Поділіться своїми думками про еміграцію у коментарях 👇Чи замислювалися про це? Можливо маєте досвід переїзду в іншу країну? Як адаптовувалися? Чи думали про повернення до України? Сердечно дякуємо за ваші вподобайки та коментарі ❤Подякувати за нашу роботу можна на Монобанку send.monobank.ua/jar/7pyPH4wLkY, платформи Buy Me a Coffee www.buymeacoffee.com/porobleno або Patreon patreon.com/POROBLENO
Я поїхала з України 12,5 років тому. З крайньої бідності. В мене не було нічого, крім дитини, зарплатня - так сяк на харчі. З роботою мені відразу дуже не пощастило : догляд за божевільною, оплата - дійсно копійки, без документів, ,,фінансової подушки,, - нуль, отже й змінити ситуацію реальних шансів не було. Аж по трьох роках я переїхала до столиці й стало легше. Мова - то найгірше, бо не вміючи говорити, людина скидається на ідіота, відносяться до неї відповідно, правда, жаліють, звичайно, але жаліють не грошима, теж звичайно (. Що я тут ,,упіймала,, : за рік до повномасштабного вторгнення я вибирала собі на Україні недороге житло, рахувала скільки потрібно на скромне влаштування, та підшукувала якусь роботу. Не поїхала чомусь, тягла час, а потім почалося... Ті люди, що приїхали за кордон з причин війни, багато з них насправді тому, що кордони відкрили, і допомоги стали виділяти ( гроші на утримання, допомога з житлом, прикріплення до ,,банку їжі,, , дитсадки, спортзали, мовні курси, робочі місця, перекладачі, супровід в оформленні документів, пільги, пов'язані з транспортом тощо ), і те, що я сама чула не раз, що приїхали тепер по кращі умови життя, щоб їм надали ці кращі умови. Знаєте, коли люди не роботу шукають, а де безкоштовні лікарі, особливо стоматологи ((, де купити оздоблення для домівки, де краще зробити тату... Так, є розмежування, а як йому не бути? Корінне населення тут дуже розуміє різницю між хвилями емігрантів, і теж говорить про це. Допомагати хотять тим, кому гірше ... Це так є.
Може це і не так важливо, але хотіла додати: в 1883 році перший корабель з Одеси виїхав на Далекий Схід. Приморський Край. І до 1917 року дуже багато українців емігрували туди. Півмільйона по деяким даним. Спочатку кораблями, а потім з 1902 року, як побудували Транссибірську залізницю, то потягами. Моя прабабуся з чоловіком і дітьми на початку 20ст. туди переїхали з Чернігівської губернії. Їхали українці з Полтавщини, Чернігівщині, Київщини. І це була економічна еміграція. Царський режим давав багато десятин земель, безкоштовний проїзд, грошову допомогу, звільнення від податків на 5 років і від військової служби. Там народилася моя бабуся. В сім'ї було 8 чи більше дітей. Там же народилася моя мама в селі Хороль. І це суто українська назва. Подивіться карту Приморського Краю, там дуже багато українських назв сел і містечок. Місто Хабаровськ заснував українець, йому стоїть там пам'ятник. В 1917-18 роках дуже великий рух українців був там, вони даже хотіли приєднатися до УНР, як колонія. Школи з укр.мовою існували до 1932 року, поки сталін не звернув українізацію. Вивчайте, кому цікаво. Земля та носила назву ЗЕЛЕНИЙ КЛИН.
Але інша річ, як вони всі за ці 100 років, на жаль, асимілювалися. У мене теж латиська гілка так само в кінці ХІХ ст. переїхала, але під Омськ, і всі прізвища, які хоч якось на дідове схожі, або в тих краях, або трошки в Латвії. А коли я була в Киргизстані, то зустрічалася там з місцевими українцями. На жаль, Україна дуже мало робить для того, щоб ці люди трималися за коріння
Так, це окрема велика тема. Обожнюю "Тигролови" і якраз там гарно описані українські поселення в Хабаровському краї та життя наших поселенців. Я на початку вторгнення про це думала. Як так відбулося, що українці, які мешкають на росії, взагалі ніяк себе з Україною не ототожнюють. Думаю, що дійсно, для того, щоб не втратити українців закордоном варто розробити державну політику, яка буде підтримувати тих, хто виїхав й допомагати не втрачати свою ідентичність.
@@annanikolaieva4339питання ще чи хочуть українці залишатись українцями. Довгий час відчуття меншовартості додавало більше енергії у прагнення асиміляції ніж у прагнення відстоювання ідентичності
@@annanikolaieva4339Міграція в Канаду і Зелений Клин однакові в часі, але різні в збереженні українськості. Канаді були потрібні громадяни, росії - раби. Що може дати тим людям Україна, яка сама постійно під тиском імперії людожерів?
Дуже добре казати про переїзд на захід України. Але зарплатні не вистачить на сплату аренди житла. Тому і їхали люди далі до Європи. Після війни ще більше буде суперечок між західом і східом. Одні будуть казати, що то за вас почалася війна, бо російською розмовляли і все хотіли до росії. Інші будуть "дякувати" за допомогу у вигляді житла за 30тис.грн. Я сама зі східної України, з 14року з двома дітьми вешталася, та нарешті у 18році ми переїхали на Закарпаття, бо знайшла файну роботу. За чотири роки зробила кар'єру, діти навчалися і все було добре. Коли почалася війна зарплатню урізали, а господарі підняли аренду до небес. І що я мала робити. Так, я виїхала до Європи не за обстрілів, а за того, що не знала як вижити. Зара жиємо у Данії, працюємо, відпочиваємо, вивчаємо мову. Не можу сказати, що я щаслива. Сум і тоска не відпускає, але але....так склалося життя.
Пані Лариса в єдиному реченні як приклад до тези про те, що емігранти попередніх хвиль говорять останній, подала переїзд на захід замість виїзду закордон. Це звучало без засуджень і в зрозумілому контексті. Кожна людина самостійно приймає рішення про переїзд або про те, щоб залишитися. Хай у Данії у Вас все вкладається якнайкраще ❤
У Європі всі витрати по прийому українських мігрантів взяли на себе державні структури та благодійні організації. Від людей із заходу України очікують,що вони будуть здавати своє житло в обласному центрі за копійки . Врахуйте, що на квартиру у Львові людині прийшлося гарувати півтора десятка років за кордоном і зараз, коли в пенсійному віці повернулася додому -це її єдине джерело існування і лікування . Інша сторона : в 14 році на захід країни хлинули товстосуми з Донецька -Луганська і скупляли сирі квартири цілими підʼїздами . Можливо це якраз «нові львівʼяни» і прославилися здирством над своїми ж земляками ? Наша сусіда місяць пожила в Дніпрі біля пораненого сина ,то також одну кімнату оплачувала за 20000 грн. (Кімнату!). Так що всі варті одне другого . Вимоги предʼявляти потрібно до влади,насамперед .тЦетїх обовʼязок оплачувати вам житло !
Зі всією повагою до пані Лариси: 1. Не всі мали можливість і мають можливість виїхати до заходу України через фінансову неспроможність перебування там, 2. Мотивом російської агресії було не рятування «російськомовних українців», а ,саме , вбивство українців і загарбання українських територій.
Як на мене пані Лариса не говорила за всіх, а свої тези підкріплювала прикладами. Це очевидно, що не всі мали і мають можливість, а ще не всі мають таке бажання. І це ок. Щодо мотивів аргесора, то захист російськомовних озвучувався багато разів, але це не значить, що це є дійсна причина нападу.
@@annanikolaieva4339 Ви не можете стверджувати, що саме мала на увазі пані Лариса. Тільки пані Лариса може це стверджувати. А я дала відповідь на те, що почула саме від неї. При всій повазі.
@@annanikolaieva4339 Важливо зрозуміти, що у кожного мігранта буде свою історія, свої відчуття,. Кожен буле мати право мати свою опінію. Але екстраполювати поодинокі приклади як загальний стан чи тенденції - це не зовсім добрий підхід для наукового узагальнення. За 30 років проживання у США я жодного разу не бачив конфлікту на пісдаві звинувачення у "сексизмі", коли відчиняю двепм для пані, чи панянки чи надаю місце в громадському транспорті (сабвеї). Тому поводьтеся як вам зручно і буде все ОК
Я вважаю, що навіть в цю хвилю не варто всіх виїхавши рівняти. Людина яка виїхала з розбитого Бахмута і людина яка виїхали з міста де не було бойових дій і є житло і уяви не мають що таке сирена і вибухи… це різні біженці. Для одних це можливість покращити своє життя в іншій країні, а для іншої це можливість просто не стати безхатьком
З розбитого Бахмута багато хто не виїхав, бо втратили життя та інших міст. З нерозбитих міст втікають, бо бояться опинитися на їхньому місці. Я маю на увазі на місці загиблих. Так що поділ людей - ганебна справа. Та в мабутньому на місця цих поїхавших приїдуть мігранти з інших країн, більш бідних, з іншим культурним кодом, може й навіть ті ж росіяни.
@@tatinakupriyanova5052так, а потім катаються туди-сюди, не працюють,, то губи накачують, то глаза перетягують на біженськи кошти. Знаємо таких. В Німеччині пів готелю таких сидять. Наварять борщу дітям, і навіть не бояться їхніх дитячих перевірок. Подружок просять приглянути, а самі їдуть в Україну на процедури, або проходити курси ін'єкціонні, не маючи медичного фаху. А ті, хто з бахмутів переїхав, херачать на роботах, бо знають, що повертатись нема куди і вони будуть змушені залишатися. Плюс жахливий емоційний стан від пережитого та втрати близьких. А ті, сіли собі заплановано та переїхали. Так що, види біженців є, і їх треба диференціювати, хоча б в паспорти заглядати, звідки вони приїхали. Зрозуміло, що страх виганяє з тих міст, де не так гаряче, але!... Не тільки страх. А щодо мігрантів з інших країн))) камон! Ото тільки рашка зазіхає, і то, ніхто не буде відновлювати ті руїни, ні наша сторона, ні та йо.бнута. А сірійцям та їм подібним, ніхто тут у нас пособія виплачувати не буде. Своїм ні хера не платять, ще й радісно сказали що три роки поспіль, не будуть, так ще й тих на шию посадити. Вони самі сюди не захочуть😅 лейби
А ви не задумувалися, що у всіх ще різна психіка? Хтось адаптувпвся у Харкові до життя з постійними вибухами, а хтось у Львові чепез сирени і тривожність спати не може, жити не може. Бо всі люди різні.
У Жешові (Польща) проживало 220 тис. У 2022 приїхали біженці, що цілком нормально) і поселіліся у цьому місті. Знаєте скільки 100 тис. Місцеві знавці розповідають що 40% пиїзджих стали власниками нерухомості
Дякую колезі за глибокий та всебічний аналіз еміграції. Я зараз в Польщі, виїхали з Ірпеня до Польщі, далі в Канаду(можливість підтримки подругою, бо дитина мала й хвороблива); за 5 місяців повернулися в Польщу. Я саме з тих українців, які фізично відчули силу потягу рідної землі. Дистанція культур з індусами ти китайцями, які засиляють Канаду, правда, величезна. Усвідомлення того, що хочу, щоб дитина наслідувала культуру українців, а не східних країн.
Навіть з коментаріа видно, що пані Лариса права. Якщо відкинути причину - небезпеку для життя, то імігранти всі різні. Дійсно, якщо людина їде за покликом серця, бо їй в країні погано вона ніколи не зрозуміє ту людину яка змусила себе виїхати і чекає повернення. Нам треба прийняти вибір один одного , поважати його і залишити в спокої один одного в своєму рішенні. Я дуже хочу жити вдома в своїй хаті і на мене не впливають зовнішні фактори, я в змозі їх для себе вирішити, або прийняти. Але я поважаю вибір людини жити в іншій країні якщо їй там краще.
И как оно быть украинцем без страны в канаде? Как это платить налоги, ходить в англ/фран. школы и считать что сам украинец… 😂 при этом все живут и надеятся получить паспорт канады поскорее;)
Я б ще додала до мотивів "безправ'я і беззаконнЯ" - коли людина не може протистояти порушенні її прав. В Україні це завжди було, але раніше боялись а зараз що хочу те роблю. На роботі, в школі оцінюють не по знаннях а по тому як домовився і чим далі тим більше зростає ця тенденція. Від цього хочеться втекти бо я потратила 10 років щоб доказати собі що розумом і знаннями можна звернути гори але ні, тут закони інші.
Яка розумна жінка! Хотілося б щоб це послухали ті українці, що не виїжджали. Вони хейтять всіх. Мені прийшлося і я рада,що зробила це. Ніколи не думала,що стану емігрантом і ніколи цього не хотіла. Це дуже важко. Я маю 2 вищих освіти, свій власний бізнес в Україні, а тут я ніхто, але я і мої діти в безпеці і це головне. Надіюсь вони колись це оцінять.
Я навпаки думала про еміграцію, бо дуже багато друзів живуть а в США тому і мені лізли такі думки. А коли почалася війна, я залишилася в Україні і взагалі нема думок про еміграцію. Мені так комфортно в Україні і мені не хочеться її покидати❤
Яка глибоке обґрунтування причин еміграції,яка свідома жінка і який ґарний і стабільний ії психологічний стан! Згідна з жодним словом,я маю досвід еміграції 16 років,Дякую за неймовірно досвідченого фахівця і приємну гостю!
Нові мігранти з України - це далеко не лише про війну. І навіть не про бідність. Хоча про неї теж) З України вже багато років вибувають люди, яким виховання чи природна порядність не дозволяють пристосовуватися до умов наскрізь корумпованого мафіозного середовища.
Дуже чекала на такий контент, дякую! Бо багато людей знецінюють іміграцію в даний момент, знецінюють наші переживання, болі і всі незручності, з якими кожен з нас стикається.
Знецінення це один з видів психологічного захисту. Щодо еміграції часто проявляється комбінація захистів знецінення, проекція і реактивне утворення. Ті, хто залишився, часто зненінюють тих, хто виїхав. Ті, хто виїхав, часто знецінюють тих, хто залишився, і країну виїзду. Все це захисти, які свідчать про непропрацьовані внутрішні психологічні проблеми.
Я б хотіла зрозуміти, як я можу поміняти Харків, де моє житло тепер нічого не вартує, на Чернівці або інші містини на заході України??? Як я там куплю житло, або навіть зняти житло за ті кошти, які зараз там за нього правлять??? Дуже легко про це говорити, але складно зробити.
Дякую шановній пані Ларисі.Було б чудово і корисно для нас,глядачів,як би пані Лариса вела свій ютюб канал.Ми,глядачі,мали б цікаву і корисну інформацію на постійній основі.Ще раз гарно дякую❤
Два роки тому пропонували такий формат одному відомому всеукраїнському інтернет виданню. Вести блог чи робити щотижневі зустрічі в радіоефірі з обговоренням еміграційних проблем. Відповіді не отримали. Відомий книжковий інтернет магазин сприйняв пропозицію про співпрацю як рекламу еміграції і у доволі жорсткій формі відмовив. Як говориться, силою не будеш милою.
Дівчата ,які ж ви молодці. Я в захваті від всіх Ваших випусків. Натхнення, енергії і подальшого розвитку Вашому каналу. Потужну, просвітницьку працю несете ви в маси.
Дякую за таку близьку мені тему! 13 вересня 2024 року буде днем, коли я зможу сказати, що провів закордоном більше часу ніж в Україні. Багато чого зі сказаного можу підтвердити (наприклад, що втратив міцні зв'язки з родиною, бо не міг бути присутнім на багатьох весіллях/хрестинах/похоронах). Але оскільки виїхав ще підлітком, то не можу говорити про втрату якогось статусу.
Я не знаю як у інших , але...я переїхала з 3 дітьми і з переляку досить непогано влаштувалася в результаті. Але мушу зазначити, що якби я стільки зусиль докладала в Україні для кар'єри і навчання, скільки докладаю за кордоном, то була б вже олігархом. 😅
@@ElisBonBon-u1sми працювали дома виснажливо і ледь виживали. То для нас не диво працювати. І за кордоном навіть легше ніж дома. 8 год робочий день після якого нікуди більше не женешся. І два дні вихідних які ти дійсно відпочиває ш а не женешся на городи чи ремонти чи ще казна що.
В мене аналогічна історія. Влаштувалась тільки завдяки щоденній наполегливій праці, вивченню мов декількох на постійній основі і розумінням що вертатися додому майже нереально для нашої родини.
2006 рік я емігрувала в Штати. Виграла грін карту і вирішила спробувати. Чи хотіла я залишати Україну? Чи була в мене американська мрія? Мабуть ні. Були особисті обставини через які я обрала «лотерею». Живучи тут вже багато років так і не виникло бажання «американізуватися». Мрія одна повернутися додому!
А що потрібно статись щоб ця мрія здійснилася? Я зараз з родиною в Німеччині, і незважаючи на те що все відносно добре, психологічно дуже тяжко, можливо це моя особливість, все життя був схильний до депресивних станів, тож така вимушена еміграція стан не поліпшила. Ну і те що в Україні у нас все було відносно добре до війни, а тут ти повністю в підвішеному стані. Чи взагалі можуть настати такі умови, при яких ви реально захочете або вимушені будете повернутись, чи це все таки "журба", але рішення немає, бо нема вже ні дівчини з 2006 р ні тої України?
@@oleksandrsemko7491 мабуть щоб мрія здійснилася треба її здійснити. Готуємся до повернення додому, рішення прийнято. Звичайно ідеального місця на планеті просто не існує. В моєму випадку я обираю те що важливо. Якби це абсурдно не звучало, але Україна є найвільнішою країною на даний час, для мене особисто. Знаю будуть розчарування, але цього разу не буду й зачаровуватися на перед. Через стрільки років це буде ще одна еміграція тільки вже на Батьківщину. Занадто багато людей загинуло щоб не повертатися….. суто особисте. Нікого не звинувачую хто вирішить залишитися після війни в інших країнах. Хай повертаються ті що дійсно хочуть. Вам зичу миру в душі! Еміграція це складна штука… це розмивання самого себе поміж чужих…. Бажаю вам не втратити себе де б ви не були💙💛
Дуже цікаве тв своєчасне інтерв'ю. По факу, як міні-лекція, бо розповідає науковець. І до тих, хто маэ питання до аргументації, то це наукова аргументація, базована на дослідженнях. В промові немає особистих переконань, окрім висловів у вичновку. Щодо себе, то мені було важливо почути про етапи адаптації та переживання втрати. Це неймовірно важко насправді, більше того, ти не усвідомлюєш, що відбувається з тобою. Що є додаткова особливість нинішньої імміграції, що ти маєш намір повернутися, і нібито виїхав на яас війни, а час війни йде йде, та ти не знаєш терміну цього відрядження. І ось тут йде паралельно адаптація до країни, вимушений пошук себе, тощо. В мене саме звраз страх цього, що ми тут звикаєм, і повертатися буде ввжко, бо: ти маєш ( або будеш мати роботу, дитина вже знає мову і може треба їй освіту брати тут, ти повертаєшся в іншу Україну і тебе знов чекатеме адаптація та пошук роботи/тощо. Тобто, коли ми виїхали всі, то був страх, адреналін, та ми звертали гори, ми не мали часу думати. Зараз навпаки. Менше з тим, я впевнена, що все вирішується і це страхи на фоні тривожності, тощо. Я ось зараз спитала себе прямо, поки пишу. Війна скінчилася, що робимо завтра? Пакую речі..
А я жила в Україні і не відчувала ні захисту, ні допомоги. Усюди треба самій, якщо немає сімʼї, яка тебе може поставити на ноги. Частина української «культури» мене бентежила усе життя. Точніше безкультурність. Якщо є сили вчитися і адаптовуватися, можна жити не в рідній країні і радіти. І прикладаючи зусиль стане і вона рідною.
Моя сімʼя теж не мала можливості поставити мене на ноги, але я свою сімʼю просто обожнюю, і ні за що не хотіла би імігрувати . І ваше зневажливе ставлення до української «культури» мене дуже бентежить. Таких як ви, на жаль, дуже багато. Ви транслюєте свої власні проблеми у сімʼї на всіх українців. Ваша сімʼя чи її відсутність не допомогла вам, і тепер ви помічаєте лише погане, тому вважаєте, що ця нова земля і люди зможуть дати вам новий шанс. Щасти вам на новому місці, але відкидаючи своє власне, нового ви не побудуєте.
Я живу в Данії 13 років. Поїхала на заробітки, вийшла заміж і лишилася. Я щє не відчуваю, що повністю інтегрувалася, хоча відчуття дому тут є. Добре ставлюся до новеньких емігрантів, і допомагаю чим можу, є волонтером.
Вимушено з Маріуполя стали біженцями, прибігли до Данії , бо у чоловіка тут живе син вже 8 років. І мені тут дуже важко, вже 1.5 роки ....сумую за рідним домом в який вернутися не можливо, сумую за Україною....мова важка, імміграція це дуже важко в 52 роки. І досі думаю про повернення в Україну, бо звикнути що мушу тут з 2 вишами йти в прибирання, то мука якась, що думаєш нафіга вижила в підвалинах Маріуполя - щоб працювати тут важко і понизити планку свого життя в моральному аспекті?!....
@@NataliaBorzenko-c2v Розповіли як про мене. Теж в Данії, з двома вищими освітами, працюю прибиральницею. Звикнути до цього важко, після війни хочу повернутися в Україну. Розумію вас.
Найперше, за чим їдуть емігранти, це справедливість, якої немає в рідній країні. Ті, хто не вміють красти, не хочуть жити жебраками в найбагатшій країні Європи і тому їдуть туди, не їх не будуть обкрадати. Так і німці виїжджають, бо не хочуть утримувати нездар, платячи 60% податку, якщо вміють заробляти більше, ніж мінімум. Бо у Швейцарії податок нижчий, а життя таке саме. Згадайте 90-і роки, коли на заході України збанкрутувала всі заводи і фабрики і люди залишились без грошей. Були випадки самогубств матерів, які не мали чим годувати дітей. Тому і їдуть українці по світах поневірятись, бо на чужині не так боляче відчувати себе нікому не потрібним. Тим більше, що чужина часто виявляється добрішою від рідної землі, якщо ти не злодій, а чесна людина. Бо в Україні добре живуть лише хабарники і злодії, а порядні люди животіють. Навіть під час війни вони обкрадають воїнів - єдине, що в нас є найцінніше.
Еміграція різна буває - по бажанню або ж вимушена. Я була в вимушеній воєнній еміграції, і маю дуже негативний досвід,тому що не мала не час на підготовку до виїзду, ні бажання еміграції, ні допомоги знайомих в чужій країні, ні фінансової подушки безпеки.
Надзвичайно цікавий випуск. В еміграції майже 6 років, в Німеччині. Десь остання стадія адаптації. Але до дому дуже тягне. Невпевненість в завтрашньому українському дні гнітить. Усі подруги з України поїхали.
Багато з чим згодна з пані Ларисою, але у мене є приклад друзів, які емігрували з Харкова у 1989 році по Ізраїльскій візі. Це була одна із хвиль еміграції, і не обов'язково було їхати в Ізраїль, але був привід виїхати із срср. Щоб їх випустили, потрібно було написати відмову від громадянства, та й ще заплатити за це шалені гроші на тей час. Приватизації тоді ще не було, квартиру залишили державі, one way ticket, and $100 на кожного дозволялось вивозити. Але вони були молоді, все здолали. На моє питання про депресію, чи ностальгію, відповідь - у нас не було на це часу, багато працювали.
Я дивуюся, в якому Мюнхені живе і працює пані психологиня… Особисто мене тут чоловіки завжди пропускають вперед, неповносправні люди завжди із вдячністю приймають допомогу, а літні люди радіють звільненому місцю у транспорті. Можливо, у Канаді чи США це по-іншому. Про теперішню хвилю мігрантів з України скажу так, що, може, багатьом не сподобається. Вони у більшості не тягнуться до старої української діаспори саме тому, що вона українська… Ці люди переважно у 2-3 поколінні зросійщені або прямі нащадки ще комуняцьких окупантів. Вони і до війни нічим українським не цікавилися, а радше ставилися до нас зневажливо і вороже. І тепер, живучи на «проклятому» заході, узким ізиком, ніби пуповиною, залишаються привʼязаними до московитського середовища. Сумно 🫤
Не всі мають тягнутися до українців за кордоном. І до чого тут росія? Мені у Франції подобалося спілкуватися з французами і аргентинцями, практикувати мову. Людині ж жити в тому суспільстві, в яке вона приїхала.
Тягнуться до місцевих, тому що треба мову вдосконалити і культуру пізнавати для полегшення інтеграції . Спілкуючись тільки з діаспорою, ніколи не інтегруєшся в суспільство
@@БогданКуповичне характерно то для США, можливо в якомусь конкретному регіоні , же багато іммігрантів і всі в силі бігають не бачачи нічого навколо.... Але не для всієї країни в цілому
Переїжджаючи по Україні, я відчула, наскільки вона різна, не завжди відчувається як "вдома". Не те щоб погано, просто ти всеодно не свій, почуваєшся якось недоречно, тобі наче нема чого робити в цьому новому місці. Тому я розумію, чому багато людей вирішили виїхати з країни, а не лише з регіону.
Але за кордоном ти ж ще більше "не свій". І там вже навіть такі процеси, як оформити документи, декларацію з лікарем, піти в перукарню без знання мови здаються квестом на виснаження, а не звичайною рутиною.
@@piligrim0326 Та ну, ви перебільшуєте в багато разів про квести. Українські пенсіонери без знання мови ще й як собі дають раду;)). Сама за ними спостерігала і дивувалася їхнім досягненням
За кордоном теж складно,іноді зустрічаєш українців , навіть писати далі не хочу.У кожного своя доля,як кажуть допоможи собі сам,Господь з тобою .Скоріше б це закінчилося.❤❤❤❤
Трохи перебільшено.Живу в Італії і тут вітається,якщо чоловік тобі відкриє двері,або допоможеш людині з обмеженими можливостями.Тобі тільки подякують,як і у нас.Мені тут подобається,що навіть зустрічаються поглядами люди,вони посміхаються один одному,навіть не вітаючися.
Це Європа. Лариса гоаорила про країни, де рівноправстао між чоловіками і жінками, а це Америка, Канада. Багатонаціональні країни, де давним давно "жінки хотіли бути на рівні із чоловіками"😂 Тому тут немає різеиці хто пожежник, водій траку, чи іншої важкої роботи, ти мусиш гарувати на рівні з чоловіками... "Телячі ніжності" тут не працюють, навіть у сім'ях рівноправ'я
@@ОксанаРоманяк-г1рв США нормально притримати двері перед іншою людиною, а не закривати перед носом. Я постійно читаю в групах мам, що от в 80/90 роках люди були більш ввічливі, а зараз ідуть і двері не те щоб перед тобою відкрили, а можуть спеціально перед носом хлопнути тими дверима. За ці роки що живу в США. Я більше бачу частіше що двері чоловіки для мене тримають відкритими ніж хлопнуть ними перед носом. Щодо людей з обмеженими можливостями, то тут багато чого зроблено так, щоб людина могла обійтися без помочі інших
Близько 10 років працюю онлайн з нашими емігрантами як психотерапевтка, і, дійсно, основна моя думка про еміграцію до війни - це саме пошук "хорошої" матері "там", або хоча б спроба фізично дистанціюватися від рідної, але токсичної. З війною ж - головним тригером стала фізична небезпека. Дякую, цікаво, рада, що мої практичні напрацювання співпадають з дослідженнями пані Лариси.
А не знайшовши хорошу матір, особливо у перший час, їх осягає страшенна криза. Вони розказують як тут погано, ми нікому не нужні тощо. Цікаво, ана що вони розраховували? Без знання мови, професії і ТД.
@@ElisBonBon-u1sтак, ви праві і криза, на жаль, неминуча, навіть із професією, бо доводиться зустрітися із самотністю, іншим культурним кодом, як мінімум. Але суть кризи саме в тому, що ті колишні сенси (той самий пошук хорошої матері) не працюють. Люди починають усвідомлювати, що ніхто їм не матір, переживають цей кризовий біль від стикання із власними очікуваннями і реальністю. І або самі про себе дбають, беруть відповідальність за себе і своє життя або повертаються назад, бо іноді нити про невдачі і звинувачувати матір легше, ніж бути автором власного життя.
А Ви брали до уваги підсвідоме знання історичної ретроспективи своїх пацієнтів? На терирорії України упродовж усіх десятиліть ХХ стріччя були які "ТРУДНОЩІ!": 1- енономічни труднощі, 2- 1-шв Світова, 3 - Голодомор, репресії, полонізація, 4 - прихід перших совітів, 5 - 2-га Світова, 6- Голод 47 року, партизанська війна до 1956: 7 - Хрущов зі своєю кукурудзою, 8 - дисидентський рух і репресії, 9 - у 80-х немає маска, проблема з хлібом та іншими речами. 10 - перебудова і часткове повернення до свідомості. І накінець - лібералізація перетину кордону, відміна закону "виїздного права", Люди відчули свободу і починаючи з 1988 року першими, масово, полетіли у вирії гебреї, а десь на початку 1990-х масово почали їхати українці. У 1994 США дозволяє громадянам України грати в лотерею "Зелена карта". Не маю під руками офіційної статистики але можу вам сказати. У 1990 році у США проживало 936 тис, українців (це практично без 4-ї хвилі імігрнтів) , а згідно перепису 2020 - вже є 1250 тис/ (числа можуть буди +/- з незначними відхиленнями.
Дякую за відео. Виїжджала в пошуках безпеки, кращої матері не шукала, переживаю тотальну втрату всього життя, а повернутись не можу навіть на відносно безпечні території, бо особисто мені вони - безперечно досі небезпечні.
Пані Ларисо дуже гарна мова і зрозуміла чому ми в Європі ? Чому я в Європі ? Зразу поїхала на заробітки і купила дві квартири . Слідом вийшла заміж і жила з чоловіком бо чоловік мій німець . Прожила багато років в Німеччині . Що я відчуваю ? Робота дім і дім робота . За всі роки ми різні і ми ніколи і хто мене читає ніколи не влиємось в цей світ . Ми різні .
До початку повномаштабної війни я хотіла емігрувати й можити кілька років в іншій країні чисто з цікавості та для нового досвіду. Після - морально не годна виїхати. Маю почуття відповідальності: ніби я напризволяще лишу свою країну в найскрутніший момент.
@@oneflower3080 багато хто робить, багато хто ні. Наявність якихось проблем не визначає силу мотивації людини, її внутрішній ціннісній конструкт та спосіб дій людини. До прикладу, в мене були матеріальні проблеми, я їх змогла вирішити і без зовнішньої міграції. Тому думаю все визначається внутрішніми цінностями та пріорітетами.
@@oneflower3080ви праві, з матеріальних проблем, знаю, виїхало багато пенсіонерів з мінімальною пенсією, на яку в Україні не можна прожити. Я їх за це не засуджую.
Аналогічна ситуація. Зараз в Україні, мені особисто, важко жити. Але поки є де жити, я не розумію, як я можу виїхати зі своєї країни в найскрутніший час 😮
Будучи давно в еміграції, я швидше бачу масууууу людей, які блискуче влаштувалися в Німеччині, проте дуже низький соціальний статус мали в Україні. А в еміграції, навпаки.
В еміграції можна брехати про свій успіх ніхто ж неперевірить, люблю читати історії успіху наших біженок, а насправді їхні діти 3 рік в одному класі сидять, це катастрофа і бігають прискорені.
Вже роками існує обґрунтована аналіза імміграційних хвиль. Класифікація яких базується на основі чисельності імігрантів (зокрема стосовно США). «Хвиля» тоді є хвилею коли це число сягає тисяч. Звичайно, ці хвилі мають свою періодизацію яка повʼязана із перебігом геополітичних подій в регіоні. 2-га хвиля має назву «державницька» або «стрілецька». 3-тя - політична. 4-та «економічна»або «вільна» і 5-та -це вже «біженці». Я вперше почув що хтось визначає шість хвиль еміграції. Про еміграційні хвилі все докладно описано в книзі проф. Коропася і в книзі «Енциклопедія Української Діяспори» Т.1., США, книги 1 (А-К), 2 (Л-Р), 3 (С-Я), 4 (я виправлення та Доповнення). Окрім того є веб-сайт де чітко подано статистику стосовно усіх іміграційних періодів. Згаднл офіційної статисти Бюро перепису населення США. І ще одно іноді прості робітники. Зокрема один із моїх співрозмовників, тракторист в Ураіні, сказав : «повертаюся в Україн» на моє запитання - Чому? Його відповідь - « я себе тут не знаходжу». Після довшої розмови я зрозумів тут він немає з ким говорити і з ким просто по-сусідству сісти і випити. Тому такий стан невлаштованості є присутній не тільки у людей що посідали вищі професійні посади.
Є побутове розуміння еміграції (Після довшої розмови я зрозумів тут він немає з ким говорити і з ким просто по-сусідству сісти і випити), є наукове. Еміграція досліджувалась істориками, соціологами, демографами, філософами. Але Ви точно не знайдете масштабного дослідження еміграції з погляду психології. Вже є шість хвиль української масової еміграції, кожна з яких налічувала сотні тисяч. У першій книзі "Психологія потенційного емігранта" трилогії про психологію еміграції про це згадується, з посиланням на наукове джерело. Більш детально психологія різних хвиль української еміграції буде описана у третій книзі "Соціально-культурна адаптація в імміграції. Частина друга", яка в роботі. А "Соціально-культурна адаптація в імміграції. Частина перша" виходить з друку у серпні цього року.
Зацінила посилання на словник безбарєрності в описі. До пані Лариси є багато питань, але книгу куплю. Вважаю, що зараз дуже доречні фундаментальні дослідження і праці про українську еміграцію.
Дякую! Дуже цікаво, грамотно і відверто. Мені дуже не вистачало систематизованої інформації в цьому питанні. Тепер маю мотивацію дізнатися більше … щиро дякую !!!😊😊😊
, вподобайка і щире дякую пані Ларисі! Вона єдина хто розкрила такі теми, які боляче навіть усвідомлювати і зізнаватися самому собі. Дуже важкі і неймовірно болючі, але дякую, бо це дійсно було дуже важливо почути ! 🙏
Все, про що сказано я пережила і маю власний досвід. Дякую за дуже цікаву та корисну розмову. В мене було і гарне житло і робота і можливості... Але всі ці досягнення не мають значення без родини. Мій рай там де моя родина... В Україні є багато потреб і недоліків, але мені комфортніше бути тут разом із своєю родиною. А недоліки... Вони завжди будуть... Хто що бачить...
У мене вимушена еміграція. Я це дуже відчуваю. Мені все дуже важко дається, постійно себе змушую. Мова йде важко, інтеграція важко, а повертатись нікуди
Ви знали куди їхали. І як доросла людина повинні розуміти, що на тарілочці Вам ніхтотнічого не піднесе. Для того щоб був результат в роботі та в мові потрібно потрудитись. Потрібна дисципліна. Ниттям, Ви тільки каміння собі під ноги кладите. Мова, наприклад вчиться 5 років, за умови, коли її регулярно вчити. Роботу можна теж знайти. Багато зто не має можливості по спеціальності працювати, так ідуть на курси в схожій сфері. А з часом, якщо є хист, то закінчують магістратуру. З професіями все простіше, так зазищати нфчого рокамиине треа, поойшов курсирік, а чи два і працюєш.
Дякуємо, що поділилися з нами ❤ маємо надію, що наше відео хоч трішки допомогло зрозуміти питання еміграції. Бажаємо, щоб Ви віднайшли свій дім, в якому Вам буде затишно і тепло
Що ви вкладаєте в поняття "повертатися нікуди"? Якщо ви втратили дім, чи не дай бог рідний населений пункт в окупації, то все одно будь-яке інше місце в Україні буде значно ближче і зрозуміліше Вам, аніж Німеччина чи Таїланд, хіба ж ні?
Я живу і працюю 2 роки в Німеччині. Повністю згідна з пані Ларисою що кожен шукає за кордоном те чого не вистачає на рідній землі. В мене це були проблемні стосунки в шлюбі і потреба професійної реалізації. Тепер я щаслива в нових стосунках і успішно вдосконалююся за професією. Звичайно є труднощі в адаптаціїї як було сказано в інтерв"ю але при бажанні і підтримки зі сторони рідної людини все можливо.
@@Олег-т7р9эя Вам більше скажу: якщо вже чіплятися, то і "дуже дякую" для багатьох мовознавців-пуристів вважається калькою😂 Тому я би не спішила виправляти інших в інтернеті, коли про це не просили і це дійсно не суттєво.
Не знаю, не розумію. Я живу в Києві, на початку війни, коли у нас тікали світ за очі у мене навіть думки такої не було. Причому не тільки з дітьми, рятуючи їх від війни. Бігли без дітей мого віку ,мені було у 22 році 65 років, і старші мене. Тікали бо страшно. Я не скажу що мені не було страшно, було. Спати лягала одітою, постіль не стелилв, на дивані підстилка, бо і собака спала зі мною, подушка і одіяло. Світер поряд на кріслі, щоб надіти не дивлячись. Сумка з самим необхідним біля дверей. Тижня через два, собі сказала чому я повинна боятися цих скотів!? Постелила чисту постіль, наділа свіжу нічну сорочку, і таки з своїм собаченям лягли спати. Йому також було страшно, спав під ковдрою, залізши мені під спину. Але кудись їхати, тікати такого і голову не приходило.
Я також виїхала 10 років тому, дуже сумую, але зараз маю гарну роботу і заробіток. Можу дітям допомагати і себе лишається. В Україні мала свій бізнес 25 років, але якщо тебе ніхто не кришує, дуже важко утриматись! Не хочу навіть і згадувати про це!
Про конфлікти різних хвиль імміграції: основна причина - допомога (медичне страхування, кошти на їжу, швидкість і легкість отримання документів тощо), яку зараз отримують новоприбулі, і її відсутність для всіх попередніх мігрантів
Коли людина самостійно приймає рішення про еміграцію, в неї ж час і можливість для підготовки - мову вивчити, фінансову подушку підготувати, роботу пошукати. Воєнні мігранти в основному їхали в нікуди, часто з дрібними дітьми чи родичами похилого віку і обмеженим запасом особистих речей. Це прямо-таки досить різні ситуації. Було б добре, аби співгромадяни навчилися з повагою і розумінням ставитися один до одного.
Мої батьки виїхали із трьома дітьми, із яких я старший. Іпотека по при яку кожен день фрукти на столі, завжди одіті та обуті, усе необхідне для життя є. Я би усіх звичайних робочих людей забрав за кордон. - Україна для заможних сімей (особиста думка) Усі, усі хто не має особистого житла і працелюбна людина, яка володіє якимсь ремеслом їдьте та влаштовуйтеся, особливо молоді сім'ї. Пані говорить про людей яким і в Україні краще живеться а ніж за кордоном.
Ключове, ви були молодою людиною, в інтерв'ю пані Лариса розповідає про різний вік та причини. Головна причина еміграції з 2014 року, це небезпека і страх за життя і вона триватиме ще довго, поруч з таким сусідом. І я не згодна з вами, в Україні добре живуть багато людей, особливо хто знайшов себе, любить свою справу і добре її робить. Знаю багато людей робітничих професій, які дуже добре заробляють, більш чим я в своїй економіці. Але понти, ось біда наших людей, не бути гірше за когось. А так, всюди однаково, гроші правлять миром.
цікаве інтерв'ю, деякі дуже несподівані аспекти еміграції та її першопричин для себе вважаю відкриттям ❤ однак одразу дуже помітна різниця поколінь... інклюзивність і не тільки середовища а й способу мислення вже відбувається, хоча мені 40 але перепрошую ))) це не є для мене "культурним шоком". Хотілося б ще попросити не називати людей з інвалідністю, людину з візочком або просто людину похилого віку - людьми з "обмеженими можливостями", це вже давно не ок. У всіх людей мають бути рівні можливості, це доволі дискрімінуючий вислів, і було б супер уникати його за можливості.
Інтерв'ю цікаве, але дуже сумнівна теза про те, що можна зі сходу переїхати у західні регіони України. Ні, не можна, економічно це нереально для простої людини. Я викладач, мії оклад близько 11.000 грн. Як на ці гроші я можу зняти квартиру на заході України і прокормити дитину? Ніяк. В маленькому містечку або в селі роботи я не знайду. Закордоном жінки з дітьми отримують допомогу, і є робота, яка нормально оплачується, а в Україні ні. Тому ті, хто озвучує такі тези, наче відірвані від реалій життя в Україні.
В свою чергу додам. Я виїхала в Польщу з західної безпечної України, бо не могла переривати лікування дитини, а ліки в аптеках щезли. Думала, що на місяць-два, але ситуація з ліками не мінялася. А тут в рахунок обов'язкового страхування всі КТ, МРТ, аналізи, які змушують в Україні вилізати в кредитні кошти. Довелося звільнитися з держслужби і віддати орендовану квартиру. За 15 років оренди мені не піднімали ціну, могла якось викручуватися одна з двома дітьми. Тепер не бачу можливості простій людині на зарплату орендувати житло. В Польщі працюю, орендую теж, не отримую допомоги, бо дитині виповнилося 18, і почуваюся нормально. Що має мене мотивувати повернутися в Україну? На одному патріотизмі не виживеш.
Дякую за Ваш коментар. Теза про "можна зі сходу переїхати у західні регіони України" була вжита у конкретному реченні як приклад того, що емігранти попередніх хвиль вживають це як аргумент до людей, що виїхали зараз. Але ж наша гостя не засуджувала за це, лише навела як приклад перерозумінь і розриву між хвилями. У кожного свої обставини і свої причини та приводи. Кожна доросла людина сама приймає рішення про те, куди їхати чи не їхати. Я в перші дні теж виїхала до Польші і в соцмережах мені прилетіло, що поїхала зі Львова, але ж ті, хто засуджували не знали, що у мене батьки пенсіонери під Харковом і зйомна квартира у Львові, яку потрібно оплачувати. Легко засуджувати інших, важко слідкувати за собою.
@@V-Ts-h9g Чи пані Лариса щось говорила про те, що ті хто виїхав з економічних причин не є патріотами і є поганими, а ті хто бігли від війни то виключно патріоти? Як на мене пані Лариса не давала оцінку причинам еміграції. Нахіба ви пишете, що на одному патріотизмі не виживеш, ви виправдовуєте своє рішення поїхати з країни туди де вам простіше жити? .Це ваше рішення, і ніхто не повинен вас до чогось мотивувати, але не треба про патріотизм говорити в негативному сенсі.
Коли я своєму психологу говорила, що чогось не можу, то він питав чи я фізично не можу цього зробити, чи є інші причини?. Тому "простий" переселенець зі сходу, півдня України може знайти житло на заході, просто це житло буде не те на яке він розраховує. Наприклад багато сіл, де багато вільних хат і навіть є села, які закликають до них приїхати. Там безпечно і тому теза про те що можна залишитись в країні вона реальна. Але чи зможете ви жити в селі, в хаті де звичних зручностей немає, де треба направду зовсім міняти звичне життя, може школа, лікарня і магазини за декілька километрів, і люди зі своїм укладом, яке також відрізняється від звичного..? Тому так, теза про можливість переїхати в іншу частину країни вона фізично реальна, але морально і психологічно - не для всіх.
@@maySV7 Вибачте, а на які гроші жити в тій хаті у селі, за кілометри від цивілізації? І як дитині добиратися до школи? Як самотня жінка з дитиною має там виживати?
Після 5 років життя в іншій країні я почала відчувати іншу країну - Аргентину як свою рідну. Сумую тільки за рідними та друзями. Але зараз є інтернет, тому можемо спілкуватися в відео через ватсап, телеграм. Виїхала в 44 роки. Зараз мені 54 роки і дякую Богові що вивів мене. Зараз моє рідне місто в росс.окупації. Так що якщо б не виїхала в 2014 році в Аргентину, то в 2022 році точно виїхала б кудись подалі від війни. Головне - це мир. А жити та пристосуватись та вивчити мову, знайти роботу можна в будь- якій країні та в будь-якому віці 🤗
Поділіться своїми думками про еміграцію у коментарях 👇Чи замислювалися про це? Можливо маєте досвід переїзду в іншу країну? Як адаптовувалися? Чи думали про повернення до України? Сердечно дякуємо за ваші вподобайки та коментарі ❤Подякувати за нашу роботу можна на Монобанку send.monobank.ua/jar/7pyPH4wLkY, платформи Buy Me a Coffee www.buymeacoffee.com/porobleno або Patreon patreon.com/POROBLENO
"Пороблено" можемо мати розмову дуже предметно і фахово.
Я поїхала з України 12,5 років тому. З крайньої бідності. В мене не було нічого, крім дитини, зарплатня - так сяк на харчі. З роботою мені відразу дуже не пощастило : догляд за божевільною, оплата - дійсно копійки, без документів, ,,фінансової подушки,, - нуль, отже й змінити ситуацію реальних шансів не було. Аж по трьох роках я переїхала до столиці й стало легше. Мова - то найгірше, бо не вміючи говорити, людина скидається на ідіота, відносяться до неї відповідно, правда, жаліють, звичайно, але жаліють не грошима, теж звичайно (. Що я тут ,,упіймала,, : за рік до повномасштабного вторгнення я вибирала собі на Україні недороге житло, рахувала скільки потрібно на скромне влаштування, та підшукувала якусь роботу. Не поїхала чомусь, тягла час, а потім почалося...
Ті люди, що приїхали за кордон з причин війни, багато з них насправді тому, що кордони відкрили, і допомоги стали виділяти ( гроші на утримання, допомога з житлом, прикріплення до ,,банку їжі,, , дитсадки, спортзали, мовні курси, робочі місця, перекладачі, супровід в оформленні документів, пільги, пов'язані з транспортом тощо ), і те, що я сама чула не раз, що приїхали тепер по кращі умови життя, щоб їм надали ці кращі умови. Знаєте, коли люди не роботу шукають, а де безкоштовні лікарі, особливо стоматологи ((, де купити оздоблення для домівки, де краще зробити тату... Так, є розмежування, а як йому не бути? Корінне населення тут дуже розуміє різницю між хвилями емігрантів, і теж говорить про це. Допомагати хотять тим, кому гірше ... Це так є.
@@svetlanagerasymchuk4351 Світлано, дякуємо, що поділилися з нами своєю історією та своїм досвідом ❤️ хай у Вас все складається якнайкраще
@@Luteza конкретизуйте, будь ласка, що Ви маєте на увазі?
@@annanikolaieva4339 щиро дякую за побажання.
Хай живе Україна!
Слава ЗСУ!
Може це і не так важливо, але хотіла додати: в 1883 році перший корабель з Одеси виїхав на Далекий Схід. Приморський Край. І до 1917 року дуже багато українців емігрували туди. Півмільйона по деяким даним. Спочатку кораблями, а потім з 1902 року, як побудували Транссибірську залізницю, то потягами.
Моя прабабуся з чоловіком і дітьми на початку 20ст. туди переїхали з Чернігівської губернії. Їхали українці з Полтавщини, Чернігівщині, Київщини. І це була економічна еміграція. Царський режим давав багато десятин земель, безкоштовний проїзд, грошову допомогу, звільнення від податків на 5 років і від військової служби.
Там народилася моя бабуся. В сім'ї було 8 чи більше дітей. Там же народилася моя мама в селі Хороль. І це суто українська назва. Подивіться карту Приморського Краю, там дуже багато українських назв сел і містечок. Місто Хабаровськ заснував українець, йому стоїть там пам'ятник.
В 1917-18 роках дуже великий рух українців був там, вони даже хотіли приєднатися до УНР, як колонія. Школи з укр.мовою існували до 1932 року, поки сталін не звернув українізацію.
Вивчайте, кому цікаво.
Земля та носила назву ЗЕЛЕНИЙ КЛИН.
Але інша річ, як вони всі за ці 100 років, на жаль, асимілювалися. У мене теж латиська гілка так само в кінці ХІХ ст. переїхала, але під Омськ, і всі прізвища, які хоч якось на дідове схожі, або в тих краях, або трошки в Латвії. А коли я була в Киргизстані, то зустрічалася там з місцевими українцями. На жаль, Україна дуже мало робить для того, щоб ці люди трималися за коріння
Зараз вони всі ненавидять Україну і не вважають себе українцями а росіянами
Так, це окрема велика тема. Обожнюю "Тигролови" і якраз там гарно описані українські поселення в Хабаровському краї та життя наших поселенців. Я на початку вторгнення про це думала. Як так відбулося, що українці, які мешкають на росії, взагалі ніяк себе з Україною не ототожнюють. Думаю, що дійсно, для того, щоб не втратити українців закордоном варто розробити державну політику, яка буде підтримувати тих, хто виїхав й допомагати не втрачати свою ідентичність.
@@annanikolaieva4339питання ще чи хочуть українці залишатись українцями. Довгий час відчуття меншовартості додавало більше енергії у прагнення асиміляції ніж у прагнення відстоювання ідентичності
@@annanikolaieva4339Міграція в Канаду і Зелений Клин однакові в часі, але різні в збереженні українськості. Канаді були потрібні громадяни, росії - раби. Що може дати тим людям Україна, яка сама постійно під тиском імперії людожерів?
Яка приємна і розумна жінка. Чітко, по суті, спокійно та доброзичливо пояснила прості істини, які, нажаль, зараз багатьом українцям знайомі.
@@badgirl_404 так доброзичливо, але відірваною від реальності
А що пояснювати? І так все всім зрозуміло.
@@Applered-rb1yu Вам зрозуміло, а комусь ні 🤷
@@MsSVETALA Ви ж розумієте, що у кожного своя реальність? І якщо те, що говорила пані Лариса не відповідає Вашій, то це не означає, що цього нема.
@@badgirl_404 так, розмова вийшла дуже життєва, правдива. Стисло і як воно є.
Дуже добре казати про переїзд на захід України. Але зарплатні не вистачить на сплату аренди житла. Тому і їхали люди далі до Європи. Після війни ще більше буде суперечок між західом і східом. Одні будуть казати, що то за вас почалася війна, бо російською розмовляли і все хотіли до росії. Інші будуть "дякувати" за допомогу у вигляді житла за 30тис.грн.
Я сама зі східної України, з 14року з двома дітьми вешталася, та нарешті у 18році ми переїхали на Закарпаття, бо знайшла файну роботу. За чотири роки зробила кар'єру, діти навчалися і все було добре. Коли почалася війна зарплатню урізали, а господарі підняли аренду до небес. І що я мала робити. Так, я виїхала до Європи не за обстрілів, а за того, що не знала як вижити.
Зара жиємо у Данії, працюємо, відпочиваємо, вивчаємо мову. Не можу сказати, що я щаслива. Сум і тоска не відпускає, але але....так склалося життя.
Пані Лариса в єдиному реченні як приклад до тези про те, що емігранти попередніх хвиль говорять останній, подала переїзд на захід замість виїзду закордон. Це звучало без засуджень і в зрозумілому контексті. Кожна людина самостійно приймає рішення про переїзд або про те, щоб залишитися. Хай у Данії у Вас все вкладається якнайкраще ❤
Данія- чудова країна:)
У Європі всі витрати по прийому українських мігрантів взяли на себе державні структури та благодійні організації. Від людей із заходу України очікують,що вони будуть здавати своє житло в обласному центрі за копійки . Врахуйте, що на квартиру у Львові людині прийшлося гарувати півтора десятка років за кордоном і зараз, коли в пенсійному віці повернулася додому -це її єдине джерело існування і лікування . Інша сторона : в 14 році на захід країни хлинули товстосуми з Донецька -Луганська і скупляли сирі квартири цілими підʼїздами . Можливо це якраз «нові львівʼяни» і прославилися здирством над своїми ж земляками ? Наша сусіда місяць пожила в Дніпрі біля пораненого сина ,то також одну кімнату оплачувала за 20000 грн. (Кімнату!). Так що всі варті одне другого . Вимоги предʼявляти потрібно до влади,насамперед .тЦетїх обовʼязок оплачувати вам житло !
Шкода , що це одиниці розуміють .Це дійсно так.@@oksanadidur4597
@@oksanadidur4597 браво!!!!!!
Зі всією повагою до пані Лариси:
1. Не всі мали можливість і мають можливість виїхати до заходу України через фінансову неспроможність перебування там, 2. Мотивом російської агресії було не рятування «російськомовних українців», а ,саме , вбивство українців і загарбання українських територій.
Як на мене пані Лариса не говорила за всіх, а свої тези підкріплювала прикладами. Це очевидно, що не всі мали і мають можливість, а ще не всі мають таке бажання. І це ок. Щодо мотивів аргесора, то захист російськомовних озвучувався багато разів, але це не значить, що це є дійсна причина нападу.
@@annanikolaieva4339 Ви не можете стверджувати, що саме мала на увазі пані Лариса. Тільки пані Лариса може це стверджувати. А я дала відповідь на те, що почула саме від неї. При всій повазі.
@@annanikolaieva4339 Важливо зрозуміти, що у кожного мігранта буде свою історія, свої відчуття,. Кожен буле мати право мати свою опінію. Але екстраполювати поодинокі приклади як загальний стан чи тенденції - це не зовсім добрий підхід для наукового узагальнення. За 30 років проживання у США я жодного разу не бачив конфлікту на пісдаві звинувачення у "сексизмі", коли відчиняю двепм для пані, чи панянки чи надаю місце в громадському транспорті (сабвеї). Тому поводьтеся як вам зручно і буде все ОК
"Защита русскоговорящих" - це якраз і було мотивом нападу на Україну. Ціль була абсолютно іншою - знищення України або як мінімум окупація.
@@lyusi23 «защита русскоговорящих» - офіційна версія російської пропаганди. А ви чомусь її поширюєте …
Я вважаю, що навіть в цю хвилю не варто всіх виїхавши рівняти. Людина яка виїхала з розбитого Бахмута і людина яка виїхали з міста де не було бойових дій і є житло і уяви не мають що таке сирена і вибухи… це різні біженці. Для одних це можливість покращити своє життя в іншій країні, а для іншої це можливість просто не стати безхатьком
З розбитого Бахмута багато хто не виїхав, бо втратили життя та інших міст. З нерозбитих міст втікають, бо бояться опинитися на їхньому місці. Я маю на увазі на місці загиблих. Так що поділ людей - ганебна справа. Та в мабутньому на місця цих поїхавших приїдуть мігранти з інших країн, більш бідних, з іншим культурним кодом, може й навіть ті ж росіяни.
@@tatinakupriyanova5052так, а потім катаються туди-сюди, не працюють,, то губи накачують, то глаза перетягують на біженськи кошти. Знаємо таких. В Німеччині пів готелю таких сидять. Наварять борщу дітям, і навіть не бояться їхніх дитячих перевірок. Подружок просять приглянути, а самі їдуть в Україну на процедури, або проходити курси ін'єкціонні, не маючи медичного фаху. А ті, хто з бахмутів переїхав, херачать на роботах, бо знають, що повертатись нема куди і вони будуть змушені залишатися. Плюс жахливий емоційний стан від пережитого та втрати близьких. А ті, сіли собі заплановано та переїхали. Так що, види біженців є, і їх треба диференціювати, хоча б в паспорти заглядати, звідки вони приїхали.
Зрозуміло, що страх виганяє з тих міст, де не так гаряче, але!... Не тільки страх.
А щодо мігрантів з інших країн))) камон! Ото тільки рашка зазіхає, і то, ніхто не буде відновлювати ті руїни, ні наша сторона, ні та йо.бнута. А сірійцям та їм подібним, ніхто тут у нас пособія виплачувати не буде. Своїм ні хера не платять, ще й радісно сказали що три роки поспіль, не будуть, так ще й тих на шию посадити. Вони самі сюди не захочуть😅 лейби
А ви не задумувалися, що у всіх ще різна психіка? Хтось адаптувпвся у Харкові до життя з постійними вибухами, а хтось у Львові чепез сирени і тривожність спати не може, жити не може. Бо всі люди різні.
У першій книзі детально описані види міграцій і категорії міжкультурних мігрантів.
У Жешові (Польща) проживало 220 тис. У 2022 приїхали біженці, що цілком нормально) і поселіліся у цьому місті. Знаєте скільки 100 тис. Місцеві знавці розповідають що 40% пиїзджих стали власниками нерухомості
Дякую колезі за глибокий та всебічний аналіз еміграції. Я зараз в Польщі, виїхали з Ірпеня до Польщі, далі в Канаду(можливість підтримки подругою, бо дитина мала й хвороблива); за 5 місяців повернулися в Польщу. Я саме з тих українців, які фізично відчули силу потягу рідної землі. Дистанція культур з індусами ти китайцями, які засиляють Канаду, правда, величезна. Усвідомлення того, що хочу, щоб дитина наслідувала культуру українців, а не східних країн.
Навіть з коментаріа видно, що пані Лариса права. Якщо відкинути причину - небезпеку для життя, то імігранти всі різні. Дійсно, якщо людина їде за покликом серця, бо їй в країні погано вона ніколи не зрозуміє ту людину яка змусила себе виїхати і чекає повернення. Нам треба прийняти вибір один одного , поважати його і залишити в спокої один одного в своєму рішенні. Я дуже хочу жити вдома в своїй хаті і на мене не впливають зовнішні фактори, я в змозі їх для себе вирішити, або прийняти. Але я поважаю вибір людини жити в іншій країні якщо їй там краще.
Дякую за сьогоднішній етер. Досить насичена, розлога розмова. А спокійний тон розмови!!!мед для вуха.
Дякую за вашу працю.
Слухати пані Ларису - неймовірне задоволення❤ Корисно та цікаво, дякую💙💛
Пані Лариса дійсно психолог і фахівець з великої букви. Дякую, що так докладно розкрили цю ситуацію.
Дякую канадській діаспорі за збереження українськості!
Тепер розумію, наскільки це важко (здавалося б, неможливо).
И как оно быть украинцем без страны в канаде? Как это платить налоги, ходить в англ/фран. школы и считать что сам украинец… 😂 при этом все живут и надеятся получить паспорт канады поскорее;)
Я б ще додала до мотивів "безправ'я і беззаконнЯ" - коли людина не може протистояти порушенні її прав. В Україні це завжди було, але раніше боялись а зараз що хочу те роблю. На роботі, в школі оцінюють не по знаннях а по тому як домовився і чим далі тим більше зростає ця тенденція. Від цього хочеться втекти бо я потратила 10 років щоб доказати собі що розумом і знаннями можна звернути гори але ні, тут закони інші.
Правильно підмітили. Це було основою причиною моєї еміграції. 😢
Яка розумна жінка! Хотілося б щоб це послухали ті українці, що не виїжджали. Вони хейтять всіх. Мені прийшлося і я рада,що зробила це. Ніколи не думала,що стану емігрантом і ніколи цього не хотіла. Це дуже важко. Я маю 2 вищих освіти, свій власний бізнес в Україні, а тут я ніхто, але я і мої діти в безпеці і це головне. Надіюсь вони колись це оцінять.
Я навпаки думала про еміграцію, бо дуже багато друзів живуть а в США тому і мені лізли такі думки. А коли почалася війна, я залишилася в Україні і взагалі нема думок про еміграцію. Мені так комфортно в Україні і мені не хочеться її покидати❤
Але коли світло чотири години на добу, ти на 13 поверсі мешкаєш... І спека... Останній тиждень 😢😢😢
Яка глибоке обґрунтування причин еміграції,яка свідома жінка і який ґарний і стабільний ії психологічний стан! Згідна з жодним словом,я маю досвід еміграції 16 років,Дякую за неймовірно досвідченого фахівця і приємну гостю!
Дякуємо Вам за підтримку 🥰 наша команда старалася зробити корисний і цікавий контент
@@poroblenopodcast Вдалося! Дяка вам і шана!
Безцінно!
Нові мігранти з України - це далеко не лише про війну. І навіть не про бідність. Хоча про неї теж) З України вже багато років вибувають люди, яким виховання чи природна порядність не дозволяють пристосовуватися до умов наскрізь корумпованого мафіозного середовища.
Дуже чекала на такий контент, дякую!
Бо багато людей знецінюють іміграцію в даний момент, знецінюють наші переживання, болі і всі незручності, з якими кожен з нас стикається.
Знецінення це один з видів психологічного захисту. Щодо еміграції часто проявляється комбінація захистів знецінення, проекція і реактивне утворення. Ті, хто залишився, часто зненінюють тих, хто виїхав. Ті, хто виїхав, часто знецінюють тих, хто залишився, і країну виїзду. Все це захисти, які свідчать про непропрацьовані внутрішні психологічні проблеми.
Умиротворення психологині вражає❣ Бажаю цього кожному в Україні.
А для мене це на рисці - відсутність життя (життєвої енергії)🥴
Я б хотіла зрозуміти, як я можу поміняти Харків, де моє житло тепер нічого не вартує, на Чернівці або інші містини на заході України??? Як я там куплю житло, або навіть зняти житло за ті кошти, які зараз там за нього правлять??? Дуже легко про це говорити, але складно зробити.
+++++++❤💛💙💯
И всем плевать на ваши проблемы. Самое обидное.
100%
Робіть в себе україну❤
@@virakorostynska2130 під обстрілами...
Будь яка тема з Дідьковською - майже медитація. Дякую пані Ларисі, вона своєю флегматичною вдачею знімає тривожність. 😊
вміння питати і слухати не перебиваючи , чудове інтерв´ю
Дякую шановній пані Ларисі.Було б чудово і корисно для нас,глядачів,як би пані Лариса вела свій ютюб канал.Ми,глядачі,мали б цікаву і корисну інформацію на постійній основі.Ще раз гарно дякую❤
Два роки тому пропонували такий формат одному відомому всеукраїнському інтернет виданню. Вести блог чи робити щотижневі зустрічі в радіоефірі з обговоренням еміграційних проблем. Відповіді не отримали. Відомий книжковий інтернет магазин сприйняв пропозицію про співпрацю як рекламу еміграції і у доволі жорсткій формі відмовив. Як говориться, силою не будеш милою.
Дівчата ,які ж ви молодці. Я в захваті від всіх Ваших випусків. Натхнення, енергії і подальшого розвитку Вашому каналу. Потужну, просвітницьку працю несете ви в маси.
Трохи неочікуваний контент, але дуже цікавий! Неймовірна гостя! Дякую♥♥♥
Дякую за таку близьку мені тему! 13 вересня 2024 року буде днем, коли я зможу сказати, що провів закордоном більше часу ніж в Україні. Багато чого зі сказаного можу підтвердити (наприклад, що втратив міцні зв'язки з родиною, бо не міг бути присутнім на багатьох весіллях/хрестинах/похоронах). Але оскільки виїхав ще підлітком, то не можу говорити про втрату якогось статусу.
Владе, дякуємо Вам за підтримку і словом, і ділом ❤
Я не знаю як у інших , але...я переїхала з 3 дітьми і з переляку досить непогано влаштувалася в результаті. Але мушу зазначити, що якби я стільки зусиль докладала в Україні для кар'єри і навчання, скільки докладаю за кордоном, то була б вже олігархом. 😅
Дякуємо, що поділилися з нами. Такі висновки часто можна почути і Ви це ще раз підтвердили.
Як то кажуть: не було б щастя, так нещастя допомогло.
Багато тих, хто поїхав працювати ще до війни, навіть до тієї ж Польщі, зауважили що, тільки почавши там працювати, вони зрозуміли що таке працювати 😂
@@ElisBonBon-u1sми працювали дома виснажливо і ледь виживали. То для нас не диво працювати. І за кордоном навіть легше ніж дома. 8 год робочий день після якого нікуди більше не женешся. І два дні вихідних які ти дійсно відпочиває ш а не женешся на городи чи ремонти чи ще казна що.
В мене аналогічна історія. Влаштувалась тільки завдяки щоденній наполегливій праці, вивченню мов декількох на постійній основі і розумінням що вертатися додому майже нереально для нашої родини.
Дякую, що звертаєтесь до складних і важливих тем
Чудове інтерв'ю. Дякую пані Ларисі.
Як людина, що знаходиться в еміграція, знайшла для себе неочевидні відповіді на актуальні питання.
Дуже цікавий випуск! Мені не вистачало теоретизації еміграції. Дякую гості за науковий підхід!
Усі чотири книги стануть своєрідною Енциклопедією психології еміграції.
2006 рік я емігрувала в Штати. Виграла грін карту і вирішила спробувати. Чи хотіла я залишати Україну? Чи була в мене американська мрія? Мабуть ні. Були особисті обставини через які я обрала «лотерею».
Живучи тут вже багато років так і не виникло бажання «американізуватися». Мрія одна повернутися додому!
Щиро бажаємо Вам віднайти свій дім ❤ і щоб у ньому завжди було тепло і затишно.
То повертайтеся!
А що потрібно статись щоб ця мрія здійснилася? Я зараз з родиною в Німеччині, і незважаючи на те що все відносно добре, психологічно дуже тяжко, можливо це моя особливість, все життя був схильний до депресивних станів, тож така вимушена еміграція стан не поліпшила. Ну і те що в Україні у нас все було відносно добре до війни, а тут ти повністю в підвішеному стані. Чи взагалі можуть настати такі умови, при яких ви реально захочете або вимушені будете повернутись, чи це все таки "журба", але рішення немає, бо нема вже ні дівчини з 2006 р ні тої України?
@@oleksandrsemko7491 мабуть щоб мрія здійснилася треба її здійснити. Готуємся до повернення додому, рішення прийнято. Звичайно ідеального місця на планеті просто не існує. В моєму випадку я обираю те що важливо. Якби це абсурдно не звучало, але Україна є найвільнішою країною на даний час, для мене особисто. Знаю будуть розчарування, але цього разу не буду й зачаровуватися на перед. Через стрільки років це буде ще одна еміграція тільки вже на Батьківщину.
Занадто багато людей загинуло щоб не повертатися….. суто особисте. Нікого не звинувачую хто вирішить залишитися після війни в інших країнах. Хай повертаються ті що дійсно хочуть.
Вам зичу миру в душі! Еміграція це складна штука… це розмивання самого себе поміж чужих…. Бажаю вам не втратити себе де б ви не були💙💛
Чого ще не повернулись? До війни ж також було достатньо часу. Мабуть, є причини, з яких ви обираєте залишатись поза Україною
Дуже цікаве тв своєчасне інтерв'ю. По факу, як міні-лекція, бо розповідає науковець. І до тих, хто маэ питання до аргументації, то це наукова аргументація, базована на дослідженнях. В промові немає особистих переконань, окрім висловів у вичновку. Щодо себе, то мені було важливо почути про етапи адаптації та переживання втрати. Це неймовірно важко насправді, більше того, ти не усвідомлюєш, що відбувається з тобою. Що є додаткова особливість нинішньої імміграції, що ти маєш намір повернутися, і нібито виїхав на яас війни, а час війни йде йде, та ти не знаєш терміну цього відрядження. І ось тут йде паралельно адаптація до країни, вимушений пошук себе, тощо. В мене саме звраз страх цього, що ми тут звикаєм, і повертатися буде ввжко, бо: ти маєш ( або будеш мати роботу, дитина вже знає мову і може треба їй освіту брати тут, ти повертаєшся в іншу Україну і тебе знов чекатеме адаптація та пошук роботи/тощо. Тобто, коли ми виїхали всі, то був страх, адреналін, та ми звертали гори, ми не мали часу думати. Зараз навпаки. Менше з тим, я впевнена, що все вирішується і це страхи на фоні тривожності, тощо. Я ось зараз спитала себе прямо, поки пишу. Війна скінчилася, що робимо завтра? Пакую речі..
А я жила в Україні і не відчувала ні захисту, ні допомоги. Усюди треба самій, якщо немає сімʼї, яка тебе може поставити на ноги. Частина української «культури» мене бентежила усе життя. Точніше безкультурність. Якщо є сили вчитися і адаптовуватися, можна жити не в рідній країні і радіти. І прикладаючи зусиль стане і вона рідною.
А зараз ви вже директорка , все ок у вас...🤣😂
Ваша історія є хорошим прикладом "пошуку люблячої матері" і приємно, що Ви її знайти ❤
@@эмлартак, є маленька компанія старт-ап
@@эмларну що, з'їла, добресенька жіночко?😂
Моя сімʼя теж не мала можливості поставити мене на ноги, але я свою сімʼю просто обожнюю, і ні за що не хотіла би імігрувати . І ваше зневажливе ставлення до української «культури» мене дуже бентежить. Таких як ви, на жаль, дуже багато. Ви транслюєте свої власні проблеми у сімʼї на всіх українців. Ваша сімʼя чи її відсутність не допомогла вам, і тепер ви помічаєте лише погане, тому вважаєте, що ця нова земля і люди зможуть дати вам новий шанс. Щасти вам на новому місці, але відкидаючи своє власне, нового ви не побудуєте.
Я живу в Данії 13 років. Поїхала на заробітки, вийшла заміж і лишилася. Я щє не відчуваю, що повністю інтегрувалася, хоча відчуття дому тут є. Добре ставлюся до новеньких емігрантів, і допомагаю чим можу, є волонтером.
Вимушено з Маріуполя стали біженцями, прибігли до Данії , бо у чоловіка тут живе син вже 8 років. І мені тут дуже важко, вже 1.5 роки ....сумую за рідним домом в який вернутися не можливо, сумую за Україною....мова важка, імміграція це дуже важко в 52 роки. І досі думаю про повернення в Україну, бо звикнути що мушу тут з 2 вишами йти в прибирання, то мука якась, що думаєш нафіга вижила в підвалинах Маріуполя - щоб працювати тут важко і понизити планку свого життя в моральному аспекті?!....
@@NataliaBorzenko-c2vдуже вам співчуваю, теж таке відчуття
❤
@@NataliaBorzenko-c2v Розповіли як про мене. Теж в Данії, з двома вищими освітами, працюю прибиральницею. Звикнути до цього важко, після війни хочу повернутися в Україну. Розумію вас.
Найперше, за чим їдуть емігранти, це справедливість, якої немає в рідній країні. Ті, хто не вміють красти, не хочуть жити жебраками в найбагатшій країні Європи і тому їдуть туди, не їх не будуть обкрадати. Так і німці виїжджають, бо не хочуть утримувати нездар, платячи 60% податку, якщо вміють заробляти більше, ніж мінімум. Бо у Швейцарії податок нижчий, а життя таке саме.
Згадайте 90-і роки, коли на заході України збанкрутувала всі заводи і фабрики і люди залишились без грошей. Були випадки самогубств матерів, які не мали чим годувати дітей. Тому і їдуть українці по світах поневірятись, бо на чужині не так боляче відчувати себе нікому не потрібним. Тим більше, що чужина часто виявляється добрішою від рідної землі, якщо ти не злодій, а чесна людина. Бо в Україні добре живуть лише хабарники і злодії, а порядні люди животіють. Навіть під час війни вони обкрадають воїнів - єдине, що в нас є найцінніше.
Еміграція різна буває - по бажанню або ж вимушена. Я була в вимушеній воєнній еміграції, і маю дуже негативний досвід,тому що не мала не час на підготовку до виїзду, ні бажання еміграції, ні допомоги знайомих в чужій країні, ні фінансової подушки безпеки.
Зачем подушка, дают выплаты (первое время, и учить язык надо обязательно)
@@ameliachannel6399Це не так. В багатьох країн - це не так.
Надзвичайно цікавий випуск. В еміграції майже 6 років, в Німеччині. Десь остання стадія адаптації. Але до дому дуже тягне. Невпевненість в завтрашньому українському дні гнітить. Усі подруги з України поїхали.
Багато з чим згодна з пані Ларисою, але у мене є приклад друзів, які емігрували з Харкова у 1989 році по Ізраїльскій візі. Це була одна із хвиль еміграції, і не обов'язково було їхати в Ізраїль, але був привід виїхати із срср. Щоб їх випустили, потрібно було написати відмову від громадянства, та й ще заплатити за це шалені гроші на тей час. Приватизації тоді ще не було, квартиру залишили державі, one way ticket, and $100 на кожного дозволялось вивозити. Але вони були молоді, все здолали. На моє питання про депресію, чи ностальгію, відповідь - у нас не було на це часу, багато працювали.
Я дивуюся, в якому Мюнхені живе і працює пані психологиня… Особисто мене тут чоловіки завжди пропускають вперед, неповносправні люди завжди із вдячністю приймають допомогу, а літні люди радіють звільненому місцю у транспорті. Можливо, у Канаді чи США це по-іншому. Про теперішню хвилю мігрантів з України скажу так, що, може, багатьом не сподобається. Вони у більшості не тягнуться до старої української діаспори саме тому, що вона українська… Ці люди переважно у 2-3 поколінні зросійщені або прямі нащадки ще комуняцьких окупантів. Вони і до війни нічим українським не цікавилися, а радше ставилися до нас зневажливо і вороже. І тепер, живучи на «проклятому» заході, узким ізиком, ніби пуповиною, залишаються привʼязаними до московитського середовища. Сумно 🫤
Наша гостя, пані Лариса, мешкає у Львові.
Не всі мають тягнутися до українців за кордоном. І до чого тут росія? Мені у Франції подобалося спілкуватися з французами і аргентинцями, практикувати мову. Людині ж жити в тому суспільстві, в яке вона приїхала.
Це про що говорила п.Лариса характерно для США і Канади.
Тягнуться до місцевих, тому що треба мову вдосконалити і культуру пізнавати для полегшення інтеграції . Спілкуючись тільки з діаспорою, ніколи не інтегруєшся в суспільство
@@БогданКуповичне характерно то для США, можливо в якомусь конкретному регіоні , же багато іммігрантів і всі в силі бігають не бачачи нічого навколо.... Але не для всієї країни в цілому
Дуже цікава розмова, Велика вдячність пані Ларисі за розумні висновки
Обожнюю слухати пані Дідковську: простими словами і з гумором про складне 😊
Щира велика подяка пані Ларисі за цікаву та корисну інформацію 🙏
Переїжджаючи по Україні, я відчула, наскільки вона різна, не завжди відчувається як "вдома". Не те щоб погано, просто ти всеодно не свій, почуваєшся якось недоречно, тобі наче нема чого робити в цьому новому місці. Тому я розумію, чому багато людей вирішили виїхати з країни, а не лише з регіону.
Але за кордоном ти ж ще більше "не свій". І там вже навіть такі процеси, як оформити документи, декларацію з лікарем, піти в перукарню без знання мови здаються квестом на виснаження, а не звичайною рутиною.
@@piligrim0326 Та ну, ви перебільшуєте в багато разів про квести. Українські пенсіонери без знання мови ще й як собі дають раду;)). Сама за ними спостерігала і дивувалася їхнім досягненням
За кордоном теж складно,іноді зустрічаєш українців , навіть писати далі не хочу.У кожного своя доля,як кажуть допоможи собі сам,Господь з тобою .Скоріше б це закінчилося.❤❤❤❤
Для мене у Польщі комфортніше ніж в Україні.
Трохи перебільшено.Живу в Італії і тут вітається,якщо чоловік тобі відкриє двері,або допоможеш людині з обмеженими можливостями.Тобі тільки подякують,як і у нас.Мені тут подобається,що навіть зустрічаються поглядами люди,вони посміхаються один одному,навіть не вітаючися.
У них совка не було і вони не писали доноси одни на одного 70 років.
Це характерно для Північної Америки, Австралії..
Це Європа. Лариса гоаорила про країни, де рівноправстао між чоловіками і жінками, а це Америка, Канада. Багатонаціональні країни, де давним давно "жінки хотіли бути на рівні із чоловіками"😂 Тому тут немає різеиці хто пожежник, водій траку, чи іншої важкої роботи, ти мусиш гарувати на рівні з чоловіками... "Телячі ніжності" тут не працюють, навіть у сім'ях рівноправ'я
@@ОксанаРоманяк-г1рв США нормально притримати двері перед іншою людиною, а не закривати перед носом. Я постійно читаю в групах мам, що от в 80/90 роках люди були більш ввічливі, а зараз ідуть і двері не те щоб перед тобою відкрили, а можуть спеціально перед носом хлопнути тими дверима. За ці роки що живу в США. Я більше бачу частіше що двері чоловіки для мене тримають відкритими ніж хлопнуть ними перед носом. Щодо людей з обмеженими можливостями, то тут багато чого зроблено так, щоб людина могла обійтися без помочі інших
@@ОксанаРоманяк-г1р у Західній Європі так само
Дякую вам, за цю розмову! Я не виїжджала з України,а після вашого відео тим паче не хочу. Хоча в нашій країні війна і багато недоліків.
Бінго! Ваш проєкт і пані Лариса❤ захват. Дякую. І тема актуальна 😢
Близько 10 років працюю онлайн з нашими емігрантами як психотерапевтка, і, дійсно, основна моя думка про еміграцію до війни - це саме пошук "хорошої" матері "там", або хоча б спроба фізично дистанціюватися від рідної, але токсичної. З війною ж - головним тригером стала фізична небезпека. Дякую, цікаво, рада, що мої практичні напрацювання співпадають з дослідженнями пані Лариси.
А не знайшовши хорошу матір, особливо у перший час, їх осягає страшенна криза. Вони розказують як тут погано, ми нікому не нужні тощо. Цікаво, ана що вони розраховували? Без знання мови, професії і ТД.
@@ElisBonBon-u1sтак, ви праві і криза, на жаль, неминуча, навіть із професією, бо доводиться зустрітися із самотністю, іншим культурним кодом, як мінімум. Але суть кризи саме в тому, що ті колишні сенси (той самий пошук хорошої матері) не працюють. Люди починають усвідомлювати, що ніхто їм не матір, переживають цей кризовий біль від стикання із власними очікуваннями і реальністю.
І або самі про себе дбають, беруть відповідальність за себе і своє життя або повертаються назад, бо іноді нити про невдачі і звинувачувати матір легше, ніж бути автором власного життя.
А Ви брали до уваги підсвідоме знання історичної ретроспективи своїх пацієнтів? На терирорії України упродовж усіх десятиліть ХХ стріччя були які "ТРУДНОЩІ!": 1- енономічни труднощі, 2- 1-шв Світова, 3 - Голодомор, репресії, полонізація, 4 - прихід перших совітів, 5 - 2-га Світова, 6- Голод 47 року, партизанська війна до 1956: 7 - Хрущов зі своєю кукурудзою, 8 - дисидентський рух і репресії, 9 - у 80-х немає маска, проблема з хлібом та іншими речами. 10 - перебудова і часткове повернення до свідомості. І накінець - лібералізація перетину кордону, відміна закону "виїздного права", Люди відчули свободу і починаючи з 1988 року першими, масово, полетіли у вирії гебреї, а десь на початку 1990-х масово почали їхати українці. У 1994 США дозволяє громадянам України грати в лотерею "Зелена карта". Не маю під руками офіційної статистики але можу вам сказати. У 1990 році у США проживало 936 тис, українців (це практично без 4-ї хвилі імігрнтів) , а згідно перепису 2020 - вже є 1250 тис/ (числа можуть буди +/- з незначними відхиленнями.
Люблю слухати Ларису Дідковську.Розумні думки,висловленні завжди з позитивом і спокоєм…Дякую.
Дякую за гостю ! Цікавий та корисний контент 💙💛
Дякую за відео. Виїжджала в пошуках безпеки, кращої матері не шукала, переживаю тотальну втрату всього життя, а повернутись не можу навіть на відносно безпечні території, бо особисто мені вони - безперечно досі небезпечні.
Дякуємо Вам за те, що поділилися з нами ❤
Дуже вас розумію, якась схожа історія
Пані Ларисо дуже гарна мова і зрозуміла чому ми в Європі ? Чому я в Європі ? Зразу поїхала на заробітки і купила дві квартири . Слідом вийшла заміж і жила з чоловіком бо чоловік мій німець . Прожила багато років в Німеччині . Що я відчуваю ? Робота дім і дім робота . За всі роки ми різні і ми ніколи і хто мене читає ніколи не влиємось в цей світ . Ми різні .
Чи воно того було варто? Не відомо. В мене є родичі-емігранти, часом думаю про це
До початку повномаштабної війни я хотіла емігрувати й можити кілька років в іншій країні чисто з цікавості та для нового досвіду. Після - морально не годна виїхати. Маю почуття відповідальності: ніби я напризволяще лишу свою країну в найскрутніший момент.
Ти хотіла виїхати із за цікавості то це мабуть можна зробити будь коли.Але багато хто із за матеріальних чи інших проблем це роблять.
@@oneflower3080 багато хто робить, багато хто ні. Наявність якихось проблем не визначає силу мотивації людини, її внутрішній ціннісній конструкт та спосіб дій людини. До прикладу, в мене були матеріальні проблеми, я їх змогла вирішити і без зовнішньої міграції. Тому думаю все визначається внутрішніми цінностями та пріорітетами.
@@oneflower3080ви праві, з матеріальних проблем, знаю, виїхало багато пенсіонерів з мінімальною пенсією, на яку в Україні не можна прожити. Я їх за це не засуджую.
Аналогічна ситуація. Зараз в Україні, мені особисто, важко жити. Але поки є де жити, я не розумію, як я можу виїхати зі своєї країни в найскрутніший час 😮
@olhalarina Вам самій важко виживати, але ви вважаєте, що якимось чином дуже допомагаєте країні? Ох, справді?
Чудова спікерка. Як емігрантка останньої хвилі в Каналу, мені все дуже відгукнулося. Видно, що лбдина глибоко в цій темі❤
Щиро дякуємо Вам. Хай ваше канадське життя добре складається ❤
Хай у вас все складеться, це дуже непросто
Будучи давно в еміграції, я швидше бачу масууууу людей, які блискуче влаштувалися в Німеччині, проте дуже низький соціальний статус мали в Україні. А в еміграції, навпаки.
Маю такий же досвід. В Україні не могла працювати за освітою, бо беруть лише своїх. А за кордоном двері відкриті, якщо знаєш мову і маєш компетенції.
В еміграції можна брехати про свій успіх ніхто ж неперевірить, люблю читати історії успіху наших біженок, а насправді їхні діти 3 рік в одному класі сидять, це катастрофа і бігають прискорені.
@Крєвєткавбункертут ви трохи лукавите, ніхто не перевіряє? Це як? А як беруть на роботу, як оцінюють твій досвід?і
@@annalysenko2632Тут теж на гарну посаду, беруть своїх
Вже роками існує обґрунтована аналіза імміграційних хвиль. Класифікація яких базується на основі чисельності імігрантів (зокрема стосовно США). «Хвиля» тоді є хвилею коли це число сягає тисяч. Звичайно, ці хвилі мають свою періодизацію яка повʼязана із перебігом геополітичних подій в регіоні. 2-га хвиля має назву «державницька» або «стрілецька». 3-тя - політична. 4-та «економічна»або «вільна» і 5-та -це вже «біженці». Я вперше почув що хтось визначає шість хвиль еміграції. Про еміграційні хвилі все докладно описано в книзі проф. Коропася і в книзі «Енциклопедія Української Діяспори» Т.1., США, книги 1 (А-К), 2 (Л-Р), 3 (С-Я), 4 (я виправлення та Доповнення). Окрім того є веб-сайт де чітко подано статистику стосовно усіх іміграційних періодів. Згаднл офіційної статисти Бюро перепису населення США. І ще одно іноді прості робітники. Зокрема один із моїх співрозмовників, тракторист в Ураіні, сказав : «повертаюся в Україн» на моє запитання - Чому? Його відповідь - « я себе тут не знаходжу». Після довшої розмови я зрозумів тут він немає з ким говорити і з ким просто по-сусідству сісти і випити. Тому такий стан невлаштованості є присутній не тільки у людей що посідали вищі професійні посади.
Є побутове розуміння еміграції (Після довшої розмови я зрозумів тут він немає з ким говорити і з ким просто по-сусідству сісти і випити), є наукове. Еміграція досліджувалась істориками, соціологами, демографами, філософами. Але Ви точно не знайдете масштабного дослідження еміграції з погляду психології. Вже є шість хвиль української масової еміграції, кожна з яких налічувала сотні тисяч. У першій книзі "Психологія потенційного емігранта" трилогії про психологію еміграції про це згадується, з посиланням на наукове джерело. Більш детально психологія різних хвиль української еміграції буде описана у третій книзі "Соціально-культурна адаптація в імміграції. Частина друга", яка в роботі. А "Соціально-культурна адаптація в імміграції. Частина перша" виходить з друку у серпні цього року.
Зацінила посилання на словник безбарєрності в описі. До пані Лариси є багато питань, але книгу куплю. Вважаю, що зараз дуже доречні фундаментальні дослідження і праці про українську еміграцію.
Дякуємо Вам 😊 Наша команда старалася. Ми всі вчимося ❤
Дякую! Дуже цікаво, грамотно і відверто. Мені дуже не вистачало систематизованої інформації в цьому питанні. Тепер маю мотивацію дізнатися більше … щиро дякую !!!😊😊😊
, вподобайка і щире дякую пані Ларисі! Вона єдина хто розкрила такі теми, які боляче навіть усвідомлювати і зізнаватися самому собі. Дуже важкі і неймовірно болючі, але дякую, бо це дійсно було дуже важливо почути ! 🙏
Все, про що сказано я пережила і маю власний досвід. Дякую за дуже цікаву та корисну розмову.
В мене було і гарне житло і робота і можливості... Але всі ці досягнення не мають значення без родини. Мій рай там де моя родина... В Україні є багато потреб і недоліків, але мені комфортніше бути тут разом із своєю родиною. А недоліки... Вони завжди будуть... Хто що бачить...
Дякую за цікаву інформацію і чудову розмову ❤
Дякую за чудову гостю і гарну розмову. Дуже болюча тема😢. Живу на Харківщині, не виїжджала
Щиро дякую за таку неймовірну гостю!
Тільки був запит в голові на ці теми . А тут ваше відео ❤ Дякую
Дуже дякую вам за вашу роботу. Відео дуже ТОПове.
У мене вимушена еміграція. Я це дуже відчуваю. Мені все дуже важко дається, постійно себе змушую. Мова йде важко, інтеграція важко, а повертатись нікуди
Ви знали куди їхали. І як доросла людина повинні розуміти, що на тарілочці Вам ніхтотнічого не піднесе. Для того щоб був результат в роботі та в мові потрібно потрудитись. Потрібна дисципліна. Ниттям, Ви тільки каміння собі під ноги кладите. Мова, наприклад вчиться 5 років, за умови, коли її регулярно вчити. Роботу можна теж знайти. Багато зто не має можливості по спеціальності працювати, так ідуть на курси в схожій сфері. А з часом, якщо є хист, то закінчують магістратуру. З професіями все простіше, так зазищати нфчого рокамиине треа, поойшов курсирік, а чи два і працюєш.
Дякуємо, що поділилися з нами ❤ маємо надію, що наше відео хоч трішки допомогло зрозуміти питання еміграції. Бажаємо, щоб Ви віднайшли свій дім, в якому Вам буде затишно і тепло
Що ви вкладаєте в поняття "повертатися нікуди"? Якщо ви втратили дім, чи не дай бог рідний населений пункт в окупації, то все одно будь-яке інше місце в Україні буде значно ближче і зрозуміліше Вам, аніж Німеччина чи Таїланд, хіба ж ні?
@@bachristusпереселення в Україні економічно не витягнути
Я живу і працюю 2 роки в Німеччині. Повністю згідна з пані Ларисою що кожен шукає за кордоном те чого не вистачає на рідній землі. В мене це були проблемні стосунки в шлюбі і потреба професійної реалізації. Тепер я щаслива в нових стосунках і успішно вдосконалююся за професією. Звичайно є труднощі в адаптаціїї як було сказано в інтерв"ю але при бажанні і підтримки зі сторони рідної людини все можливо.
Клас, я рада за Вас і хочу того ж самого і для себе!
Дякую Вашій гості. Пані Ларисо, Ви допомогли мені зрозуміти справжні причини моєї еміграції... Сердечно дякую.
А ще я дуже вдячна нашим діаспорам повсіх усюдах. Без їхньої допомоги нас би вже не було.
Не стикалися з діаспори, хоча дуже потребуючи. І не знаю навіть де такі проживають і чим займаються 🤔
@@Oksana-v5c Якщо Ви у США то придбайте Енциклопедію Української Діяспори
@@Oksana-v5cто поцікавтеся, це дуже велика робота та праця свідомих українців тут.
Дуже важливе та своєчасне відео, на мій погляд. Велике дякую! ❤💙💛🙏
Велике дякую! (рос.) = Дуже дякую.
@@Олег-т7р9э Я написала від щирого серця, думаю, це важливіше.
@@Олег-т7р9эя Вам більше скажу: якщо вже чіплятися, то і "дуже дякую" для багатьох мовознавців-пуристів вважається калькою😂
Тому я би не спішила виправляти інших в інтернеті, коли про це не просили і це дійсно не суттєво.
@@Олег-т7р9эз чого Ви взяли? Погуліть слово великий, воно є в укр.мові
Дякую за це відео. Хочу придбати цю книгу, а також всі наступні. Дякую за посилання на сторінку Лариси, вже відвідала її.
Дякую за гарну роботу
Не знаю, не розумію. Я живу в Києві, на початку війни, коли у нас тікали світ за очі у мене навіть думки такої не було. Причому не тільки з дітьми, рятуючи їх від війни. Бігли без дітей мого віку ,мені було у 22 році 65 років, і старші мене. Тікали бо страшно. Я не скажу що мені не було страшно, було. Спати лягала одітою, постіль не стелилв, на дивані підстилка, бо і собака спала зі мною, подушка і одіяло. Світер поряд на кріслі, щоб надіти не дивлячись. Сумка з самим необхідним біля дверей. Тижня через два, собі сказала чому я повинна боятися цих скотів!? Постелила чисту постіль, наділа свіжу нічну сорочку, і таки з своїм собаченям лягли спати. Йому також було страшно, спав під ковдрою, залізши мені під спину. Але кудись їхати, тікати такого і голову не приходило.
Дуже цікава бесіда! 👏👏🇺🇦♥️
Дуже дякую, цікавезний ефір! Воліли б записати інтерв'ю з пані Ларисою також для міжнародного видання!
Чудова розмова.
Дякую.
Дуже дякую за зустріч з пані Дідковською.Завжди пізнавально!
Дуже цікаво та актуально. Дякую!
Я також виїхала 10 років тому, дуже сумую, але зараз маю гарну роботу і заробіток. Можу дітям допомагати і себе лишається. В Україні мала свій бізнес 25 років, але якщо тебе ніхто не кришує, дуже важко утриматись! Не хочу навіть і згадувати про це!
Дякуємо за перегляд і за те, що поділилися з нами! Успіхів у Ваших починаннях :)
Дякую, гарна і спокійна, зважена розмова
Дякую всім за чудову передачу
Дякую за таку цікаву тему і таку цікаву гостю ❤
Ваш канал то моє відкриття,цього року ❤
Дякуємо за Вашу підтримку ❤
Дякую за поважну гостю. Коментар на підтримку каналу 💛💙
Дуже цікаво. Дякую, пані Ларисо.
Про конфлікти різних хвиль імміграції: основна причина - допомога (медичне страхування, кошти на їжу, швидкість і легкість отримання документів тощо), яку зараз отримують новоприбулі, і її відсутність для всіх попередніх мігрантів
Коли людина самостійно приймає рішення про еміграцію, в неї ж час і можливість для підготовки - мову вивчити, фінансову подушку підготувати, роботу пошукати. Воєнні мігранти в основному їхали в нікуди, часто з дрібними дітьми чи родичами похилого віку і обмеженим запасом особистих речей. Це прямо-таки досить різні ситуації. Було б добре, аби співгромадяни навчилися з повагою і розумінням ставитися один до одного.
Особливо сподобалася друга частина відео з прикладами різного ставлення до дій, поведінки..
З середини і до кінця інтерв'ю все більш цікавим й інформативним ставало для мене!
Дуже важлива розмова, дякую!
Важлива тема, гарно розкрита, багато цікавої інформації для роздумів. Дякую
Надзвичайно пізнавальне і корисне відео. Дуже дякую.
Нічого нового. Все старе як світ. Але всеодно приємно послухати і знати, що тебе хтось розуміє. Дякую😊
Мої батьки виїхали із трьома дітьми, із яких я старший. Іпотека по при яку кожен день фрукти на столі, завжди одіті та обуті, усе необхідне для життя є. Я би усіх звичайних робочих людей забрав за кордон. - Україна для заможних сімей (особиста думка) Усі, усі хто не має особистого житла і працелюбна людина, яка володіє якимсь ремеслом їдьте та влаштовуйтеся, особливо молоді сім'ї. Пані говорить про людей яким і в Україні краще живеться а ніж за кордоном.
Ключове, ви були молодою людиною, в інтерв'ю пані Лариса розповідає про різний вік та причини. Головна причина еміграції з 2014 року, це небезпека і страх за життя і вона триватиме ще довго, поруч з таким сусідом.
І я не згодна з вами, в Україні добре живуть багато людей, особливо хто знайшов себе, любить свою справу і добре її робить. Знаю багато людей робітничих професій, які дуже добре заробляють, більш чим я в своїй економіці. Але понти, ось біда наших людей, не бути гірше за когось. А так, всюди однаково, гроші правлять миром.
Конечно в Украине лучше. Это родина
цікаве інтерв'ю, деякі дуже несподівані аспекти еміграції та її першопричин для себе вважаю відкриттям ❤ однак одразу дуже помітна різниця поколінь... інклюзивність і не тільки середовища а й способу мислення вже відбувається, хоча мені 40 але перепрошую ))) це не є для мене "культурним шоком". Хотілося б ще попросити не називати людей з інвалідністю, людину з візочком або просто людину похилого віку - людьми з "обмеженими можливостями", це вже давно не ок. У всіх людей мають бути рівні можливості, це доволі дискрімінуючий вислів, і було б супер уникати його за можливості.
Ми додали до опису під відео словник інклюзивності ❤вчитися ніколи не пізно і ми всі теж вчимося. Дякуємо за Ваш коментар
5 років в еміграції. Дуже довго тривала моя депресія. Зараз перехід на заключну стадію прийняття.
Дякуємо, що поділилися з нами ❤ Бажаємо, щоб відчуття дому було там де Ви є
Нехай більше людей побачать цей відос !!1 🎉
Дуже гарне відео , дякую ❤
Чудове інтерв'ю !
Інтерв'ю цікаве, але дуже сумнівна теза про те, що можна зі сходу переїхати у західні регіони України. Ні, не можна, економічно це нереально для простої людини. Я викладач, мії оклад близько 11.000 грн. Як на ці гроші я можу зняти квартиру на заході України і прокормити дитину? Ніяк. В маленькому містечку або в селі роботи я не знайду. Закордоном жінки з дітьми отримують допомогу, і є робота, яка нормально оплачується, а в Україні ні. Тому ті, хто озвучує такі тези, наче відірвані від реалій життя в Україні.
В свою чергу додам. Я виїхала в Польщу з західної безпечної України, бо не могла переривати лікування дитини, а ліки в аптеках щезли. Думала, що на місяць-два, але ситуація з ліками не мінялася. А тут в рахунок обов'язкового страхування всі КТ, МРТ, аналізи, які змушують в Україні вилізати в кредитні кошти. Довелося звільнитися з держслужби і віддати орендовану квартиру. За 15 років оренди мені не піднімали ціну, могла якось викручуватися одна з двома дітьми. Тепер не бачу можливості простій людині на зарплату орендувати житло. В Польщі працюю, орендую теж, не отримую допомоги, бо дитині виповнилося 18, і почуваюся нормально. Що має мене мотивувати повернутися в Україну? На одному патріотизмі не виживеш.
Дякую за Ваш коментар. Теза про "можна зі сходу переїхати у західні регіони України" була вжита у конкретному реченні як приклад того, що емігранти попередніх хвиль вживають це як аргумент до людей, що виїхали зараз. Але ж наша гостя не засуджувала за це, лише навела як приклад перерозумінь і розриву між хвилями. У кожного свої обставини і свої причини та приводи. Кожна доросла людина сама приймає рішення про те, куди їхати чи не їхати. Я в перші дні теж виїхала до Польші і в соцмережах мені прилетіло, що поїхала зі Львова, але ж ті, хто засуджували не знали, що у мене батьки пенсіонери під Харковом і зйомна квартира у Львові, яку потрібно оплачувати. Легко засуджувати інших, важко слідкувати за собою.
@@V-Ts-h9g Чи пані Лариса щось говорила про те, що ті хто виїхав з економічних причин не є патріотами і є поганими, а ті хто бігли від війни то виключно патріоти? Як на мене пані Лариса не давала оцінку причинам еміграції. Нахіба ви пишете, що на одному патріотизмі не виживеш, ви виправдовуєте своє рішення поїхати з країни туди де вам простіше жити? .Це ваше рішення, і ніхто не повинен вас до чогось мотивувати, але не треба про патріотизм говорити в негативному сенсі.
Коли я своєму психологу говорила, що чогось не можу, то він питав чи я фізично не можу цього зробити, чи є інші причини?. Тому "простий" переселенець зі сходу, півдня України може знайти житло на заході, просто це житло буде не те на яке він розраховує. Наприклад багато сіл, де багато вільних хат і навіть є села, які закликають до них приїхати. Там безпечно і тому теза про те що можна залишитись в країні вона реальна. Але чи зможете ви жити в селі, в хаті де звичних зручностей немає, де треба направду зовсім міняти звичне життя, може школа, лікарня і магазини за декілька километрів, і люди зі своїм укладом, яке також відрізняється від звичного..? Тому так, теза про можливість переїхати в іншу частину країни вона фізично реальна, але морально і психологічно - не для всіх.
@@maySV7 Вибачте, а на які гроші жити в тій хаті у селі, за кілометри від цивілізації? І як дитині добиратися до школи? Як самотня жінка з дитиною має там виживати?
На скорости 1,5 слушать интересно. Благодарю ❤
Після 5 років життя в іншій країні я почала відчувати іншу країну - Аргентину як свою рідну. Сумую тільки за рідними та друзями. Але зараз є інтернет, тому можемо спілкуватися в відео через ватсап, телеграм. Виїхала в 44 роки. Зараз мені 54 роки і дякую Богові що вивів мене. Зараз моє рідне місто в росс.окупації. Так що якщо б не виїхала в 2014 році в Аргентину, то в 2022 році точно виїхала б кудись подалі від війни. Головне - це мир. А жити та пристосуватись та вивчити мову, знайти роботу можна в будь- якій країні та в будь-якому віці 🤗
Дякую Вам хай квітне український ютуб ❤
Дякую, крутий розбір, близька мені тема, бо я потенційна емігрантка