Обличчя України. Ярослава Стецько (1920-2003)
Вставка
- Опубліковано 21 вер 2024
- Ярослава Стецько - емігрантка та патріотка, яка лише за 10 років до своєї смерті нарешті отримала український паспорт.
Жінка-легенда - Ганна Музика (дівоче ім'я Слави Стецько) народилась на Тернопільщині у містечку Теребовля і ходила до польської гімназії. Згадувала, як у школі їм забороняли говорити українською, тоді 12-річною заявила: "я -- українка". У 1938-му вона стала членом ОУН, у 1943 - ув'язнена німцями у Львові, а з 1944 по 1991 жила в еміграції. Більша частина її життя пройшла в екзині. "Як я люблю цю Україну!" - щоразу говорила Слава Стецько, коли їхала з Борисполя до Києва. "Кращої країни у світі - а я об'їздила багато, але з такими краєвидами, горами, з такою землею - немає ніде", - скаже Стецько після повернення в Україну.
Тисячі людей на Площі Ринок у центрі Львова. Хор виконує повстанську пісню. Так відзначали 50-ту річницю проголошення Акту про незалежність української держави. У 1969 році - Слава Стецько була ще емігранткою, і в Україні перебувала нелегально. Вона переконувала українців: вони мають знову бути в Європі. "Світ показує нам маленький Люксембург, чи ще менший Монако, які процвітають, і питає: "А чого ж ви ходите бідні та голодні на своїй землі з найкращим у світі родючим чорноземом?", - звертається Слава Стецько до українців.
Після повернення на Батьківщину вона стала народним депутатом другого, третього та четвертого скликань. У парламенті Славу Стецько поважали навіть запеклі ідеологічні супротивники - комуністи. Вона змогла з прибічниці суто революційних дій стати на шлях цивілізованого парламентаризму. І ніколи не лукавила щодо головного - відданості Україні. Деякі її висловлювання, актуальні й досі: "Ми б хотіли мати з Росією такі відносини, які має Німеччина з Францією - колись воювали, а зараз нормально сусідують. Ми за те, аби бути на рівні і в політичному, і в економічному, і в культурному житті. Вони мають зрозуміти: у 21 столітті не гоже імперії бути".
Слава Стецько померла незадовго до 83-го дня народження. Її пронесли на руках через центр Києва. З нею прощалась вся Україна.
Слава Богу,що ми маємо таких Героїв!!!
Ой, как красиво поет Леся))) Еще бы, загребла все наследство после Ярославы, остальным родственникам показала фигуру из трех пальцев. Так чего б теперь не рассказывать байки.