сільська бесіда про сінокос

Придбавши оселю в хуторі, проникають новими знайомствами з місцевими жителями.
Які до речі розповідають всілякі цікавинки з минулого наших предків.
Сьогодні reels про Сінокіс.
В сучасний час говорить хуторянин Володимир:"важко знайти людей в поміч" то старий, то не хоче, тотне вміє, бо це прадавні навички які формуються в досвіді)☝️
Сінокіс був важливою порою в житті хлібороба, бо сіно заготовляли на зиму для худоби, пов'язуючи з ним зимове благополуччя для родини. Сприятливими для заготівлі сіна є сонячні, погожі дні, а дощі були істотною проблемою, що й відбито в прислів'ях: «Як сіно косять, то дощів не просять», «Роби сіно в погоду, бо зогниє в негоду», «Не в дощ, а в годину сіно гребуть».
Ділянки, відведені окремим селянам для косіння трави, називались поко́сами.
На свій покіс родина вирушала на весь день (якщо покіс був далеко від дому, могли влаштовувати й польовий табір, де жили кілька днів). Косити починали з самого ранку, коли ще не зійшла роса (казали: «Коси, коса, поки роса, а як роса додолу, то ми додому»).
Зрізана косою трава лягала в широку смугу - прокі́с, покі́с.
Підсохле сіно з кожного покосу згрібали дерев'яними граблями в довгу купу - вал, валок(це називається валкуванням).
З валків потім складали маленькі стіжки - копиці (це називається копиченням), а з них - великі стоги, скирти (це називається стогуванням)
У дощову погоду сіно доводилось укривати. Після закінчення косовиці сіно відвозили до сінників (сіновалів), складали під накриття-обороги.
#хутор
#село
#українське
#україна
#розмови
#бесіди
#сінокіс
#сінокос