Мінливе щастя Настільки були заможними, Собі навіть не уявляли! Коштовних речей скільки мали, Тих, що простими вважали… Пізнали, коли загубили, Дрібниці, життя що складали. Природніми вчора здавались, Розкішшю зараз стали. Насправді як мало потрібно, Щасливими щоби бути - Оселя і рідні поруч, Тривогу, щоб просто не чути. А світло яким стало дивом! Мов магія сил невідомих, Якщо всю добу безперервно Лампа горить удома. Те, чим ми щасливі сьогодні, Для вчора мов траурна меса. А мир, що був вчора природнім, Сьогодні примара небесна. Банально між нами лунало, Якщо ми бажали миру. Сьогодні ми всі відчуваємо: Бажання це конче важливе. Ми інші, і інші бажання Сьогодні всіх нас визначають. Банальності нашого «вчора», Як щастя для завтра сяють. Війна щастя нашого «вчора» Пітьмою своєю накрила. У щастя, що завтра в нас буде, Інші вже будуть крила. По-іншому будемо бачити І щастя, і світ навкруги. І буде нас важко сприймати Всім тим, хто не жив у війні.
@@user-ee1rg1md3s Над Дніпром Красиво й тихо було вранці, І начебто війни нема. У мудрій димці тік Дніпро - Мовчазно думку навівав. Він не одну і не одному Зміг думку нав’язати. І тоді тишею своєю Щось намагався розказати. В ранковому сумбурі він Думку гоняв навколо себе. Які красиві береги… Як боронити вміють землю… Як він сторіччями змиває Землі української горе… Як починаючись в росії, Впадає потім в Чорне море… Як не одне сторіччя він Країну навпіл поділяв. Не тільки географічно, А й думки чутно розрізняв. Ми один з одним спиричались Ще за часів Хмельницького. Захід до заходу схилявся, Схід більше до російського. І довго притирались ми, Як чоловік з дружиною. Сварились ми щодо майбутнього - Майбутнього та з Україною. Ми день за днем всі довгі роки Йшли один одному на зустріч. Щоб у годину лиходійну Притиснутись змогли пліч-о-пліч. Гуртуємось ми у війні І стаємо все ближче. Стискаємось один до одного І до Дніпра щільніше. Здається стогне вже Дніпро В обіймах тісних єдності. Все ближче береги його Від нашої взаємності. Не зможе більше розділяти - Єдина вся країна. Немає «заходу» і «сходу», Є тільки Україна.
@@user-ee1rg1md3s Зомбі Були до труднощів готові, Але ніхто не уявляв Ад артилерії обстрілу, Який внівець зводить життя. Коли стріляють - ми як мертві, - Не почуттів, не розуміння, Захмарена свідомість вся, Окопи наші як могили. Якщо в нас влучать напряму, То й хоронити буде нічого - Одна могила на усіх Та й сплетемося в одне тіло ми. У нас братерство тут сьогодні, Не по народженню - по смерті. У світ ввійшли всі в різні сім’ї, Але в одній ми майже мертві. Довгоочікуване затишшя Піхоти нам несе атаку. Як зомбі ми з могил встаємо, Щоб напихати супостату. Це наш час радості від помсти, Ми раж життя знов відчуваєм, Коли палає танк ворожий, Коли піхота відступає. І знаємо все наперед, Що, відбиваючи піхоту, З неба поллє на нас метал, В ад повернемося ми знову. Ми з сім’ями вже попрощались, Ми як мерці - нас вже не вбити. Але нам випав дивний шанс, За наші ж смерті шанс помститись. І потому ми раз у раз Повстаємо всі як з могили. Ми зомбі - ворог бійся нас! Ми зомбі, щоби інші жили!!!
Мінливе щастя
Настільки були заможними,
Собі навіть не уявляли!
Коштовних речей скільки мали,
Тих, що простими вважали…
Пізнали, коли загубили,
Дрібниці, життя що складали.
Природніми вчора здавались,
Розкішшю зараз стали.
Насправді як мало потрібно,
Щасливими щоби бути -
Оселя і рідні поруч,
Тривогу, щоб просто не чути.
А світло яким стало дивом!
Мов магія сил невідомих,
Якщо всю добу безперервно
Лампа горить удома.
Те, чим ми щасливі сьогодні,
Для вчора мов траурна меса.
А мир, що був вчора природнім,
Сьогодні примара небесна.
Банально між нами лунало,
Якщо ми бажали миру.
Сьогодні ми всі відчуваємо:
Бажання це конче важливе.
Ми інші, і інші бажання
Сьогодні всіх нас визначають.
Банальності нашого «вчора»,
Як щастя для завтра сяють.
Війна щастя нашого «вчора»
Пітьмою своєю накрила.
У щастя, що завтра в нас буде,
Інші вже будуть крила.
По-іншому будемо бачити
І щастя, і світ навкруги.
І буде нас важко сприймати
Всім тим, хто не жив у війні.
Дякую за вірш. Можна ім'я автора?
@@user-ee1rg1md3s Дякую за звернення. Приємно. Це я пищу щодня з початку війни. Ім‘я невідоме. Ніде крім своїх не публікую. Іноді в UA-cam.
@@camelini2453 , зачепило саме серце. Сподіваюсь, що зможу читати Ваші вірші, авторе!
@@user-ee1rg1md3s Над Дніпром
Красиво й тихо було вранці,
І начебто війни нема.
У мудрій димці тік Дніпро -
Мовчазно думку навівав.
Він не одну і не одному
Зміг думку нав’язати.
І тоді тишею своєю
Щось намагався розказати.
В ранковому сумбурі він
Думку гоняв навколо себе.
Які красиві береги…
Як боронити вміють землю…
Як він сторіччями змиває
Землі української горе…
Як починаючись в росії,
Впадає потім в Чорне море…
Як не одне сторіччя він
Країну навпіл поділяв.
Не тільки географічно,
А й думки чутно розрізняв.
Ми один з одним спиричались
Ще за часів Хмельницького.
Захід до заходу схилявся,
Схід більше до російського.
І довго притирались ми,
Як чоловік з дружиною.
Сварились ми щодо майбутнього -
Майбутнього та з Україною.
Ми день за днем всі довгі роки
Йшли один одному на зустріч.
Щоб у годину лиходійну
Притиснутись змогли пліч-о-пліч.
Гуртуємось ми у війні
І стаємо все ближче.
Стискаємось один до одного
І до Дніпра щільніше.
Здається стогне вже Дніпро
В обіймах тісних єдності.
Все ближче береги його
Від нашої взаємності.
Не зможе більше розділяти -
Єдина вся країна.
Немає «заходу» і «сходу»,
Є тільки Україна.
@@user-ee1rg1md3s Зомбі
Були до труднощів готові,
Але ніхто не уявляв
Ад артилерії обстрілу,
Який внівець зводить життя.
Коли стріляють - ми як мертві, -
Не почуттів, не розуміння,
Захмарена свідомість вся,
Окопи наші як могили.
Якщо в нас влучать напряму,
То й хоронити буде нічого -
Одна могила на усіх
Та й сплетемося в одне тіло ми.
У нас братерство тут сьогодні,
Не по народженню - по смерті.
У світ ввійшли всі в різні сім’ї,
Але в одній ми майже мертві.
Довгоочікуване затишшя
Піхоти нам несе атаку.
Як зомбі ми з могил встаємо,
Щоб напихати супостату.
Це наш час радості від помсти,
Ми раж життя знов відчуваєм,
Коли палає танк ворожий,
Коли піхота відступає.
І знаємо все наперед,
Що, відбиваючи піхоту,
З неба поллє на нас метал,
В ад повернемося ми знову.
Ми з сім’ями вже попрощались,
Ми як мерці - нас вже не вбити.
Але нам випав дивний шанс,
За наші ж смерті шанс помститись.
І потому ми раз у раз
Повстаємо всі як з могили.
Ми зомбі - ворог бійся нас!
Ми зомбі, щоби інші жили!!!
дякую за слова, які рятують душу і дають можливість жити далі
ПАВЛО ВИШЕБАБА КРУТИЙ !!!🇺🇦💙💛СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Дякую! 💪💙💛
Дякую, просто дякую, вірші Павла Вишебаби просто неймовірні, дуже чутливі, сильні і патріотичні.
Слава УКРАЇНІ !!!!
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
💙💛💙💛
Чудовий вiрш👋👋👋👋👋👋
Знайшов що вивчити на урок літератури. Дякую
Дякую, я теж хочу цей вірш записати. Дякую, обіймаю по дружньому)
🙏💙💛