Новий революційний клас ХХІ сторіччя
Вставка
- Опубліковано 9 вер 2017
- Революційний клас ХХІ сторіччя
Як генерали мають звичку готуватись до минулої війни, так революціонери завжди готуються до вже минулої революції. Читають революційних класиків, вчать термінологію, а коли революція несподівано приходить - з’ясовують, що ні старим термінам, ні звичним концепціям вона не відповідає. І тоді революціонери мають два виходи: або закрити книжки, вийти на площу і зануритись в живу історичну стихію, вчитися у неї, або навпаки - високомудро оголосити цю революцію «неправильною», і боягузливо залишитися вдома, чекаючи «правильної».
Ліві революціонери так, здебільше, і зробили. Коли почався Майдан, організований явно не по-Марксу, ліві (які давно відзначались інертністю, обмеженим інтелектуалізмом та неготовністю до справжньої, несимулятивної боротьби) здебільше засудили Майдан як «реакційний», і просто самоусунулись. Внаслідок цього втратили історичний шанс, так не піднявшись із субкультурного болота на рівень політики.
Праві революціонери вчинили інакше, але зробили ту ж принципову помилку. Маючи наснагу до боротьби, вони стали передовим бойовим загоном Революції. Проте, так само спостерігаючи, наскільки сучасна українська нація початку ХХІ сторіччя не схожа на образ, до якого вони звикли у своїх історичних книжках, вони стали в позу «Ми - справжні воїни, ми - носії дійсного українського духу, а ті хом’ячки на площі - то просто натовп, який паплюжить наші символи». І в результаті, навіть отримавши після Революції суспільне визнання та квиток у велику політику, по суті, праві революціонери лишилися маргіналами.
Між тим на Майдані, на цій ключовій історичній сцені, про себе заявила жива, потужна і небезпечна революційна сила.
Які суспільні реалії її сформували, яким історичним законам вона підкорюється, з кого вона складається і чого прагне - про це була відкрита лекція в «Новому Вогні», прочитана 7 вересня 2017 року.
Роман Унгерн, записав Оссендовський:
Зло революции! ... Думал ли кто об этом, кроме французского философа Бергсона и просвещеннейшего тибетского таши-ламы?
Ссылаясь на научные теории, на сочинения известных ученых и писателей, цитируя Библию и буддийские священные книги, возбужденно переходя с французского языка на немецкий, с русского на английский, внук пирата продолжал:
- В буддийской и древней христианской литературе встречаются суровые пророчества о времени, когда разразится битва между добрыми и злыми духами. Тогда в мир придет и завоюет его неведомое Зло; оно уничтожит культуру, разрушит мораль и истребит человечество. Орудием этого Зла станет революция. Каждая революция сметает стоящих у власти созидателей, заменяя их грубыми и невежественными разрушителями. Те же поощряют разнузданные, низкие инстинкты толпы. Человек все больше отлучается от Божественного, духовного начала. Великая война показала, что человечество может проникнуться высокими идеалами и идти по этому пути, но тут в мир вошло Зло, о приходе которого задолго знали Христос, апостол Иоанн, Будда, первые христианские мученики, Данте, Леонардо да Винчи, Гете и Достоевский. Оно повернуло вспять колесо прогресса и преградило путь к Богу. Революция - заразная болезнь, и вступающая в переговоры с большевиками Европа обманывает не только себя, но и все человечество. Карма с рождения определяет нашу жизнь, ей равно чужды и гнев, и милосердие. Великий Дух безмятежно подводит итог: результатом может оказаться голод, разруха, гибель культуры, славы, чести, духовного начала, падение народов и государств. Я предвижу этот кошмар, мрак, безумные разрушения человеческой природы.
У своїй книзі «Роздуми про Французьку революцію» ( 1790р), Берк виклав свої переконання про те, що свобода може бути тільки в рамках закону й порядку, а всі реформи мають здійснюватись поступово, в еволюційний спосіб. Саме погляди Берка в тому числі вплинули на рішення британського уряду розпочати війну з Францією. Ще більш переконливо з нищівною критикою дій і поглядів французьких революціонерів виступив Берк у памфлетах з приводу тодішніх французьких подій.
Корінь зла мислитель вбачав у відстороненні від традицій і спадкових цінностей (в тому числі управлінських).
Берк вважав, що кожна революція безоглядно нищить духовні ресурси суспільства й культурно-ідеологічний набуток століть.
Радикалізму французьких революціонерів він протиставив британську конституцію та її засади:
турботу про політичну спадковість і природний розвиток;
повагу до політичних традицій і конкретних правових норм замість абстрактної ідеї закону, чи його сурогату духу закону.
Берк був переконаний, що будь-який перерозподіл власності завжди веде до множення в суспільстві несправедливості й загрожує соціальною катастрофою.