Старі люди це окремий біль з 2014 року. Вони не мають бути тими, хто першкоджають дітям, онукам виїздити із небеспечних місць. Це не геройство, а немудрий вчинок. Старші люди забули що в нас є приказка Що старе, що мале. За її правилами старі мають прислухатися до думки молодших у сім'ї, як то роблять дити. Їх життя з ярмарку. Тоді чому вони незабеспечують продовження роду? Бояться змін? Брехня. Це безвідповідальне ставлення до свого роду. Я тут не має на увазі тих хто тяжко хворий, хоча і це не перепона своєю згодою на переїзд дати можливість жити молодшим твого роду. Симптом того , що старе дерево не приживається при пересадці у новому місці, під час війни вигляджає сумнівно. Я б назвала це егоїзмом і груповим самогубством роду.
Це правда. Але у них своя правда. Що все життя прожив у рідній хаті і не хочеш тинятися по світу бомжем. Все це так, але коли вони гальмують молодих + не дають їм жити навіть після переїзду, бо ті хвилюються за батьків, це 100-відсотковий егоїзм.... + ніхто не думає про найгірше. Всі сподіваються, що саме їх "пронесе". Не впаде снаряд на хату, не розстріляють рузькі, не закінчаться продукти і т.п. Але серце за них все одно болить. Коли люди нормальні..... Ніхто на таке не заслуговує.... Це реально пекло на землі......
@@olhakalynovska3019 Я таке пройшла із батьком у 2014, коли у Донецку почалися ігрища. Двічи готувала його виїзд до рідні у Дніпро і двічи він мене на сміх піднімав, а в мене перед очима коврові бомбардування Чечні і думка, якщо своїх не пожаліли, то нас так точно не будуть жаліти. Так до кінця й прожив у нашій квартирі, а я по телефону щовечора продовжувала просити. переїхати. Категоричне ні. Заїхати особисто і витягнети силою не ризикнула, бо попасти на підвал і випробовувати долю не хотіла. Прийшлося сказати собі "Він при тямі, зробив свій вибір, так тому й бути" При першій нагоді старалася відправити йому посилки, гроші(вестерн юніон там процював декілька років). Мене сусіди мабуть не поважають і вважають зрадницею, але це мій гріх і мені з ним жити. Правільних рішень у таких ситуаціях немає. Для себе зробила висновак, коли буде подібне зі мною, буду вірити дітям і їхньому рішенню.
Зараз 5 колона розганяє хвилю про любов... до россіянцев.. А також щоб ми "нєразчєлавєчівалісь". А тому я щиро люблю усіх расіянцев, усіх до одного, кожноно 200го та 300го
Оленка, дякую
Дякуємо! Ви героїня!
Дякую!
Смілива дівчина, дякуюємо за репортаж
Дякую Вам за постійну увагу та підтримку!
@@olhakalynovska3019 ви варті того. Талант важко приховати.
Слава ЗСУ!Смерть роzійським окупантам і усе буде добре😄
Україна-Перемога!👍💙💛
Старі люди це окремий біль з 2014 року. Вони не мають бути тими, хто першкоджають дітям, онукам виїздити із небеспечних місць. Це не геройство, а немудрий вчинок. Старші люди забули що в нас є приказка Що старе, що мале. За її правилами старі мають прислухатися до думки молодших у сім'ї, як то роблять дити. Їх життя з ярмарку. Тоді чому вони незабеспечують продовження роду? Бояться змін? Брехня. Це безвідповідальне ставлення до свого роду. Я тут не має на увазі тих хто тяжко хворий, хоча і це не перепона своєю згодою на переїзд дати можливість жити молодшим твого роду. Симптом того , що старе дерево не приживається при пересадці у новому місці, під час війни вигляджає сумнівно. Я б назвала це егоїзмом і груповим самогубством роду.
Це правда. Але у них своя правда. Що все життя прожив у рідній хаті і не хочеш тинятися по світу бомжем. Все це так, але коли вони гальмують молодих + не дають їм жити навіть після переїзду, бо ті хвилюються за батьків, це 100-відсотковий егоїзм.... + ніхто не думає про найгірше. Всі сподіваються, що саме їх "пронесе". Не впаде снаряд на хату, не розстріляють рузькі, не закінчаться продукти і т.п. Але серце за них все одно болить. Коли люди нормальні..... Ніхто на таке не заслуговує.... Це реально пекло на землі......
@@olhakalynovska3019 Я таке пройшла із батьком у 2014, коли у Донецку почалися ігрища. Двічи готувала його виїзд до рідні у Дніпро і двічи він мене на сміх піднімав, а в мене перед очима коврові бомбардування Чечні і думка, якщо своїх не пожаліли, то нас так точно не будуть жаліти. Так до кінця й прожив у нашій квартирі, а я по телефону щовечора продовжувала просити. переїхати. Категоричне ні. Заїхати особисто і витягнети силою не ризикнула, бо попасти на підвал і випробовувати долю не хотіла. Прийшлося сказати собі "Він при тямі, зробив свій вибір, так тому й бути" При першій нагоді старалася відправити йому посилки, гроші(вестерн юніон там процював декілька років). Мене сусіди мабуть не поважають і вважають зрадницею, але це мій гріх і мені з ним жити. Правільних рішень у таких ситуаціях немає. Для себе зробила висновак, коли буде подібне зі мною, буду вірити дітям і їхньому рішенню.
Зараз 5 колона розганяє хвилю про любов... до россіянцев.. А також щоб ми "нєразчєлавєчівалісь". А тому я щиро люблю усіх расіянцев, усіх до одного, кожноно 200го та 300го
І я)