим...
Надзвичайно цікаво! Дякую
Велике дякую! Я з Нікополя. Пам'ятаю, як бабуся розповідала про плавні, і яке то було велике горе для людей, коли створили це море.
Дякую за популяризацію історичних основ і витоків для відродження національної української свідомості!
Найбільше подобається Звенигора. Дякую за бесіду.
Ваш контент дуже цікавий.
Велике лякую, Вам пані Віро.
Дякую за дуже цікаву оповідь.
Я з Нікополя. Моя мамулічка - дитина війни. Каховське водосховище постало на її очах. До нього мешканці Нікополя перепливали на човні Дніпро, бо там були плавні і там паслися їхні корови. І казали мені, що в Дніпрі мало не руками можна було ловити коропа чи сома.
Я бачила лише Каховське водосховище, я любила наш пляж. За Совєтів до нас приїздили з Мурманська на відпочинок, бо у нас був фактично курорт і абрикоси падали до ніг з дерев, це був "вишнево-абрикосовий рай" (звісно, совєцькій "рай").
Я працювала колись у нашому Краєзнавчому музеї, де була експозиція, присвячена козацтву і Великому Лугу, але це було дуже бідно все.
Зараз в Нікополі пекло, більше місяця немає води в оселях, і вода на пляжі міліє і міліє...
А я з Марганцю і мені теж бабуся розповідала, що до побудови водосховища, вони плавали на острови пасти корів. Там була система малих річок, на човнах вони плавали на базар до Нікополя. Так і риби було багато. І до них приїжджали москвичі на відпочинок. Мені наче і шкода що водосховища більше немає, бо ми на ньому виросли, але це вже було болото, вода брудна, воно цвіло, останнім часом я в ньому і не купалась. Нікополь, Марганець і навколишні села постійно під обстрілами, а тепер ще й без води.
@@atianapetelko4826 співпереживаємо з вами ❤🩹
Співпереживаємо з вами ❤🩹 Дуже шкода, що ми через штучну бідність за роки незалежності, штучне протиставлення регіонів за союзу не знаємо своєї України.
@@atianapetelko4826 так, це біда-бідося. Ми мали родичів у Марганці теж. Південний квартал. Зараз ми з сином у Франції. Тримаймося 💙💛
Велика дяка за цю бесіду. Так мало говориться про Великий Луг😢
Як влучно сказали - росіяни воюють не за простір, а за час! Вони хочуть в минуле і хочуть відібрати час
Дякую! З Вашою допомогою я нарешті зрозуміла, чого я не люблю Довженка.
Про Великий Луг потрібно фільми створювати!
Дякую за цікаві і нові знання ❤
Дуже дякую за випуск. Цікаво і з історичної точки зору, і з літературної, і з кінематографічної також.
Дякую. З Вашими відео я надолужую пропущене. В школі Поему про море я зовсім не сприйняла, ні як твір, ні як свідчення епохи. Тоді це було щось недолуге, пафосно-невиносиме. І це сприйняття перенеслося і на постать автора - Довженка. Всі казали, що він геній. А моє дитяче сприйняття бунтовало проти. Тож і потім, в дорослому житті, Довженко лишився для мене кимось далеким, минувшим і зовсім нецікавим.
Дякую ❤❤❤
Дивна він людина. Я десь читала, що він був за знесення Михайлівського собору в Києві. Можливо брешуть люди, але таке собі рішення... Та й дружину другу собі вибрав... Шось у нього все якось не по людськи. Добре, що хоч десь він зміг хоч якийсь клаптичок свого таланту докласти і ми його змогли запам'ятати, або ж наша історія його навпаки запам'ятала, бо нам "дали" його запам'ятати комуністи через те, що він багацько попрацював на них. Але це його вибір - не тікати з України, а залишитись з нею до кінця, навіть в її ненайкращі часи. Хоча все ж таки він оминув десь поза Україною і початок 20хх здається, і голодомор, і у війну його кудись відправляли. Цікаво буде почитати щоденник, але чи всю правду він там писав, а чи мав власну корректуру. 🤷
😊😊
То "море" - страшна трагедія моїх предків . Всі згадки про перевертня довженко віддає гострим болем в серці . КАХОВКА
Даремно не закликаєте подивитися "Поему про море" та ін. Може саме зараз потрібно подивитися, щоб скласти своє бачення творчості митця. А то складається враження, що нас знову закликають бачити одне та забути про інше. Можливо Довженку можно бути вдячними за той його щоденник, що він писав, хай які б там фільми він не знімав. Він жив в тяжкі часи і робив те що міг і як міг, і міг мати різні погляди, міг помилятися або мріяти про краще. Які можуть бути претензії до когось. Треба аналізувати, робити висновки з помилок, об'єднувати наші зусилля та будувати нову, різноманітну та успішну країну.
Дякуємо❤
Дуже цікаво!
Щорс дуже талановито зроблене кіно.
Як завжди, цікава бесіда, важлива тема. Колись дуже лавно дивилась фвльм Земл, але щараз навіть не пригадаю, поо що він. Треба переглянути.
Днями оголосили,що будуть відновлювати греблю Каховськоі ГЕС
Як вам?
Екологи в один голос кричать,що цього робити не треба.
Може з‘являться інші думки.
На могилі Івана Сірка
Славетний український полководець і політичний діяч Іван Дмитрович Сірко все життя провів у походах, боронячи рідну землю від турків, татар і ляхів. Він брав участь у 55 битвах і лише одну з них програв... Помер 1680 року і був похований в с. Капулівка поблизу колишньої Чортомлицької Січі, де його 15 разів обирали кошовим отаманом Низового війська Запорозького. Наприкінці 1960-х років виникла загроза зруйнування могили водами Каховського водосховища, і прах Івана Сірка було поспішно і без належного вшанування перезахоронено в курган доби бронзи по дорозі з Капулівки на Нікополь. Під час перезахоронення череп було вилучено з поховання і передано для антропологічного вивчення в майстерню М. М. Герасимова, а на його місце, щоб уникнути непорозумінь з присутнім при цьому місцевим населенням, в домовину крадькома підкладено інший, як подейкують - турецький.
Все спочило. Тільки глину
Риють роторні химери.
І тече через долину
Чортомлик попід кар'єри.
У долині за туманом
Коні хрумають травою.
Як вам спиться, отамане,
Із чужою головою?
Чи своя була погана,
Що позичили в сусіда?
Горе, горе, отамане,
Але правди діти ніде -
В запорозькім вольнім краї
Отака вам нині дяка:
Хто такий Сірко? - питаю.
Як то хто? Сірко - собака.
Отака вам, отамане,
Від гнилих онуків шана.
Щастя ваше, бусурмани,
Що Сірко уже не встане,
Не зведеться з булавою
На коні своїм буланім,
Бо з чужою головою
У чужому спить кургані!
Та не всі ще, слава богу,
Люди совість розгубили.
Не стежину, а дорогу
Протоптали до могили.
...
А найбільше я радію, -
На душі уроче свято, -
Як від загсу у неділю
Під'їжджають молодята.
Покладуть до ніг вам квіти,
Ще й поклоняться серцями.
Отамане, будуть діти, -
Не помремо й ми із вами.
Не даремно кров лилася
І на бій ви йшли невпинно,
Коли з попелу звелася
Мати наша - Україна.
Не даремно на сторожі
Біля правди ми недремно.
Сяй і слався, Запорожжя,
Ти було нам - не даремно!
(с) Борис Мозолевський
Може потрішечку все відновиться, з часом Господь відновить Своєю рукою ту красу
Якби він зн,в лише "Землю" й написав лише "Зачаровану Десну", то залишився б у мистецтві як геній. Але він купив життя,відрізаючи шматки таланту на догоду владі. І важко його засуджувати, знаючи біографії сучасників.
Так, важко засуджувати. Але Довженко - це якраз добрий приклад того, що підпорядковане не може говорити. Не вдасться створити шедеври, коли ти невільник. Нас про це Леся Українка в "Оргії" попередила. Але Довженко мав ілюзію, що можна служити і високому мистецтву, музі, і "великому" Сталіну. І як митець опустився після шедевру до низькопробних агіток. До речі, "Зачаровану Десну" в контексті прози нашої ХХ століття першорядною аж так не вважаю. Є багато вартісніших творів.
Так само і Тичина після "Сонячних кларнетів " поступово деградував до поетичних агіток.
Рильський мусив написати "Пісню про Сталіна" , але він рятувався перекладами , які не тільки зберегли його талант, а навіть розвмнули і вдосконалили.
Ворог уже випустив фільм "Свідок".
І знову збираються затопити
Розриваюся між тим, що відкривається спадщина, і тим, що люди ,які там живуть, звикли до постійної присутності води... водночас розумію, що мають бути альтернативні рішення з водопостачання Запоріжжя, Херсонщини, Криму. та чи думають про це можновладці? Здається, вони націлені на відновлення відновлення водосховища. .. дебіли, пробачте...
Довженко пристосуванець. Усіх інших талановитих людей більшовики розтрілювали. Вижили лише пристосуванці. Негативний відбір століттями.