І от питання - бути чи не бути. У чому більше гідності: скоритись Ударам долі і лягти під стріли, Чи опором зустріти чорні хвилі Нещасть - і тим спинити їх? Заснути, Померти - і нічого, лиш зазнати, Як сон позбавить болю, нервів, тіла, А з ними і страждань. Така розв’язка Цілком годиться. Так, заснути, спати - І що, і сни дивитися? Проблема Одна: які нам сни присняться, мертвим, Коли земні марноти відшумлять? І тут сидить вагання: ще хоч трохи Побути, вік добути свій, а звідси - Примноження нещасть. Якби не це, То хто із нас терпів би ці знущання: Ці утиски верхів, апломб нікчем, Зневажене кохання, беззаконня, Нахабство влади, напади на честь, Якими послуговується підлість, Хто став би це терпіти, адже можна Звичайним лезом зупинити хід Усіх страждань? І хто тягнув би далі Життєву лямку і стікав би потом, Якби не страх - а що там, після смерті, У тій країні з інших географій, Що з неї не прийдуть мандрівники? І страх нам каже витерпіти муки Тутешні, добре знані, й не шукати Незнаних, потойбічних. Винен розум - Це він блідими робить нас і барви Поривів наших, а відважні плани По роздумах воліємо відкласти І зовсім поховати. Хтось тут є? Офелія! За мене помолися, Прекрасна німфо, грішного згадай.
очень интересно, необычно и эмоционально!)))
І от питання - бути чи не бути.
У чому більше гідності: скоритись
Ударам долі і лягти під стріли,
Чи опором зустріти чорні хвилі
Нещасть - і тим спинити їх? Заснути,
Померти - і нічого, лиш зазнати,
Як сон позбавить болю, нервів, тіла,
А з ними і страждань. Така розв’язка
Цілком годиться. Так, заснути, спати -
І що, і сни дивитися? Проблема
Одна: які нам сни присняться, мертвим,
Коли земні марноти відшумлять?
І тут сидить вагання: ще хоч трохи
Побути, вік добути свій, а звідси -
Примноження нещасть. Якби не це,
То хто із нас терпів би ці знущання:
Ці утиски верхів, апломб нікчем,
Зневажене кохання, беззаконня,
Нахабство влади, напади на честь,
Якими послуговується підлість,
Хто став би це терпіти, адже можна
Звичайним лезом зупинити хід
Усіх страждань? І хто тягнув би далі
Життєву лямку і стікав би потом,
Якби не страх - а що там, після смерті,
У тій країні з інших географій,
Що з неї не прийдуть мандрівники?
І страх нам каже витерпіти муки
Тутешні, добре знані, й не шукати
Незнаних, потойбічних. Винен розум -
Це він блідими робить нас і барви
Поривів наших, а відважні плани
По роздумах воліємо відкласти
І зовсім поховати. Хтось тут є?
Офелія! За мене помолися,
Прекрасна німфо, грішного згадай.