Геракл і яблука Гесперид / 12 подвигів Геракла / міфи давньої Греції зарубіжна література нуш

12 ПОДВИГ ГЕРАКЛА (ЯБЛУКА ГЕСПЕРИД)
Найважчим подвигом Геракла на службі в Еврісфея став його останній, дванадцятий подвиг. Еврісфей знав, що десь на самому краю землі, на берегах могутнього океану, є сад, засаджений на голих скелях велетнем Атлантом. На світі немає нічого більш прекрасного і таємничого за цей сад. У самій гущавині саду, в його зеленій і вологій тіні, росте прекрасне дерево. Стовбур його тонкий і стрункий, гілки гнучкі, і на них, сяючи і вдень, і в мороці ночі, нависають золоті яблука, яких ніколи не бачило людське око. Дочки ночі, прекрасні Геспериди спускаються в сади Атланта й охороняють їх від викрадачів.
Атлант сам колись стеріг золоті яблука. Він дорожить ними більше, ніж життям. Тому на допомогу сестрам Гесперидам він приставив лютого дракона. У цього чудовиська тільки одне око в широкому лобі, зате це око ніколи не закривається. І горе тому, кого побачить безсонне око дракона.
І ось підступний Еврісфей наказав Гераклу принести три золотих яблука.
Довго блукав Геракл по всій землі, заглиблювався в холодні області півночі, блукав під палючим сонцем півдня, заходив на захід і на схід - усе було марно. Ніхто не міг розповісти йому, де живуть в саду дочки ночі Геспериди.
Нарешті у своїх подорожах Геракл натрапив на титана Прометея, якого Зевс покарав за допомогу людям. Щоранку орел гострим дзьобом рвав печінку Прометея. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів Прометей тяжкі муки. Геракл застрелив орла з лука, щоб полегшити страждання титана. Тоді Прометей розкрив, що долею визначено, що син німфи Фетіди, до якої залицявся Зевс, стане сильнішим за батька, ким би той не був. Якщо німфа народить сина від Зевса, він скине владу батька і олімпійським богам прийде кінець. Почувши це, попереджений про небезпеку Зевс дозволив Гераклу звільнити Прометея. За це вдячний Прометей показав Гераклу шлях до садів Гесперид і порадив послати за яблуками титана Атланта.
Багато ще довелося зустріти Гераклові на своєму шляху небезпек, поки він дійшов до краю землі. Там над темною і страшною безоднею, широко розставивши ноги, стоїть, нахилившись, велетень, величезний, як гора. Могутніми руками він уперся в небо і підтримує над нами небосхил. Варто йому хоч на хвилинку відпустити свою важку ношу, і небо впаде на землю, хмари зірвуться з нього, впадуть місяць і сонце, посиплються вниз яскраві зірки. Настане кінець усьому. Цей велетень, тримач неба, і є титан Атлант.
- О, великий титане Атланте! - звернувся до нього Геракл,- я син Зевса Геракл. Мене прислав до тебе Еврісфей, цар багатих золотом Мікен. Еврісфей звелів мені дістати в тебе троє золотих яблук із золотого дерева в садах Гесперид.
- Я дам тобі троє яблук, сину Зевса,- відповів Атлант,- а ти, поки я ходитиму по них, повинен стати на моє місце і тримати на своїх плечах небосхил.
З повагою дивився Геракл, як зігнувся під вагою неба титан, і на незмірний тягар, що лежав на його плечах. Але іншого виходу не було, і він погодився замінити Атланта, поки той буде рвати з дерева золоті яблука.
Страшний тягар ліг на плечі Геракла. Кістки його затріщали, ноги по коліно увійшли в землю, жили на лобі надулися. Важке зітхання вирвалося з його грудей - герой застогнав під непомірним вантажем. Але могутнє тіло витримало. Він стояв, обливаючись потом, годину, другу, третю. Зціпивши зуби, він тримав на собі все небо, поки Атлант не приніс йому три зірвані яблука.
Атланту дуже не хотілося знову ставати на своє віковічне місце.
- Ось що, сину Зевса... - запропонував він, не дивлячись в очі Гераклові. - Давай зробимо так: ти потримай ще трошки небо, а я піду за тебе в Грецію і віднесу яблука Еврісфею.
Однак Геракл одразу розгадав хитрість титана.
- Я згоден,- відповідав він. - Нехай буде по-твоєму. Але незвична тяжкість боляче врізалася мені в плечі. Дозволь же мені зробити м'яку подушку і підкласти під цей вантаж, а тоді йди куди хочеш.
Добродушний Атлант повірив Гераклові й покірно взяв на свої плечі небо, чекаючи швидкого звільнення. Але на цей раз Геракл не дотримав свого слова і сказав Атлантові:
- Пробач мені, благородний Атланте! Я обдурив тебе. Але ти сам знаєш - навіть я не в силах виконувати твою велику роботу. Не сердься на мене. Залишайся з миром.
- На жаль! - зітхнув у відповідь засмучений велетень. - Ти правий, Геракле. Я не серджуся на тебе. Це я зробив недобре, коли хотів вчинити з тобою безчесно. Іди й ти з миром, і нехай буде легким твій довгий шлях!
Умиротворений титан залишився стояти на своєму віковічному місці, а той океан, на березі якого він стояв люди й до наших днів звуть Атлантичним.
Геракл повернувся до Еврісфея і віддав йому золоті яблука, які згодом знову повернулися до саду Гесперид.
Після цього подвигу Еврісфей звернувся до Геракла з такими словами:
- Ти зробив усі дванадцять подвигів. Покарання скінчилося. Боги пробачили тебе. Тепер ти вільний!
Геракл зітхнув на повні груди й повернувся додому, де на нього чекала вірна дружина.