"Василь Муржак: історія художника з Брацлавщини". Документальний фільм.

Громадська організація "Інститут розвитку Брацлавщини" в рамках реалізації проєкту: Фестиваль "Брацлав Ренесанс - 4. "Квартет подій", створила документальний фільм про Василя Івановича Муржака. Фільм створено в рамках Програми «Студії Живої Історії», яку реалізує ГО Інша Освіта / Insha Osvita в партнерстві зі Спілкою MitOst e.V. та за дружньої фінансової підтримки представництва Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine та Robert-Bosch-Stiftung.
Художник, заслужений педагог, патріот, чуйний син, хороший сім’янин, вірний друг… Здається, що не вистачить епітетів, щоб охарактеризувати цю людину…
Народився Василь Іванович 22 червня 1935 року в мальовничому селі Калівці Муровано-Куриловецького району в родині селянина. Початкова школа в рідному селі, семирічка, що була за сім кілометрів від дому і, нарешті, середня школа в Мурованих-Курилівцях та атестат зрілості. Щоб його одержати, треба було долати пішки 20-кілометрову відстань. Проте Василя Івановича труднощі ніколи не лякали, бо він ішов до своєї мети - навчитись творити красу пензлем, стати художником.
Кваліфікацію учителя початкових класів і образотворчого мистецтва здобув у Немирівському педагогічному училищі. А потім була строкова служба в армії. Після демобілізації Василя Івановича направили на роботу в Брацлавську середню школу № 1, де і пропрацював 48 років.
«Після закінчення мене направили на роботу в Брацлавську середню школу № 1 вчителем образотворчого мистецтва і креслення. Потім навчався заочно у Вінницькому педінституті, але все одно хотілось мистецької освіти, тож я поїхав до Москви, там закінчив у 1980 році художньо-графічний факультет педагогічного інституту.
Учив дітей малювати і все життя учився сам. Кожний урок Василя Івановича був схожим на подорож у казку.
Багато учнів педагога обрали майбутні професії пов’язані з образотворчим мистецтвом, архітектурою. Якою радістю для нього були перемоги його вихованців у різних конкурсах.
Відмінник народної освіти, учитель-методист, численні грамоти та подяки - здавалось, можна спочивати на лаврах! Та мрія про персональну виставку спонукала його до безперервної творчості.
Травень 2017 року. Виставку робіт Василя Івановича могли побачити не лише брацлавчани, а й гості з Вінниці, Немирова, Тульчина та навколишніх сіл. Ця подія могла відбутись значно раніше, проте через надзвичайну скромність і вимогливість до себе відкладалась автором. І тільки завдяки шанувальникам його таланту і друзям було організовано персональну виставку, яка пройшла з великим успіхом.
До нього їхали і йшли за порадою колеги-учителі, з якими він ділився своїми знаннями, учні, випускники, яким він дав путівку у професію. А ще колеги-художники, щоб поспілкуватись. Він любив людей, любив все прекрасне на цій землі. Любив Україну. І ця непоказна любов проявлялась у всьому.
В останні роки свого життя, незважаючи на хвороби, на підкошене здоров’я, брав участь у будівництві Української православної церкви та віддавав для цього частину своєї пенсії.
13 квітня 2018 року його не стало. Але все, що зробив Василь Іванович за життя, живе і буде жити, бо в кожній картині живе часточка його нетлінної душі.