Привіт Юля, знову розповідаєш про книгу, яку я не читала:))) я пробувала читати Дочинця, але мені не зайшло, здалося за стилем схожим на Валерія Шевчука, а я Шевчука не люблю. Цікаво, про яку книгу ти плануєш наступне відео?
Прочитала декілька книг Дочинця найбільше мені зайшов і запам'ятався "Криничар", раджу тобі його прочитати, може сподобатися) А зараз на мене напав нечитун... Почала читати книжку "Ожинове вино", але далі 100 сторінки не йде читання, тому не знаю, можливо візьмуся за іншу
Навзаєм рада кожному коментарю! Ви маєте на увазі заставку? Та просто тому, що шукали хороше атмосферне відео про книги, яке б хоч трішки передавало потрібний настрій, було якісним і гарним. А тому, що розповідаю про різні книги, в тому числі написані закордонними авторами, то це відео підійшло для початкової заставки і те, що там іспанська книжка - лише збіг. До речі, на каналі розповідаю про цикл книг Карлоса Руїса Сафона, який чудово описав Барселону.
Дочинець пише геніально, але ж як мене вибісив його "Вічник"! Та й фраза - "Якщо не можеш вкусити руку ворога, то цілуй її" викликає відразу. Ще дратує безкінечне повчання і моралізування автора, деколи суперечливе і завжди НАВ'ЯЗЛИВЕ. За такі промахи він як письменник не мав би отримати такої високої премії, бо художник має ПІДВОДИТИ до висновків, а не подавати ледве не по пунктам якісь аксіоми на таці а ля цитати Східних мудреців типу Омара Хаяма. Тим більше, що більшість з них - досить пласкі і примітивні.
Прочитала уже не одну книгу Дочинця, але з "Вічником" не знайома. Знаєте, дещо з того, що ви написали, можна вловити і в "Горянинові", однак, як зрозуміла з ваших слів, у "Вічникові" повчання просто перейшли всі межі... У книжці, про яку розповідаю, є такий момент, коли головному герою, щоб перемогти і вижити у боротьбі/війні радять прив'язати себе до місця і битися на ньому, не відступаючи ні на сантиметр...
В романі Криничар теж повно повчань. А от Горянина я ще не читала, але , думаю, не скоро прочитаю. Щодо Вічника, то до останньої версії вона називалась "Бранець чорного лісу". Прочитавши і ту і ту версію, я побачила певні зрухи в напрямку національної самоповаги (він десь сам зізнався, що отримав критику за ті рукоцілування і тому подібне), отже автор сам зростає, але це ще більше підсвічує недоцільність його духовних рецептів і нов хав-ів.
Я особисто не була здивована, бо він закарпадець, як і я, а закарпатці в більшості своїй травмовані як угорською окупацією 1939 року, так і радянською окупацією, котра знищила всіх свідомих. Крім того історично регіон без кінця переходив з однієї імперії в іншу, сформувався відповідний менталітет. Це закономірно, але справа не в цім, а в тім, що травма не усвідомлена і не пропрацьована. Тому вони до цих пір живуть за принципом: "А що мені Україна дала?", ознака того, що приходили то одні, то інші, і кожна нова влада щось будувала. А вони нічого свого не робили, бо своє - то було українське, а воно ні мадярам, ні румунам, ні совітам було не потрібне. Але це не все, що мене бісить у Дочинця - це його нав'язана поза духовного наставника.
Дякую❗
І вам щиро дякую за зворотній зв'язок!
Привіт Юля, знову розповідаєш про книгу, яку я не читала:))) я пробувала читати Дочинця, але мені не зайшло, здалося за стилем схожим на Валерія Шевчука, а я Шевчука не люблю. Цікаво, про яку книгу ти плануєш наступне відео?
Прочитала декілька книг Дочинця найбільше мені зайшов і запам'ятався "Криничар", раджу тобі його прочитати, може сподобатися) А зараз на мене напав нечитун... Почала читати книжку "Ожинове вино", але далі 100 сторінки не йде читання, тому не знаю, можливо візьмуся за іншу
Харріс мені не сподобалася, я після фільму Шоколад, екранізацією її книги, почала читати саму книгу, і не змогла, якоюсь нуднуватою здалася.
Від нечитуна можу порадити новинку Син роду нігерійської письменниці Челучи Онубія, Віолетту від Ісабель Альєнде
Спробую прочитати Криничара
@@bookolika4528 щиро дякую, спробую 🤗 А ти що зараз читаєш?
завдже радий бачити новий відео "Ділюсь прочитаним". У мене є питання. Тому першу книгу ми бачемо іспанскою ? "La redaccion de Milenium ...
Навзаєм рада кожному коментарю! Ви маєте на увазі заставку? Та просто тому, що шукали хороше атмосферне відео про книги, яке б хоч трішки передавало потрібний настрій, було якісним і гарним. А тому, що розповідаю про різні книги, в тому числі написані закордонними авторами, то це відео підійшло для початкової заставки і те, що там іспанська книжка - лише збіг. До речі, на каналі розповідаю про цикл книг Карлоса Руїса Сафона, який чудово описав Барселону.
Дочинець пише геніально, але ж як мене вибісив його "Вічник"! Та й фраза - "Якщо не можеш вкусити руку ворога, то цілуй її" викликає відразу. Ще дратує безкінечне повчання і моралізування автора, деколи суперечливе і завжди НАВ'ЯЗЛИВЕ. За такі промахи він як письменник не мав би отримати такої високої премії, бо художник має ПІДВОДИТИ до висновків, а не подавати ледве не по пунктам якісь аксіоми на таці а ля цитати Східних мудреців типу Омара Хаяма. Тим більше, що більшість з них - досить пласкі і примітивні.
Прочитала уже не одну книгу Дочинця, але з "Вічником" не знайома. Знаєте, дещо з того, що ви написали, можна вловити і в "Горянинові", однак, як зрозуміла з ваших слів, у "Вічникові" повчання просто перейшли всі межі... У книжці, про яку розповідаю, є такий момент, коли головному герою, щоб перемогти і вижити у боротьбі/війні радять прив'язати себе до місця і битися на ньому, не відступаючи ні на сантиметр...
В романі Криничар теж повно повчань. А от Горянина я ще не читала, але , думаю, не скоро прочитаю. Щодо Вічника, то до останньої версії вона називалась "Бранець чорного лісу". Прочитавши і ту і ту версію, я побачила певні зрухи в напрямку національної самоповаги (він десь сам зізнався, що отримав критику за ті рукоцілування і тому подібне), отже автор сам зростає, але це ще більше підсвічує недоцільність його духовних рецептів і нов хав-ів.
@@Оріанта це добре, що помітні зрушення... Якщо чесно, то я навіть була здивована, що Мирослав Дочинець міг написати таке про цілування...
Я особисто не була здивована, бо він закарпадець, як і я, а закарпатці в більшості своїй травмовані як угорською окупацією 1939 року, так і радянською окупацією, котра знищила всіх свідомих. Крім того історично регіон без кінця переходив з однієї імперії в іншу, сформувався відповідний менталітет. Це закономірно, але справа не в цім, а в тім, що травма не усвідомлена і не пропрацьована. Тому вони до цих пір живуть за принципом: "А що мені Україна дала?", ознака того, що приходили то одні, то інші, і кожна нова влада щось будувала. А вони нічого свого не робили, бо своє - то було українське, а воно ні мадярам, ні румунам, ні совітам було не потрібне. Але це не все, що мене бісить у Дочинця - це його нав'язана поза духовного наставника.