Валерій Корнєєв в Інституті біохімії 17 11 2021
Вставка
- Опубліковано 6 лют 2025
- На запрошення Володимира Чернишенка виступив перед колегами-біохіміками на щорічному літературному вечорі з чотирма віршами з так і не надрукованої книжечки "Апокрифічні листування з Данайцем Джо".
1. Чорна пісня. (З апокрифічних листувань з Данайцем Джо) 0:00:55
2. Уранія 0:05:41
3. "Вірші -- парфуми духів..." 0:07:03
4. Метелику, побаченому взимку (з Роберта Фроста) 0:08:20
___
ЧОРНА ПІСНЯ
(З апокрифічних листувань з Данайцем Джо)
*
Ти мовчиш вже й не рік, - я питаю ізнову і знову, -
Ні до кого, ні з ким, - ні слівця ні півслова.
Западається день - і пахне, як сушені вишні.
Чи ж насняться леткіші за сніг ненаписані вірші,
А прокинешся - тільки й тепла, що сховаєш у серці.
На цямрині цебро, і розтала вода у цеберці,
Пий свій час, заливай цю палаючу сельву,
Пий досхочу, а хочеш - то вилий на землю.
Як один був казав: «Те, що робиш, роби, друже, швидко».
Не барися: роби щось руками, допоки ще видко,
День минає: що ближче до Гіпербореї, то швидший,
То вода - оковитіша, мідасів хліб - золотіший,
То густіша тобі пара з вуст, то дорожчий телéнь,
То мовчання свинцевіше, і - то полярніший день,
То тополі тополіші, хмари на північ - хмаріші.
Западається день. І пахне, як сушені вишні.
*
Він мовчить вже й не рік, й ні слівця ні до кого,
То бувало, як літо - сидить і балакає з Богом,
Все питає, навіщо, нащо це нінащо, питає,
Нащо Богові все це: папайя, пітбулі, Паттайя,
Панславізм, паніматка, що панотця грізно картає,
Капітель, Капітолій, картопля, Кариби, картуз, що злітає.
Бог йому все про все, як та Вікі, терпляче розповіда,
А він далі пита, ще і ще, і до ранку він Бога пита,
До зорі, що зоріє, пита до роси, що спадає,
Він надворі сидіть на колоді, та й Бога питає.
*
А тоді, вже, як минуло літо, і як на поріг
Свій вернувся, - ні слова сказати не міг,
Лиш бувало, як вип’є - сидить і з конем розмовляє:
Все питає, навіщо, нащо це нінащо, питає.
Де мій шлях, де мій дім, де вода, де криниця,
Де вода, де мій шлях, де мій дім, чим мені ще напиться,
Де мій дім, де мій день, де та довга дорога,
На якій би я міг розпитати хоч в кого,
Нащо Богові ці неберверфери, ці каліопи і гради,
Хай мені пояснив би, хай дав би поради,
Нащо м’ясо обвуглене, просочені кровію шати,
Бо я в Бога не стану ніколи про все це питати.
*
Бог мовчить вже й не рік. Ні слівця ні до кого,
Не спита де зоря, де вода, де до мене дорога.
Западається шлях Твій, і пахне, як зсучена вічність.
Чорний шлях. Чорні вишні. І чорна над прірвою пісня.
УРАНІЯ
поети мають оптичне забарвлення
тонка пластинчаста організація
їхніх брудно-бурих та рудих
шерстинок пір’їн та лусочок
переламлює світлові хвилі
змушуючи майже чорне
сяяти синім та зеленим
а руде небесним
а буре червоно-золотим
а сіре чистим сріблом
осяяння їхнє мінливе й облудне
секс у нетверезому стані стирає з крилець пилок
лазери крадуть райдужні візерунки
для акцизних марок на горілці й цигарках
машини збивають на льоту
і сіро-буро-руді вони
умирають серед вогкого листя
залишаючи зимі
оптичне забарвлення
для візерунків
на шибах
чистого
срібла
* *
Вірші - парфуми духів
Чортів і серафимів
Пташиний спів рапсодів
Та інших хошимінів
Щоб приховати сутність
Імінів та іпритів
Вони вдають присутність
Імамів та іфритів
Благоухають вірші
Цибулею з пачулі
Благовіщають звище
Боги такі незчулі
Про наміри плодитись
У хайку і сонеті
Не може не піддатись
На те ніхто на світі
І полігамні боги
І політеїстичні
Збігаються в гареми
Матеріалістичні
Такі вони премудрі
Такі вони принадні
Ці вірші многотрудні
І водночас безладні
Розлитії безжально
В книжкове скло флаконів
Поети ж - просто залози
Для божих феромонів
МЕТЕЛИКУ, ПОБАЧЕНОМУ ВЗИМКУ
з Роберта Фроста
Найперше - ось - рука моя, з кишені, тепла,
Поміж лісів й лісів - присядок для спочинку.
Блискучочорноокий, сріблянúй з брунатними мазками,
Не склавши крил, а навпаки, розклавши
(Я б упізнав тебе за візерунком,
Якби ж я знав метеликів, як квіти),
Благаю, розкажи, що поманило
Тебе облудною надією на зустріч,
В пригоду усього життя, на пошук
Коханої своєї посеред зимової завії?
Пожди і вислухай мене - я добре знаю
Що ти узяв цей труд для когось неземного,
А витратив себе лиш на політ,
І не знайдеш ні ти любові, ні вона тебе.
Що у тобі так жаль - таке щось людське,
Невиліковна давня ця невчасність, -
Першопричина всіх хвороб у світі.
Лети. Ти правий. Жаль мій не поможе.
Лети, допоки змочиш луски крил і згаснеш.
Ти зроблений мудрішим, аніж я,
Бо знаєш, що простягнута до тебе імпульсивно
Рука - понад безоднею усесвіту між нами -
Дотягнеться, та не торкнеться долі.
Не можу я спасти твоє життя, ні тебе,
Мені б своє - хоч трошки - врятувати.
Переклад Валерія Корнєєва
Люблю таких дилетантів! Дай Боже!
Дякую за високе і за присутність в українській літературі. Як завжди, сприймаю Ваші тексти і Ваші виступи з подивом і захопленням. Чекаю на наступні записи і на книжки. Попри всі труднощі. Це дуже потрібно.
Дякую за чудові вірші! Перше вью та перший лайк, ну і коментар, звісно. Надхнення та всього найкращого!