Кнопочна нокіа. Єдина родина. Як тобі, ромко, моя батьківщина? Тане в повітрі літа липка павутина. Тиснеш до пазухи тепле дрантя, ніби господнього сина. Що ти бачиш з-поза своєї заслони? Голос ближче до стебел і серце ближче до крони. З ночі викочуються розстріляні ешелони. Риють пісок гробарі. Готуються до оборони. Буде осінь, ти не будеш такою. Ніхто, крім мене, не плакатиме за тобою. На руках у населення щоразу більше зброї. Якби я мав вибір, я б обирав собі інших героїв. Буде зима, будуть дитячі співи. Буде обрій кольору вохри й оливи. Але тепер зелені тумани, червоні зливи. В державних гімнах усе відчутніші циганські мотиви. Двадцять років шукати вихід із дельти Дунаю. Бачиш, я теж разом з усіма її перетинаю. Ластівки прилітають з узгірь Синаю. І немає, ромко, початку, немає краю. Все буде як вперше, все буде назовсім. Юний місяць над золотим колоссям. Червневі світанки з янгольським суголоссям. Зручні родинні меблі, набиті твоїм волоссям. І ти несеш своє серце, свою мороку. Ступаєш разом з усіма до нічного потоку. Теж думаєш перейти цю пітьму глибоку, Приходить смерть, і яка різниця з якого боку.
Шикарно! Не можу повірити, що не чув цієї пісні аж до цього моменту! Шкода трішки, що мало переглядів...
Три українські Легенди 🇺🇦🇺🇦❤❤
Дуже гарно.. Навіть в мене нокія.. Навіть саме так дзвониш, говориш... Це так влучно. Дякую.
Кнопочна нокіа. Єдина родина.
Як тобі, ромко, моя батьківщина?
Тане в повітрі літа липка павутина.
Тиснеш до пазухи тепле дрантя, ніби господнього сина.
Що ти бачиш з-поза своєї заслони?
Голос ближче до стебел і серце ближче до крони.
З ночі викочуються розстріляні ешелони.
Риють пісок гробарі. Готуються до оборони.
Буде осінь, ти не будеш такою.
Ніхто, крім мене, не плакатиме за тобою.
На руках у населення щоразу більше зброї.
Якби я мав вибір, я б обирав собі інших героїв.
Буде зима, будуть дитячі співи.
Буде обрій кольору вохри й оливи.
Але тепер зелені тумани, червоні зливи.
В державних гімнах усе відчутніші циганські мотиви.
Двадцять років шукати вихід із дельти Дунаю.
Бачиш, я теж разом з усіма її перетинаю.
Ластівки прилітають з узгірь Синаю.
І немає, ромко, початку,
немає краю.
Все буде як вперше, все буде назовсім.
Юний місяць над золотим колоссям.
Червневі світанки з янгольським суголоссям.
Зручні родинні меблі, набиті твоїм волоссям.
І ти несеш своє серце, свою мороку.
Ступаєш разом з усіма до нічного потоку.
Теж думаєш перейти цю пітьму глибоку,
Приходить смерть,
і яка різниця з якого боку.
кожен рядок це ціла повість про нас.
круто, дякую