Колядка "Молодий Тараско вибив ворота" (смт.Сосниця, Чернігівська обл.)

Колядку записав Олександр Довженко від своєї матері Одарки Єрмолаївни Цигипи (смт. Сосниця Чернігівської обл.).
Дуже мальовничо описав свої спогади про цей час Олександр Довженко. Цей опис дуже яскраво показує, яке враження на маленького хлопчика справляє спів колядок саме для нього, як важливо чути ці тексти з дитинства. Прочитайте цей спомин та пориньте у цей казковий стан, який виникає у процесі слухання колядок.
"- Пустіть колядувать! - чую голос дівочий знадвору. Я - зирк у вікно: повний місяць з зоряного неба засвітив хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз проти печі, рожевіє на морозі дівоче лице.
- Пустіть колядувати! - питається ще раз.
- Співайте! - голосно одказує мати.
- Кому?
- Сашкові!
Молодець Сашечко та по торгу ходив, святий вечір…» - заспівало зразу аж чотири дівки і вже хто їх знає, чи то від морозу, чи такі дівчата і слова колядки у зимовий вечір, тільки спів лунає так дзвінко і гучно, аж дух захопило. Притулившися на лавці край вікна під рушниками, щоб не помітили дівки, я весь обертаюся в слух. І вони тоді довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівають мені талан. І ось, вслухаючись в чарівні слова, я починаю видіти: великий молодець, ходжу я по торгу з конем серед крамарів і купців. І мушу я ніби продати коня, бо слова мені співали так: «Ой коню, коню, ти порадо моя. Ой порадь та мене, та продам я тебе за малую ціну, за сто червінців». А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо не продавати його і спогадати про себе. Я почував біля уха його ніжні м’які губи, а слова коневі у дівчат такі, що повік пам’ятатиму: «Ой чи ти не забув, як у війську був, як ми з тобою билися з ордою, та як же за нами турки влягали, ой, да не самі турки, пополам з татарами. Да догнали ж бо нас аж на тихий Дунай, до крутого берега, - святий вечір…»
Що ж мені робити? Вже коні ворожі іржуть на Дунаї і ворожі стріли піють недолю мені. Тоді, розкривши широко очі, я почуваю, ніби якась сила піднімаю мене з лави і виносить з хати прямо на коня, і тут кінь мій скочив, «Дунай перескочив, да Дунай перескочив, копита не вмочив, і ні шаблі кінця, ні мене, молодця, - святий вечір».
Я вертаюсь з Дунаю до хати, оглядаюсь: аж і мати співає, гойдаючи колиску, і в неї зовсім не хатня мрія, щось зовсім не буденне, ніби сама вона теж лине десь у просторах свого серця, і дівки за вікном на морозі під зоряним небом. Ой, як гарно!
І Дунай широкий та глибокий. Вода холодна, аж сичить. А по тім боці турки й татарове лютують, що так багато я їх потоптав конем.
Потім співали другі й треті дівки. Чого тільки не чув я про себе. Там уже я і збирав війська, аж землі важко, і вибивав ворота у чужі города, і орав поле сизими орлами і засівав поле дрібним жемчугом, і мостив мости все тесовії, і постилав килими все шовковії, і сватав паняночку з-за Дунаєчку королеву дочку. І лісами їхав, ліси шуміли. Мостами їхав - мости дзвеніли. Городами їхав - люди стрічали, поздоровляли, - святий вечір…
Потім мене переносили вже зовсім сонного на піч. Там я і засинав на житі серед пісень, міцно обнімаючи за шию свого яблукатого коня. Там я давав собі слово ніколи не продавати його ні за які скарби. Так і не продав я його по цей день. Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарове не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну."
Молодий Тараско вибив ворота.
Святий вечір! (рефрен після кожної строфи)
Вибив ворота у чужі города.
Молодець Тараско, багатий пане.
Багацтво має, військо збирає.
Назбирав війська аж землі важко.
А його матінка та випроводжала,
Випроводжала та й научала:
- Ой ти мій синочку, та мій Тарасику,
Поперед війська не вихвачуйся,
Позаду війська не оставайся,
Держися війська та все середнього,
Да за товариша, за сердешного.
А він матінки та не послухав,
Поперед війська мечем махає,
Мечем махає, січе, рубає,
А позаду війська у полон займає,
В середині війська п’є та гуляє,
Усе грає конем та перед королем.
А король не знаю, війська питає,
Війська питає, чий син воює.
- Да коли б же я знав, чий син воював,
Да я ж би за його свою дочку дав,
Ще й половину королівства зписав.
А як зачує се да молодий Тарас:
- Ой королю, королю, да бодай не діждав,
Щоб я за себе й бусурманку узяв,
Ще й половину королівства прийняв.
Виконує фольклорний гурт "Роксоланія": Софія Андрущенко, Марія Мостова, Дарина Левченко, Катерина Гонська, Варвара Мастрюкова. Наставниця - Наталія Хоменко
Відео - Андрій Паславський
За підтримки Кафедри фольклористики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Центру фольклору та етнографії, МЦКЕВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка

[@VTkachuck]

Атмосферно!!!❤

[@darynasalii2063]

Як гарно🥹 записуйте ще!