#лютий_рік

400 днів протистояння. Спершу ми вели лік широкомасштабного нападу росії годинами, згодом днями, потім - тижнями і місяцями. Але всі залишилися у лютому… Сміливі стали Незламними. Ще дужче вірим в перемогу та не перестаємо творити.
#лютий_рік
Живе у Львові. Їй майже шістнадцять. Її звати Настя.
Вона точно знає тепер, де знаходиться місто Щастя.
Вона тепер знає, взагалі, всі ці міста - південні й східні,
Але саме у Щасті її тато ще у лютому підірвався на міні.
Ще пів року тому Настя була щаслива і хотіла бути юристом,
А тепер вона знає різницю між буденними вже - "двісті" і "триста".
По сигналу тривоги Настя вже не мчить стрімголов до підвалу.
Йде без поспіху та шепоче з ненавистю: "Як же ж ви, пі**ри, за**али..."
Тиждень - ходить до школи, тиждень - навчання онлайн удома.
Вчитись бажання зовсім немає. Є тільки гнів та втома.
Добре, що є ноутбук - подарунок Олега, татового побратима.
У Олега немає ноги - в цьому винна та сама міна.
Олег хороший, але іноді Настя хоче його запитати:
"Чому, бл**ь, у тебе немає тільки ноги, а в мене немає цілого тата?!"
У такі моменти вона хоче кричати і Олега їй зовсім не шкода,
І єдине, що стримує - це браслет її тата, сплетений з паракорда.
Брудний та поплавлений - він ледь не спадає з зап'ястка тонкого
Та Настя його не зніме і не віддасть - нізащо, ніколи й нікому.
Татові речі пахнуть його "Фаренгейтом" - так щемко, страшно й солодко.
У Насті всередині, здається, немає нічого, крім чорного холода.
І очі її - такі недитячі - мов пара блакитних скальпелів.
Настя більше не хоче бути юристом - їй тепер до вподоби професія снайпера.
Ми у Фейсбуці: / emergency.lviv

[@user-yh3ug7qp4g]

Таня, дуже чудове виконання. Проймає душу до сліз.😢

[@mama-anarhiya]

до сліз... Дякую!

[@solomiyalukach344]

Таню, це - 🔥🔥🔥

[@user-fg9nn6zy7b]

🔥🔥🔥

[@user-yd5di6lg5z]

👍