Я отримала кайф, коли якогось разу просто так зайшла до магазину і купила собі цілий торт. Без приводу, не тому що в мене день народження, не тому що я чекаю гостей, а просто бо мені захотілося торта і я його купила. Потім пішла ще далі і наважилася на неймовірну зухвалість: прийшовши додому, я не відрізала собі шматочок, щоб все інше сховати в холодильник, а просто взяла ложку і їла торт прямо з коробки - стільки, скільки мені хотілося. З'їла половину торта. Потім ще півроку не їла нічого солодкого і не тому що мене нудило чи я переїла, ні, я просто наїлася і задовольнила себе. Виявляється, так можна було. Нечувано!
Я називаю це "щепленням", коли не розділяють на рівні порції, щоби розтягнути задоволення, а зжирають, скільки влізе за раз, а потім- величезна пауза.. :)
О... Я теж так хочу! Київський торт ложкою їсти і щоб ніхто його не чіпав окрім мене. Але все ніде не бачу його в своєму містечку. Є не Рошен, але то не те.
Я так купила собі шоколадку з сім'єю і вперше не поділилась, а з'їла її сама, просто взявши і вкусивши, не ділячи, без якої небудь причини, це не було на вихідні чи за те, що я щось зробила, просто побачила шоколадку, ми купили її лише мені і я її просто з'їла, не ламаючи і не ділючись, саме кусала плитку. Після того мені настільки було добре, ви б знали, хоча мені всього 12-13 років було, я навіть не розуміла особливо чому. А ще так було, коли ми замовили улюблений торт в кондитера, не через свято чиєсь, а просто для себе. Тато його привіз і ми його з'їли і випили коли. Просто так, абсолютно. Після того я і 2 менших ще пару днів не просили нічого солодкого, бо ми просто не хотіли, ще і почали робити так частіше, просто тому, що хочеться. Це стало ключовим, чому я безмежно рада
вилікувалась від радянських харчових звичок, як тільки з'їхала від батьків, відчувала себе такою бунтаркою і анархісткою, коли їла страви, які вважадись "сезонними" не в "сезон", мандарини і олів'є у серпні, на новий рік салат з руколою і грушею, не тому, що святковий, а тому, що схотілося, виявилось, що я взагалі не люблю їсти шось із хлібом і купляю хліб раз на пару місяців, коли конкретно схотілось канапок чи грінок. Без жартів, це дійсно було важливою частиною сепарації, прийняття себе як самостійного дорослого, відчуття спроможності робити шо хочеш на своїй кухні
Моя мама добре попрацювала над цими травмами, але за хліб прямо в серце. Коли ми переїхали закордон, то ми почали їсти набагатооо менше хліба, дійсно лиш коли для бутерброду або іноді з супом, просто люблю смак хліба, коли він постояв в борщі чи супі і набрався водички, ну або ще сік з салату та юхку від тушеної картоплі з м'ясом хлібом помокати. Тоді я його їм. Але зараз згадала свого дідуся, який навіть макарони з хлібчиком їсть, від чого я була в шоці, коли маленькою побачила і спитала навіщо, макарони ж самі смачні та отримала лиш одну відповідь, що так треба і довго ще питала, а хто сказав, що так треба? Він так і не відповів
Я пам'ятаю, як в дитинстві батьки, а особливо, бабуся до БУДЬ-ЯКОЇ їжі клали хліб. Ну, з супами/борщем - це мені було зрозуміло, рідке з хлібом смачно. Але... картопляне пюре? каша? макарони?! Вдома мама хоч до макаронів хліб не пропонувала, бо макарони - це, власне, теж хліб. А коли до бабусі їздили, хліб був от прям до всього, і я добре пам'ятаю, як бабуся щиро не розуміла, чому я не хочу їсти картопляне пюре з хлібом. А я досі, в свої вже 35 років, щиро не розумію, як можна їсти картоплю з хлібом 😅
@@SofiiaBodnar-l9e Я теж макарони їм з хлібом. Хоча в сім'ї ніхто і ніколи так не робив. Ще й з мене всі сміялися. Казали що я їм хліб з хлібом. Я татові сказав що коли він їсть смажену картоплю. То це смішно. Бо він тоді їсть картоплю з картоплею. В салаті їдять капусту з капустою.....
Дякую за випуск. Місцями аж боляче від усвідомлення як глибоко засіли оті травми моїх бабусь, дідусів та батьків, які гасали за отими дефіцитами. А продукти ті і цінності не мали як продукти, ото лише щоби набадяжити того олів'є, шуби та бутербродів зі шпротами. А нормальну їжу везли із села, ледь піднімаючи сумки. Які там відпустки! Скільки того літа, треба ж до зими встигнути приготуватися, запастися. А бабусі..коли дивлюся фільми іноземні про паралельні часи, то плакати хочеться, порівнюючи наскільки важко "жили" цілі покоління українців. Виживали
НУ НЕПРАВДА Я З 1955 РОКУ. ПРАВДА ЩО М'ЯСО РІДКО БУЛО. ТІЛЬКИ ДОМАШНЯ КУРКА. СВИНЮ РІЗАЛИНА РІЗДВО. ЗИМА ХОЛОДНО. ХОЛОДИЛЬНИКІВ НЕ БУЛО. АЛЕ НАЙКРАЩИЙ КУСОЧОК ДАВАЛИ МЕНІ. АЛЕ Я ПОГАНО ЇЛА ВІДДАВАЛА КОТУ.
Дітей 50-60 смаколики маргарин столовий, 🍞 хліб білий із цукром,та олією,варенням Повсякденні страви борщ на воді,суп з пшоном, хліб кукудзяний, картопля печена кукурудзяний
Завжди рефлексую так само, коли іноземні фільми дивлюся! Я з Вами однієї думки, все правильно! Це інші можуть дивитися і бачити тільки сюжет, а багато хто дивується благами цивілізації, які були доступними в 60-ті, 70-ті закордоном, сумно за мам і бабусь, та й за інші покоління
Я тільки в минулому році зрозуміла, що можу їсти голубці хоч кожен тиждень, а не тільки на новий рік, як ми це робили родиною. Моє життя неймовірно змінилося. Марія з Сімферополя. 29 років...
І ще ми з чоловіком зараз на Новий рік робимо основну страву, два салата і якісь маленькі закуски. Так, щоб за день-два з'їсти без проблем, і щоб насолоджуватися святом, а не витрачати останні сили у плити
Років 5 тому, підчас застілля брат сказав що втратилась та ейфорія свята. бо голубці, котлети, печеня, салати стали буденністю,а не святковою прерогативою.
@@Катеринка-ф7в і в мене трішки таке є, тому можливо треба перефокусуватися з їжі на душевні розмови, і тоді ти знову будеш чекати і насолоджуватися святами заради цієї миті щоб просто поговорити.
Я родом з Заходу України. В мене, наче, і немає сакрального відношення до хліба, чи воно мінімум менше, ніж у старших людей з регіонів України, які постраждали від Голодомору. Але я ніколи не пробачу полякам наше розсипане зерно!
До речі, на Заході хоч і не було голодомору, але голод був. У людей відібрали землі і тримали в чорному тілі. Бабця розказувала, що їжі було настільки мало, що коли її сестру знайшли повішеною, батька забрали в тюрму, підозрюючи, що він вбив її, щоб не годувати. Виявилося, що дівчинку задушив і повісив сусідський хлопець, бо вона грозила, що донесе на нього за лайку (тоді за лайку саджали).
Так,серце країлось коли бачила як висипається наше зерно,слів не було...але я зі сходу,моя бабуся до глибокої старості в мішечку невиличкому зберігала сухарики (про всяк випадок),навіть коли вже було вдосталь їжі,бо пережила тяжкі часи без хлібу і воно викарбувалось в підсвідомості на все життя
На сьогодні поляки наші союзники. Крапка. На сьогодні по усій Європі є багато зросійщених та куплених поляків, німців, італійців і тп. Провокації ми маємо перетворювати на свою зброю, а не ширити свою вразливість
чай у нас заварювався в заварничку й додавався в склянку з окропом. окріп доливався в заварничок до втрати кольору розчину. коли я навчився читати, то читав все, що бачив. і побачив я на жерстяній баночці з чаєм інструкцію. і заварив по інструкції. і отримав від мами на горіхи, бо не можна було класти більше однієї ложечки, а за інструкцією у мене було чотири. так я пізнавав справжній смак чаю.😂
Я родичів пригостила справжнім чаєм. Наступного разу, прийшовши в гості, отримала "на горіхи", сказали що тепер пачки чаю вистачає тільки на тиждень, а раніше на місяць вистачало🙃. Зате не повернулись до "совєцького"...😊
@@Людмила_Петренкомало того, велика квстрюляка чаю і вони його варили чи що..але мені він казався як дитині смачний, поки батько зі словником нормальний не зробив
Вітання з Сумщини! На початку великого вторгнення ми відчули те ж саме. Коли не було логістики, бо страшно їздити в окуповані місця, то всі згадали "бабусину мудрість" стосовно запасів солі та інших продуктів. Саме сіль виявилася найпотрібнішою. Випадково вийшло так, що мама придбала незадовго до тих страшних подій цілу упаковку солі (посипати доріжки, щоб не було слизько). То ми вже роздавали усім, хто просив, безкоштовно. Я тоді на дещицю відчула, яка це сила впливу, що вже й говорити про тих, хто пережив голодомори...
Точно! Вітання з Харківщини! Мама завжди говорила, що повинні бути запаси солі, мила і сірників. На що ми сміялися і говорили, що війни ніколи не буде... А коли у лютому-березні 22го полиці в магазинах були пусті, як же згадалися ті слова. Хоча все швидко з'явилося знову, запас солі тримаємо))
Читаю Ваш коментар, і чогось сльози самі навертаються😢 Моя мама окупацію пережила Каже: я б ніколи не подумала,що з 2х літрів води,можна попити,помитись постірать труси і курей напоїти
Суми. Ті 2 місяця,коли не було нічого на полицях, щезла сіль,тим паче, Бахмутська. Часто не було й хліба. Особливо після обстрілів. З'явилася звичка тримати хліб у морозилці.
Пам'ятаю як моя сестра з чоловіком їздили в Москву і привезли звідти палку копченої ковбаси нашого харківського мя'сокомбіната. А в нас голі полки в магазинах та неймовірні черги, це середина 80-х.
Моя мама (із Запоріжжя) в москві стояла в черзі за ковбасою із Мелітополя і зачепилась там з якимось місцевим, що бухтів, типу, понаїхали тут, нашу ковбасу купують.
Мої батьки їздили в москву за нашою українською гречкою, аж посилками передавали. Це для мене таке щастя було, що нарешті гречки можна поїсти...шоколадкам так не раділа
Дивно читати, що з Москви везли гречку чи копчену ковбасу . А чому не везли із заходу України ? У середині 80- х того всього було вдосталь. Правда в кооперативних магазинах, а не в державних .
@@oksanadidur4597треба було мати гроші на покупки в кооп магазинах. Я жила в Дубно Рівненської області і сиров'ялену ковбасу в паперових упаковкх бачила на м' ясокомбінаті, де ми були на екскурсії. Цю ковбасу відправляли в Ленінград і Москву. І не було її і в кооп магазинах.
Бачила реальні тези від росіян про те, що "там такі ж люди", бо "на Новий рік вони теж будуть їсти олів'є і дивитися іронію судьби". Така собі побутова версія "ми одін народ". Олів'є звісно можна їсти, але цю його роль розуміти дуже важливо
Не було в совку культу олів'є, його ці самі пропагандони пізніше вигадали. І "іронію" не завжди показували, у 80-х її не було по ящику взагалі і я лише в 1993 побачив, що то таке, а раніше тільки пісні звідти траплялися.
До речі "олів'є" не поганий салат, якщо його нормально приготувати, а так як в совку ! Сам особисто його готую на свята. А таке лайно, як "з льогкім паром" взагалі ніколи не розумів ...
На щастя я знаю свої улюблені страви і вони з дитинства. Мама викручувалась як могла, через дефіцит продуктів, але готувала вона смачно. Мої улюблені страви: блінчики з капустою та грибами обжарені в яйці, вареники (особливо з капустою), смажені білі гриби зі сметаною, холодне з рибою, яку ловив тато. Я ось перечисляю це, і розумію що продукти, з яких готувались ці страви, були або вирощені самостійно, або знайдені в лісі/виловлені в річці. Мясо я не любила ніколи, але їла і їм досі. А от щодо хліба, то у нас в сімї хліб завжди цінували і цінують. Хліб не викидається, сушиться і використовуюється в майбутніх стравах, типу котлет, тощо. Я й сама не можу викидати хліб досі, а мені 27 і я не голодувала в дитинстві. Я засушую хліб і потім згодовую такі сушки собаці в селі, або віддаю птахам. Я ніколи не замислювалась, що це травма минулих поколінь. А зараз розумію, що мої однолітки, десь в Європі наприклад, точно робити такого не будуть. Бабуся мене досі питає при кожному телефонному дзвінку чи не голодна я. Та ще й перепитує "Точно?". Коли я думаю про Голодомор, який нашаровується на нинішній побут та звичаї людей, в мене мурахи по тілу. Я не можу зрозуміти українських борців за російське, за їхню мову/культуру, за булгакова, тощо. Ці люди відбиті від української історії. Я відчуваю що стаю соціофобом, тому що я не знаю як спілкуватись з такими. Бо мені болить, а їм напевно ні.
Я народилася в 70 році, ніхто з родичів не загинув під час голодоморів, жили дуже бідно, пам'ятаю весь час не було чим наїстися, злидні в багатодітній родині без батька - це звичайна справа. Пам'ятаю, як дала собі зарок у років 17-18 , що мої діти не знатимуть як це недоїдати чи й зовсім голодувати. Скільки себе пам'ятаю завжди було бажання мати запас їжі. Менші брати цього не розуміють, а я для себе це пояснюю так : по народженню я знаходжуся до поколінь переживших голодомор найближче, тому це якась генеетична передача пам'яті + недоїдання з дитинства посилило ситуаацію і бажання мати запаси їжі. Війна 2022 року лише підтвердила, що запаси потрібно мати, бо часи лихі та непередбачувані.
Спало на думку, що завдяки нашій генетичній памʼяті та історії, в Україні існує саме той, славнозвісний сервіс, різноманітність закладів і кухонь народів світу на надвисокому рівні ❤️
Я плакала, коли говорили про хліб, про те, якщо він впав, його треба поцілувати. В мене те саме в родині з батькової сторони. Я також це перейняла від батька, мені 38 років. Я маю маленьку домашню пекарню в Штатах і мені щоразу боляче, коли лишається хліб і його немає куди діти. Я все заморожую і потрошки їм сама бо рука не піднімається викинути. Щодо улюбленої їжі: борщ зі сметаною але не будь який, авокадо з хлібом і яйцем пашот, або просто яйця на око, вершкове масло, всі види хліба і різна випічка з листкового тіста але без кремів, люблю варену ковбасу і сосиски але тільки українські, вишню, черешню, манго.
Люблю стейк з помідорами, чіберекі та кавун. Щодо совєтського минулого - ми мали мʼясо на столі та більше продуктів завдяки прабабусі в селі. Прабабуся пережила голод завдяки закопаному мішку борошна. Завжди у нас був запас борошна, солі, мила та керосину. Не думала що це буде актуально в 22 році
У бабусі, яка мала один спогад про голодомор (вона 1930-го року народження), завжди був запас борошна, макаронів та сірників. А може і ще чогось, поосто ми-діти не навсе звертали увагу. І викидати їжу не можна було. Навіть все, що вродило треба було або з'їсти, або заготовити на зиму, або продати. Годувати всіх рідних, що зайшли до хати, теж був найсуваріший звичай. Мама багато таких звичок успадкувала бід бабці, ми посміювалися з цього. Але саме це допомогло моїм батькам вижити в Маріуполі.
Класний випуск! Дуже актуальна для мене тема, бо кожен раз мій тато (70 років) робить зауваження своїм онукам під час їжі, що: не можна говорити під час їжі, їсти треба швидко, не перебирати і не вибирати нічого з тарілки, нічого не залишати на тарілці, до чиста "вилизувати" тарілку, їсти багато хліба. А вони не розуміють, чому так. А тато не розуміє їх/нас. Це прямо дуже болюча тема((
Ви нагадали мені моє дитинство: у діда була дерев'яна ложка і, коли вся сім'я обідала якщо хтось із дітей починав розмовляти за столом міг отримати тою ложкою у лоба
Здивувало про спеції. І справді згадала, що в дитинстві вдома не було інших, окрім приправи «10 овочів», перцю та солі. Відповідно вся їжа на смак була майже однакова. Тепер же в мене манія на спеції, я скуповую все, що бачу, аби спробувати і зрозуміти, до чого воно пасує і чи мені смакує. Сучасна українська гастрономія справді перевернула мені смак до їжі, і я вже не можу їсти просто суп, просто котлети чи просто картоплю. Ще одне: в дитинстві змушували все їсти з хлібом. І я не розуміла чому, а потім здогадалася, що так просто «ситніше» - і аби менше зʼїсти. Плюс свіжий спечений хліб теж не було можна їсти - бо буцімто «кишки злипнуться», хоча насправді це через те, що свіжий хліб зʼїдять швидше. Дякую за випуск! Тепер я ненавиджу росію ще більше.
Ох, як же мене втомлює оце харчове насилля за столом. Коли вже наїлась, а їжі все ще багато лишилось (бо багато готують кожного разу, і все це багато ніколи не зʼїдається), і починається: "ну що ви сидите, ну візьміть оце. А оце чому ніхто не їв. Ось ще ковбаска та помідорчик". Зазвичай зупиняє лише фраза "не треба мене примушувати". Я розумію, що це такий тип турботи, але це дуже втомлює і місцями навіть дратує. Бабусі теж крихти зі стола збирали собі на тарілки. Дивувались, коли хтось підливу з тарілки не збирав. Мама моя не така стара, але досі питає чи є в мене з чоловіком вдома їжа. Хоча нам вже перевалило за 35 років. Батьки чоловіка досі щось купують і не їдять. Тримають на "чорний день".
ну, в умовах війни, відключення світла - має сенс щось запасати, що можна їсти готовим чи що довго не псується. у нас на районі і досі не всі магазини купили собі генератори - і коли відключення, то вони просто закриваються (це хлібний, наприклад). нічого не бачу поганого в раціональних запасах (не тільки їжі, інших речей, що можуть знадобитися в критичній ситуації)
Я з півдня і до сих пір памʼятаю, як прабабуся сказала мені малій змести крихти зі столу. Я звела на підлогу, бо всеодно ж підмітати, і такого прочухана отримала… 😅 і мої батьки і бабусі розповідали, які трави можна їсти, про всяк випадок. От вам і травма поколінь
Ох, ця лекція Стяжкіної потрібна, але, на жаль, має купу неточностей. По-перше, ні, не можна було зробити майонез, бо в рецепт йшла рафінована олія, а в совку, не повірите, це був дефіцит, продавалась тільки дуже пахуча нерафінована соняшникова (звісно ж) олія. Подібна історія з яйцями, вони були якимось страшенним дефіцитом, в місті, так точно, коли викидали в продаж, люди купували по 50-60 штук, це була звична справа, в мене старші куліжанки до нульових!! років вважали, що пляцок, де в рецепті більше 3 яєць - то дуже дорого. Чудова країна було, звісно(
Щодо олії - в точку! Вона цілком була прийнятна в салатах (окремо, не як складова соусу), але оскільки іншу дістати було дуже складно - часто на ній і смажили. Аромат був ще той!
Не лише в серіалах Якщо закінчується термін придатності у той же день викидають а не переклеюють , як в Україні Термін . У Корсунь Шевченківську навіть був завод куди звозили прострочену консервацію і переклеювали термін придатності Прострочена їжа шкідлива для організму людини
В мене був культурний шок, коли в 98-му потрапила у французьку родину. Я не розуміла, як можна сидіти цілий день за столом, куштувати одне блюдо за іншим, дискутувати за смакові поєднання, творити дійство з їжі.
У моєї прабабусі було чотири дочки, перші 5 років мого життя велику частину мого виховання здійснювали саму вони, 3 з них пережили другу світову ще будучи малими дітьми і дійсно ставлення до хліба в родині було сакральне. Я завжди їв добре, примушувати мене не треба було але була одна фраза суть якої запамяталася-"Якщо не доїси хліб то не добереш силу", це на стільки зайшло в голову що досих пір не доїсти хліб це для мене щось не можливе. І навіть якщо хліб зацвівся то завжди шукаю можливість не викинути його в смітник ,а віддати птахам чи залишити десь на природі для звірів.
Коли це було морозиво по 5 копійок? Найдешевше було по 7 з підгнившої полуниці, води і цукру. А хто пам"ятає радянську "каву", точніше кавовий напій з пересмаженого кореню цикорію або з ячменю? А кубічної форми пакети розсипного смердючого чаю, де пороху було більше, ніж самого листя? А довжелезні черги за манюсенькою баночкою майонезу, якщо ви не могли його отримати на роботі у продуктовому наборі перед святами? А поїздки до москви за дефіцитом? А жалюгідні столовки, пєльмєнні та кафе? Чудові були часи, що сказати! Дасть Бог, московити ще раз будуть жити в таких умовах.
Зернова кава, доречі, в моєму місті була, принаймні вже у 80-ті, обсмажені та зелена, її не дуже й то купляли, бо не було звички її вживати. З іншими продуктами ще залежало від років і місця проживання, але завжди і скрізь були черги за чимось нормальним
@@allaarbogast4023 А щопоганого в усвідомленому споживанні? Є безліч західних досліджень з приводу кільькості викинутих продуктів. Оті всі гаслла накшталт - купи самотній банан.
@@allaarbogast4023в Європі викидують продукти, яким не те шо свиней годувати можна, продукти такої свіжості в ле сільпо продаються… Мене це так шокувало під час життя там
А мені здається, що викидання великої кількості їжі це у першу черга не вміння відчувати потреби свого тіла (для дітей це ще ок), а по-друге якась не повага до праці інших людей.
Я народилася 2005 року, савок явно що не застала, але памʼятаю як коли мені було років 12, я певний час жила в французькій сімʼї. Для мене стало шоком те, що вони викидали в смітник хлібні крихти, і я, дитина, яка ніколи не знала голоду, тишком брала ці крихти, поки вони не бачили, і годувала ним пташок, для того щоб хоча б цей хліб не потрапив у смітник Дякую за такі випуски❤ Вони спонукають до рефлексії
Мені майже 30, але від бабусі і досі залишилось ось це відчуття страху викидання хліба. Кожного разу, коли залишається сухий шматок, думаєш, чи приготувати з нього грінки з яйцем, або віддавати комусь, щоб додали в кашу для песика. І також є постійні думки залишити його біля смітника, можливо якісь котики чи песики зʼїдять, хоча розумію, що навряд, бо він сухий… А щодо улюбленої страви, то дуже люблю салат з поєднанням курячої грудки і ананасу і, здається, міг би їсти його постійно, але з іншого боку розумію, що з часом все набридає і хочеться вже чогось іншого, особливо якщо споживати це системно.
Люблю шоколадні торти з горішками, маком і кремом з карамеллю 😊 Дякую за актуальний та цікавий випуск У нас дійсно проблеми з їжею і добре, що ми на шляху усвідомлення та прийняття цього факту. Ще може і до одужання дійдемо )
Люблю дивитись цей подкаст, і я завжди знала, що люблю їсти. Завдяки моїй неймовірній мамі я, живучи у райцентровому смт їла сациві, хачапурі та морепродукти з магазинів ,,Океан", привезених із відряджень. А тато готував неймовірно смачну ,,сиру ікру" з печених синіх. Зараз ми з донькою полюбляємо пасту з морепродуктами та різними соусами. Не пам'ятаю, щоб мене змушували у дитинстві їсти те, що не подобається, я або їла, або ні, бо ду-у-у-же надовго відвернуло від рисової каші з червоною підливою після шкільної їдальні . Дякую батькам, ненавиджу ностальгуючих за совком . Хочеться їм щоразу нагадвти, які труднощі та несправедливість були тоді, і просто відкрити таємницю, що все було краще, бо вони були молоді і смак життя був гостріший, а не саме життя краще.
ооо, згадав як в дитинстві любив магазинну ікру кабачкову.. бо їв її дуже рідко, а вдома влітку постійно готували ікру з кабачків але різали їх шматочками і виходив варений салат скоріше, ніж ікра...
Я люблю канапку, саме канапку з сирною намазкою, авокадо і слабосоленим лососем. Гаряча страва це моя любов, бабусин банош з підливкою з білих грибів і сметани, це вибух смаків, ароматів і райська насолода.
Вим'я мої мама і бабуся готували так, що це було суперсмачно. Але то у нас було рідко, бо мали кролів і курей, тому в основному їли те м'ясо, що мали. Загалом мені пощастило - бабуся за молодості працювала кухаркою при дуже високих посадовцях, то вона і з отих базових харчів завжди дуже смачно готувало, тому їжа то для мене завжди була двох категорій - насолода у бабусі і просто щось з'їсти у школі
@@oleksandrvashchenko6276 одна справа, коли ви можете піти і "вибрати собі вим'я" із асортименту, а інша (як було сказано у репортажі) - коли на прилавку було одне оте вим'я. Або, як я пам'ятаю у магазинах Миргорода середини 80-х - із "м'ясного" тільки смалець на всіх лотках холодильної вітрини.
У німців також є бережливе ставлення до їди - казали мені, що через голод у Німеччині під час війни. Натомість, у американців навпаки - викидають продукти без жодних докорів сумління (навіть «трішечки підсохлий» хліб, це в них як правила гігієни)
В Німеччині сьогодні серед молоді також бережливе ставлення до їже. Але з екологічних причин та задля збереження ресурсів: якщо їжа ще придатна , то її краще роздати , тому що на її виготовлення вже були витрачені паливо, вода, електроенергія тощо. Навіщо створювати попити і витрачати ресурс в смітник, якщо вже є вироблений продукт. нормальне явище ,якщо ти їдеш у відпустку а в тебе залишився хліб чи щось що може зіпсуватися до твого приїзду, або наприклад ти купив пачку печива , а воно тобі не сподобалося , ти пишеш в місцеву групу і хтось забирає продукти - витрачені ресурси не пропадають дарма
Я прожила в совку 20 років,тому пам'ятаю все. Моя мама працювала в торгівлі,тому перепробувала я всі делікатеси.Тому перебирала,як хотіла....Але хочу забути цю прокляту країну,прокляту систтему,яка згубила мільйони життів.
Дякую за чудову роботу,переслала всім друзям,зачепило капець,все так і було. Вишиванки ваші класні❤❤. Передивлюсь всі випуски цього циклу. Продовжуйте створювати такий цікавий контент😊😊
Зі спецій були тільки сіль та чорний перець. Я взагалі узнала, що перець буває різнокольоровим лише на початку 2000-них. Проте, якщо в столовій котлети були перчені, це було явна ознака, що вони зроблені з зіпсованого мʼяса.
Періодично бачу хейт в бік Клопотенка щодо реформи харчування. Я приготувала вдома декілька страв зі збірки рецептів, які він пропонує - вони класні та смачні. І я спробувала, що готують у школі - коли батьки сваряться - все по грамовкам і смачно, але проходить трохи часу, закуповують якісь дешеві продукти і знову ліплять фігню. Вимагайте від місцевої влади нормальних закупівель і дотримання рецептур, і буде смачно)
Насправді, тут проблема може бути не тільки в інгредієнтах - якщо повар в школі звик готувати абишо на від***бись (наприклад, каші-соплі з плаваючим поверх шматком масла - от хіба розмішати нормально і вчасно не можна було??), то за будь-яким рецептом з будь-яких інгредієнтів у такого "спеціаліста" теж вийде шопопало. А у Клопотенка, хоч часом дещо дивні поєднання трапляються, але дійсно все дуже смачно - я була б не проти постійно харчуватись за цим шкільним меню, тільки тричі на день)
3 місяці тому+11
Коли я усвідомила, що не знаю і не розумію, що мені подобається, а що - ні; що мені приносить задоволення, а що - ні; як це взагалі насолоджуватись чимось - в мене був такий шок, було дуже соромно, бо відчула себе неповноцінною людиною. Це було давно, тому зараз, на щастя, можу поділитись, що я люблю їсти: восени і взимку мені дуже подобається гарбузовий суп-пюре, заправлений болгарською бринзою та лимонним соком а ще чай зі свіжим грейпфрутом, медом, імбирем, анісом, гвоздикою та кардамоном; в теплі пори року люблю італійський салат з тунцем, а коли дуже спекотно, хочу цілими днями їсти лише арбуз; ну і обожнюю сирники та молочні здобні булочки з родзинками 😋
Та й цвітна капуста була делікатесом, не лише брокколі. Багато овочів й спецій тощо. Мама була завзятим ботаніком й виписувала всілякі сорти різних овочів нам на город, не всі цим займалися. Але ревень та мою улюблену цвітну капусту в нашому спекотному Криму, нажаль, було важко виростити. А от листовий салат то мене бабуся навчила їсти: вона за часів голодоморів за рахунок зелення вижила й в важкі дев'яності це знов згодилося, там й показала мені, як з нічого можна зробити салат або що листячкове зірвати, як в лісі зголодніла. Мій чоловік зараз наді мною з-за це шуткує, каже "ти як коза", але й знає, що й його цим листям прогодую, як станеться, бо й салати, й песто, й соуси, й начинки в мене давно з тим, що для деяких бур'яни та живі паркани.
@@Shopotykhivna а французи питають «ca va?” (Як іде?) щоб запитати як справи. А пішло це з середніх віків, коли питали, як у вас іде в туалеті, щоб знати, чи в гарному здоровʼї співрозмовник😅 тож хтось про «поїв», а хтось про «покакав»
Мені 27 і в моєму дитинстві новорічний стіл був максимально совєцьким, бо іншого і не чули. Я готую лише різдвяну кутю і мені вистачає, із солодким вином. Моя улюблена страва - домашні вареники) Вона наче мої українські гени активізує, які пригноблювалися роками зросійщення...
Новорічний стал так, хоча з кінця 00-х він почав змінюватись і ставати "багатшим". А от Різдвяний стіл був зовсім іншим, обов'язково кутя, і завжди намагались зробити 12 пісних (або майже пісних😅) страв😊 В 10-х це вже потроху почало відходити, 12 страв вже рідко робились, але кутя то всяте😊 А ще різдво святкували двічі і католицьке було якимось атмосфернішим для мене (бо для всіх навколо це було дивиною, а для мене норма, бо тато католик і мама для нього робила Різдвяну вечерю). Цьогоріч хочу нарешті в своїй сім'ї зробити 12 страв, різних вареників і максимально святкову атмосферу🥰
Я люблю їсти зранку хлібці підсушені із медом і вершковим маслом і кавою з горіхами і родзинками. На обід каша з м'ясом, яйцем чи рибою плюс салат , домашні пиріжки із цільнозернового борошна бездріджові(бо швидко робляться) . На вечерю борщ, бо там є і квасоля і всі овочі наші рідні. Або навпаки борщ на обід. Одним словом, я люблю їсти все. От що хочу, те і їм. Захотіла винограду зранку, пішла купила і наїлася. А мої батьки , які пережили голодомор дійсно негативно відносилися до зелені, сміялися, як я розказувала, що зелень корисна. Поважали дуже мясо і хліб. Робили завжди великі запаси, борошно мішок, цукру мішок. Я дивувалася, для чого? Тепер розумію
Дякую за відео. Сколихнули в мені купу спогадів. Й зайвий раз бажання подякувати моїй бабусі, дай їй боже здоров'ячка та довгих років, яка народилася в Голодомор, й змогла нас всіх прогодувати наприкінці 80-х, коли полиці в магазинах були порожні
Дякую, чудесний випуск❤ Я родом із заходу України, то трохи менше постраждала від радянської тоталітарної кухні. У нас і ревінь був, і коріандр (кулєндра по нашому)) на городі свій, і сушений в печі сир, і печена капуста. Але загалом - олівʼє катком проїхалося й тут, шо казати про велику Україну😢
@@ἈνδρέαςΧρυσός-ψ7ξ заперечувати мій особистий досвід - це тоталітаризм чистої води. Ще раз, по буквах, МОЯ рідна бабуся і пра, і всі сусіди-родичі, називали цю рослинку ревінь, крапка. Цю памʼять про моє власне дитинство не перебити гіпотетичними уявленнями чуваків в інеті "як мали би називати ревінь западенці ПО ПРАВИЛЬНОМУ". Западенщина - вона велика, чуваче. Це не лише австроугорська імперія з її креденсами та румамбарами😉
Я дуже люблю рибу, морепродукти та різноманітні овочі. Але, на жаль, в дитинстві на столі постійну були ті самі страви, купували ті самі продукти: багато картоплі, хліба та жирного мʼяса. В 17 років я зʼїхала від батьків і кардинально переглянула свій раціон. Зараз я мама, я не змушую свою дитину їсти, і стежу, що у її стравах було багато овочів та корисних білків і вуглеводів. Коли приїжджаю до батьків, то не можу їсти зі спільного столу: холодець, голубці, перемащені торти, Олівʼє з майонезом. Я відвикла від цього.
Який чудовий випуск. Я жив при совку, улюбленою їжею була смажена картопля. Така без приправ, без нічого, не у фритюрі смажена, а на сковороді під кришкою. Досі час від часу собі таке дозволяю, хоча розумію, що покоління яке не зазнало дефіцитів, не оцінить такий делікатес:) А своїм одноліткам пояснюю, що той самий хвалений "найсмачніший" пломбір сьогодні - це лише один з безлічі сортів морозива, які продаються в кожній сільській крамничці і то далеко не найпопулярніший.
Моя бабуся теж каже, що найсмачніший пломбір той, що був за совєтчини, хоча вона ненавидить совок. А тато їсть поруч морозиво і відповідає, що це того, що альтернатив не було, тому їй те морозиво досі найсмачніше
Смажена картопля це класика, але можна і "по-багатому" з цибулею та на смальці/салі. В дідуня її їли з прокисшим молоком, що аж комками бралося (кисляк, здається, називали)
Боже, як я в дитинстві любила роздивлятися бабусину "Книгу о вкусной и здовой пище"!!! А потім йшла їсти те, що в 8 років охрестила "гречка-вермішель-картопля", бо кожного дня на гарнір було щось з цих трьох.
Тільки згадували з друзями ці книги з кольоровими картинками якихось шаршированих помідорів, печені та тортів. В 90-х дітьми захлиналися слинею, а в нульових об'їдалися на свята.
Я тільки при Україні почула слово гарнір- додаток до основної страви-м'яса. М'ясо чи ковбаси були хіба що на нр та на паску. А так суп чи каша ото і вся їжа
Найбільші жахи совкового общєпіту - їжа у садочку та у школі: горохове пюре зі старого гороху, від якого тхне ригачками, салат з буряка, пиріжки з м'ясом у шкільному буфеті, страх які вонючі, котлети біс знає з чого. На щастя, мала бабусів у селі, що готували традиційні українські страви, полтавські і волинські: варенички, галушки, пироги, грибочки в перших і других стравах. Відлуння голодомору: бабуся завжди казала: як не доїси страву, тебе не приймуть до товариства чистих тарілок. Я думала: на біса мені здалося то товариство?...
Дуже любила бабусині пиріжки з квасолею і маком (така начинка), з цукровим буряком, з гарбузом (особливо коли гарбуз ще й приправлений чорним перцем). Все це солодкі пиріжки. Кролик (курка) тушковані з чорносливом просто неймовірні. Шкода, що не навчилася у бабусі готувати "коржі з гордою". Це спечений на пательні корж, розірваний на шматки, залитий конопляним молочком і запечений. Це було найулюбленіше блюдо в дитинстві. А ще мене пригощали приготованою звичайною лободою😮. Дуже смачно, головне Лобода має бути молоденька Не зовсім згодна з Євгеном щодо творчості. На мій погляд, тоді креативність зашкалювала, бо з нічого треба було зробити ВАУ😅 А чергу за бананами на Хрещатику пам'ятаю....
в нас на півдні бабуся готувала пиріжки й вареники з пасльоном, й досі іноді сумую за ними... розказав дружині, вона навіть здивувалась, що пасльон можна їсти..
Я пішла до школи у 1989 році, мені було 6 і я тоді мала тихий час, а потім продльонку. Дуже часто я замість сну просижувала у столовці з їжою або какао. Зазвичай це було какао, котре я не пила од малої. Я не любила молочні страви. В садочку мене вихователька змусила з'їсти манну кашу, я одразу ж їх виблювала до тарілки і після того мене не примушували. В школі ж я не повторювала, щоб не обблюватися. Сиділа в їдальні весь тихий час, потім починалася продльонка і я теж сиділа. Мені не дозволяла вчителька звідтіля йти. Діти робили домашку, а я все робила вдома. Була дуже втомлена й виснажена. Вчителька не зважала на прохання моєї мами не примушувати мене їсти і пити те, що я не хотіла.
Те ж саме. Сиділа в садочку біля булки півдня, а всі гралися. Мені не можна гратися, я булку не доїла. Так і сиділа коло тої булки поки мама з садочку не забрала.
Нажаль, в моєї мами все така сама радянщина в голові, в тому числі щодо їжі. І я в цьому росла вже у 90тих, примус їсти все, постійна травля за надмірну худобу і все інше. Наразі, мама зі мною в штатах, і як наслідок має цілий букет болячок із-за неправильного харчування, переїдання мучної їжі і відсутності вітамінів зі свіжих салатів. Це просто якась тюрма в голові.😢
Мені 42. Збереглося всередині, що яйця - це дефіцит і дорого, рецепт на 5 яєць - то не по хазяйськи, що червона риба - це для багатих і неймовірна розкіш, якщо вдома немає хліба - жах, ну а собі щось одній готувати чи купити, якщо інші в родині це не їдять, нераціонально. Потроху в собі це викорінюю, але перші думки досі такі, коли роблю закупи або думаю, що готувати.
Ой на славній Україні, в Радянськім Союзі Дожилися, доробились, як той віл у плузі. Доробились, бо керують у нас комуністи. Ой нема кому робити, є кому лиш їсти. Ой спаси нас, Боже, од тої напасти Ой нема кому робити, є кому лиш красти.
В мене було радянське дитинство. Я памʼятаю магазини для «инвалидов великой отечественной войны». Мій дідусь втратив ногу у 2 світовій і мав право купувати в таких магазинах. Я була в цьому магазині разом з дідусем і бабусею і потім довго мене бентежило питання: «Чому такі продукти не продають в інших магазинах?» Виходить, що людину винагороджували за героїзм тим, що давали доступ до звичайних продуктів харчування і туалетного паперу.
Хоч і зовсім не застав совєцький союз, проте розумію, наскільки за 70 років були прищеплені його наративи, що ми навіть зараз іноді відмовляємо собі у деяких доступних стравах оскільки вони в нашому розумінні «празднічниє». А випуск знятий дуже добре, повага авторам.
Я тільки як почала жити сама, то повністю дійшла до того, що я точно люблю і що не люблю. І який тип приготування люблю. Хоча вдома намагалися враховувати мій смак, але одночасно змушували їсти те, що я не люблю і на дух не переношу, бо це корисно і не треба продукти переводити. Я маю улюблені спеції, їх не багато, але завжди рада відкривати якісь нові додатки смаку. Хоча деякі продукти досі вважаю ознакою достатку та дуже рідко їх купую, як от м'ясо, наприклад, чи морепродукти. Але і не скажу, що дійсно люблю м'ясо і рибу, щоб страждати від їх відсутності в моєму житті. От скоро наварю собі вершкового супу з грибами та гарбузом! Оце буде кайф. Сама дійшла до цього рецепту і можу назвати це моєю улюбленою стравою, дуже горда за неї
Дуже цікавий випуск!) Не замислювалась, наскільки токсичним був вплив тоталітарної держави на кулінарні вподобання людини. Так, досі головне - чи не голодні діти? Роблю багато закруток, щоб "пережити зиму", звикла до калорійної їжі, тільки зараз передивляюся свій раціон. Ціную, коли ми родиною збираємося за гарно сервірованим столом і розмовляємо про все на світі і сміємося - це найкращі моменти)
я до речі помічаю як змінюються з часом мої смаки, бо раніше подобалося багато що з радянської кухні - ті ж новорічні салати, сосиски з гарніром, бутерброди... я підозрюю, що причина була в бідності та нестачі поживної їжі, я виросла в 90ті та вдома не вистачало білкової їжі, в основному їли гарнір з овочевим салатом та яєчню. тому сосиска в шкільній їдальні для мене була неймовірно смачною стравою, так само бутерброди з ковбасою або сиром або салати з майонезом на свята, де була курка або крабові палички. також я обожнювала в дитсадочку горохове пюре, зараз розумію що через високий вміст протеїнів. зараз в мене кращий раціон (є риба, сир, горіхи тощо), тому ця їжа вже не викликає таких сильних емоцій. солодке й досі не люблю, через забагато в дитинстві вуглеводів. хоча мені подобається випічка, але я зазвичай готую її сама і майже не додаю цукор, можу покласти пару чайних ложок меду і все. краще додати більше жиру, масла, горіхів.
Ви ж мед вбиваєте температурою. При таких умовах можна і цукор використовувати. Мед цінний тоді, коли не "пікся" на сонці, не настоювався в алюмінію чи пластику. Горохова каша завжди норм, якщо робити правильно.
Дуже цікавий випуск! Мені дуже подобається, що ви розмовляєте з різними людьми, запрошуєте різних експертів, виходить багато різнопланової інформації і отримуєш значно більше, ніж думаєш спочатку по назві відео.
З дитинства дуже полюбляю сир. І в мене була "шалена" мрія,що коли я виросту то в мене в холодильнику буде не менш ніж 3 вида сира одночасно 🫤 і так,я її здійснила. Але зараз я розумію шо це так сумно
з дитинства не їм молочні продукти: сир, сметану, вершки, протоквашу. І досі згадую, як бабуся весь час намагалась мене ними нагодувати. "Ну чому ти млинці без сметани їси? Це ж смачно! Спробуй! Ти просто не пробувала!" І я завжди ніяковіла від такої надмірної уваги до того, що я їм, а що ні. Мені навіть зараз здається, що я когось ображаю, коли відмовляюсь скуштувати щось з молочного...
Можливо Ви не любили саме сільську «молочку» яка трохи віддавала хлівом . От таку і я не можу . Але магазинну люблю , але не в Україні . Бо в українських молочних продуктах нема молока ,хіба що сироватка .
@@oksanadidur4597 а я Українську люблю😅 пробувала польське - 🤢 І воно робиться таки з молока - по селах збирають. До речі, яблука й грецькі горіхи також по селах збирають
@@AlicavstraneKoshmaro ну в Україні до війни теж по селах молоко збирали. І це був прибутковий бізнес для селян. Люди тримали по декілька корів заради цього.
Я люблю котлети по-київськи і салати з базиліком чи песто! Ще ніколи не відмовлюся від сендвічів з арахісовим маслом 🤤 Якщо ви не зрозуміли, чому тут цей коментар - додивіться відео до кінця) і чекаю на ваші історії про переосмислення їжі та улюблені страви ❤
Люблю домашню ковбасу, вареники з вишнями, штрудель з яблуками, пиріжки з маком. А ще молдавські плацинди, чеську рульку, італійське морозиво, грузинські хінкалі (особливо адаптовані під наш смак з сиром і навіть полуницею), німецький штолен. З напоїв глінтвейн і еспресо
я колись задумалась, що я люблю їсти тільки коли мене спитали інші люди, не я сама. і ухопилась я за щось знайоме - пюре з сосисками. сосиски пам'ятаю були дефіцитом. вже пізніше я закохувалась в страви, які випадково пробувала в кафе - паста болоньєзе чи клубний сендвіч, наприклад. чудовий випуск на подумать!
Люблю грінки з чорного хліба , натерті часником ))) Цвітну капусту з броколі, печені баклажани, паштет з квасолі. Зараз багато пізнаю, які рослини можна їсти, крім звичних, і завдяки Євгену вловила в собі тугу, коли думаю про те, що можна їсти кропиву, кульбаби, лободу, бадилля буряка. Навіть про квасолю, яку дуже люблю. Дякую за відео. Усвідомлювати себе з цієї сторони, і з цього усвідомлення створювати нові звички та традиції дуже цінно.
Про хліб влучно дуже сказано. Бабуся завжди лишала біля смітника зацвілий хліб, бо не могла його викинути. Я теж борюсь з собою, коли доводиться викидати зіпсований хліб, хоч іноді роблю це легко, але доволі часто просто морально важко та почуття провини, бо так привчили в дитинстві...
Мені теж важко викидати хліб. Баба увесь час повторює що буде голод бо так в біблії написано, коли кажу їй що голод вже був і ви його вже пережили, вона каже ще буде голод😬 І мені здається якщо я викину хліб, то це все через мене.
Багато що із сказаного дуже точно описує мою родину. Десь вже в 2000-х почали робити олів'є, коли схочеться. Мама розповідала, що не знає, що їм заважало робити це раніше. Просто якось на думку не спадало, що так можна. Спеції у нас в родині ніхто ніколи не любив. Я перша почала їх активно використовувати. І у мене в гостях всі мої кривились, бо їм іжа вся чимось воняє. Так само як і "кролячу їжу" вони не розуміють, мабуть, досі. З іншого боку, підозрюю, що моя мама себе в їжі не обмежувала під час вагітності мною, бо так, як я, харчі у нас ще ніхто не перебирав. І я безмежно вдячна, що мої батьки не чинили наді мною харчового насилля, і дозволяли не їсти того, що мені не подобалось. Мабуть, тому що батьки моєї мами теж її балували, і вона теж багато чого не любить. А люблю я картоплю. Це просто дар природи людині 😊 Ідеальна вечеря - це смажена картопелька і відро салата (зелені) з сіллю, орегано, часником та олією. Ну і риба, риба - то найкраще м'ясо. Можна нею замінити картоплю і теж буде ідеальна вечеря. До речі, теж із батьківських установок - обов'язково має бути гарнір (каша, макарони, картопля), бо "А тобі не жирно буде стіки м'яса за раз з'їсти? Тут же на три дні!"
В нашій родині олів'є ніколи не було сакральним. Головною стравою свят була курка запечена. І всі в родині мають свої смаки, які час від часу зазнають змін...
я люблю їсти: різноманітні страви з картоплі, морквяний пиріг, салати з чорносливом, квашену капусту, страви з вишні (пироги або компот), шоколад з горіхами🥰
Як ви класно підмітили щодо спецій я й досі не сильно вмію ними користуватись, бо завжди було тільки соль та перець. Вікно у світ у 80х був журнал burda там в кінці були рецепти половина інгредієнтів я, коли читала, навіть не мала уявлення, що це.
Коли в 90-ті ми з сестрою зростали, то шоколадні цукерки були дорогезним дефіцитом і з'являлись в домі виключно на Новий рік, тому все дитинство я мала мрію - великий пакет цукерок. Просто так, не на свято. У 18 років пішла працювати і з першої отриманої зарплати купила майже 2 кілограми цукерок. Всяких, різних. На дворі середина серпня, жара за 30+, а я біжу додому щаслива до нестями, що збулась моя мрія.
Я отримала кайф, коли якогось разу просто так зайшла до магазину і купила собі цілий торт. Без приводу, не тому що в мене день народження, не тому що я чекаю гостей, а просто бо мені захотілося торта і я його купила. Потім пішла ще далі і наважилася на неймовірну зухвалість: прийшовши додому, я не відрізала собі шматочок, щоб все інше сховати в холодильник, а просто взяла ложку і їла торт прямо з коробки - стільки, скільки мені хотілося. З'їла половину торта. Потім ще півроку не їла нічого солодкого і не тому що мене нудило чи я переїла, ні, я просто наїлася і задовольнила себе. Виявляється, так можна було. Нечувано!
Я називаю це "щепленням", коли не розділяють на рівні порції, щоби розтягнути задоволення, а зжирають, скільки влізе за раз, а потім- величезна пауза.. :)
О... Я теж так хочу!
Київський торт ложкою їсти і щоб ніхто його не чіпав окрім мене. Але все ніде не бачу його в своєму містечку. Є не Рошен, але то не те.
Я так купила собі шоколадку з сім'єю і вперше не поділилась, а з'їла її сама, просто взявши і вкусивши, не ділячи, без якої небудь причини, це не було на вихідні чи за те, що я щось зробила, просто побачила шоколадку, ми купили її лише мені і я її просто з'їла, не ламаючи і не ділючись, саме кусала плитку. Після того мені настільки було добре, ви б знали, хоча мені всього 12-13 років було, я навіть не розуміла особливо чому. А ще так було, коли ми замовили улюблений торт в кондитера, не через свято чиєсь, а просто для себе. Тато його привіз і ми його з'їли і випили коли. Просто так, абсолютно. Після того я і 2 менших ще пару днів не просили нічого солодкого, бо ми просто не хотіли, ще і почали робити так частіше, просто тому, що хочеться. Це стало ключовим, чому я безмежно рада
@@АлександрДзеньдзюк а воно і правда працює :)
Я так з коробкою морозива зробила, це такий кайф сидіти їсти його ложкою не розділяючи на порції, а особливо ні з ким не ділитись😋
вилікувалась від радянських харчових звичок, як тільки з'їхала від батьків, відчувала себе такою бунтаркою і анархісткою, коли їла страви, які вважадись "сезонними" не в "сезон", мандарини і олів'є у серпні, на новий рік салат з руколою і грушею, не тому, що святковий, а тому, що схотілося, виявилось, що я взагалі не люблю їсти шось із хлібом і купляю хліб раз на пару місяців, коли конкретно схотілось канапок чи грінок. Без жартів, це дійсно було важливою частиною сепарації, прийняття себе як самостійного дорослого, відчуття спроможності робити шо хочеш на своїй кухні
Цікаво) Я теж мав таке відчуття, коли з'їхав від батьків.
Але хліб усе ж їм. Люблю його смак. Просто можу їсти свіжий хліб без будь-яких добавок
Моя мама добре попрацювала над цими травмами, але за хліб прямо в серце. Коли ми переїхали закордон, то ми почали їсти набагатооо менше хліба, дійсно лиш коли для бутерброду або іноді з супом, просто люблю смак хліба, коли він постояв в борщі чи супі і набрався водички, ну або ще сік з салату та юхку від тушеної картоплі з м'ясом хлібом помокати. Тоді я його їм. Але зараз згадала свого дідуся, який навіть макарони з хлібчиком їсть, від чого я була в шоці, коли маленькою побачила і спитала навіщо, макарони ж самі смачні та отримала лиш одну відповідь, що так треба і довго ще питала, а хто сказав, що так треба? Він так і не відповів
Я пам'ятаю, як в дитинстві батьки, а особливо, бабуся до БУДЬ-ЯКОЇ їжі клали хліб. Ну, з супами/борщем - це мені було зрозуміло, рідке з хлібом смачно. Але... картопляне пюре? каша? макарони?!
Вдома мама хоч до макаронів хліб не пропонувала, бо макарони - це, власне, теж хліб. А коли до бабусі їздили, хліб був от прям до всього, і я добре пам'ятаю, як бабуся щиро не розуміла, чому я не хочу їсти картопляне пюре з хлібом.
А я досі, в свої вже 35 років, щиро не розумію, як можна їсти картоплю з хлібом 😅
@@SofiiaBodnar-l9e Я теж макарони їм з хлібом. Хоча в сім'ї ніхто і ніколи так не робив.
Ще й з мене всі сміялися.
Казали що я їм хліб з хлібом.
Я татові сказав що коли він їсть смажену картоплю.
То це смішно.
Бо він тоді їсть картоплю з картоплею.
В салаті їдять капусту з капустою.....
@@lokotoku Ну це діло смаку, в мене дід просто все з хлібом їсть, навіть хліб з хлібом
Дякую за випуск. Місцями аж боляче від усвідомлення як глибоко засіли оті травми моїх бабусь, дідусів та батьків, які гасали за отими дефіцитами. А продукти ті і цінності не мали як продукти, ото лише щоби набадяжити того олів'є, шуби та бутербродів зі шпротами. А нормальну їжу везли із села, ледь піднімаючи сумки. Які там відпустки! Скільки того літа, треба ж до зими встигнути приготуватися, запастися. А бабусі..коли дивлюся фільми іноземні про паралельні часи, то плакати хочеться, порівнюючи наскільки важко "жили" цілі покоління українців. Виживали
НУ НЕПРАВДА
Я З 1955 РОКУ.
ПРАВДА ЩО М'ЯСО РІДКО БУЛО.
ТІЛЬКИ ДОМАШНЯ КУРКА.
СВИНЮ РІЗАЛИНА РІЗДВО.
ЗИМА
ХОЛОДНО.
ХОЛОДИЛЬНИКІВ НЕ БУЛО.
АЛЕ НАЙКРАЩИЙ КУСОЧОК ДАВАЛИ МЕНІ.
АЛЕ Я ПОГАНО ЇЛА ВІДДАВАЛА КОТУ.
Дітей 50-60 смаколики
маргарин столовий,
🍞 хліб білий із цукром,та олією,варенням
Повсякденні страви
борщ на воді,суп з пшоном, хліб кукудзяний, картопля печена
кукурудзяний
@@ГАННАЙОСИПВНАШКОРУДА
ТОЧНО хліб змочений в воді і посипаний цукром.
Я і зараз іноді згадую цей снікерс.
Ще сірий хліб посипаний різаною цибулею і политий олією.
Завжди рефлексую так само, коли іноземні фільми дивлюся! Я з Вами однієї думки, все правильно! Це інші можуть дивитися і бачити тільки сюжет, а багато хто дивується благами цивілізації, які були доступними в 60-ті, 70-ті закордоном, сумно за мам і бабусь, та й за інші покоління
Я тільки в минулому році зрозуміла, що можу їсти голубці хоч кожен тиждень, а не тільки на новий рік, як ми це робили родиною. Моє життя неймовірно змінилося. Марія з Сімферополя. 29 років...
І ще ми з чоловіком зараз на Новий рік робимо основну страву, два салата і якісь маленькі закуски. Так, щоб за день-два з'їсти без проблем, і щоб насолоджуватися святом, а не витрачати останні сили у плити
@moconamodoki4187привіт Криму з Києва
Не манди,ма
Років 5 тому, підчас застілля брат сказав що втратилась та ейфорія свята. бо голубці, котлети, печеня, салати стали буденністю,а не святковою прерогативою.
@@Катеринка-ф7в і в мене трішки таке є, тому можливо треба перефокусуватися з їжі на душевні розмови, і тоді ти знову будеш чекати і насолоджуватися святами заради цієї миті щоб просто поговорити.
Я родом з Заходу України. В мене, наче, і немає сакрального відношення до хліба, чи воно мінімум менше, ніж у старших людей з регіонів України, які постраждали від Голодомору. Але я ніколи не пробачу полякам наше розсипане зерно!
До речі, на Заході хоч і не було голодомору, але голод був. У людей відібрали землі і тримали в чорному тілі. Бабця розказувала, що їжі було настільки мало, що коли її сестру знайшли повішеною, батька забрали в тюрму, підозрюючи, що він вбив її, щоб не годувати.
Виявилося, що дівчинку задушив і повісив сусідський хлопець, бо вона грозила, що донесе на нього за лайку (тоді за лайку саджали).
Підтримую, це було фізично боляче бачити, особливо враховуючи, якою ціною те зерно зараз дістається
Так,серце країлось коли бачила як висипається наше зерно,слів не було...але я зі сходу,моя бабуся до глибокої старості в мішечку невиличкому зберігала сухарики (про всяк випадок),навіть коли вже було вдосталь їжі,бо пережила тяжкі часи без хлібу і воно викарбувалось в підсвідомості на все життя
Скажи дякую зеленій владі за це.
На сьогодні поляки наші союзники. Крапка. На сьогодні по усій Європі є багато зросійщених та куплених поляків, німців, італійців і тп. Провокації ми маємо перетворювати на свою зброю, а не ширити свою вразливість
чай у нас заварювався в заварничку й додавався в склянку з окропом. окріп доливався в заварничок до втрати кольору розчину. коли я навчився читати, то читав все, що бачив. і побачив я на жерстяній баночці з чаєм інструкцію. і заварив по інструкції. і отримав від мами на горіхи, бо не можна було класти більше однієї ложечки, а за інструкцією у мене було чотири. так я пізнавав справжній смак чаю.😂
Маю такий самий досвід, заварили чай за інструкцією і офігіли, це, виявляється, смачно!
Я родичів пригостила справжнім чаєм. Наступного разу, прийшовши в гості, отримала "на горіхи", сказали що тепер пачки чаю вистачає тільки на тиждень, а раніше на місяць вистачало🙃. Зате не повернулись до "совєцького"...😊
Той чай що давали в місцях харчування, то були помиї.... Так , вдома через дефіцит теж не клали багато заварки, але ж був смачніший.
@@Людмила_Петренкомало того, велика квстрюляка чаю і вони його варили чи що..але мені він казався як дитині смачний, поки батько зі словником нормальний не зробив
Я пам'ятаю той радянський грузинський чай, він на смак був ніякий ...
Вітання з Сумщини! На початку великого вторгнення ми відчули те ж саме. Коли не було логістики, бо страшно їздити в окуповані місця, то всі згадали "бабусину мудрість" стосовно запасів солі та інших продуктів. Саме сіль виявилася найпотрібнішою. Випадково вийшло так, що мама придбала незадовго до тих страшних подій цілу упаковку солі (посипати доріжки, щоб не було слизько). То ми вже роздавали усім, хто просив, безкоштовно. Я тоді на дещицю відчула, яка це сила впливу, що вже й говорити про тих, хто пережив голодомори...
Точно! Вітання з Харківщини! Мама завжди говорила, що повинні бути запаси солі, мила і сірників. На що ми сміялися і говорили, що війни ніколи не буде...
А коли у лютому-березні 22го полиці в магазинах були пусті, як же згадалися ті слова. Хоча все швидко з'явилося знову, запас солі тримаємо))
Читаю Ваш коментар, і чогось сльози самі навертаються😢
Моя мама окупацію пережила
Каже: я б ніколи не подумала,що з 2х літрів води,можна попити,помитись постірать труси і курей напоїти
А чого сіль? Що в ній такого,це ж не їжа. Я наприклад нічого не солю
@@marianemashkalo4182 ну от тому що ви не солите, тому і не розумієте. Сіль додає смаку стравам, за її рахунок страви смачніші.
Суми. Ті 2 місяця,коли не було нічого на полицях, щезла сіль,тим паче, Бахмутська. Часто не було й хліба. Особливо після обстрілів.
З'явилася звичка тримати хліб у морозилці.
Не знаю хто як, а я весь час роздивлялася вишиванки😅 Вони неймовірні😍😍😍
Таааак!)))))) Просто якесь свято для очей! Цікаво, це брендові чи авторські?
Аналогічно, очей від них не відвести, така краса!
Тааак😍😍😍
Я теж😊
❤❤
Thank you very much for very interesting news and update. Glory to Ukraine!!! New York, USA 💛💙💯🙏🗽🗽🗽
Glory to the HEROES!
Hello friend! 🇺🇸🌻
Пам'ятаю як моя сестра з чоловіком їздили в Москву і привезли звідти палку копченої ковбаси нашого харківського мя'сокомбіната. А в нас голі полки в магазинах та неймовірні черги, це середина 80-х.
Моя мама (із Запоріжжя) в москві стояла в черзі за ковбасою із Мелітополя і зачепилась там з якимось місцевим, що бухтів, типу, понаїхали тут, нашу ковбасу купують.
Мої батьки їздили в москву за нашою українською гречкою, аж посилками передавали. Це для мене таке щастя було, що нарешті гречки можна поїсти...шоколадкам так не раділа
пісєц. Все повторюється знову--черешню крадуть, зерно крадуть, фрукти крадуть, мінерали крадуть.
Дивно читати, що з Москви везли гречку чи копчену ковбасу . А чому не везли із заходу України ? У середині 80- х того всього було вдосталь. Правда в кооперативних магазинах, а не в державних .
@@oksanadidur4597треба було мати гроші на покупки в кооп магазинах. Я жила в Дубно Рівненської області і сиров'ялену ковбасу в паперових упаковкх бачила на м' ясокомбінаті, де ми були на екскурсії. Цю ковбасу відправляли в Ленінград і Москву. І не було її і в кооп магазинах.
Бачила реальні тези від росіян про те, що "там такі ж люди", бо "на Новий рік вони теж будуть їсти олів'є і дивитися іронію судьби". Така собі побутова версія "ми одін народ". Олів'є звісно можна їсти, але цю його роль розуміти дуже важливо
Не було в совку культу олів'є, його ці самі пропагандони пізніше вигадали. І "іронію" не завжди показували, у 80-х її не було по ящику взагалі і я лише в 1993 побачив, що то таке, а раніше тільки пісні звідти траплялися.
До речі "олів'є" не поганий салат, якщо його нормально приготувати, а так як в совку ! Сам особисто його готую на свята. А таке лайно, як "з льогкім паром" взагалі ніколи не розумів ...
@@ЄвгенійСарана ++++
Iронiя в тому, що "Iронiя" вкрадена
Сто років вже не готуємо олів'є.
На щастя я знаю свої улюблені страви і вони з дитинства. Мама викручувалась як могла, через дефіцит продуктів, але готувала вона смачно. Мої улюблені страви: блінчики з капустою та грибами обжарені в яйці, вареники (особливо з капустою), смажені білі гриби зі сметаною, холодне з рибою, яку ловив тато. Я ось перечисляю це, і розумію що продукти, з яких готувались ці страви, були або вирощені самостійно, або знайдені в лісі/виловлені в річці. Мясо я не любила ніколи, але їла і їм досі. А от щодо хліба, то у нас в сімї хліб завжди цінували і цінують. Хліб не викидається, сушиться і використовуюється в майбутніх стравах, типу котлет, тощо. Я й сама не можу викидати хліб досі, а мені 27 і я не голодувала в дитинстві. Я засушую хліб і потім згодовую такі сушки собаці в селі, або віддаю птахам. Я ніколи не замислювалась, що це травма минулих поколінь. А зараз розумію, що мої однолітки, десь в Європі наприклад, точно робити такого не будуть. Бабуся мене досі питає при кожному телефонному дзвінку чи не голодна я. Та ще й перепитує "Точно?". Коли я думаю про Голодомор, який нашаровується на нинішній побут та звичаї людей, в мене мурахи по тілу. Я не можу зрозуміти українських борців за російське, за їхню мову/культуру, за булгакова, тощо. Ці люди відбиті від української історії. Я відчуваю що стаю соціофобом, тому що я не знаю як спілкуватись з такими. Бо мені болить, а їм напевно ні.
Я народилася в 70 році, ніхто з родичів не загинув під час голодоморів, жили дуже бідно, пам'ятаю весь час не було чим наїстися, злидні в багатодітній родині без батька - це звичайна справа. Пам'ятаю, як дала собі зарок у років 17-18 , що мої діти не знатимуть як це недоїдати чи й зовсім голодувати. Скільки себе пам'ятаю завжди було бажання мати запас їжі. Менші брати цього не розуміють, а я для себе це пояснюю так : по народженню я знаходжуся до поколінь переживших голодомор найближче, тому це якась генеетична передача пам'яті + недоїдання з дитинства посилило ситуаацію і бажання мати запаси їжі. Війна 2022 року лише підтвердила, що запаси потрібно мати, бо часи лихі та непередбачувані.
А в Польше и США - кто устроил Голодомор?))
Спало на думку, що завдяки нашій генетичній памʼяті та історії, в Україні існує саме той, славнозвісний сервіс, різноманітність закладів і кухонь народів світу на надвисокому рівні ❤️
Це така собі рефлексія, не просто кожен окремо проживає, а цілим суспільством😊
Як компенсація виходить…
До речі, ви праві! Ніколи не задумувалася над цим. Дякую за інсайт
та не існує "генетичної пам'яті", господи))) максимум "соціальне навчання"
Я плакала, коли говорили про хліб, про те, якщо він впав, його треба поцілувати. В мене те саме в родині з батькової сторони. Я також це перейняла від батька, мені 38 років. Я маю маленьку домашню пекарню в Штатах і мені щоразу боляче, коли лишається хліб і його немає куди діти. Я все заморожую і потрошки їм сама бо рука не піднімається викинути. Щодо улюбленої їжі: борщ зі сметаною але не будь який, авокадо з хлібом і яйцем пашот, або просто яйця на око, вершкове масло, всі види хліба і різна випічка з листкового тіста але без кремів, люблю варену ковбасу і сосиски але тільки українські, вишню, черешню, манго.
Велика подяка нашим славним воїнам ! Слава ЗСУ !
Люблю стейк з помідорами, чіберекі та кавун. Щодо совєтського минулого - ми мали мʼясо на столі та більше продуктів завдяки прабабусі в селі. Прабабуся пережила голод завдяки закопаному мішку борошна. Завжди у нас був запас борошна, солі, мила та керосину. Не думала що це буде актуально в 22 році
Добрий день, прочитавши ваш коментар, усвідомила, що, наче, сама його написала. Моя мама ідосі тримає запас мила, борошна і солі, їй 87 (
Мені 58. Мама і бабуні розповідали про жахи голоду. Запаси тримаю. Періодично частину круп віддаю птахам
У моєї свекрухи на горищі були чималі запаси мила, солі, сірників та смальцю...
У бабусі, яка мала один спогад про голодомор (вона 1930-го року народження), завжди був запас борошна, макаронів та сірників. А може і ще чогось, поосто ми-діти не навсе звертали увагу. І викидати їжу не можна було. Навіть все, що вродило треба було або з'їсти, або заготовити на зиму, або продати. Годувати всіх рідних, що зайшли до хати, теж був найсуваріший звичай. Мама багато таких звичок успадкувала бід бабці, ми посміювалися з цього. Але саме це допомогло моїм батькам вижити в Маріуполі.
Не впевнена, що актуально.
Класний випуск! Дуже актуальна для мене тема, бо кожен раз мій тато (70 років) робить зауваження своїм онукам під час їжі, що: не можна говорити під час їжі, їсти треба швидко, не перебирати і не вибирати нічого з тарілки, нічого не залишати на тарілці, до чиста "вилизувати" тарілку, їсти багато хліба. А вони не розуміють, чому так. А тато не розуміє їх/нас. Це прямо дуже болюча тема((
Ви нагадали мені моє дитинство: у діда була дерев'яна ложка і, коли вся сім'я обідала якщо хтось із дітей починав розмовляти за столом міг отримати тою ложкою у лоба
ох, згадую дитинство, коли мене намагались переконати, що кавун треба з хлібом їсти)))
@@80cahek 🤣🤣🤣🤣🤣🤣
@@80cahekмоя мама любить кавун з чорним хлібом. ніколи нам це не навʼязує, але іноді так робить
Так люблю ваші випуски-дослідження 🙏🏻 Мрію, щоб їх побачила купа людей ❤️
Your dreams comes true. I'm watching this program from New York, USA.💛💙
@@13lionzamazing❤. Thanks fo watching😊
@@КатеринаТригуб-и1м не мрійте, поширюйте
частенько надсилаю ваші відео в сімейну групу😉
Здивувало про спеції. І справді згадала, що в дитинстві вдома не було інших, окрім приправи «10 овочів», перцю та солі. Відповідно вся їжа на смак була майже однакова. Тепер же в мене манія на спеції, я скуповую все, що бачу, аби спробувати і зрозуміти, до чого воно пасує і чи мені смакує. Сучасна українська гастрономія справді перевернула мені смак до їжі, і я вже не можу їсти просто суп, просто котлети чи просто картоплю.
Ще одне: в дитинстві змушували все їсти з хлібом. І я не розуміла чому, а потім здогадалася, що так просто «ситніше» - і аби менше зʼїсти. Плюс свіжий спечений хліб теж не було можна їсти - бо буцімто «кишки злипнуться», хоча насправді це через те, що свіжий хліб зʼїдять швидше.
Дякую за випуск! Тепер я ненавиджу росію ще більше.
Я досі маю ті думки, що гарячий хліб не можна їсти. 😢
О, про "кишки злипнуться" це моя бабуся так завжди казала)
@@juliyakibkalo2585 і моя казала😂 здається нас десь намахали
Бред усе було я 71 го року все було ,де Ви проживали?
Я теж мала звичку все їсти з хлібом..
Ох, як же мене втомлює оце харчове насилля за столом. Коли вже наїлась, а їжі все ще багато лишилось (бо багато готують кожного разу, і все це багато ніколи не зʼїдається), і починається: "ну що ви сидите, ну візьміть оце. А оце чому ніхто не їв. Ось ще ковбаска та помідорчик". Зазвичай зупиняє лише фраза "не треба мене примушувати".
Я розумію, що це такий тип турботи, але це дуже втомлює і місцями навіть дратує.
Бабусі теж крихти зі стола збирали собі на тарілки. Дивувались, коли хтось підливу з тарілки не збирав.
Мама моя не така стара, але досі питає чи є в мене з чоловіком вдома їжа. Хоча нам вже перевалило за 35 років.
Батьки чоловіка досі щось купують і не їдять. Тримають на "чорний день".
ну, в умовах війни, відключення світла - має сенс щось запасати, що можна їсти готовим чи що довго не псується. у нас на районі і досі не всі магазини купили собі генератори - і коли відключення, то вони просто закриваються (це хлібний, наприклад). нічого не бачу поганого в раціональних запасах (не тільки їжі, інших речей, що можуть знадобитися в критичній ситуації)
Я з півдня і до сих пір памʼятаю, як прабабуся сказала мені малій змести крихти зі столу. Я звела на підлогу, бо всеодно ж підмітати, і такого прочухана отримала… 😅 і мої батьки і бабусі розповідали, які трави можна їсти, про всяк випадок. От вам і травма поколінь
Дуже цікаво.
А ваші вишиванки неймовірні!
Суспільне- ви робите чудові випуски на важливі теми. Дякую усій команді ❤
Суспільне має надавати правдиву інформацію а не видумувати
Ох, ця лекція Стяжкіної потрібна, але, на жаль, має купу неточностей. По-перше, ні, не можна було зробити майонез, бо в рецепт йшла рафінована олія, а в совку, не повірите, це був дефіцит, продавалась тільки дуже пахуча нерафінована соняшникова (звісно ж) олія. Подібна історія з яйцями, вони були якимось страшенним дефіцитом, в місті, так точно, коли викидали в продаж, люди купували по 50-60 штук, це була звична справа, в мене старші куліжанки до нульових!! років вважали, що пляцок, де в рецепті більше 3 яєць - то дуже дорого. Чудова країна було, звісно(
Це точно пляцок чорний принц фірмовий бо на 4 яйця і 500 мл кефіру. Зараз печу на 14 яєць пляцок то моя свекруха в шоці😅, але дуже любить його.
Щодо олії - в точку! Вона цілком була прийнятна в салатах (окремо, не як складова соусу), але оскільки іншу дістати було дуже складно - часто на ній і смажили. Аромат був ще той!
Смажили на смальцю. І це було корисніше. @@anna_fadeeva
@@kotulkin мені здається, що така складова, як достатньо потужний міксер, теж був не в кожної господині. То була розкіш.
@@BornToBeALoner не було достатньо потужного чи не потужного, просто - міксер, який зміг дістати))
Мені завжди стає фізично боляче, коли бачу як в американських серіалах хорошу їжу викидають
Не лише в серіалах Якщо закінчується термін придатності у той же день викидають а не переклеюють , як в Україні
Термін . У Корсунь Шевченківську навіть був завод куди звозили прострочену консервацію і переклеювали термін придатності Прострочена їжа шкідлива для організму людини
Насправді, нехай викидають. Їх треба розуміти.
Я не могла дивитись як торти кидають в обличчя або якісь такі штуки це як варварство сприймається. Ну як таке з їдою робити
А як кидаються їжею(? Бійки їжею це дикунство
Дякуємо за перегляд! Поділіться, чи відчуваєте на собі вплив політики СРСР щодо їжі та як само.
Підкажіть від кого вишиванка пані Олесі? Дуже гарна
Намагаюсь вже не відчувати, але рідні іноді просять на свято той "картопляний" салатік, так я його у себе в оточенні перейменувала.
В мене був культурний шок, коли в 98-му потрапила у французьку родину. Я не розуміла, як можна сидіти цілий день за столом, куштувати одне блюдо за іншим, дискутувати за смакові поєднання, творити дійство з їжі.
У моєї прабабусі було чотири дочки, перші 5 років мого життя велику частину мого виховання здійснювали саму вони, 3 з них пережили другу світову ще будучи малими дітьми і дійсно ставлення до хліба в родині було сакральне. Я завжди їв добре, примушувати мене не треба було але була одна фраза суть якої запамяталася-"Якщо не доїси хліб то не добереш силу", це на стільки зайшло в голову що досих пір не доїсти хліб це для мене щось не можливе. І навіть якщо хліб зацвівся то завжди шукаю можливість не викинути його в смітник ,а віддати птахам чи залишити десь на природі для звірів.
Дуже гарний цикл програм у вас. От зараз передивлююсь. І дуже потрібний! Дякую за підняті теми!
Коли це було морозиво по 5 копійок? Найдешевше було по 7 з підгнившої полуниці, води і цукру. А хто пам"ятає радянську "каву", точніше кавовий напій з пересмаженого кореню цикорію або з ячменю? А кубічної форми пакети розсипного смердючого чаю, де пороху було більше, ніж самого листя? А довжелезні черги за манюсенькою баночкою майонезу, якщо ви не могли його отримати на роботі у продуктовому наборі перед святами? А поїздки до москви за дефіцитом? А жалюгідні столовки, пєльмєнні та кафе? Чудові були часи, що сказати! Дасть Бог, московити ще раз будуть жити в таких умовах.
Bulo nibyto "fruktowe" morozywo cinoju i 5 kopijok, ale duzhe wzhe
wodjanyste.
W 60ch rokach pry sowitach to bulo...
Зернова кава, доречі, в моєму місті була, принаймні вже у 80-ті, обсмажені та зелена, її не дуже й то купляли, бо не було звички її вживати. З іншими продуктами ще залежало від років і місця проживання, але завжди і скрізь були черги за чимось нормальним
Напій "Курземе"
Так цікаво, я зараз каву цикорієм заміняю і дуже смачно мені…немає травми, не жила в СРСР..
так воно досі є. Якось там називається. Ціна, як на цикорій, який теж не дуже дешевий. Какао такої ж ціни.
Тригернуло багато речей, коли я зараз в Америці бачу як діти викидають багато їжі, то прямо боляче на фізичному рівні...
Так , і ще думка , що цими викинутими продуктами можна ж свиней годувати.
Так в совєтських школах і дитсадках робили.
@@allaarbogast4023 А щопоганого в усвідомленому споживанні? Є безліч західних досліджень з приводу кільькості викинутих продуктів. Оті всі гаслла накшталт - купи самотній банан.
@@allaarbogast4023в Європі викидують продукти, яким не те шо свиней годувати можна, продукти такої свіжості в ле сільпо продаються… Мене це так шокувало під час життя там
А мені здається, що викидання великої кількості їжі це у першу черга не вміння відчувати потреби свого тіла (для дітей це ще ок), а по-друге якась не повага до праці інших людей.
Я народилася 2005 року, савок явно що не застала, але памʼятаю як коли мені було років 12, я певний час жила в французькій сімʼї. Для мене стало шоком те, що вони викидали в смітник хлібні крихти, і я, дитина, яка ніколи не знала голоду, тишком брала ці крихти, поки вони не бачили, і годувала ним пташок, для того щоб хоча б цей хліб не потрапив у смітник
Дякую за такі випуски❤
Вони спонукають до рефлексії
Дякую вам за вашу історію і за те, що дивитесь!
А нічого поганого ви і не робили
Крихти птахам це прекрасно
Неймовірно цікавий випуск) Дуже Вам вдячний ❤Захоплений тим як «Суспіпільне» розвивається👍Дякую 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Щодо питання "Ти поїв?" - це 100%!
це питання ставлять скрізь по світу і про це дуже багато мемів в англомовному ютюб
Мені майже 30, але від бабусі і досі залишилось ось це відчуття страху викидання хліба. Кожного разу, коли залишається сухий шматок, думаєш, чи приготувати з нього грінки з яйцем, або віддавати комусь, щоб додали в кашу для песика. І також є постійні думки залишити його біля смітника, можливо якісь котики чи песики зʼїдять, хоча розумію, що навряд, бо він сухий… А щодо улюбленої страви, то дуже люблю салат з поєднанням курячої грудки і ананасу і, здається, міг би їсти його постійно, але з іншого боку розумію, що з часом все набридає і хочеться вже чогось іншого, особливо якщо споживати це системно.
Люблю шоколадні торти з горішками, маком і кремом з карамеллю 😊
Дякую за актуальний та цікавий випуск
У нас дійсно проблеми з їжею і добре, що ми на шляху усвідомлення та прийняття цього факту. Ще може і до одужання дійдемо )
Люблю дивитись цей подкаст, і я завжди знала, що люблю їсти. Завдяки моїй неймовірній мамі я, живучи у райцентровому смт їла сациві, хачапурі та морепродукти з магазинів ,,Океан", привезених із відряджень. А тато готував неймовірно смачну ,,сиру ікру" з печених синіх. Зараз ми з донькою полюбляємо пасту з морепродуктами та різними соусами. Не пам'ятаю, щоб мене змушували у дитинстві їсти те, що не подобається, я або їла, або ні, бо ду-у-у-же надовго відвернуло від рисової каші з червоною підливою після шкільної їдальні . Дякую батькам, ненавиджу ностальгуючих за совком . Хочеться їм щоразу нагадвти, які труднощі та несправедливість були тоді, і просто відкрити таємницю, що все було краще, бо вони були молоді і смак життя був гостріший, а не саме життя краще.
ооо, згадав як в дитинстві любив магазинну ікру кабачкову.. бо їв її дуже рідко, а вдома влітку постійно готували ікру з кабачків але різали їх шматочками і виходив варений салат скоріше, ніж ікра...
Я люблю канапку, саме канапку з сирною намазкою, авокадо і слабосоленим лососем.
Гаряча страва це моя любов, бабусин банош з підливкою з білих грибів і сметани, це вибух смаків, ароматів і райська насолода.
Дуже Дуже вдячна за випуск, таку цінну інформацію для роздумів. Хай Бог благословить це все пережити і викорінити! Рекомендую до перегляду!
Вим'я мої мама і бабуся готували так, що це було суперсмачно. Але то у нас було рідко, бо мали кролів і курей, тому в основному їли те м'ясо, що мали. Загалом мені пощастило - бабуся за молодості працювала кухаркою при дуже високих посадовцях, то вона і з отих базових харчів завжди дуже смачно готувало, тому їжа то для мене завжди була двох категорій - насолода у бабусі і просто щось з'їсти у школі
от теж здивувався. Не володієте темою, то нащо маячню казати? Вим'я моя бабуся готувала нереально смачно. А з пюрешкою... ммм...
@@oleksandrvashchenko6276 одна справа, коли ви можете піти і "вибрати собі вим'я" із асортименту, а інша (як було сказано у репортажі) - коли на прилавку було одне оте вим'я. Або, як я пам'ятаю у магазинах Миргорода середини 80-х - із "м'ясного" тільки смалець на всіх лотках холодильної вітрини.
@@oleksandrvashchenko6276 я теж дуже любила тушковане вим'я. моя кримська бабуся його готувала і маму навчила.
Вимʼя це смачно❤
У німців також є бережливе ставлення до їди - казали мені, що через голод у Німеччині під час війни. Натомість, у американців навпаки - викидають продукти без жодних докорів сумління (навіть «трішечки підсохлий» хліб, це в них як правила гігієни)
Так, покоління 50+ зїдають все в ресторані, не дивлячись на величину порції. Питав чому - кажуть таке виховання, самим це противно, але їмо.
В Німеччині сьогодні серед молоді також бережливе ставлення до їже. Але з екологічних причин та задля збереження ресурсів: якщо їжа ще придатна , то її краще роздати , тому що на її виготовлення вже були витрачені паливо, вода, електроенергія тощо. Навіщо створювати попити і витрачати ресурс в смітник, якщо вже є вироблений продукт. нормальне явище ,якщо ти їдеш у відпустку а в тебе залишився хліб чи щось що може зіпсуватися до твого приїзду, або наприклад ти купив пачку печива , а воно тобі не сподобалося , ти пишеш в місцеву групу і хтось забирає продукти - витрачені ресурси не пропадають дарма
@@youtubetrash36 Щось подозріло не патетично) Невже ти також в Німеччині живеш?
Випуск-терапія. Як ще багато нам потрібно пропрацювати!
Який потрібний випуск! Дякую!
Я прожила в совку 20 років,тому пам'ятаю все.
Моя мама працювала в торгівлі,тому перепробувала я всі делікатеси.Тому перебирала,як хотіла....Але хочу забути цю прокляту країну,прокляту систтему,яка згубила мільйони життів.
Зза таких ось мам з торгівлі і втрачали віру в людяність.
@@user-bg5or4rc3tА чому через людей в торгівлі можна втратити віру в людяність? Не дуже розумію зв'язок 🤔
Дякую за чудову роботу,переслала всім друзям,зачепило капець,все так і було. Вишиванки ваші класні❤❤. Передивлюсь всі випуски цього циклу. Продовжуйте створювати такий цікавий контент😊😊
Зі спецій були тільки сіль та чорний перець. Я взагалі узнала, що перець буває різнокольоровим лише на початку 2000-них. Проте, якщо в столовій котлети були перчені, це було явна ознака, що вони зроблені з зіпсованого мʼяса.
Лавровий лист був усюди😅
@@thecolormaster , та ні, у компот не клали 😂
@@thecolormasterо даааа, лавровий лист, і досі не люблю за те що був усюди в столових . Дома тільки в консервацію або в маринади 😊
Ви так смачно розповідєте… Аж олівʼє схотілося🙈🙉🙊
Періодично бачу хейт в бік Клопотенка щодо реформи харчування. Я приготувала вдома декілька страв зі збірки рецептів, які він пропонує - вони класні та смачні. І я спробувала, що готують у школі - коли батьки сваряться - все по грамовкам і смачно, але проходить трохи часу, закуповують якісь дешеві продукти і знову ліплять фігню. Вимагайте від місцевої влади нормальних закупівель і дотримання рецептур, і буде смачно)
Повари додому крадуть всі хороші продукти)
Так, є таке. Спочатку було самачно, але потім...
Повністю згодна з вами. Іноді, коли є настрій - я готую, і іноді за його рецептами, і це реально смачно.
Насправді, тут проблема може бути не тільки в інгредієнтах - якщо повар в школі звик готувати абишо на від***бись (наприклад, каші-соплі з плаваючим поверх шматком масла - от хіба розмішати нормально і вчасно не можна було??), то за будь-яким рецептом з будь-яких інгредієнтів у такого "спеціаліста" теж вийде шопопало.
А у Клопотенка, хоч часом дещо дивні поєднання трапляються, але дійсно все дуже смачно - я була б не проти постійно харчуватись за цим шкільним меню, тільки тричі на день)
Коли я усвідомила, що не знаю і не розумію, що мені подобається, а що - ні; що мені приносить задоволення, а що - ні; як це взагалі насолоджуватись чимось - в мене був такий шок, було дуже соромно, бо відчула себе неповноцінною людиною. Це було давно, тому зараз, на щастя, можу поділитись, що я люблю їсти: восени і взимку мені дуже подобається гарбузовий суп-пюре, заправлений болгарською бринзою та лимонним соком а ще чай зі свіжим грейпфрутом, медом, імбирем, анісом, гвоздикою та кардамоном; в теплі пори року люблю італійський салат з тунцем, а коли дуже спекотно, хочу цілими днями їсти лише арбуз; ну і обожнюю сирники та молочні здобні булочки з родзинками 😋
У нас в дитинстві навіть броколі не було. Не те що варіант їсти чи ні.
Та й цвітна капуста була делікатесом, не лише брокколі. Багато овочів й спецій тощо. Мама була завзятим ботаніком й виписувала всілякі сорти різних овочів нам на город, не всі цим займалися. Але ревень та мою улюблену цвітну капусту в нашому спекотному Криму, нажаль, було важко виростити.
А от листовий салат то мене бабуся навчила їсти: вона за часів голодоморів за рахунок зелення вижила й в важкі дев'яності це знов згодилося, там й показала мені, як з нічого можна зробити салат або що листячкове зірвати, як в лісі зголодніла. Мій чоловік зараз наді мною з-за це шуткує, каже "ти як коза", але й знає, що й його цим листям прогодую, як станеться, бо й салати, й песто, й соуси, й начинки в мене давно з тим, що для деяких бур'яни та живі паркани.
Класне відео, дуже сподобалось як авторка розкрила тему. Не банально, глибоко, цікаво. Хоча про це вже багато було сказано, з задоволенням подивилась
Дякую вам, що дивитесь!)
В Південній Кореї так само найголовніше питання: ти поїв? І якщо пригощають їжею - неможна відмовитись, бо це буде, як образа.
У китайців та індійців те саме .
Тількі що хотіла про Кореї Південну написати. Взагалі в Азії це як привітання «Ти поїв?» тому що пережили страшні голодні часи.
@@Shopotykhivna а французи питають «ca va?” (Як іде?) щоб запитати як справи. А пішло це з середніх віків, коли питали, як у вас іде в туалеті, щоб знати, чи в гарному здоровʼї співрозмовник😅 тож хтось про «поїв», а хтось про «покакав»
Дякую, дуже цікавий випуск, багато нових усвідомлень
Мені 27 і в моєму дитинстві новорічний стіл був максимально совєцьким, бо іншого і не чули. Я готую лише різдвяну кутю і мені вистачає, із солодким вином. Моя улюблена страва - домашні вареники) Вона наче мої українські гени активізує, які пригноблювалися роками зросійщення...
В мене теж вареники з сиром в сметанці.
Новорічний стал так, хоча з кінця 00-х він почав змінюватись і ставати "багатшим". А от Різдвяний стіл був зовсім іншим, обов'язково кутя, і завжди намагались зробити 12 пісних (або майже пісних😅) страв😊 В 10-х це вже потроху почало відходити, 12 страв вже рідко робились, але кутя то всяте😊 А ще різдво святкували двічі і католицьке було якимось атмосфернішим для мене (бо для всіх навколо це було дивиною, а для мене норма, бо тато католик і мама для нього робила Різдвяну вечерю). Цьогоріч хочу нарешті в своїй сім'ї зробити 12 страв, різних вареників і максимально святкову атмосферу🥰
Я люблю їсти зранку хлібці підсушені із медом і вершковим маслом і кавою з горіхами і родзинками. На обід каша з м'ясом, яйцем чи рибою плюс салат , домашні пиріжки із цільнозернового борошна бездріджові(бо швидко робляться) . На вечерю борщ, бо там є і квасоля і всі овочі наші рідні. Або навпаки борщ на обід. Одним словом, я люблю їсти все. От що хочу, те і їм. Захотіла винограду зранку, пішла купила і наїлася. А мої батьки , які пережили голодомор дійсно негативно відносилися до зелені, сміялися, як я розказувала, що зелень корисна. Поважали дуже мясо і хліб. Робили завжди великі запаси, борошно мішок, цукру мішок. Я дивувалася, для чого? Тепер розумію
Дякую за відео. Сколихнули в мені купу спогадів. Й зайвий раз бажання подякувати моїй бабусі, дай їй боже здоров'ячка та довгих років, яка народилася в Голодомор, й змогла нас всіх прогодувати наприкінці 80-х, коли полиці в магазинах були порожні
Дякую, чудесний випуск❤
Я родом із заходу України, то трохи менше постраждала від радянської тоталітарної кухні. У нас і ревінь був, і коріандр (кулєндра по нашому)) на городі свій, і сушений в печі сир, і печена капуста. Але загалом - олівʼє катком проїхалося й тут, шо казати про велику Україну😢
рєвєнь - це у московитів. У місцях, звідки ви родом, цю рослину називають румбамбаром
@@ἈνδρέαςΧρυσός-ψ7ξ це взагалі-то літературна назва) але в нас це був ромбомбар:)
@@ἈνδρέαςΧρυσός-ψ7ξ ти мені будеш розказувати, як моя бабуся називала ревінь?)) не раджу друже, не раджу
@@NatalieClymowaбити будете і заставите нарізати варені овочі на олів'є? Тут не тільки я, але інші теж кажуть як бабусі називали румбамбар
@@ἈνδρέαςΧρυσός-ψ7ξ заперечувати мій особистий досвід - це тоталітаризм чистої води.
Ще раз, по буквах, МОЯ рідна бабуся і пра, і всі сусіди-родичі, називали цю рослинку ревінь, крапка.
Цю памʼять про моє власне дитинство не перебити гіпотетичними уявленнями чуваків в інеті "як мали би називати ревінь западенці ПО ПРАВИЛЬНОМУ".
Западенщина - вона велика, чуваче. Це не лише австроугорська імперія з її креденсами та румамбарами😉
Шкода що у таких цікавих відео так мало лайків. Було дуже цікаво, дякую
Дякую, що дивитесь!
Я дуже люблю рибу, морепродукти та різноманітні овочі. Але, на жаль, в дитинстві на столі постійну були ті самі страви, купували ті самі продукти: багато картоплі, хліба та жирного мʼяса. В 17 років я зʼїхала від батьків і кардинально переглянула свій раціон. Зараз я мама, я не змушую свою дитину їсти, і стежу, що у її стравах було багато овочів та корисних білків і вуглеводів. Коли приїжджаю до батьків, то не можу їсти зі спільного столу: холодець, голубці, перемащені торти, Олівʼє з майонезом. Я відвикла від цього.
холодець - то дуже корисно для суглобів (тільки без жиру), а голубці - це овочі і мʼясо. не розумію, що не так з цими продуктами?
Який чудовий випуск. Я жив при совку, улюбленою їжею була смажена картопля. Така без приправ, без нічого, не у фритюрі смажена, а на сковороді під кришкою. Досі час від часу собі таке дозволяю, хоча розумію, що покоління яке не зазнало дефіцитів, не оцінить такий делікатес:) А своїм одноліткам пояснюю, що той самий хвалений "найсмачніший" пломбір сьогодні - це лише один з безлічі сортів морозива, які продаються в кожній сільській крамничці і то далеко не найпопулярніший.
Моя бабуся теж каже, що найсмачніший пломбір той, що був за совєтчини, хоча вона ненавидить совок. А тато їсть поруч морозиво і відповідає, що це того, що альтернатив не було, тому їй те морозиво досі найсмачніше
Теж обожнюю смажену картопельку із сіллю) я дитина 90х😂
Смажена картопля це класика, але можна і "по-багатому" з цибулею та на смальці/салі. В дідуня її їли з прокисшим молоком, що аж комками бралося (кисляк, здається, називали)
Любимо-любимо таку картопельку, кажу як мілленіалка😅
Добрий день. Дякую за ваші чудові відео!! Завжди дивлюся з задоволенням!!!❤
Дякую вам ❤
Боже, як я в дитинстві любила роздивлятися бабусину "Книгу о вкусной и здовой пище"!!! А потім йшла їсти те, що в 8 років охрестила "гречка-вермішель-картопля", бо кожного дня на гарнір було щось з цих трьох.
Тільки згадували з друзями ці книги з кольоровими картинками якихось шаршированих помідорів, печені та тортів. В 90-х дітьми захлиналися слинею, а в нульових об'їдалися на свята.
Я тільки при Україні почула слово гарнір- додаток до основної страви-м'яса. М'ясо чи ковбаси були хіба що на нр та на паску. А так суп чи каша ото і вся їжа
Гречка?!😮 то ви "по-багатому,,😅
@@dinashevtsova8516 ахаха
Гречка була дефіцитом!
Найбільші жахи совкового общєпіту - їжа у садочку та у школі: горохове пюре зі старого гороху, від якого тхне ригачками, салат з буряка, пиріжки з м'ясом у шкільному буфеті, страх які вонючі, котлети біс знає з чого. На щастя, мала бабусів у селі, що готували традиційні українські страви, полтавські і волинські: варенички, галушки, пироги, грибочки в перших і других стравах. Відлуння голодомору: бабуся завжди казала: як не доїси страву, тебе не приймуть до товариства чистих тарілок. Я думала: на біса мені здалося то товариство?...
Капец, моя баба теж казала про "общество чистих тарілок"...
@@ДмитроБілаш бо то оповідання таке було про Лєніна, як він дітей навчав доїдати все з тарілки, наші бабусі пам'ятали з дитинства
Дуже любила бабусині пиріжки з квасолею і маком (така начинка), з цукровим буряком, з гарбузом (особливо коли гарбуз ще й приправлений чорним перцем). Все це солодкі пиріжки. Кролик (курка) тушковані з чорносливом просто неймовірні. Шкода, що не навчилася у бабусі готувати "коржі з гордою". Це спечений на пательні корж, розірваний на шматки, залитий конопляним молочком і запечений. Це було найулюбленіше блюдо в дитинстві. А ще мене пригощали приготованою звичайною лободою😮. Дуже смачно, головне Лобода має бути молоденька
Не зовсім згодна з Євгеном щодо творчості. На мій погляд, тоді креативність зашкалювала, бо з нічого треба було зробити ВАУ😅
А чергу за бананами на Хрещатику пам'ятаю....
Хотіли обмежити і прибрати творчість у людей, але збільшили її навпаки
в нас на півдні бабуся готувала пиріжки й вареники з пасльоном, й досі іноді сумую за ними... розказав дружині, вона навіть здивувалась, що пасльон можна їсти..
Я пішла до школи у 1989 році, мені було 6 і я тоді мала тихий час, а потім продльонку. Дуже часто я замість сну просижувала у столовці з їжою або какао. Зазвичай це було какао, котре я не пила од малої. Я не любила молочні страви. В садочку мене вихователька змусила з'їсти манну кашу, я одразу ж їх виблювала до тарілки і після того мене не примушували. В школі ж я не повторювала, щоб не обблюватися. Сиділа в їдальні весь тихий час, потім починалася продльонка і я теж сиділа. Мені не дозволяла вчителька звідтіля йти. Діти робили домашку, а я все робила вдома. Була дуже втомлена й виснажена. Вчителька не зважала на прохання моєї мами не примушувати мене їсти і пити те, що я не хотіла.
Те ж саме. Сиділа в садочку біля булки півдня, а всі гралися. Мені не можна гратися, я булку не доїла. Так і сиділа коло тої булки поки мама з садочку не забрала.
Катівня якась. Бідні діти.
Мене теж у садочку примушували істи молочний суп. Ще та гидота. Пам’ятаю, як мої сльози падали в тарілку...
Який жах, співчуваю вам 😞
Дуже класний випуск, що однозначно заслуговує на вподобайку!
Дякую вам, що дивитесь!
Нажаль, в моєї мами все така сама радянщина в голові, в тому числі щодо їжі. І я в цьому росла вже у 90тих, примус їсти все, постійна травля за надмірну худобу і все інше. Наразі, мама зі мною в штатах, і як наслідок має цілий букет болячок із-за неправильного харчування, переїдання мучної їжі і відсутності вітамінів зі свіжих салатів.
Це просто якась тюрма в голові.😢
Дуже крутий випуск! Обов’язково показати тим, хто досі ностальгує за совком!
Дякую! До речі, в нас на каналі уже вийшла нова серія блогу "Прощавай, імперіє!", можливо, вас зацікавить)
Дякую за цікаве відео.
Мені 42. Збереглося всередині, що яйця - це дефіцит і дорого, рецепт на 5 яєць - то не по хазяйськи, що червона риба - це для багатих і неймовірна розкіш, якщо вдома немає хліба - жах, ну а собі щось одній готувати чи купити, якщо інші в родині це не їдять, нераціонально. Потроху в собі це викорінюю, але перші думки досі такі, коли роблю закупи або думаю, що готувати.
Найцікавіше для мене з дитинства це загадка, чому гайкрасивіші бакали не можна доставати хі шкафів? Зараз я розумію підтекст тієї звички
Ой на славній Україні, в Радянськім Союзі
Дожилися, доробились, як той віл у плузі.
Доробились, бо керують у нас комуністи.
Ой нема кому робити, є кому лиш їсти.
Ой спаси нас, Боже, од тої напасти
Ой нема кому робити, є кому лиш красти.
В мене було радянське дитинство. Я памʼятаю магазини для «инвалидов великой отечественной войны». Мій дідусь втратив ногу у 2 світовій і мав право купувати в таких магазинах. Я була в цьому магазині разом з дідусем і бабусею і потім довго мене бентежило питання: «Чому такі продукти не продають в інших магазинах?» Виходить, що людину винагороджували за героїзм тим, що давали доступ до звичайних продуктів харчування і туалетного паперу.
Хоча б так віддячували, тим нещасним ...
Хоч і зовсім не застав совєцький союз, проте розумію, наскільки за 70 років були прищеплені його наративи, що ми навіть зараз іноді відмовляємо собі у деяких доступних стравах оскільки вони в нашому розумінні «празднічниє». А випуск знятий дуже добре, повага авторам.
Мій син навчив мене їсти страви без хліба!!! Хліб він полюбляє, але як окрему страву. Але сало без хліба, особливо чорного, я не їстиму😁
+++++
Я тільки як почала жити сама, то повністю дійшла до того, що я точно люблю і що не люблю. І який тип приготування люблю. Хоча вдома намагалися враховувати мій смак, але одночасно змушували їсти те, що я не люблю і на дух не переношу, бо це корисно і не треба продукти переводити. Я маю улюблені спеції, їх не багато, але завжди рада відкривати якісь нові додатки смаку. Хоча деякі продукти досі вважаю ознакою достатку та дуже рідко їх купую, як от м'ясо, наприклад, чи морепродукти. Але і не скажу, що дійсно люблю м'ясо і рибу, щоб страждати від їх відсутності в моєму житті. От скоро наварю собі вершкового супу з грибами та гарбузом! Оце буде кайф. Сама дійшла до цього рецепту і можу назвати це моєю улюбленою стравою, дуже горда за неї
Дякую вам за вашу історію ❤ аж захотілося такого супу)
Чудове відео! Дуже подобаються теми , які ви піднімаєте. Дякую! Завжди із задоволенням проводжу з вами час.
Дуже цікавий випуск!) Не замислювалась, наскільки токсичним був вплив тоталітарної держави на кулінарні вподобання людини.
Так, досі головне - чи не голодні діти?
Роблю багато закруток, щоб "пережити зиму", звикла до калорійної їжі, тільки зараз передивляюся свій раціон.
Ціную, коли ми родиною збираємося за гарно сервірованим столом і розмовляємо про все на світі і сміємося - це найкращі моменти)
я до речі помічаю як змінюються з часом мої смаки, бо раніше подобалося багато що з радянської кухні - ті ж новорічні салати, сосиски з гарніром, бутерброди... я підозрюю, що причина була в бідності та нестачі поживної їжі, я виросла в 90ті та вдома не вистачало білкової їжі, в основному їли гарнір з овочевим салатом та яєчню. тому сосиска в шкільній їдальні для мене була неймовірно смачною стравою, так само бутерброди з ковбасою або сиром або салати з майонезом на свята, де була курка або крабові палички. також я обожнювала в дитсадочку горохове пюре, зараз розумію що через високий вміст протеїнів. зараз в мене кращий раціон (є риба, сир, горіхи тощо), тому ця їжа вже не викликає таких сильних емоцій. солодке й досі не люблю, через забагато в дитинстві вуглеводів. хоча мені подобається випічка, але я зазвичай готую її сама і майже не додаю цукор, можу покласти пару чайних ложок меду і все. краще додати більше жиру, масла, горіхів.
Ви ж мед вбиваєте температурою. При таких умовах можна і цукор використовувати. Мед цінний тоді, коли не "пікся" на сонці, не настоювався в алюмінію чи пластику.
Горохова каша завжди норм, якщо робити правильно.
Комент для підтримки та розвитку чудового україномовного каналу. Слава Україні!
Дуже цікавий випуск! Мені дуже подобається, що ви розмовляєте з різними людьми, запрошуєте різних експертів, виходить багато різнопланової інформації і отримуєш значно більше, ніж думаєш спочатку по назві відео.
Дякую, що дивитесь! До речі, в нас на каналі уже вийшла нова серія блогу "Прощавай, імперіє!" про житло, можливо, вас зацікавить)
З дитинства дуже полюбляю сир. І в мене була "шалена" мрія,що коли я виросту то в мене в холодильнику буде не менш ніж 3 вида сира одночасно 🫤 і так,я її здійснила. Але зараз я розумію шо це так сумно
з дитинства не їм молочні продукти: сир, сметану, вершки, протоквашу. І досі згадую, як бабуся весь час намагалась мене ними нагодувати. "Ну чому ти млинці без сметани їси? Це ж смачно! Спробуй! Ти просто не пробувала!" І я завжди ніяковіла від такої надмірної уваги до того, що я їм, а що ні. Мені навіть зараз здається, що я когось ображаю, коли відмовляюсь скуштувати щось з молочного...
Так треба зразу казати--молочку не їм. Не бачу проблеми. (особисто для мене молочка трохи не найкраща їжа в світі).
Можливо Ви не любили саме сільську «молочку» яка трохи віддавала хлівом . От таку і я не можу . Але магазинну люблю , але не в Україні . Бо в українських молочних продуктах нема молока ,хіба що сироватка .
@@oksanadidur4597 а я Українську люблю😅 пробувала польське - 🤢 І воно робиться таки з молока - по селах збирають. До речі, яблука й грецькі горіхи також по селах збирають
@@AlicavstraneKoshmaro ну в Україні до війни теж по селах молоко збирали. І це був прибутковий бізнес для селян. Люди тримали по декілька корів заради цього.
@@80cahek не було воно прибуткове, збирали за копійки
Я люблю котлети по-київськи і салати з базиліком чи песто! Ще ніколи не відмовлюся від сендвічів з арахісовим маслом 🤤
Якщо ви не зрозуміли, чому тут цей коментар - додивіться відео до кінця) і чекаю на ваші історії про переосмислення їжі та улюблені страви ❤
Мені подобаються різні каші: гречка, булгур, кіноа, сочевиця чи горох з тушкованою куркою, яловичиною чи свининою.
Люблю домашню ковбасу, вареники з вишнями, штрудель з яблуками, пиріжки з маком. А ще молдавські плацинди, чеську рульку, італійське морозиво, грузинські хінкалі (особливо адаптовані під наш смак з сиром і навіть полуницею), німецький штолен. З напоїв глінтвейн і еспресо
котлета по-київськи - топ. з пінтою духм'яного IPA...
@@DrYa20 у нас з вами схожі смаки)
Котлета по киевски была придумана в Ссср и в Москве😅😅😅@@MrColorsky
🎉 дякую вам щиро за вашу працю та підтримку! Цікаво та корисно було на всі 💯👍😍
А салатики та приправи це клас!!!
Дякую вам, що дивитесь!)
я колись задумалась, що я люблю їсти тільки коли мене спитали інші люди, не я сама. і ухопилась я за щось знайоме - пюре з сосисками. сосиски пам'ятаю були дефіцитом. вже пізніше я закохувалась в страви, які випадково пробувала в кафе - паста болоньєзе чи клубний сендвіч, наприклад. чудовий випуск на подумать!
Цьогоріч відкрила для себе портулак. Дуже смачно. І дуже корисно. Чудова рослинка
Люблю грінки з чорного хліба , натерті часником ))) Цвітну капусту з броколі, печені баклажани, паштет з квасолі. Зараз багато пізнаю, які рослини можна їсти, крім звичних, і завдяки Євгену вловила в собі тугу, коли думаю про те, що можна їсти кропиву, кульбаби, лободу, бадилля буряка. Навіть про квасолю, яку дуже люблю. Дякую за відео. Усвідомлювати себе з цієї сторони, і з цього усвідомлення створювати нові звички та традиції дуже цінно.
Дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі уже вийшла нова серія блогу "Прощавай, імперіє!" про житло, можливо, вас зацікавить)
Такий контент про самопізнання і очищення від колоніальної травми. Дякую за детокс)
Дякую вам, що дивитесь!)
Все впізнала, плакала, коли про хлібні звички розповідали, все правда...
Дякую за відео ! Люблю голубці. 🥣
Про хліб влучно дуже сказано. Бабуся завжди лишала біля смітника зацвілий хліб, бо не могла його викинути. Я теж борюсь з собою, коли доводиться викидати зіпсований хліб, хоч іноді роблю це легко, але доволі часто просто морально важко та почуття провини, бо так привчили в дитинстві...
Мені теж важко викидати хліб. Баба увесь час повторює що буде голод бо так в біблії написано, коли кажу їй що голод вже був і ви його вже пережили, вона каже ще буде голод😬 І мені здається якщо я викину хліб, то це все через мене.
Ми змішуємо твердий хліб з супом і даємо собаці. Щоб не встиг цвісти можна в морозилку покласти.
@@oksanaperederchuk7269 мені дуже жаль вашу собаку
Дуже цікаве відео! Дякую за вашу роботу ❤
Дякую вам, що дивитесь!)
Багато що із сказаного дуже точно описує мою родину.
Десь вже в 2000-х почали робити олів'є, коли схочеться. Мама розповідала, що не знає, що їм заважало робити це раніше. Просто якось на думку не спадало, що так можна.
Спеції у нас в родині ніхто ніколи не любив. Я перша почала їх активно використовувати. І у мене в гостях всі мої кривились, бо їм іжа вся чимось воняє. Так само як і "кролячу їжу" вони не розуміють, мабуть, досі.
З іншого боку, підозрюю, що моя мама себе в їжі не обмежувала під час вагітності мною, бо так, як я, харчі у нас ще ніхто не перебирав. І я безмежно вдячна, що мої батьки не чинили наді мною харчового насилля, і дозволяли не їсти того, що мені не подобалось. Мабуть, тому що батьки моєї мами теж її балували, і вона теж багато чого не любить.
А люблю я картоплю. Це просто дар природи людині 😊 Ідеальна вечеря - це смажена картопелька і відро салата (зелені) з сіллю, орегано, часником та олією. Ну і риба, риба - то найкраще м'ясо. Можна нею замінити картоплю і теж буде ідеальна вечеря.
До речі, теж із батьківських установок - обов'язково має бути гарнір (каша, макарони, картопля), бо "А тобі не жирно буде стіки м'яса за раз з'їсти? Тут же на три дні!"
Картоплю замінити рибою)). До речі--не забувайте про зелену картоплю--отрута солонін (чи якось так). Тому обережніше.
Який цікавий випуск! Дякую. Пан Клопотенко мене розсмішив, відчувається акторський талант. Хочеться ще почути про міську українську кухню.
В нашій родині олів'є ніколи не було сакральним. Головною стравою свят була курка запечена.
І всі в родині мають свої смаки, які час від часу зазнають змін...
я люблю їсти: різноманітні страви з картоплі, морквяний пиріг, салати з чорносливом, квашену капусту, страви з вишні (пироги або компот), шоколад з горіхами🥰
Як ви класно підмітили щодо спецій я й досі не сильно вмію ними користуватись, бо завжди було тільки соль та перець. Вікно у світ у 80х був журнал burda там в кінці були рецепти половина інгредієнтів я, коли читала, навіть не мала уявлення, що це.
Коли в 90-ті ми з сестрою зростали, то шоколадні цукерки були дорогезним дефіцитом і з'являлись в домі виключно на Новий рік, тому все дитинство я мала мрію - великий пакет цукерок. Просто так, не на свято. У 18 років пішла працювати і з першої отриманої зарплати купила майже 2 кілограми цукерок. Всяких, різних. На дворі середина серпня, жара за 30+, а я біжу додому щаслива до нестями, що збулась моя мрія.
Дякую, Суспільне, як завжди цікаво