"Украдене щастя" аудіокнига скорочено. Іван Франко

Поділитися
Вставка
  • Опубліковано 14 січ 2025

КОМЕНТАРІ • 31

  • @dovidka_biz_ua
    @dovidka_biz_ua  2 роки тому +5

    Додатково, більше у описі до відео☝☝☝:
    читати текст онлайн - dovidka.biz.ua/ukradene-schastya-chytaty-ivan-franko/
    скачати - dovidka.biz.ua/ukradene-schastya-skachaty-ivan-franko/

  • @mrandrow5179
    @mrandrow5179 Місяць тому +97

    Всім десятикласникам привіт!

  • @ИванКлочков-л8я
    @ИванКлочков-л8я Рік тому +51

    Микола Задорожний, чоловік, літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні.
    Анна, його жінка, молодиця, літ 25.
    Михайло Гурман, жандарм, високий, здоровий мужчина, літ 30.
    Олекса Бабич, селянин, літ 40, сусіда Миколи.
    Настя, його жінка, літ 35.
    Війт, селянин, літ 50.
    Шльома, орендар.
    Селяни, селянки, парубки і дівчата, музики і т. і.
    Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.

  • @xiominote8t453
    @xiominote8t453 2 роки тому +20

    Дуже дякую, у вас чарівний голос 😍

  • @ВалерияСтус-х9щ
    @ВалерияСтус-х9щ 2 роки тому +18

    какая грустная история((

  • @orchid_00
    @orchid_00 2 роки тому +12

    Я з вашим ютуб каналом і вірші вчу 💖💖

  • @kotshrm
    @kotshrm Рік тому +5

    Я в шоці, хоча в самому початку думав, що точно хтось з чоловіків вбʼє когось, і от Микола вбиває Михайла в самому кінці

    • @СвятославТорпеда
      @СвятославТорпеда 28 днів тому +1

      я под конец чё-то поймал вайб фильма "Груз 200", только сцена бы выглядела так: "Микола увесь в кровi тягне сани с тiлом Михайла, далi бере його на руки кидае бiля сплящою Анни й каже "Жоних прийiхав" "

  • @uradexx
    @uradexx Рік тому +2

    😜

    • @FM121.
      @FM121. Рік тому

      🤪

    • @snyusick
      @snyusick Місяць тому

      👵🏼​@@FM121.

  • @СвітланаДемко-л3ф

    Так тот кого сокирою зафігарили вмер чи нє

  • @читер777-ъ2я
    @читер777-ъ2я Рік тому +2

    Гарне оповидання , але прочитано погано, и це так. Невмиють розповидати твори , таки твори життя, кори люди писали вид свого серця , душу вкладали в кожний свий рядок, можливо и була надия, а може, хтось и колись прочитаэ мои слова, мои думки, мою душу. А тут , що ми чуэмо? Читаэ що з автомата лупе, ни краки, ни коми, ни почуття, читаэ аби прочитать, як соромно, таки твори життя , свого кориння так розповидати.