Мізері - це топ з топів, кращого трилера не було і не буде. Після неї всі "найстрашніші" трилери мене розчаровують. Можливо вона така крута бо Кінгові набагато краще навіть за опис жахливих міфічних істот вдається тонкий психологізм в описі реальних людей і їх внутрішніх демонів. Бо найстрашніша істота насправді і є людина. Це певно єдина книга, яку б я хотіла забути аби перечитати ще раз.
Ще один кльовий випуск, люблю їх та чекаю) Дуже сподобалось як ти розповіла про ці всі книги. Про книгу "жінка в Берліні" я чув від знайомої, також радила прочитати.
Дякую, було цікаво та інформативно, трохи сумно 😔на жаль, такі зараз часи. Але я ще не готовий таке читати зараз. Пастка 22, якщо не читала, спробуй. Повинна сподобатися тобі
Дякую за випуск. Я очікувала різдвяні казочки😂 Але такі книги дуже заземляють і 100% варті до читання кожному! Дякую, що несеш їх в народ🫶🏻 А ще, тобі так пасує цей макіяж😍
Моя бубуся була підлітком під час Другої Світової. Вона казала, що під час окупації німці їх родину вигнали жити в сарай, але з дітьми були завжди привітні, давали цукерки, казали, що в них вдома також кіндери є. І якщо подивитись на наших військових, то вони теж з повагою ставляться до цивільних. Все ж таки є кодекс честі офіцера і в нормальному суспільстві офіцер армії - це не свиня.
По зґвалтуванням радянськими військами німецьких (і не тільки) жінок варто відзначити ще пару моментів як на мене, які варто нам, як нації, що воює, відрефлексувати: а) зґвалтування було формою ведення війни росіянами задовго до другої світової і продовжує ним бути у нинішній війні (і це, до речі, психологічно пояснює чому німці досі такі обережні з росіянами в міжнародній політиці) б) в радянській армії на той момент (як в армії імперії) були представники колоній, тобто і українські військові, що підводить нас до необхідності осмислення свого колоніального минулого з точки зору відповідальності.
Дякую, за відео. Хочу поділитися відгуком про «жовтолику» , обережно багато спойлерів: Мені неймовірно сподобався цей роман, адже він порушує важливі теми, які можна розглядати під призмою психології. У ньому я побачила синдром самозванця: Джуні дійсно є талановитою письменницею, хоча вона і використала ідеї подруги. Однак саме завдяки її майстерності роман став бестселером. Також цікаво спостерігати, як потреба у визнанні, що бере початок у дитинстві, впливає на її прагнення догодити всім - редакторці, студії, яка хоче зняти її фільм, та школярам, яким вона проводить заняття. Проте, коли школярі не визнають її так, як вона того хоче, Джуні намагається самоствердитися за їхній рахунок, критикуючи одну зі школярок у надмірно жорсткий спосіб. Окремо хочу виділити сарказм на тему расизму з точки зору булінгу білих людей, які захоплюються іншими культурами. Це, безумовно, контроверсійна, але дуже гостра й актуальна тема. Крім того, роман вдало ілюструє культуру скасування і її вплив на ментальний стан героїні, яка й без того має травми з дитинства. Смерть батька, напружені стосунки з матір’ю та сестрою, які не підтримали її талант, посилюють її внутрішню боротьбу. Таким чином, це цікавий психологічний портрет, який показує, що людина не є одновимірною. Усі ми схильні до негативних думок, внутрішньої критики, заздрощів, а наші травми часто керують нашими діями. Чи вкрала б головна героїня роман, якби була самодостатньою, прийняла себе і зрозуміла, що вона вже є достатньо талановитою? Чи, можливо, вона назвала б це спільною роботою? Ще один цікавий аспект книги - авторка, здається, показує дуальність своєї особистості. Виникає враження, що Ребекка Кван одночасно є Джун і Атеною. Як і героїні, письменниця є американкою та має азійське походження: вона не біла, але й не є автентичною китаянкою, як Атена. Я навіть відчула паралель із Бійцівським клубом, де Атена виступає як альтер-его, що підштовхує головну героїню до її “темної сторони”. Таким чином, роман наповнений численними прихованими сенсами й підводними течіями. Він змушує замислитися про прийняття тіньових сторін та дуальністю людської природи.
Настя, неймовірно крутий розбір! І ти права, щодо того, що Джун насправді талановита, але ніяк не могла розкрити свій талант на повну, а будучи ще в тіні подруги, це лише додавало свого впливу на неї. Дуже цікаво було прочитати твою рецензію! Для мене Жовтолика була 10/10 ♥️
Дякую за випуск, «Мізері» моя улюблена книга у Кінга, поки нічого з того, що читала до чи після саме у нього - не переплюнуло цю книгу по оцій суто кінговській психологічній напрузі)
Мізері - це топ з топів, кращого трилера не було і не буде. Після неї всі "найстрашніші" трилери мене розчаровують. Можливо вона така крута бо Кінгові набагато краще навіть за опис жахливих міфічних істот вдається тонкий психологізм в описі реальних людей і їх внутрішніх демонів. Бо найстрашніша істота насправді і є людина.
Це певно єдина книга, яку б я хотіла забути аби перечитати ще раз.
Раджу книгу «Чоловік на імʼя Уве»
Ще один кльовий випуск, люблю їх та чекаю)
Дуже сподобалось як ти розповіла про ці всі книги. Про книгу "жінка в Берліні" я чув від знайомої, також радила прочитати.
У всіх відео розпаковок подарунків, а тут такі важливі книги в новорічному антуражі. Особливо 2 перші. Дякую❤
Дякую, було цікаво та інформативно, трохи сумно 😔на жаль, такі зараз часи. Але я ще не готовий таке читати зараз. Пастка 22, якщо не читала, спробуй. Повинна сподобатися тобі
Дякую за випуск.
Я очікувала різдвяні казочки😂
Але такі книги дуже заземляють і 100% варті до читання кожному!
Дякую, що несеш їх в народ🫶🏻
А ще, тобі так пасує цей макіяж😍
Моя бубуся була підлітком під час Другої Світової. Вона казала, що під час окупації німці їх родину вигнали жити в сарай, але з дітьми були завжди привітні, давали цукерки, казали, що в них вдома також кіндери є. І якщо подивитись на наших військових, то вони теж з повагою ставляться до цивільних. Все ж таки є кодекс честі офіцера і в нормальному суспільстві офіцер армії - це не свиня.
Я навіть про Мізері не чула, тепер це мій маст рід. Дуже цікаво 🤔
Кінг топ , моя улюблена напевно що "таємне вікно"😅
Рекомендую 💪🇺🇦
По зґвалтуванням радянськими військами німецьких (і не тільки) жінок варто відзначити ще пару моментів як на мене, які варто нам, як нації, що воює, відрефлексувати: а) зґвалтування було формою ведення війни росіянами задовго до другої світової і продовжує ним бути у нинішній війні (і це, до речі, психологічно пояснює чому німці досі такі обережні з росіянами в міжнародній політиці) б) в радянській армії на той момент (як в армії імперії) були представники колоній, тобто і українські військові, що підводить нас до необхідності осмислення свого колоніального минулого з точки зору відповідальності.
Дякую, за відео. Хочу поділитися відгуком про «жовтолику» , обережно багато спойлерів:
Мені неймовірно сподобався цей роман, адже він порушує важливі теми, які можна розглядати під призмою психології.
У ньому я побачила синдром самозванця: Джуні дійсно є талановитою письменницею, хоча вона і використала ідеї подруги. Однак саме завдяки її майстерності роман став бестселером. Також цікаво спостерігати, як потреба у визнанні, що бере початок у дитинстві, впливає на її прагнення догодити всім - редакторці, студії, яка хоче зняти її фільм, та школярам, яким вона проводить заняття. Проте, коли школярі не визнають її так, як вона того хоче, Джуні намагається самоствердитися за їхній рахунок, критикуючи одну зі школярок у надмірно жорсткий спосіб.
Окремо хочу виділити сарказм на тему расизму з точки зору булінгу білих людей, які захоплюються іншими культурами. Це, безумовно, контроверсійна, але дуже гостра й актуальна тема.
Крім того, роман вдало ілюструє культуру скасування і її вплив на ментальний стан героїні, яка й без того має травми з дитинства. Смерть батька, напружені стосунки з матір’ю та сестрою, які не підтримали її талант, посилюють її внутрішню боротьбу.
Таким чином, це цікавий психологічний портрет, який показує, що людина не є одновимірною. Усі ми схильні до негативних думок, внутрішньої критики, заздрощів, а наші травми часто керують нашими діями. Чи вкрала б головна героїня роман, якби була самодостатньою, прийняла себе і зрозуміла, що вона вже є достатньо талановитою? Чи, можливо, вона назвала б це спільною роботою?
Ще один цікавий аспект книги - авторка, здається, показує дуальність своєї особистості. Виникає враження, що Ребекка Кван одночасно є Джун і Атеною. Як і героїні, письменниця є американкою та має азійське походження: вона не біла, але й не є автентичною китаянкою, як Атена. Я навіть відчула паралель із Бійцівським клубом, де Атена виступає як альтер-его, що підштовхує головну героїню до її “темної сторони”.
Таким чином, роман наповнений численними прихованими сенсами й підводними течіями. Він змушує замислитися про прийняття тіньових сторін та дуальністю людської природи.
Настя, неймовірно крутий розбір!
І ти права, щодо того, що Джун насправді талановита, але ніяк не могла розкрити свій талант на повну, а будучи ще в тіні подруги, це лише додавало свого впливу на неї.
Дуже цікаво було прочитати твою рецензію!
Для мене Жовтолика була 10/10 ♥️
Дякую за випуск, «Мізері» моя улюблена книга у Кінга, поки нічого з того, що читала до чи після саме у нього - не переплюнуло цю книгу по оцій суто кінговській психологічній напрузі)
О тааааак, цю атмосферу тотального жаху ще не відчувала в інших книжках
ну тепер тебе вже цікаво буде послухати і подивитись!
Так, це ВЖЕ після зʼїдених суші стало цікаво?😅
Чи ще якась причина?😅
Ліна, є питання до словосполучення«Життєствердні книжки» 👰🏻♂️
«Мізері» життєствердно вплинула тільки на моє бажання носити балончик у кишенці))
То був мій сарказм 😂
@ 😅😅😂
Ліна, що з очами ?
Трішки суму в око потрапило(