Кнопочна нокіа. Єдина родина. Як тобі, ромко, моя батьківщина? Тане в повітрі літа липка павутина. Тиснеш до пазухи тепле дрантя, ніби господнього сина. Що ти бачиш з-поза своєї заслони? Голос ближче до стебел і серце ближче до крони. З ночі викочуються розстріляні ешелони. Риють пісок гробарі. Готуються до оборони. Буде осінь, ти не будеш такою. Ніхто, крім мене, не плакатиме за тобою. На руках у населення щоразу більше зброї. Якби я мав вибір, я б обирав собі інших героїв. Буде зима, будуть дитячі співи. Буде обрій кольору вохри й оливи. Але тепер зелені тумани, червоні зливи. В державних гімнах усе відчутніші циганські мотиви. Двадцять років шукати вихід із дельти Дунаю. Бачиш, я теж разом з усіма її перетинаю. Ластівки прилітають з узгірь Синаю. І немає, ромко, початку, немає краю. Все буде як вперше, все буде назовсім. Юний місяць над золотим колоссям. Червневі світанки з янгольським суголоссям. Зручні родинні меблі, набиті твоїм волоссям. І ти несеш своє серце, свою мороку. Ступаєш разом з усіма до нічного потоку. Теж думаєш перейти цю пітьму глибоку, Приходить смерть, і яка різниця з якого боку.
Шикарно! Не можу повірити, що не чув цієї пісні аж до цього моменту! Шкода трішки, що мало переглядів...
круто, дякую
Кнопочна нокіа. Єдина родина.
Як тобі, ромко, моя батьківщина?
Тане в повітрі літа липка павутина.
Тиснеш до пазухи тепле дрантя, ніби господнього сина.
Що ти бачиш з-поза своєї заслони?
Голос ближче до стебел і серце ближче до крони.
З ночі викочуються розстріляні ешелони.
Риють пісок гробарі. Готуються до оборони.
Буде осінь, ти не будеш такою.
Ніхто, крім мене, не плакатиме за тобою.
На руках у населення щоразу більше зброї.
Якби я мав вибір, я б обирав собі інших героїв.
Буде зима, будуть дитячі співи.
Буде обрій кольору вохри й оливи.
Але тепер зелені тумани, червоні зливи.
В державних гімнах усе відчутніші циганські мотиви.
Двадцять років шукати вихід із дельти Дунаю.
Бачиш, я теж разом з усіма її перетинаю.
Ластівки прилітають з узгірь Синаю.
І немає, ромко, початку,
немає краю.
Все буде як вперше, все буде назовсім.
Юний місяць над золотим колоссям.
Червневі світанки з янгольським суголоссям.
Зручні родинні меблі, набиті твоїм волоссям.
І ти несеш своє серце, свою мороку.
Ступаєш разом з усіма до нічного потоку.
Теж думаєш перейти цю пітьму глибоку,
Приходить смерть,
і яка різниця з якого боку.
Дуже гарно.. Навіть в мене нокія.. Навіть саме так дзвониш, говориш... Це так влучно. Дякую.
кожен рядок це ціла повість про нас.
Три українські Легенди 🇺🇦🇺🇦❤❤