Анатолій Авдієвський. Благослови, душе моя, Господа (Кирило Стеценко)

Анато́лій Тимофі́йович Авдіє́вський (* 16 серпня 1933, с. Федвар, нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області) - український хоровий диригент, композитор, педагог. Академік Академії педагогічних наук України (1995). Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1996).
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого Миколою Лисенком. Його мистецтво, звернене до простого народу, завжди було пов'язане зі словом: він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень.
Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.
Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними композиторам нової генерації ХХ ст., полягала у використанні народно-пісенних мотивів, які не цитатно зафіксовано, а оригінально-авторськи впліталися в канву його творів. У перших обробках народних пісень, виданих у репертуарній збірочці для сім'ї і школи «Луна» разом з високохудожніми обробками М. Лисенка, О. Кошиця і М. Леонтовича, вже відчутно окреслились особливості індивідуального стилю К. Стеценка.
Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), він прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка)
Особливо ніжно краса його музики розкривається у поетичних і ліричних творах, пов'язаних з оспівуванням природи і змалюванням внутрішніх почуттів людини. К. Стеценко був майстром прозорих барв, світлого й легкого ніби «акварельного» звукопису (хори «Усе жило», «Веснонько-весно» та «То була тихая ніч» на текст Лесі Українки).
Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам'яті М. Лисенка. Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра - того, що дає справжнє мистецтво.