Євген Маланюк "Уривок з поеми" аудіо вірш
Вставка
- Опубліковано 24 жов 2020
- Вірш "Уривок з поеми" Євген Маланюк. Аудіо/відео слухати
Додатково:
"Уривок з поеми" читати вірш та скачати текст - dovidka.biz.ua/uryvok-z-poemy...
Вірш "Уривок з поеми" аналіз (паспорт твору) - dovidka.biz.ua/uryvok-z-poemy...
Євген Маланюк біографія коротко - dovidka.biz.ua/yevgen-malanyu...
Євген Маланюк хронологічна таблиця - dovidka.biz.ua/yevgen-malanyu...
Євген Маланюк цікаві факти - dovidka.biz.ua/yevgen-malanyu...
Додатково, більше у описі до відео☝☝☝:
читати онлайн та скачати текст - dovidka.biz.ua/uryvok-z-poemy-chytaty-skachaty-evhen-malanyuk/
аналіз (паспорт твору) - dovidka.biz.ua/uryvok-z-poemy-malaniuk-analiz/
Лайк у кого дз по укр лит
Дякую пані Дарина!!! Щиросердно дякую за прочитання, від котрого кров застиває, а серце калатає... Слава синам України!!!!
Дуже Гарно!!! Читання неперевершене! Прошу Вас читати більше поезії. Дуже потрібний Байрон - уривки з "Мазепи" чи інші вірші. Прошу дуже. Прекрасний голос, просто не маю слів!
Дякую, чудово!!!👍
Дякую вам дуже гарно вийшло
Дякую ❤
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Даже гарно
Гарно
Січень
2024 рік
11 клас
"Уривок з поеми"
Євген Маланюк
И как эту херню выучить на завтра???
Ну цей вірш прекрасний
@@user-vf4ue9nt3x Но не учить же его на память
На сьогодні*
@@asparkamkopatsulkardiomagn7790 оруу
АХАХВХХАХАХАХХАХААХ ТОТ ЖЕ ВОПРОС!!!!!!
Слишком медленно
х1,25
Нормально вона читає, це ж тобі не реп 😂
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.