Завдяки моїй вчительці з української літератури,яка зацікавила мене прочитати цей твір словами "Жінка вбила сойку,через ревнощі" я й прочитала цей твір повністю,а не скорочено як зазвичай я читаю шкільні твори.Проте моїх друзів цей твір так не зацікавив,тож я не мала з ким обговорити цю хоч трохи й дивну в якихось моментах, але справді цікаву психологічну новелу.Але існує це відео, тому дякую!)
все-таки добре, що є дві різні думки та в тебе немає шансу пристати в цій дискусію на чиюсь конкретну сторону, тому це і робить брейншторм) дуже цього не вистачало в школі пс. на захист душніл скажу тіко, що рутинність, це один із способів боротися з тривожністю)
І ще додам коментар - мене дуже повеселило, як по-різному Євгеній та Захар сприймають та характеризують головного героя на початку новели. І я згодна з Євгеніем - мені здається, це вікова різниця в інтерпретації. Мені 43 роки і я дуже розумію стан головного героя, коли він три роки після пережитого шукав опору в самому собі, намагався відбудувати своє життя так, щоб не боліло, йшов у ті сфери, які тебе не можуть додатково ранити (тобто не нові стосунки та спілкування з живими людьми, а книги, музику, квіти). І в якийсь момент ти дійсно досягаєш рівноваги - задовольняється тим, що маєш і не жадаєш більшого. Але приходить момент - якийсь привіт з минулого - і все це руйнується, як штучно збудована, нетривка конструкція, бо в тобі все ще є почуття, емоції, жага руху, жага живої душі і тіла поруч. Головний герой побудував довкола себе фортецю - щоб більше ніколи не бути враженим, як тоді, 3 роки тому. Фортецю з самотності, незалежності, цинізму, критичного мислення, відсутності бажань (це як за буддизмом: без бажань немає страждань. Він таким чином боровся зі своїм стражданням та упереджав появу нових). Це з віком приходить, Захаре. Перечитайте цю новелу за 20 років - вам перша частина тексту сподобається більше за трилер у другій
"Сойчине крило" починається буквально "із записок відлюдника". Що інакше можна було очікувати від головного героя? Це не душно, не нудно. Це би я сказала про українську літературу, коли мені було дев'ять, і кажу це зараз. А твори Франка важко сплутати з авторством іншим, бо він видає себе напрочуд красивою мовою.
Так потішило, що цей випуск з'явився саме зараз і саме з Євгенієм Стасіневичем, що напишу відразу кілька коментарів. Я буквально тиждень тому прочитала Сойчине крило та інші "феміністичні" тексти Франка, зібрані у рожевому томику видавництва Віват. Всі твори в тому зібранні розкривають іншого Франка, не такого, як я пам'ятаю зі школи: автора кримінального роману, авантюрного трилеру, детективу. Чесно кажучи, мені не хочеться шукати підтекстів та алегорій за цими текстами, я хочу сприймати їх такими як є (це перегукується з позицією Захара). Це просто гарно написане, захоплююче чтиво, яке тебе не відпускає. І я відчуваю вдячність Франкові, що він ще й такий. Тут зроблю порівняння, за яке мені можуть захейтити, але наведу аргумент, який хочу, щоб мене захистив. Колись для мене таким саме відкриттям став Достоєвський. Я ще до прочитання його романів, думала, що це абсолютно нудні, теоретизовані психологічні драми. Вони виявились геть не нудними. Там теж вдосталь всього: пригод, детективних сюжетів, пристрасних стосунків, неочікуваних поворотів. Я не читаю Достоєвського під час війни і, думаю, ще тривалий час до нього не повернусь. На свій захист навім цитату Василя Стуса з листа, який він писав синові з таборів у вересні 1981 року: "Дуже б мені хотілось поговорити з тобою - про "Війну і мир" (нічого кращого, здається, я не читав у житті!)". Дозволю собі не бути святішою за Стуса
![Lp. Сердце Вселенной #60 РОЖДЕНИЕ ЛОЛОЛОШКИ [Финал] • Майнкрафт](http://i.ytimg.com/vi/YoR0pAV9FVQ/mqdefault.jpg)
Завдяки моїй вчительці з української літератури,яка зацікавила мене прочитати цей твір словами "Жінка вбила сойку,через ревнощі" я й прочитала цей твір повністю,а не скорочено як зазвичай я читаю шкільні твори.Проте моїх друзів цей твір так не зацікавив,тож я не мала з ким обговорити цю хоч трохи й дивну в якихось моментах, але справді цікаву психологічну новелу.Але існує це відео, тому дякую!)
Дуже вдячна за вашу розмову, обов'язково прочитаю.
Чудова розмова про цікавий твір!
Дякую, просто клас! Колись зніму екранізацію щого мастерпіс❤
Дякую 🎉
Дякую
все-таки добре, що є дві різні думки та в тебе немає шансу пристати в цій дискусію на чиюсь конкретну сторону, тому це і робить брейншторм) дуже цього не вистачало в школі
пс. на захист душніл скажу тіко, що рутинність, це один із способів боротися з тривожністю)
Все, біжу читати)))
+
У Процюка хороша книга про Франка
І ще додам коментар - мене дуже повеселило, як по-різному Євгеній та Захар сприймають та характеризують головного героя на початку новели. І я згодна з Євгеніем - мені здається, це вікова різниця в інтерпретації. Мені 43 роки і я дуже розумію стан головного героя, коли він три роки після пережитого шукав опору в самому собі, намагався відбудувати своє життя так, щоб не боліло, йшов у ті сфери, які тебе не можуть додатково ранити (тобто не нові стосунки та спілкування з живими людьми, а книги, музику, квіти). І в якийсь момент ти дійсно досягаєш рівноваги - задовольняється тим, що маєш і не жадаєш більшого. Але приходить момент - якийсь привіт з минулого - і все це руйнується, як штучно збудована, нетривка конструкція, бо в тобі все ще є почуття, емоції, жага руху, жага живої душі і тіла поруч.
Головний герой побудував довкола себе фортецю - щоб більше ніколи не бути враженим, як тоді, 3 роки тому. Фортецю з самотності, незалежності, цинізму, критичного мислення, відсутності бажань (це як за буддизмом: без бажань немає страждань. Він таким чином боровся зі своїм стражданням та упереджав появу нових). Це з віком приходить, Захаре. Перечитайте цю новелу за 20 років - вам перша частина тексту сподобається більше за трилер у другій
дякуємо, що так вдумливо слухаєте! 🙌
Дякую навзаєм - за вибір твору та співрозмовника
"Сойчине крило" починається буквально "із записок відлюдника". Що інакше можна було очікувати від головного героя? Це не душно, не нудно. Це би я сказала про українську літературу, коли мені було дев'ять, і кажу це зараз. А твори Франка важко сплутати з авторством іншим, бо він видає себе напрочуд красивою мовою.
Так потішило, що цей випуск з'явився саме зараз і саме з Євгенієм Стасіневичем, що напишу відразу кілька коментарів.
Я буквально тиждень тому прочитала Сойчине крило та інші "феміністичні" тексти Франка, зібрані у рожевому томику видавництва Віват.
Всі твори в тому зібранні розкривають іншого Франка, не такого, як я пам'ятаю зі школи: автора кримінального роману, авантюрного трилеру, детективу. Чесно кажучи, мені не хочеться шукати підтекстів та алегорій за цими текстами, я хочу сприймати їх такими як є (це перегукується з позицією Захара). Це просто гарно написане, захоплююче чтиво, яке тебе не відпускає. І я відчуваю вдячність Франкові, що він ще й такий.
Тут зроблю порівняння, за яке мені можуть захейтити, але наведу аргумент, який хочу, щоб мене захистив. Колись для мене таким саме відкриттям став Достоєвський. Я ще до прочитання його романів, думала, що це абсолютно нудні, теоретизовані психологічні драми. Вони виявились геть не нудними. Там теж вдосталь всього: пригод, детективних сюжетів, пристрасних стосунків, неочікуваних поворотів.
Я не читаю Достоєвського під час війни і, думаю, ще тривалий час до нього не повернусь. На свій захист навім цитату Василя Стуса з листа, який він писав синові з таборів у вересні 1981 року: "Дуже б мені хотілось поговорити з тобою - про "Війну і мир" (нічого кращого, здається, я не читав у житті!)". Дозволю собі не бути святішою за Стуса
У ведучого все що має відношення до літератури це " душно". Цікаво як на літературний подкаст 🤷♀️