Вірш «Сидить дідусь…»

Християнський вірш про швидкоплинність життя.
СИДИТЬ ДІДУСЬ...
Сидить на лавці біля двору
Старий дідусь,
В жакетику у літню пору,
В руках картуз.
Зажурені, мов осінь, очі
Десь в далині.
Роки наблизились до ночі,
Останні дні...
В думках, неначе на екрані
Пливе життя .
Згадались рідні тато й мама,
Як був дитям.
Обличчя друзів- фотокартки
В архіві дум,
А неміч в тілі, як ті ґрати:
«Куди піду?»
Вже діти виросли й онуки-
Жив не дарма.
Лише чомусь ослабли руки,
Геть сил нема!
Будинок цегляний, садочок
І тин новий,
На старість маю свій куточок-
Тільки живи!
Живи?! Хотілось би пожити
Ще років п’ять,
Побачити онуків, діток,
Сходити в сад.
А потім можна й помирати,
Смерть не страшна.
Піду із рідної я хати ,
Як вся рідня...
Піду? Куди?!- Аж засміявся-
Земля і все!
Ніхто з-за гробу не вертався,
Смерть- це кінець!
Враз думка в серці промайнула:
«А як же Бог?»
Неначе хтось приставив дуло,
Переполох!
« Не вірю в те, чого не бачив!»-
Собі сказав.
Але душі від того плачно,
Немов збрехав.
«Що всім, те і мені хай буде!
А що ж усім?
Зі смертю стрінуться всі люди
Не уві сні.
А потім суд- сумління твердить-
І не втечеш.
Назад нічого не повернеш,
До пекла йдеш?!
З-за гробу, кажеш, не вертався
Ніхто сюди?
Тим більше привід є боятись-
Ти йдеш туди!
О, горе! Що мені робити?-
Подумав дід.
Який я на землі для діток
Зоставлю слід?!
Душа до Бога потягнулась,
Мов птах увись,
Згадалось те, що геть забулось:
Христу молись!
І щирі сльози покаяння
Туманять зір;
Повірив серцем в правду давню-
Мир у Христі!
Сидить на лавці біля двору
Старий дідусь.
В жакетику у літню пору,
В руках картуз.
Живі, немов юначі, очі
Десь в далині.
На небо хоче він, в дім Отчий,
У голубінь!

[@Марина-ь9ъ2п]

Зворушливий вірш 👍

[@neklepana_kosa]

Дякую за ваш відгук!