Коментар до інтерв’ю архиєпископа К. М. Вігано стосовно церкви антихриста /2 частина/

Архиєпископ Карло Марія Вігано продовжує пояснювати серйозну проблему існування Глибинної церкви Бергольйо.
Архиєпископ К. М. Вігано: «Однак Глибинна церква офіційно не проявляється, бо негайно втратила б свою владу над вірними. Її мета полягає в тому, щоб люди сприйняли не стільки і не тільки ту чи іншу зміну доктрини, моралі та Літургії, а саму зміну, тобто ідею перманентної революції, згідно з якою має змінитися вчення Церкви, і навіть взаємосуперечити відповідно до різних епох і культурних контекстів. Як тільки Глибинній церкві вдасться просунути цей принцип, вона зможе діяти на всіх фронтах і заперечувати те, чого Церква навчала аж до II Ватиканського Собору».
Коментар ВВП: Архиєпископ Вігано вказує, що католикам хочуть змінити мислення, щоб вони визнали, що Церква має зазнавати постійних змін. Не можна ставити питання: «Чому така зміна?», а також вказати, що догми незмінні, що без них Церква не є Церквою і що спасіння не можна замінити погибеллю. Такий діалог неприпустимий. Основні стовпи існування авторитативно змінюються. Прийняття принципу зміни, тобто ідея перманентної революції, є основою для успіху масонів в самоліквідації Католицької Церкви. Через зміну парадигм має дійти до повної єдності з духом світу, тобто з диявольським архітектором, який робить Католицьку Церкву своїм знаряддям бунту проти Бога. Обманені католики, які й надалі будуть триматися Бергольйо, заслужать вічну нагороду в пеклі та скличуть прокляття на народи.
Прикладом є кардинал Бесунгу. Коли через зраду Церкви він намагався опосередкувати прийняття ідеології ЛГБТК в Африці, почав зі стратегічної маніпуляції на жовтневому Синоді, начебто Господь нам ще покаже, як нам тепер ставитися до ЛГБТК. Бесунгу в єдності з Бергольйо служить іншому господу, але продовжує маскуватися перед народом Африки, ніби сам Бог вимагає змінити ставлення до кричущого гріха. Бачачи, що атмосфера в Африці могла б призвести до відділення від архиєретика Бергольйо і до спасіння Церкви, він стратегічно, як голова всіх африканських єпископів, на цьому етапі начебто не приймає благословення содомії. Але реальність така, що він поступово готує передумови для запровадження прямо протилежного.
Насправді єдиною постійною зміною, яка має відбуватися в Церкві, є постійне покаяння. Людина через свою гріховність схильна до брехні, тому повинна постійно змінювати своє мислення згідно з нормами Євангелія (Мр. 1,15) і таким чином постійно повертатися до Бога. Але послідовники псевдоцеркви не хочуть цієї необхідної і постійної зміни. Навпаки, вони змінюють догми і Божі закони. За такою зміною стоїть не Святий Дух, а дух антихриста. Це самогубна зміна, яка веде як до дочасної, так і до вічної смерті. Псевдоцерква окупувала Католицьку Церкву і виступає під її прапором, щоб звести та знищити цілі народи та весь світ. Цю трагічну реальність сміливо поставив до світла саме архиєпископ Вігано.
Архиєпископ К. М. Вігано: «Віруючі та духовенство, які не знають про цей обман, звісно, продовжують належати до Католицької Церкви, так само, як належали б до Церкви сто років тому».
Коментар ВВП: Архиєпископ Вігано виходить з реальності, що є віруючі та духовенство, які не знають про обман всередині Церкви та зберегли віру, перейняту від своїх батьків і прабатьків, у якій вони живуть і помирають. Далі, однак, архиєпископ пояснює ситуацію тих, які свідомо вважають себе членами т.зв. постсоборової церкви.
Архиєпископ К. М. Вігано: «Ті, які вважають себе членами „соборової церкви”, сто років тому були б засуджені як єретики, і тому навіть сьогодні їх не можна вважати учасниками сопричастя з Католицькою Церквою».
Коментар ВВП: Архиєпископ далі пояснює, який парадокс виникає, коли дві протилежні сутності перетинаються - Церква та антицерква:
Архиєпископ К. М. Вігано: «Парадокс полягає в тому, що голова „соборової церкви”, хоча він і єретик та відступник, водночас може вважатися Папою Римо-Католицької Церкви і узурпувати від нашого Господа голос Його Нареченої, щоб збезчестити її та самого Ісуса Христа. Тут також є перетин двох сутностей - Церкви та антицеркви - в рамках однієї ієрархії. Це те, що становить „майстерний удар сатани”, який архиєпископ Лефевр засуджував від самого початку».
Коментар ВВП: Ситуація перетину між двома сутностями: Церкви та антицеркви, справді дуже серйозна. Це тому, що тих, які сьогодні ще не знають про обман, завтра майстерно заманять до прийняття нових парадигм. ...