Спінінг. Окунь, окунь, окунь...

У кожної людини, мабудь, є свій «острівець щастя». Це таке абстрактне поняття, яке включає в себе умови, при яких людина щаслива просто так. Для когось це - філіжанка кави та тиша, комусь треба море і пляж, а в мене - свої забаганки. Тут що важливо - що б та людина, з якою ти обміркованно вирішив зв’язати своє життя назавжди (в моєму випадку це - мій чоловік) не тільки ділив би зі мною цей острівець, а мав би за щастя на ньому опинитися разом зі мною.
Ті хто мене знають, вже зрозуміли які умови для мене є обов’язковими. Ріка, човен, мотор, свобода. Де все це взяти? А я знаю. Кажуть - батьків не вибирають, але, мені здається - я була дуже хитрою ще до народження, і заздалегідь обрала собі батька, в якого є і човни в асортименті, і мотори, і будинок в усті Росі.
Я вже сто разів писала, як я люблю День Конституції. Це найкраще свято. Навігація повним ходом, риба активна і додатковий вихідний! Обожнюю!
Як любитель програти грошей в покер, вирішую зібрати “Full House” - тобто зкомбінувати найкраще у цьому житті - довгі вихідні і візит до Батька.
Довго не могли вирішити, чи їдемо, чи ні, свої локальні проблеми заважали, але в четвер я телефоную Татові і кажу «Тааааат, а які в вас плани на вихідні?», в Батька вже варіантів не було, окрім як сказати - «Ну, на вас чекаємо».
Приїхали, розмістилися у моєму улюбленому будиночку (як згадати, скільки років я в ньому ночувала - аж страшно, ще з чоловіком знайома не була, а вже цей будиночок був як рідний).
Зранку - збираємо вудлища, готуємося. Навіть сходили дітей покупали, у Росі вода тепла, дітям - щастя. Насправді я хотіла вийти на воду лише під вечір. Маленьке preview - я взагалі не витримую спеку, для мене схопити тепловий удар - справа трьох хвилин. Але тут Батько каже - в нас з друзями на сьогодні запланований захід, у ході якого вживання алкоголю це - must hаve, тобто, човен я зпустити можу зараз, але підіймати буду не пізніше аніж о 16-00, бо за кермо вже не сяду.
Ну і зрозуміло, мені вже пофіг на спеку, бо на воду хочу прям зараз, а що буде далі… Що буде, то буде. Виходимо.
«Спєка нєможлівая»
Я у човні просто помираю, ще й за класикою - тато не знайшов якор, який автоматично за натисканням кнопки підіймається/опускається. А це означає що? Вірно, - що мені кожного разу необхідно стояти у позі, всім відомій, на розпеченому металевому носу човна і маніпулювати якором.
Все ж таки - не тільки Батьків я вмію обирати вірно, а ще й чоловіка. Паша зупиняв човен, давав мені можливість поплавати і охолонути.
Спека, середина дня, а на «Прорві» (це місцева назва місця, де старе русло Росі з’єднується з Дніпром) фігачить окунь. Ну я, звісно - на карачки, зпускаю якор. В чоловіка ловиться окунь, непоганий, в мене - ні. Паша каже - от туди кидай, там він стоїть, але ж я вперта, буду плакати, але впиратися саме в цю точку. Наловили обоє, але в Паші - значно крупніший.
Так, окунь є, це вже факт, його багато. Але ж час спливає - а Маша хоче чого? Вірно - жереха. Це моя риба. Я ловила у своєму житті мабуть все, що пропонує Україна в діаметрі +- 200 км від Києва, але жерех був і залишається моїм найбільшим риболовним коханням.
Виходимо на Дніпро. Спека добиває. Жерех є, але дуже розкидан по акваторії. А тут і Тато телефонує - на сьогодні алко-паті відміняється, катайтеся скільки завгодно, пьянка - завтра. Я трохи проматюкалася - бо, я б краще пик спеки вдома пересиділа, але що є, то є.
Вирішуємо з чоловіком - жереха залишити на вечір, коли течію дадуть, а поки йдемо в сторону Бубновки, прокидати берег, може там щось знайдемо.
Температура повітря 39,8. Купання вже не рятує. А тут ще й повітря стає тугим, дихати неможливо. З того берегу доноситься звук грому. Але ж ми вперті - ну гроза, та й що, перечекаємо, не до дому ж вертатися? В нас всього 2 виїзда, і треба їх використати по повній! Перший дощ - великі краплі, ми одразу паркуємо човен під дерево. 3 хвилини - дощ закінчився, я ще так обурено кажу - це все?! Треба ж було так лякати! Відходимо від берега, а звуки грому все страшніші, але ж ми думаємо - ми найстрашніше перечекали. Йдемо вниз за течією, аж раптом відчуваємо - ні - найстрашніше попереду. Ми знайшли найкраще місце для «паркування» - човен поставили проміж берегом і полосою рогозу. Завдяки цьому - човен не змило нафіг, ну до цього я ще повернуся.
Ховаємося з чоловіком під дерева. Починає лупашити (інакше не скажу) дощ. І стає все сильніше і сильніше, на Дніпрі підіймається хвиля до півтора метра. Здавалося б - що може бути гірше?! І тут повалив град! Розміром з вишню. На пекельному вітрі. Тобто ви розумієте - по моїм повністю опаленим плечам, спині - починає сікти град. А що найприкольніше?! Град, ураган, а комарихи, суки, як кусали, так і кусають.
Повністю читати тут fishingfamily.c...

[@user-ik1st6uk1d]

Отличное видео

[@_AnDreich]

Рiка, човен, мотор, свабода! 👍

[@user-jq5xd7jo8e]

Хорошее настроение