Юрій Андрухович та Carbido, "Індія"

Юрій Андрухович та гурт Carbido (Вроцлав), концерт у Дніпропетровську 16.09.08 в рамках туру "Самогон".
Просто чуεш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: "Устань і йди!",
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.
Індія - це не зовсім півострів. Це материк,
що межуε з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі - це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав -
площину нам легше вважати кулею. Тілом.
Ми вважаεмо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове "марш!",
добуваεш меча і рушаεш на схід, аби вмерти.
І лаштуεш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели в небі нічні херувимські концерти.
Площина - це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, - і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб'εшся туди, де доречне слово "рахманна".
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід - до Китаю.
Шлях його, безперечно, - то блуд петлі.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немаε землі,
адже Індія - це межа, це те, що скраю.