роздуми про життя і смерть
Вставка
- Опубліковано 20 тра 2024
- Тітка Ганька Лободиха, нічого так не любила, як ходити на похорони.
І в своє село, і в сусідні. Ба, навіть бувало їздила до райцентру ,коли знала що там сьогодні будуть ховати небіжчика.
От хороба його зна, шепочуться в селі молодиці, чого старій Ганьці так подобається швендяти по тих похоронах !
Однак, простоявши коло труни, послухавши плачів та голосінь над померлими , тітка аж лицем молоділа і тоді, чи не зо три тижні, гортала в пам'яті ,мов кольорові світлини в альбомі, спогади :
Яка труна ,та які вінки. І як одспіаали. І які хусточки в'язали до віка, а які до вінків. І як виносили. І як плакали. І як піп читав, як півча співала .
Все було до крихотки , до найдрібніших цурочки собі пригадає, пересмакує кожну дрібничку, наче кісточку обсмокче.
А тоді, лежачи довгими вечорами у ліжку, зітхатиме скрушно ,що от їй би отаку труну. Лаковану. І щоби із архангелом Гавриїлом ,на віку намальованим. Ет, ото б люди балакали ! Ото б згадували! Не її, Ганьку.
Труну б лаковану згадували. Бо отак живеш - живеш , перевернешся. І чи згадають ? Не згадають ! На обіді борщу посьорбають ,капусти тушкованої поїдять .Чарку - другу вип'ють. Та й наче не було у цім світі тітки Ганни . Наче й не жила і не бігали її невтомні ноги по цій великій, несходимій землі.
А ото якби таку ловку труну, то довго б пам'ятали !
Або щоби таку катафалку , городську катафалку , чорним кружевом поцяцьковану. Еге, тота катафалка, куди гарніша за оту колгоспну полуторку, якою возять людей в останню дорогу у селі.
От би люди дивувалися, чудували б не день і не два, що її, просту сільську бабу, везла така ловка катафалка.
Колись почала закидати дочкам ,мовляв треба б підготуватися . Труну ловку купить. Ну і катафалку треба б . Дочки витріщили на матір очі ,мовчки слухали Ганьчиної мови ,а тоді напалися на матір ,як скажені . Мовляв ви, мамо ще нас переживете ! Куди вам та труна і та катафалка ?! Вам їх сій секунд подай ,чи що ?
Не сій секунд, хіба вона дурна ? Але могли б хоч пообіцяти .... Ет, що там говорити ?
Вчудили ,прости ж Господи !
Одна - тілівізор їй приперла . Друга плаття купила. Отаке гарненьке плаття. Але таке рябеньке, таке рябеньке що його на похорони не удінеш. А куди вона ,Ганька , ще ходить ? Нікуди ! У лавку забіжить по хлібчик , як ото ходить ,так і забіжить. Ноги ,коло криниці обмиє та й буде з неї .
А тілівізор ? От на холєру він їй здався ? Вона рано лягає, аби не палити світла. У тім тілівізорі нічого такого не показують. От у сусідів, тілівізор показує турецьких серіалів. А їй поставили, що воно одно новини крутить. На холєру Ганьці новини ? Вона свої новини й без їх тілівізора знає ! Ні ,щоб на катафалку грошей відкласти !
Ет... Не буде по її. Не буде.
Ганька кутається в стару ковдру і мов картинки ,гортає у пам'яті побачене на чужих похоронах :
Катафалка ...
Труна полірована ....
Рушники з розочками....
Бач, які то є кебетуваті у людей діти - понімають, що мамку і татка люди забудуть. А катафалку будуть довго пам'ятати.
Бо як тебе не пам'ятатимуть ,то наче ти й не був, наче й не спотикався на цій несходимій землі.
Дочки виросли. Онуки виросли .
Життя, як вітер у вибите скло фухнуло . Та й яке те життя ? От спитай яке - а й згадати нічого. Все як сивий туманець мріється - робота ,робота ,робота. Та город, та клопоти безкінечні. Хіба ж то й смерть отака буде ? Га ?
Он і в людей так : комусь сіренько , буденно одбули. Пообідали, та й згадати нема чого.
А комусь - як парад на площі одкарбували.
Хіба ж дурно вона ходить та придивляється ? Не дурно, бо не дурна вдалася ! Хочеться тітці Ганьці ,аби хоч смерть її в людській пам'яті зосталася.
Ет ...
Тітка Ганька засинає і їй сниться, що тілівізор подарований дочкою, їде на городській катафалці ,а за тою катафалкою, йде цілий турецький серіал ,весь у таких гарних платтях ,тільки рябих - розрябих ...
І куди то такі плаття ,та вдягати на похорони ?...
Авторка думок - Київська Відьма.
Глядачі, напишіть у коментарях своє юачення про життя і смерть.
Дякуємо за перегляд. До зустрічі. #культура #історія #україна
Просимо підтримати наш канал, за можливістю, переказом зручною для вас сумою на картку ПриватБанк ⤵️
5169 3600 2165 4599
Анатолій Р.
Або монобанку
send.monobank.ua/jar/5cSNEokTnn
Дякуємо!
🔻 запрошуємо на наш телеграм канал за посиланням⤵️
t.me/Ukraine1_000
Смерть не є щось, це відсутність чогось, тобто порожнє місце. Такі глибокі роздуми про порожнє місце, це абсурд. Краще направляти свою увагу і свої думки на життя і на те що дає можливість жити.
Тільки ось вона забуває що люди які прийдуть на її похорони теж колись помруть. І мам'ять про її похорони точно не увійде в історію на сотні та тисячі років. Але є такі, як правило вже літні люди, котрі живуть лише одними думками про похорони, бо відвідування похоронів для них це як похід до клубу у молодості, але похід із змаганням - хто довше проживе за своїх знайомих і в кого будуть розкішніші похорони.
Тай таке...