Я пам'ятаю як писала замітки в телефоні, які так і ніхто не побачив, як думала, що більше ніколи не в'язатиму, а потім боялася що загину так і не пов'язавши... Відео важкувато вчора знімалося, але я така рада що його відзняла, тішить багато процесів та майбутня робота🙌☺️🫣
2роки назад страшні вибухи зовсім близько 😢 було дуже страшно не за себе,а за діток моїм на той час було одному 7років,а меншому 25.02був 1рік. Я не змогла покинути своє місто ми були весь час вдома,сусідні села в окупації . Дякую Вам за відео мирного неба 💙💛🙏
Дякую вам, що поділилися своїми спогадами, обіймаю☺️🤗 добре що ми змогли вистояти і пройти через такі важкі дні. Надіюсь у вас зараз все добре? Ми теж навіть не думали виїжджати з країни, просто повернулися в містечко з якого я родом, поряд з рідними якось морально легше було 🙌
23 лютого я теж відчувала страшну тривогу, нічого не могла робити, довго не могла заснути, хоча лягли близько другої ночі. О пів на пʼяту прокинулись від вибухів. Бомбили аеродром у Чугуєві. Ми бачили з вікна спалахи. Долежала до 6 ранку, пішли купувати воду і якісь продукти, бо я напередодні навела порядок і викинула всі пакетики, де залишалось по 50 грам круп. Навіть хліба не було. Всюди були шалені черги, хоча магазини ще не відкрились. Величезна черга за заправку. Ми жили на північній салтівці, наша вулиця - пряма дорога до кордону. На другий чи третій день в кілометрі від нашого дому знищили колону і не пустили її в місто. Коли закупили трохи продуктів, повернулись додому і просто сиділи як зомбі. Постійно лунали вибухи, кожні кілька хвилин. Годині о третій мене накрила паніка, пішли дивитись де є укриття. Нормального не було, тільки напів підвали. Вирішили поїхати до бабусі нареченого. Вона живе в будинку, де за радянських часів жило керівництво трамвайного депо. Там було справжнє бомбосховище, розраховане на ядерний удар. З собою взяли два рюкзаки з найціннішими речами, з одягу один змінний комплект, навіть не теплий. В тому бомбосховищі ми провели 3 місяці. Виходили тільки за водою і харчами. Іноді навіть вдавалось в перервах між обстрілами збігати в квартиру прийняти душ. В перші тижні це було дуже страшно і рідко. В травні ми лише на ніч спускались в сховище, бо вдень рідко були обстріли. До речі, з готівкою - аналогічна ситуація. У мене завжди все на карті. Зняти гроші перші тижні були неможливо. Нас врятувало то, що наречений напередодні 24 отримав премію готівкою і не встигли її покласти на карту. Коли їхали з квартири 24 навіть не могли уявити, що не зможемо приїхати взяти собі речей. Потрапити туди ми змогли лише влітку і лише тому, що жили там раніше. Цю частину міста закрили, адже вона найнебезпечніша. На той момент їх відігнали від міста, але до нашого району все одно долітали гради. Ця поїздка була дуже страшною. Крім того, що війна прийшла в наше місто, і ми кожен день її бачили і чули, було страшно за рідних. Моє рідне місто окупували 26 лютого. Таке не можна порівнювати, але мені здається, що життя окупації страшніше навіть за вибухи. Я б не змогла
Дякую, що поділилася своєю історією... Це жахливо, що довелося пережити, і це все закарбувалося на завжди в нас, шрамами... Тепер будь-які гучні звуки, я підпригую, прислухаюсь в тишу, чи не повітряна, чи не літак литить... В окупації мені здається то страшне( своїх немає, страшенна небезпека( Обіймаю🤗 добре що виїхали цілі, і бажаю миру і нарешті поїхати провідати рідних, на своїй рідній землі 🤗
@@by.tatyana_black на жаль, це з нами назавжди. Але я і не хочу це забувати. Хочу назавжди закарбувати це в памʼяті, донести дітям, онукам. Це і є та сама історія, яку ми маємо передавати наступним поколінням, щоб майбутні покоління не повторювали наші помилки.
Привіт,Таня! Важко згадувати. Діти ледь виїхали з Харкова. Онука декілька днів не розмовляла. Діти виїхали в більш безпечну область. А я ходила на роботу. Й кожен день не знала чи повернусь додому. А потім приєдналася до дітей майже на півроку. Інколи цікаво послухати про пряжу..
Привіт, дякую що поділилися своїми переживаннями та спогадами з тих перших страшних днів, які переросли у місяці... Буду розповідати ще про пряжу, самій буває цікаво послухати про пряжу і розуміти чи варто її купувати🤭🤗
Прівітик, доброго дня, Тетяна,це юріна мама, бажаю творчості, натхнення, миру сонечка сімейного затишку,і багато переглядів.
Вітаю на моєму каналі🙌🤗 дякую за такий теплий коментар. Миру, щастя та затишку🤗
Привіт, Тетяно! Як завжди вас дуже приємно бачити і чути. Успіхів у ваших в'язадьних проєктах
Привіт 🙌 дякую за такий теплий коментар і приємні слова🤗
Привіт, дякую за таке естетичне і гарне відео. Отримала купу натхнення і захотілося нових процесів.
Про перший день війни ще не можу спокійно писати
Я пам'ятаю як писала замітки в телефоні, які так і ніхто не побачив, як думала, що більше ніколи не в'язатиму, а потім боялася що загину так і не пов'язавши...
Відео важкувато вчора знімалося, але я така рада що його відзняла, тішить багато процесів та майбутня робота🙌☺️🫣
@@by.tatyana_black Так страх був величезний, але як мама ззовні нічого не показувала, від цього було ще важче
@@ViktoriaD38 о я розумію, я за усіх подруг вагітних а той день згадала, усім написала🙌🫣
Вітаю,Тетянко! Про пряжу- то мій улюблений формат,люблю дивитись і знімати такі відео. Творчого натхнення, мирних днів і скорішої Перемоги!💙🧶🧶🧶💛🖐🖐🖐🖐🖐
Привіт) дякую ☺️ я теж люблю дивитись про пряжу, вирішила собі розповісти про той скарб що маю🙌☺️
Привіт ❤ про пряжу завжди цікаво 😊 оця твід просто в серденько, дуже чарівна вийшла павутина, тепер буду і собі думати про таку, дякую за натхнення 😊
Привіт) рада що сподобався розбір пряжі 🙌 я із цього твіду собі створила павутинку, вона неймовірна 🥰
2роки назад страшні вибухи зовсім близько 😢 було дуже страшно не за себе,а за діток моїм на той час було одному 7років,а меншому 25.02був 1рік. Я не змогла покинути своє місто ми були весь час вдома,сусідні села в окупації . Дякую Вам за відео мирного неба 💙💛🙏
Дякую вам, що поділилися своїми спогадами, обіймаю☺️🤗 добре що ми змогли вистояти і пройти через такі важкі дні. Надіюсь у вас зараз все добре?
Ми теж навіть не думали виїжджати з країни, просто повернулися в містечко з якого я родом, поряд з рідними якось морально легше було 🙌
@@by.tatyana_black Так, дякую 🤗
@@marinakorovii1861 🤗🤗🤗
23 лютого я теж відчувала страшну тривогу, нічого не могла робити, довго не могла заснути, хоча лягли близько другої ночі.
О пів на пʼяту прокинулись від вибухів. Бомбили аеродром у Чугуєві. Ми бачили з вікна спалахи. Долежала до 6 ранку, пішли купувати воду і якісь продукти, бо я напередодні навела порядок і викинула всі пакетики, де залишалось по 50 грам круп. Навіть хліба не було. Всюди були шалені черги, хоча магазини ще не відкрились. Величезна черга за заправку.
Ми жили на північній салтівці, наша вулиця - пряма дорога до кордону. На другий чи третій день в кілометрі від нашого дому знищили колону і не пустили її в місто.
Коли закупили трохи продуктів, повернулись додому і просто сиділи як зомбі. Постійно лунали вибухи, кожні кілька хвилин. Годині о третій мене накрила паніка, пішли дивитись де є укриття. Нормального не було, тільки напів підвали. Вирішили поїхати до бабусі нареченого. Вона живе в будинку, де за радянських часів жило керівництво трамвайного депо. Там було справжнє бомбосховище, розраховане на ядерний удар. З собою взяли два рюкзаки з найціннішими речами, з одягу один змінний комплект, навіть не теплий. В тому бомбосховищі ми провели 3 місяці. Виходили тільки за водою і харчами. Іноді навіть вдавалось в перервах між обстрілами збігати в квартиру прийняти душ. В перші тижні це було дуже страшно і рідко. В травні ми лише на ніч спускались в сховище, бо вдень рідко були обстріли.
До речі, з готівкою - аналогічна ситуація. У мене завжди все на карті. Зняти гроші перші тижні були неможливо. Нас врятувало то, що наречений напередодні 24 отримав премію готівкою і не встигли її покласти на карту.
Коли їхали з квартири 24 навіть не могли уявити, що не зможемо приїхати взяти собі речей. Потрапити туди ми змогли лише влітку і лише тому, що жили там раніше. Цю частину міста закрили, адже вона найнебезпечніша. На той момент їх відігнали від міста, але до нашого району все одно долітали гради. Ця поїздка була дуже страшною.
Крім того, що війна прийшла в наше місто, і ми кожен день її бачили і чули, було страшно за рідних. Моє рідне місто окупували 26 лютого. Таке не можна порівнювати, але мені здається, що життя окупації страшніше навіть за вибухи. Я б не змогла
Дякую, що поділилася своєю історією... Це жахливо, що довелося пережити, і це все закарбувалося на завжди в нас, шрамами... Тепер будь-які гучні звуки, я підпригую, прислухаюсь в тишу, чи не повітряна, чи не літак литить... В окупації мені здається то страшне( своїх немає, страшенна небезпека(
Обіймаю🤗 добре що виїхали цілі, і бажаю миру і нарешті поїхати провідати рідних, на своїй рідній землі 🤗
@@by.tatyana_black на жаль, це з нами назавжди. Але я і не хочу це забувати. Хочу назавжди закарбувати це в памʼяті, донести дітям, онукам. Це і є та сама історія, яку ми маємо передавати наступним поколінням, щоб майбутні покоління не повторювали наші помилки.
Привіт,Таня! Важко згадувати. Діти ледь виїхали з Харкова. Онука декілька днів не розмовляла. Діти виїхали в більш безпечну область. А я ходила на роботу. Й кожен день не знала чи повернусь додому. А потім приєдналася до дітей майже на півроку. Інколи цікаво послухати про пряжу..
Привіт, дякую що поділилися своїми переживаннями та спогадами з тих перших страшних днів, які переросли у місяці...
Буду розповідати ще про пряжу, самій буває цікаво послухати про пряжу і розуміти чи варто її купувати🤭🤗
Привіт ❤ про пряжу завжди цікаво 😊 оця твід просто в серденько, дуже чарівна вийшла павутина, тепер буду і собі думати про таку, дякую за натхнення 😊