Яннис Пападопулос из Beast in Black о будущих планах группы | Хельсинки 2020 (русск., субтитры)
Вставка
- Опубліковано 18 жов 2024
- Не забудьте включить субтитры.
Английская версия интервью по ссылке:
• Beast in Black's Yanni...
Во время кризиса, связанного с пандемией, Ева из Mediator-а встретилась с Яннисом Пападопулосом из группы Beast in Black, чтобы поговорить с ним о настоящем положении вещей, о планах группы на будущее и о его родной стране - Греции.
Дякую за хоч і коротке, але цікаве інтерв’ю! Окремо - авторам російської озвучки (Янніс говорить швидко і за субтитрами, навіть коли ставиш відео на паузу, не завжди встигаеш зловити всю думку цілком).
---
Янніс - це та людина, котру цікаво слухати в принципі, адже коли він про щось говорить, то навіть не важлива тема - важливо те, що він це видає з глибини, з відчуттям, з переживанням... Власне саме так, як він і співає! У мене є багато улюблених жінок-вокалісток і майже немає улюблених чоловіків-вокалістів - буквально кілька і Янніс серед них.
---
Зі слів Янніса дуже близькими є дві теми, а саме:
I. Непорозуміння з навколишніми меломанами, коли подавляюча більшість слухають щось одне, а ти - зовсім інше.
II. Поступове захоплення Heavy Metal і взагалі важкою музикою.
В 90-х, у нас у старших классах усі меломани в місті ділились на тих, хто слухав стандартний Pop (і навіть не в значенні "популярна музика", а в значенні "попсятина") і на тих, хто повально слухав Nirvana. Невелика частина вболівала за Metallica, а під кінець 90-х популярними стали The Prodigy. Та все одно на Pop та Nirvana приходилось десь 90% аудиторії. З них відсотків 40 якраз на Nirvana. Проблема була у тому, що Nirvana стала якимось символом "боговибранності" - як арійська ідея у фашистів; до фан-клубу Nirvana у нас примикали відверті підлітки-покидьки, для яких якщо ти слухаєш музику, але не Nirvana - означало те саме, що еврей для нациста в роки Другої Світової. Відвертий колективний булінг і т.д. і т.п. - масово. Фани Metallica, до речі, далеко від фанів Nirvana тоді не "втікали" в плані "музичної толерантності", але хоча б мали якийсь музичний смак та слух - могли пояснити, що саме і чому подобається в музиці, яку вони слухали...
Можна лише уявити, якими кулаками потрібно було володіти, щоб слухати Modern Talking! У ті шкільні роки я був шаленим прихильником не тільки Еurodisco, але і Eurodance, Synthpop/Synthwave та іншої ритмічно-мелодійної "електроніки". Натомість я геть не розумів моди одягнути чорний балахон, обдовбатися алкоголем/куривом і т.д., взяти в кумири чувака, який виніс собі мізки і в такому форматі почувати себе "володарем цього нікчемного життя", як любили позиціонувати себе "нірваністи"...
Свій "плюс" з того періоду життя я виніс значний: мелодійна та/або ритмічна музика і бойові єдиноборства (вибивати зуби та ломити ребра перебуваючи в меньшості серед агресивного стада - то потрібно було або дійсно бути майстерним у тому, або не слухати музики взагалі, якщо це була не Nirvana) відтоді завжди зі мною - якщо першим я шалено захоплююсь досі, то друге стало моїм життям.
Захоплення рок-музикою (і взагалі важкою музикою) у мене відбулося поступово і відзначалось поворотними точками, коли подібна музика ставала для мене раптом откровенням.
1. Паралельно моєму захопленню танцювальною/електронною музикою в 90-х я ніколи не пропускав можливості послухати мелодійний Hard Rock/Heavy Metal типу Scorpions. Мені подобалось звучання, хоч на 100% тоді такої музики я ще не відчував - я там знаходив те, що мені було звичне: ритм та/або мелодію.
2. Другий етап стався десь в 2001-2002-х роках, коли через "Das Modal" перемкнувся на шалену ритміку гітар Rammstein. Власне саме звідси я почав чути/відчувати/розуміти електрогітари в повному сенсі.
3. Третій етап, який перевернув мій музичний світ і я раптом ще глибше відкрив для себе важку музику - це були Power Metal/Symphonic Metal. А почалося все в 2008-му, з Nightwish.
Відтоді я з захопленням почав слухати абсолютно різні напрямки важкої музики і не просто слухати, а розуміти її, нарешті вона почала повноцінно резонувати в мені та знаходити відклик. Головним у такій музиці для мене незмінними критеріями лишились - ритм та/або мелодія, тому далі Melodic Black- та Мelodic Death Metal я пройти не зміг.
4. Наступний етап відбувся зненацька десь у 2017-му.
Оскільки з музичних витоків я все ж таки "дансовик-електронщик", то залюбки слухав не лише класичний той же Heavy/Power/Symphonic та інші жанри, але й дуже любив "гібридну" музику типу Dance Metal...
То ж коли в другій половині 2010-х років я ненароком наштовхнувся на Beast In Black, то виникло таке відчуття, ніби я нарешті знайшов частину самого себе, яку давно колись загубив та й забувася про неї! Що я у важкій рок-музиці не люблю, так це використання виключно та обов’язково живої ударної установки, барабанів. Точніше використання одного барабана, не знаю як він називається, але його короткий і високий звук абсолютно смертельний для мого вуха, звиклого до сочного та глибокого ритм-басу "драмм-машини" в електронній музиці. Антон же в музиці Beast In Black абсолютно комфортно використовує електронну ритміку, Атте в більшості випадків не виносить на перед та не частить з отим моїм найбільш ненависним барабаном, а Мате гарно покриває це все басом - я щасливий. Абсолютно!
Крім того, в обличчі Янніса, я зненацька - як величезний бонус до музики Антона - отримав потрясного вокаліста, який має вокал, уміє ним користуватися, має вібрато, а отже - може не тільки давати мелодію голосом, але й змінювати її... в кінці-кінців він не просто співає - він РИДАЄ, просто "плаче", витягую спів із самої серцевини... і влучає та розчулює тим слухача дуже глибоко.
5. Останній на сьогодні "вибух" стався на рубежі 2019/2020.
Lovebites!
Якщо Beast In Black нарешті повноцінно та без залишку змогли затягнути мене у мелодійний Heavy Metal, то ці японки уже просто-напросто розчинили мене у ньому абсолютно та безповоротно! Відтепер те, що роблять з гітарами Мійако, Мідорі, Каспері, Антон, Герман Лі - то для мене найвищий взірець мелодійного володіння електрогітарою, не зважаючи навіть на признаних майстрів минулого.
:) До речі, взнати, що Янніс із Греції та і взагалі про учасників Beast In Black - то не так важко, а от сходу розібратися хто з учасниць Lovebites є хто (імена, музичні інструменти, музичні вподобання, досвід і т.д.) - ото потрібно добряче покопати Інтернет: з грецької все ж таки простіше перекладати, ніж з японської ;) .
---
То ж - ще раз щиро ДЯКУЮ! за відео-інтерв’ю! Отримав неабияке задоволення.
Яннісу - успіхів і здійснення мрії потрапити у Австралію (сам дико мрію колись там побувати).
А что ещё от них слышно?