О. Сапріянчук-Маротчак «Він мало говорив…»

Він мало говорив, - і все по суті,
Не обіцяв багато й не брехав.
Він просто був в її житті присутній
Й за це нічого геть не вимагав.
А їй красивих слів не бракувало, -
Наслухана їх сотні за роки.
Та щось завжди у серці оберталось,
Коли торкався він її руки.
"Вдягайся тепло. Ти сьогодні їла?"
"Чого ти плачеш?"... Й сльози витирав.
І обіймав, коли душа боліла,
І коли спала, ковдрою вкривав...
Отак удвох їх повела стежина,
А що ще треба людям у житті?
Любов - це не слова. Любов - це вчинки.
Бо саме в них вся сила почуттів...

[@aleshkaemelyanov]

Позвонившая
..............
Птичка-рассказчик щебечет у уха,
делится виденьем рощ и Кремля,
житьесказанием юного духа,
мыслями и впечатленьями дня.
Рай колокольчиковый рассевает
как мелодичную оду и песнь,
матушке птице в тиши напевает
и преподносит какую-то весть.
Лёгкие ноты летят музыкально.
Льётся беседный и искренний бриз.
В мире бездушном и индустриальном
мало аллей и пернатых певиц!
Эта же есть! И поёт как подруга!
Песни сытны, как кусочки хлебов.
Трели - узоры, орнаменты звуков
слышатся, будто бы ангельский зов!

[@michaelnikolaev1674]

🌹🌹🌹❤❤❤