Господи, як це гарно!. Неможливо наслухатися... Я й не думала, що в нас є така гарна і талановита музика. Неймовірно класне аранжування, дуже професійно і по-справжньому талановито і глибоко. Я професійних музикант і наслухалася дуже багато всього, багато що вже зовсім не чіпає навіть з дуже хорошої музики. А тут до сліз проймає, гарно, дуже гарно.
Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... Чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі? Не питали б люди, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нужу світом? «Нічого робить», - Не сказали б на сміх... Квіти мої, діти! Нащо вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всім світі, Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи - Я більше не хочу... Одну сльозу з очей карих - І... пан над панами!.. Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами! За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову, /125/ Виливало, як уміло, За темнії ночі, За вишневий сад зелений, За ласки дівочі... За степи та за могили, Що на Україні, Серце мліло, не хотіло Співать на чужині... Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами Збирать на пораду... Нехай душі козацькії В Украйні витають - Там широко, там весело Од краю до краю... Як та воля, що минулась, Дніпр широкий - море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили - гори. Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає, І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки, Бо дотепні... А я... А я Тілько вмію плакать, Тілько сльози за Украйну... А слова - немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає!.. А надто той, що дивиться На людей душою - Пекло йому на сім світі, А на тім... /126/ Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні - Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком - люди не побачуть, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує - Карай того, Боже! Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас - Де ж мені вас діти?.. В Україну ідіть, діти! В нашу Україну, Попідтинню, сиротами, А я тут загину. Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу... Привітай же, моя ненько! Моя Україно! Моїх діток нерозумних, Як свою дитину.
Неймовірне виконання, дякую вам!
Яке вишукане виконання!
Яка гармонія поезії, музики, співу! Насолоджуюся Вашою творчістю знову, знову і знову!
Обожнюю! Пиріг і Батіг, дякую вам друзі за таке потужне відчуття! ❤
Браво!
Улюблена пісня!
Браво! Не зупиняйтеся...популяризація української поезії - це саме те, що потрібно.
Надзвичйно! Дякую!
Дякую
Чудове виконання! Велика подяка за свіже бачення та читання Шевченківського слова!
Ви - зразок НЕ розстріляного відродження, акумуляція , селекція найкращого українства!
Душа принишкла... Серце плаче... Неперевершено
Господи, як це гарно!. Неможливо наслухатися... Я й не думала, що в нас є така гарна і талановита музика. Неймовірно класне аранжування, дуже професійно і по-справжньому талановито і глибоко. Я професійних музикант і наслухалася дуже багато всього, багато що вже зовсім не чіпає навіть з дуже хорошої музики. А тут до сліз проймає, гарно, дуже гарно.
Капелюха - долу, це найкрутіше. Велика подяка. Ну я і потанцювала. З повагою
Геніально..., дякую
Час прийшов! Нарешті вірші Шевченка і Тичини стали чудовими і популярними піснями! Дяка в шана!
Продовжуте будьласка і ніколи не зупиняйтеся, ви усі дуже добрі.................
Неймовірно
В цьому виконанні пісня лунає не сумно і безпорадно, а надійливо і оптимістично
Дякую.
Думаю,Procol Harum не скривився би,а по-дружньому випили би по чарчині з Гарі Брукером,світла йому пам'ять!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... Чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?
Не питали б люди, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нужу світом? «Нічого робить», -
Не сказали б на сміх...
Квіти мої, діти!
Нащо вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи -
Я більше не хочу...
Одну сльозу з очей карих -
І... пан над панами!..
Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову, /125/
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду...
Нехай душі козацькії
В Украйні витають -
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий - море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили - гори.
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,
Бо дотепні... А я... А я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова - немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!..
А надто той, що дивиться
На людей душою -
Пекло йому на сім світі,
А на тім... /126/
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні -
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком - люди не побачуть,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує -
Карай того, Боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас -
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Дякую Вам
Неймовірне виконання 👏👏👏🔥
Це просто неймовірно.
Зносить ...💐🙏
Ви неймовірні ❤ Дякую
Дивовижно!!!❤❤❤
Сльози ллються ❤
Чуваки,ну ви красавці!!! ВІТАННЯ ІЗ ЧОРНОМОРСЬКА❤❤❤
можно матюкнусь?...ОХУЕННО❤❤❤
Дякую за Шевченка!
Це неймовірно гарно ❤
Цудоўны спявак!
Супер! БРАВО!!!
❤
❤❤❤❤❤❤❤❤❤
❤❤
В зазваті від ВАС, неймовірно!🤝👏🔥
❤❤❤
😢❤❤❤❤
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦👍👍
Дякую